апеляційне провадження №22-ц/824/13889/2025
справа №357/10272/24
10 грудня 2025 року м.Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Поліщук Н.В.
суддів Желепи О.В., Соколової В.В.,
розглянувши у письмовому провадженні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою адвокатом Ревою Інною Олександрівною, на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 червня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Кошель Б.І., дата складення повного судового рішення не зазначена,
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, -
встановив:
1. Короткий виклад доводів пред'явленого позову.
У липні 2024 року ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , звернулась до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позову зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_3 , син позивачки ОСОБА_2
19 серпня 2023 року у м. Біла Церква водій ОСОБА_1 (відповідач), керуючи автомобілем «Subaru Forester», НОМЕР_1 , наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, не надав перевагу велосипедисту неповнолітньому ОСОБА_3 , що спричинило зіткнення. Дитину доставили до КНП КОР «Київська обласна дитяча лікарня № 2» із забоєм і саднами ліктя та колінного суглоба, де він перебував на стаціонарі з 19 серпня 2023 року до 21 серпня 2023 року та проходив лікування (ПХО, знеболення, перев'язки).
Стосовно відповідача складено протокол за статтею 124 КУпАП (ААД №563906). Постановою Білоцерківського міськрайонного суду від 28 березня 2024 року встановлено, що порушення відповідачем пункту 2.3 (б), пункту 18.1 ПДР, перебуває у прямому причинному зв'язку з ДТП і підтверджує склад правопорушення. Провадження закрито через сплив строків. Вказує, що вина відповідача встановлена та має преюдиційне значення відповідно до частини 6 статті 82 ЦПК України, тому не підлягає повторному доказуванню.
Вказує, що ДТП спричинила дитині фізичні ушкодження та значні моральні страждання біль, стрес, страх переходити дорогу й кататися на велосипеді, емоційну напругу, порушення сну, необхідність приймати заспокійливі засоби. Подія також спричинила емоційні переживання сім'ї. З урахуванням характеру та тривалості страждань розмір моральної шкоди оцінюється позивачкою у 15 000 грн. Вказує, що син позивачки є дитиною з інвалідністю, тому стрес має потенційно серйозні наслідки.
Мотивуючи наведеним, просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 15 000,00 гривень. Стягнути судові витрати.
2. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 червня 2025 року позов задоволено частково.
Задовольнивши частково позов, суд першої інстанції вказав, що діями відповідача ОСОБА_1 сину позивача ОСОБА_3 та самій позивачці були заподіяні моральні страждання, які виразилась у самому факті ДТП, відтак із відповідача, як водія, в користь позивачки підлягає відшкодування шкоди.
Визначивши розмір моральної шкоди у 7 500,00 гривень, суд першої інстанції зазначив, що така є достатньою грошовою компенсацією за завдану відповідачем моральну шкоду. Також суд вказав на недоведеність позивачкою в повній мірі заподіяння моральних чи фізичних страждань, викликаних діями відповідача у заявленому розмірі відшкодування моральної шкоди.
3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погодившись з ухваленим рішенням, адвокатом Ревою І.О., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , подано апеляційну скаргу.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на порушення норм процесуального та матеріального права.
Вказує, що суд першої інстанції не врахував, що постановою Білоцерківського міськрайонного суду від 28 березня 2024 року у справі №357/1012/24 провадження щодо ОСОБА_1 за статтею 124 КУпАП закрито виключно через закінчення строків, а не встановлення вини. Твердження позивачки про залишення відповідачем місця ДТП є необґрунтованими, оскільки відповідний протокол не складався. Шкода дитині була компенсована на місці, що підтверджено матеріалами справи.
Також у справі №357/163/24 щодо частини 1 статті 184 КУпАП встановлено, що син позивачки порушив пункт 6.1 ПДР, рухаючись на велосипеді, не досягнувши 14 років, що свідчить про ухилення позивачки від виконання батьківських обов'язків. Це порушення перебуває у причинному зв'язку з ДТП, оскільки саме раптовий виїзд неповнолітнього на перехід унеможливив екстрене гальмування відповідача та виключає вину останнього.
