Іменем України
12 грудня 2025 року м. Чернігівсправа № 927/1010/25
Господарський суд Чернігівської області у складі Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у порядку спрощеного позовного провадження
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ІВ Транс Компані»,
код ЄДРПОУ 44366806, вул. Незалежності, 30, с. Манява, Івано-Франківський район, Івано-Франківська область, 77772
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кіа Вуд Компані»,
код ЄДРПОУ 44346652, вул. Текстильників, буд. 1, м. Чернігів, 14001
Предмет спору: про стягнення безпідставно збережених коштів в сумі 183 646,11 грн,
не викликались,
Товариство з обмеженою відповідальністю «ІВ Транс Компані» звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кіа Вуд Компані», у якому позивач просить стягнути з відповідача 183 646,11 грн безпідставно збережених коштів.
Процесуальні дії у справі.
Ухвалою суду від 13.10.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено сторонам строки для подання заяв по суті, зокрема, відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та позивачу відзиву на позов з доданими до нього документами.
Ухвала суду про відкриття провадження у справі від 13.10.2025, направлена на адресу місцезнаходження відповідача (вул. Текстильників, буд. 1, м. Чернігів, 14001), зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та у позовній заяві, повернулась неврученою на адресу суду з відміткою відділення поштового зв'язку «адресат відсутній за вказаною адресою». Датою проставлення у поштовій довідці такої відмітки є 20.10.2025.
Згідно з п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України відповідач вважається повідомленим про відкриття провадження у справі та встановлення йому строку для подання відзиву на позов, а днем вручення ухвали від 13.10.2025 є 20.10.2025.
Отже, останнім днем для подання відповідачем відзиву є 05.11.2025.
Згідно з ч. 5, 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін та відзиву на позов у встановлений строк до суду не надходило.
Згідно з ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач на підставі усної домовленості із відповідачем організував перевезення вантажу у міжнародному сполученні. За послуги з перевезення вантажу відповідача позивач сплатив перевізникам кошти у розмірі 183 646,11 грн. Оскільки між сторонами відсутні договірні відносини, а позивач поніс витрати на оплату послуг з перевезення вантажу відповідача, це призвело до набуття відповідачем майнової вигоди у вигляді збереження грошових коштів без достатньої правової підстави (ст. 1212 ЦК України).
Відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень у встановлений строк до суду не надходило.
Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
Оскільки відповідач не подав відзив у встановлений судом строк, справа вирішується за наявними у ній матеріалами.
Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.
У позовній заяві позивач зазначає, що у лютому 2025 року між ТОВ «ІВ Транс Компані» та ТОВ «Кіа Вуд Компані» досягнуто усної домовленості щодо надання транспортно-експедиційних послуг, відповідно до якої позивач повинен організувати перевезення вантажу відповідача, а останній зобов'язувався сплатити кошти за організаційні послуги та за саму доставку товару.
Як зазначає позивач, надалі сторонами погоджено кілька доставок вантажу.
05.02.2025 ТОВ «ІВ Транс Компані» (далі - Експедитор) та ФОП Михальський Віталій Михайлович (далі - Перевізник) уклали договір про надання транспортно-експедиційних послуг з перевезення вантажів у міжнародному сполученні №0126-02-25 (далі - Договір від 05.02.2025), за умовами якого Перевізник приймає на себе зобов'язання здійснювати перевезення вантажів автомобільним транспортом, а Експедитор зобов'язується оплатити надані транспорті послуги.
Відповідно до п. 2.1 Договору від 05.02.2025 Експедитор інформує Перевізника про строки та об'єми майбутніх перевезень, кількості та потрібному типу рухомого складу. Інформація передається засобами факсимільного зв'язку чи електронною поштою у вигляді Договору-Заявки.
Перевізник зобов'язаний забезпечувати доставку вантажу на умовах та в строки, узгоджені Сторонами та обумовлені в Договорі-Заявці (п. 3.1.3 Договору від 05.02.2025).
Вартість послуг за даним Договором визначається по узгодженим ставкам у національній валюті України на кожну конкретну поїздку і обумовлюються у відповідних рахунках. Загальна сума Договору складається з сум усіх актів виконаних робіт (п. 4.1 Договору від 05.02.2025).
05.02.2025 ФОП Михальський Віталій Михайлович (далі - Перевізник) та ТОВ «ІВ Транс Компані» (далі - Експедитор) підписали Заявку №0126-02-25 транспортної експедиції вантажів автомобільним транспортом по договору №0126-02-25 від 05.02.2025, у якій зазначено такі відомості: маршрут перевезення - Україна, Манява - Литва, м. Шауляй; вантаж - пиломатеріали.
На підставі виставленого ФОП Михальським В. М. рахунку на оплату №9 від 14.02.2025 позивач сплатив йому кошти за перевезення вантажу у розмірі 36 920,00 грн, на підтвердження чого надано платіжну інструкцію №138 від 25.02.2025.
Позивач виставив відповідачу рахунок №СФ-0126-02-25 від 14.02.2025 на оплату транспортно-експедиційних послуг за маршрутом Манява (Україна) - Шауляй (Литва) на суму 43 430,00 грн.
Відповідно до платіжної інструкції №7 від 27.02.2025 відповідач перерахував позивачу кошти за надані транспортно-експедиційні послуги у розмірі 43 430,00 грн.
31.03.2025 ТОВ «ІВ Транс Компані» (далі - Експедитор) та ФОП Кузьмин Тетяна Іванівна (далі - Перевізник) уклали договір про надання транспортно-експедиційних послуг з перевезення вантажів у міжнародному сполученні №0161-03-25 (далі - Договір від 31.03.2025), за умовами якого Перевізник приймає на себе зобов'язання здійснювати перевезення вантажів автомобільним транспортом, а Експедитор зобов'язується оплатити надані транспорті послуги.
Пункти 2.1, 3.1.3, 4.1 Договору від 31.03.2025 є аналогічними відповідним пунктам Договору від 05.02.2025.
31.03.2025 ФОП Кузьмин Тетяна Іванівна (далі - Перевізник) та ТОВ «ІВ Транс Компані» (далі - Експедитор) підписали Заявку №0161-03-25 транспортної експедиції вантажів автомобільним транспортом по договору №0161-03-25 від 31.03.2025, у якій зазначено такі відомості: маршрут перевезення - Україна, Сомкова Долина - Литва, м. Каунас; вантаж - пиломатеріали у кількості 22,4 т; замовник перевезення - ТОВ «Кіа Вуд Компані».
Відповідно до міжнародної товарно-транспортної накладної від 03.04.2025 вантаж - пиломатеріали у кількості 22,4 т доставлено вантажоодержувачу 09.04.2025. У вказаній накладній відправником зазначено ТОВ «Кіа Вуд Компані»; у графі №22 «Підпис та штамп відправника» міститься печатка ТОВ «Кіа Вуд Компані», підпис відсутній.
09.04.2025 позивач та ФОП Кузьмин Т. І. підписали акт здачі-прийняття виконаних робіт №КТ-0000007, згідно з яким вартість наданих транспортно-експедиційних послуг становить 40 523,22 грн без ПДВ.
ФОП Кузьмин Т. І виставила позивачу рахунок-фактуру КТ-0000007 від 09.04.2025 на оплату транспортно-експедиційних послуг на суму 40 523,22 грн, який був оплачений позивачем згідно з платіжною інструкцією №184 від 08.05.2025.
03.04.2025 ФОП Кузьмин Тетяна Іванівна (далі - Перевізник) та ТОВ «ІВ Транс Компані» (далі - Експедитор) підписали Заявку №0162-04-25 транспортної експедиції вантажів автомобільним транспортом по договору №0161-03-25 від 31.03.2025, у якій зазначено такі відомості: маршрут перевезення - Україна, Сомкова Долина - Литва, м. Вільнюс; вантаж - пиломатеріали у кількості 23,5 т; замовник перевезення - ТОВ «Кіа Вуд Компані».
