апеляційне провадження №22-ц/824/8880/2025
справа №368/259/24
05 листопада 2025 року м.Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Поліщук Н.В.
суддів Желепи О.В., Соколової В.В.
за участю секретаря судового засідання Крисіної В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою адвокатом Матюшенковим Дмитром Вікторовичем, на рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 27 січня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Шевченко І.І., повне рішення складено 05 лютого 2025 року,
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та права власності на частку майна та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, -
встановив:
1. Короткий виклад доводів пред'явленого позову.
У лютому 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та права власності на частку майна.
Вимоги позову мотивує тим, що 10 жовтня 2018 року позивач зареєстрував шлюб з відповідачкою, що підтверджується даними свідоцтва про шлюб.
07 листопада 2018 року позивач усиновив сина відповідачки ОСОБА_3 , що підтверджується даними свідоцтва про народження.
ІНФОРМАЦІЯ_1 від шлюбу у позивача та відповідачки народився син ОСОБА_4 , що підтверджується даними свідоцтва про народження.
22 березня 2019 року, перебуваючи у шлюбі, сторони згідно нотаріально посвідчений договорів придбали:
- земельну ділянку площею 0,1000 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарській будівель і споруд (присадибну ділянку), з кадастровим номером 3222210100:01:400:0004, за адресою: АДРЕСА_1 ;
- незавершене будівництво, яке має стіни з пеноблоку, загальною площею 83,4 кв.м, готовністю - 70% за договору №Д-МП-7/48, за адресою: АДРЕСА_1 .
Придбавши незавершене будівництво, сторони почали спільними коштами та силами його закінчувати.
17 листопада 2020 року сторони отримали витяг (декларацію) з реєстру будівельної діяльності про введення в експлуатацію будівництва за адресою: АДРЕСА_1 .
23 листопада 2020 року у зв'язку із введенням в експлуатацію будівництва сторони зареєстрували на ОСОБА_1 житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією інформації з Державного реєстру речових прав.
Останній час сімейні відносини між сторонами погіршились, вони не можуть знайти порозуміння, оскільки протягом тривалого часу між ними виникають постійні сварки та суперечки, що негативно впливають на нормальний психологічний стан сім'ї, шлюбних відносин не підтримують.
Позивачем пропонувалось поділити майно в позасудовому порядку, проте ОСОБА_1 відмовляється, вказуючи на те, що ОСОБА_2 не має ніякого права на нього.
Такі дії відповідачки свідчать про неможливість врегулювання спору у поза судовому порядку, тому він змушений звернутися до суду.
Мотивуючи наведеним, просить суд:
- визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 житловий будинок з допоміжними спорудами та земельну ділянку площею 0,1000 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибну ділянку), з кадастровим номером 3222210100:01:400:0004, за адресою: АДРЕСА_1 ;
- визнати за ОСОБА_2 право власності на частину житлового будинку з допоміжними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 ;
- визнати за ОСОБА_2 право власності на частину земельної ділянки площею 0,1000 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибну ділянку), з кадастровим номером "222210100:01:400:0004, за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Кагарлицького районного суду Київської області від 20 лютого 2024 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.
28 березня 2024 року ОСОБА_1 до ОСОБА_2 подано зустрічну позовну заяву.
В обґрунтування позову вказує, що 01 червня 2022 року ОСОБА_2 відносно ОСОБА_5 вчинив домашнє насильство, зокрема: за місцем спільного проживання ( АДРЕСА_1 ) вчинив сварку, виганяв ОСОБА_5 з будинку та висловлював погрози фізичною розправою. За наслідком цієї події постановою Кагарлицького районного суду Київської області від 04 липня 2022 року у справі № 368/538/22 ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено стягнення у вигляді 170,00 грн штрафу.
Також під час цієї події ОСОБА_5 отримано закриту черепно-мозкову травму. У зв'язку із наведеними вище подіями, ОСОБА_5 звернулася до суду із заявою про розірвання шлюбу.
На прохання та вибачення ОСОБА_2 , ОСОБА_5 подала до суду заяву про залишення свого позову без розгляду.
Поведінка відповідача не змінилася, 07 лютого 2024 року відносно останнього поліцейським СРПП ВП № 1 Обухівського РУП ГУ НП в Київській області складено терміновий заборонний припис серії АА № 442571 за вчинення відповідачем домашнього психологічного насильства строком на 1 добу з 23:55 год 07 лютого 2024 року по 23:55 год 08 лютого 2024 року, шляхом зобов'язання відповідача залишити місце проживання заявника.
Фактично з цього часу сторони разом не проживають.
Однак, не зважаючи на наявність припису від 07 лютого 2024 року, відповідач повторно 08 лютого 2024 року о 02:00 год. вчинив домашнє психологічне насильство, а саме стукав у вікна, погрожував фізичною розправою та ображав нецензурними словами.
11 лютого 2024 року відносно ОСОБА_2 поліцейським СРПП ВП № 1 Обухівського РУП ГУ НП в Київській області сержантом поліції Свірідченко В.Р. складено терміновий заборонний припис серії АА № 442057 за вчинення відповідачем домашнього психологічного насильства строком на 1 добу з 14.18 год 11 лютого 2024 року по 14:18 год. 12 лютого 2024 року, шляхом заборони відповідачу в будь-якій контактувати із позивачем.
16 лютого 2024 року ОСОБА_2 повторно вчинено психологічне насильство проти ОСОБА_5 , про що було повторно викликано працівників поліції. Вказані дії ОСОБА_2 стали підставою розриву відносин між сторонами, та ОСОБА_5 була змушена повторно звернутися до суду із заявою про розірвання шлюбу.
Таким чином, з огляду на вищезазначене, починаючи з 07 лютого 2024 року сторони разом не проживають.
Під час спільного проживання сторонами 31 січня 2024 року на ім'я ОСОБА_5 оформлено кредит в АТ "Укрсиббанк" із строком погашення до 20 лютого 2025 року.
Кредит отримано для цілей сім'ї сторін. Враховуючи, що кредитний договір від 31 січня 2024 року укладено в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя.
Мотивуючи наведеним з урахування заяви про зменшення позовних вимог, просить суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 782,50 гривень.
2. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.
Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 27 січня 2025 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та права власності на частку майна задоволено.
Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 житловий будинок з допоміжними спорудами та земельну ділянку площею 0,1000 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибну ділянку), з кадастровим номером 3222210100:01:400:0004, за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_2 право власності на частину житлового будинку з допоміжними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_2 право власності на частину земельної ділянки площею 0,1000 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибну ділянку), з кадастровим номером 3222210100:01:400:0004, за адресою: АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 3 782,50 грн.
Задовольнивши первісний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та права власності на частку майна, суд першої інстанції суд виходив з того, що таке майно набуте за час перебування сторін у шлюбі.
Відповідачка не спростувала презумпцію спільності майна щодо об'єкта житлового будинку та земельної ділянки, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , тому на нього поширюється правовий режим спільної сумісної власності, обставин для відступлення від засади рівності часток подружжя суд не установив, відтак доводи ОСОБА_5 про те, що спірне майно є її особистим майном, оскільки придбане за особисті кошти, є необґрунтованими.
Задовольнивши вимоги зустрічного позову про стягнення грошових коштів, суд установив, що у період шлюбу ОСОБА_1 взято кредит, який сторони витратили в інтересах сім'ї, а саме частина на інші потреби, а частина на потреби сина, тому такі боргові зобов'язання повинні ураховуватися при поділі майна подружжя.
3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погодившись з ухваленим рішенням в частині задоволення вимог первісного позову про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та права власності на частку майна, адвокатом Матюшенковим Д.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , подано апеляційну скаргу.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права.
Зазначає, що факт набуття майна під час шлюбу, сам по собі, не свідчить про спільну сумісну власність без підтвердження джерел фінансування або спільної праці подружжя. Скаржниця зазначає, що нерухоме майно було придбано за її особисті кошти в розмірі 224 995,75 грн, що підтверджується попереднім договором та банківськими квитанціями, зокрема, платежем 139 945,75 грн, здійсненим 07 листопада 2018 року, тобто через 27 днів після реєстрації шлюбу.
Решта коштів були сплачені 21 грудня 2018 року на суму 30 155,75 гривень та 16 березня 2019 року на суму 55 331,63 гривень.
Водночас, позивач не надав документального підтвердження своїх доходів за цей період, а трудова книжка не містить відомостей про розмір заробітної плати. Надана нотаріальна згода на придбання майна не є підтвердженням участі у фінансуванні, оскільки така згода лише дозволяє придбання, але не встановлює джерело коштів.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 29 липня 2020 року у справі №127/16354/17, від 18 травня 2016 року у справі №6-1327цс15.
Мотивуючи наведеним, просить рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 27 січня 2025 року в частині задоволення первісних позовних вимог скасувати, ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
4. Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу.
13 травня 2025 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив ОСОБА_2 на апеляційну скаргу.
