"11" грудня 2025 р.
м. Київ
справа № 755/9725/25
провадження № 2/755/15161/25
суддя Дніпровського районного суду м. Києва Галаган В.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 Товариства з обмеженою відповідальністю «Холдингсгрупп» про стягнення коштів за договором інвестування та відшкодування моральної шкоди,
Позивач ОСОБА_1 , звертаючись з позовом до суду, просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Холдингсгрупп» (далі - ТОВ «Холдингсгрупп»), як правонаступника ТОВ «Мама, ну купи», на користь позивача кошти за Договором про об'єднання спільних дій щодо спільного фінансування та залучення коштів учасників з метою подальшого фінансування операційної діяльності, передачі в стратегічне управління та реалізації інвестиційних проектів ТОВ «Мама, ну купи» від 13.05.2024 року № 31 в розмірі 15 000,00 доларів США, що станом на 20.05.2025 року еквівалентно сумі 623 640,00 грн., не сплачені відсотки за липень-квітень 2024 -2025 р.р. у розмірі 3 750,00 доларів США, що станом на 20.05.2025 року еквівалентно сумі 155 910,00 грн., (375*10 місяців), стягнути з відповідача на користь позивача 100 000,00 грн. моральної шкоди, витрати на правничу допомогу у розмірі 100 000,00 грн., судовий збір 7 036,40 грн.
Позивач мотивує свою заяву тим, що 13.05.2024 року між позивачем ОСОБА_1 та ТОВ «Мама, ну купи», правонаступником якого є ТОВ «Холдингсгрупп», укладено Договір № 31 про об'єднання спільних дій щодо спільного фінансування та залучення коштів учасників з метою подальшого фінансування операційної діяльності, передачі в стратегічне управління та реалізації інвестиційних проектів ТОВ «Мама, ну купи», за умовами якого відбулася передача коштів в управління Компанії для досягнення мети Договору, інвестування в успішний вендинговий бізнес з продажу дитячих трендових іграшок і Україні та Європі; інвестування коштів в управління компанії, в її розвитокз отриманням прибутку; збільшення ринкової вартості та прибуткової компанії в сучасних умовах динамічного господарського середовища; встановлення партнерських відносин та реалізація взаємовигідної стратегічної програми; забезпечення реалізації стратегії компанії; підвищення конкурентоспроможності та забезпечення унікальності компанії на ринку; забезпечення оптимального розподілу наявних та орієнтація на мобілізацію нових (потенційних) ресурсів; організація ефективної системи бізнес процесів компанії; формування, використання та розвиток інтелектуального капіталу; перетворення інновацій у додану вартість (цінність), що відповідає пріоритетам споживачів; генерування доходів і прибутку Компанії та Учасника. Профінансована сума - це кошти, які учасник передав Компанії. 14.05.2024 року позивач виконання Договору перерахував на користь Товариства 15 000,00 доларів США, однак ТОВ «Мама, ну купи», правонаступником якого є позивач, з моменту укладення Договору жодних дій на виконання своїх зобов'язань не вчинив. За умовами п. 6 Договору, учасник має право у випадку невиконання Коомпанією своїх зобов'язань одержати задоволення своїх вимог за рахунок майна Компанії. Розмір забезпеченої заставою (гарантією) дорівнює розміру профінансованого учасником Договору внеску. Гарантією виконання зобов'язання Компанією перед учасником є вендингове обладнання ТОВ «Мама, ну купи», яке знаходиться у власності Компанії, вартістю 15 000,00 доларів США. ТОВ «Мама, ну купи» зобов'язалось своєчасно та в повному обсязі здійснювати повернення суми інвестицій та сплачувати відсотки (винагороду) на умовах та в порядку, визначеному Договором. 28.04.2025 року, у зв'язку із невиконанням Товариством зобов'язань за Договором, позивачем направлено письмову вимогу про розірвання Договору, повернення інвестованих коштів та сплати відсотків (винагороди) за користування інвестиційними коштами, яку Товариством залишено без задоволення, тому позивач вимушений звернутись з даним позовом до суду.
Крім того, позивач вказує на завдання йому моральної шкоди, яка пов'язана із втратою заощаджень, що були накопичені позивачем за тривалий час, та які планувалось використати на потреби родини, та за наслідками порушення прав позивача останній вимушений був звертатися за послугами адвоката, здійснювати досудове урегулювання спору, шляхом надіслання письмових листів та вимог, що залишено відповідачем без реагування, тому позивач оцінює завдану йому моральну шкоду у розмірі 100 000,00 грн.
12 листопада 2025 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва відкрито провадження в справі за позовом ОСОБА_1 Товариства з обмеженою відповідальністю «Холдингсгрупп» про стягнення коштів за договором інвестування та відшкодування моральної шкоди та постановлено провести розгляд справи у порядку загального позовного провадження.
04 грудня 2025 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва підготовче засідання закрито та справу призначено до судового розгляду по суті позовних вимог.
Представник позивача Морозов В.Ю. в судове засідання не з'явився, про день, час та місце судового розгляду справи повідомлявся належним чином, надав до суду заяву, відповідно до якої підтримує позовні вимоги в повному обсязі, просить провести судовий розгляд справи за його відсутності.
Представник відповідача ТОВ «Холдингсгрупп» в судове засідання не з'явився, про день, час та місце судового розгляду справи повідомлявся належним чином, про поважні причини неявки суд не повідомив, не скористався процесуальним правом подачі відзиву на позовну заяву у встановлений строк.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі письмові докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.
Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Тим не менше, право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями. (рішення ЄСПЛ по справі «Мельник проти України»)
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється порядку іншого судочинства.
Згідно положення частини 1, 3 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правам та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Принцип свободи договору як один із загальних засад цивільного законодавства декларується в ст. 3 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. (ст. 627 Цивільного кодексу України)
Згідно з ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту або із суті відносин між сторонами.
Перш за все, необхідно зазначити, що свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.
Свобода договору передбачає можливість укладати не лише ті договори, які передбачені нормами чинного цивільного законодавства, а й ті, які законом не передбачені, але в такому разі такий договір не повинен суперечити законодавству. Також принцип свободи договору полягає в можливості особи вільно обирати контрагента.
У відповідності до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є ті умови, без погодження яких договір взагалі не вважається укладеним. Істотні умови договору визначаються в законі, разом з тим ними можуть стати будь-які умови, на погодженні яких наполягає та чи інша сторона. Істотні умови договору відображають природу договору, відсутність будь-якої з них не дає змоги сторонам виконати їх обов?язки, які покладаються на них за договором.
Як убачається з матеріалів справи, 13.05.2024 року між позивачем ОСОБА_1 та ТОВ «Мама, ну купи», правонаступником якого є ТОВ «Холдингсгрупп», укладено Договір № 31 про об'єднання спільних дій щодо спільного фінансування та залучення коштів учасників з метою подальшого фінансування операційної діяльності, передачі в стратегічне управління та реалізації інвестиційних проектів ТОВ «Мама, ну купи», за умовами якого відбулася передача коштів в управління Компанії для досягнення мети Договору, інвестування в успішний вендинговий бізнес з продажу дитячих трендових іграшок і Україні та Європі; інвестування коштів в управління компанії, в її розвиток з отриманням прибутку; збільшення ринкової вартості та прибуткової компанії в сучасних умовах динамічного господарського середовища; встановлення партнерських відносин та реалізація взаємовигідної стратегічної програми; забезпечення реалізації стратегії компанії; підвищення конкурентоспроможності та забезпечення унікальності компанії на ринку; забезпечення оптимального розподілу наявних та орієнтація на мобілізацію нових (потенційних) ресурсів; організація ефективної системи бізнес процесів компанії; формування, використання та розвиток інтелектуального капіталу; перетворення інновацій у додану вартість (цінність), що відповідає пріоритетам споживачів; генерування доходів і прибутку Компанії та Учасника. (а.с. 69-71)
Згідно п. 2.2. Договору, профінансована сума - це кошти, які учасник передав Компанії для Досягнення мети Договору; розмір внеску становить 15 000,00 доларів США. Внесок сплачується у криптовалюті.
Відповідно до п.2.3, 33 Договору, дохідність для учасника є щомісячною, фіксованою та становить 2,5% від профінансованої суми внеску в місяць. Строк дії Договору становить 13 місяців з дня набрання ним чинності, тобто з дня передачі учасником суми внеску Компанії за домовленістю сторін.
Відповідно до п. 7 Договору, гарантією виконання зобов'язання Компанією перед учасником є вендингове обладнання ТОВ «Мама, ну купи», яке знаходиться у власності Компанії. Вартість одного вендингового апарату становить 10 000,00 доларів США. Профінансований внесок учасника забезпечується (гарантується) вендинговим обладнанням Компанії пропорційно до розміру внеску.
Відповідно до п. 23 Договору, учасник може достроково припинити участь у фінансуванні Договору шляхом повідомлення на електронну пошту Компанії,зазначену у Договорі. В такому разі повернення коштів учаснику здійснюється в порядку, визначеному Договором, протягом 30 календарних днів після спливу 13 місяців з дня внесення або передачі Компанії профінансованого внеску за виключенням виплаченої раніше дохідності за весь період дії цього Договору.
28.04.2025 року ОСОБА_1 на адресу ТОВ «Мама, ну купи», правонаступником якого є ТОВ «Холдингсгрупп», надіслано письмову досудову вимогу про припинення участі у фінансуванні Договору № 31 від 13.05.2024 року та повернення передбачених Договором коштів. (а.с. 67-68)
Стаття 2 Цивільного кодексу України передбачає, що учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи.
Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді (ст.80 ЦК).
Згідно з частинами 1 та 3 ст. 90 Цивільного кодексу України юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму та назву. Найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься до єдиного державного реєстру.
Відповідно до Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 №118 (далі - Положення про ЄДРПОУ), Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) - це автоматизована система збирання, накопичення та опрацювання даних про юридичних осіб всіх форм власності та організаційно-правових форм господарювання, відокремлені підрозділи юридичних осіб, що знаходяться на території України, а також відокремлені підрозділи юридичних осіб України, що знаходяться за її межами.
Інформаційний фонд Реєстру містить, зокрема, дані ідентифікаційні - ідентифікаційний код та найменування суб'єкта; класифікаційні - види економічної діяльності, територіальна належність, форма власності, організаційно-правова форма господарювання, інституційний сектор економіки, найменування органу, до сфери управління якого належить суб'єкт, тощо (п.4 Положення про ЄДРПОУ).
Пунктом 6 Положення про ЄДРПОУ визначено, що ідентифікаційний код зберігається за суб'єктом, якому він присвоєний, протягом усього періоду його існування і є єдиним.
Вказане свідчить про те, що ідентифікаційний код, який відноситься до ідентифікаційних даних, є унікальним для кожної юридичної особи, а тому може належати лише одній організації.
Зміна господарської діяльності сама по собі не створює нове товариство; це потребує припинення старої юридичної особи та створення нової відповідно до встановлених законом процедур, наприклад, реорганізації або ліквідації зі створенням нового підприємства.
Як убачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, за кодом ЄДРПОУ 44593313 зареєстровано ТОВ «Холдингсгрупп» (м. Київ, вул. Г. Хоткевича, б. 12), а відомості ТОВ «Мама, ну купи» за кодом ЄДРПОУ 44593313 в Реєстрі відсутні, що свідчить про правонаступництво ТОВ «Холдингсгрупп», яким, зокрема, змінено КВЕД. (а.с. 91-92)
Згідно ч. 1ст. 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність», інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути, зокрема, рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про інвестиційну діяльність», інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.
Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України «Про інвестиційну діяльність», суб'єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності - можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону відносини, що виникають при здійсненні інвестиційної діяльності в Україні, регулюються цим Законом, іншими законодавчими актами України.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (стаття 509 ЦК України).
У статті 526 Цивільного кодексу України наголошено на необхідності виконання зобов'язання належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За частиною першою статті 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
До загальних засад цивільного законодавства належить свобода договору (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України).
Тлумачення пункту 3 частини першої статті 3 та статті 627 Цивільного кодексу України свідчить, що свобода договору має декілька складових, зокрема, свобода укладання договору, вибору контрагента, виду договору, визначення умов договору.
Згідно із частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За положеннями статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до статті 192 Цивільного кодексу України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Статтею 524 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 Цивільного кодексу України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.
Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.
Висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).
Що стосується можливості і порядку визначення в рішенні суду еквівалента суми боргу в національній валюті, то Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18) вказала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов'язку боржника, який може бути виконаний примусово. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.
Згідно із ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 77-80 Цивільного процесуального кодексу України.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 Цивільного процесуального кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Цивільного процесуального кодексу України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Таким чином, належними вважатимуться докази, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення сторін або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Вони мають належати до складу підстав позову або підстав заперечень проти нього і характеризуватися значущістю для визначення спірних правовідносин та зумовленістю цих фактів нормами матеріального права.
Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази, керуючись положеннями цивільного законодавства, діючого на час виникнення спірних правовідносин, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача ТОВ «Холдингсгрупп», як правонаступника ТОВ «Мама, ну купи», на користь позивача ОСОБА_1 грошовий внесок за Договором про об'єднання спільних дій щодо спільного фінансування та залучення коштів учасників з метою подальшого фінансування операційної діяльності, передачі в стратегічне управління та реалізації інвестиційних проектів ТОВ «Мама, ну купи» від 13.05.2024 року № 31 в розмірі 15 000,00 доларів США та відсотки за п. 2.3 Договору за період з липня 2024 року по квітень 2025 року у розмірі 3 750,00 доларів США, з огляду на дострокове припинення участі позивача у фінансуванні Договору у зв'язку із порушенням Товариством зобов'язання щомісячної виплати доходу, передбаченого умовами Договору, що не спростовано відповідачем належними та допустимими доказами під час судового розгляду справи.
В частині стягнення моральної шкоди суд вважає необхідним зазначити наступне.
Відповідно до вимог ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, в тому числі, моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.
За нормою ст. 269 Цивільного кодексу України, особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом. Особисті немайнові права фізичної особи не мають економічного змісту. Особисті немайнові права тісно пов'язані з фізичною особою. Фізична особа не може відмовитись від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав. Особистими немайновими правами фізична особа володіє довічно.
Правовідносини, що виникають із заподіяння позадоговірної моральної шкоди, регулюються ст.ст. 23, 1167 ЦК України, зі змісту яких випливає, що моральна шкода компенсується лише винною особою.
Згідно роз'яснень, що містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного в ухвалі від 13 листопада 2019 року у справі № 216/3521/16-ц: «Очевидно, що різний підхід до стягнення збитків та компенсації моральної шкоди і відповідно різні умови для застосування статей ЦК України (зокрема, 22 і 23), не може розглядатися в контексті динамічного розвитку судової практики і забезпечити розумну передбачуваність судових рішень. Колегія суддів вважає, що компенсація моральної шкоди за порушення цивільно-правового договору може бути стягнута на підставі статті 23 ЦК України навіть у тих випадках, коли умовами договору право на компенсацію моральної шкоди не передбачено та не містять таких вказівок норми ЦК України чи іншого закону, що регулюють відповідний вид договору. У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду України (постанова Верховного Суду України від 06 червня 2012 року у справі № 6-49цс12, постанова Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі № 6-1790цс15) та Великої Палати Верховного Суду (постанова Великої Палати Верховного Суду 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19).»
Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав».
Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи.
