79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"01" грудня 2025 р. Справа № 926/675/25
Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:
Головуючого (судді-доповідача) Якімець Г.Г.,
Суддів: Зварич О.В.,
Панова І.Ю.,
за участю секретаря судового засідання Кришталь М.Б.,
та представників:
від позивача - Лета М.А.
від відповідача - Бошелюк Ю.М.
від третьої особи - не з'явився
розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Сивака Олександра Вячеславовича від 06 серпня 2025 року
на рішення Господарського суду Чернівецької області від 23 липня 2025 року (повний текст підписано 25.07.2025), суддя Ніколаєв М.І.
у справі № 926/675/25
за позовом Фізичної особи-підприємця Сивака Олександра Вячеславовича, с-ще Радісне, Одеська область
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Брашмі", м. Чернівці
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_1 , м. Дніпро
про захист авторських прав та стягнення компенсації у сумі 605 600,00 грн
встановив:
25 лютого 2025 року Фізична особа-підприємець Сивак Олександр В'ячеславович звернувся до Господарського суду Чернівецької області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Брашмі" про захист авторських прав шляхом вилучення у Товариства з обмеженою відповідальністю "Брашмі" піратських примірників об'єктів авторського права, а саме картин за номерами, в яких відтворені твори образотворчого мистецтва під назвами 2, 3, 4, 5, 6, 10, 16, 18, 20, 21, 23, 25 та 27, автором яких є ОСОБА_1, а також матеріалів та обладнання, що використовувались для їх відтворення та передання фізичній особі - підприємцю Сивак О.В. Позивач просив суд стягнути з відповідача компенсацію у сумі 605 600 грн та накласти штраф на відповідача, який стягнути до Державного бюджету, в розмірі 10% суми, присудженої судом на користь позивача.
Господарський суд Чернівецької області рішенням від 23 липня 2025 року позов задоволив частково, стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «Брашмі» (58002, вул. Головна 59, м.Чернівці, код 43860869) на користь Фізичної особи-підприємця Сивак Олександра Вячеславовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію у розмірі 12 112,00 грн, 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, 7 770,00 грн судових витрат, пов'язаних з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду, 3209,68 грн судового збору. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «Брашмі» (58002, вул. Головна 59, м.Чернівці, код 43860869) до Державного бюджету України штраф у розмірі 1 211,20 грн. У решті позову відмовив.
Суд визнав факт порушення майнових авторських прав позивача відповідачем у період з 10.02.2025 (тобто з моменту отримання претензії) до 19.03.2025, але, враховуючи відсутність умислу відповідача та його добровільні дії з припинення порушення, а також недостатність доказів позивача щодо обсягів порушення, встановив мінімальний розмір компенсації, що становить 2 прожиткових мінімумів для працездатних осіб за кожен окремий факт протиправного використання об'єктів авторського права, тобто 12 112,00 грн: 3028,00 грн. (розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб) * 2 * 2 (накладні з Епіцентру стосовно отримання представником позивача 2 картин).
Оскільки відповідач не спростував порушення ним авторських прав позивача, керуючись ч. 4 ст. 55 Закону, суд вважав за необхідне стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Брашмі» до Державного бюджету України штраф у розмірі 1 211,20 грн.
Суд відмовив у задоволенні вимог щодо вилучення творів і обладнання.
Суд стягнув з відповідача на користь позивача 7 770,00 грн (330 грн (вартість придбаної картини) +7 440 грн (вартість виготовлення звіту) судових витрат, пов'язаних з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Враховуючи часткове задоволення позову та розмір задоволених вимог (стягнуто 12122 грн з 605 000 грн), зважаючи на обсяг наданих адвокатом послуг (підготовка відзиву на позов та участь у судових засідання в межах підготовчого провадження) та заперечення відповідача, виходячи з принципів співмірності та розумності судових витрат, суд вважав за можливе стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Фізична особа-підприємець Сивак Олександр Вячеславович звернувся до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення у справі № 926/675/25 у повному обсязі та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовну заяву Фізичної особи-підприємця Сивак Олександра Вячеславовича.
Зазначає, що суд першої інстанції вказав, що врахував, що згідно Звіту за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінки у мережі Інтернет від 24.02.2025 №51/2025-ЗВ, станом 10.02.2025 на веб-сайті Відповідача поширювалась інформація про 13 творів образотворчого мистецтва авторства ОСОБА_1, права на які перейшли до позивача, але таке врахування не знайшло своє відображення у розмірі компенсації, яка була стягнута судом з Відповідача.
Суд помилково визнав допущене порушення авторських прав Позивача відносно лише двох картин, які були викуплені представником Позивача з метою демонстрації того, що на момент фіксації такі картини дійсно знаходилися у вільному розповсюдженні іншою мережею магазинів, а не тільки безпосередньо на сайті Відповідача. Суд безпідставно вважає, що тільки викуп картин доводить порушення авторських прав позивача в частині їх розповсюдження, проте сам же наводить визначення «розповсюдження об'єктів авторського права і (або) суміжних прав». Так, розповсюдження 13 об'єктів авторського права з порушенням авторських прав Позивача шляхом пропонування публіці на сайті Відповідача вже є доведеним фактом розповсюдження і викуп таких картин для підтвердження їх розповсюдження не є обов'язком Позивача з метою доведення факту порушення в цій частині.
Суд не врахував, що відносно усіх 13 об'єктів допущені також порушення у вигляді виробництва та публічного показу, хоч Звітом зафіксовано, що Відповідач є виробником картин, проте ці види порушення судом не враховані під час визначення суми компенсації.
Судом за відсутності належних обґрунтувань приймаються пояснення Відповідача відносно існування певних усних домовленостей між ним та третьою особою у якості доказу, у той час коли чинне законодавство вимагає додержання письмової форми договору на передачу дозволу на використання об'єктів інтелектуальної власності (стаття 48 Закону України «Про авторське право та суміжні права»). Будучи обізнаним про порядок отримання дозволу на використання об'єктів інтелектуальної власності, встановлений чинним законодавством, Відповідач свідомо допускав використання таких творів без належного оформлення, що не може свідчити про відсутність вини у діях Відповідача. Більш того, вже після отримання претензії ним не було припинено розповсюдження, демонстрація таких об'єктів, а повідомлення контрагентам про необхідність припинення розповсюдження були направлені лише 19.03.2025 року.
Суд стягнув з Відповідача до Державного бюджету України штраф у розмірі 1 211, 20 грн, та дійшов висновку, що Відповідач не спростував порушення авторських прав, але суд не мотивував з яких підстав стягнув компенсацію відносно лише 2 об'єктів інтелектуальної власності, тоді як Позивачем зафіксовані порушення відносно 13 об'єктів інтелектуальної власності. Тому порушення неспростоване Відповідачем стосовно усіх 13 об'єктів інтелектуальної власності, а не тільки 2 як це відображається на сумі задоволеної до стягнення компенсації.