В обґрунтування відзиву вказує на необґрунтованість та безпідставність апеляційної скарги, оскільки така ґрунтується на особистих міркуваннях відповідача, без належного правового та доказового обґрунтування.
Судом першої інстанції правильно установлено і відповідачем не спростовано, що спірне майно набуте сторонами під час перебування у шлюбі, тому таке є спільною сумісною власністю подружжя.
ОСОБА_1 належними та допустимими доказами не спростувала, що житловий будинок із допоміжними спорудами та земельну ділянку площею 0,1000 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, з кадастровим номером 3222210100:01:400:0004, за адресою: АДРЕСА_1 , придбано та закінчено за її особисті кошти.
Мотивуючи наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення залишити без змін.
5. Позиція учасників справи.
В судовому засіданні скаржниця ОСОБА_1 та її представник - адвокат Матющенков Д.В. підтримали подану апеляційну скаргу, просили суд її задовольнити.
Адвокат Кулініченко Г.В., який діє в інтересах ОСОБА_2 , проти задоволення апеляційної заперечував, просив відмовити у її задоволенні.
6. Позиція суду апеляційної інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідачки ОСОБА_1 та її представника - адвоката Матющенкова Д.В., адвоката Кулініченка Г.В., який діє в інтересах ОСОБА_6 , розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині вирішення вимог щодо визнання спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 житлового будинку з допоміжними спорудами та земельної ділянки площею 0,1000 га. з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибну ділянку), з кадастровим номером 3222210100:01:400:0004, отже в іншій частині рішення суду першої інстанції не переглядається.
7. Фактичні обставини справи, установлені судом.
Установлено, що 10 жовтня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 зареєстровано шлюб, що підтверджується даними свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 (том 1 а.с. 9).
За час перебування у шлюбі сторони набули у власність земельну ділянку площею 0,1000 га, яка виділена для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що має кадастровий номер 3222210100:01:400:0004, і розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується даними договору купівлі-продажу земельної ділянки від 22 березня 2019 року, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_1 .
Згідно пункту 1.5. договору покупець довів до відома продавця, а продавець взяв до уваги той факт, що покупець купує земельну ділянку, перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_2 , згода якого на купівлю вказаної земельної ділянки за кошти сім'ї була викладена в його заяві, справжність підпису на якій було засвідчено 07 листопада 2018 року приватним нотаріусом Кагарлицького районного нотаріального округу Руденком А.В. за №1991.
Згідно пункту 2.1. даних договору купівлі-продажу земельної ділянки вартість земельної ділянки становить 139 949,75 гривень (том 1 а.с. 12-15).
Окрім того, 22 березня 2019 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу об'єкту незавершеного будівництва, відповідно до якого ОСОБА_8 продав ОСОБА_1 незавершене будівництво (об'єкт незавершеного будівництва), що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , побудоване в 2018 році, має стіни побудовані з піно блоків, загальною площею 83,4 кв.м., готовність 70 % і зазначене в технічному паспорті на садибний (індивідуальний) житловий будинок, виконаному 10.10.2018 р., за літерою «А», до якого примикає прибудова на літерою «а». На земельні ділянці біля незавершеного будівництва розташована свердловина за № 1.
Згідно пункту 1.6. укладеного договору покупець довів до відома продавця, а продавець взяв до уваги той факт, що покупець купує незавершене будівництво, перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_2 , згода якого на купівлю вказаного нерухового майна за кошти сім'ї була викладена в його заяві, справжність підпису на якій було засвідчено 07 листопада 2018 року приватним нотаріусом Кагарлицького районного нотаріального округу Руденком А.В. за №1991.
Згідно пункту 2.1. договору продаж об'єкту незавершеного будівництва вчинено за 85 046 ,00 гривень (том 1 а.с. 16-19).
Згідно даних витягу з Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва КС101201117300 від 17 листопада 2020 року убачається, що будівництво об'єкту, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , завершено 20 серпня 2020 року. Вказаний об'єкт здано в експлуатацію 17 листопада 2020 року (том 1 а.с. 21).
Згідно даних інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №366129486 від 16 лютого 2024 року убачається, що житловий будинок АДРЕСА_1 , 23 листопада 2020 року зареєстрований за ОСОБА_1 (том 1 а.с. 24-26).
До апеляції скаржником додано копію договору оренди земельної ділянки №374 та копії довідок про доходи.
Вирішуючи питання щодо прийняття доказів, долучених до апеляційної скарги, колегія суддів виходить із такого.
