вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"25" листопада 2025 р. Справа№ 911/3698/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кравчука Г.А.
суддів: Коробенка Г.П.
Тарасенко К.В.
при секретарі судового засідання: Нагулко А.Л.
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Кравець Л.І.; Крапчук Ф.П., адвокат,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Кравець Лідії Іванівни
на рішення Господарського суду Київської області від 24.06.2024
у справі №911/3698/21 (суддя Карпечкін Т.П.)
за позовом Акціонерного товариства "Київпассервіс"
до Фізичної особи-підприємця Кравець Лідії Іванівни
про стягнення 50 634,05 грн та усунення перешкод у користуванні майном,
Короткий зміст і підстави позовних вимог.
У грудні 2021 року Акціонерне товариство "Київпассервіс" (далі - АТ "Київпассервіс", позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Фізичної особи - підприємця Кравець Лідії Іванівни (далі - ФОП Кравець Л.І., відповідач) про стягнення 50 634,05 грн неустойки за період з 01.03.2019 по 30.11.2021 за неправомірне користування орендованим майном, а також усунути перешкоди у користування асфальтованим майданчиком шляхом демонтажу наявній на ньому конструкції.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що відповідач безпідставно користується об'єктом оренди після закінчення строку дії Договору оренди №68/17-О від 31.03.2017.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Рішенням Господарського суду Київської області від 24.06.2024 позовні вимоги задоволено в повному обсязі.
Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Кравець Лідії Іванівни на користь Акціонерного товариства "Київпассервіс" 50 634 грн 05 коп неустойки в розмірі подвійної плати за користування річчю.
Усунено перешкоди в користуванні Акціонерного товариства "Київпассервіс" власністю, шляхом виселення Фізичної особи - підприємця Кравець Лідії Іванівни та демонтажу малої архітектурної форми з частини асфальтованого майданчика площею 8,00 кв.м. на пристанційній території АС "Кагарлик", за адресою Київська обл., м. Кагарлик, вул. Незалежності, 15.
Стягнуто з Фізичної особи - підприємця Кравець Лідії Іванівни на користь Акціонерного товариства "Київпассервіс" 4 540 грн витрат по сплаті судового збору.
Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача коштів, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність нарахування позивачем суми неустойки, передбаченої частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу (далі - ЦК України), у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення повернення майна з оренди, оскільки з матеріалів справи вбачається, що відповідач на вимогу позивача орендоване майно у встановлений строк не повернув та не надав доказів оплати відповідних нарахувань до прийняття рішення у справі.
Позовні вимоги в частині усунення перешкод позивачу у користуванні асфальтованим майданчиком шляхом виселення відповідача та демонтажу малої архітектурної форми суд першої інстанції визнав обґрунтованими, законними, не спростованими відповідачем та такими, що підлягають задоволенню. При цьому місцевий господарський суд зауважив, що обраний позивачем спосіб захисту порушених прав, передбачений статтею 391 ЦК України, є можливим з огляду на відсутність між сторонами спору у даній справі договірних (орендних) правовідносин; не встановлення обставин, які б свідчили про правомірність користування земельною ділянкою з боку відповідача, так як Договір оренди був розірваний, а отже у відповідача виник обов'язок повернути предмет оренди у тому стані, в якому він був отриманий за актом приймання-передачі від 01.04.2017, тобто звільненою від будь-яких елементів нерухомого майна.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, ФОП Кравець Л.І. звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 24.06.2024 у даній справі та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Мотивуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, винесеним з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи; недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідністю висновків в ньому обставинам справи; порушенням норм матеріального права.
Так, скаржник вказує на те, що судом першої інстанції не враховано, що позивачем не доведено вчинення відповідачем перешкод у користуванні належним йому майном та безпідставно нараховано неустойку в подвійному розмірі орендної плати, оскільки:
- відповідно до Додаткової угоди №1 до Договору термін його дії закінчився 31.03.2018, після чого відповідач припинила свою діяльність на території АС "Кагарлик", повідомивши про це позивача заявою у письмовій формі, яка прийнята позивачем без жодних заперечень, що свідчить про погодження останнього з фактичною передачею йому орендованого майна;
- позивачем не надано належних доказів користування відповідачем орендованим майном після закінчення строку дії Договору;
-Акт обстеження території АС "Кагарлик" та претензія від 15.09.2021 вих. №15/09-юр1 є односторонніми документами позивача, тому вони не можуть вважатися достатніми доказами для висновку про задоволення позовних вимог.
Скаржником в апеляційній скарзі заявлено клопотання про поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції у даній справі.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.03.2025 апеляційну скаргу ФОП Кравець Л.І. на рішення Господарського суду Київської області від 24.06.2024 у справі № 911/3698/21 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Сітайло Л.Г., суддів Буравльова С.І., Шапрана В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2025 витребувано з Господарського суду Київської області матеріали справи №911/3698/21.
16.04.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №911/3698/21.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2025 апеляційну скаргу залишено без руху та надано строк на усунення її недоліків.
06.05.2025 на адресу Північного апеляційного господарського суду засобами поштового зв'язку від скаржника надійшла заява на виконання ухвали Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2025.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.05.2025 звільнено ФОП Кравець Л.І. від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Київської області від 24.06.2024 у справі №911/3698/21; поновлено ФОП Кравець строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції у даній справі; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ФОП Кравець Л.І. на рішення Господарського суду Київської області від 24.06.2024 у справі № 911/3698/21; справу призначено до розгляду на 25.06.2025 о 10 год 20 хв; зупинено дію рішення Господарського суду Київської області у справі №911/3698/21 до закінчення її перегляду в апеляційного порядку; запропоновано учасникам справи вчинити певні процесуальні дії у строк до 06.06.2025.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2025 заяву суддів Сітайло Л.Г., Буравльова С.І. та Шапрана В.В. про самовідвід у справі №911/3698/21 задоволено; справу №911/3698/21 передано для здійснення повторного автоматизованого розподілу та визначення іншого складу суддів відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Розпорядженням Керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2025 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи.
Відповідно до Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.06.2025 апеляційну скаргу ФОП Кравець Л.І. на рішення Господарського суду Київської області від 24.06.2024 у справі №911/3698/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Кравчука Г.А., суддів Коробенка Г.П., Тарасенко К.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2025 зазначеною колегією суддів прийнято до свого провадження апеляційну скаргу ФОП Кравець Л.І. на рішення Господарського суду Київської області від 24.06.2024 у справі № 911/3698/24, розгляд справи призначено на 07.08.2025 о 10 год 00 хв.
У судовому засіданні 07.08.2025 судом апеляційної інстанції оголошено перерву у справі №911/3698/21 до 15 год 00 хв 07.10.2025, про що постановлено відповідну ухвалу.
Однак, у зв'язку з перебуванням судді Коробенка Г.П. у відпустці з 06.10.2025 по 09.10.2025 включно, судді Тарасенко К.В. у відпустці з 07.10.2025 по 09.10.2025 включно, судове засідання у призначений час не відбулось.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.10.2025 розгляд апеляційної скарги ФОП Кравець Л.І. на рішення Господарського суду Київської області від 24.06.2024 у справі № 911/3698/24 призначено на 25.11.2025 о 14 год 40 хв.
Правові позиції інших учасників справи щодо поданої апеляційної скарги.
Позивач не скористався правом на подання відзиву на подану відповідачем апеляційну скаргу в установлених порядку та строк, однак зазначене не перешкоджає апеляційному перегляду рішення суду першої інстанції у даній справі.
Заявлене у справі клопотання та результати його розгляду.
06.10.2025 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду від представника відповідача адвоката Клапчук Ф.П. надійшло клопотання про приєднання доказів, в якому останній просить суд апеляційної інстанції приєднати до матеріалів судової справи додаткові докази, які не були предметом дослідження у суді першої інстанції, а саме копії: договору купівлі-продажу торгового павільйону від 26.07.2001; договору купівлі-продажу торгового павільйону від 29.04.2019; експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України від 15.01.2018 №7330 та виписок із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого.
Мотивуючи зазначене клопотання, представник відповідача вказує, що нові докази спростовують доводи позивача та підтверджують обставини не використання відповідачем павільйону з моменту його відчуження, а також те, що сама підприємець хворіла та проходила лікування, а тому не могла здійснювати підприємницьку діяльність.
В обґрунтування поважності причин неподання даних доказів до суду першої інстанції, заявник зазначає, що відповідач не був повідомлений про розгляд цієї справи у суді першої інстанції та не приймав у ньому участі, а представником відповідача лише на даний час (заява від 06.10.2025) отримано копії цих доказів.
Колегія суддів апеляційного господарського суду за результатами розгляду клопотання відповідача про приєднання доказів ухвалою, постановленою без оформлення окремого документа із зазначенням про це у протоколі судового засідання від 25.11.2025, його відхилила з огляду на таке.
За змістом частин 2 та 3 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
З наведеного вбачається, що приписи частини 3 статті 269 ГПК України передбачають наявність таких критеріїв, які є обов'язковою передумовою для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, а саме "винятковість випадку" та "причини, що об'єктивно не залежать від особи".
Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від особи, яка їх подає.
Така обставина як відсутність обґрунтування, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції виключає можливість прийняття апеляційним господарським судом додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України (постанови Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 914/1725/19; від 12.01.2021 у справі № 01/1494(14-01/1494); від 15.12.2020 у справі № 925/1052/19; від 21.04.2021 у справі № 906/1179/20).
Таким чином, суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, але лише якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції зумовлене поважними причинами (поважність причин повинен довести скаржник). Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами.
Поряд з цим, колегія суддів апеляційного господарського суду бере до уваги, що згідно з пунктом 6 частини 2 статті 258 ГПК України нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, мають бути зазначені в апеляційній скарзі. Можливість подання нових доказів після відкриття апеляційного провадження і призначення справи до розгляду в Кодексі взагалі не передбачена. У такому разі застосовується загальне правило, що визначає, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частина 8 статті 80 ГПК України).
Відповідно до встановлених судом апеляційної інстанції обставин, причинами неподання до суду першої інстанції відповідних доказів відповідач вказує: 1) необізнаність про розгляд справи, оскільки суд першої інстанції в установленому порядку не повідомив відповідача про розгляд справи; 2) представник відповідача отримав додаткові докази станом на час подання заяви, 06.10.2025, тобто після відкриття апеляційного провадження.
Матеріалами справи підтверджується, що копії додаткових доказів, а саме: договору купівлі-продажу торгового павільйону від 26.07.2001, договору купівлі-продажу торгового павільйону від 29.04.2019, експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України від 15.01.2018 №7330 та виписок із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого, подані відповідачем до суду апеляційної інстанції з клопотанням від 06.10.2025 після відкриття апеляційного провадження (ухвала від 22.05.2025) і про їх існування в порушення вимог пункту 6 частини 2 статті 258 ГПК України відповідач в апеляційній скарзі не зазначав.
Крім того, у поданому клопотанні не міститься обґрунтування поважності причин передачі відповідачем своєму представникові зазначених доказів не в момент підготовки та подання апеляційної скарги, а лише згодом, після відкриття апеляційного провадження у даній справі. Обставини щодо такої передачі доказів від відповідача до представника відповідача в часі жодним чином не підтверджені в порядку вимог статті 74 ГПК України.
За таких обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що подані відповідачем додаткові докази не можуть бути прийняті, оскільки відповідач не довів винятковість випадку неподання зазначених доказів у встановлений законом строк та не обґрунтував неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від нього.
Явка представників сторін.
У судове засідання 24.10.2025 з'явилися відповідач та його представник.
Позивач не забезпечив участь у судовому засіданні свого представника, хоча був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, із заявами до суду про відкладення розгляду справи з зазначенням будь-яких поважних причин неможливості явки представника у судове засідання не звертався.
Враховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", а також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов'язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті за відсутності представника позивача.
Присутній у судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги, просить її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.
Як свідчать матеріали справи, 31.03.2017 між Публічним акціонерним товариством "Київпассервіс" (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Кравець Лідією Іванівною (орендар) укладено Договір оренди нерухомого майна № 68/17-О (далі - Договір).
27.03.2018 сторонами укладено Додаткову угоду №1 до Договору оренди нерухомого майна №68/17-о від 31.03.2017 (далі - Додаткова угода №1), яка є невід'ємною частиною Договору, згідно з якою продовжено термін дії Договору та внесено зміни та доповнення до цього Договору.
Дослідженням змісту укладеного сторонами Договору з урахуванням Додаткової угоди №1 судом апеляційної інстанції встановлено таке.
Згідно з положеннями пункту 1.1 Договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно, яке належить на праві власності ПАТ "Київпассервіс" - частину асфальтованого майданчика на пристанційній території АС "Кагарлик" (далі - майно) площею 8,0 кв.м, розміщене за адресою: Київська обл. м, Кагарлик, вул. Незалежності, 15, вартість якого за незалежною оцінкою станом на 28.02.2017р. становить 15 600,00 грн (без ПДВ).
Пунктом 1.2 Договору сторони узгодили, що майно передається в оренду з метою розміщення торгівельного об'єкту з продажу продовольчих товарів, в тому числі товарів підакцизної групи.
Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна (пункт 2.1 Договору).
За змістом пункту 2.3 Договору обов'язок щодо складання акта приймання-передачі покладається на орендодавця.
Пунктом 2.4 Договору (у редакції Додаткової угоди №1) повернення майна після закінчення строку оренди здійснюється орендарем у зворотному порядку до порядку передання майна в оренду.
Відповідно до пунктів 3.1, 3.3 Договору орендна плата за базовий місяць оренди - становить 600,00 грн (в тому числі ПДВ 20% - 100,00 грн) за узгодженням сторін. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.
За умовами пункту 3.6 Договору орендна плата перераховується у розмірі 100% на поточний рахунок орендодавця щомісяця, не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним, незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря на підставі наданого орендодавцем рахунку.
Орендодавець передає орендарю до 11 числа місяця, наступного за звітним, акт приймання-передачі наданих послуг та рахунок на оплату. Підписаний акт орендар зобов'язаний повернути орендодавцю протягом 5-ти днів з дати його отримання. У разі ненадання орендарем підписаного акта приймання-передачі наданих послуг у визначений строк він вважається погодженим, а послуги - прийнятими орендарем у повному обсязі. Рахунки на оплату дозволяється передавати засобами електронного та факсимільного зв'язків (електронною поштою). Отримані таким чином документи мають юридичну силу до моменту обміну їх на оригінал (пункт 3.7 Договору у редакції, з урахуванням доповнення Додатковою угодою №1).
У відповідності до змісту пункту 3.12 Договору відшкодування експлуатаційних витрат, комунальних послуг та плати за землю не входить до складу орендної плати та відшкодовуються на підставі окремого договору.
Пунктом 5.10 Договору передбачено зобов'язання орендаря у разі припинення або розірвання договору повернути орендодавцеві орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати орендодавцеві збитки в разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини орендаря.
За змістом 5.11 Договору на орендаря покладено обов'язок здійснювати витрати, пов'язані з утриманням орендованого майна; одночасно з підписанням договору оренди укласти з орендодавцем договір про відшкодування витрат на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю.
Цей договір укладено строком на один рік, що діє з 01.04.2017 по 31.03.2018 включно (пункт 10.1 Договору).
За взаємною згодою сторін продовжено термін дії Договору оренди нерухомого майна від 31.03.2017 р. №68/17-о до 31.03.2019 включно (пункт 1 Додаткової угоди №1).
Пунктом 10.2 Договору визначено, що умови цього договору зберігають силу протягом строку дії цього договору, в тому числі у випадках, коли після його укладення, законодавством установлено правила, що погіршують становище орендаря, а в частині зобов'язань орендаря щодо орендної плати - до виконання зобов'язань.
Договір оренди може бути розірваний в односторонньому порядку з ініціативи орендодавця у випадку виникнення необхідності використання майна для власних потреб, попередивши про це орендаря за 15 днів, а також у випадку не погодження орендаря з умовами перегляду орендної плати, визначеними у відповідності до пункту 3.5 Договору. Крім того, Договір може бути розірваний в односторонньому випадку на вимогу орендодавця у разі переходу контрольного пакету до іншого акціонеру (пункт 10.4 Договору у редакції Додаткової угоди №1).
Положеннями пункту 10.5 Договору сторони узгодили, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформляються додатковими угодами, які є невід'ємною частиною договору.
У пункті 10.6 Договору встановлено, що чинність цього договору припиняється внаслідок:
-закінчення строку, на який його було укладено;
-загибелі орендованого майна;
-достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду;
-банкрутства орендаря;
-ліквідації орендаря або орендодавця.
Договір може бути достроково розірваний на вимогу орендодавця, якщо орендар:
-користується майном не за призначенням;
-навмисно або з необережності погіршує стан майна та іншого обладнання;
-на 3 місяці і більше затримує здійснення будь-яких платежів за цим договором;
-не виконує ремонт орендованого майна, якщо такого потребує останній;
-надає у суборенду орендоване майно без згоди орендодавця.
Умовами пункту 10.8 Договору передбачено, що у разі припинення або розірвання цього договору майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем по акту приймання-передачі орендодавцю. У разі, якщо орендар затримав повернення майна, він несе ризик його випадкового знищення або випадкового пошкодження.
Майно вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі. Обов'язок щодо складання акта приймання-передачі про повернення майна покладається на орендаря (пункт 10.9 Договору).
Відповідно до Акта приймання-передачі від 01.04.2017 (Додаток №1 до Договору), орендодавець згідно договору оренди надає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно, яке належить на праві власності ПАТ "Київпассервіс" - частину асфальтованого майданчика на пристанційній території АС "Кагарлик" площею 8,0 кв.м, розміщене за адресою: Київська обл., м. Кагарлик, вул. Незалежності, 15.
АТ "Київассервіс" в позовній заяві зазначило, що 13.02.2019 ним надіслано відповідачу лист за №1/15-15/60 від 12.02.2019, в якому повідомлено останнього про розірвання Договору з 01.03.2019, у зв'язку із виникненням необхідності використання орендованого нерухомого майна для власних потреб. Одночасно у цьому листі позивач вказував на необхідність до визначеної дати припинення дії Договору відповідачу звільнити займану площу та з'явитися за адресою: м. Київ, вул. Нижній Вал, 15-А, для підписання Додаткової угоди про припинення Договору та Акта приймання-передачі (повернення) нерухомого майна, провівши повні розрахунки за вказаним Договором, а також надати платіжні документи, які підтверджують сплату заборгованості на загальну суму 2 353,64 грн (відшкодування, без нарахувань за січень 2019 року).
В якості доказів направлення та отримання такого листа відповідачем 20.02.2019 позивач до матеріалів справи долучив копії фіскального чеку та рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення за №0407133623577.
До позовних матеріалів позивачем надано копію Акта обстеження від 14.06.2020, складеного та підписаного такими особами: Снігірьовою О.С. - бухгалтером відділу бухгалтерського обліку та фінансової звітності, Ворожбою С.М - спеціалістом з оренди та Мелюховим К.В. - представником за довіреністю АТ "Київпассервіс", про те, що при обстеженні частини асфальтованого майданчика на пристанційній території АС "Кагарлик", що розташована за адресою: Київська обл., м. Кагарлик, вул. Незалежності, 15, площею 8,0 кв. м, яку було надано в строкове платне користування ФОП Кравець Л.І. на підставі Договору, станом на 14 червня 2020 року торгівельний об'єкт, який належить ФОП Кравець Л.І., на даному майданчику працює, тобто ФОП Кравець Л.І. займається своєю діяльністю; Акт приймання-передачі (повернення) нерухомого майна станом на 14.06.2020 не складався; отже ФОП Кравець Л.І. користується зазначеним майном протягом дії вказаного Договору, а саме починаючи з 31.03.2017 по теперішній час; орендарю не здійснювалося нарахування платежів за Договором оренди - з січня 2019 року, за Договором про відшкодування витрат на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг - з грудня 2018 року.
15.09.2021 позивачем на адресу відповідача направлено претензію вих. №15/09-юр1, в якій, посилаючись на умову пункту 10.5 Договору про автоматичну пролонгацію цього Договору на той самий строк і на тих самих умовах, які були ним передбачені, позивач зазначає про нарахування ним відповідачу за період з 01.06.2019 по 01.09.2021 орендної плати за Договором в загальній сумі 26 165,84 грн, яку відповідач не сплатив у встановленому порядку та строк, чим порушив умови Договору.
Також за відповідачем рахується заборгованість за Договором про відшкодування витрат на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю в сумі 2 724,30 грн.
У зв'язку з наведеним, АТ "Київпассервіс" вимагав від ФОП Кравець Л.І. в термін 5 (п'ять) календарних днів з дати отримання цієї претензії перерахувати суму заборгованості з оплати орендної плати за Договором в розмірі 26 165,84 грн та суму заборгованості за Договором про відшкодування витрат на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю в сумі 2 724,30 грн за відповідними реквізитами.
Крім того, з огляду на систематичне порушення ФОП Кравець Л.І. умов Договору щодо сплати орендної плати та платежів з відшкодування витрат на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг, а також не надання позивачу жодних підтверджуючих документів про законність розміщення та встановлення малої архітектурної форми (МАФу) на пристанційній території АС "Кагарлик", позивач у вказаній претензії зазначив про дострокове розірвання (припинення) Договору оренди нерухомого майна від 31.03.2017 з дати отримання ФОП Кравець Л.І. цієї претензії засобами поштового зв'язку Укрпошта.
Доказів отримання відповідачем вказаної претензії засобами поштового зв'язку позивач до матеріалів справи не надав.
У відповіді від 05.10.2021 на вказану претензію, ФОП Кравець Л.І. повідомила позивача про те, що укладений між ними Договір розірвано за її заявою, яку вона вручила представникам АТ "Київпассервіс", як це передбачено умовами Договору. Водночас, пославшись на свій стан здоров'я, ФОП Кравець Л.І. вказала про припинення нею своєї підприємницької діяльності. Що ж стосується питання демонтування кіоску, відповідачем у відповіді на претензію зазначено, що таке не відбулося, у зв'язку із тим, що позивач про це не повідомляв відповідача.
На підтвердження перебування у постійному користуванні земельної ділянки, розташованої за адресою: Київська обл., Кагарлицький р-н, м. Кагарлик, вулиця Незалежності, 15, площею 0,2519 га, з кадастровим номером 3222210100:01:463:0005, позивачем до матеріалів справи долучено Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 152694 та витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 13.06.2018 за індексним номером 127486394.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач звернувся з вимогами про стягнення з відповідача 50 634, 05 грн неустойки за період з 01.03.2019 по 30.11.2020, яка нарахована на підставі пункту 2 статті 785 ЦК України, у зв'язку із неповерненням відповідачем орендованого майна за актом приймання - передачі позивачу, а також про зобов'язання відповідача у відповідності до положень статті 391 ЦК України усунути перешкоди позивачу в користуванні частиною асфальтованого майданчика площею 8,00 кв. м на пристанційній території АС "Кагарлик" за адресою: Київська обл., м. Кагарлик, вул. Незалежності, 15, шляхом виселення відповідача та демонтажу малої архітектурної форми із зазначеного майданчика.
Надаючи правову оцінку обставинам у справі, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спірні у даній справі правовідносини сторін виникли на підставі укладеного між ними Договору, який за своєю правовою природою є договором найму.
Відповідно до частини 1 статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За приписами статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (стаття 610 ЦК України), а простроченням боржника є невиконання його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).
Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового обов'язку, що узгоджується з нормами статті 610 ЦК України.
Відповідно до статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, що зумовлює вимогу щодо сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків та здійсненні своїх суб'єктивних прав.
Положеннями статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі (частина 1). Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення (частина 2).
Відповідно до зазначеної норми, однією із основних умов застосування положень статті 785 ЦК України як щодо зобов'язання повернути майно, так і щодо сплати неустойки є встановлення факту припинення дії договору та користування річчю поза межами дії договору без наявності на те правових підстав. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.04.2022 року у справі № 344/7849/15-ц.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №904/342/19 висловлена правова позиція про те, що для застосування наслідків, передбачених частиною 2 статті 785 ЦК України, необхідною є наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов'язання, відповідно до вимог статті 614 зазначеного Кодексу. При цьому для застосування відповідальності, передбаченої цією нормою, важливим є встановлення наявності в орендаря можливості передати майно, що було предметом оренди, та умисного невиконання ним цього обов'язку.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №914/4238/15, від 24.04.2018 у справі №910/14032/17 та від 09.09.2019 у справі №910/16362/18, а також в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19.
Як стверджує позивач у позовній заяві, укладений між сторонами Договір достроково розірвано в односторонньому порядку за його вимогою з 01.03.2019, проте відповідачем до вказаної дати не звільнено займану площу асфальтованого майданчика та не повернуто об'єкт оренди по акту прийома-передачі, станом на 10.12.2021 продовжує користуватись орендованим майном після припинення дії Договору. Заявлений до стягнення з відповідача розмір неустойки в сумі 50 634,05 грн, нараховано позивачем за період з 01.03.2019 по 30.11.2021.
На підтвердження обставин дострокового припинення укладеного між сторонами Договору саме з 01.03.2019, позивачем до матеріалів справи додано лист від 12.02.2019 №1/15-15/60, в якому позивач повідомляв відповідача про виникнення необхідності використання зазначеного нерухомого майна для власних потреб і розірвання Договору у відповідності до вимог пункту 10.4 Договору.
Дійсно, пунктом 10.4 Договору передбачена можливість його розірвання в односторонньому порядку з ініціативи орендодавця у випадку виникнення необхідності використання майна для власних потреб, попередивши про це орендаря за 15 днів.
Як убачається із позовних матеріалів лист, на який посилається позивач як на підставу розірвання Договору, отримано відповідачем 20.02.2019.
Отже, з огляду на умови пункту 10.4 Договору про попередження орендаря за 15 днів про наявність підстав для дострокового розірвання, твердження позивача про дострокове розірвання Договору з 01.03.2019 є непідтвердженим належними доказами.
Поряд з цим, відповідно до положень пункту 10.8 Договору у разі припинення або розірвання цього договору майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем по акту прийому-передачі орендодавцю.
Тобто, прострочення орендаря щодо повернення майна орендодавцю виникає не у день припинення чи розірвання Договору, а лише зі збігом трьох робочих днів після відповідної дати (події).
За таких обставин, визначення позивачем початку перебігу періоду, за який нараховано неустойку за прострочення повернення майна, з 01.03.2019 не ґрунтується на умовах Договору та є помилковим.
Водночас, зі змісту, наданої позивачем в обґрунтування своїх позовних вимог, претензії від 15.09.2021 №15/09-юр 1 убачається, що позивач з посиланням на пункт 10.5 Договору, яким передбачено автоматичну пролонгацію договору на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені у ньому, вважав спірний Договір на дату пред'явлення цієї претензії чинним, продовжував нараховувати відповідачу орендну плату.
Саме у зв'язку з наявністю у ФОП Кравець Л.І. заборгованості у розмірі 26 165,84 грн, яка виникла через не сплату орендної плати за Договором за період з 01.06.2019 по 01.09.2021, АТ "Київпассервіс" пред'явив орендарю претензію, в якій вимагав погасити цю заборгованість протягом 5 календарних днів з дати її отримання.
Також, у зазначеній претензії, користуючись правом дострокового розірвання Договору, передбаченим пунктом 10.6 Договору (якщо орендар на 3 місяці і більше затримує здійснення будь-яких платежів за цим договором), позивач вказав, що він достроково розриває (припиняє) Договір оренди нерухомого майна від 31.03.2017 з дати отримання відповідачем цієї претензії засобами поштового зв'язку Укрпошта та протягом трьох робочих днів повернути орендоване майно в належному стані.
Доказів дати отримання засобами поштового зв'язку ФОП Кравець Л.І. цієї претензії матеріали справи не містять, копія відповіді на претензію датовано відповідачем 05.10.2021.
Дослідженням наданих позивачем доказів, судом апеляційної інстанції встановлено, що зміст претензії від 15.09.2021 №15/09-юр1 спростовує зміст листа від 12.02.2019 №1/15-15/60, оскільки позивач станом на 15.09.2021 вважав спірний Договір автоматично пролонгованим та чинним, продовжував нараховувати відповідачу орендну плату, вимагав від відповідача сплати заборгованості з орендної плати за період з 01.06.2019 по 01.09.2021, ініціював дострокове припинення Договору за іншими підставами та з іншої дати.
Зазначені обставини також свідчать про суперечливість підстави розірвання Договору, що зазначена у листі від 12.02.2019 №1/15-15/60, а саме: виникнення необхідності використання зазначеного нерухомого майна для власних потреб.
Таким чином, з огляду на викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду доходить до висновку про недоведеність позивачем належними та допустимими доказами факту розірвання (припинення) спірного Договору саме з 01.03.2019, а отже і виникнення у відповідача з цієї дати простроченого зобов'язання з повернення орендованого майна за актом приймання-передачі.
При цьому колегія суддів апеляційного господарського суду також враховує, що регулятивна норма статті 762 ЦК України ("Плата за користування майном") і охоронна норма частини 2 статті 785 ЦК України ("Обов'язки наймача у разі припинення договору найму") не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов'язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно.
Пред'явлення позивачем вимоги відповідачу про сплату заборгованості з орендної плати за правомірне користування ним у період з 01.06.2019 по 01.09.2021 орендованим майно у відповідності до вимог укладеного між сторонами Договору суперечить змісту правовідносин користування майном після припинення Договору та виключає таке, оскільки останнє здійснюється не відповідно до його умов та є неправомірним користуванням орендованим майном.
Оцінюючи наданий позивачем на підтвердження заявлених позовних вимог Акт обстеження від 14.06.2020, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що він також не може бути визнаний належним та допустимим доказом у справі, оскільки:
- в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що особи, які його склали є працівниками АТ "Київпассервіс" (накази про призначення на посади, прийняття на роботу);
- не підтверджено повноваження цих осіб на проведення такого обстеження (посадові інструкції, накази, довіреності);
- Акт не містить відомостей про проведення обстеження за участі орендаря та ознайомлення його чи його відповідальних осіб з цим Актом;
- Акт не затверджений керівником АТ "Київпассервіс".
Отже, відображена в Акті обстеження від 14.06.2020 інформація судом апеляційної інстанції до уваги не береться.
Крім того, колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу, що наданий позивачем розрахунок заборгованості свідчить про те, що неустойка за прострочення повернення об'єкта оренди визначена виходячи із розміру щомісячної орендної плати з урахуванням податку на додану вартість (далі - ПДВ).
Справляння ПДВ регулюється розділом V "Податок на додану вартість" Податкового кодексу України (далі - ПК України). Статтею 185 ПК України, яка входить до цього розділу, об'єктом оподаткування ПДВ визначено: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/ орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів за межі митної території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
Отже, застосування будь-яких заходів юридичної відповідальності за порушення господарських зобов'язань до юридичної особи не віднесено законодавцем до об'єктів оподаткування ПДВ.
Відповідно до пункту 188.1 статті 188 ПК України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).
До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних від простроченої суми та інфляційні витрати, відшкодування шкоди, у тому числі відшкодування упущеної вигоди за рішеннями міжнародних комерційних та інвестиційних арбітражів або іноземних судів, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань.
Поряд з цим, виходячи з системного аналізу пункту 9.1 статті 9, підпункту 14.179 пункту 14.1 статті 14, статей 180, 188 ПК України убачається, що податок на додану вартість (ПДВ) - це загальнодержавний непрямий податок, який входить в ціну товарів (робіт, послуг) та сплачується покупцем (споживачем робіт, послуг), але його облік та перерахування до державного бюджету здійснює продавець (виробник, надавач послуг), тобто особа, що здійснює господарську діяльність (платник податку).
Основою для розрахунку ПДВ виступає додана вартість - знов створена вартість підприємством за рахунок його власних факторів виробництва (землі, капіталу, робочої сили, підприємництва тощо).
Додана вартість (Value Added) - це різниця між вартістю продукції, яку випускає підприємство, та вартістю засобів виробництва, які ним використовуються; це вартість, яка додається в процесі виробництва товарів до вартості сировини, матеріалів, палива на кожній стадії руху товарів від виробника до споживача; це вартість послуги, яка надана юридичною особою до закупленої сировини та матеріалів своїми факторами виробництва; це чистий внесок фірми у створення товару.
З наведеного убачається, що Податковим кодексом України, як спеціальним нормативним актом, що визначає будь-які питання щодо оподаткування, елементи податку, підстави для надання податкових пільг та порядок їх застосування, не передбачено включення до бази оподаткування ПДВ будь-яких заходів юридичної відповідальності за порушення господарських зобов'язань юридичною особою, а навпаки, прямо зазначено про те, що до складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені). При цьому для цілей оподаткування законодавцем не передбачено виключень щодо спеціальної неустойки, передбаченої частиною 2 статті 785 ЦК України.
