02 грудня 2025 року
м. Київ
cправа № 906/13/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Случ О. В.,
за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р. К.,
та представників:
прокурора - Одуденко А. В.,
позивача - не з'явився,
відповідача - 1 - не з'явився,
відповідача - 2 - Спесивцева В. В. (в режимі відеоконференції),
відповідача - 3 - не з'явився,
відповідача - 4 - не з'явився,
відповідача - 5 - не з'явився,
відповідача - 6 - не з'явився,
відповідача - 7 - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.02.2025
у справі № 906/13/25
за позовом керівника Бердичівської окружної прокуратури Житомирської області в інтересах держави в особі Ружинської селищної ради
до ОСОБА_2 ,
ОСОБА_1 ,
ОСОБА_3 ,
ОСОБА_4 ,
ОСОБА_5 ,
Фермерського господарства "Всьому свій час",
Приватного підприємства фермерського господарства "Відродження"
про витребування земельних ділянок,
Керівник Бердичівської окружної прокуратури Житомирської області (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Ружинської селищної ради (далі - Селищна рада; позивач) звернувся до Господарського суду Житомирської області із позовними вимогами до ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ; відповідач-1), ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ; відповідач-2), ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 ; відповідач-3), ОСОБА_4 (далі - ОСОБА_4 ; відповідач-4), ОСОБА_5 (далі - ОСОБА_5 ; відповідач-5), Фермерського господарства "Всьому свій час" (далі - ФГ "Всьому свій час"; відповідач-6), Приватного підприємства фермерського господарства "Відродження" (далі - ПП "Відродження"; відповідач-7) про витребування земельних ділянок з приватної власності цих фізичних осіб та з оренди - юридичних осіб.
Позовні вимоги Прокурор обґрунтував тим, що на порушення порядку, визначеного ст.ст. 32, 116, 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), ст. 13 Закону України "Про фермерське господарство", фізичні особи, які стали членами Фермерського господарства "Дека В" (далі - ФГ "Дека В"), після його створення отримали безоплатно у власність земельні ділянки комунальної власності, які знаходились на праві постійного користування у вказаного фермерського господарства (яке перебуває в процесі припинення). У подальшому земельні ділянки були передані відповідачами-1,-2,-3,-4,-5 в оренду відповідачам-6,-7.
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 07.01.2025 (суддя - Нестурчук С. С.) відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Судом роз'яснено, що справа відноситься до юрисдикції загального суду.
Відмовляючи у прийнятті цієї позовної заяви, суд першої інстанції виходив з того, що з огляду на заявлені вимоги, характер спірних правовідносин та суб'єктний склад учасників справи (відповідачами є фізичні особи, які не є підприємцями), цей спір не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, а має розглядатися цивільним судом. Суд першої інстанції зазначив, що посилання Прокурора на постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 є безпідставним, оскільки ця справа не є релевантною справі, яка переглядається. Водночас судом першої інстанції було враховано висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 20.06.2023 у справі № 633/408/18.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.02.2025 (головуючий суддя - Василишин А. Р., судді - Філіпова Т. Л., Бучинська Г. Б.) ухвалу суду першої інстанції скасовано. Вирішено справу № 906/13/25 направити до суду першої інстанції для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та направляючи справу до суду першої інстанції для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі, апеляційний господарський суд виходив з того, що спір у цій справі стосується надання земельних ділянок для ведення фермерського господарства та їх (земельних ділянок) приватизації фізичними особами як членами фермерських господарств, а тому відповідно до вимог ст. 20 ГПК України підлягає вирішенню господарським, а не цивільним судом. На думку апеляційного господарського суду, його висновки відповідають висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19.
Не погоджуючись із постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.02.2025, ОСОБА_1 звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а ухвалу суду першої інстанції залишити в силі.
У касаційній скарзі скаржник посилається на п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та зазначає, що суд апеляційної інстанції прийняв постанову без урахування висновків Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 13.02.2025 у справі 918/132/24, від 21.11.2024 у справі № 918/1319/23, від 22.01.2025 у справі № 371/443/24.
ОСОБА_1 у касаційній скарзі стверджує про те, що, враховуючи передання спірних земельних ділянок із земель комунальної власності у приватну власність відповідачів, вказані земельні ділянки не можуть вважатися землями фермерського господарства, що також є визначальною обставиною для можливості застосування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, до спірних правовідносин.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.04.2025 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 22.04.2024.
У відзиві на касаційну скаргу Прокурор просить залишити цю касаційну скаргу без задоволення з мотивів, наведених у цьому відзиві. Зокрема посилається на те, що суд апеляційної інстанції з урахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, ст. 20 ГПК України дійшов підставного висновку про те, що ця справа підлягає розгляду у порядку господарського судочинства.
Ухвалою Верховного Суду від 20.05.2025 було зупинено касаційне провадження у справі № 906/13/25 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.02.2025 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справ № 280/5691/24, № 367/252/24.
Верховний Суд ухвалою від 11.11.2025 поновив провадження у справі № 906/13/25 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.02.2025 та призначено її до розгляду на 02.12.2025.
Заслухавши доповідь головуючого судді, прокурора, пояснення представника відповідача-2, перевіривши наявність зазначеної у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Законодавець у ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України закріпив норму, відповідно до якої кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а у ч. 1 ст. 16 цього Кодексу норму, згідно з якої кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Цим приписом закріплено право на судовий захист як одну з основоположних конституційних гарантій прав і свобод кожного, що становить складову принципу верховенства права.
У ст. 124 Конституції України встановлено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 27.10.2020 у справі № 635/551/17).
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Правила визначення юрисдикційності відповідної справи встановлені процесуальними законами, якими регламентована предметна та суб'єктна юрисдикція адміністративних, господарських та цивільних судів, - це ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України, ст. 20 ГПК України, ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Так, ст. 20 ГПК України встановлені особливості предметної та суб'єктної юрисдикції господарських судів та уточнено коло спорів, що розглядаються господарськими судами. За нормами цієї статті господарські суди розглядають, зокрема, справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду (п. 2 ч. 1 ст. 20 ГПК України); справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (п. 6 ч. 1 ст. 20 ГПК України).
За змістом ч. 1 ст. 19 ЦПК України "справи, що відносяться до юрисдикції загальних судів" суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Здійснюючи аналіз норм процесуального права які регулюють юрисдикційність спору, Верховний Суд, Велика Палата Верховного Суду зазначали таке:
- критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб'єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві (див. постанову Верховного Суду від 09.02.2023 у справі № 922/1138/22);
- в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними (див. постанову Верховного Суду від 26.06.2025 у справі № 910/13680/24);
- ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 25.02.2020 у справі № 916/385/19);
- критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин (див. постанову Верховного Суду від 09.02.2023 у справі № 922/1138/22);
- у спорах щодо земельних відносин при розмежуванні юрисдикції між цивільними і господарськими судами на першому місці - зміст правовідносин і вже другорядне значення надається суб'єктному складу (фізична чи юридична особа). Адже господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності як за участю юридичних осіб, так і за участю фізичних осіб-підприємців, а в певних випадках і за участю осіб, які не мають статусу суб'єкта господарювання. Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 15.04.2025 у справі № 918/442/24).
Колегія суддів також звертається до таких висновків Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд, а саме:
- для реалізації права на приватизацію землі, визначеного ст. 32 ЗК України та ст. 13 Закону України "Про фермерське господарство", фізична особа - майбутній засновник фермерського господарства - повинен попередньо отримати земельну ділянку в користування для створення фермерського господарства. Якщо особа увійшла до складу членів фермерського господарства після його створення, тобто не отримавши для такого створення земельної ділянки, то вона не має права на безоплатне отримання у власність земельної ділянки, яка перебуває у користуванні цього фермерського господарства. Для отримання земельної ділянки у власність вона має звертатися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування в загальному порядку, визначеному ст.ст. 116, 118 ЗК України. Земельна ділянка, що перебуває у користуванні фермерського господарства, може бути передана у власність фізичній особі - члену цього господарства, лише після припинення прав останнього на таку ділянку. Член фермерського господарства, який отримав земельну ділянку у користування для створення фермерського господарства і раніше не набув права на земельну частку (пай), може цю (отриману ним) земельну ділянку приватизувати у межах розміру земельної частки (паю) за умови припинення права користування нею фермерським господарством. Якщо ж член фермерського господарства не отримував у користування земельну ділянку для його створення, а лише увійшов до складу членів цього господарства, він має право отримати у власність земельну ділянку у передбаченому законом розмірі, проте в загальному порядку, зокрема із земель, які не перебувають у власності чи користуванні фермерського господарства. Таким чином, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем), власник, який вважає свої права порушеними, має право пред'явити позов про витребування відповідного майна (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18).