Звертає увагу, що згідно статей 23, 1167, 1168, 1187 ЦК України моральна шкода відшкодовується за наявності протиправності, причинного зв'язку і вини, а при дії джерела підвищеної небезпеки ? незалежно від вини, крім випадків непереборної сили чи умислу потерпілого. Частина 5 статті 1187 ЦК дозволяє звільнення від відповідальності, якщо шкоду спричинено умислом потерпілого. Груба необережність потерпілого є підставою для зменшення або відмови у відшкодуванні шкоди. Верховний Суд наголошує, що відповідальність володільця джерела небезпеки має межі, а грубе порушення правил безпеки руху потерпілим може повністю виключати відповідальність володільця.
Вказує, що матеріали справи №357/1012/24 підтверджують добровільне відшкодування шкоди відповідачем на місці ДТП; відсутні будь-які докази залишення місця пригоди.
Вказує, що спірні правовідносини охоплюються Законом «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Згідно статей 3, 6, 22, 23, 26-1 цього Закону страховим випадком є ДТП, у якій шкода потерпілому (включно з моральною) відшкодовується страховиком у межах страхових сум. Закон є спеціальним та передбачає, що страховик компенсує шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та майну, а моральна шкода входить до такого відшкодування. Це унеможливлює дублювання стягнення морально шкоди з відповідача.
Суд першої інстанції не встановив протиправності дій відповідача, не врахував грубу необережність потерпілого, наявні докази відсутності вини та відшкодування шкоди, а також норми спеціального страхового законодавства. Це свідчить про незаконність та необґрунтованість рішення, що підлягає скасуванню.
Мотивуючи наведеним, просить рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 червня 2025 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
4. Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу.
Відзиву на апеляційну скаргу на адресу Київського апеляційного суду не надходило.
5. Позиція учасників справи.
Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України справа розглядається без повідомлення учасників справи.
6. Позиція суду апеляційної інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
7. Фактичні обставини справи, установлені судом.
Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28 березня 2024 року у справі №357/1012/24 провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за статтею 124 КУпАП закрито у зв'язку з закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу.
Із змісту постанови убачається, що 19 серпня 2023 року о 14 год. 00 хв. в м. Біла Церква Київської області, по вул. Таращанська, 152, водій ОСОБА_1 керуючи автомобілем «Subaru Forester», д.н.з. НОМЕР_2 , наближаючись до нерегульованого наземного пішохідного переходу, не надав перевагу в русі велосипедисту ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який рухався на наземному пішохідному переході, внаслідок чого відбулось зіткнення. Судом установлено, що невиконання водієм ОСОБА_1 вимог пункту 2.3(б), пункту 18.1 Правил дорожнього руху перебувають у прямому причинному зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою та наслідками у виді спричинення механічних пошкоджень транспортних засобів, тому суд зробив висновок, що в діях ОСОБА_1 наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП (а.с. 12-14).
Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу "Subaru Forester", д.н.з. НОМЕР_2 , на момент ДТП була застрахована у ПрАТ "СК "ІнтерПоліс", що підтверджується даними полісу №216053601 (а.с. 151).
З даних листа №05-15/58 від 30 серпня 2023 року убачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , доставлений каретою ЕМД 19 серпня 2023 року після ДТП в травматологічний пункт КНП КОР "Київська обласна дитяча лікарня №2" з діагнозом: забій, садна лівого ліктьового суглобу, забійна рана лівого колінного суглобу. Госпіталізований на травматологічне ліжко хірургічного відділення. Після проведеного лікування з одужанням 21 серпня 2023 року виписаний під наглядом хірурга за місцем проживання. Надані лікувальні і трудові рекомендації (а.с. 15).
З даних медичного висновку №156 від 10 березня 2015 року убачається, що сину позивачки встановлено захворювання, що є підставою для одержання державної соціальної допомоги на дітей-інвалідів (а.с. 17).
Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 січня 2024 року закрито провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за частиною 1 статті 184 КУпАП, у зв'язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення. Із змісту постанови убачається, що ОСОБА_2 ухилилась від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який 19 серпня 2023 року приблизно о 11 годині 30 хвилин по АДРЕСА_1 рухався велосипедом по дорозі загального користування та став учасником ДТП, не досягнувши віку керування, чим порушив пункт 6.1 ПДР, тобто ОСОБА_2 вчинила правопорушення, передбачене частиною 1 статті 184 КУпАП (а.с. 102).
8. Мотиви, якими керується колегія суддів апеляційного суду, та застосовані норми права.
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я (частина 1 та пункт 1 частини 2 статті 23 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною 2 цієї статті.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (абзац 2 частини 3 статті 23 ЦК України).
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA,№ 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
У постанові ОП КЦС ВС від 5 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 вказано, що при визначенні грошової суми компенсації моральної шкоди враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності й справедливості. В деяких випадках в законодавстві визначено мінімальний розмір моральної шкоди. При цьому розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення (постанова ВП ВС від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц).
Встановивши, що неповнолітньому сину позивачки було завдано моральну шкоду, суд першої інстанції з урахуванням вимог розумності та справедливості, обґрунтовано визначив розмір її грошової компенсації стосовно безпосереднього винуватця ДТП ОСОБА_1 у сумі 7 500 грн.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.
Твердження скаржниці про те, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення не встановлювалась, отже відсутні підстави уважати, що внаслідок неправомірних дій останнього ОСОБА_3 завдана моральна шкода, відхиляються колегією суддів з огляду на таке.
Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28 березня 2024 року провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 124 КУпАП, відносно ОСОБА_1 , закрито у зв'язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу.
Із змісту постанови Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28 березня 2024 року у справі №357/1012/24 убачається, що приймаючи вказану постанову, суд вказав:
"19.08.2023 року о 14 год. 00 хв. в м. Біла Церква Київської області, по вул. Таращанська, 152, водій ОСОБА_1 керуючи автомобілем «Subaru Forester» д.н.з. НОМЕР_2 , наближаючись до нерегульованого наземного пішохідного переходу, не надав перевагу в русі велосипедисту ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який рухався на наземному пішохідному переході, внаслідок чого відбулось зіткнення.
Таким чином, судом установлено, що невиконання водієм ОСОБА_1 вимог п.2.3(б), п.18.1 Правил дорожнього руху перебувають у прямому причинному зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою та наслідками у виді спричинення механічних пошкоджень транспортних засобів, тому суддя приходить до висновку, що в діях ОСОБА_1 наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
Вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП встановлена та підтверджується матеріалами справи про адміністративне правопорушення".
Аналіз мотивувальної частини вказаної постанови дозволяє зробити висновок, що судом встановлено порушення ОСОБА_1 правил дорожнього руху, що є в прямому причинно-наслідковому зв'язку із дорожньо-транспортною пригодою.
Крім цього, колегія суддів зазначає, що аналіз положень КУпАП дає підстави для висновку, що закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення з підстав закінчення строків, передбачених статтею 38 КУпАП, можливо лише за умови встановлення факту вчинення особою протиправної дії чи бездіяльності, що підпадають під визначені законом ознаки адміністративного правопорушення.
У разі відсутності в діях особи складу адміністративного правопорушення, провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини 1 статті 247 КУпАП через відсутність події і складу адміністративного правопорушення, відтак така обставина, як закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених КУпАП, не є реабілітуючою, тобто не є обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в порушенні закону.
Правовий аналіз змісту положень КУпАП дає підстави для висновку, що закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення з підстав закінчення строків, передбачених статтею 38 КУпАП, можливо лише за умови встановлення факту вчинення особою протиправної дії чи бездіяльності, що підпадають під визначені законом ознаки адміністративного правопорушення.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 29 квітня 2020 року (справа № 686/4557/18) підтверджує цю правову позицію, згідно з якою «закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених статтею 38 КУпАП, не є реабілітуючою, тобто не є обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні адміністративного правопорушення».
