10 грудня 2025 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 755/10045/23
провадження номер: 22-ц/824/13836/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),
суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,
вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження у справі за апеляційною скаргоюОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 17 жовтня 2024 року у складі судді Савлук Т.В., у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-реконструкція» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 17 жовтня 2024 року позов товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-реконструкція» (далі - ТОВ «Євро-реконструкція») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Євро-реконструкція» заборгованість за послуги з централізованого опалення/постачання теплової енергії та постачання гарячої води у розмірі 45 174 грн 22 коп., інфляційну складову боргу в розмірі 6 235 грн 19 коп., 3% річних у розмірі 2 110 грн 68 коп., а всього на загальну суму 53 520 грн 09 коп.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Євро-реконструкція» судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 684 грн 00 коп.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, 24 листопада 2025 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду, направивши її засобами поштового зв'язку.
28 листопада 2025 року вказана апеляційна скарга надійшла до Київського апеляційного суду.
До апеляційної скарги ОСОБА_1 долучив заяву про продовження строку на апеляційне оскарження, мотивуючи його тим, що 17 липня 2025 року ним було направлено апеляційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 17 жовтня 2024 року, а оскільки вказане рішення отримано ним через за стосунок «Дія» 18 червня 2025 року, то вважає, що ним не порушено терміни для подання апеляційної скарги. Вказує, що ухвалу Київського апеляційного суду від 03 вересня 2025 року було ним отримано лише 17 листопада 2025 року у особистому кабінеті, а у застосунку «Дія» ця ухвала відсутня. Зазначає, що у зв'язку з наведеним у нього була відсутня можливість своєчасно виправити помилки.
Оскільки головуючий у справі - суддя Київського апеляційного суду Верланов С.М. у період з 29 листопада 2025 року по 08 грудня 2025 року перебував у відрядженні та відпустці, то матеріали апеляційної скарги передані в його перший робочий день після виходу - 09 грудня 2025 року.
Перевіривши матеріали справи та доводи клопотання про продовження строку на апеляційне оскарження, апеляційний суд приходить до висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження за вказаною апеляційною скаргою, з таких підстав.
Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Отже тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск такого строку з поважних причин.
Крім того, саме на заявника покладено обов'язок доведення наявності в нього об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення.
Норми ЦПК України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи. Разом з тим, право суду на поновлення строку не є безмежним.
У ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод проголошено право на справедливий судовий розгляд.
Одним з елементів справедливого судового розгляду є принцип правової визначеності прав і обов'язків сторін спору та неможливість безпідставного поновлення пропущеного процесуального строку для оскарження рішення суду, що набрало законної сили, лише з метою його скасування на шкоду інтересам іншого учасника процесу.
Відповідно до практики ЄСПЛ, яка є джерелом права (ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зі спливом значного проміжку часу, є порушенням принципу юридичної визначеності та «права на суд», гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 42 рішення ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року).
Необґрунтоване поновлення процесуальних строків на оскарження «остаточного судового рішення» є порушенням принципу res judicata (правової визначеності), про що неодноразово наголошувалося у практиці ЄСПЛ.
Так, у параграфі 41 рішення ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими.
Поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення без доведеності поважності причин не забезпечувало б рівновагу між інтересами сторін та правову визначеність у цивільних правовідносинах, яка є складовою верховенства права, проголошеного ст.8 Конституції України.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у справі №490/10272/19 (провадження № 61-20314ск21).
У відповідності до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч.2 ст.358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки; пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
З матеріалів справи вбачається, що 17 жовтня 2024 року Дніпровським районним судом міста Києва ухвалено рішення у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.80-86, т.2).
У суді першої інстанції ОСОБА_1 активно користувався наданими йому правами, а саме, подавав відзив на позовну заяву, заперечення, заявляв клопотання, відтак він був обізнаний про розгляд даної справи.
17 липня 2025 року ОСОБА_1 вперше було подано апеляційну скаргу на вказане рішення суду від 17 жовтня 2024 року.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначав, що рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 17 жовтня 2024 року було оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень та надійшло йому до застосунку «Дія» 18 червня 2025 року.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 03 вересня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 17 жовтня 2024 року залишено без руху та йому надано десятиденний строк з дня отримання копії даної ухвали суду для усунення недоліків скарги, а саме, звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження та сплатити судовий збір у розмірі 4 026 грн 00 коп.
У зв'язку з не усуненням ОСОБА_1 недоліків скарги, ухвалою Київського апеляційного суду від 10 листопада 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 17 жовтня 2024 року визнано неподаною та йому повернуто.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що ЄСПЛ у справі «Каракуця проти України» зазначив, що неналежна зацікавленість у розгляді справи може бути підставою для процесуальних наслідків. ЄСПЛ наголошує, що кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у справі за його участю, добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Отже, враховуючи, що ОСОБА_1 є відповідачем у даній справі, був обізнаний про розгляд справи, оскільки брав активну участь у її розгляді, то він повинен був добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та вживати активних заходів з метою оскарження цього рішення суду у встановлені законом строки.
З матеріалів справи вбачається, що вдруге апеляційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 17 жовтня 2024 року ОСОБА_1 подав 24 листопада 2025 року, тобто після спливу одного року з дня ухвалення цього рішення суду.
Разом із тим ОСОБА_1 не звернувся до суду апеляційної інстанції із клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 17 жовтня 2024 року у відповідності до ч.3 ст.357 ЦПК України.
Крім того колегія суддів враховує, що у постанові Верховного Суду від 24 липня 2023 року у справі №200/3692/21 зазначено, що процесуальний строк, зокрема строк на апеляційне оскарження, в разі повторного подання апеляційної скарги може бути поновлено у випадку дотримання одночасно таких умов:
- первісне звернення до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою відбулось у межах передбаченого процесуальним законом строку на апеляційне оскарження;
- повторне подання апеляційної скарги відбулось у межах строку апеляційного оскарження, встановленого процесуальним законом, або упродовж розумного строку після отримання копії відповідної ухвали суду про повернення первісної скарги, без невиправданих затримок і зайвих зволікань;
- скаржником продемонстровано добросовісне ставлення до реалізації ним права на апеляційне оскарження й вжито усіх можливих та залежних від нього заходів з метою усунення недоліків апеляційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої апеляційної скарги, і такі недоліки фактично усунуті станом на момент повторного звернення з апеляційною скаргою;
- доведено, що повернення попередньо поданих апеляційних скарг відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення, і які обумовлені наявністю об'єктивних і непереборних обставин, що унеможливили або значно утруднили можливість своєчасного звернення до суду апеляційної інстанції, й не могли бути усунуті скаржником;
- наявність таких обставин підтверджено належними і допустимими доказами.
Проте ОСОБА_1 вдруге звертаючись до апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 17 жовтня 2024 року оформив її з тими ж порушеннями, які були встановлені ухвалою Київського апеляційного суду від 03 вересня 2025 року про залишення без руху його апеляційної скарги, яка ним була подана вперше 17 липня 2025 року.
Тобто скаржником не продемонстровано добросовісне ставлення до реалізації ним права на апеляційне оскарження й не вжито усіх можливих та залежних від нього заходів з метою усунення недоліків апеляційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої апеляційної скарги.
Також колегія суддів не приймає до уваги заяву ОСОБА_1 про продовження строку на апеляційне оскарження з таких підстав.
Відповідно до положень ч.1 ст.127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Згідно з ч.2 ст.127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи (ч.3 ст.127 ЦПК України).
Правовий аналіз вказаних норм процесуального закону вказує на те, що суд може продовжити лише ті процесуальні строки, які було встановлено судом, а не законом і які на момент подання заяви про їх продовження ще не закінчились.
Оскільки в даному випадку строк на апеляційне оскарження рішення суду встановлений законом (ч.1 ст.354 ЦПК України) і такий строк на момент подання апеляційної скарги вже закінчився, то у суду апеляційної інстанції відсутні правові підстави для вирішення питання про продовження ОСОБА_1 строку на апеляційне оскарження рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 17 жовтня 2024 року.
Таким чином матеріали справи не містять доказів виникнення обставин непереборної сили, які унеможливили своєчасне звернення ОСОБА_1 до суду із апеляційною скаргою.
За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 17 жовтня 2024 року з підстав, передбачених ч.2 ст.358 ЦПК України.
Протилежний висновок буде порушенням принципу res judicata (правової визначеності).
Керуючись ч.2 ст.358 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
Відмовити ОСОБА_1 у відкритті апеляційного провадження у справі за його апеляційною скаргою на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 17 жовтня 2024 року.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий
Судді: