02 грудня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/7700/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Губенко Н.М. - головуючий, Вронська Г.О., Кондратова І.Д.,
за участю секретаря судового засідання - Долгополової Ю.А.,
представників учасників справи:
позивача - Снісаренко Д.І.,
відповідача-1 - Кирищук В.П.,
відповідача-2 - Вегера А.А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вардингс"
на рішення Господарського суду міста Києва
у складі судді Мудрого С.М.
від 11.02.2025 та
на постанову Північного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Євсіков О.О., Алданова С.О., Владимиренко С.В.
від 13.08.2025
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вардингс"
до Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські електромережі", Приватного акціонерного товариства "Енергетичний завод "Енергетик"
про визнання договору недійсним та зобов'язання вчинити дії.
1. Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю "Вардингс" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські електромережі" та Приватного акціонерного товариства "Енергетичний завод "Енергетик" про:
- визнання недійсним договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії на об'єкт, який знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Бориспільська, 9, укладеного між Приватним акціонерним товариством "ДТЕК Київські електромережі" та Приватним акціонерним товариством "Енергетичний завод "Енергетик";
- зобов'язання Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські електромережі" укласти з Товариством з обмеженою відповідальністю "Вардингс" договір споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії на об'єкт, який знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Бориспільська, 9.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний договір укладено без достатніх правових підстав, внаслідок обману та подання для укладення договору підроблених документів. Позивач вважає, що оскільки він став власником нежитлових приміщень та електрообладнання, яке знаходиться за цією адресою, відповідно, він набув право на укладення договору про надання послуг з розподілу електричної енергії.
2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
19.12.1990 Державне підприємство Виробниче об'єднання "Київський радіозавод" та Підприємство Київські кабельні мережі ДЕО "Київенерго" уклали договір про користування електричною енергією № 296.
29.05.1996 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 569 "Про реорганізацію Державного підприємства "Виробниче об'єднання "Київський радіозавод", якою зобов'язано Міністерство машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії України разом із робочою групою провести в установленому порядку реорганізацію Київського радіозаводу шляхом поділу його цілісного майнового комплексу для створення на його базі нових підприємств згідно з додатком, пунктом 2 якої визначено, що у тримісячний термін Міністерство машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії України має підготувати роздільні баланси новостворених підприємств, розробити їх статути, затвердити керівників цих підприємств та розглянути питання про доцільність створення об'єднань нових підприємств.
Додатком до постанови Кабінету Міністрів України від 29.05.1996 № 569 "Про реорганізацію Державного підприємства "Виробниче об'єднання "Київський радіозавод" передбачено створення, зокрема, Підприємства "Енергетик".
На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 29.05.1996 № 569 "Про реорганізацію Державного підприємства "Виробниче об'єднання "Київський радіозавод" наказом Міністерства машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії України від 17.10.1996 № 206Д на базі Державного підприємства "Виробниче об'єднання "Київський радіозавод" (ВТК-472 (цехів 416, 417, відділу 844) було створено Державне підприємство енергетичний завод "Енергетик". Генеральному директору ВО "Київський радіозавод" Налесніковському О.А. разом з в.о. директора Підприємства "Енергетик" Сацюком М.М. доручено провести розподіл майна та подати до Мінмашпрому України розподільний баланс.
Державна реєстрація Державного підприємства енергетичний завод "Енергетик" була проведена 15.04.1997.
01.04.1998 на підставі Акта приймання-передачі розподільчого балансу станом на 01.04.1998, затвердженого 15.06.1998 заступником Міністра промислової політики України, ДП "Київський радіозавод" в особі директора Налесніковського О.А. передало, а ДП енергетичний завод "Енергетик" в особі директора Сацюка М.М. прийняло активи та пасиви ДП "Київський радіозавод".
04.06.1998 на підставі звернення Державного підприємства енергетичний завод "Енергетик" до Департаменту енергозбуту ДАЕК "Київенерго" №355 від 20.12.1997, було укладено договір на використання електричної енергії № 911.
Відповідно до Інвентаризаційного опису основних засобів Державного підприємства енергетичний завод "Енергетик" та Відомостей розрахунку відновної вартості основних засобів ДП "Енергетик" станом на 01.03.1999 на балансі підприємства перебував майновий комплекс, до складу якого входило майно: приміщення корпусів 2-2-а, площею 4900 кв. м (з кабельними лініями загальною довжиною 473 м та ТП 931); корпус 63 площею 691,7 кв. м з підстанцією ТП 63; ТП 1425 корпус 63 (РП 330 з кабельними лініями загальною довжиною 3 405 м п. Кабельні лінії: 2АСБ-10 3х240, 940 м п. від п/с "Радіотехнічна" до РП 330 Л1; 2АСБ-10 3х240, 940 м п. від п/с "Радіотехнічна" до РП 330 Л2; 2АСБ-10 3х240, 390 м п. від РП 330 до ТП 166 АЛБ-10 3х95 корп. 60; АЛБ-10 3х60 248 м п. до РП 330 до кор. 91; СБ-10 3х95 230 м п. від РП 330 до кор. 41); ТП 3077 приміщення корпусу 15А, площею 129,1 кв. м (РП 331 та кабельними лініями загальною довжиною 3 745 м п. Кабельні лінії: 2АСБ-10 3х240, 1 335 м п. від п/с "Радіотехнічна" до РП 331 Л1; 2АСБ-10 3х240, 1 335 м п. від п/с "Радіотехнічна" до РП 331 Л2; АСБ-10 3х240, 440 м п. від РП331 до ТП 931, АСБ-10 3х240, 420 м п. від РП 331 до ТП 1662; ААШВ-10 3х70, 216 м п.); ТП 1662 приміщення корпусу 40, площею 171,4 кв. м (РУ ТП 1662 з кабельними лініями загальною довжиною 846 м п.).
На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 08.09.1997 "Про створення Державної акціонерної холдингової компанії "Київський радіозавод" відповідно до наказу Міністерства промислової політики України від 09.10.1997 № 267 та наказу від 16.10.1998 № 387 з корпоратизації Державного підприємства "Енергетичний завод "Енергетик" наказом Міністерства промислової політики України від 22.04.1999 № 156 "Про створення Відкритого акціонерного товариства "Енергетичний завод "Енергетик" перетворено Державне підприємство "Енергетичний завод" Енергетик" у Відкрите акціонерне товариство "Енергетичний завод "Енергетик" шляхом корпоратизації.
У пункті 4 наказу від 22.04.1999 № 156 зазначено, що Відкрите акціонерне товариство "Енергетичний завод "Енергетик" є правонаступником Державного підприємства "Енергетичний завод "Енергетик".
Згідно з Переліком нерухомого майна, що передається у власність відкритому акціонерному товариству, за підписом начальника головного управління з питань державної корпоративної власності, Фондом державного майна України було передано ВАТ "Енергетичний завод "Енергетик" нерухоме майно, що розташоване за адресою: місто Київ, вулиця Бориспільська, будинок 9, серед яких, зокрема: приміщення корпусів 2-2-а, площею 4 900 кв. м (з кабельними лініями загальною довжиною 473 м та ТП 931); корпус 63, площею 691,7 кв. м, з підстанцією ТП 63; ТП 1425 корпус 63 (РП 330 з кабельними лініями загальною довжиною 3 405 м п. Кабельні лінії: 2АСБ-10 3x240, 940 м п. від п/с "Радіотехнічна" до РП 330 ЛІ; 2АСБ-10 3x240, 940 м п. від п/с "Радіотехнічна" до РП 330 Л2; 2АСБ-10 3x240, 390 м п. від РП 330 до ТП 166 АЛБ-10 3x95 корп. 60; АЛБ-10 3x60 248 м п. до РП 330 до кор. 91; СБ-10 3x95 230 м. п. від РП 330 до кор. 41; ТП 3077 приміщення корпусу 15А, площею 129,1 кв. м (РП 331 та кабельними лініями загальною довжиною 3 745 м п. Кабельні лінії: 2АСБ-10 3x240, 1335 м п. від п/с "Радіотехнічна" до РП 331 ЛІ; 2АСБ-10 3x240, 1 335 м п. від п/с "Радіотехнічна" до РП 331 Л2; АСБ-10 3x240, 440 м п. від РП331 до ТП 931, АСБ-10 3x240, 420 м п. від РП 331 до ТП 1662; ААШВ-10 3x70, 216 м п.; ТП 1662 приміщення корпусу 40, площею 171,4 кв. м (РУ ТП 1662 з кабельними лініями загальною довжиною 846 м п.).
01.06.1999 Дарницькою районною в місті Києві державною адміністрацією проведено державну реєстрацію Відкритого акціонерного товариства "Енергетичний завод "Енергетик".
11.04.2003 Відкрите акціонерне товариство "Енергетичний завод "Енергетик" звернулося до Головного управління комунальної власності міста Києва із заявою № 4947 (справа № 6689 від 14.03.2003) щодо оформлення права власності на майно.
30.05.2003 Київською міською адміністрацією на підставі наказу Головного управління національної власності м. Києва № 620-В від 30.05.2003 "Про оформлення права власності на об'єкт нерухомості" з додатком до нього, ВАТ "Енергетичний завод "Енергетик" видано Свідоцтво серії МК № 010007232 про право власності на майновий комплекс, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 9, заг. площею 5 697,60 кв. м, до складу якого входять об'єкти нерухомого майна: приміщення корпусів 2-2-а (літери Э, Ю, Я), площею 4 705,40 кв. м; корпус 63 (літера Щ), площею 691,70 кв. м; ТП 3077 приміщення корпусу 15а (Літера Ш), площею 129,10 кв. м; ТП 1662 приміщення корпусу 40 (літера Ч), площею 171,40 кв. м.
Також Київське міське бюро технічної інвентаризації реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна видало реєстраційне посвідчення, яким посвідчено, що майновий комплекс загальною площею 5 697,60 кв. м, розташований у місті Києві по вул. Бориспільській, 9, зареєстрований за ВАТ "Енергетичний завод "Енергетик" на праві колективної власності на підставі вищезазначених документів.
07.04.2004 АК "Київенерго" та ВАТ "Енергетичний завод "Енергетик" уклали договір на постачання електричної енергії № 911, о/р № 787.
Актом розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін (Додаток №6А до договору від 07.04.2004) встановлено балансову належність електромереж та установок споживача (Завод): РП-330, РП-331, ТП-931, ТП-1065, ТП-1160, ТП-1426, ТП-1662, КЛ-10 кВ; ПС "Радіотехнічна" - РП-330 №1, 2; ПС "Радіотехнічна" - РП-331 №1, 2; РП-330 - ТП-1662; РП-330-ТП-931; РП-331 - ТП-931; РП-331 - ТП-1662; ТП-1662 - ТП-1065; ТП-931 - ТП-1160; ТП-1160 - ТП-1426. Відповідно до вказаного додатку Завод несе відповідальність за технічний стан та експлуатацію електрообладнання, що перебуває на його балансі.
На виконання вимог Закону України "Про акціонерні товариства" від 17.09.2008 № 514-VI Відкрите акціонерне товариство "Енергетичний завод "Енергетик" перейменовано на Приватне акціонерне товариство "Енергетичний завод "Енергетик".
13.11.2017 на виконання вимог Закону України "Про ринок електричної енергії" від 13.04.2017 № 2018, який набув чинності 11.06.2017, загальні збори акціонерів ПАТ "Київенерго" прийняли рішення про реорганізацію ПАТ "Київенерго" шляхом виділу з нього ПрАТ "ДТЕК Київські електромережі".
Згідно з пунктом 2.3 статуту ПрАТ "ДТЕК Київські електромережі" ця юридична особа є правонаступником ПАТ "Київенерго" в частині переданих йому майна, прав та обов'язків згідно з розподільчим балансом, а також в частині прав та обов'язків, що визначені частиною 13 розділу XVIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ринок електричної енергії".
Відповідно до частини 13 розділу XVIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ринок електричної енергії" у разі відокремлення оператор системи розподілу, яким є ПрАТ "ДТЕК Київські електромережі", є правонаступником в частині прав і обов'язків, пов'язаних із провадженням діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом та із провадженням діяльності з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електромережами за договорами на постачання електричної енергії та про користування електричною енергією.
Згідно з відомостями витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ПрАТ "ДТЕК Київські електромережі" є правонаступником ПАТ "Київенерго".
На підставі заяви Заводу від 19.12.2018 Завод та ДТЕК уклали договір споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії.
Відповідно до додатку до вказаної заяви об'єкти та точки комерційного обліку знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, 9.
Також Завод уклав з ТОВ "Київські енергетичні послуги" договір про постачання електричної енергії споживачу за особовим рахунком № 787.
На підставі Свідоцтва про право власності на майновий комплекс від 30.05.2003 державний реєстратор Департаменту з питань реєстрації Київської міської державної адміністрації Микитенко О.В. 04.12.2018 провів державну реєстрацію права власності за ПрАТ "Енергетичний завод "Енергетик" на об'єкт нерухомого майна (реєстраційний номер 1716371180000): майновий комплекс, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 9, заг. площею 5 697,60 кв. м, до якого входять: приміщення корпусів 2-2-а (літери Э, Ю, Я), площею 4 705,40 кв. м; корпус 63 (літера Щ), площею 691,70 кв. м; ТП 3077 приміщення корпусу 15а (літера Ш), площею 129,10 кв. м; ТП 1662 приміщення корпусу 40 (літера Ч), площею 171,40 кв. м.
04.04.2016 Державне підприємство "Виробниче об'єднання "Київський радіозавод" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Агафонова О.Ю. уклало з Міжнародною універсальною товарно-сировинною біржею "Епсілон" договір про організацію та проведення відкритих публічних торгів (аукціону).
09.11.2016 було проведено відкриті публічні торги (аукціон) з продажу майна Державного підприємства "Виробниче об'єднання "Київський радіозавод", переможцем якого визнано ТОВ "Вардингс".
17.10.2016 та 10.11.2016 Державне підприємство "Виробниче об'єднання "Київський радіозавод" в особі ліквідатора Агафонова О.Ю. уклало з ТОВ "Вардингс" чотири договори купівлі-продажу, посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорноног Л.В. та зареєстровані в реєстрі за №№ 784, 810, 811, 812, за якими Державне підприємство "Виробниче об'єднання "Київський радіозавод" передало у власність (продало), а ТОВ "Вардингс" прийняло у власність (придбало) об'єкти нерухомого майна: нежитлові приміщення в літ. 15 (групи приміщень №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6), загальною площею 360,2 кв. м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 961386280000; кабельну лінію № 1 (АСБ-10 3*240, ААБ-10 3*240) та кабельну лінію № 2 (АСБ-10 3х240, ААБ-10 3х240) з кінцевими муфтами п/ст "Радіотехнічна", кінцевими муфтами РП 330 та муфтами поза територією; кабельну лінію № 1 (АСБ-10 3*240, ААБ-10 3*240) та кабельну лінію № 2 (АСБ-10 3х240, ААБ-10 3х240) з кінцевими муфтами п/ст "Радіотехнічна", кінцевими муфтами РП 331 та муфта поза територією; РП-331 (КСО-93, комірок 9 шт.), РП-330 (ВМГ-133, комірок 9 шт.); ТП-ТМ-1000/10, трикутник зірка у кількості 4 шт., ТП-ТМ-630/10 у кількості 1 шт. (договір реєстровий номер), які розташовані за адресою: місто Київ, вулиця Бориспільська, будинок 9 та поза територією.
17.10.2016 та 10.11.2016 проведено державну реєстрацію права власності на вказане майно за ТОВ "Вардингс".
11.02.2019 ТОВ "Вардингс" як власник нерухомого майна та енергетичного обладнання звернулося до ДТЕК з листом № 3 щодо укладення договору про розподіл електричної енергії за адресою Бориспільська, 9.
На засіданні Інформаційно-консультаційного центру ДТЕК з розгляду та розв'язання суперечностей, спірних ситуацій між ДТЕК та споживачами міста Києва, оформленого протоколом № 22 від 15.05.2019, було встановлено, що частина електрообладнання підстанції одночасно обліковується як за ТОВ "Вардингс", так і за Заводом. Комісія вирішила, що договір споживача № 911, укладений між Заводом та ДТЕК, є чинним. На період вирішення питання законності договорів, укладених між ТОВ "Вардингс" та Державним підприємством "Виробниче об'єднання "Київський радіозавод", немає підстав для укладення з ТОВ "Вардингс" договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії до нежитлових приміщень за адресою: місто Київ, вулиця Бориспільська, 9.
Листом від 27.05.2019 № 01/3/01/2/9325 ДТЕК, посилаючись на протокол № 22 від 15.05.2019 Інформаційно-консультаційного центру ДТЕК з розгляду та розв'язання суперечностей, спірних ситуацій між ДТЕК та споживачами міста Києва, повідомив ТОВ "Вардингс", що розподіл електричної енергії на об'єкт за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, 9, здійснюється на підставі договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії, укладеного із Заводом, і наразі відсутні підстави для його розірвання.
3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.02.2025 у справі № 910/7700/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.08.2025, у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції мотивовані тим, що:
- позивач просить визнати недійсним договір споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії на об'єкт, який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, 9, укладений між відповідачами, без заявлення вимоги щодо реституції як наслідку недійсності правочину. Зазначене є підставою для відмови у задоволені позову в частині вимог про визнання недійсним договору у зв'язку з обранням позивачем неефективного способу захисту;
- оскільки обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові незалежно від інших встановлених судами обставин, не має необхідності надавати оцінку іншим аргументам позивача, зокрема, щодо укладення правочину за підробленими документами, вчинення правочину під впливом обману, відсутності у Приватного акціонерного товариства "Енергетичний завод "Енергетик" правомочностей на майно, оскільки такі доводи переважно стосуються питань, пов'язаних із доведеністю позовних вимог;
- заявляючи вимогу зобов'язати Приватне акціонерне товариство "ДТЕК Київські електромережі" укласти договір споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії на об'єкт, який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, 9, Товариство з обмеженою відповідальністю "Вардингс" зазначило про набуття ним у 2016 році у власність майна: нежитлові приміщення в літ. 15 (групи приміщень №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6), загальною площею 360,2 кв. м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 961386280000; кабельну лінію № 1 (АСБ-10 3*240, ААБ-10 3*240) та кабельну лінію № 2 (АСБ-10 3х240, ААБ-10 3х240) з кінцевими муфтами п/ст "Радіотехнічна", кінцевими муфтами РП 330 та муфтами поза територією; кабельну лінію № 1 (АСБ-10 3*240, ААБ-10 3*240) та кабельну лінію № 2 (АСБ-10 3х240, ААБ-10 3х240) з кінцевими муфтами п/ст "Радіотехнічна", кінцевими муфтами РП 331 та муфта поза територією; РП-331 (КСО-93, комірок 9 шт.), РП-330 (ВМГ-133, комірок 9 шт.); ТП-ТМ-1000/10, трикутник зірка у кількості 4 шт., ТП-ТМ-630/10 у кількості 1 шт. (договір реєстровий номер), які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 9;
- 17.10.2016 та 10.11.2016 проведено державну реєстрацію права власності на вказане майно за Товариством з обмеженою відповідальністю "Вардингс";
- право власності на весь майновий комплекс колишнього Державне підприємство Виробниче об'єднання "Київський радіозавод", в т.ч. на комплекс енергетичного обладнання, з використанням якого здійснюється розподіл і транспортування електричної енергії на об'єкт, розташований за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, 9, у Товариства з обмеженою відповідальністю "Вардингс" відсутнє;
- відомості Інформаційної довідки № 409902399 від 27.01.2025 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно свідчать, що право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Вардингс" на вищезазначене енергетичне та електричне майно було припинено 27.03.2024;
- отже, станом на дату вирішення спору у цій справі, Товариство з обмеженою відповідальністю "Вардингс" не є власником майна, набуття права власності на яке, за його доводами, було підставою для укладення договору споживача про надання послуг розподілу (передачі) електричної енергії. Доказів на спростування зазначених обставин щодо припинення свого права власності позивач не надав;
- про порушення інших порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів Товариство з обмеженою відповідальністю "Вардингс" не стверджувало, а суд не встановив. Відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові і не потребує перевірки обраного позивачем способу захисту і правової оцінки по суті спору;
- за таких підстав вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Вардингс" зобов'язати Приватне акціонерне товариство "ДТЕК Київські електромережі" укласти договір споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії задоволенню не підлягає;
- із відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, офіційного веб-сайту Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, які перебувають у вільному доступі, суд встановив, що серед кінцевих бенефіціарних власників Приватного акціонерного товариства "Енергетичний завод "Енергетик", його членів або учасників (акціонерів), що мають частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, відсутні Російська Федерація, громадяни Російської Федерації, юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства Російської Федерації;