Відповідно до частини 2 статті 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи (частина 3 статті 83 ЦПК України).
Ураховуючи, що предметом спору є поділ спільного майна подружжя, колегія суддів ухвалою Київського апеляційного суду від 23 липня 2025 року, занесеною до протоколу судового засідання, з метою повного та всебічного розгляду справи, з'ясування усіх обставин, що мають значення для справи прийнято докази, долучені до апеляційної скарги.
Згідно даних договору оренди земельної ділянки №374 від 07 вересня 2015 року, укладеного між ОСОБА_7 та ПАТ "Миронівське" убачається, що орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне володіння та користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться в адміністративних межах Кип'ячівської сільської ради, Миронівського району Київської області (том 2 а.с. 7-8).
Згідно даних довідок про доходи, виданих АТ "Миронівське", убачається, що за період із січня 2015 року по грудень 2015 року ОСОБА_1 як орендодавець отримала 5 405,46 гривень (том 2 а.с. 10), за період із січня 2016 року по грудень 2016 року - 2 397,51 гривень (том 2 а.с. 11); за період із січня 2017 року по грудень 2017 року - 10 298,13 гривень (том 2 а.с. 12); за період із січня 2020 року по грудень 2020 року - 2 383,41 гривень (том 2 а.с. 13); за період із січня 2018 року по грудень 2018 рік - 31 344,51 гривень (том 2 а.с. 14); за період із січня 2021 року по грудень 2021 року - 33 391,18 гривень (том 2 а.с. 15); за період із січня 2022 року по грудень 2022 року - 29 316,76 гривень (том 2 а.с. 16); за період із січня 2023 року по грудень 2023 року - 44 720,50 гривень (том 2 а.с. 17).
8. Мотиви, якими керується колегія суддів апеляційного суду, та застосовані норми права.
Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 3 статті 368 ЦК України).
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу) (частина 1 статті 60 СК України).
Відповідно до положень статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
У частині 1 статті 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Законодавцем визначено, що право на поділ майна, яке перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
Згідно з положеннями частини 1 статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина 1 статті 71 СК України).
Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі у судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведенню.
Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею у набутті майна. Застосовуючи положення статті 60 СК України та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна за час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.
Стаття 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям.
У справі, що переглядається колегією суддів, на спростування презумпції спільної сумісної власні скаржницею надано копію договору оренди землі та копії довідок про доходи, відповідно до яких із січня 2015 року по грудень 2015 року ОСОБА_1 як орендодавець отримала 5 405,46 гривень (том 2 а.с. 10), за період із січня 2016 року по грудень 2016 року - 2 397,51 гривень (том 2 а.с. 11); за період із січня 2017 року по грудень 2017 року - 10 298,13 гривень (том 2 а.с. 12); за період із січня 2020 року по грудень 2020 року - 2 383,41 гривень (том 2 а.с. 13); за період із січня 2018 року по грудень 2018 рік - 31 344,51 гривень (том 2 а.с. 14); за період із січня 2021 року по грудень 2021 року - 33 391,18 гривень (том 2 а.с. 15); за період із січня 2022 року по грудень 2022 року - 29 316,76 гривень (том 2 а.с. 16); за період із січня 2023 року по грудень 2023 року - 44 720,50 гривень (том 2 а.с. 17).
Отже, до моменту укладення договорів купівлі-продажу земельної ділянки та об'єкту незавершеного будівництва (2019 рік) скаржниця від здачі в оренду земельної ділянки отримала 49 445,61 гривень.
Ураховуючи загальну вартість нерухомо майна, придбаного подружжям 22 березня 2019 року, колегія суддів уважає, що доводи апеляційної скарги щодо придбання майна за особисті кошти є необґрунтовані та на правильність висновків суду першої інстанції не впливають.
Окрім того, при укладенні договорів купівлі-продажу земельної ділянки та об'єкту незавершеного будівництва позивачем надавалась згода на придбання цього майна за кошти сім'ї.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно виходив з того, що майно придбано в період шлюбу, є спільною сумісною власністю подружжя, доказів, на спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу, відповідачкою не подано.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та на їх правильність не впливають.
Порушень норм процесуального права, які давали б підстави для скасування рішення суду першої інстанції, колегією суддів не установлено.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Матюшенковим Дмитром Вікторовичем, залишити без задоволення.
Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 27 січня 2025 рокув оскарженій частині залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повну постанову складено 11 грудня 2025 року.
Суддя-доповідач Н.В. Поліщук
Судді О.В. Желепа
В.В. Соколова