Також судом при визначені суми компенсації не було враховано, що згідно п. 27 Постанови Пленуму ВГСУ № 12 від 17.10.2022 р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності» до відповідальності у вигляді компенсації можуть бути притягнені всі продавці піратських примірників творів, мінімуму 457 піратських примірників творів продовжували розповсюджуватися в магазинах мережі «Епіцентр» вже після отримання Відповідачем претензії, що вказує на вину Відповідача. У свою чергу, відповідно до п. 51.2., 52.3 Постанови № 12 від 17.10.2012 компенсація підлягає виплаті у разі доведення факту порушення майнових прав суб'єкта авторського права та або суміжних прав, в не розміру заподіяних збитків.
У справі визначення неспівмірності є необґрунтованою, оскільки судом першої інстанції було неправомірно відмовлено у стягненні компенсації у заявленому розмірі за відсутності належних обґрунтувань цьому в рішенні. Суд не конкретизував, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, не навів мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Адвокатом Лета М.А. до суми витрат були включені витрати щодо підготовки відзиву на позовну заяву та участь адвоката у судових засіданнях, однак судом не наведено які саме витрати не підлягають відшкодуванню та з яких підстав, оскільки у матеріалах справи наявні підтвердження вчинення адвокатом відповідних процесуальних дій.
Також, скаржник вказує орієнтовний розмір понесених витрат у сумі 4 542, 00 грн. судовий збір та витрати на правову допомогу адвоката 12 000, 00 грн., на підтвердження чого Додаток 2 «Опис видів професійної правничої допомоги та витраченого часу» від 01.08.2025 року до договору про надання правової допомоги № 143-11/03/25 від 11.03.2025 року.
Представниця позивача (скаржника) в судовому засіданні підтримала вимоги апеляційної скарги, просила такі задоволити в повному обсязі: скасувати рішення Господарського суду Чернівецької області від 23 липня 2025 року у справі №926/675/25 та прийняти нове про задоволення позову, з підстав, наведених в апеляційній скарзі.
Представниця відповідача просила суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Вважає, оскаржуване рішення законним і обґрунтованим. У спростування доводів апеляційної скарги, зокрема, зазначила, що обґрунтовано порядок розрахунку суми компенсації лише щодо вартості двох картин; у відповідача не було умислу на порушення майнових авторських прав позивача, з моменту отримання претензії Товариство з обмеженою відповідальністю "Брашмі" припинило використання всіх об'єктів авторського права; про наявність договору № 1/25 про відчуження майнових прав дізналось 10.02.2025 з претензії позивача; тривалість порушення тривало менше місяця; листа третьої особи ОСОБА_1 від 10.01.2025 не було отримано.
Західний апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного:
Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи,
ОСОБА_1 є автором творів образотворчого мистецтва, зазначених під номерами 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29.
07.10.2022 між фізичною особою ОСОБА_2 (ліцензіар) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Брашмі» (ліцензіат) укладено ліцензійний договір №7 на виконання художнього твору, згідно якого ліцензіар передав ліцензіату зображення твору/творів права на використання якого передається на основі одиничної ліцензії.
Твори, що передаються, зображені на фото в пункті 2.3 договору та складаються з 8 картин.
Сторони погодили у пункті 2.5., що одинична ліцензія на використання твору/творів (зображення та фото/, та їх частин) за цим договором надається ліцензіатові для наступного:
-створення електронно-цифрової копії твору з комерційною метою;
-творчої переробки та/або адаптації електронно-цифрових копій твору для візуалізації готового продукту (картини за номерами, або алмазної мозаїки на сайті в соціальних мережах);
-створення картин за номерами та інших товарів ліцензіата з метою їх фізичного виготовлення та комерційного розповсюдження;
-публікування твору та/чи його електронно-цифрових адаптованих, переобладнаних копій твору, створених на його основі зображення картин за номерами та інших товарів ліцензіата в мережі інтернет в цілях привернення уваги невизначеного кола осіб до комерційної діяльності ліцензіата (представлення асортименту продукції, послуг, рекламування послуг, продаж картин за номерами та інших товарів ліцензіата, тощо).
Згідно з пунктом 2.6.14 договору сторони дійшли згоди, що сплата роялті здійснюється до кожного 30/31 числа місяця, наступному за тим в якому ліцензіат використовував твір у готовій/безготівковій формі.
Територія дії одиничної ліцензій на використання твору/творів (зображення та фото та їх частини):
-картини за номерами-вся територія світу
-інтер'єрні картини (друк на полотні)-територія України.
Строк дії 1 (один) рік. Початок використання твору: з моменту підписання договору.
Пунктом 8.1 договору передбачено, що він набуває чинності з моменту його підписання і діє протягом одного календарного року.
Якщо інше прямо не передбачено цим договором або чинним в Україні законодавством, зміни в цей договір можуть бути внесені тільки за домовленістю сторін, яка оформляється додатковою угодою до цього договору (пункт 8.3 договору).
Суд першої інстанції встановив, що додаткових угод до договору не укладалося, тож він припинив свою дію 07.10.2023.
Суд встановив, що надалі між третьою особою та відповідачем існували певні домовленості щодо використання картин, проте письмовий договір не укладався, хоча усну згоду на використання своїх картин третя особа відповідачу надала. Усі перемовини тривали в телефонному режимі.
Цю обставину у судовому засіданні підтвердила авторка картин ОСОБА_1 та представник відповідача під час розгляду справи судом першої інстанції.
При цьому, як зазначала сама ОСОБА_1 ще в січні 2025 року їй надходили кошти від відповідача за розповсюдження її картин, проте суму і дати вона не пам'ятала, докази сплати коштів суду не надано.
У ході розгляду справи апеляційним судом вказані обставини не заперечувалися сторонами.
11.01.2025 між ОСОБА_1 (відчужував) та Фізичною особою-підприємцем Сивак Олександром В'ячеславовичем (набувач) укладено договір №1/25 про передання (відчуження) майнових прав, згідно з пунктом 2.1. якого, відчужувач відчужує набувачу майнові права на твори, що передбачені додатками до цього договору безстроково, на всю територію України та світу, а саме:
право на використання творів у будь-який спосіб необхідний набувачу;
виключне право дозволяти використання творів;
право перешкоджати правомірному використанню творів в тому числі забороняти таке використання;
інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
Набувач приймає такі майнові права та зобов'язується оплатити їх відповідно до умов цього договору.
Пунктом 2.3. вищевказаного договору передбачено, що у результаті передання-прийняття майнових прав відчужувач втрачає будь-які майнові права, а набувач отримує право:
2.3.1. Використовувати твір способом, передбаченим Цивільним кодексом України, Законом України «Про авторське право і суміжні права» та будь-яким іншим не забороненим способом;
2.3.2. Дозволяти третім особам використовувати твори способами передбаченими, Цивільним кодексом України, Законом України «Про авторське право і суміжні права»;
2.3.3. Перешкоджати неправомірному використанню творів, в тому числі забороняти таке використання;
2.3.4. Передавати (відчужувати) повністю або частково права на твори третім особам.
Відповідно до пункту 3.1. вищевказаного договору передача творів відчужувачем набувачу здійснюється у електронному вигляді зображень відповідних художніх творів, права на які передаються відчужувачем набувачу за цим договором в день підписання відповідного додатку до цього договору, який є одночасно актом приймання-передачі творів від відчужувача набувачу.
На момент передачі творів набувачу відчужувач гарантує, що: лише йому належать виключні майнові права на твори; майнові права на твори повністю або частково не передано (не відчужено) третім особам; майнові права на твори (повністю або частково) не є предметом застави, судового спору або претензій з боку третіх осіб (пункт 3.2. договору).
Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами (пункт 8 договору).
У матеріалах справи наявний лист ОСОБА_1 від 10.01.2025, адресований Товариству з обмеженою відповідальністю «Брашмі», в якому остання повідомила про відмову від ліцензійного договору №7 від 07.10.2022 в частині 2 картин, у зв'язку із відчуженням прав на них, та просила припинити використання вказаних творів. З накладної Укрпошти № 6503305385828 видно, що цей лист направлено відповідачу 20.01.2025. Згідно з поштовим трекінгом поштового відправлення №6503305385828 цей лист відповідачем не отримано та повернуто поштою за закінченням встановленого терміну зберігання.
Суд першої інстанції встановив та не заперечується третьою особою, що в телефонному режимі, чи іншим способом ОСОБА_1 не повідомляла відповідача про припинення співпраці у зв'язку з укладенням з позивачем договору про передання (відчуження) майнових прав.
11.01.2025 ОСОБА_1 та Фізичною особою-підприємцем Сивак О.В. підписали акт приймання-передачі твору -додаток № 1 до договору №1/25 про передання (відчуження) майнових прав від 11.01.2025, згідно з яким відчужувач передав, а набувач прийняв 29 творів зазначених у цьому акті.
12.01.2025 між фізичною особою-підприємцем Сивак О.В. та ТОВ «Стратег України» укладено ліцензійний договір №2/25 про надання невиключної ліцензії на використання творів.
За надання невиключної ліцензії на твір за цим договором ліцензіат зобов'язується виплатити ліцензіару винагороду у формі одноразового (паушального) платежу у сумі 210 000,00 грн, в строк до 12.01.2026. Встановлена цим договором винагорода ліцензіара є фіксованою, мінімально можливою за надання невиключної ліцензії на твір, не ставиться в залежність від кількості використання, території, будь-яких інших критеріїв, та за жодних обставин не підлягає зменшенню (пункт 4.14. договору).
Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє протягом одного року (пункт 5.1. договору).
10.02.2025 Фізична особа-підприємець Сивак О.В. звернулася до Товариства з обмеженою відповідальністю «Брашмі» з претензією щодо припинення порушення авторського права та досудового врегулювання спору. Цією претензією Фізична особа-підприємець Сивак О.В. повідомив, що ОСОБА_1 передала йому у повному складі майнові права на твори, що передбачені додатками до договору №1/25, на весь строк авторського права, на всю територію України та світу.
У зв'язку з фіксування використанням відповідачем 14 творів образотворчого мистецтва авторства ОСОБА_1 без дозволів та укладених ліцензійних договорів з Фізичною особою-підприємцем Сивак О.В., останній вимагав негайно, не пізніше 5 днів з моменту отримання претензії в добровільному порядку врегулювати наявну претензію, шляхом підписання угоди про добровільне врегулювання матеріально-правової претензії та виплати компенсації у розмірі 210 000,00 грн.
Позивач просив припинити будь-яке незаконне використання 14 об'єктів авторського права, творів образотворчого мистецтва, автора ОСОБА_1 , у тому числі припинити незаконне виробництво, пропонування до продажу, розповсюдження цих творів без дозволів позивача на вебсайті ІНФОРМАЦІЯ_3, веб-сторінці Instagram ІНФОРМАЦІЯ_1, facebook: ІНФОРМАЦІЯ_2 та в будь-яких роздрібних магазинах.
14.02.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю «Брашмі» надіслала ФОП Сивак О.В. відповідь на вищевказану претензію в якій повідомило, що про наявність договору № 1/25 про відчуження майнових прав, за яким ОСОБА_1 було передано (відчужено) фізичній особі-підприємцю Сивак Олександру В'ячеславовичу, у повному складі майнові права на твори, що передбачені додатками до цього договору на весь строк дії авторського права, на всю територію України та світу у способи визначені вищевказаним договором, який було укладено місяць тому, товариство дізналось 10.02.2025 з претензії.
Суд першої інстанції встановив, що з моменту отримання претензії ТОВ «Брашмі» припинило використання всіх об'єктів авторського права, творів образотворчого мистецтва, авторства ОСОБА_1 до моменту встановлення всіх обставин справи.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що вимога ФОП Сивак О.В. щодо стягнення на його користь 210 000,00 грн не може прийматися як така, що є належною, документально підтвердженою, обґрунтованою, підтвердженою вихідними даними, а отже, не підлягає задоволенню в повному обсязі.
Згідно зі Звітом за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінки у мережі Інтернет від 24.02.2025 №51/2025-ЗВ, підготовленим товариством з обмеженою відповідальністю «Центр компетенції з формування доказів у мережі інтернет «Веб-Фікс» станом 10.02.2025 на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_3 поширювалась інформація про 13 творів образотворчого мистецтва авторства ОСОБА_1 , права на які перейшли до позивача.
Суд першої інстанції встановив, що права на використання цих 13 творів образотворчого мистецтва авторства ОСОБА_1 не були предметом ліцензійного договору №7, укладеного третьою особою з відповідачем.
Також, суд першої інстанції встановив, що вартість однієї картини згідно даного звіту від 288 грн до 355 грн.
Надалі, суд першої інстанції констатував, що додані до позовної заяви в якості доказів розповсюдження, продажу товарів виробництва відповідача третіми особами в різних містах України, у різних інтернет-магазинах скріншоти з сайтів Prom, toyexpress, Rozetka та Епіцентр не містять даних про дату їх виготовлення, тож суд першої інстанції дійшов висновку, що такі не можуть свідчити, коли саме міг здійснюватися такий продаж - до чи після укладення договору №1/25 від 11.01.2025.
Судом першої інстанції, на підставі наявних у матеріалах справи скріншотів з сайту Епіцентр, встановлено факт замовлення та придбання 19.02.2025 позивачем однієї картини авторства ОСОБА_1 , виробництва ТОВ «Брашмі», що підтверджується доданими до позовної заяви фотокопіями картин з зображеннями накладних Епіцентр та з зазначенням отримувача картин представника позивача - Роман Вікторії .
У матеріалах справи наявна квитанція №29Х1-TKHH-МАРК-Е1Т8 від 19.02.2025 згідно з якою представник позивача Роман Вікторія Сергіївна 19.02.2025 на сайті EPICENTRK.UA оплатила вартість картини авторства ОСОБА_1 в сумі 330,00 грн.
Ще з одного скріншота, суд першої інстанції встановив, що представник позивача Роман Вікторія Сергіївна 19.02.2025 замовила на сайті Епіцентр картину авторства ОСОБА_1 виробництва ТОВ «Брашмі».
Суд першої інстанції дійшов висновку, що оплату цієї картини позивач належними та допустимими доказами не довів, оскільки наявна в матеріалах справи копія квитанції від 19.02.2025 на 280,00 грн не містить реквізитів платника і отримувача, а цільове призначення платежу - не картина, а дім та ремонт, тож дана квитанція не може підтверджувати факт придбання картини.
Електронними листами від 19.03.2025 ТОВ «Брашмі» звернувся до своїх партнерів з проханням зняти з продажів картини автора ОСОБА_1 та повідомити про залишки таких картин та здійснити їх повернення за рахунок товариства. Суд першої інстанції не зміг встановити адресати та найменування отримувачів цих листів, у ході розгляду справи представник відповідача пояснив суду, що це працівники підприємств, які надавали послуги з розміщення інформації про товари продавців на вебсайтах.
Судом першої інстанції встановлено, що станом на день розгляду справи інформація про твори образотворчого мистецтва авторства ОСОБА_1 , які розповсюджувались ТОВ «Брашмі», на інтернет сайтах електронних маркетплейсів недоступна.
У матеріалах справи відсутні докази: наявності у відповідача творів образотворчого мистецтва авторства ОСОБА_1, виготовлених після укладення договору №1/25 від 11.01.2025; скільки творів образотворчого мистецтва авторства ОСОБА_1 реалізовано відповідачем як до, так і після укладення договору №1/25 від 11.01.2025; наявності у відповідача матеріалів та обладнання, яке використовується виключно для відтворення творів образотворчого мистецтва авторства ОСОБА_1 .
У лютому 2025 року Фізична особа-підприємець Сивак Олександр В'ячеславович звернувся до суду із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Брашмі" про захист авторських прав шляхом вилучення у Товариства з обмеженою відповідальністю "Брашмі" піратських примірників об'єктів авторського права, а саме картин за номерами, в яких відтворені твори образотворчого мистецтва під назвами 2, 3, 4, 5, 6, 10, 16, 18, 20, 21, 23, 25 та 27, автором яких є ОСОБА_1, а також матеріалів та обладнання, що використовувались для їх відтворення та передання фізичній особі - підприємцю Сивак О.В. Позивач просить суд стягнути з відповідача компенсацію у сумі 605 600 грн та накласти штраф на відповідача до Державного бюджету в розмірі 10% суми, присудженої судом на користь позивача.
Частиною першою статті 2 Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів передбачено, що термін «Літературні і художні твори» охоплює всі твори в галузі літератури, науки і мистецтва, яким би способом і в якій би формі вони не були виражені, як-то: книги, брошури та інші письмові твори, лекції, звертання, проповіді та інші подібного роду твори; драматичні і музично-драматичні твори; хореографічні твори і пантоміми, музичні твори з текстом або без тексту; кінематографічні твори, до яких прирівнюються твори, виражені способом, аналогічним кінематографії; малюнки, твори живопису, архітектури, скульптури, графіки і літографії; фотографічні твори, до яких прирівнюються твори, виражені способом, аналогічним фотографії; твори прикладного мистецтва; ілюстрації, географічні карти, плани, ескізи і пластичні твори, що відносяться до географії, топографії, архітектури або наукам.
Відповідно до частин першої - третьої статті 5 Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів щодо творів, з яких авторам надається охорона на підставі цієї Конвенції, автори користуються в країнах Союзу, крім країни походження твору, правами, які надаються нині або будуть надані в подальшому відповідними законами цих країн своїм громадянам, а також правами, особливо надаваними цією Конвенцією.
Користування цими правами і здійснення їх не пов'язані з виконанням будь-яких формальностей; таке користування і здійснення не залежать від існування охорони в країні походження твору. Отже, крім установлених цією Конвенцією положень, обсяг охорони, рівно як і засоби захисту, що забезпечують автору охорону його прав, регулюються виключно законодавством країни, в якій виникає потреба в ній.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» (далі - Закон) веб-сторінка - це складова частина веб-сайту, що може містити дані, електронну (цифрову) інформацію, інші об'єкти авторського права і (або) суміжних прав тощо. Відтворення - це виготовлення одного або більше примірників твору, відеограми, фонограми в будь-якій матеріальній формі, а також їх запис для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (у тому числі цифровій), оптичній або іншій формі, яку може зчитувати комп'ютер. Розповсюдження об'єктів авторського права і (або) суміжних прав - це будь-яка дія, за допомогою якої об'єкти авторського права і (або) суміжних прав безпосередньо чи опосередковано пропонуються публіці, в тому числі доведення цих об'єктів до відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до цих об'єктів з будь-якого місця і в будь-який час за власним вибором. Твір образотворчого мистецтва - це скульптура, картина, малюнок, гравюра, літографія, твір художнього (у тому числі сценічного) дизайну тощо. Публічне сповіщення (доведення до загального відома) - передача в ефір за допомогою радіохвиль (а також лазерних променів, гамма-променів тощо), у тому числі з використанням супутників, чи передача на віддаль за допомогою проводів або будь-якого виду наземного чи підземного (підводного) кабелю (провідникового, оптоволоконного та інших видів) творів, виконань, будь-яких звуків і (або) зображень, їх записів у фонограмах і відеограмах, програм організацій мовлення тощо, коли зазначена передача може бути сприйнята необмеженою кількістю осіб у різних місцях, віддаленість яких від місця передачі є такою, що без зазначеної передачі зображення чи звуки не можуть бути сприйняті.
Частиною першою статті 420 Цивільного кодексу України передбачено, що до об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать літературні та художні твори.
Відповідно до пункту 1 частини першої та частини другої статті 433 Цивільного кодексу України об'єктами авторського права є твори, а саме літературні та художні твори, зокрема: романи, поеми, статті та інші письмові твори; лекції, промови, проповіді та інші усні твори; драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні, інші сценічні твори; музичні твори (з текстом або без тексту); аудіовізуальні твори; твори живопису, архітектури, скульптури та графіки; фотографічні твори; твори ужиткового мистецтва; ілюстрації, карти, плани, ескізи і пластичні твори, що стосуються географії, топографії, архітектури або науки; переклади, адаптації, аранжування та інші переробки літературних або художніх творів; збірники творів, якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності.
Твори є об'єктами авторського права без виконання будь-яких формальностей щодо них та незалежно від їх завершеності, призначення, цінності тощо, а також способу чи форми їх вираження.
Згідно з ч. 1 ст. 55 Закону за захистом авторського права або суміжних прав, а також права особливого роду (sui generis) у встановленому порядку до суду та інших органів відповідно до їх компетенції мають право звертатися:
1) суб'єкти авторського права або суб'єкти суміжних прав для захисту свого авторського права або суміжних прав;
2) особи, яким надано виключне право на використання об'єктів авторського права та/або об'єктів суміжних прав та/або які мають право на отримання частки винагороди за використання об'єктів авторського права та/або об'єктів суміжних прав, для захисту своїх прав та/або охоронюваних законом інтересів у межах договору із суб'єктом авторського права або суб'єктом суміжних прав від протиправних посягань будь-якої третьої особи на права такого ліцензіата або права отримувача частки зазначеної винагороди;
3) організації колективного управління відповідно до доручення правовласників-контрагентів з добровільного колективного управління відповідно до Закону України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав" з урахуванням сфери їх діяльності, зазначеної в реєстрі організацій колективного управління;
4) акредитовані організації колективного управління з урахуванням сфери їх акредитації, зазначеної в реєстрі організацій колективного управління;
5) особи, яким належить право особливого роду (sui generis).
