11 грудня 2025 року Справа № 915/480/23(484/1762/25)
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Адаховської В.С.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу
за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )
до відповідача: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 )
про: витребування безпідставно отриманих активів (грошових коштів)
у межах справи №915/480/23 про неплатоспроможність боржника ОСОБА_1
У провадженні Господарського суду Миколаївської області перебуває справа №915/480/23 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).
ОСОБА_1 через свого представника звернувся до Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області з позовною заявою, сформованою в системі “Електронний суд» №б/н від 31.03.2025, про витребування безпідставно отриманих активів (грошових коштів), в якій просить стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму коштів в розмірі 20130,00 грн у зв'язку з неналежним виконанням обов'язків та певних робіт.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.04.2025 справі присвоєно єдиний унікальний номер 484/1762/25 та визначено головуючим у справі суддю Панькова Д.А.
Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 02.04.2025 у справі №484/1762/25 позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування безпідставно отриманих активів (грошових коштів) - передано на розгляд Ірпінському міському суду Київської області.
Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 26.05.2025 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування безпідставно отриманих активів (коштів) передано для розгляду по суті до Господарського суду Миколаївської області.
Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 07.07.2025 справу №484/1762/25 передано до розгляду судді Адаховській В.С.
Одночасно із позовною заявою позивач подав до суду заяву про забезпечення позову №б/н від 31.03.2025 (вх. №10120/25 від 07.07.2025), в якій просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, які знаходяться на рахунках відповідача в межах 20130,00 грн.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 08.07.2025 повернуто ОСОБА_1 заяву про забезпечення позову №б/н від 31.03.2025 (вх. №10120/25 від 07.07.2025), оскільки заяву про забезпечення позову подано без додержання вимог статті 139 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 14.07.2025 вказану позовну заяву залишено без руху. Встановлено заявнику строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали.
На виконання вимог ухвали суду від 14.07.2025, до господарського суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків, сформована в системі “Електронний суд» № б/н від 05.08.2025 (вх. №11398/25 від 05.08.2025), в якій позивач просить поновити пропущений строк для усунення недоліків, долучити до матеріалів справи дану заяву та відкрити провадження у справі.
Ухвалою суду від 11.09.2025, зокрема, поновлено ОСОБА_1 встановлений ухвалою суду від 14.07.2025 строк для усунення недоліків позовної заяви, визнавши поважними причини пропуску такого строку; прийнято позовну заяву до розгляду в межах справи №915/480/23 про неплатоспроможність боржника - ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), відкрито провадження у справі та присвоєно їй номер №915/480/23(484/1762/25); постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами; встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.
Копія вказаної ухвали у відповідності до приписів Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) була направлена представнику позивача та відповідачу в їх електронні кабінети. Документ доставлено до електронних кабінетів сторін 12.09.2025 о 10:23, 10:24, отримано судом повідомлення 12.09.2025 о 10:34, що підтверджується наявними в матеріалах справи відповідними довідками про доставку документа в кабінет електронного суду.
За змістом ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Враховуючи наведене, слід вважати, що копію ухвали Господарського суду Миколаївської області від 11.09.2025 у справі №915/480/23(484/1762/25) позивач та відповідач отримали 12.09.2025.
Відповідач своїм правом у визначений судом строк на подання відзиву на позов оформлений згідно вимог ст. 165 ГПК України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення не скористався.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи викладене, та що справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження, суд вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами, у відповідності до ч. 13 ст. 8, ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178, ч. 5 ст. 252 ГПК України.
За правилами ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з приписами ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
Розгляд справи здійснено поза межами встановленого ГПК України строку у розумний строк, тривалість якого обумовлюється введенням в Україні Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, воєнного стану через військову агресію Російської Федерації проти України.
Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Кодексу України з процедур банкрутства, Закону України “Про міжнародне приватне право», а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
З 21.10.2019 набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), яким встановлені умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи та відновлення платоспроможності фізичної особи.
Згідно ч. 2 ст. 7 КУзПБ, господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), у межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника, у тому числі спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України.
Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.
Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
Заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.
Відтак, позов ОСОБА_1 підлягає розгляду Господарським судом Миколаївської області в межах справи №915/480/23 про його неплатоспроможність.
Частиною 1 ст. 2 ГПК України, визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
За змістом ч. 3 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
В силу ч. 1, 2 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі “Совтрансавто-Холдинг» проти України» зазначено, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно ч. 1, 2 ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За змістом ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі “Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.01.2021 року у справі №910/17743/18, суд зауважив, що розглядаючи позов в межах справи про банкрутство, суд в провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника не повинен обмежуватися дослідженням доказів, наданих заявником та іншими учасниками провадження (матеріали позовного провадження), але має в силу наведених вище особливостей природи банкрутства надавати оцінку заявленим вимогам з урахуванням дослідження усієї сукупності доказів, в тому рахунку і тих, що містяться в матеріалах справи про банкрутство боржника (аналогічний висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.11.2019 у справі №911/2548/18).
Вимоги щодо форми, змісту та перелік документів, які необхідно додати до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність встановлені статтею 116 КУзПБ.
Згідно п. 12 ч. 3 ст. 116 КУзПБ, до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність додаються докази авансування боржником на депозитний рахунок суду винагороди керуючому реструктуризацією за три місяці виконання повноважень.
Згідно п. 2.1. Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи призначення арбітражного керуючого для виконання повноважень розпорядника майна або керуючого реструктуризацією у разі відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) здійснюється з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом.
Заява ініціюючого кредитора або боржника - фізичної особи про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), крім відомостей, передбачених частиною першою статті 34, частиною другою статті 116 цього Кодексу, повинна містити пропозицію щодо кандидатури арбітражного керуючого для виконання повноважень розпорядника майна або керуючого реструктуризацією.
Ініціюючий кредитор або боржник - фізична особа додає до заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) заяву арбітражного керуючого, зазначеного в абзаці другому цього пункту, про участь у справі, яка повинна відповідати вимогам, встановленим частиною третьою статті 28 цього Кодексу.
Господарський суд, відкриваючи провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), призначає арбітражного керуючого, зазначеного в абзаці другому цього пункту, розпорядником майна або керуючим реструктуризацією.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 12 КУзПБ, арбітражний керуючий користується усіма правами розпорядника майна, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією, керуючого реалізацією, ліквідатора відповідно до законодавства, у тому числі має право отримувати винагороду в розмірі та порядку, передбачених цим Кодексом.
Статтею 30 КУзПБ урегульовано питання винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого.
Так, 29.03.2023 ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Миколаївської області із заявою про відкриття провадження у справі про його неплатоспроможність №б/н від 23.03.2023 (вх. №3925/23) в порядку Книги п'ятої КУзПБ.
Згідно п. 2.1. Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ, ОСОБА_1 було внесено пропозицію щодо кандидатури арбітражного керуючого для виконання повноважень керуючого реструктуризацією та до заяви додано заяву арбітражного керуючого Солов'я Ю.А. на участь у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 .
Ухвалою суду від 11.05.2023 відкрито провадження у справі №915/480/23 про неплатоспроможність ОСОБА_1 . Введено процедуру реструктуризації боргів боржника. Призначено керуючим реструктуризацією у справі арбітражного керуючого Солов'я Ю.А.
Згідно матеріалів справи вбачається, що боржником при зверненні до суду із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність було перераховано на депозитний рахунок Господарського суду Миколаївської області в якості авансування винагороди арбітражному керуючому кошти в загальному розмірі 41400,00 грн, що підтверджується долученими до заяви квитанціями, а саме: №0.0.2734983348.1 від 09.11.2022 року на суму 13000,00 грн; №0.0.2769289696.1 від 09.12.2022 року на суму 13000,00 грн; №0.0.2801850082.1 від 02.01.2023 року на суму 15400,00 грн.
