03 грудня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/2911/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Огородніка К. М.- головуючого, Жукова С. В., Картере В. І.
за участю секретаря судового засідання Сулім А. В.
за участю представника ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Акріс ЛТД" арбітражного керуючого Гусара І. О. - Горьового В. В.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Акріс ЛТД" арбітражного керуючого Гусара Івана Олексійовича
на рішення Господарського суду міста Києва від 03.03.2025
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2025
за заявою ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Акріс ЛТД" арбітражного керуючого Гусара Івана Олексійовича
до ОСОБА_1
про покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника на колишнього керівника боржника
у справі № 910/2911/18
за заявою Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку "Укргазбанк"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Акріс ЛТД"
про визнання банкрутом
У провадженні Господарського суду міста Києва знаходиться справа № 910/2911/18 за заявою Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" про визнання банкрутом Товариства з обмеженою відповідальністю "Акріс ЛТД" (далі - ТОВ "Акріс ЛТД", боржник).
Постановою Господарського суду міста Києва від 03.07.2018 у цій справі ТОВ "Акріс ЛТД" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Іванкова В. М.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.12.2023 у справі достроково припинено повноваження ліквідатора ТОВ "Акріс ЛТД" арбітражного керуючого Іванкова В. М.; призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Гусара І.О.
Короткий зміст вимог заяви у справі про банкрутство
У липні 2024 року ліквідатор ТОВ "Акріс ЛТД" подав до господарського суду позовну заяву про покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника у розмірі 226 558 183,31 грн на колишнього керівника товариства - ОСОБА_1 .
Позов обґрунтований тим, що: 1) колишнім керівником не було вчинено будь-яких дій для недопущення банкрутства ТОВ "Акріс ЛТД", не було скликано збори учасників товариства для вирішення питання подальших шляхів відновлення його платоспроможності; 2) арбітражному керуючому не передано жодних документів фінансово-господарської діяльності боржника, печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей банкрута, а будь-які намагання арбітражного керуючого зв'язатися з керівником боржника проігноровані.
Колишній керівник боржника ОСОБА_1 подав до суду відзив на заяву ліквідатора банкрута, в якому заперечив проти доводів заявника з огляду на їх недоведеність належними та допустимими доказами. На думку ОСОБА_1 , ліквідатор у поданій заяві не довів існування вини колишнього керівника у банкрутстві ТОВ "Акріс ЛТД", не обґрунтував причинно-наслідкового зв'язку між діями/бездіяльністю керівника та банкрутством боржника.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.03.2025 у справі №910/2911/18, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2025, у задоволенні позову відмовлено повністю.
Судові рішення мотивовані тим, що ліквідатором не доведено належними та допустимими доказами існування причинно-наслідкового зв'язку між діями/бездіяльністю ОСОБА_1 і доведенням ТОВ "Акріс ЛТД" до банкрутства.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
Ліквідатор ТОВ "Акріс ЛТД" подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив рішення Господарського суду міста Києва від 03.03.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2025 у цій справі скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву про покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника на колишнього керівника товариства.
Касаційну скаргу ліквідатор банкрута мотивував підставою касаційного оскарження, визначеною пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), через застосування судом апеляційної інстанції норм частини другої статті 61 КУзПБ без урахування висновку Верховного Суду щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, викладеного у постановах від 13.05.2025 у справі № 903/988/20 (903/177/24).
Також скаржник наводить правові висновки Верховного Суду (у питанні покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника на винних у доведенні його до банкрутства осіб), викладені у постановах від 30.01.2018 у справі № 923/862/15, від 06.12.2022 у справі № 908/802/20, від 01.06.2021 року у справі № 911/2243/18.
У контексті допущених судами першої та апеляційної інстанцій процесуальних порушень скаржник стверджує про залишення судами без належної правової оцінки, зокрема, таких обставин:
- ОСОБА_2 є формальним засновником боржника, а безпосереднє керівництво та розпорядження майном останнього здійснювалося ОСОБА_1 , у зв'язку з чим у ліквідатора є всі підстави вважати зазначену особу винною у доведенні боржника до банкрутства та виникнення непомірно великого фінансово тягаря у вигляді кредиторської заборгованості;
- жодних документів фінансово-господарської діяльності боржника, майна та активів боржника не передано арбітражному керуючому;
- боржник до відкриття ліквідаційної процедури вів досить активну господарську діяльність, відтак у нього могла існувати дебіторська заборгованість та певне рухоме майно або товари, що могли бути використані задля задоволення вимог кредиторів, однак, у зв'язку з небажанням керівника приймати участь в судовому процесі та ухилення від виконання своїх безпосередніх обов'язків, такі дії керівника стали наслідком завдання шкоди кредиторам боржника;
- керівник боржника допустив порушення в частині ігнорування вимог частини другої статті 205 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та не довів до відома кредиторів про наявність скрутної фінансової ситуації у підприємства, тобто ухилився від виконання своїх безпосередніх обов'язків, чим завдав значної майнової шкоди кредиторам.
Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі
Учасники справи не скористались своїм процесуальним правом на подання відзиву на касаційну скаргу, що відповідно до частини третьої статті 295 ГПК України не перешкоджає касаційному перегляду судових рішень.
Касаційне провадження
26.09.2025 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Ліквідатора ТОВ "Акріс ЛТД".
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.09.2025 для розгляду касаційної скарги у цій справі визначено склад колегії суддів: Огороднік К. М. - головуючий, Жуков С. В., Картере В.І.
Ухвалою від 14.10.2025 Верховний Суд залишив касаційну скаргу Ліквідатора ТОВ "Акріс ЛТД" без руху та надав скаржнику строк для усунення недоліків.
16.10.2025 на виконання вимог зазначеної ухвали до касаційного суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків касаційної скарги.
Ухвалою від 04.11.2025 Верховний Суд, серед іншого, відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Ліквідатора ТОВ "Акріс ЛТД" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.03.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2025 у справі № 910/2911/18; призначив її до розгляду на 03.12.2025 о 11:15.
Судове засідання 03.12.2025 відбулось за участю представника Ліквідатора ТОВ "Акріс ЛТД" (скаржника), який надав пояснення щодо суті вимог та доводів касаційної скарги. Інші учасники справи явку представників у судове засідання не забезпечили, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.
Оскільки явка представників сторін у судове засідання з розгляду касаційної скарги не є обов'язковою за законом і не визнавалася такою судом, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності інших учасників судового процесу чи їх повноважних представників.
Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду
Згідно частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Переглянувши оскаржувані судові рішення суду у касаційному порядку та перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм права, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги з таких підстав.
Предметом судового розгляду є заява ліквідатора банкрута про покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника на винних у доведенні його до банкрутства осіб.
Частиною першою статті 619 ЦК України регламентовано, що договором або законом може бути передбачена поряд з відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи.
Згідно із частиною першою статті 215 Господарського кодексу України у випадках, передбачених законом, суб'єкт підприємництва - боржник, його засновники (учасники), власник майна, а також інші особи несуть юридичну відповідальність за порушення вимог законодавства про банкрутство, зокрема фіктивне банкрутство, приховування банкрутства або умисне доведення до банкрутства.
Частиною третьою цієї статті ГК України унормовано, що умисним банкрутством визнається стійка неплатоспроможність суб'єкта підприємництва, викликана цілеспрямованими діями власника майна або посадової особи суб'єкта підприємництва, якщо це завдало істотної матеріальної шкоди інтересам держави, суспільства або інтересам кредиторів, що охороняються законом.
Субсидіарна відповідальність - це додаткова відповідальність осіб, які разом з боржником відповідають за його зобов'язаннями у випадках, передбачених, зокрема, КУзПБ.
Відповідно до частини другої статті 61 КУзПБ (тут і надалі у редакції Кодексу, чинній на дату звернення кредитора ТОВ «КУА «Фінекс-Капітал» із відповідною заявою до суду) під час здійснення своїх повноважень ліквідатор, кредитор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою. У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов'язаннями. Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані лише для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Кодексом.
Отже, у справі про банкрутство субсидіарна відповідальність має деліктну природу та узгоджується із частиною першою статті 1166 ЦК України, якою встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Тобто недостатність майна юридичної особи, яка перебуває в судовій процедурі ліквідації, за умови доведення боржника до банкрутства, поповнюється за рахунок задоволення права вимоги про відшкодування шкоди до осіб, дії / бездіяльність яких кваліфікуються судом як доведення до банкрутства.
Визначене нормами КУзПБ правопорушення, за вчинення якого покладається такий вид цивільної відповідальності, як субсидіарна, має співвідноситися із наявністю, відповідно до закону, необхідних умов (елементів), які є підставою для застосування цього виду відповідальності.
Такими елементами є об'єкт та суб'єкт правопорушення, а також об'єктивна та суб'єктивна сторони правопорушення.
Об'єктом вказаного правопорушення є ті майнові права боржника та його кредиторів, що порушені у зв'язку з доведенням боржника до банкрутства, та відновлення яких відбувається відшкодуванням шкоди у межах покладення субсидіарної відповідальності за правилами частини другої статті 61 КУзПБ.
Суб'єкт (суб'єкти) правопорушення визначені законом, зокрема ними є засновники (учасники, акціонери) або інші особи, у тому числі керівник боржника, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, за умови існування вини цих осіб у банкрутстві боржника.