Частиною 2 вказаної статті передбачено, що особи, зазначені в частині першій цієї статті, мають право звертатися за захистом авторського права та/або суміжних прав до суду з будь-якими вимогами, не забороненими законом, зокрема про: 1) визнання авторського права або суміжних прав; 2) відновлення становища, яке існувало до порушення; 3) припинення та/або заборону вчиняти дії, що порушують авторське право та/або суміжні права чи створюють загрозу їх порушення; 4) стягнення винагороди, передбаченої законодавством про авторське право і суміжні права; 5) відшкодування моральної шкоди; 6) відшкодування збитків, завданих порушенням авторського права або суміжних прав, включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права або суміжних прав, або стягнення компенсації; 7) припинення підготовчих дій до порушення авторського права та/або суміжних прав, у тому числі шляхом призупинення митних процедур, якщо є підстави вважати, що на митну територію України чи з митної території України можуть бути пропущені піратські примірники творів, фонограм, відеограм, засоби обходу технологічного засобу захисту об'єктів авторського права та/або об'єктів суміжних прав тощо; 8) опублікування за рахунок порушника в засобах масової інформації даних про допущені порушення авторського права та/або суміжних прав та судові рішення щодо цих порушень; 9) вжиття інших передбачених законодавством заходів, пов'язаних із захистом авторського права та/або суміжних прав.
Вибір способу судового захисту прав інтелектуальної власності, включаючи такі, як вилучення та знищення товарів і матеріалів, введених у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності, та знарядь, що використовувалися для виготовлення таких товарів, здійснюється особою, якій належить право інтелектуальної власності. Водночас перевірка відповідності цього способу допущеному порушенню і меті здійснення судового розгляду є обов'язком суду, який має приймати рішення зі справи в межах заявлених позовних вимог та з урахуванням фактичних обставин конкретної справи, беручи до уваги як можливість у той чи інший спосіб захистити порушене право, так і необхідність подальшого виконання прийнятого судом рішення.
З матеріалів справи видно, що після припинення дії ліцензійного договору №7 на виконання художнього твору (07.10.2023) між третьою особою та відповідачем існували певні домовленості та правовідносини щодо використання картин, проте письмовий договір не укладався, хоча усну згоду на використання своїх картин третя особа відповідачу надала. Авторка картин підтвердила, що надходили гроші за використання ще у січні 2025 року, усі перемовини тривали в телефонному режимі.
Факт поширення станом на 10.02.2025 на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_3 інформації про можливість придбання 13 творів образотворчого мистецтва авторства ОСОБА_1 , права на які передано позивачу, підтверджується Звітом за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінки у мережі Інтернет від 24.02.2025 №51/2025-ЗВ.
Суд першої інстанції встановив, що твори образотворчого мистецтва авторства ОСОБА_1 розповсюджувались та продавались в інтернет-магазинах Епіцентр.
Суд першої інстанції врахував, що веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_3 та інтернет-магазини Епіцентр є доступним для перегляду потенційним користувачам на стаціонарних комп'ютерах, ноутбуках, планшетах і смартфонах, використання спірних об'єктів авторського права відповідає визначенню «публічне сповіщення» (доведення до загального відома), яке наведене у статті 1 Закону (передача за згодою суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав в ефір за допомогою радіохвиль, у тому числі з використанням супутників, чи передача на віддаль за допомогою проводів або будь-якого виду наземного чи підземного (підводного) кабелю (провідникового, оптоволоконного та інших видів) творів, виконань, будь-яких звуків і (або) зображень, їх записів у фонограмах і відеограмах, програм організацій мовлення тощо, коли зазначена передача може бути сприйнята необмеженою кількістю осіб у різних місцях, віддаленість яких від місця передачі є такою, що без зазначеної передачі зображення чи звуки не можуть бути сприйняті).
Матеріалами справи підтверджується, що про укладення договору про відчуження майнових прав №1/25 від 11.01.2025 відповідач дізнався лише з претензії від 10.02.2025, оскільки лист третьої особи про часткове припинення ліцензійного договору від 07.10.2022 товариство не отримало.
Суд першої інстанції встановив, що 19.02.2025 представник позивача придбав і оплатив одну картину авторства ОСОБА_1 виробництва ТОВ «Брашмі» вартістю 330 грн, а також замовив ще одну картину авторства ОСОБА_1 виробництва ТОВ «Брашмі» вартістю 280 грн, проте належні і допустимі докази оплати її вартості суду не надав.
Вищевказаний факт підтверджує, що 19.02.2025 ТОВ «Брашмі» здійснювалось розповсюдження 2 картин (вартість 280 грн і 330 грн), права на які перейшли до позивача на підставі договору №1/25 від 11.01.2025.
Так, суд першої інстанції дійшов висновку, що належні та допустимі докази розповсюдження відповідачем більшої кількості картин позивач суду не надав.
Суд першої інстанції встановив, що додані до позовної заяви в якості доказів розповсюдження, продажу товарів виробництва відповідача третіми особами в різних містах України, у різних інтернет-магазинах скріншоти з сайтів Prom, toyexpress, Rozetka та Епіцентр не містять даних про дату їх виготовлення, тож дійшов висновку, що такі не можуть свідчити, коли саме міг здійснюватися такий продаж - до чи після укладення договору №1/25 від 11.01.2025.
Статтею 53 Закону України «Про авторське право і суміжні права» встановлено, що підставами для захисту особистих немайнових та/або майнових авторських і суміжних прав є будь-яке порушення, невизнання або оспорювання таких прав, а також створення загрози порушення таких прав. '
Відповідно до ст. 54 Закону України «Про авторське право і суміжні права», захист особистих немайнових і майнових прав суб'єктів авторського права та/або суб'єктів суміжних прав здійснюється в порядку, встановленому адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством.