Відповідно до міжнародної товарно-транспортної накладної від 07.04.2025 вантаж - пиломатеріали у кількості 23,5 т доставлено вантажоодержувачу 11.04.2025. У вказаній накладній відправником зазначено ТОВ «Кіа Вуд Компані»; у графі №22 «Підпис та штамп відправника» міститься печатка ТОВ «Кіа Вуд Компані», підпис відсутній.
11.04.2025 позивач та ФОП Кузьмин Т. І. підписали акт здачі-прийняття виконаних робіт №КТ-0000009, згідно з яким вартість наданих транспортно-експедиційних послуг становить 34 381,13 грн без ПДВ.
ФОП Кузьмин Т. І виставила позивачу рахунок-фактуру КТ-0000009 від 11.04.2025 на оплату транспортно-експедиційних послуг на суму 34 381,13 грн, який був оплачений позивачем згідно з платіжною інструкцією №183 від 08.05.2025.
07.04.2025 ФОП Кузьмин Тетяна Іванівна (далі - Перевізник) та ТОВ «ІВ Транс Компані» (далі - Експедитор) підписали Заявку №0164-04-25 транспортної експедиції вантажів автомобільним транспортом по договору №0161-03-25 від 31.03.2025, у якій зазначено такі відомості: маршрут перевезення - Україна, Сомкова Долина - Литва, м. Вільнюс; вантаж - пиломатеріали у кількості 23,650 т; замовник перевезення - ТОВ «Кіа Вуд Компані».
Відповідно до міжнародної товарно-транспортної накладної від 10.04.2025 вантаж - пиломатеріали у кількості 23,650 т доставлено вантажоодержувачу 15.04.2025. У вказаній накладній відправником зазначено ТОВ «Кіа Вуд Компані»; у графі №22 «Підпис та штамп відправника» міститься печатка ТОВ «Кіа Вуд Компані», підпис відсутній.
15.04.2025 позивач та ФОП Кузьмин Т. І. підписали акт здачі-прийняття виконаних робіт №КТ-0000008, згідно з яким вартість наданих транспортно-експедиційних послуг становить 32 918,97 грн без ПДВ.
ФОП Кузьмин Т. І виставила позивачу рахунок-фактуру КТ-0000008 від 15.04.2025 на оплату транспортно-експедиційних послуг на суму 32 918,97 грн, який був оплачений позивачем згідно з платіжною інструкцією №182 від 08.05.2025.
13.04.2025 ФОП Кузьмин Тетяна Іванівна (далі - Перевізник) та ТОВ «ІВ Транс Компані» (далі - Експедитор) підписали Заявку №0167-04-25 транспортної експедиції вантажів автомобільним транспортом по договору №0161-03-25 від 31.03.2025, у якій зазначено такі відомості: маршрут перевезення - Україна, Сомкова Долина - Литва, м. Вільнюс; вантаж - пиломатеріали у кількості 23,950 т; замовник перевезення - ТОВ «Кіа Вуд Компані».
Відповідно до міжнародної товарно-транспортної накладної від 18.04.2025 вантаж - пиломатеріали у кількості 23,950 т доставлено вантажоодержувачу 29.04.2025. У вказаній накладній відправником зазначено ТОВ «Кіа Вуд Компані»; у графі №22 «Підпис та штамп відправника» міститься печатка ТОВ «Кіа Вуд Компані», підпис відсутній.
29.04.2025 позивач та ФОП Кузьмин Т. І. підписали акт здачі-прийняття виконаних робіт №КТ-0000017, згідно з яким вартість наданих транспортно-експедиційних послуг становить 42 652,89 грн без ПДВ.
ФОП Кузьмин Т. І виставила позивачу рахунок-фактуру КТ-0000017 від 29.04.2025 на оплату транспортно-експедиційних послуг на суму 42 652,89 грн, який був оплачений позивачем згідно з платіжною інструкцією №193 від 30.05.2025.