Об'єктивну сторону правопорушення становлять дії / бездіяльність відповідних суб'єктів, прийняття ними рішень, надання вказівок на вчинення дій або на утримання від них, що призвели до відсутності у боржника майнових активів для задоволення вимог кредиторів або до відсутності інформації про такі активи, що виключає можливість дослідження активу та його оцінки, тобто які окремо або у своїй сукупності спричинили неплатоспроможність боржника та, відповідно, вказують (свідчать) про доведення конкретними особами боржника до банкрутства.
Тобто зміст відповідного делікту становлять умисні і цілеспрямовані дії / бездіяльність, результатом яких є банкрутство юридичної особи та шкода, завдана приватним і суспільним інтересам.
За змістом частини другої статті 61 КУзПБ вказані умисні дії / бездіяльність та їх результат узагальнено іменуються доведенням до банкрутства, що і дає назву цьому делікту. При цьому винні особи хоча і не є стороною боргових зобов'язань, але їх поведінка перебуває в причинно-наслідковому зв'язку зі шкодою у вигляді непогашених вимог кредиторів.
Щодо суб'єктивної сторони правопорушення, то її становить ставлення особи до вчинюваних нею дій чи бездіяльності (вини суб'єкта правопорушення).
Такі правові висновки щодо застосування норм частини другої статті 61 КУзПБ викладені в постанові Верховного Суду у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 19.06.2024 у справі № 906/1155/20 (906/1113/21).
Притягнення до субсидіарної відповідальності винних у доведені до банкрутства осіб є не лише механізмом відновлення порушених прав кредиторів, а також стимулюванням добросовісної поведінки засновників, керівників та інших осіб пов'язаних з боржником і як наслідок недопущення здійснення права власності на шкоду інших осіб.
Статтею 61 КУзПБ закріплено правову презумпцію субсидіарної відповідальності осіб, що притягуються до неї, складовими якої є недостатність майна ліквідаційної маси для задоволення вимог кредиторів та наявність ознак доведення боржника до банкрутства.
Однак зазначена презумпція є спростовною, оскільки передбачає можливість відповідних осіб довести відсутність своєї вини у банкрутства боржника та уникнути відповідальності. Спростовуючи названу презумпцію, особа, яка притягується до відповідальності має право довести свою добросовісність, підтвердивши, зокрема, оплатне придбання активу боржника на умовах, на яких за порівняних обставин зазвичай укладаються аналогічні правочини та довівши, що вчинені за її участі (впливу) операції приносять дохід, відображені у відповідності з їх дійсним економічним змістом, а отримана боржником вигода обумовлена розумними економічними чинниками.
Якщо дії особи, які мали вплив на економічну (юридичну) долю боржника викликають об'єктивні сумніви в тому, що вона керувалася інтересами боржника, на неї переходить тягар доведення того, що результати зазначених дій стали наслідком звичайного господарського обороту, а не викликані використанням нею своїх можливостей, що стосуються визначення дій боржника, як таких, що вчиненні на шкоду інтересам боржника та його кредиторів. У такому разі небажання особи, яка притягується до субсидіарної відповідальності, надати суду докази має кваліфікуватися згідно із частиною другою статті 74 ГПК України виключно як відмова від спростування фактів, на наявність яких аргументовано з посиланням на конкретні документи вказує процесуальний опонент. У силу статті 13 ГПК України особа, що бере участь у справі, яка не вчинила відповідних процесуальних дій, несе ризик настання наслідків такої свої поведінки.
Отже, виходячи зі змісту частини другої статті 61 КУзПБ, суд оцінює істотність впливу дій (бездіяльності) третіх осіб на становище боржника, перевіряючи наявність причинно-наслідкового зв'язку між діями (бездіяльністю) цих осіб та фактичною неплатоспроможністю боржника (доведенням його до банкрутства).
Для визначення статусу особи як відповідача по субсидіарній відповідальності за зобов'язаннями боржника ліквідатор має проаналізувати, а суд під час розгляду заяви про притягнення до субсидіарної відповідальності та з'ясуванні наявності підстав для покладення на цих осіб субсидіарної відповідальності має дослідити сукупність правочинів та інших юридичних дій, здійснених під впливом осіб, а також їх бездіяльність, що сприяли виникненню кризової ситуації, її розвитку і переходу в стадію банкрутства боржника.
Об'єктом оцінки суду, в цьому випадку, є надані ліквідатором докази на підтвердження доведення діями чи бездіяльністю третіх осіб боржника до банкрутства, до яких належить, зокрема, звіт за результатами проведеного аналізу фінансово-господарського стану боржника, складений у відповідності до Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності.
Саме детальний аналіз фінансового становища банкрута у поєднанні з дослідженням підстав виникнення заборгованості боржника перед кредиторами у справі про банкрутство, дозволить ліквідатору банкрута виявити наявність чи відсутність дій засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника щодо доведення до банкрутства юридичної особи (висновок Верховного Суду у постановах від 30.10.2019 у справі №906/904/16, від 02.09.2020 у справі № 923/1494/15, від 24.02.2021 у справі №902/1129/15 (902/579/20) та ін.).
У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що ліквідатором ТОВ "Акріс ЛТД" не обґрунтовано та не підтверджено належними та допустимими доказами існування причинно-наслідкового зв'язку між діями/бездіяльністю колишнього керівника ОСОБА_1 та доведенням боржника до банкрутства.
У цьому зв'язку судами з'ясовано, що доводи ліквідатора щодо існування у боржника (ТОВ "Акріс ЛТД") значного розміру дебіторської заборгованості та інших активів, з огляду на ведення досить активної господарської діяльності до відкриття ліквідаційної процедури, є припущеннями арбітражного керуючого Гусара І.О., оскільки не підтверджені відповідними доказами.
З урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин, Верховний Суд вважає обґрунтованим висновок, що ліквідатором банкрута не надано належних доказів на підтвердження обставин того, що керівником ТОВ "Акріс ЛТД" вчинено дії/бездіяльність, які призвели до банкрутства зазначеного товариства-боржника, тобто не доведено обставин, з якими закон пов'язує притягнення відповідних осіб до субсидіарної відповідальності.
У касаційній скарзі не наведено доводів, які б ставили під сумнів правильність таких висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
При цьому зміст оскаржуваних судових рішень свідчить про те, що оцінка аргументів учасників справи та наявних у справі доказів була здійснена судами першої та апеляційної інстанцій з дотриманням приписів статті 86 ГПК України.
У цьому зв'язку колегією суддів відхиляються доводи касаційної скарги в частині заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням ліквідатором власного їх викладення, оскільки незгода з наданою судами оцінкою наявних у матеріалах справи доказів та намагання здійснити їх переоцінку виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції відповідно до вимог статті 300 ГПК України.
Крім того, Верховним Судом враховано, що у відповідь на запитання головуючого у судовому засіданні, чи здійснювались ліквідатором банкрута дії щодо звернення до господарського суду із клопотанням про зобов'язання колишнього керівника ТОВ "Акріс ЛТД" передати арбітражному керуючому, зокрема, документи фінансово-господарської діяльності боржника, представник ліквідатора зазначив, що такі дії останнім не вчинялись.
За таких обставин, твердження скаржника про залишення поза увагою судами попередніх інстанцій недобросовісних дій з приховування керівником боржника документації є необґрунтованими, оскільки саме ліквідатором не підтверджено належного здійснення у процедурі банкрутства всієї повноти заходів, спрямованих на отримання відповідної документації задля виявлення активів боржника (принцип безсумнівної повноти дій ліквідатора у ліквідаційній процедурі).
Отже, установивши відсутність усіх елементів складу правопорушення як умови для застосування субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями Боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого та заснованого на законі висновку про відмову у задоволенні позовної заяви ліквідатора банкрута у цій справі.
Аргументи скаржника щодо неврахування попередніми судовими інстанціями висновків Верховного Суду про застосування норм частини другої статті 61 КУзПБ у подібних правовідносинах (постанови Верховного Суду від 13.05.2025 у справі № 903/988/20 (903/177/24), від 30.01.2018 у справі № 923/862/15, від 06.12.2022 у справі № 908/802/20, від 01.06.2021 року у справі № 911/2243/18) підлягають відхиленню, оскільки відмінність застосування цих норм зумовлена неоднаковими фактичними обставинами справ, встановленими судами, за іншими поданими сторонами та оціненими судами доказами, у залежності від яких (обставин і доказів) й прийнято відповідні судові рішення, що виключає подібність правовідносин у вказаних справах за змістовним критерієм.
У зв'язку з викладеним, оскаржувані судові рішення у цій справі ухвалені у відповідності до норм чинного законодавства, тому доводи скаржника про невірне застосування та порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права колегія суддів відхиляє з підстав необґрунтованості.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Переглянувши у касаційному порядку в межах доводів та вимог касаційної скарги оскаржувані судові рішення, Верховний Суд не встановив порушення та невірного застосування норм права, на які посилався скаржник.
Згідно із частиною першою статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного та беручи до уваги межі перегляду справи судом касаційної інстанції в порядку статті 300 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та необхідність залишення оскаржених судових рішень у цій справі без змін.
Розподіл судових витрат
У зв'язку з відмовою у задоволенні касаційних скарг, судові витрати у вигляді судового збору за їх подання і розгляд покладаються на скаржників.
Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Акріс ЛТД" арбітражного керуючого Гусара Івана Олексійовича залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.03.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2025 у справі №910/2911/18 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя К. М. Огороднік
Судді С. В. Жуков
В. І. Картере