Ухвалою від 19.09.2023 у справі №915/480/23 Господарський суд Миколаївської області постановив задовольнити клопотання арбітражного керуючого Солов'я Ю.А. №б/н від 11.09.2023 (вх. №11895/23), з урахуванням уточненого клопотання №б/н від 19.09.2023 (вх. №12292/23), про виплату основної грошової винагороди за виконання повноважень керуючого реструктуризацією боржника за період з 11.05.2023 по 11.08.2023; Фінансово-економічному відділу Господарського суду Миколаївської області здійснити сплату основної грошової винагороди арбітражному керуючому Солов'ю Юрію Анатолійовичу за виконання повноважень керуючого реструктуризацією фізичної особи ОСОБА_1 за період з 11.05.2023 по 11.08.2023 у сумі 40260,00 грн за рахунок коштів, авансованих ОСОБА_1 на депозитний рахунок Господарського суду Миколаївської області.
В подальшому, арбітражним керуючим Солов'єм Ю.А. подано заяву про припинення повноважень відповідно до ч. 4 ст. 28 КУзПБ.
Також, представником ОСОБА_1 до суду було подано заяву про відсторонення арбітражного керуючого від виконання повноважень, в якій заявник просив відсторонити арбітражного керуючого Солов'я Ю.А. від виконання повноважень керуючого реструктуризацією у зв'язку з систематичним невиконанням обов'язків та ігноруванням вимог суду, тимчасовим зупиненням його діяльності наказом Міністерства юстиції України, та призначити керуючим реструктуризацією у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 арбітражного керуючого Бігдана Олексія Анатолійовича (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) №1106 від 11.06.2013).
Ухвалою суду від 20.03.2025, серед іншого, відсторонено арбітражного керуючого Солов'я Ю.А. (свідоцтво про право здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) №1895 від 29.12.2018) від виконання повноважень керуючого реструктуризацією у справі №915/480/23 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 та призначено керуючим реструктуризацією у даній справі арбітражного керуючого Бігдана Олексія Антоновича (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) №1106 від 11.06.2013).
При цьому, вказані вище ухвали суду від 11.05.2023, від 19.09.2023 та від 20.03.2025 у встановленому законом порядку ніким не оскаржені, не скасовані та є чинними на даний час.
Водночас, позивач звертається з даним позовом про стягнення з відповідача коштів в розмірі 20130,00 грн, як таких, що набуті безпідставно (ст. 1212 ЦК України), з посиланням на те, що відповідачем не виконувались належним чином повноваження керуючого реструктуризацією та з посиланням на те, що на переконання позивача, оскільки відповідач добровільно подав до суду клопотання про припинення повноважень керуючого реструктуризацією у справі №915/480/23 та був відсторонений від виконання повноважень керуючого реструктуризацією у справі про неплатоспроможність позивача, то підстава набуття відповідачем коштів, авансованих позивачем на депозитний рахунок суду до подання заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, відпала.
Так, позивач зазначає, що оскільки відповідач фактично не здійснював повноваження керуючого реструктуризацією у справі про неплатоспроможність позивача, починаючи щонайменше з 11.05.2023, адже не складено опис майна боржника (проведення інвентаризації), та не визначено його вартості, а також арбітражним керуючим не підготовлено та не подано до суду плану реструктуризації боргів боржника, який не може перевищувати трьох місяців з дня проведення підготовчого засідання суду.
Позивач зазначає, що відповідач своїми діями порушує права позивача та імперативні норми чинного законодавства України, тому позивач вважає, що є підстави для повернення пропорційної частини отриманих відповідачем винагороди арбітражного керуючого у розмірі 40260,00 грн, а саме 20130,00 грн.
Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Тобто, для виникнення зобов'язання, передбаченого ст. 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зокрема, зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України). Тобто, зобов'язання з безпідставного набуття та збереження майна можуть бути наслідком таких юридичних фактів: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали. При цьому, за змістом статті 1212 ЦК України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ст. 1212 ЦК України.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд, зокрема, у постанові від 29.07.2019 у справі №756/3966/17.
Положення глави 83 ЦК України “Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави» застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1)повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв'язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов'язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувача), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, передбачених нормами статті 11 ЦК України.
Зокрема, набуття відповідачем як однією зі сторін зобов'язання коштів за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов'язання, а поза підставами, передбаченими договором, внаслідок перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено, виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов'язального права, а є підставою для застосування положень статті 1212 ЦК України.
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками відповідних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов'язків, зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених частиною другою статті 11 ЦК України.
Якщо поведінка набувача, потерпілого не свідчить про існування та виконання договірного зобов'язання, то у разі виникнення між ними спору щодо повернення майна, яке знаходиться у набувача, на спірні правовідносини поширюються положення статті 1212 ЦК України.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним. Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Приписами ст. 1213 ЦК України встановлено, що набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Статтею 30 КУзПБ урегульовано питання винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 30 КУзПБ, арбітражний керуючий виконує повноваження за грошову винагороду. Грошова винагорода арбітражного керуючого складається з основної та додаткової грошових винагород.
Розмір основної грошової винагороди арбітражного керуючого за виконання ним повноважень керуючого реструктуризацією становить п'ять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб за кожен місяць виконання арбітражним керуючим повноважень.
Право вимоги основної грошової винагороди виникає в арбітражного керуючого в останній день кожного календарного місяця виконання ним повноважень.
Сплата основної винагороди арбітражного керуючого за виконання ним повноважень розпорядника майна, ліквідатора, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією, керуючого реалізацією здійснюється за рахунок коштів, авансованих заявником (кредитором або боржником) на депозитний рахунок господарського суду, який розглядає справу, до моменту подання заяви про відкриття провадження у справі.
У разі якщо процедура триває після закінчення авансованих заявником коштів, основна винагорода арбітражного керуючого сплачується за рахунок коштів, одержаних боржником - юридичною особою у результаті господарської діяльності, або коштів, одержаних від продажу майна боржника, яке не перебуває в заставі, або коштів фонду, створеного кредиторами для виплати грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого (у разі його створення).
За змістом ч. 2 ст. 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікованої Законом №475/97-ВР від 17.07.1997), ніхто не може бути присилуваний виконувати примусову чи обов'язкову працю.
Згідно з частинами 1, 3, 4, 7 ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
При цьому, відмову від оплати винагороди арбітражному керуючому можна розцінювати як примушування до безоплатної праці, що забороняється та прирівнюється до рабства в контексті статті 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та інших міжнародних актів (зокрема, Конвенції 1926 року про заборону рабства, Конвенції Міжнародної організації праці про примусову чи обов'язкову працю 1930 року ратифіковану Україною 10.08.1956 року, Конвенції Міжнародної організації праці №105 про скасування примусової праці 1957 року ратифіковану Україною 05.10.2000 року), резолюції Економічної і Соціальної Ради ООН (ЕКОСОС) 1996 року тощо) та суперечить ст. 43 Конституції України.
Як зазначив Верховний Суд у своїй постанові від 14.12.2021 у справі №902/626/20, надання послуг арбітражного керуючого, як суб'єкта незалежної професійної діяльності, повинно відбуватися на платній основі.
Виходячи з вище наведеного, арбітражний керуючий Соловей Ю.А. виконував повноваження керуючого реструктуризацією боргів боржника у справі №915/480/23 про неплатоспроможність позивача - ОСОБА_1 в період з 11.05.2023 по 20.03.2025.
Позивачем (боржником у справі №915/480/23) при зверненні до суду з заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, на виконання вимог КУзПБ, було перераховано на депозитний рахунок Господарського суду Миколаївської області в якості авансування винагороди арбітражному керуючому в загальному розмірі 41400,00 грн та було внесено пропозицію щодо кандидатури арбітражного керуючого для виконання повноважень керуючого реструктуризацією та до заяви додано заяву арбітражного керуючого Солов'я Ю.А. на участь у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 .
