Справа № 320/14030/24 Суддя (судді) першої інстанції: Колеснікова І.С.
10 грудня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ганечко О.М.,
суддів Василенка Я.М.,
Кузьменка В.В.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 , з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі відповідач-1) та Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі відповідач-2), в якому просила суд:
- скасувати рішення №932500165474 від 25.01.2024 року Головного управління пенсійного фонду України у Київській області, яким відмовлено в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 на пільгових умовах за Списком №2;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2, починаючи з 24.01.2024 року;
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області щодо незарахування ОСОБА_1 періодів роботи з 01.01.2004 по 25.03.2004 року, з 01.04.2004 року по 01.07.2005 року, з 01.07.2005 року по 16.11.2006 року та з 17.04.2012 року по 14.12.2023 року в подвійному розмірі відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області ОСОБА_1 зарахувати при призначенні пенсії періоди роботи з 01.01.2004 року по 25.03.2004 року, з 01.04.2004 року по 01.07.2005 року, з 01.07.2005 року по 16.11.2006 року та з 17.04.2012 року по 14.12.2023 року в подвійному розмірі відповідно до ст. 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що після досягнення 50-річного віку позивач звернулася до органу пенсійного фонду із заявою про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2. Відповідач-2 відмовив у призначенні пенсії з тих підстав, що заявниця не досягла пенсійного віку (55 років), визначеного пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV). Позивач, посилаючись на положення п."б" ч.1 ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) в редакції до внесення змін "Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VІІІ, рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, переконана, що досягла віку, необхідного для призначення такої пенсії. Окрім цього, відповідачем-1 не зараховано до страхового стажу спірні період роботи в інфекційному відділенні охорони здоров'я в подвійному розмірі відповідно до ст.60 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду в адміністративній справі №320/14030/24 відкрито провадження та вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Крім того, ухвалою суду від 29.04.2025 залучено до участі у справі №320/14030/24 в якості співвідповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Рішенням Київського окружного адміністративного від 30 червня 2025 року, адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення №932500165474 від 25.01.2024 року Головного управління пенсійного фонду України в Донецькій області, яким відмовлено в призначені пенсії за віком ОСОБА_1 на пільгових умовах за Списком №2.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо незарахування ОСОБА_1 періодів роботи з 01.01.2004 по 25.03.2004 року, з 01.04.2004 року по 01.07.2005 року, з 01.07.2005 року по 16.11.2006 року та з 17.04.2012 року по 14.12.2023 року в подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області ОСОБА_1 зарахувати при призначенні пенсії періоди роботи з 01.01.2004 року по 25.03.2004 року, з 01.04.2004 року по 01.07.2005 року, з 01.07.2005 року по 16.11.2006 року та з 17.04.2012 року по 14.12.2023 року в подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2, з урахуванням висновків суду.
В іншій частині позову відмовлено.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1211 грн. (одна тисяча двісті одинадцять) 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі відповідач 1) та Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області подали апеляційні скарги, в яких просять рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нову постанову, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.09.2025 відкрито апеляційне провадження та призначено апеляційну скаргу до розгляду в порядку письмового провадження на 10.12.2025.
Дану справу розглянуто в порядку письмового провадження, оскільки, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційних скарг, згідно норм ст. 309 КАС України.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі відповідач 1) та Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області не підлягають задоволенню, з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 24.01.2024 ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Рішенням відповідача 2 №932500165474 від 25.01.2024 року позивачу було відмовлено в призначені пенсію за віком на пільгових умовах у зв'язку з тим, що заявниця не досягла необхідного пенсійного віку.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги частково, виходив з того, що на час виникнення спірних правовідносин Закон №1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020, встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, для жінок після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах, в той час, як положення Закону №1058-ІV визначають таке право для жінок після досягнення ними 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Відтак, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ (з урахуванням Рішення №1-р/2020) та Закону №1058-ІV в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах та стажу роботи.
Суд дійшов висновку, що орган Пенсійного фонду України зобов'язаний був при обчисленні загального страхового стажу враховувати період роботи позивача з 01.01.2004 по 25.03.2004 року, з 01.04.2004 року по 01.07.2005 року, з 01.07.2005 року по 16.11.2006 року та з 17.04.2012 року по 14.12.2023 року в інфекційному відділенні закладу охорони здоров'я в подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону №1058-ІV.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача призначити та виплатити їй пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2, починаючи з 24.01.2024 року, суд дійшов до висновку про неможливість втручання в дискреційні повноваження відповідача, а отже, не вбачав правових підстав для задоволення позовної вимоги щодо зобов'язання відповідача призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2, починаючи з 24.01.2024 року.
Оцінюючи зібрані у справі докази в сукупності та мотиви суду щодо кожної з позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково.
Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області вважає вказані висновки суду необґрунтованими та помилковими, оскільки:
- на момент звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України позивач не набула права на пенсійну виплату оскільки не досягла необхідного для цього пенсійного віку;
- Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області діяло в межах та в спосіб передбачений чинним законодавством України.
Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області апеляційну скаргу мотивує тим, що ОСОБА_1 не досягла на дату звернення 24.01.2025 пенсійного віку (55 років) та до заяви не додано довідок, що підтверджують пільговий характер роботи у зв'язку з чим, відсутні підстави для переведення з пенсії за вислугу років на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 відповідно до положень статті 114 Закону № 1058.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно приписів ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Частиною першою статті 26 Закону №1058-ІV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
11.10.2017 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 №2148-VIII (далі - Закон №2148-VIII), яким Закон №1058-ІV доповнено Розділом XIV-1 "Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян".
Так, ч.1 ст.114 Закону № 1058-ІV, визначено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Пунктом 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-ІV, передбачено, що працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку, зокрема, 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.
Водночас, до внесення відповідних змін у Закон №1058-ІV питання призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 визначалося Законом №1788-XII, який залишається чинним на день виникнення спірних правовідносин.
За приписами ст.12 Закону № 1788-XII, право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Згідно з пунктом "б" ч.1 ст.13 Закону № 1788-XII, в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VІІІ (далі Закон №213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.
Таким чином, зазначена норма передбачає зміст ідентичний пункту 1 частини другої статті 114 Закону № 1058-ІV.
Тобто, на час виникнення спірних правовідносин призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 врегульовано положеннями двох нормативно-правових актів, а саме: статтею 114 Закону №1058-ІV, в редакції Закону №2148-VIII та статтею 13 Закону №1788-XII в редакції Закону №213-VІІІ.
Водночас, Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення статті 13 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VІІІ (п.1).
Стаття 13 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VІІІ, які визнані неконституційними, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення (п.2).
Пунктом 3 Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 визначено, що застосуванню підлягає стаття 13 Закону №1788-XII в редакції до внесення змін Законом №213-VІІІ для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
"На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.
За таких обставин, на час виникнення спірних правовідносин Закон №1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020, встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, для жінок після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах, в той час, як положення Закону №1058-ІV визначають таке право для жінок після досягнення ними 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Щодо доводів апелянтів про те, що на момент звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України позивач не набула права на пенсійну виплату оскільки не досягла необхідного для цього пенсійного віку, колегія суддів враховує, що на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ (з урахуванням Рішення №1-р/2020) та Закону №1058-ІV в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах та стажу роботи.
Оскільки норми вказаних законів регулюють одне і те ж коло відносин, то ці норми суперечать одна одній.
Таке регулювання порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України").
Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (№11-1207апп19) сформовано правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи (п.56).
Ураховуючи викладене, на переконання колегії суддів, за наведеного правового регулювання застосуванню у цій справі підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ, а не Закону №1058-ІV, оскільки положення пункту "б" частини першої статті 13 Закону №1788-XII визначає більш сприятливі умови для жінок при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Така позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 03.11.2021 у справі №360/3611/20 (№11-209заі21), які є обов'язковими для врахування судом в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України.
Як встановлено колегією суддів, позивач народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , на день звернення до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії (24.01.2024) - досягла віку 50 років.
Згідно частини 4 статті 24 Закону №1058-ІV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Крім того, за правилами пункту 16 Розділу XV "Прикінцеві положення" цього Закону, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Таке правове регулювання вказує на те, що положення Закону №1058-ІV, в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах (в т.ч. щодо пільг по обчисленню стажу), станом на час звернення позивача за призначенням пенсії діяли і підлягали застосуванню відповідними суб'єктами під час виконання покладених на них функцій.
Відповідно до статті 60 Закону №1058-ІV, робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у психіатричних закладах охорони здоров'я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
За правилами статті 60 Закону України №1058-ІV, та в силу приписів пункту 16 Розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України №1058-ІV, період роботи у інфекційному закладі охорони здоров'я підлягає зарахуванню до стажу роботи на пільгових умовах у подвійному розмірі.
Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 04 грудня 2019 року у справі № 689/872/17 та від 20 квітня 2022 року у справі №214/3705/17, від 08 червня 2022 року у справі №510/1593/16-а, від 27 квітня 2023 року у справі №160/14078/22, згідно з висновками яких зобов'язано відповідачів зарахувати до страхового стажу в подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону №1058-ІV періоди роботи позивачів в інфекційних закладах після 01 січня 2004 року, тобто після дати набрання чинності Законом №1058-ІV.
Відтак, на переконання колегії суддів, відповідачі зобов'язані були при обчисленні загального страхового стажу враховувати період роботи ОСОБА_1 з 01.01.2004 по 25.03.2004 року, з 01.04.2004 року по 01.07.2005 року, з 01.07.2005 року по 16.11.2006 року та з 17.04.2012 року по 14.12.2023 року в інфекційному відділенні закладу охорони здоров'я в подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону №1058-ІV.
Інші доводи апеляційних скарг не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянтів, викладені у скаргах, не свідчать про порушення судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже, при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всі вимоги законодавства, а тому відсутні підстави для його скасування.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За правилами статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. ст. 243, 244, 311, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд -
Апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена з підстав, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Ганечко
Судді Я.М. Василенко
В.В. Кузьменко