Крім того, неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення її повернення, враховуючи природу її виникнення, не генерує додану вартість, оскільки не є товаром або послугою, її виникнення не пов'язане з впливом дій виробника/надавача послуг, розмір такої неустойки не залежить від вартості використаних продавцем/надавачем послуг сировини, інших товарів та додаткових послуг. Неустойка, нарахована на підставі частини 2 статті 785 ЦК України, є спеціальною санкцією за порушення законодавства, вона не може бути об'єктом оподаткування ПДВ із-за своєї правової природи як міри відповідальності.
Тому колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що при розрахунку розміру неустойки згідно з частиною 2 статті 785 ЦК України за неповернення майна з оренди після припинення дії договору найму до її складу не включається ПДВ, який має сплачуватися орендарем орендодавцю у випадку правомірного користування майном.
Отже, зважаючи на викладене, здійснений позивачем розрахунок розміру неустойки є безпідставним та необґрунтованим, як щодо його періоду з огляду на встановлені судом апеляційної інстанції обставини недоведеності виникнення у відповідача простроченого обов'язку з повернення орендованого майна, так і щодо його суті.
За таких обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача неустойки, нарахованої на підставі частини 2 статті 785 ЦК України, в розмірі 50 634,05 грн не підлягають задоволенню, у позові у цій частині слід відмовити.
Щодо вимог про усунення перешкод у користуванні позивачу власним майном шляхом виселення відповідача та демонтажу МАФу з орендованого майданчика, колегія суддів зазначає таке.
Положеннями статті 391 ЦК України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Передбачений зазначеною нормою ЦК України спосіб захисту усунення перешкод у здійсненні власником прав користування та розпорядження своїм майном підлягає застосуванню у тих випадках, коли між позивачем, який є власником або титульним володільцем майна, і відповідачем, який користується спірним майном, не існує договірних відносин щодо цього майна і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі договору, укладеного з позивачем.
Для задоволення вимог позивача необхідно встановити факт об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником або титульним володільцем своїх правомочностей, оскільки речове право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.
Другою умовою застосування негаторного позову має бути відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, адже в разі наявності таких відносин власник або титульний володілець здійснює захист порушеного права власності зобов'язально-правовими засобами.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 21.08.2018 у справі №910/19865/17.
Отже, враховуючи, що судом апеляційної інстанції встановлено недоведеність позивачем належними та допустимими доказами факту припинення дії спірного Договору з 01.03.2019 та, відповідно, виникнення у відповідача обов'язку із зазначеної дати повернути позивачу орендоване майно, колегія суддів апеляційного господарського суду не вбачає підстав для застосування до спірних правовідносин правової конструкції, передбаченої статтею 391 ЦК України, а тому у задоволення позовних вимог і в цій частині слід відмовити.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами частин 1, 3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу, що будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Так, згідно зі статтями 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Водночас, саме позивач повинен довести обставини, які входять до предмету доказування у справі та які підтверджують факт порушення його права відповідачем.
У зв'язку з наведеним, апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції скасуванню.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанції, інші доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
За змістом пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право повністю або частково скасувати судове рішення.
Відповідно до статті 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на встановлені та досліджені у даній справі обставини в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача на рішення суду першої інстанції у даній справі підлягає задоволенню. Рішення Господарського суду Київської області від 24.06.2025 у справі №911/3698/21 слід скасувати, ухваливши нове рішення про відмову у позові повністю.
Судові витрати.
Згідно зі статтею 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги (відповідача звільнили від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, ухвала ПАГС від 22.05.2025) покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Кравець Лідії Іванівни на рішення Господарського суду Київської області від 24.06.2024 у справі №911/3698/21 задовольнити.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 24.06.2024 у справі №911/3698/21 скасувати.
3. Прийняти нове рішення, яким в позові Акціонерного товариства "Київпассервіс" до Фізичної особи-підприємця Кравець Лідії Іванівни відмовити повністю.
4. Стягнути з Акціонерного товариства "Київпассервіс" (04071, місто Київ, вулиця Нижній Вал, будинок 15 А) на користь Фізичної особи підприємця Кравець Лідії Іванівни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) 6 810 (шість тисяч вісімсот десять) грн 00 коп витрат по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги.
5. Доручити місцевому господарському суду видати наказ на виконання даної постанови апеляційного господарського суду із зазначенням необхідних реквізитів.
6. Матеріали справи №911/3698/21 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст постанови складено 08.12.2025.
Головуючий суддя Г.А. Кравчук
Судді Г.П. Коробенко
К.В. Тарасенко