Іменем України
12 листопада 2025 року м. Кропивницький
справа № 383/934/24
провадження № 22-ц/4809/1424/25
Кропивницький апеляційний суд у складі:
головуючого судді - Письменного О.А.,
суддів - Дуковського О.Л., Дьомич Л.М.,
при секретарі - Зайченко В.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Березовська Ірина Анатоліївна, на рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 29 травня 2025 року (суддя Замша О.В.) у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання відсутнім права оренди земельної ділянки,-
встановив:
У липні 2024 року ОСОБА_2 звернувся в суд із зазначеним позовом, мотивуючи його тим, що він є власником земельної ділянки площею 9,3135 га, кадастровий номер 3520886000:02:000:0085 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Павлогірківської сільської ради, Бобринецького району, Кіровоградської області.
28 липня 2015 року між ним та ОСОБА_1 було укладено договір оренди землі щодо земельної ділянки площею 9,3135 га, кадастровий номер 3520886000:02:000:0085. На підставі вказаного договору оренди земельної ділянки було проведено державну реєстрацію речового права від 19.08.2015 року, запис 10906232.
Позивач зазначив, що у 2024 році він дізнався про те, що від його імені іншою особою було укладено Додаткову угоду про зміну умов Договору оренди землі від 28 липня 2015 року, зареєстрованого 19.08.2015 (запис №10906578), датовану 21 грудня 2021 року. Згідно з цією угодою сторони погодилися внести зміни до Договору оренди землі від 28 липня 2015 року, а саме: щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки, строку дії договору, порядку виплати та розміру орендної плати. На підставі зазначеної додаткової угоди 23.12.2021 було проведено державну реєстрацію змін до речового права - права оренди - з урахуванням її умов.
Вважає, що додаткова угода від 21.12.2021 не змінює умов договору оренди та не створює юридичних наслідків для сторін, оскільки вона ним не підписувалась, а тому є неукладеною.
Посилаючись на ці обставини, позивач просив визнати відсутнім у відповідача права оренди на земельну ділянку площею 9,3135 га, кадастровий номер 3520886000:02:000:0085 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Павлогірківської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області.
Рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 29 травня 2025 року позов задоволено.
Визнано відсутнім у ОСОБА_1 права оренди земельної ділянки площею 9,3135 га, кадастровий номер 3520886000:02:000:0085 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Павлогірківської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області, державну реєстрацію якого проведено у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі додаткової угоди від 21 грудня 2021 року про зміну умов Договору оренди земельної ділянки від 28 липня 2015 року, зареєстрованого 19.08.2015, запис 10906578.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 968 грн. 96 коп. відшкодування витрат по сплаті судового збору.
В апеляційній скарзі скаржник, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у призначенні повторної судової почеркознавчої експертизи, так як висновок експерта № СЕ-19/112-24/12198-ПЧ від 14.11.2024 є недостатньо обґрунтованим та суперечить іншим матеріалам справи. Крім того зазначено, що позивач ставив питання про визнання відсутнім права оренди земельної ділянки, яке виникло на підставі додаткової угоди, при цьому не оскаржував саму додаткову угоду та не ставив питання про її недійсність, що є неналежним та неефективним способом захисту та є окремою підставою для відмови у позові.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом встановлено, що відповідно до витягу з державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-3500480462024 від 08.07.2024 року, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 9,3135 га, кадастровий номер 3520886000:02:000:0085 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Павлогірківської сільської ради, Бобринецького району, Кіровоградської області.
Відповідно до договору оренди землі від 28 липня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір оренди землі, щодо земельної ділянки площею 9,3135 га, кадастровий номер 3520886000:02:000:0085 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Павлогірківської сільської ради, Бобринецького району, Кіровоградської області.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, на підставі договору оренди земельної ділянки від 28 липня 2015 року було проведено державну реєстрацію речового права від 19.08.2015 року, номер запису про інше речове право 10906578.
З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, встановлено, що на підставі додаткової угоди від 21.12.2021 року про зміну умов договору оренди землі від 28 липня 2015 року, проведена реєстрації змін до іншого речового права 23.12.2021 року.
