Справа № 646/2871/23 (1-кп/646/126/25) Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/2424/25 Суддя доповідач ОСОБА_2
08 грудня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченої - ОСОБА_7 ,
захисника - адвоката ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 на ухвалу Основ'янського районного суду м. Харкова від 12 листопада 2025 року, якою продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченої ОСОБА_7 , у кримінальному провадженні № 62023170020000201 від 06.02.2023 за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст. 111 КК України,-
Цією ухвалою продовжено строк тримання під вартою у ДУ «Харківський слідчий ізолятор» ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 60 днів, а саме до 10 січня 2026 року включно.
На зазначену ухвалу слідчого судді захисник ОСОБА_8 подала апеляційну скаргу, в якій просила її змінити та призначити стосовно ОСОБА_7 альтернативний запобіжний захід у вигляді застави. В обґрунтування своєї апеляційної скарги захисник вказувала, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження. Вважала, що судовий розгляд є неповним. Зазначала, що суд безпідставно дійшов висновку про недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні. Вважала, що відсутні докази існування ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України. Також посилалась на практику ЄСПЛ. Крім цього посилалась на відомості про особу обвинуваченої, а також вказувала на існування у неї міцних соціальних зв'язків.
Заслухавши доповідь судді, доводи обвинуваченої ОСОБА_7 та її захисника, які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, а також пояснення прокурора, який заперечував щодо задоволення апеляційної скарги та вважав ухвалу суду законною та обґрунтованою, дослідивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до положень ст. 199 КПК України, передбачено порядок продовження строку тримання під вартою.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченими статтею 177 цього Кодексу.
Частиною 6 статті 176 КПК України, передбачено, що під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 437-442 КК України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
Згідно із ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції при вирішенні питання щодо продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченої ОСОБА_7 дотримався в повному обсязі вимог чинного законодавства.
Продовжуючи стосовно обвинуваченої ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою, суд виходив з тих обставин, що прокурором доведено у судовому засіданні продовження існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України. Поряд з цим суд першої інстанції досліджував можливість застосування до обвинуваченої більш м'якого запобіжного заходу, проте підстав для застосування такого запобіжного заходу не встановив. Крім цього, суд першої інстанції встановив, що у цьому провадженні дитина ОСОБА_7 не позбавлена опіки та турботи членів сім'ї, оскільки проживає разом з рідною бабусею, а саме з матір'ю обвинуваченої.
З висновками суду першої інстанції щодо продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченої ОСОБА_7 без визначення розміру застави суд апеляційної інстанції погоджується та вважає, що мотиви прийнятого рішення повно та обґрунтовано викладені в ухвалі, яка в цілому відповідає вимогам статті 196 КПК України.
Згідно відомостей, що є наявними в матеріалах судового провадження, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні злочину проти основ національної безпеки України, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, який відповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк п'ятнадцять років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна, на що обґрунтовано послався суд першої інстанції у своєму рішенні.
З урахуванням фактичних обставин кримінального провадження та тих обставин, що ОСОБА_7 , обвинувачується у вчиненні злочину в умовах воєнного стану спрямованого на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в період воєнного стану, на думку колегії суддів, у цьому кримінальному провадженні існує беззаперечно суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства.
При цьому, належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачена ОСОБА_7 може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу, призведе до порушення розумних строків судового розгляду.
Колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції враховані положення статей 177, 178 КПК України, відомості про особу обвинуваченої, перевірені докази та надана їм відповідна правова оцінка, також врахована тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченій у разі визнання її винуватою.
Доводи апеляційної скарги про те, що стороною обвинувачення не доведено та не надано доказів наявності ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України та які не зменшилися та продовжують існувати, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки продовжуючи запобіжний захід ОСОБА_7 суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, зазначивши при цьому підстави, за яких застосування до обвинуваченої більш м'якого запобіжного заходу є неможливим, з яким цілком погоджується суд апеляційної інстанції.
Доводи апеляційної скарги щодо того, що ОСОБА_7 має міцні соціальні зв'язки - не спростовують та не мінімізують наявних ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України, запобігти яким в даному випадку може лише застосування такого виняткового запобіжного заходу як тримання під вартою. Також належить врахувати, що наявність таких відомостей не стали стримуючим фактором під час вчинення дій, які йому інкримінуються.
Щодо доводів апеляційної скарги з приводу визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
В той же час, відповідно до абз. 8 ч. 4 ст. 183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 КК України.
У даному випадку судом, з огляду на фактичні обставини цього кримінального провадження, ступінь суспільної небезпеки інкримінованого підозрюваному злочину, а також, враховуючи запровадження в Україні правового режиму воєнного стану, прийняв законне та обґрунтоване рішення, не визначати заставу, як альтернативний запобіжний захід, з чим погоджується колегія суддів.
Таким чином, зазначені в апеляційній скарзі захисника доводи та підстави, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду і не є визначеними законом підставами для безумовного скасування оскаржуваного рішення.
Отже, доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості та незаконності ухвали суду є безпідставними, оскільки судом було належним чином перевірено та досліджено докази, надані стороною обвинувачення та стороною захисту, враховані докази, які вказують на обґрунтованість підозри, а також відомості, які характеризують особу обвинуваченої, її вік та сімейний стан. При цьому, висновки суду належним чином мотивовані та наведені обґрунтовані підстави для продовження обвинуваченій ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки у провадженні існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають усталеній практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду та вважає, що застосування до обвинуваченої ОСОБА_7 іншого, менш суворого виду запобіжного заходу, ніж тримання під вартою без визначення застави, не буде достатнім для запобігання ризикам, передбаченим ч.1 ст.177 КПК України.
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 та відсутності жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційної скарги захисника.
Керуючись ст. ст. 376, 392, 393, 404, 405, ст.407 ч.3 п.1, ст.ст. 418, 419, 422, 424 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Ухвалу Основ'янського районного суду м. Харкова від 12 листопада 2025 року - залишити без змін.
Звернути увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання розумних строків судового розгляду з урахуванням тривалого перебування обвинуваченої під вартою.
Ухвала суду апеляційної інстанції оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий -
Судді: