Рівненський апеляційний суд
Іменем України
09 грудня 2025 року м. Рівне
Справа № 570/2753/23
Провадження № 11-кп/4815/75/25
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду у складі :
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
з участю:
прокурора ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
захисника-адвоката ОСОБА_6 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №12023181180000040 за апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_5 на вирок Рівненського районного суду Рівненської області від 30 серпня 2023 року стосовно
ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Гільча Перша Рівненського району Рівненської області, де проживає по АДРЕСА_1 , громадянина України, раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК),
Вироком Рівненського районного суду Рівненської області від 30 серпня 2023 року ОСОБА_5 визнано винним та засуджено за ч.2 ст. 286 КК, із застосуванням ст. 69 КК, на 2 роки обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.
Строк відбування покарання ухвалено рахувати з моменту приведення вироку до виконання.
Судом вирішено питання стосовно речових доказів, процесуальних витрат та скасовано арешт, накладений на майно у цьому кримінальному провадженні.
Згідно цього вироку, ОСОБА_5 визнаний винним та засуджений за те, що він 23 січня 2023 року, приблизно о 20 год 00 хв на вул. Б.Хмельницького, поблизу будинку № 3, в смт Квасилів Рівненського району Рівненської області, керуючи технічно справним автобусом Mercedes-Benz Vario 614D, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись проїзною частиною у вказаному населеному пункті від вул. Рівненської в напрямку вул. Шкільної, проявив неуважність до дорожньої обстановки, під час виникнення небезпеки для руху, яку водій міг виявити, не вжив заходів для зменшення швидкості до швидкості руху пішохода та допустив наїзд на пішохода ОСОБА_8 , який вийшов на проїзну частину з правого узбіччя та рухався по діагоналі, віддаляючись від транспортного засобу.
Такими діями ОСОБА_5 порушив вимоги п. 12.3 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР) - «у разі виникнення небезпеки для руху, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, перебуває у прямому безпосередньому причинному зв'язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та суспільно-небезпечними наслідками, що настали».
У результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди потерпілий ОСОБА_8 отримав тілесні ушкодження: черепно-мозкову травму у вигляді забою головного мозку легкого ступеня з наявністю перелому кісток основи та склепіння черепа, перелому кісток лицевого скелету (перелом верхньої та латеральної стінок правої орбіти з переходом на скроневу кістку справа; усіх стінок правої гайморової пазухи, з переходом на верхню щелепу, травматичний злам правої виличної дуги), поєднаного із зовнішніми ушкодженнями - забійною раною м'яких тканин правої брови, забоями-осадненнями м'яких тканин голови та обличчя, ускладненого пневмоцефілією та закриту травму грудної клітки у вигляді забою обох легень з наявністю множинних переломів ребер: 4, 5, 6, 7, 8, 9 зліва та 2, 4, 6 ребер справа без зміщення, які в сукупності відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя.
Порушення ОСОБА_5 вимог п. 12.3 ПДР знаходяться у прямому безпосередньому причинному зв'язку із скоєнням даної дорожньо-транспортної пригоди та настанням суспільно-небезпечних наслідків.
В апеляційній скарзі, обвинувачений ОСОБА_5 , з урахуванням змін до неї, просить вказаний вирок змінити, звільнивши його від відбування покарання із застосуванням ст. 75 КК.
На обґрунтування заявлених вимог апелянт зазначив, що суд обрав відносно нього надто суворе покарання.
Доводить, що визнав свою вину у вчиненні вказаного злочину, відшкодував матеріальну та моральну шкоду для потерпілого ОСОБА_8 , який зазначив про відсутність будь-яких претензій до нього, та повного відшкодування завданої йому шкоди, а також вказав про примирення між ними та відсутність заперечень щодо його звільнення від кримінальної відповідальності. Цивільний позов не подавав.
Зауважив також, що є водієм із багаторічним стажем. 01.02.1990 був вперше прийнятий на роботу шофером в НСП «Вільна Україна» Здолбунівського району. Протягом останніх 33 років працює на посаді водія, яка вимагає володіти навичками керування різного роду транспортними засобами, що підтверджується трудовими книжками.
Відповідно до характеристики, виданою йому за останнім місцем роботи, ОСОБА_5 , за час роботи на робочій машині аварій та порушень правил порожнього руху не допускав. Завжди відповідально підходить до вирішення поставлених завдань. Завжди тактовний, ввічливий та уважний. Користується повагою всіх колег-водіїв. В порушеннях трудової дисципліни помічений не був.
Зазначає, що робота водієм є єдиним джерелом доходу для його сім'ї. На його утриманні перебуває дружина та матір - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка хворіє на рак тіла матки, клінічна група ПІ. Він постійно возить її у лікарню на огляд та процедури, та назад, додому, доглядає за нею, фінансово її забезпечує. Сам же на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, що встановлено у рішенні суду.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи обвинуваченого ОСОБА_5 його захисника-адвоката ОСОБА_6 на підтримання апеляційної скарги, думку прокурора ОСОБА_4 про безпідставність апеляційних вимог та залишення вироку без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить таких висновків.
Згідно приписів ч.1 ст. 404 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинне бути законним, обґрунтованим, вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Ці положення закону розповсюджуються не тільки на вирішення питання про доведеність чи не доведеність вини обвинуваченого, але й при призначенні покарання, в разі ухвалення обвинувального вироку.
Однак, місцевий суд, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_5 покарання, не врахував вимог закону про кримінальну відповідальність.
Так, згідно зі статтями 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності та індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.
При цьому, як визначено положеннями ч. 1 ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п.1 Постанови від 24.10.2003 №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Як убачається з цього вироку, місцевий суд, призначаючи ОСОБА_5 покарання, врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який, у відповідності до приписів ст. 12 КК, належить до категорії тяжких злочинів, дані про особу обвинуваченого, який за місцем проживання характеризується позитивно, раніше до кримінальної відповідальності не притягався, обставини, що пом'якшують покарання, - щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування потерпілому моральної шкоди, а також відсутність обставин, що обтяжують покарання.
Врахувавши зазначені обставини у своїй сукупності, місцевий суд дійшов висновку щодо призначення обвинуваченому ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 286 КК основного покарання, із застосуванням ст. 69 цього Кодексу, у виді обмеження волі на строк 2 роки, тобто перейшовши до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не передбаченого санкцією ч. 2 ст. 286 КК.
Однак, на переконання колегії суддів, призначення обвинуваченому реальної міри покарання у виді обмеження волі, не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через суворість.
Зокрема, окрім вище перелічених обставин, колегія суддів враховує позицію потерпілого у суді першої інстанції, який не мав жодних претензій до обвинуваченого, підтвердив отримання ним відшкодування від обвинуваченого та примирення між ними, а також те, що на утриманні обвинуваченого ОСОБА_5 перебуває його матір, яка проходить лікування у зв'язку із онкологічним захворюванням.
Зважаючи на вказане, колегія суддів вважає за доцільне призначити ОСОБА_5 мінімальне покарання, передбачене санкцією ч. 2 ст. 286 КК, у виді позбавлення волі на строк 3 роки та звільнити його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік та покладенням обов'язків, передбачених ч. 1 ст. 76 КК.
Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 165 Кримінально-виконавчого кодексу України, іспитовий строк обчислюється з моменту проголошення вироку суду, а тому на даний час засуджений ОСОБА_5 вже фактично відбув зазначене покарання.
Водночас колегія суддів вважає, що наявні підстави не призначати обвинуваченому ОСОБА_5 додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Зокрема, в ході апеляційного розгляду встановлено, що робота водієм є основним джерелом доходу обвинуваченого, який має великий стаж керування транспортними засобами - з 01.02.1990, та відповідно до характеристики з останнього місця роботи ОСОБА_5 на робочій машині аварій та порушень правил дорожнього руху не допускав. За повідомленням прокурора на час апеляційного розгляду цієї справи відсутні дані про притягнення ОСОБА_5 до відповідальності за порушення ПДР після вчинення цього кримінального правопорушення.
Як передбачено п.2 ч.1 ст. 407 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити вирок або ухвалу У свою чергу, згідно ч.2 ст. 409 КПК, підставою для скасування або зміни вироку суду першої інстанції може бути також невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
За приписами ч. 1 ст. 408 КПК суд апеляційної інстанції змінює вирок у разі: 1) пом'якшення призначеного покарання, якщо визнає, що покарання за своєю суворістю не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого; 2) зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення і застосування статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність про менш тяжке кримінальне правопорушення; 3) зменшення сум, які підлягають стягненню, або збільшення цих сум, якщо таке збільшення не впливає на обсяг обвинувачення і правову кваліфікацію кримінального правопорушення; 4) в інших випадках, якщо зміна вироку не погіршує становища обвинуваченого.
З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги обвинуваченого та зміни оскаржуваного вироку в частині покарання, оскільки призначене колегією суддів ОСОБА_5 основне покарання у виді позбавлення волі зі звільненням від його відбуття з іспитовим строком, який на даний час вже закінчився, без призначення додаткового покарання, у своїй сукупності є більш м'яким покаранням, ніж призначене місцевим судом - обмеження волі, яке обвинуваченому слід було відбувати реально, та з додатковим покаранням у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407-409, 418, 419 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.
Вирок Рівненського районного суду Рівненської області від 30 серпня 2023 року стосовно ОСОБА_5 в частині призначеного покарання змінити.
Вважати ОСОБА_5 засудженим за ч. 2 ст. 286 КК на 3 (три) роки позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами.
На підставі ст. 75 КК звільнити ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 (один) рік та покладенням обов'язків, передбачених ч. 1 ст. 76 КК, а саме:
періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
В решті вирок місцевого суду залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3