За період з 11.05.2023 по 11.08.2023 право вимоги на сплату основної грошової винагороди виникло в арбітражного керуючого згідно наведених вище норм законодавства, в зв'язку з чим, ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 19.09.2023 (яка набрала законної сили та є чинною на даний час) постановлено сплатити арбітражному керуючому Солов'ю Ю.А. основну грошову винагороду за виконання повноважень керуючого реструктуризацією у справі №915/480/23 про неплатоспроможність ОСОБА_1 за період з 11.05.2023 по 11.08.2023 на загальну суму 40260,00 грн.
Разом з тим, звертаючись до суду з даним позовом, позивач визначив як безпідставно набуті відповідачем кошти в розмірі 20130,00 грн та просить стягнути їх з відповідача в порядку ст. 1212 ЦК України з підстав неналежного виконання повноважень керуючого реструктуризацією боргів боржника у справі №915/480/23 та відсутністю правових підстав набуття вказаних коштів (авансованих на депозитний рахунок суду) внаслідок подання відповідачем до суду заяви про своє відсторонення від виконання повноважень у справі про неплатоспроможність та подальше його відсторонення судом.
Поряд з цим, на переконання суду, зазначені кошти не підлягають стягненню з відповідача як безпідставно набуті в розумінні ст. 1212 ЦК України, оскільки в даному випадку відповідачем отримано вказані кошти в якості грошової винагороди арбітражного керуючого за виконання повноважень керуючого реструктуризацією у справі №915/480/23 про неплатоспроможність ОСОБА_1 відповідно до положень ст. 12, 30 КУзПБ, ст. 43 Конституції України та на підставі ухвали суду від 19.09.2023 (яка набрала законної сили та є чинною на даний час).
Водночас, суд зазначає, що твердження позивача щодо виконання, на його думку, не в повній мірі повноважень керуючого реструктуризацією; звернення арбітражного керуючого до суду з клопотанням про припинення повноважень та відповідне відсторонення від виконання повноважень керуючого реструктуризацією у справі за його заявою, не є тими обставинами, за яких відпала правова підстава для отримання винагороди арбітражного керуючого згідно ст. 30 КУзПБ шляхом її виплати з депозитного рахунку суду за рахунок коштів, авансованих боржником при зверненні до суду з заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, як того вимагає КУзПБ.
Такі обставини також жодним чином не позбавляють арбітражного керуючого передбаченого чинним законодавством права на отримання грошової винагороди за виконання повноважень у справі про неплатоспроможність та не породжують обов'язку відповідача щодо повернення отриманої грошової винагороди або її частини на депозитний рахунок суду або ж щодо повернення коштів боржнику у справі про неплатоспроможність.
Крім того, суд зауважує, що позивачем не наведено жодних обставин та правових норм, виходячи з яких було здійснено розрахунок пред'явленої до стягнення суми коштів в розмірі 20130,00 грн та відповідно визначено розмір цієї суми (саме в розмірі 1/2 частини виплаченої грошової винагороди), обмежившись посиланням на дотримання позивачем принципу пропорційності, виходячи лише з підрахунку кількості невиконаних відповідачем, на думку позивача, робіт у справі №915/480/23 про неплатоспроможність ОСОБА_1 .
Також, суд зауважує, що виконання повноважень арбітражного керуючого не обмежується лише вимогами, визначеними у процесуальних рішеннях суду, а й здійснення інших обов'язків у справі про неплатоспроможність, визначених КУзПБ.
При цьому, за час здійснення арбітражним керуючим Солов'єм Ю.А. повноважень керуючого реструктуризацією у справі №915/480/23 про неплатоспроможність ОСОБА_1 , учасники справи, в тому числі і боржник (позивач за вказаним позовом), не звертались до суду з відповідними скаргами щодо дій (бездіяльності) арбітражного керуючого Солов'я Ю.А.
Відтак, з огляду на наведені вище обставини та положення закону в їх сукупності, суд, керуючись своїм внутрішнім переконанням на підставі всебічного, повного, об'єктивного з'ясування обставин справи, дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в повному обсязі, з підстав наведених вище, як такого, що є необґрунтованим та безпідставним.
Судові витрати зі сплати судового збору підлягають покладенню на позивача згідно вимог ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. 1, 2, 7 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
Відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтями 253, 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя В.С. Адаховська