З точки зору матеріального підходу нереабілітуючими визнаються обставини, за яких має місце винуватість особи, але через передбачені законом обставини вона звільняється від адміністративної відповідальності.
Водночас стаття 284 КУпАП не містить обмежень при винесенні постанови про закриття справи встановити вину особи та навести про це в мотивувальній та резолютивній частинах постанови.
За установлених обставин, приймаючи до уваги, що провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАП було закрито не у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, а у зв'язку із спливом строків притягнення до адміністративної відповідальності, що не є реабілітуючою обставиною, твердження адвоката Реви І.О., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , про невстановлення вини ОСОБА_1 суперечать нормам матеріального права та усталеній судовій практиці, у зв'язку із чим відхиляються колегією суддів.
Щодо доводів апеляційної скарги в частині того, що позивачка повинна була звернутись до страхової компанії відповідача із заявою про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП, колегія суддів зазначає про таке.
Відносини страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на час виникнення спірних правовідносин регламентував Закон України від 01 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі Закон №1961), який є спеціальним законом, що регулює правовідносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, чинний в редакції на час виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до статей 3, 5, 6 Закону №1961 в редакції на час ДТП передбачено, що обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу. Страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Згідно статті 9 Закону №1961 страхові виплати за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені в договорі страхування.
Згідно пункту 22.1 статті 22 Закону №1961 у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Згідно статті 23 Закону №1961 шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є, в тому числі, моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Згідно статті 261 Закону №1961 страховиком (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров'я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю.
Аналіз положень вказаної статті дозволяє констатувати, що потерпіла особа у разі настання страхового випадку набуває право на відшкодування моральної шкоди. Страхове відшкодування такої шкоди охоплює лише шкоду потерпілій фізичній особі, заподіяну у зв'язку з її каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. У таких випадках розмір моральної шкоди, яку відшкодовує страховик винної особи, передбачений статтею 261 та пунктом 27.3 статті 27 Закону.
Звертаючись до суду з позовом, позивачка обґрунтовувала заподіяну моральну шкоду тим, що внаслідок протиправних дій відповідача її неповнолітньому синові було завдано моральні страждання, пов'язані з отриманням тілесних ушкоджень легкого ступеня тяжкості, необхідністю проходження лікування, пережитим болем, емоційним потрясінням та стресом. Також позивачка зазначала, що дитина зазнала значного емоційного напруження і хвилювання, а на теперішній час продовжує відчувати наслідки цієї події, що проявляються у вигляді страху самостійно переходити дорогу та побоювання кататися на велосипеді.
Аналіз обґрунтування позовної заяви та визначені позивачкою підстави стягнення моральної шкоди дозволяє зробити висновок, що позивачка просить стягнути моральну шкоду, яка не охоплюється страховим відшкодуванням, оскільки не стосується шкоди, заподіяної життю та здоров'ю потерпілого (згідно з статтею 23 Закону № 1961-IV) та не належить до шкоди, заподіяної майну (згідно з статтею 28 Закону № 1961-IV). Тому відповідальність за заподіяну позивачу моральну шкоду, яка полягає моральних стражданнях ОСОБА_3 та інших немайнових втратах через спричинене з вини ОСОБА_1 ДТП, має бути співмірно компенсована останнім.
Стягнувши 7 500,00 гривень моральної шкоди, суд першої інстанції врахував обставини цієї справи, глибину страждань та дійшов обґрунтованого висновку про стягнення моральної шкоди у зазначеному розмірі.
Посилання адвоката Реви І.О., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на добровільне відшкодування шкоди ОСОБА_1 на місці ДТП колегія суддів відхиляє, оскільки матеріали цивільної справи, що переглядається колегією суддів, таких доказів не містять.
За таких обставин, колегія суддів уважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Порушень норм процесуального права, які давали б підстави для скасування судового рішення, колегією суддів не установлено.
Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Ревою Інною Олександрівною, залишити без задоволення.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, установлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач Н.В. Поліщук
Судді О.В. Желепа
В.В. Соколова