14.04.2025 ФОП Кузьмин Тетяна Іванівна (далі - Перевізник) та ТОВ «ІВ Транс Компані» (далі - Експедитор) підписали Заявку №0172-04-25 транспортної експедиції вантажів автомобільним транспортом по договору №0161-03-25 від 31.03.2025, у якій зазначено такі відомості: маршрут перевезення - Україна, Сомкова Долина - Литва, м. Вільнюс; вантаж - пиломатеріали у кількості 20,1 т; замовник перевезення - ТОВ «Кіа Вуд Компані».
Відповідно до міжнародної товарно-транспортної накладної від 24.04.2025 вантаж - пиломатеріали у кількості 20,1 т доставлено вантажоодержувачу 28.04.2025. У вказаній накладній відправником зазначено ТОВ «Кіа Вуд Компані»; у графі №22 «Підпис та штамп відправника» міститься печатка ТОВ «Кіа Вуд Компані», підпис відсутній.
28.04.2025 позивач та ФОП Кузьмин Т. І. підписали акт здачі-прийняття виконаних робіт №КТ-0000016, згідно з яким вартість наданих транспортно-експедиційних послуг становить 33 169,90 грн без ПДВ.
ФОП Кузьмин Т. І виставила позивачу рахунок-фактуру КТ-0000016 від 28.04.2025 на оплату транспортно-експедиційних послуг на суму 33 169,90 грн, який був оплачений позивачем згідно з платіжною інструкцією №192 від 30.05.2025.
Усього позивач сплатив ФОП Кузьмин Т. І. коштів за надані транспортно-експедиційні послуги у розмірі 181 646,11 грн.
Позивач стверджує, що між ним та відповідачем відсутні будь-які договірні зобов'язання; відповідач відмовився від укладення письмового договору та ухиляється від відшкодування фактично понесених позивачем витрат на оплату послуг перевезення.
Оцінка суду.
Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Крім того, застосовуються також до вимог, зокрема, про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Аналіз статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 р. у справі № 910/1238/17).
Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв'язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстав для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов'язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, передбачених нормами статті 11 ЦК України.
Тобто умовою безпідставного збагачення є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення.
Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Згідно з пунктом 3 статті 1212 ЦК України положення глави 83 цього Кодексу застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні. Однак необхідною умовою для цього є відсутність або відпадіння достатньої правової підстави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 р. у справі № 910/9072/17).
Отже, для виникнення зобов'язання, передбаченого статтею 1212 Цивільного кодексу України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якої це відбулося.
Водночас майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони, в порядку виконання договірного зобов'язання, не вважається безпідставним. Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі.
Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.08.2018 у справі №334/2517/16-ц, від 13.01.2021 у справі № 539/3403/17, від 27.01.2021 у справі №910/16334/19, від 04.03.2021 у справі № 910/15621/19, від 07.12.2021 у справі № 910/13182/20 та від 10.02.2022 у справі № 918/339/21.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом статей 180, 181 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
За приписами ч. 2 ст. 184 ГК України укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу.
Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).
Частиною 2 ст. 640 ЦК України визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
У ч. 1 та 2 ст. 640 ЦК України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Згідно з ч. 1 статті 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (ч. 2 ст. 642 ЦК України).
За змістом норм статті 642 ЦК України прийняття пропозиції щодо укладення договору може відбутися не лише шляхом направлення акцепту у вигляді листа (документу, що відображає повне і безумовне погодження, зазначених та відображених у оферті, істотних умов), а й шляхом вчинення дії (дій) з боку акцептанта, зміст та характер якої (яких) відповідає умовам пропозиції укласти договір.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.
Частиною 1 ст. 930 ЦК України передбачено, що договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі.
Правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні визначені Законом України «Про транспортно-експедиторську діяльність».
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі.
Істотними умовами договору транспортного експедирування, серед іншого, є: відомості про сторони договору; вид послуги експедитора; вид та найменування вантажу; права, обов'язки сторін; відповідальність сторін, у тому числі в разі завдання шкоди внаслідок дії непереборної сили; розмір плати експедитору; порядок розрахунків; пункти відправлення та призначення вантажу; порядок погодження змін маршруту, виду транспорту, вказівок клієнта; строк (термін) виконання договору; а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.
Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні.
Такими документами можуть бути:
авіаційна вантажна накладна (Air Waybill);
міжнародна автомобільна накладна (CMR);
накладна СМГС (накладна УМВС);
коносамент (Bill of Lading);
накладна ЦІМ (CIM);
вантажна відомість (Cargo Manifest);
інші документи, визначені законами України.
Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.
Статтею 12 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» передбачено, що клієнт зобов'язаний своєчасно надати експедитору повну, точну і достовірну інформацію щодо найменування, кількості, якості та інших характеристик вантажу, його властивостей, умов його перевезення, іншу інформацію, необхідну для виконання експедитором своїх обов'язків за договором транспортного експедирування, а також документи, що стосуються вантажу, які потрібні для здійснення митного, санітарного та інших видів державного контролю і нагляду, забезпечення безпечних умов перевезення вантажу.
Отже, договір транспортного експедирування укладається в письмовій формі, при цьому згідно з п. 1 ст. 208 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 1 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956 (далі - Конвенція) встановлено, що ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.
За приписами ст. 5 Конвенції вантажна накладна складається в трьох оригінальних примірниках, підписаних відправником і перевізником. Ці підписи можуть бути надруковані чи замінені печатками відправника і перевізника, якщо це допускається законодавством країни, в якій складена вантажна накладна. Перший примірник передається відправнику, другий супроводжує вантаж, а третій залишається у перевізника.
Частина 1 ст. 9 Конвенції передбачає, що вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.
Відповідно до положень статті 11 Конвенції для цілей митних та інших формальностей, які повинні бути здійснені до доставки вантажу, відправник додає до вантажної накладної необхідні документи або надає їх в розпорядження перевізника, і забезпечує його всією інформацією, якої він може потребувати.
Зі змісту ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» вбачається, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
З урахуванням наведених приписів законодавства, суд доходить висновку, що міжнародна автомобільна (товарно-транспортна) накладна (CMR), яка використовується при міжнародних автомобільних перевезеннях, є первинним документом, який фіксує надання господарської операції та підтверджує надання транспортно-експедиційних послуг.
У наданих позивачем міжнародних товарно-транспортних накладних (CMR) відправником зазначено ТОВ «Кіа Вуд Компані».
Крім того, за змістом положень Конвенції саме на відправника покладений обов'язок надати перевізнику всі необхідні документи для перевезення, у тому числі, і документи, необхідні для митного оформлення вантажу, без яких неможливо здійснити міжнародне перевезення.
За наведених обставин суд доходить висновку, що надані міжнародні товарно-транспортні накладні підтверджують факт надання послуг з перевезення саме відповідачу як відправнику вантажу.
Враховуючи укладений між позивачем та перевізником ФОП Кузьмин Т. І. договір про надання транспортно-експедиційних послуг з перевезення вантажів у міжнародному сполученні №0161-03-25 від 31.03.2025, а також Заявки до цього Договору, у яких замовником перевезення вказано ТОВ «Кіа Вуд Компані», ідентичність маршруту перевезення, найменування вантажу та його вагу, зазначених у міжнародних товарно-транспортних накладених та у Заявках, суд вважає, що між позивачем та відповідачем був укладений договір транспортного експедирування щодо організації спірних перевезень у спрощений спосіб.
За таких обставин суд відхиляє доводи позивача про те, що відсутність письмового договору між сторонами свідчить про наявність саме позадоговірних, а не зобов'язальних відносин між ними.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.09.2024 у справі № 201/9127/21, договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів). Якщо майно набуте на підставі правочину, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або її не було взагалі.
Підставою цього позову є відсутність договірних відносин із відповідачем та збереження останнім у себе без достатньої правової підстави коштів у розмірі 183 646,11 грн, які позивач сплатив ФОП Кузьмин Т. І. за надані транспортно-експедиційні послуги з перевезення вантажу відповідача на підставі укладеного договору про надання транспортно-експедиційних послуг з перевезення вантажів у міжнародному сполученні №0161-03-25 від 31.03.2025 та Заявок до цього Договору.
Оскільки суд дійшов висновку про наявність між позивачем та відповідачем договірних відносин щодо надання транспортно-експедиційних послуг з перевезення вантажів у міжнародному сполученні, підстави для застосування у спірних правовідносинах ст. 1212 ЦК України у суду відсутні.
При цьому суд відхиляє посилання позивача на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 20.03.2019 №607/5422/16-ц, оскільки зазначена постанова прийнята за неподібних обставин справи, матеріально-правового регулювання спірних правовідносин, ніж у справі, що розглядається.
Так, у постанові від 20.03.2019 у справі № 607/5422/16-ц Верховний Суд зазначив, що застосування у кожному конкретному випадку положень ст. ст. 1212 або 216 ЦК України залежить від обставин, за яких грошові кошти передавалися відповідачу. Наявність між сторонами договору, який є нікчемним або який визнано недійсним, виключає можливість стягнення переданих на його виконання коштів на підставі ст. 1212 ЦК України. У тому разі, якщо договір між сторонами не був укладений, тобто правова підстава передачі коштів у момент їх передачі відсутня, до правовідносин застосовується ст. 1212 ЦК України. Верховний Суд зазначив, що суд апеляційної інстанції, встановивши з рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02.08.2012, що між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 не був укладений договір купівлі-продажу транспортного засобу, помилково ототожнив неукладення договору із його нікчемністю через недодержання вимог закону щодо форми, а тому дійшов помилкового висновку про застосування до спірних правовідносин ст. 216 ЦК України. Пославшись в обґрунтування своїх висновків на те, що ОСОБА_1 близько півроку користувався транспортним засобом за довіреністю, суд апеляційної інстанції не врахував, що факт користування майном не підтверджує існування між позивачем і ОСОБА_2 будь-яких договірних правовідносин. Зазначаючи, що права ОСОБА_1 підлягають захисту шляхом звернення з позовом до ОСОБА_2 як до дійсного власника транспортного засобу, суд апеляційної інстанції не визначився із характером спірних правовідносин та не врахував, що позивач пред'явив позовні вимоги до ОСОБА_3 як до особи, що безпідставно набула і зберігає у себе його грошові кошти. Будь-які докази того, що ОСОБА_3 передав отримані від ОСОБА_1 кошти ОСОБА_2 у справі відсутні і суд апеляційної інстанції про них не зазначає. Отже, судом апеляційної інстанції неправильно застосовано до спірних правовідносин положення ст. ст. 215, 216, 1212 ЦК України, що призвело до ухвалення помилкового рішення про відмову в задоволенні позову. На думку Верховного Суду у справі № 607/5422/16-ц, суд першої інстанції, встановивши, що ОСОБА_3 одержав від ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 4 200 доларів США за продаж автомобіля марки Daewoo Nubira 1998 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , який йому не належить, і у подальшому договір купівлі-продажу цього транспортного засобу укладений не був, дійшов правильного висновку про набуття відповідачем коштів за відсутності для цього правових підстав і обґрунтовано стягнув вказану суму відповідно до ст. 1212 ЦК України.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.04 2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій чи аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).
Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). До того ж зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 № 925/3/7; пункт 40 постанови від 25.04.2018 №910/24257/16).
Верховний Суд також зазначив, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц; пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).
Враховуючи вищевикладене, висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 20.03.2019 №607/5422/16-ц, не є релевантними до спірних правовідносин і не підлягають застосуванню у даному спорі.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
За наведених обставин, суд доходить висновку, що позивач, звернувшись до суду із цим позовом за захистом свого порушеного права, неправильно обрав спосіб захисту, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Висновки суду.
Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з'ясовано усі питання, винесені на його розгляд.
За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Щодо судових витрат.
Оскільки у позові відмовлено, судові витрати, понесені позивачем, стягненню з відповідача не підлягають.
Керуючись ст. 13, 14, 42, 73-80, 86, 129, 165, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.
Вебадреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.
Суддя В. В. Шморгун