- будь-які докази на підтвердження застосування до Приватного акціонерного товариства "Енергетичний завод "Енергетик" обмежувальних заходів (санкцій), передбачених нормативно-правовими актами, не надані, а доводи позивача про наявність кінцевих бенефіціарних власників - громадян Російської Федерації, крім тих, які законно проживають на території України, засновані на припущеннях;
- за наведених підстав суд вважає, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Вардингс" не довело поширення положень Закону України "Про санкції" та постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 № 187 на правовідносини у цій справі;
- оскільки порушення права або охоронюваного законом інтересу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вардингс" у цій справі за поданим позовом не встановлено, і вимоги позову не підлягають задоволенню у зв'язку з їх необґрунтованістю, підстави для застосування позовної давності відсутні.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи
У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.08.2025 у даній справі, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Підставою касаційного оскарження скаржником зазначено пункти 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме:
- суди першої та апеляційної інстанцій застосували частину 1 статті 328 Цивільного кодексу України без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18, а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 925/1121/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15, у подібних правовідносинах;
- суд апеляційної інстанції відмовив у дослідженні витягу з Державного реєстру санкцій РНБО від 01.07.2025; витягів з російського сайту https://checko.ru, якими зафіксовано зміни у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб РФ щодо РГО "МКПП", ВАТ "Карта Вітчизни" (правонаступник ВАТ "Товари Вітчизни"), ВАТ "Товари Вітчизни" від 01.07.2025 (до вказаних документів відносяться: короткий витяг щодо РГО МКПП, короткий витяг щодо ВАТ "Товари Вітчизни", витяг щодо історії змін РГО МКПП, витяг щодо історії змін ВАТ "Товари Вітчизни"); витягів та аналітичних матеріалів щодо громадян РФ, які на сьогоднішній день є КБВ ПрАТ "Енергетичний завод "Енергетик" від 01.07.2025 (до вказаних документів відносяться: відомість про стан індивідуального особового рахунку застрахованих осіб щодо ОСОБА_1 , відомість про стан індивідуального особового рахунку застрахованих осіб щодо ОСОБА_2 , відомість про стан індивідуального особового рахунку застрахованих осіб щодо ОСОБА_3 , аналітична довідка щодо ОСОБА_1., аналітична довідка щодо ОСОБА_2 , аналітична довідка щодо ОСОБА_3 ); сертифікату про відсутність кінцевого бенефіціарного власника (UBO) у ALCOR SECURITIES SA з нотаріально засвідченим перекладом, від 23.05.2025; витягу з протоколу позачергових загальних зборів ALCOR SECURITIES SA від березня 2013 року, який було отримано 05.05.2025 Товариством з обмеженою відповідальністю "Вардингс" в межах справи № 910/5249/25 05.05.2025. При цьому, Товариство з обмеженою відповідальністю "Вардингс" наголосило, що через недослідження вказаних вище доказів судом апеляційної інстанції було порушено, окрім частини 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України (всі вказані вище документи не існували на момент прийняття рішення судом першої інстанції і після їх отримання були подані до суду апеляційної інстанції, яким проігноровано неможливість подачі документів до суду першої інстанції з причин, які не залежали від Товариства з обмеженою відповідальністю "Вардингс"), частину 1 статті 203 Цивільного кодексу України та пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України № 187 "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації" від 03.03.2022.
Приватне акціонерне товариство "Енергетичний завод "Енергетик" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
24 листопада 2025 року Приватне акціонерне товариство "ДТЕК Київські електромережі" подало відзив на касаційну скаргу з клопотанням про поновлення строку на його подання. Протокольною ухвалою Верховного Суду від 02.12.2025 клопотання Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські електромережі" про поновлення строку на подання відзиву на касаційну скаргу залишено без задоволення, а відзив Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські електромережі" на касаційну скаргу залишено без розгляду.
5. Позиція Верховного Суду
Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, враховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Здійснюючи касаційне провадження Суд зазначає таке.
Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під захистом права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Суб'єктивні цивільні права та інтереси особи захищаються в порядку, передбаченому законом, за допомогою застосування певних способів захисту.
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними.
Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини (такі висновки викладені в постановах Верховного Суду від 16.09.2025 у справі № 914/2023/24, від 11.02.2025 у справі № 922/985/24, від 12.11.2024 у справі № 911/3292/23, від 03.09.2024 у справі № 907/358/20, від 27.08.2024 у справі № 924/128/21, від 11.06.2024 у справі № 914/3293/20, від 07.05.2024 у справі № 910/11383/23).
Право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога щодо захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19).
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили би компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).
Додатково в контексті обраного способу захисту, розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача в цих правовідносинах, позовні вимоги позивача не можуть бути задоволені (такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 та постановах Верховного Суду від 16.09.2025 у справі № 914/2023/24, від 11.02.2025 у справі № 922/985/24, від 06.02.2024 у справі № 916/1431/23, від 07.05.2024 у справі № 910/11383/23).
Водночас ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, відповідати встановленим обставинам.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 та постанови Верховного Суду від 16.09.2025 у справі № 914/2023/24, від 06.02.2024 у справі № 916/1431/23, від 20.12.2022 у справі № 914/1688/21, від 18.10.2022 у справі № 912/4031/20, від 13.09.2022 у справі № 910/9727/21).
Підставою для звернення особи за захистом суб'єктивного права із застосуванням відповідного способу захисту відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України є порушення, невизнання або оспорювання цього права. Тому обраний спосіб захисту має бути ефективним, відповідати змісту порушеного права та забезпечувати реальне поновлення прав особи, за захистом яких особа звернулась до суду.
Положення частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину.
Частинами 1 і 2 статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
Двостороння реституція є обов'язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов'язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (такий висновок викладено у постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).
Як зазначила об'єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 15.03.2024 у справі № 904/192/22, позовна вимога про визнання правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування / повернення майна з володіння відповідача.
Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об'єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову. Якщо позов щодо застосування наслідків недійсності правочину не подано, суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи, оскільки згідно з абзацом 2 частини 5 статті 216 Цивільного кодексу України зазначене право є у суду лише щодо нікчемних правочинів (такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15, від 09.09.2021 у справі № 925/1276/19 та від 26.05.2023 у справі № 905/77/21).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Однак якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 Господарського процесуального кодексу України).
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства. Застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (такі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20). Спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18).
Визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства (такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц звернула увагу на те, що у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини 1 статті 216, статті 387, частин 1, 3 статті 1212 Цивільного кодексу України).
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 зазначила що позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача. Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, звертаючись з позовом у даній справі, Товариство з обмеженою відповідальністю "Вардингс" просило, зокрема, визнати недійсним договір споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії на об'єкт, який знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Бориспільська, 9, укладений між Приватним акціонерним товариством "ДТЕК Київські електромережі" та Приватним акціонерним товариством "Енергетичний завод "Енергетик". Водночас вимог щодо реституції, як наслідку недійсності правочину, заявлено не було.
Враховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про відмову у задоволенні позову в частині вимог про визнання недійсним оспорюваного договору у зв'язку з обранням позивачем неефективного способу захисту.
Згідно з усталеною практикою Верховного Суду обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 28)).
Як зазначено судами попередніх інстанцій, оскільки обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові незалежно від інших встановлених судами обставин, не має необхідності надавати оцінку іншим аргументам позивача, зокрема, щодо укладення правочину за підробленими документами, вчинення правочину під впливом обману, відсутності у Приватного акціонерного товариства "Енергетичний завод "Енергетик" правомочностей на майно, оскільки такі доводи переважно стосуються питань, пов'язаних із доведеністю позовних вимог.
Суд зазначає, що касаційна скарга позивача не містить обґрунтувань (підстав касаційного оскарження) щодо зазначених висновків судів попередніх інстанцій. Тобто, скаржник не оскаржує висновки судів першої та апеляційної інстанцій про неефективність способу захисту щодо вимог позивача про визнання недійсним оспорюваного правочину.
Як зазначалось вище, окрім вимог про визнання недійсним оспорюваного правочину, позивачем були заявлені вимоги про зобов'язання Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські електромережі" укласти з Товариством з обмеженою відповідальністю "Вардингс" договір споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії на об'єкт, який знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Бориспільська, 9.
Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 630 Цивільного кодексу України передбачено, що законом або договором може бути встановлено, що окремі умови договорів визначаються відповідно до типових умов договорів (типових договорів) та примірних договорів певного виду. Кабінет Міністрів України, органи державної влади, уповноважені Кабінетом Міністрів України або законом, можуть рекомендувати орієнтовні умови договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори. Сторони не можуть відступати від змісту типових умов договорів (типових договорів), але мають право конкретизувати їх. Сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст.
Правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, регулює відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище визначає Закон України "Про ринок електричної енергії" (тут і надалі в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пунктів 32, 40, 41, 56, 78, 82 частини 1 статті 1 Закону України "Про ринок електричної енергії" електроустановка - це комплекс взаємопов'язаних устаткування і споруд, що призначаються для виробництва або перетворення, передачі, розподілу чи споживання електричної енергії; користувачі системи передачі/розподілу (далі - користувачі системи) - це фізичні особи, у тому числі фізичні особи - підприємці, або юридичні особи, які відпускають або приймають електричну енергію до/з системи передачі/розподілу або використовують системи передачі/розподілу для передачі/розподілу електричної енергії; лінійна частина приєднання - це електрична мережа для потреб замовника при нестандартному приєднанні від найближчої точки в існуючих (діючих) електричних мережах (повітряна лінія, трансформаторна підстанція або розподільний пункт) оператора системи розподілу відповідного ступеня напруги до точки приєднання електроустановок замовника; оператор системи розподілу - це юридична особа, відповідальна за безпечну, надійну та ефективну експлуатацію, технічне обслуговування та розвиток системи розподілу і забезпечення довгострокової спроможності системи розподілу щодо задоволення обґрунтованого попиту на розподіл електричної енергії з урахуванням вимог щодо охорони навколишнього природного середовища та забезпечення енергоефективності; розподіл електричної енергії (далі - розподіл) - це транспортування електричної енергії від електроустановок виробників електричної енергії або електроустановок оператора системи передачі мережами оператора системи розподілу, крім постачання електричної енергії; система розподілу електричної енергії (далі - система розподілу) - це система ліній, допоміжного обладнання, обладнання для трансформації та перемикань, що використовується для розподілу електроенергії.
Згідно з частиною 1 статті 4 Закону України "Про ринок електричної енергії" учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються, зокрема, договори про надання послуг з розподілу.
Відповідно до частин 1, 2 статті 45 Закону України "Про ринок електричної енергії" розподіл електричної енергії здійснюється оператором системи розподілу. Діяльність з розподілу електричної енергії підлягає ліцензуванню відповідно до законодавства. Оператор системи розподілу надає послуги з розподілу електричної енергії на недискримінаційних засадах відповідно до цього Закону, кодексу систем розподілу та інших нормативно-правових актів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії.
Частиною 4 статті 46 Закону України "Про ринок електричної енергії" передбачено, що оператор системи розподілу надає послуги з розподілу електричної енергії на підставі договорів про надання послуг з розподілу. Договори про надання послуг з розподілу є публічними договорами приєднання та укладаються на основі типових договорів, форма яких затверджується Регулятором.
Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 № 312 (тут і надалі в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) затверджено Правила роздрібного ринку електричної енергії (далі - Правила) (пункт 1 постанови), та визначено, що: ОСП та ОСР укладають договори про надання послуг з передачі/розподілу електричної енергії із усіма електропостачальниками відповідно до процедури, передбаченої Правилами та Кодексу системи передачі, затвердженим постановою НКРЕКП від 14 березня 2018 року № 309, у порядку надання електропостачальниками відповідних заяв та документів (пункт 9 постанови); ОСР під час укладення із споживачами договорів про надання послуг з розподілу електричної енергії (оформлення заяв-приєднання та паспортів точок розподілу) присвоює всім точкам розподілу електричної енергії за об'єктами існуючих споживачів ЕІС-коди за точками комерційного обліку відповідно до порядку, передбаченого Кодексом комерційного обліку, затвердженим постановою НКРЕКП від 14 березня 2018 року № 311, та інших нормативно-правових актів НКРЕКП, а також актів адміністратора комерційного обліку (пункт 10 постанови).
Відповідно до абзаців 1, 5 пункту 1.2.15 Правил укладення, внесення змін, продовження строку дії чи розірвання будь-якого із договорів, передбаченого цими Правилами, здійснюється відповідно до вимог законодавства та цих Правил. При переході права власності (користування) на об'єкт до нового власника (користувача) переходять права та обов'язки за договорами, укладеними відповідно до цих Правил.
Відповідно до пункту 2.1.2 Правил Оператор системи зобов'язаний укласти договори про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії з усіма споживачами, електроустановки яких приєднані до електричних мереж на території діяльності відповідного оператора системи. Не допускається розподіл (передача) електричної енергії до точки розподілу електроустановки споживача за відсутності діючого договору про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії з таким споживачем.
Абзацами 1, 3 пункту 2.1.4 Правил визначено, що договір споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії є публічним договором приєднання та укладається з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України за формою договору, що є додатком 3 до цих Правил. Договір споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії за ініціативою споживача або оператора системи відповідно до визначених цими Правилами випадків, як правило, укладається шляхом приєднання споживача за заявою-приєднанням до розробленого оператором системи розподілу договору на умовах складеного оператором системи розподілу паспорта точки розподілу.
Згідно з пунктом 2.1.7 Правил для укладення договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії заявник у разі зміни споживача, форми власності чи власника електроустановки має надати оператору системи такі документи:
1) заяву про укладення відповідного договору із зазначенням місцезнаходження об'єкта та реквізитів заявника та наявності чинного паспорту точки розподілу;
2) для юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців: витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР), роздрукований із мережі Інтернет, або копію довідки, або копію виписки з ЄДР; для фізичних осіб: копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера або реєстраційного номера картки платника податків або копію паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовляються від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади і мають відмітку у паспорті);
3) копію документа, яким визначено право власності чи користування на об'єкт (приміщення), або копію документа, що підтверджує право власності чи користування на земельну ділянку або її частину (у разі відсутності на відповідній земельній ділянці об'єкта), право на розміщення електроустановок на території здійснення господарської діяльності з розподілу електричної енергії (у разі відсутності об'єкта споживача);
4) копію документа про підтвердження повноважень особи на укладення договору (витяг з установчого документа про повноваження керівника (для юридичних осіб), копію довіреності, виданої в установленому порядку тощо), за необхідності;
5) копію декларації (повідомлення) про початок виконання будівельних робіт або дозволу на виконання будівельних робіт (для укладення договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) та постачання електричної енергії на будівельні майданчики, у разі якщо наявність такого дозволу є обов'язковою або зазначені документи вимагаються законодавством у сфері містобудування) та/або у визначених законодавством випадках, копію декларації про готовність об'єкта до експлуатації або сертифіката (для новозбудованих та реконструйованих електроустановок).
Судами попередніх інстанцій встановлено, що заявляючи вимогу про зобов'язання Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські електромережі" укласти договір споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії на об'єкт, який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, 9, Товариство з обмеженою відповідальністю "Вардингс" зазначило про набуття ним у 2016 році у власність майна: нежитлові приміщення в літ. 15 (групи приміщень №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6), загальною площею 360,2 кв. м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 961386280000; кабельну лінію № 1 (АСБ-10 3*240, ААБ-10 3*240) та кабельну лінію № 2 (АСБ-10 3х240, ААБ-10 3х240) з кінцевими муфтами п/ст "Радіотехнічна", кінцевими муфтами РП 330 та муфтами поза територією; кабельну лінію № 1 (АСБ-10 3*240, ААБ-10 3*240) та кабельну лінію № 2 (АСБ-10 3х240, ААБ-10 3х240) з кінцевими муфтами п/ст "Радіотехнічна", кінцевими муфтами РП 331 та муфта поза територією; РП-331 (КСО-93, комірок 9 шт.), РП-330 (ВМГ-133, комірок 9 шт.); ТП-ТМ-1000/10, трикутник зірка у кількості 4 шт., ТП-ТМ-630/10 у кількості 1 шт. (договір реєстровий номер), які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 9. 17.10.2016 та 10.11.2016 проведено державну реєстрацію права власності на вказане майно за Товариством з обмеженою відповідальністю "Вардингс".
Водночас, як встановлено судами, право власності на весь майновий комплекс колишнього Державне підприємство Виробниче об'єднання "Київський радіозавод", в т.ч. на комплекс енергетичного обладнання, з використанням якого здійснюється розподіл і транспортування електричної енергії на об'єкт, розташований за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, 9, у Товариства з обмеженою відповідальністю "Вардингс" відсутнє.
До того ж, судами попередніх інстанцій також встановлено, що відомості Інформаційної довідки № 409902399 від 27.01.2025 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно свідчать, що право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Вардингс" на вище зазначене енергетичне та електричне майно було припинено 27.03.2024.
Як наслідок, судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що станом на дату вирішення спору у цій справі, Товариство з обмеженою відповідальністю "Вардингс" не є власником майна, набуття права власності на яке, за його доводами, було підставою для укладення договору споживача про надання послуг розподілу (передачі) електричної енергії. Доказів на спростування зазначених обставин щодо припинення свого права власності позивач не надав.
Крім того, як встановлено судами, про порушення інших порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів Товариство з обмеженою відповідальністю "Вардингс" не стверджувало, а суди не встановили.
Враховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Вардингс" зобов'язати Приватне акціонерне товариство "ДТЕК Київські електромережі" укласти договір споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії задоволенню не підлягає.
Суд зазначає, що касаційна скарга не містить обґрунтувань (підстав касаційного оскарження) щодо зазначених висновків судів попередніх інстанцій. Тобто, скаржник не оскаржує висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність порушення прав або охоронюваного законом інтересу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вардингс" щодо вимог про зобов'язання Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські електромережі" укласти договір споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії.
Тобто, скаржник не оскаржує висновки судів першої та апеляційної інстанцій, які слугували підставою для відмови у позові.
Натомість, зміст касаційної скарги, її доводи та підстави касаційного оскарження судових рішень, свідчить про намагання позивача здійснити оцінку щодо укладення оспорюваного правочину за відсутності у Приватного акціонерного товариства "Енергетичний завод "Енергетик" правомочностей на відповідне майно. Тобто, доводи скаржника направленні на встановлення обставин, зокрема, належності Приватному акціонерному товариству "Енергетичний завод "Енергетик" певних об'єктів нерухомості на праві власності, як підстави укладення оспорюваного договору.
Тобто, доводи скаржника стосуються питань, пов'язаних із доведеністю позовних вимог по суті.
Водночас, Суд зазначає, що згідно з усталеною практикою Верховного Суду обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 28)).
Крім того, відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові та не потребує перевірки обраного позивачем способу захисту і правової оцінки по суті спору (близька за змістом правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29.08.2023 у справі № 910/5958/20, від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19).
Таким чином, враховуючи обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав щодо вимог про визнання недійсним оспорюваного правочину та відсутністю порушення прав або охоронюваного законом інтересу позивача щодо інших позовних вимог (зобов'язання другого відповідача укласти відповідний договір), що є самостійними підставами для відмови у позові, Суд відхиляє доводи скаржника як необґрунтовані, оскільки вони направленні на здійснення розгляду спору по суті.
З огляду на викладене, та враховуючи відсутність обґрунтувань (підстав касаційного оскарження) щодо висновки судів першої та апеляційної інстанцій, які слугували підставою для відмови у позові, оскаржувані судові рішення про відсутність підстав для задоволення позову слід залишити без змін.
Суд зазначає, що відмова у позові через обрання позивачем неналежного способу захисту свого права та відсутністю порушення прав або охоронюваного законом інтересу позивача, у свою чергу, виключає необхідність надання Верховним Судом оцінки будь-яким аргументам скаржника, зокрема, щодо належності Приватному акціонерному товариству "Енергетичний завод "Енергетик" певних об'єктів нерухомості на праві власності, як підстави укладення оспорюваного договору, щодо недослідження судом апеляційної інстанції доказів у справі, які стосуються вирішення спору по суті (встановлення обставин наявності/відсутності підстав для визнання недійсним оспорюваного правочину).
У зв'язку з викладеним Суд відхиляє зазначені на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, доводи скаржника щодо неврахування судами попередніх інстанцій при вирішенні спору висновків, щодо застосування частини 1 статті 328 Цивільного кодексу України, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 925/1121/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15, та доводи скаржника в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи викладене, перевіривши застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Суд дійшов висновку про необґрунтованість скарги та про необхідність залишення оскаржуваних судових рішень без змін.
6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 Господарського процесуального кодексу України).
З огляду на наведене, Суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Вардингс" без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції - без змін.
7. Судові витрати
Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вардингс" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.08.2025 у справі № 910/7700/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Н.М. Губенко
Судді Г.О. Вронська
І.Д. Кондратова