ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
08 грудня 2025 року Справа № 903/275/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Маціщук А.В. , суддя Філіпова Т.Л.
секретар судового засідання Приступлюк Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Сільськогосподарського приватного підприємства "Дружба"
на рішення Господарського суду Волинської області від 01.10.2025
(ухвалене о 16:39 год. у м. Луцьку, повний текст складено 13.10.2025)
у справі № 903/275/25 (суддя Якушева І.О.)
за позовом заступника керівника Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Боратинської сільської ради
до Сільськогосподарського приватного підприємства "Дружба"
про стягнення 2 475 737 грн 64 коп.
за участю представників сторін:
від позивача - не з'явився;
від відповідача - не з'явився;
прокурор - Мельничук Л.О.
Заступник керівника Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Боратинської сільської ради звернувся до Господарського суду Волинської області із позовом до Сільськогосподарського приватного підприємства "Дружба" про стягнення 2 475 737 грн 64 коп., з яких: 1 989 305 грн 80 коп. безпідставно збережених грошових коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, 360 860 грн 32 коп. інфляційних втрат, 125 571 грн 52 коп. процентів річних.
Позов обґрунтований порушенням відповідачем, як замовником будівництва, свого обов'язку щодо сплати пайової участі у розвиток інфраструктури міста у зв'язку з будівництвом об'єкту "Нове будівництво об'єктів дорожнього сервісу в с. Рованці, Луцького району, Волинської області.
Тому, кошти у заявленій сумі є безпідставно збереженими та підлягають стягненню в дохід місцевого бюджету.
Розрахунок розміру пайового внеску зроблено прокурором на підставі п. 2 розд. ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні".
Також прокурором нараховано та заявлено до стягнення суми інфляційних втрат та відсотків річних.
Господарський суд Волинської області рішенням від 01.10.2025 у справі № 903/275/25 позов задовольнив. Стягнув із Сільськогосподарського приватного підприємства "Дружба" на користь Боратинської сільської ради 1 989 305 грн 80 коп. безпідставно збережених коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, 360 860 грн 32 коп. інфляційних, 125 571 грн 52 коп. процентів річних. Стягнув із Сільськогосподарського приватного підприємства "Дружба" на користь Волинської обласної прокуратури 29 708 грн 85 коп. витрат, пов'язаних з оплатою судового збору.
При ухваленні вказаного рішення суд першої інстанції виходив із того, що відповідач у добровільному порядку не виконав законодавчо визначений обов'язок та самостійно не перерахував кошти пайової участі до дати прийняття об'єкта в експлуатацію, а відтак саме з моменту введення об'єкта будівництва в експлуатацію відповідач без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту.
Крім того, з врахуванням обставини, що об'єкт було здано відповідачем в експлуатацію 17.01.2023, але станом на момент розгляду справи кошти пайової участі відповідач не сплатив, суд виснував, що відповідач допустив порушення строку виконання зобов'язання, а тому вказав, що підлягає до задоволення вимога прокурора про стягнення з відповідача інфляційних втрат, та процентів річних.
Суд теж зазначив, що прокурором не пропущено позовну давність при зверненні до суду із цим позовом, у зв'язку із чим відсутні підстави для задоволення заяви відповідача та відмову у задоволенні позову у зв'язку із пропуском позовної давності.
Розглядаючи спірні правовідносини місцевий господарський суд застосував відповідні положення ст. ст. 257, 331, 549, 612, 625, 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. ст. 30, 37, 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", Закону України" Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні".
Також суд першої інстанції надав оцінку дотримання прокурором порядку передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", при зверненні до суду із цим позовом.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Сільськогосподарське приватне підприємство "Дружба" звернулося з апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду, відповідно до якої просить рішення Господарського суду Волинської області від 01.10.2025 у справі № 903/275/25 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга обґрунтована таким.
Судом першої інстанції не було встановлено всіх обставин справи, на які посилається відповідач, та не надана належна оцінка доказам, що містяться у відзиві на позовну заяву.
Відповідачем було виконано обов'язки щодо участі у створенні та розвитку інженерно-транспортної інфраструктури населеного пункту с. Рованці Боратинської територіальної громади шляхом облаштування дорожнього покриття та інженерної інфраструктури за межами належної СГПП "Дружба" земельної ділянки, що є підставою для зменшення розміру пайової участі відповідача як замовника будівництва.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 11.07.2018 у справі № 914/1996/17, Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено імперативну норму щодо зменшення розміру пайової участі замовника будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту на суму кошторисної вартості інженерних мереж або об'єктів інженерної інфраструктури, будівництво яких поза межами його земельної ділянки є необхідним за технічними умовами.
Відповідач станом на початок будівництва об'єкту мав чітке розуміння наявності законодавчо врегульованих підстав для зменшення розміру пайової участі у порядку ч. 5 ст. 30 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", а відповідно мав легітимні очікування щодо свого майна у вигляді коштів пайової участі, а також права на відшкодування різниці між понесеними витратами на влаштування інженерної інфраструктури та розміром пайової участі у випадку перевищення суми останньої.
Передача інженерних мереж (об'єктів інфраструктури) у комунальну власність та відповідне зменшення розміру пайової участі замовника будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту на суму кошторисної вартості інженерних мереж та об'єктів інженерної інфраструктури не може бути поставлено в залежність від волевиявлення органу місцевого самоврядування щодо набуття зазначених мереж до комунальної власності всупереч імперативно визначеній нормі законодавства.
Підсумовує, що відповідач виконав обов'язок з пайової участі в розвитку інфраструктури населеного пункту Боратинської територіальної громади шляхом безпосередньої участі в облаштуванні частини доріг та інженерної інфраструктури в с. Рованці. У свою чергу Боратинська сільська рада не заперечувала проти цього, не пред'являла вимог чи претензій на момент здачі об'єкта "Нове будівництво об'єктів дорожнього сервісу в с. Рованці, Луцького району, Волинської області", не проводила розрахунок пайової участі СГПП "Дружба" в експлуатацію, не зверталася з вимогою про сплату суми пайової участі в грошовому еквіваленті. Загальна вартість будівельних робіт з влаштування транспортної та інженерної інфраструктури, здійснених на замовлення відповідача, становить 5 717 007 грн 83 коп.
Продовжує, що позов подано з пропуском строку позовної давності.
Крім того, скаржник зазначає, що судом першої інстанції було відмовлено у задоволенні клопотань відповідача про долучення доказів до справи та про призначення судової експертизи.
Вважає, що протокольні ухвали Господарського суду Волинської області про відмову у задоволенні зазначених клопотань є незаконними та необґрунтованими.
Звертає увагу, що прокурором, котрий звернувся до Господарського суду Волинської області і який, відповідно, є належним учасником справи № 903/275/25, є саме заступник керівника Луцької окружної прокуратури Мацюк Сергій Ярославович. Водночас у всіх судових засіданнях брав участь не він, а прокурор відділу Волинської обласної прокуратури Гудков М.В., який не є учасником цієї справи та не має повноважень здійснювати участь у засіданнях відповідно до ГПК України, оскільки прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами (ч. 4 ст. 53 ГПК України).
За наведеного, відповідач вважає, що рішення Господарського суду Волинської області від 01.10.2025 у справі № 903/275/25 є необґрунтованим, у тому числі через неповне встановлення судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, а також неправильне визначення обставини правовідносин, що виникли, а тому таке рішення підлягає скасуванню.
Боратинська сільська рада у відзиві на апеляційну скаргу відповідача зазначає таке.
Щодо посилання СГПП "Дружба" на імперативну норму законодавства про зменшення розміру пайової участі, сільська рада повідомляє, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності" положення ч.5 ст.30 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" скасовано і не передбачено можливості зменшення розміру пайової участі взагалі.
Боратинська сільська рада наголошує про відсутність звернень від СГПП "Дружба" щодо сплати коштів пайової участі за період 2019-2024 роки. Лише після надсилання претензії від сільської ради від 19.02.2025 №305/01-19/2-25 для СГПП "Дружба" було отримано лист від такого підприємства щодо врегулювання питання по сплаті коштів пайової участі.
Відповідачем у справі значно завищено розмір витрат на правову допомогу, які є не співмірні із складністю справи та розмір яких жодним чином не аргументовано представником Відповідача. Крім того, останнім не надано детального опису робіт, виконаних адвокатом.
Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а вказане рішення суду першої інстанції - без змін.
Прокурор подав суду апеляційної інстанції відзив в якому вважає, що позов прокурором пред'явлено за наявності належним чином обґрунтованих підстав, а заявлені вимоги є вмотивованими і підтвердженими належними доказами, з огляду на таке.
В цій справі відповідач у добровільному порядку не виконав свій законодавчо визначений обов'язок та відповідно самостійно не перерахував кошти пайової участі до дати прийняття об'єкта в експлуатацію, а відтак саме з моменту введення об'єкта будівництва в експлуатацію замовник без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту (прийняття об'єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов'язання щодо сплати пайової участі).
Обставин прийняття рішень Боратинською сільською радою щодо зменшення або ж відшкодування відповідачу різниці між здійсненими витратами будівництва інженерних мереж та/або об'єктів інженерної інфраструктури та розміром пайової участі замовника у розвитку інфраструктури населених пунктів на час розгляду справи судом першої інстанції не встановлено.
В справі №903/275/25 між позивачем та відповідачем договір про пайову участь не укладався, а грошові кошти до бюджету, в тому числі на виконання вимог Закону України " Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", не сплачувалися.
В цій справі об'єкт прийнято в експлуатацію у січні 2023 року, а позов до суду прокурор подав у березні 2025 року, тобто в межах строку загальної позовної давності.
Просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Від скаржника надійшло клопотання про зупинення провадження у справі, за змістом якого відповідач просить зупинити провадження у справі № 903/275/25 до набрання законної сили рішенням суду у справі №140/4759/25.
Таке клопотання обґрунтовано тим, що у відповідь на заяви СГПП "Дружба" про зменшення розміру пайової участі у розвитку інфраструктури с. Рованці від 21.03.2025 та 07.04.2025 Боратинська сільська рада прийняла рішення № 30/19 від 15.04.2025, яким відмовила у зменшенні пайової участі у зв'язку з ненаданням Скаржником технічних умов про необхідність будівництва мереж поза межами земельної ділянки, належної СГПП "Дружба".
З огляду на те, що скаржник вважав зазначене рішення незаконним та таким, що підлягає скасуванню, із покладенням на Боратинську сільську раду обов'язку повторно розглянути заяви відповідача від 21.03.2025 та 07.04.2025, СГПП "Дружба" звернулося до Волинського окружного адміністративного суду із позовом про визнання рішення Боратинської сільської ради № 30/19 від 15.04.2025 незаконним та його скасування.
Волинський окружний адміністративний суд рішенням від 19.09.2025 в позові відмовив, у зв'язку з чим СГПП "Дружба" звернулося до Восьмого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою на зазначене рішення. Апеляційне провадження в цій справі відкрито 22.10.2025.
При розгляді апеляційної скарги СГПП "Дружба" Восьмий окружний адміністративний суд має надати оцінку, зокрема, діям і рішенням Боратинської сільської ради та вирішити питання про законність та обґрунтованість рішення Волинського окружного адміністративного суду.
Вирішення питання про законність або протиправність рішення Боратинської сільської ради від 15.04.2025 № 30/19 має істотне значення для належного, всебічного та об'єктивного розгляду справи № 903/275/25, що перебуває на розгляді Північно-західного апеляційного господарського суду, а тому провадження підлягає обов'язковому зупиненню на підставі п. 5 ч. 1 ст.227 ГПК України.
Прокурор в судовому засіданні 08.12.2025 заперечила проти доводів та вимог апеляційної скарги. Просила в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення Господарського суду Волинської області від 01.10.2025 у справі № 903/275/25 залишити без змін.
В судове засідання 08.12.2025 представники сторін не з'явилися.
При цьому, від представника скаржника надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване неможливістю прибуття представника в судове засідання, у зв'язку із перебуванням разом із сином на заздалегідь спланованому медичному обстеженні.
Розглядаючи вказане клопотання, суд вказує таке.
За загальним правилом відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (ст. 202 ГПК України).
При цьому, представником скаржника не наведено, а судом не встановлено обставин, за наявності котрих є неможливе вирішення спору в цьому судовому засіданні.
Суд бере до уваги, що представник не був позбавлений можливості, у визначеному законодавством порядку, взяти участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів.
Крім того, суд зважає на те, що представник вказує про планування та запис на медичний огляд в жовтні 2025 року, однак подає клопотання про відкладення в переддень судового засідання (07.12.2025), хоча апеляційне провадження у цій справі було відкрито ще 04.11.2025.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що учасники справи не обмежені законом в кількості уповноважених осіб для представництва їх інтересів в тому рахунку і в суді першої інстанції.
Суд зважає і на те, що позиція скаржника викладена в апеляційній скарзі.
Тому, суд апеляційної інстанції відмовляє в задоволенні вищевказаного клопотання про відкладення розгляду справи.
Враховуючи приписи ст.ст. 269, 273 ГПК України про межі та строки розгляду апеляційних скарг в апеляційній інстанції, той факт, що сторони були належним чином та своєчасно повідомлені про дату, час та місце судового засідання, про що свідчать довідки про доставку електронних листів (т. 3, а. с. 183-185), а також те, що явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності представників позивача та відповідача.
Щодо зупинення провадження в цій справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
При цьому, однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи (п.10 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
Дотримання розумних строків розгляду справи є важливим та одним з пріоритетних принципів господарського судочинства. Поряд із цим існують обставини, за яких суд має право або ж зобов'язаний зупинити провадження у справі.
Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення всіх процесуальних дій у справі, зумовлене настанням певних визначених законом обставин, що перешкоджають подальшому руху справи до їх усунення.
Зупинення провадження у справі не повинне розглядатися як невиправдане затягування строків розгляду справи і застосовується лише за обставин, визначених процесуальним законом.
Порядок та умови зупинення провадження у справі врегульовано положеннями статей 227, 228 ГПК України, в яких наведено вичерпний перелік підстав, за яких суд зобов'язаний та має право зупинити провадження у справі.
Так, зокрема положеннями п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України передбачено, що суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадку об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 229 ГПК України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому п. 5 ч. 1 ст. 227 цього Кодексу, до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи.
Апеляційний господарський суд зазначає, що метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення судом обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з'ясовані та встановлені у цьому процесі, проте мають значення для розгляду справи, провадження у якій зупиняється.
За змістом вказаного п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України обов'язок суду зупинити провадження у справі зумовлений об'єктивною неможливістю її розгляду до вирішення іншої справи, коли зібрані докази не дозволяють встановити та оцінити певні обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Під неможливістю розгляду справи слід розуміти неможливість для господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.
Отже, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному конкретному випадку зобов'язаний з'ясовувати: 1) як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом; 2) чим обумовлюється неможливість розгляду справи.
Апеляційний господарський суд враховує, що в справі №903/275/25 прокурор просить стягнути з відповідача кошти пайової участі, які, на думку прокурора, були безпідставно не сплачені. Під час розгляду цього спору суд має з'ясувати наявність/відсутність обов'язку вносити такі кошти на користь позивача для розвитку інфраструктури населеного пункту.
В той же час, у справі №140/4759/25 предметом розгляду є перевірка законності рішення Боратинської сільської ради від 15.04.2025 №30/19, яким було відмовлено у зменшенні розміру пайової участі замовника.
Колегія суддів зазначає, що справа №903/275/25 може бути розглянута незалежно від справи №140/4759/25, оскільки визначення обов'язку відповідача сплатити кошти пайової участі не залежить від правомірності згаданого рішення Боратинської сільської ради.
З огляду на викладене, а також те, що наявні у справі №903/275/25 докази дають можливість встановити та оцінити фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про відмову в зупиненні провадженні в цій справі.
Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення прокурора, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при ухваленні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржене рішення суду першої інстанції залишити без змін, виходячи з такого.
Судом апеляційної інстанції встановлено та як убачається з матеріалів справи, що у період з березня 2019 року по грудень 2022 року, згідно акту готовності об'єкта до експлуатації, складеного 28.12.2022, відповідач на підставі дозволу на виконання будівельних робіт від 27.03.2019 № ВЛ 112190860737 здійснював будівництво об'єкта: "Нове будівництво об'єктів дорожнього сервісу в с. Рованці, Луцького району, Волинської області" (т. 1, а. с. 21-25).
Код об'єкта відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 1230.9. - Будівлі торговельні інші.
Державною інспекцією архітектури та містобудування України (надалі - ДІАМ) 17.01.2023 було видано сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів № ІУ122230104142 від 17.01.2023, що підтверджується витягом з вебсайту "е-construction.gov.ua" (т. 1, а. с.35-36)
Як вбачається із п. 12 акта готовності об'єкта до експлуатації (дата створення: 28.12.2022), пайова участь відповідачем до місцевого бюджету не сплачувалася (підстава для звільнення від сплати пайової участі - пункт 13 розділу І Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 №132-ІХ).
Відповідно до інформації Боратинської сільської ради від 21.02.2025 № 321/01- 19/2-25 - відповідач не сплачував кошти пайової участі за будівництво вказаного об'єкту, а також не передавав у комунальну власність громади будь-які об'єкти інфраструктури.
Вищевказане стало підставою для звернення прокурора до суду із позовом в цій справі.
Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги такі положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Апеляційний господарський відмічає, що звертаючись із апеляційною скаргою, скаржник не оскаржує рішення Господарського суду Волинської області від 01.10.2025 у справі №903/275/25, з підстав недотримання прокурором порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".
З врахуванням викладеного, апеляційний господарський суд переглядає справу за наявними у ній доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення Господарського суду Волинської області від 01.10.2025 у справі № 903/275/25 в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
В той же час, щодо доводів скаржника про те, що участь в судових засіданнях брав не заступник керівника Луцької окружної прокуратури, слід зазначити таке.
За приписами ч. 1 ст. 24 Закону України "Про прокуратуру" право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам, прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.
Інформація про керівників окружних прокуратур міститься у відкритому доступі на вебсайті Волинської обласної прокуратури. Зокрема, одним із заступників керівника Луцької окружної прокуратури Волинської області є Мацюк С. Я., котрий і подав позов в цій справі.
При цьому, відповідно до вимог п. 11.2 наказу Генерального прокурора від 21.08.2020 №389 "Про організацію діяльності прокурорів щодо представництва інтересів держави в суді" (зі змінами) зобов'язано підрозділам представництва в суді та іншим підрозділам обласних прокуратур відповідно до їхньої компетенції забезпечувати участь у розгляді справ у місцевих господарських та адміністративних, апеляційних судах за їх місцезнаходженням, місцевих загальних судах у справах за власними позовами (заявами).
Справа № 903/275/25 за позовом заступника керівника Луцької окружної прокуратури розглядалася Господарським судом Волинської області, отже забезпечувати участь у вказаній справі мають саме прокурори Волинської обласної прокуратури.
Як вбачається з матеріалів справи, особу прокурора відділу Волинської обласної прокуратури Гудкова М.В. судом першої інстанції було встановлено на підставі наданого посвідчення прокурора (т. 2, а. с. 197).
Наведеним спростовуються вищевказані аргументи скаржника.
Щодо позовних вимог.
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності встановлені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності", який спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
За приписами ст. 1 зазначеного Закону замовник будівництва (далі - замовник) - фізична чи юридична особа, яка має у власності чи користуванні одну чи декілька земельних ділянок або у власності чи управлінні будівлю/споруду і має намір щодо виконання підготовчих та/або будівельних робіт.
Частиною 1 ст. 2 цього Закону вказано, що планування і забудова територій - діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об'єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.
Вище судом установлено, що в період з березня 2019 року по грудень 2022 року, згідно акту готовності об'єкта до експлуатації, складеного 28.12.2022, відповідач на підставі дозволу на виконання будівельних робіт від 27.03.2019 № ВЛ 112190860737 здійснював будівництво об'єкта: "Нове будівництво об'єктів дорожнього сервісу в с. Рованці, Луцького району, Волинської області".
Пізніше, 17.01.2023 ДІАМ України було видано сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів № ІУ122230104142 по об'єкту: "Нове будівництво об'єктів дорожнього сервісу в с. Рованці, Луцького району, Волинської області".
Відповідно до п. 2 розд. ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" (далі - Закон № 132-IX) договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.
Установити, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку:
1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):
для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта;
для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.
Згідно з пп. 3, 4 п. 2 розд. ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва; пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію.
Верховний Суд у постанові від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21 зазначив, що передбачений Прикінцевими та перехідними положеннями зазначеного Закону порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для:
- об'єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені;
- об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.
Тож у вказаних двох випадках, враховуючи вимоги пп. 3, 4 п. 2 п. 2 розд. ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону, замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об'єкта в експлуатацію.
Верховний Суд у своїх постановах, зокрема від 17.12.2024 у справі № 903/283/24, від 03.12.2024 у справі № 910/6226/23, від 20.08.2024 у справі № 910/7707/19, від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21 вказував на те, що системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що обов'язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва виникає:
- для об'єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;
- для об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.
Верховний Суд у постанові від 17.12.2024 у справі № 903/283/24 зазначив, що для об'єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01.01.2020 не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абзацом 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX визначено обов'язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об'єкта в експлуатацію.
У постанові від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21 Верховний Суд також зауважив, що у випадку, якщо замовниками вищевказаних об'єктів будівництва не буде дотримано передбаченого прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-IX обов'язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об'єктів в експлуатацію, то, враховуючи викладені у постанові від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту буде звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі ст. 1212 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 зазначила, що суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов'язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
Верховний Суд у постанові від 20.03.2025 у справі № 903/601/24 вказав на те, що прийняття об'єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов'язання. Одночасно з прийняттям об'єкта в експлуатацію у відповідності із ч. 2 ст. 331 ЦК України забудовник стає власником забудованого об'єкта, а відтак і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.
Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Таким чином, замовник будівництва, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельних ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити у вигляді пайового внеску у розвиток інфраструктури населеного пункту, зобов'язаний повернути ці кошти органу місцевого самоврядування на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.
Матеріалами справи не підтверджено, що відповідачем сплачувалися кошти пайової участі у розвиток інфраструктури населеного пункту.
З огляду на зазначене, у зв'язку з несплатою забудовником коштів пайової участі у розвиток інфраструктури населеного пункту, права органу місцевого самоврядування на отримання коштів пайової участі є порушеними, і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов'язок сплати яких був встановлений законом.
Враховуючи приписи п. 2 розд. ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", а також відсутність в матеріалах справи доказів сплати відповідачем пайового внеску до бюджету територіальної громади, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі ст. 1212 ЦК України.
Апеляційний господарський суд перевіривши здійснений прокурором розрахунок обсягу пайової участі, дійшов висновку, що останній є обґрунтованим та здійсненим на законних підставах, зокрема, на підставі кошторисної вартості будівництва об'єкта, відображеної в акті про готовність об'єкта будівництва до експлуатації, а також з урахуванням приписів пп. 1 п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні".
Відповідно до пункту 3.1. Положення про порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури сіл Боратинської сільської ради (із змінами від 22.12.2017 та від 19.03.2020), затвердженого рішенням сільської ради від 24.05.2012 № 13/46 (надалі - Положення), розмір пайової участі замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури сіл сільської ради для об'єктів будівництва: для об'єктів комерційного призначення становить 1,5% загальної кошторисної вартості будівництва.
Таким чином, розмір пайової участі, що мав бути сплачений відповідачем, становить 1 989 305 грн 80 коп. (132 620 387 грн 80 коп. (кошторисна вартість будівництва) х 1,5 % загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта).
Щодо твердження заявника про зменшення розміру пайової участі на підставі ч. 5 ст. 30 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" у зв'язку із будівництвом інженерних мереж, то суд апеляційної інстанції вказує таке.
Відповідно до ч. 5 ст. 30 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції до 01.01.2020) якщо технічними умовами передбачається необхідність будівництва замовником інженерних мереж або об'єктів інженерної інфраструктури (крім мереж, призначених для передачі та розподілу електричної енергії, трубопроводів, призначених для розподілу природного газу, транспортування нафти та природного газу) поза межами його земельної ділянки, розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту зменшується на суму їх кошторисної вартості, а такі інженерні мережі та/або об'єкти передаються у комунальну власність.
У разі якщо кошторисна вартість будівництва інженерних мереж та/або об'єктів інженерної інфраструктури (крім мереж, призначених для передачі та розподілу електричної енергії, трубопроводів, призначених для розподілу природного газу, транспортування нафти та природного газу) перевищує розмір пайової участі замовника у розвитку інфраструктури населеного пункту, орган місцевого самоврядування приймає рішення про відшкодування замовнику різниці між здійсненими витратами та розміром пайової участі замовника у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що вказана норма була виключена на підставі Закону №132-IX.
Суд також враховує сталу та послідовну правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 13.11.2019 у справі № 911/2646/18, від 17.09.2020 у справі № 916/1337/18, від 09.03.2023 у справі № 917/1854/21 та від 22.11.2023 у справі № 917/1855/21 згідно з якою: "Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено імперативну норму щодо зменшення розміру пайової участі замовника будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту на суму кошторисної вартості інженерних мереж або об'єктів інженерної інфраструктури, будівництво яких поза межами його земельної ділянки є необхідним за технічними умовами. Передача таких інженерних мереж у комунальну власність та відповідне зменшення розміру пайової участі замовника будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту на суму кошторисної вартості інженерних мереж та об'єктів інженерної інфраструктури не може бути поставлено в залежність від волевиявлення органу місцевого самоврядування щодо набуття зазначених мереж до комунальної власності всупереч імперативно визначеній нормі законодавства".
Аналіз норм ч.1 ст.40, ч.5 ст.30 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (у редакції чинній станом на момент отримання дозволу на будівництво) у сукупності свідчить, що: по-перше, величина пайової участі визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування; по-друге, в разі якщо технічними умовами, у разі їх наявності на момент укладення договору, передбачається необхідність будівництва /замовником об'єктів інженерної інфраструктури поза межами його земельної ділянки, розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту зменшується, що має бути унормовано у сторонами у договорі.
У разі відсутності укладеного договору про пайову участь, відшкодування замовнику будівництва різниці між здійсненими витратами будівництва інженерних мереж та/або об'єктів інженерної інфраструктури та розміром пайової участі замовника у розвитку інфраструктури населеного пункту відбувається на підставі рішення органу місцевої влади про вартість такого відшкодування. Подібні за змістом висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 09.03.2023 у справі №917/1854/21, від 22.11.2023 у справі №917/1855/21, від 20.08.2024 у справі №910/7707/19.
Водночас, апеляційним господарським судом встановлено, що відповідач, як замовник будівництва не уклав відповідний договір пайової участі, як і не звертався до Боратинської сільської ради із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва протягом 10 робочих днів після 01.01.2020.
Суд зважає і на те, що лише після подання позову в цій справі, відповідач звернувся до Боратинської сільської ради із заявою від 04.04.2025 про зарахування вартості будівельних робіт з влаштування інженерної інфраструктури у розмір пайової участі для зменшення розміру пайової участі, а також про передачу результатів зазначених робіт у комунальну власність на баланс Боратинської сільської ради (т. 1, а. с. 398).
При цьому, рішенням Боратинської сільської ради від 15.04.2025 №30/19 відмовлено СГПП "Дружба" у зменшенні розміру пайової участі відповідача у розвитку інфраструктури Боратинської сільської ради.
Таким чином, матеріали справи не підтверджують обставин прийняття рішень органу місцевого самоврядування щодо відшкодування замовнику будівництва різниці між здійсненими витратами будівництва інженерних мереж та/або об'єктів інженерної інфраструктури та розміром пайової участі замовника у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Окрім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідно до пп. 4 п. 2 розд. ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію.
Тому, колегія суддів вказує, що вищевказані доводи відповідача є безпідставними та не приймаються до уваги.
Відносно позовних вимог про стягнення 360 860 грн 32 коп. інфляційних втрат, 125 571 грн 52 коп. 3% річних за період з 18.01.2023 по 24.02.2025, суд бере до уваги таке.
Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно із ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Колегія суддів перевіривши здійснений прокурором розрахунок 3% річних, інфляційних втрат, погоджується із висновком суду першої інстанції про задоволення позову в цій частині в повному обсязі.
Відносно посилання скаржника про сплив позовної давності.
Згідно з положеннями ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України).
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення від 22.10.1996 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства", рішення від 20.09.2011 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"), що застосовується як джерело права при розгляді справ судами згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.
Як було зазначено, вище для об'єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01.01.2020 не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абзацом 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX визначено обов'язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об'єкта в експлуатацію.
Таким чином, саме після реєстрації 17.01.2023 ДІАМ України сертифікату №ІУ122230104142 по об'єкту: "Нове будівництво об'єктів дорожнього сервісу в с. Рованці, Луцького району, Волинської області", в якому одночасно зазначено про прийняття вказаного об'єкту нерухомості в експлуатацію та про несплату коштів пайової участі, почався перебіг позовної давності у цій справі.
Позовну заяву прокурором подано до суду 13.03.2025, що є датою формування позову в системі "Електронний суд", а також підтверджується відміткою суду першої інстанції на позовній заяві.
Тобто, позов у цій справі поданий в межах позовної давності, а тому твердження відповідача про наявність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності є безпідставними.
Щодо заперечень скаржника на протокольні ухвали суду першої інстанції від 21.05.2025, суд апеляційної інстанції вказує таке.
Відповідачем, через систему Електронний суд, 05.05.2025 подано суду першої інстанції клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи: супровідного листа Боратинської сільської ради від 29.04.2025 щодо дороги СГПП Дружба; рішення Боратинської сільської від 15.04.2025; листа АТ "Волиньгаз" від 18.04.2025; відповіді КП "Луцькводоканалу" від 14.04.2025 на адвокатський запит; листа ПрАТ "Волиньобленерго" від 18.04.2025 (т. 2, а. с. 186-196).
Відповідно до ч. ч. 1, 3-4 ст.80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Як вірно було вказано судом першої інстанції, відповідачем 08.04.2025 було подано відзив на позов , який містить 65 додатків. Пояснень про те, що якісь докази на момент подачі відзиву не можуть бути подані, та причин, чому вони не може бути подані, відзив не містить (т. 1, а. с. 60-400).
В силу ч. 8 ст. 80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Відповідно до сталої практики Верховного Суду докази, що підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані учасниками справи одночасно з заявами по суті справи у суді першої інстанції, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем суду та належним чином обґрунтована. При цьому докази, якими учасники справи обґрунтовують свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на учасника справи покладено обов'язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом доказів з порушенням встановленого строку, - наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії.
При цьому, ч. 8 ст. 80 ГПК України містить імперативну заборону суду приймати до розгляду докази, якщо вони подані не у встановлений судом строк. Особа має письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (постанова Верховного Суду у справі №910/7381/21 від 11.10.2023).
З врахуванням того, що відповідач не обґрунтував неможливості подачі нових доказів у строк, встановлений ч.3 ст.80 ГПК України та не заявляв клопотання про поновлення строку на подачу доказів, суд першої інстанції правомірно на підставі ч.8 ст.80 ГПК України не прийняв відповідні докази.
Також до суду першої інстанції 05.05.2025 від відповідача надійшло клопотання про призначення у справі будівельно-технічної експертизи, в обґрунтування якого покладено те, що предметом справи є, зокрема, встановлення вартості фактично виконаних будівельних робіт з влаштування транспортної інфраструктури та інженерних мереж с. Рованці Борантиської територіальної громади як пайової участі СГПП "Дружба" в розвитку соціальної та транспортної інфраструктури населеного пункту і для з'ясування цієї обставини необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право (т. 1, а. с. 48-49).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
За приписами ст. 98 ГПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи. Суд має право за заявою учасників справи або з власної ініціативи викликати експерта для надання усних пояснень щодо його висновку. У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (прізвище, ім'я, по батькові, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством. У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом, також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків. Якщо експерт під час підготовки висновку встановить обставини, що мають значення для справи, з приводу яких йому не були поставлені питання, він має право включити до висновку свої міркування про ці обставини.
Статтею 1 Закону України "Про судову експертизу" передбачено, що судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об'єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.
Згідно із ст. 99 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів. У разі необхідності суд може призначити декілька експертиз, додаткову чи повторну експертизу. При призначенні експертизи судом експерт або експертна установа обирається сторонами за взаємною згодою, а якщо такої згоди не досягнуто у встановлений судом строк, експерта чи експертну установу визначає суд. З урахуванням обставин справи суд має право визначити експерта чи експертну установу самостійно. У разі необхідності може бути призначено декілька експертів для підготовки одного висновку (комісійна або комплексна експертиза). Питання, з яких має бути проведена експертиза, що призначається судом, визначаються судом. Учасники справи мають право запропонувати суду питання, роз'яснення яких, на їхню думку, потребує висновку експерта. У разі відхилення або зміни питань, запропонованих учасниками справи, суд зобов'язаний мотивувати таке відхилення або зміну. Питання, які ставляться експерту, і його висновок з них не можуть виходити за межі спеціальних знань експерта. Призначений судом експерт невідкладно повинен повідомити суд про неможливість проведення ним експертизи через відсутність у нього необхідних знань або без залучення інших експертів.
Отже, якщо суд доходить висновку, що для того, щоб надати оцінку певним обставинам справи йому не вистачає певних знань, суд вправі призначити судову експертизу, поставивши перед експертом конкретні запитання, врахувавши клопотання сторін або сформулювавши питання експерту на власний розсуд.
Також, вирішуючи питання про призначення у справі судової експертизи, суд враховує, що тягар доведення наявності чи відсутності обставин, на яких ґрунтуються заперечення, лежить на стороні, яка на них посилається.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку у разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи (постанови Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №902/834/20, від 13.08.2021 у справі №917/1196/19, від 30.09.2021 у справі №927/110/18).
Призначення експертизи є правом, а не обов'язком господарського суду, при цьому питання щодо призначення експертизи вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням предмета, підстав позову та обставин справи. Аналогічний висновок наведений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.04.2021 у справі №927/685/20.
Суд апеляційної інстанції враховує, що дійсною метою призначення відповідної експертизи є встановлення вартості фактично виконаних робіт з облаштування інженерних мереж, заради подальшого врахування їх вартості при зменшенні розміру пайової участі, однак як вище вказано в цьому випадку, відсутні підстави для зменшення розміру пайової участі.
Суд зазначає, що безпідставне призначення судової експертизи має наслідком затягування судового процесу і призводить до порушення вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.
За наведеного вище в сукупності, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відхилення доводів скаржника про необґрунтованість вищенаведених протокольних ухвал.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що скаржник був почутий і йому надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного провадження тому, відсутні правові підстави для її задоволення.
З урахуванням викладеного в сукупності, апеляційний господарський суд погоджується із висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість позовних вимог, а як наслідок про задоволення позову в повному обсязі.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів.
В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, рішення Господарського суду Волинської області від 01.10.2025 у справі № 903/275/25 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Сільськогосподарського приватного підприємства "Дружба" - без задоволення.
Керуючись статтями 269, 270, 273, 275-279, 282 ГПК України, Північно-західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Сільськогосподарського приватного підприємства "Дружба" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області від 01.10.2025 у справі № 903/275/25 - без змін.
2. Справу № 903/275/25 надіслати Господарському суду Волинської області.
3. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, строках та порядку встановлених статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складений "12" грудня 2025 р.
Головуючий суддя Петухов М.Г.
Суддя Маціщук А.В.
Суддя Філіпова Т.Л.