При цьому Верховний Суд зазначає, що справа № 633/408/18 за позовом заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Харківській області від 04.05.2016 № 3620-СГ "Про передачу земельної ділянки у власність"; зобов'язання фізичної особи ОСОБА_6 повернути державі земельну ділянку розглядалася в порядку цивільного судочинства.
- належним відповідачем за позовом про витребування від особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц);
- предметом позову у справі № 922/1830/19 було скасування рішення про надання в оренду (в користування) земельних ділянок фізичній особі для ведення фермерського господарства, визнання недійсними договорів оренди та суборенди земельної ділянки. Підставою позову було те, що вказаній фізичній особі вже надавались земельні ділянки в користування для ведення фермерського господарства, а тому повторне їх надання в такому ж порядку не відповідає вимогам закону, так як повинно здійснюватися у загальному порядку - на конкурентних засадах. Натомість у справі, що розглядається, предметом позову є вимоги прокурора про витребування земельних ділянок з підстав їх незаконного вибуття з комунальної власності. При цьому власником земельної ділянки, про витребування якої прокурором заявлено позов, є фізична особа, яка є членом ФГ "Валентина" та не є засновником фермерського господарства, не передавала земельну ділянку до цього господарства, безоплатно отримала у власність спірну земельну ділянку, яка перебувала у користуванні ФГ "Валентина". При цьому надання такої земельної ділянки для ведення фермерського господарства відбувалося на загальних підставах, проте із земель, що вже перебували у постійному користуванні ФГ "Валентина". В той же час суди встановили, що ОСОБА_7 фермерську діяльність на спірній земельній ділянці не здійснює та передала її в оренду ФГ "Валентина". Звідси, ураховуючи критерії подібності, справа № 922/1830/19 та справа, у якій подано касаційну скаргу (№ 918/442/24), не є подібними, оскільки різняться за змістом спірних правовідносин, предметами та підставами позову, тому висновки щодо застосування норм права, які викладені у постанові Верховного Суду у справі № 922/1830/19, не можуть бути релевантними до правовідносин, у цій справі, що розглядається. Оскільки на час звернення із цим віндикаційним позовом належним відповідачем є фізична особа ОСОБА_7 , за якою зареєстровано право приватної власності на спірні земельні ділянки, а не орендар земельної ділянки (ФГ "Валентина"), колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку, що такий спір за своїм суб'єктним складом та характером спірних правовідносин (нездійснення на земельній ділянці господарської діяльності її власником) підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки його вирішення впливає на права та обов'язки фізичної особи (власника земельної ділянки (див. постанову Верховного Суду від 15.04.2025 у справі № 918/442/24);
- оскільки на час звернення з цим віндикаційним позовом належним відповідачем є фізична особа ( ОСОБА_8 ), за якою зареєстровано право приватної власності на спірну земельну ділянку, а не її орендар (ТОВ "Акріс Агро Груп") земельної ділянки з незаконного володіння, колегія суддів дійшла висновку, що такий спір за своїм суб'єктним складом сторін та характером спірних правовідносин (не здійснення не земельній ділянці господарської діяльності її власником) підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки його вирішення впливає на права та обов'язки фізичної особи (власника земельної ділянки (див. постанову Верховного Суду від 13.02.2023 у справі № 918/132/24, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі).
Частиною 1 ст. 8 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, складовою якого є "правова передбачуваність" та "правова визначеність". Принцип "правової визначеності" вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності як самих правових норм, так і того, як ці норми мають будуть застосовано судами у подібних правовідносинах.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того саме така діяльність суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Однак, апеляційний господарський суд не здійснив аналізу вказаних вище норм процесуального права - ст. 20 ГПК України, ст. 19 ЦПК України і не врахував висновків Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду щодо їх застосування у подібних правовідносинах (справа № 918/132/24), чим порушив ч. 4 ст. 236 ГПК України. Колегія суддів вважає, що висновки апеляційного суду про неоднозначність висновків Верховного Суду щодо юрисдикції такого спору є лише припущенням апеляційного суду та зводяться до неправильного розуміння такої категорії, як "подібності правовідносин" та ст. 20 ГПК України, що недопустимо. Колегія суддів вважає, що з аналізу змісту постанови апеляційного суду вбачається, що суд в повному обсязі не здійснив оцінки предмету спору, заявленим вимогам, тобто не встановив характер спірних правовідносин, а також не врахував суб'єктного складу учасників справи. Так, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що на час звернення із цим віндикаційним позовом належними відповідачами є фізичні особи, за якими зареєстровано право приватної власності на спірні земельні ділянки (Прокурор на обґрунтування позову посилається на те, що згідно з відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно речове право власності на спірні земельні ділянки зареєстровано за фізичними особами, яких він визначив, а суд залучив відповідачами), а не орендарі земельних ділянок (ФГ "Всьому свій час", ПП ФГ "Відродження"); поза увагою апеляційного господарського суду залишилось, що цей спір за своїм суб'єктним складом та характером спірних правовідносин (нездійснення на земельній ділянці господарської діяльності її власниками) підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства (вирішення цього спору впливає на права та обов'язки фізичних осіб (власників земельної ділянки), а не господарського судочинства.
Отже, переглядаючи справу № 906/13/25 в апеляційному порядку, апеляційний господарський одночасно не врахував характеру спірних правовідносин і суб'єктного складу учасників цієї справи, на необхідність врахування чого неодноразово вказував Верховний Суд, зокрема у постанові від 09.02.2023 у справі № 922/1138/22; що спір є цивільним, оскільки його предметом є віндикація, відповідачами - фізичні особи-власники і вирішення спору стосується їхнього права власності, а не їхньої господарської діяльності на спірній ділянці.
Верховний Суд також вважає, що при перегляді цієї справи апеляційний господарський суд безпідставно врахував висновки, викладені у справі № 922/1830/19, оскільки, ця справа і справа, яка переглядається різняться за змістом спірних правовідносин, предметами та підставами позову. Тобто висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду у справі № 922/1830/19, не є релевантними правовідносинам у справі, що переглядається (див. також постанову Верховного Суду від 13.02.2025 у справі № 918/132/24, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі та постанови Верховного Суду від 18.03.2025 у справі № 918/443/24, від 15.04.2025 у справі № 918/442/24).
Отже, постанова апеляційної інстанції не є такою, що ухвалена відповідно до вимог ч. 4 ст. 236 ГПК України.
Натомість суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що цей спір за своїми ознаками в сукупності (характером спірних правовідносин та своїм суб'єктним складом) підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. Ці висновки суду першої інстанції узгоджуються із висновками Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі.
З огляду на вищевикладене, Верховний Суд вважає, що підстава касаційного оскарження, передбачена п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, знайшла своє підтвердження.
Пунктом 4 ч. 1 ст. 308 ГПК України встановлено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
Статтею 312 ГПК України встановлено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Оскільки постанова суду апеляційної інстанції, на відміну від ухвали суду першої інстанції, прийнята внаслідок неправильного застосування ст. 20 ГПК України, без врахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах, на які посилається скаржник на обґрунтування п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, то постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.02.2025 підлягає скасуванню з залишенням в силі ухвали Господарського суду Житомирської області від 07.01.2025, яка прийнята відповідно до вимог ст. 236 ГПК України.
Відповідно до ст. 129 ГПК України стягнути з Житомирської обласної прокуратуру (яка сплачувала судовий збір при поданні позовної заяви (див. п. 62 постанови Верховного Суду від 17.01.2025 у справі № 916/4954/23) та Ружинської селищної ради (з кожної) на користь ОСОБА_1 по 1 514, 00 грн судового збору за подання касаційної скарги.
Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.02.2025 у справі № 906/13/25 скасувати, а ухвалу Господарського суду Житомирської області від 07.01.2025 залишити в силі.
Стягнути з Житомирської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02909950) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 1 514, 00 грн судового збору за подання касаційної скарги.
Стягнути з Ружинської селищної ради (код ЄДРПОУ 04344707) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 1 514, 00 грн судового збору за подання касаційної скарги.
Доручити Господарському суду Житомирської області видати відповідний наказ.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Могил С. К.
Судді: Волковицька Н. О.
Случ О. В.