Відповідно до висновку експерта №СЕ-19/112-24/12198-ПЧ від 14.11.2024 року, підпис у додатковій угоді від 21 грудня 2021 року про зміну умов договору оренди земельної ділянки від 28 липня 2015 року, укладеної між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_2 .
Встановивши дані обставин справи, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач не здійснював волевиявлення на укладення додаткової угоди до договору оренди землі, правовідносини між сторонами щодо продовження дії договору оренди не виникали, відтак у ОСОБА_1 відсутнє право оренди земельної ділянки, яка належить позивачу.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду з огляду на таке.
За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Згідно із частинами першою та другою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).
Відповідно, правочин за своєю природою та законодавчим визначенням є вольовою дією суб'єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов'язки.
Здійснення правочину законодавчо може пов'язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає у згоді сторін взяти на себе певні обов'язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких настають на підставі закону незалежно від волі його суб'єктів).
У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб'єктів цивільного права.
Отже, будь-який правочин є вольовою дією, а тому перед тим, як здійснювати оцінку на предмет дійсності чи недійсності, необхідно встановити наявність та вираження волі особи (осіб), які його вчинили.
У частині третій статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.
Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.
У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов'язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов'язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.
Те, яким чином та у який спосіб здійснюється (оформлюється) вияв учасників правочину на набуття, зміну, припинення цивільних прав та обов'язків, передбачено статтею 205 ЦК України.
Так, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Тобто слід відрізняти правочин як вольову дію суб'єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів, від письмового тексту правочину як форми вчинення правочину та способу зовнішнього прояву та фіксації волевиявлення особи.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами), або уповноваженими на те особами (частини друга та четверта статті 207 ЦК України.
Підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений.
Якщо сторона не виявила свою волю до вчинення правочину й до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов'язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов'язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.
Законодавець за загальним правилом, викладеним у статті 218 ЦК України, не передбачає наслідків у вигляді недійсності правочину у разі недотримання вимог щодо письмової форми правочину, встановлюючи водночас коло доказів, якими одна із сторін може заперечувати факт вчинення правочину або окремих його частин (письмові докази, засоби аудіо-, відеозапису, інші докази, крім свідчень свідків).
За змістом статей 76, 102 ЦПК України висновок експерта є доказом обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань, тож на його підставі особа може заперечувати факт вчинення правочину.
Натомість виконання правочину його учасниками може бути способом волевиявлення до вчинення правочину, відповідно до його суттєвих умов, передбачених законодавством.
Відповідне регулювання міститься і в положеннях ЦК України про договір. У статті 626 ЦК України закріплено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору (частина третя статті 626 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов'язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
У частині першій статті 4, частині першій статті 5 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи. Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.
У статті 13 Закону України «Про оренду землі» визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.
Відповідно до частини першої статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.
Укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку (частина перша статті 16 Закону України «Про оренду землі»).
Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).
У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені у ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.
Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.
Позивач звертаючись до суду з вказаним позовом, обґрунтував свої вимоги тим, що він не підписував додаткову угоду від 21 грудня 2021 року до договору оренди земельної ділянки від 28 липня 2015 року, що підтверджується висновком експерта №СЕ-19/112-24/12198-ПЧ від 14.11.2024 року.
Посилання сторони відповідача на те, що вказаний висновок містить ряд помилок допущені експертом при проведенні експертизи, які свідчать про неправильність експертного висновку не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду даної справи, у зв'язку з чим ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 12 листопада 2025 року було відмовлено у призначенні повторної судової почеркознавчої експертизи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23) зазначено, що «належним способом захисту прав орендодавця, який вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача.
З огляду на те, що позивач додаткову угоду не підписував, у зв'язку з цим у відповідача не виникло право оренди за вказаною додатковою угодою, тому його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди є належним способом захисту його прошеного права.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Березовська Ірина Анатоліївна, залишити без задоволення.
Рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 29 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 11.12.2025.
Судді:
О.А.Письменний О.Л. Дуковський Л.М. Дьомич