Таким чином, з урахуванням вимог позивача в частині стягнення на його користь моральної шкоди, яка завдана позивачу внаслідок порушення відповідачем договірного зобов'язання та пов'язана з розладом нормального життя позивача, нервовою напругою та переживаннями, пов'язаними з необхідністю проведення відновлення порушеного права, витратою часу на зверненням до суду за захистом порушених прав, суд дійшов висновку, що в розрізі даного спору відповідачем має бути відшкодована на користь позивача моральна шкода, яку суд визначає в розмірі 5 000,00 грн.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 Товариства з обмеженою відповідальністю «Холдингсгрупп» про стягнення коштів за договором інвестування та відшкодування моральної шкоди, - є обґрунтованим та підлягає до часткового задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно положень ч. 1, 2 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. (ч. 3 ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України)
При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.
При розгляді справи судом питання про відшкодування витрат на правничу допомогу учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань і саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (саме така позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).
Згідно пункту 25 постанови Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20 зауважено, що: «Судова колегія зазначає, що КАС України (та відповідно, ЦПК України) у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.»
Судом встановлено, що при зверненні з даним позовом до суду ОСОБА_1 уклав з Адвокатом Морозовим Д.В. Договір про надання юридичних послуг від 28.04.2025 року, відповідно до умов якого адвокат взяв на себе зобов'язання надати клієнту необхідну правову допомогу з метою захисту і представництва прав та законних інтересів клієнта.
Відповідно до пункту 3.1 Договору, за правову допомогу, передбачену п. 1.1 Договору замовник сплачує виконавцю винагороду в розмірі, визначеному додатком № 1 до цього Договору.
Згідно квитанції про сплату коштів від 28.04.2025 року, підписаної сторонами Договору від 28.04.2025 року, ОСОБА_1 сплачено суму у розмірі 100 000,00 грн.
Суд також зазначає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи №200/14113/18-а ухвалив постанову від 26.06.2019 року, в якій сформував правову позицію, згідно з якою, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.
Проаналізувавши вищедосліджені докази, суд визнає доведеним понесення позивачем витрат на правничу допомогу згідно про надання юридичних послуг від 28.04.2025 року на суму 15 000,00 грн., яка є співмірною сумою щодо обсягу наданих адвокатом послуг та складності розглянутої справи, які підлягають відшкодуванню відповідачем на користь позивача у порядку розподілу судових витрат та відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного суду від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.
В порядку ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню документально підтверджений судовий збір в сумі 7 036,40 грн., сплачений позивачем під час звернення з даним позовом до суду.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 6, 11, 177-182, 190, 526, 527, 610, 611, 625, 626, 628, 655, 656 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2, 4, 6-13, 19, 82, 89, 133, 137, 141, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 279, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Позов ОСОБА_1 Товариства з обмеженою відповідальністю «Холдингсгрупп» про стягнення коштів за договором інвестування та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Холдингсгрупп» (код ЄДРПОУ 444593313, м. Київ, вул. Г. Хоткевича, 12) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) внесок за Договором про об'єднання спільних дій щодо спільного фінансування та залучення коштів учасників з метою подальшого фінансування операційної діяльності, передачі в стратегічне управління та реалізації інвестиційних проектів ТОВ «Мама, ну купи» від 13.05.2024 року № 31 в розмірі 15 000,00 доларів США та відсотки за п. 2.3 Договору за період з липня 2024 року по квітень 2025 року у розмірі 3 750,00 доларів США, а всього на загальну суму 18 750,00 (вісімнадцять тисяч сімсот п'ятдесят) доларів США.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Холдингсгрупп» (код ЄДРПОУ 444593313, м. Київ, вул. Г. Хоткевича, 12) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) моральну шкоду в розмірі 5 000 (п'ять тисяч) гривень 00 копійок.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Холдингсгрупп» (код ЄДРПОУ 444593313, м. Київ, вул. Г. Хоткевича, 12) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн. та судовий збір
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасники справи мають право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення даного рішення суду.
Повний текст рішення складено 11 грудня 2025 року.
Суддя: В.І. Галаган