Згідно ч. 3 ст. 55 Закону України «Про авторське право і суміжні права», суд має право постановити рішення про: 1) відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої порушенням авторського права та/або суміжних прав, з визначенням розміру відшкодування; 2) відшкодування збитків, завданих порушенням авторського права та/або суміжних прав; 3) стягнення з порушника авторського права та/або суміжних прав доходу, отриманого внаслідок порушення; 4) стягнення компенсації (разового грошового стягнення), що визначається судом замість відшкодування збитків або стягнення доходу на розсуд суб'єкта авторського права та/або суб'єкта суміжних прав у розмірі від 2 до 200 прожиткових мінімумів для працездатних осіб або як фіксована подвоєна, а в разі умисного порушення - потроєна сума винагороди, яка була б сплачена за надання дозволу на використання об'єкта авторського права або об'єкта суміжних прав, з приводу якого виник спір; на вимогу осіб, передбачених у пунктах 2-5 частини першої цієї статті, - як фіксована подвоєна, а в разі умисного порушення - потроєна сума винагороди, яка була б сплачена за надання дозволу на використання відповідного об'єкта, з приводу якого виник спір. Розмір компенсації має бути ефективним, співрозмірним і стримуючим, спрямовуватися на відновлення порушених прав та застосовуватися таким чином, щоб уникнути створення перешкод законній діяльності користувача і водночас забезпечити захист від зловживань користувача. При визначенні розміру компенсації судом враховується тривалість та систематичність порушення, обсяг порушення (зокрема з урахуванням території його поширення), сфера господарювання та наміри порушника, вина та її форми, а також інші об'єктивні обставини; 5) припинення і заборону опублікування творів, виконань, фонограм, відеограм, вилучення (конфіскацію) піратських примірників творів, фонограм, відеограм чи записів програм організацій мовлення та обладнання і матеріалів, призначених для їх виготовлення і відтворення, публікацію у пресі інформації про допущене порушення тощо, якщо в ході судового розгляду буде доведено факт порушення авторського права та/або суміжних прав або факт наявності дій, що створюють загрозу порушення таких прав.
Позивач просив стягнути з відповідача компенсацію за порушення майнових авторських прав у розмірі 605 600,00 грн., виходячи із наступного розрахунку: 3028,00 грн. (розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб) * 200 прожиткових мінімумів.
Кожен окремий факт протиправного використання об'єктів авторського та/або суміжних прав, в тому числі неодноразове використання одного й того самого об'єкта, становить самостійне порушення і може бути підставою для застосування відповідальності у вигляді стягнення компенсації.
Розмір компенсації визначається судом у межах заявлених вимог у залежності від характеру порушення, ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується: тривалість порушення та його обсяг (одно- або багаторазове використання об'єкта авторського права); передбачуваний розмір збитків потерпілої особи; розмір доходу, отриманого внаслідок правопорушення; кількість потерпілих осіб; наміри відповідача; наявність раніше вчинених відповідачем порушень виключного права даного позивача; можливість відновлення попереднього стану та необхідні для цього зусилля тощо. Відповідні мотиви визначення розміру компенсації мають бути наведені в судовому рішенні.
Під час визначення розміру компенсації, що підлягає стягненню з відповідача суд першої інстанції врахував тривалість порушення відповідних авторських прав позивача (з 10.02.2025 до 19.03.2025), а також те, що позивачем не доведено факту вчинення відповідачем саме умисного порушення авторських прав позивача на твори образотворчого мистецтва автора ОСОБА_1 .
Суд першої інстанції врахував, що відповідачем були вчинені дії, спрямовані на припинення порушення авторських прав позивача, а саме попереджено контрагентів про необхідність зняття з продажів картин автора ОСОБА_1, незалежно від дати придбання та повернення залишків картин за його рахунок.
Суд першої інстанції встановив, що станом на день розгляду справи інформація про твори образотворчого мистецтва авторства ОСОБА_1 , які розповсюджувались ТОВ «Брашмі», на інтернет сайтах електронних маркетплейсів недоступна.
У матеріалах справи відсутні докази того, скільки творів образотворчого мистецтва авторства ОСОБА_1 реалізовано відповідачем як до, так і після укладення договору №1/25 від 11.01.2025.
Суд першої інстанції встановив, що вартість однієї картини згідно даного звіту від 288 грн до 355 грн.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України справедливість, добросовісність та розумність є загальними засадами цивільного законодавства.
Тлумачення п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.
Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість (подібна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 11.11.2021 у справі №910/8482/18 (910/4866/21), від 04.08.2021 у справі №185/446/18, від 07.10.2020 у справі №450/2286/16-ц).
Так, суд першої інстанції дійшов висновку, що ефективним та справедливим розміром компенсації, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 2 прожиткових мінімумів для працездатних осіб за кожен окремий факт протиправного використання об'єктів авторського права, тобто 12 112,00 грн., розраховані судом наступним чином: 3028,00 грн. (розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб) * 2 * 2 (накладні з Епіцентру стосовно отримання представником позивача 2 картин).
Суд першої інстанції врахував, що згідно зі Звітом Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр компетенції з формування доказів у мережі інтернет «Веб-Фікс» за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінки у мережі Інтернет від 24.02.2025 №51/2025-ЗВ станом 10.02.2025 на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_3 поширювалась інформація про 13 творів образотворчого мистецтва авторства ОСОБА_1 , права на які перейшли до позивача.
Суд першої інстанції врахував, що про укладення договору №1/25 від 11.01.2025 відповідачу стало відомо лише 10.02.2025, тобто з моменту отримання претензії, що з урахуванням характеру правовідносин з третьою особою (усні домовленості, усний дозвіл на використання творів та оплати за їх розповсюдження) свідчить про відсутність вини відповідача та унеможливлює стягнення з нього компенсації (разового грошового стягнення) на користь позивача.
Відповідно до ч. 4 ст. 55 Закону суд може постановити рішення про накладення на порушника штрафу у розмірі 10 відсотків суми, присудженої судом на користь позивача. Сума штрафів передається у встановленому порядку до державного бюджету.
Оскільки відповідач не спростував порушення ним авторських прав позивача, керуючись ч. 4 ст. 55 Закону суд першої інстанції присудив до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Брашмі» до Державного бюджету України штраф у розмірі 1 211,20 грн.
Щодо вимоги фізичної особи-підприємця Сивак Олександра В'ячеславовича стосовно вилучення у Товариства з обмеженою відповідальністю «Брашмі» піратських примірників об'єктів авторського права, а саме картин за номерами в яких відтворені твори образотворчого мистецтва під назвами 2, 3, 4, 5, 6, 10, 16, 18, 20, 21, 23, 25, 27, авторства ОСОБА_1, то суд першої інстанції відмовив у їх задоволенні у зв'язку з тим, що станом на день розгляду справи інформація про твори образотворчого мистецтва авторства ОСОБА_1, які розповсюджувались ТОВ «Брашмі», на інтернет сайтах електронних маркетплейсів недоступна. Доказів наявності у відповідача творів образотворчого мистецтва авторства ОСОБА_1, виготовлених після укладення договору №1/25 від 11.01.2025, суду не надано.
У матеріалах справи відсутні докази наявності у відповідача матеріалів та обладнання, яке використовується виключно для відтворення творів образотворчого мистецтва авторства ОСОБА_1, що унеможливлює задоволення позовної вимоги про вилучення у відповідача матеріалів і обладнання, що використовувалися для відтворення вищевказаних картин.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції бере до уваги, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Водночас, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, рішення від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», рішення від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» та ін.).
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що позов підлягав задоволенню частково, та про розмір компенсації присудженої до стягнення з відповідача позивачу у сумі 12 112,00 грн та про стягнення штрафу до Державного бюджету України у розмірі 1 211,20 грн.
Щодо доводів апеляційної скарги апеляційний суд вважає за необхідне зазначити таке:
Щодо того, що суд першої інстанції встановив факт поширення інформації про 13 творів на веб-сайті, зафіксований у Звіті про фіксацію, однак, при визначенні компенсації безпідставно обмежився стягненням відносно лише двох спірних картин.
Факт розповсюдження 13 спірних картин доводить наявність самого порушення, однак, суд, стягуючи компенсацію, повинен визначити її розмір. Згідно зі ст. 55 Закону, компенсація може стягуватися за кожний окремий факт протиправного використання.
Зважаючи на те, що факт порушення вже доведений Звітом про фіксацію, тому суд першої інстанції постановив рішення про накладення на порушника штрафу у розмірі 10 відсотків суми, присудженої судом на користь позивача.
При визначенні розміру компенсації, на виконання вимог ч. 3 ст. 55 Закону України «Про авторське право і суміжні права» суд першої інстанції врахував тривалість (з 10.02.2025 до 19.03.2025) та систематичність порушення (відповідач вчинив дії, спрямовані на припинення порушення авторських прав позивача, а саме попередив контрагентів про необхідність зняття з продажів спірних картин), обсяг порушення(факти реалізації (продажу) двох спірних картин), сфера господарювання (в інтернет-магазинах Епіцентр) та наміри порушника (відсутність умислу відповідача та його добровільні дії з припинення порушення).
Так, позивач не був зобов'язаний купувати спірні картини, викуп картин не є обов'язковою умовою для доведення факту розповсюдження, однак, у силу закону, кожен окремий факт протиправного використання об'єктів авторського та/або суміжних прав, у тому числі неодноразове використання одного й того самого об'єкта, становить самостійне порушення і може бути підставою для застосування відповідальності у вигляді стягнення компенсації.
Однак, у матеріалах справи відсутні докази кількості реалізованих/ проданих спірних картин відповідачем, кількості зафіксованих фактів порушення.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Тому суд першої інстанції визнав доведеними факти реалізації (продажу) двох спірних картин, підтверджених квитанціями.
Отже, позивач не обґрунтував належними і допустимими доказами порядок розрахунку суми компенсації, заявленої до стягнення, не надав обґрунтованого розрахунку такої суми, не мотивував визначення розміру компенсації.
Щодо обов'язкової письмової форми договору. Так, суд прийняв пояснення відповідача про усні домовленості з тих підстав, що як уже зазначалося, ОСОБА_1 підтвердила, що ще в січні 2025 року їй надходили кошти від відповідача за розповсюдження її картин, проте суму і дати ОСОБА_1 не пам'ятала. Крім того, у телефонному режимі, чи іншим способом ОСОБА_1 не повідомляла відповідача про припинення співпраці у зв'язку з укладенням з позивачем договору про передання (відчуження) майнових прав. А отже, своїми діями (зокрема, отриманням оплати за розповсюдження спірних картин) підтвердила своє волевиявлення щодо укладених усних домовленостей, усного дозволу на використання спірних картин.
А отже, суд першої інстанції правильно встановив період вчиненого порушення права позивача 10.02.2025 (дата отримання відповідачем претензії про відчуження прав) до 19.03.2025 (дата припинення розповсюдження) на веб-сайті інтернет-магазину "Епіцентр" було зафіксовано поширення інформації про можливість придбання 13 творів.
Щодо розподілу судових витрат.
Відшкодування витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору, відповідно до п.3. ч.4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у разі часткового задоволення позову покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог..
Позивач при зверненні з позовною заявою до суду сплатив судовий збір у розмірі 15 140,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями №227, №279 та №278 від 21.02.2025.
Зважаючи на часткове задоволення позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що судовий збір пропорційно задоволеним витратам у розмірі 3209,68 грн (3028 грн судового збору за задоволену вимогу про стягнення штрафу та 181,68 грн судового збору за частково задоволену майнову вимогу) слід покласти на відповідача.
Частиною 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Позивачем заявлено до стягнення 610, 00 грн пов'язаних з вчиненням дій, необхідних для підготовки справи до розгляду, а саме для закупівлі піратських примірників творів.
У матеріалах справи наявна квитанція №29Х1-TKHH-МАРК-Е1Т8 від 19.02.2025 згідно якої представник позивача Роман Вікторія Сергіївна 19.02.2025 на сайті EPICENTRK.UA придбала картину авторства ОСОБА_1 за 330,00 грн.
Наявний в матеріалах справи скріншот квитанції від 19.02.2025 на 280,00 грн суд першої інстанції відхилив, оскільки вона не містить реквізитів платника і отримувача, а цільове призначення платежу - не картина, а дім та ремонт, тож дана квитанція не може підтверджувати факт придбання картини.
Позивач також просив стягнути з відповідача 7 440,00 грн витрат, понесених за звіт за результатами проведеної фіксації та дослідження вебсторінки (-ок) у мережі інтернет. Витрати підтверджені договором про надання послуг №42/2025 від 14.02.2025, платіжною платіжної інструкцією №272 від 17.02.2025, актом наданих послуг від 24.02.2025.
Так, суд першої інстанції стягнув з відповідача на користь позивача 7 770,00 грн (330 грн (вартість придбаної картини) +7 440 грн (вартість виготовлення звіту) судових витрат, пов'язаних з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При цьому розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас докази на підтвердження розміру витрат сторони на професійну правничу допомогу можуть бути подані у такому порядку: 1) докази можуть бути подані до закінчення судових дебатів у справі; 2) або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила заяву.
Наведені вище положення Господарського процесуального кодексу України у сукупності дають підстави дійти висновку про те, що сторона спору має обов'язок заявити про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу та подати докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Такий обов'язок сторони чітко визначено у статтях 124, 126, 221 Господарського процесуального кодексу України.
Разом з тим процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.01.2022 у справі №921/221/21, від 31.05.2022 у справі №917/304/21 та від 19.01.2024 у справі №910/2053/20.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.
За змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»). Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору в контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20).
У постанові Верховний Суд від 11.06.2021 у справі № 34-16/17-3683-2011 висловлено висновок про те, що під час вирішення питання про розподіл витрати на професійну правничу допомогу суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, визначеними у ч. 4 ст. 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені ч. ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).
Тобто критерії, визначені ч. 4 ст. 126 ГПК України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами ч. 4 ст. 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені ч. 5 ст. 129 ГПК України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.
У постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №904/66/18 зазначено, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.
Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на не співмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.
Суд апеляційної інстанції констатує, що позивач заявив до стягнення 40 000, 00 грн витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката.
До заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвокатом позивача додано платіжну інструкцію №273 від 17.05.2025, згідно якої Фізична особа-підприємець Сивак Олександр Вячеславович перерахував Фізичній особі-підприємцю Роман Вікторії Сергіївні 19 000,00 грн з призначенням платежу «оплата за послуги згідно договору про надання юридичних послуг №1 від 17.01.2025.
Договір №1 від 17.01.2025, укладений між Роман Вікторією Сергіївною та позивачем про надання юридичних послуг, в матеріалах справи відсутній та до заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу представником позивача не додавався.
У зв'язку з відсутністю в матеріалах справи вищевказаного договору у суду першої інстанції були відсутні належні та допустимі докази письмової домовленості адвоката Роман Вікторії Сергіївни та позивача щодо вартості наданих послуг.
З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов висновку, що у задоволенні 19 000,00 грн витрат на правничу допомогу слід відмовити.
Позивачем додано до позовної заяви договір від 11.03.2025 №143-11/03/25 про надання правової допомоги укладений між Фізичною особою-підприємцем Сиваком Олександром Вячеславовичем (клієнт) та адвокатом Летою Марією Анатоліївною (адвокат).
Пунктом 2 вищевказаного договору передбачено, що клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов'язання представляти інтереси клієнта на території України з метою захисту його прав пов'язаних із пред'явлення позову ФОП Сивак Олександра Вячеславовича до ТОВ «Брашмі» у справі №926/675/25 про захист авторських прав та стягнення компенсації.
Згідно пункту 3 вищевказаного договору адвокат та клієнт цим договором погоджують такі гонорарні відносини: винагорода на надання правової допомоги виплачується у фіксованому розмірі, який становить 3 000.00 грн за одну годину роботи (судове засідання незалежно від тривалості). Гонорар підлягає сплаті на розрахунковий рахунок адвоката, протягом 10 банківських днів з моменту підписання сторонами акту про надання правової допомоги, який підписується сторонами за результатами розгляду справи у суді першої інстанції.
Компенсація витрат, пов'язаних з виконанням цієї угоди, та інші або додаткові послуги умови врегульовані додатковою угодою.
Договір є безстроковим та починає діяти з моменту його підписання обома сторонами (пункт 6 договору).
17.06.20025 Фізичною особою-підприємцем Сиваком Олександром Вячеславовичем та адвокатом Летою Марією Анатоліївною підписано додаток №1 до договору про надання правової допомоги №143-11/03/25 від 11.03.2025 - опис видів професійної правничої допомоги та витраченого часу.
Пунктом 1 вищевказаного опису передбачено, що на виконання п. 3 договору про надання правової допомоги №143-11/03/25 від 11.03.2025, між адвокатом та особою, яка звернулась за правовою допомогою погоджено наступний розрахунок вартості послуг адвоката: - підготовка відповіді на відзив по справі №926/675/25 вартістю 6 000,00 грн/2 год.; -участь в 5 судових засіданнях 10.04.2025, 08.05.2025, 27.05.2025, 10.06.2025 та 25.06.2025 вартістю 15 000,00 грн (3 000,00 грн*5 год).
Загальна вартість наданих послуг 21 000,00 грн.
Так, представник відповідача заперечував щодо вартості понесених позивачем витрат на правову допомогу оскільки такі витрати не мають характеру необхідних, а їх розмір є не виправданим.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20, пункт 107 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.06.2022 у справі №357/380/20 сформувала висновок, що з аналізу частини третьої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: їх дійсність; необхідність; розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Зміст частини третьої статті 141 Господарського процесуального кодексу України є аналогічним змісту частини п'ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, керуючись якою суд з власної ініціативи може не розподіляти витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. Тобто до критеріїв розподілу судових витрат, передбачених частиною п'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відносяться: їх дійсність; необхідність; розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи (з урахуванням висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 у справі №357/380/20).
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.02.2024 у справі №910/9714/22 висловлено правову позицію, відповідно до якої вирішенню заяви сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суд керуючись принципами пропорційності та справедливості, закріпленими у статтях 15 та 2 Господарського процесуального кодексу України має обов'язок дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації.
Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Подані стороною докази на підтвердження її витрат підлягають оцінці як з точки зору відповідності цих дій вимогам законодавства (вимогам статей 123, 124, 126, 129 Господарського процесуального кодексу України), так і їх спрямованості на забезпечення права сторони (на користь якої ухвалене судове рішення) на відшкодування судових витрат.
Судом враховується, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Водночас, суд відзначає, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень статті 126 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням не тільки того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою і необхідною.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами на адвокатські послуги.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Дослідивши опис наданих послуг адвоката Лети Марії Анатоліївни, приймаючи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, відповідність запропонованої адвокатом правової позиції правовим висновкам суду, відображеним у рішенні, суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу не є співмірним із наданими адвокатом послугами, витраченим часом, обсягом цих послуг. Таким чином, за висновками суду першої інстанції, документально підтверджений розмір витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 21 000,00 грн не відповідає критеріям, що наведені у ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи часткове задоволення позову та розмір задоволених вимог (стягнуто 12122 грн з 605 000 грн), зважаючи на обсяг наданих адвокатом послуг (підготовка відзиву на позов та участь у судових засідання в межах підготовчого провадження) та заперечення відповідача, виходячи з принципів співмірності та розумності судових витрат, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Колегія суддів зауважує, з огляду на обставин справи, адвокат вправі самостійно визначатися зі стратегією захисту інтересів свого клієнта та алгоритмом дій задля задоволення вимог останнього та найкращого його захисту. Водночас вважається неприпустимим штучне збільшення обсягу наданих адвокатом послуг, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, або є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
З наданих позивачем документів видно, що відповідь на відзив перекликається зі змістом позовної заяви вартістю 6000,00 грн./2 год (а.с.1-13,141-142), присутність представника позивача виключно в режимі відеоконференції (5 судових засідань (тривалістю в середньому 30 хв) - 3000 грн/1 год). (а.с.197).
Отже, підсумовуючи вищенаведене та зважаючи на часткове задоволення позову та розмір задоволених вимог, обсяг наданих адвокатом послуг, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення заяви та стягнення з відповідача на користь позивача 5 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, які відповідають критерію реальності адвокатських витрат і ці витрати є співрозмірними з виконаною адвокатом роботою.
Висновки суду першої інстанції та встановлені обставини у справі підтверджено під час апеляційного перегляду, натомість доводи апеляційної скарги відхиляються апеляційним судом за безпідставністю.
Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.86 ГПК України).
Враховуючи все наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову.
Доводи скаржника про скасування рішення суду першої інстанції є безпідставними, не спростовують законних і обґрунтованих висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (ч.1 ст.275 ГПК України).
Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.
Судовий збір за подання апеляційної скарги, у відповідності до ст.129 ГПК України, покладається на скаржника.
Керуючись ст.ст.236, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд,
ухвалив:
Рішення Господарського суду Чернівецької області від 23 липня 2025 року у справі № 926/675/25 залишити без змін, а апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Сивака Олександра Вячеславовича - без задоволення.
Матеріали справи № 926/675/25 повернути до Господарського суду Чернівецької області.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку у відповідності до вимог ст.ст.286-291 ГПК України.
Повну постанову складено 08 грудня 2025 року
Головуючий (суддя-доповідач) Якімець Г.Г.
Суддя Зварич О.В.
Суддя Панова І.Ю.