Провадження № 2/359/805/2025
Справа № 359/10429/24
05 грудня 2025 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді Яковлєвої Л.В.,
при секретарі Бокей А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Борисполі Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, -
27 вересня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з позовом, яким просив стягнути з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку грошових коштів в рахунок відшкодування моральної шкоди в розмірі 300 000, 00 грн. та перерахувати їх позивачу на рахунок Державної прикордонної служби України.
Вимоги обгрунтовано тим, що Національним антикорупційним бюро України за погодженням з прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури було розпочато досудове розслідування за матеріалами кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 52021000000000335 від 29 червня 2021 року, відносно ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366-2 КК України. 20 грудня 2022 року позивачу вручено підозру в скоєнні даного злочину. 01 березня 2023 року обвинувальний акт у кримінальному проваджені № 52021000000000335 від 29 червня 2021 року скеровано до суду. Вироком Вищого антикорупційного суду від 15 квітня 2024 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального право-порушення, передбаченого ч. 1 ст. 366-2 КК України та виправдано у зв'язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення. Ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 28 серпня 2024 року вирок Вищого антикорупційного суду від 15 квітня 2024 року залишено без змін.
Через незаконне притягнення до кримінальної відповідальності, тривале перебування позивача в період з 20 грудня 2022 року по 28 серпня 2024 року під слідством та судом у статусі підозрюваного, обвинуваченого та виходячи з вимог ст. 55, 56 Конституції України, ст. 130 КПК України, ст. 23, 1176 ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового розслідування, прокуратури і суду», ОСОБА_1 просить стягнути з держави Україна моральну шкоду в розмірі 300 000, 00 грн.
Ухвалою суду від 03 жовтня 2024 року у справі відкрито провадження за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання з викликом і повідомленням. Сторонам роз'яснено права, обов'язки та встановлено строки для їх реалізації.
07 листопада 2024 року від Державної казначейської служби України надійшов відзив, яким просили відмовити у задоволені позову зважаючи на те, що даний державний орган є неналежним відповідачем у справі, оскільки казначейство не є учасником спірних відносин і не володіє будь - якими фактичними даними, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для справи. Казначейство жодних прав та інтересів позивача не порушувало. Зазначено, що служба не має нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу внаслідок дій інших державних органів.
Звернено увагу суду на некоректність вимог резолютивної частини позову, оскільки за судовою практикою резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомості про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення прав позивача, у разі встановлення судом таких порушень.
Також Державна казначейська служба України зазначила, що відповідно вимог ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен день перебування під слідством чи судом. Розмір мінімальної заробітної плати на 2024 рік, згідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» у місячному розмірі : з 01 січня становив 7100, 00 грн, а з 01 квітня 8000, 00 грн.
При цьому, згідно ст. 7 вказаного Закону, встановлено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішенням суду на рівні 1600, 00 грн. Виходячи з наведеного, казначейство вважає розрахунок моральної шкоди, здійснений позивачем, необгрунтованим та таким, що явно безпідставно завищений.
Крім того, казначейство вважає, що позивачем не доведено факт заподіяння моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, погіршенні стану здоров'я та його причинно наслідковий зв'язок. За наведених обставин, на переконання Державної казначейської служби України, взагалі відсутні підстави для задоволення позову в цілому.
Також 08 листопада 2024 року до суду подано клопотання, яким Державна казначейська служба України просила запропонувати позивачу визначити належних відповідачів у справі, а саме : Національне антикорупційне бюро України та Спеціалізовану антикоруп-ційну прокуратуру та залучити їх до участі у справі.
06 травня 2025 року представник позивача адвокат Осика С.В. подав до суду заперечення на клопотання Державної казначейської служби України щодо заміни первісного відповідача на належного, у якому наголосив, що відповідачем у справі є держава Україна, казначейська служба не наділена повноваженнями заявляти клопотання про заміну сторони відповідача, оскільки це прерогатива сторони позивача.
Цього ж дня позивач подав до суду заяву, якою не заперечував проти закриття підготовчого провадження у справі, призначення її до розгляду по суті, однак просив до вирішення клопотання Державної казначейської служби України про необхідність залучення належ-них відповідачів до справи повернутись у судовому засіданні при розгляді справи по суті, оскільки потребував часу для вивчення судової практики з цього питання.
Ухвалою суду від 06 травня 2025 року у справі закрито підготовче провадження та призначено її до розгляду по суті з викликом і повідомленням сторін.
09 вересня 2025 року позивач подав до суду заяву про збільшення позовних вимог, обгрунтовуючи яку зазначив, що постановою колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного суду від 11 березня 2025 року ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 28 серпня 2024 року залишено без змін, а касаційну скаргу прокурора без задоволення у кримінальному провадженні № 991/1926/23. Відтак, саме до 11 березня 2025 року ОСОБА_1 перебував під судовим слідством та саме у цей день виправдувальний вирок від 15 квітня 2024 року щодо нього набрав законної сили. Наведене, в свою чергу, свідчить про перебування позивача під слідством і судом протягом 26 місяців та 23 днів (з 20 грудня 2022 року по 11 березня 2025 року). Тому розрахунок відшкодування моральної шкоди просив здійснити враховуючи саме цей період часу.
Ухвалами суду від 11 вересня 2025 року було прийнято уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 та залучено до участі у справі в якості відповідачів Національне антикорупційне бюро України (далі по тексту - НАБУ) та Спеціалізована антикорупційна прокуратура Офісу Генерального прокурора (далі по тексту - САП).
09 жовтня 2025 року від НАБУ надійшов відзив, яким представник просив відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 з огляду на наступне. Так, НАБУ вважає, що твердження позивача про те, що внаслідок притягнення до кримінальної відповідальності його усталені життєві зв'язки розірвались, люди та військовослужбовці, які йому раніше довіряли, відвернулись від ОСОБА_1 і він залишився сам на сам зі своїми проблемами є без-підставними, необгрунтованими та такими, що не підтверджені належними доказами. Крім того, позивачу було повідомлено про підозру 20 грудня 2022 року, а вже 01 березня 2023 року обвинувальний акт щодо ОСОБА_1 було скеровано до Вищого антикорупційного суду. Тобто, з моменту повідомлення позивачу про підозру до моменту завершення досудового розслідування та направлення справи до суду, пройшло менше трьох місяців. У зв'язку з цим, на НАБУ не може бути покладено тягар відповідальності за тривалий, на думку позивача, розгляд справи. Також представник зазначив, що сам по собі факт перебування під слідством чи судом не є достатнім та вагомим аргументом щодо тверджень про заподіяння моральної шкоди позивачу.
Посилання ОСОБА_1 на те, що внаслідок його перебування під слідством та судом він був обмеженим у вільному пересуванні країною також є безпідставними, оскільки щодо нього не обирались жодні запобіжні заходи та позивач не звертався до детектива / прокурора з клопотаннями / заявами щодо виїзду за межі міста, області чи країни.
Визначений позивачем розмір моральної шкоди представник НАБУ вважає таким, що не відповідає засаді розумності і спрямований на його безпідставне збагачення за рахунок держави.
13 жовтня 2025 року САП подано відзив на позов, яким представник просив відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 , оскільки вважає твердження позивача про те, що внаслідок притягнення до кримінальної відповідальності його усталені життєві зв'язки розірвались, люди та військовослужбовці, які йому раніше довіряли, відвернулись від ОСОБА_1 і він залишився сам на сам зі своїми проблемами є безпідставними, необгрунтованими та такими, що не підтверджені належними доказами. Крім того, за змістом норм ст. 23, 1176 ЦК України, ст. 1, 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадя-нинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України за № 4 «Про судову практику відшкодування моральної (немайнової) шкоди» позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність моральної шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями органів слідства, прокуратури і заподіяною шкодою.
Також представник САП зауважив, визначений ОСОБА_1 розмір моральної шкоди є надмірно великим та таким, суперечить вимогам законодавства з огляду на наступне. Згідно ст. 38 Бюджетного кодексу України розмір мінімальної заробітної плати визначається в України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та, відповідно ч. 1 ст. 8 Закону, ставить 8000 грн. 00 коп. Однак у ч. 2 цієї статті зазначено, що розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, становить 1600 грн. 00 коп.. Відтак, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен призводити до її незаконного збагачення.
Посилання ОСОБА_1 на те, що внаслідок його перебування під слідством та судом він був обмеженим у вільному пересуванні країною на думку представника САП також є безпідставними, оскільки щодо позивача не обирались жодні запобіжні заходи та він не звертався до детектива / прокурора з клопотаннями / заявами щодо виїзду за межі міста, області чи країни.
Ухвалою суду від 14 жовтня 2025 року клопотання представників НАБУ та САП задоволено та здійснено при розгляді даної цивільної справи повернення на стадію підготовчого провадження.
Ухвалою суду від 31 жовтня 2025 року підготовче провадження у справі закрито та призначено її до розгляду по суті з викликом і повідомленням сторін.
Позивач в судовому засіданні свої вимоги підтримав та просив задовольнити.
Представники НАБУ та САП в судовому засіданні позовні вимоги не визнали та просили відмовити у їх задоволенні з підстав, наведених у їх відзивах.
Представник Державної казначейської служби України в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив. Разом з тим, у прохальній частині відзиву заявив клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Суд, заслухавши пояснення та обгрунтування сторін, повно та всебічно дослідивши матеріали справи з наявними в ній доказами, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й перевіривши обставини справи, розглянувши її у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року за № 2 передбачено, що відповідно ст. 55, 124 Конституції України та ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У статті 13 ЦПК України зазначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 12, 81, 89 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Доказами, відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунто-ваним є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що 12 червня 2020 року між Головою Державної прикордонної служби України генералом - майором ОСОБА_2 та начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_1 було укладено контракт про проходження громадянами військової служби в Державній прикордонній службі України (далі по тексту - ДПСУ) на посадах осіб офіцерського складу строком на один рік з 01 серпня 2020 року по 31 липня 2021 року.
Указом Президента України від 23 серпня 2020 року за № 352/2020 полковнику ОСОБА_1 присвоєно військове звання «генерал-майор».
25 травня 2021 року між Головою ДПСУ Дейнеком С.В. та начальником Південного регіонального управління ДПСУ Мулом С.А. укладено контракт про проходження громадянами військової служби в ДПСУ на посадах осіб офіцерського складу строком на один рік з 01 серпня 2021 року по 31 липня 2022 року.
Згідно ч. 1, 6 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Також з Витягу наказу Голови ДПСУ від 13 жовтня 2023 року за № 1474-ос вбачається, що генерал - майора ОСОБА_1 було призначено заступником директора Департаменту організації роботи, планування та контролю, який перебуває у розпорядженні Голови ДПСУ (а.с. 11).
Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Згідно п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, завдання моральної шкоди іншій особі.
Відповідно п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Судом встановлено, що 20 грудня 2022 року детектив Національного антикорупційного бюро України вручив позивачу повідомлення про підозру у скоєнні кримінальних право-порушень, передбачених ч. 1 ст. 366-2 КК України (у редакції Закону № 1074-ІХ від 04 грудня 2020 року), ч. 1 ст. 366-2 КК України (у редакції Закону № 1576-ІХ від 29 червня 2021 року) (а.с 72- 83).
01 березня 2023 року прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора було затверджено обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 52021000000000335 від 29 червня 2021 року за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 366-2 КК України (а.с. 84-97).
03 березня 2023 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні від 29 червня 2021 року за № 52021000000000335 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 366-2 КК України було направлено до Вищого антикорупційного суду.
Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 19 липня 2023 року позивача звільнено від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності в частині обвинувачення в умисному внесенні 23 березня 2021 року завідомо недостовірних відомостей до декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого само-врядування за 2020 рік. На підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України кримінальне провадження № 52021000000000335 від 29 червня 2021 року в частині вказаного обвинувачення закрито.
Вироком Вищого антикорупційного суду від 15 квітня 2024 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366-2 КК України та виправдано у зв'язку із відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення (а.с. 14-28).
Ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 28 серпня 2024 року апеляційну скаргу прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури залишено без задоволення, а вирок Вищого антикорупційного суду від 15 квітня 2024 року залишено без змін (а.с. 29 - 30).
Постановою колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного суду від 11 березня 2025 року ухвалу Апеляційної палати Вищого анти-корупційного суду від 28 серпня 2024 року залишено без змін, а касаційну скаргу прокурора без задоволення (а.с. 225-228).
Згідно ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
З наведеного вбачається обгрунтованість тверджень позивача про безпідставне тривале перебування ОСОБА_1 в статусі підозрюваного (з 20 грудня 2022 року) та обвинуваченого (з 01 березня 2023 року) під час здійснення досудового розслідування, яке здійснювало Національне антикорупційне бюро України за погодженням з Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою Офісу Генерального прокурора, та судового провадження, яке завершилось постановленням виправдувального вирокуу зв'язку із відсутністю в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, тобто за реабілітуючих обставин.
Згідно ч. 1 ст. 23 Цивільного кодексу України (далі по тексту ЦК України), особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Частинами 2, 3 вказаної статті визначено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно ч. 1, 2 ст. 1167 ЦК України, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.
Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, перед-бачених законом.
Відповідно вимог ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.
За змістом п. 2 ч. 1 ст. 2 вказаного Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Згідно ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, моральна шкода.
Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (стаття 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
Згідно ч. 2, 3 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Слід зазначити, що відповідно вимог ст. 56 Конституції України держава закріплює право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Рішенням Конституційного Суду України від 03 жовтня 2001 року по справі № 1-36/2001 (справа про відшкодування шкоди державою) встановлено, що відшкодування шкоди (матеріальної чи моральної), завданої фізичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, покладається саме на державу, а не на відповідні органи державної влади, тобто відшкодування шкоди в таких випадках здійснюється за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання державних органів.
Згідно Положення про Державну казначейську службу України, затвердженим Указом Президента України від 13 квітня 2011 року за № 460/2011, Державна казначейська служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, на яке покладено повноваження по здійсненню через систему електронних платежів Національного банку України розрахунково-касове обслуговування розпорядників, одержувачів бюджетних коштів.
Пунктом 1.3. Порядку виконання Державним казначейством України рішень суду щодо відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, а також судів, затвердженого Наказом Державного казначейства України від 02 лютого 2007 року за №28, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 лютого 2007 року за № 149/13416, виконання рішень суду, які передбачають відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, а також судів, здійснюється Державним казначейством України за вимогами державних виконавців за черговістю їх надходження, за рахунок і в межах бюджетних асигнувань, затверджених у Державному бюджеті України на цю мету.
Відповідно положень ст. 48 Бюджетного кодексу України, в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України операцій з коштами державного бюджету.
Отже, стягнення шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду провадиться з Державного казначейства У країни за рахунок Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку.
Таким чином, відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється саме за рахунок держави.
Оскільки органи Державної казначейської служби України є єдиними розпорядниками коштів Державного та місцевих бюджетів, тому саме на них покладено обов'язок по виконанню рішення суду щодо відшкодування шкоди, завданої фізичній особі іншими органами державної влади в разі доведеності заподіяння такої шкоди.
За змістом ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно правових висновків Верховного Суду, наведених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2022 року по справі №635/6172/17, залучення або незалучення до участі у справах з державою Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення відповідача у справі, оскільки таким належним відповідачем є Держава Україна, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган. Тому у спорах про стягнення з держави коштів, зокрема і про стягнення відшкодування завданої шкоди (компенсацій), немає необхідності визначати відповідачем Державну казначейську службу України або її територіальний орган. Останні зобов'язані виконати відповідне рішення суду незалежно від їхньої участі у розгляді справи за позовом до держави.
З урахуванням наведеного, суд приходить переконання, що ні Державна казначейська служба України, ні її структурні підрозділи не є належним відповідачем у справі щодо відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконним притягненням до кримінальної відповідальності позивача.
Згідно правового висновку Верховного Суду, наведеного у постанові від 04 серпня 2021 року у справі № 210/5290/17 (провадження № 61-1228св20), де зазначено : «у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року в справі № 6-2203цс15 вказано, що «відповідно ч. 3 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (в редакції, чинній на час виникнення правовідносин) відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом».
Отже, межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що «моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків мораль-ного характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.
Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості. Як свідчить тлумачення ст. 23, 1176 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі незаконною бездіяльністю органу державної влади відшкодовується державою і при визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості».
В свою чергу, закриття кримінального провадження щодо фізичної особи з реабілітуючих підстав є підтвердженням незаконних дій органів досудового розслідування, які в судовому порядку додатково не потрібно такими визнавати. Даний висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі за № 236/893/17.
Європейський суд з прав людини у справі «Thoma v. Luxembourg» (Тома проти Люксембургу) від 29 березня 2001 року використав принцип, за яким сам факт визнання порушеного права є достатнім для справедливої сатисфакції.
Відтак, негативні для ОСОБА_1 наслідки, пов'язані з незаконним перебуванням у процесуальному статусі підозрюваного, а в подальшому обвинуваченого, у вигляді переживань з приводу необхідності вживати додаткових зусиль для організації власного життя, завдавало незручностей і додаткових витрат, пов'язаних з необхідністю прибувати до органу досудового розслідування та суду, залучення адвоката для свого захисту, необхідність відстоювати власні честь та доводити невинуватість у інкримінованому злочині, беззаперечно завдавало ОСОБА_1 моральної шкоди.
З огляду на вищевказане, суд приходить переконання, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснювали досудове розслідування, прокуратури у зв'язку з незаконним повідомленням про підозру та тривалим перебуванням під слідством і судом в статусі підозрюваного та обвинуваченого.
Коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, про що раніше зазначав Верховний суд України у своїй постанові від 02 грудня 2015 ку у справі № 6-2203цс15.
Згідно ст. 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік» з 01 січня 2025 року мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 8000 грн. 00 коп.. Розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму, зазначеного в абзаці 9 статті 7 цього Закону.
За змістом абз. 9 ст. 7 вказаного Закону прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, становить: з 01 січня 2025 року по 31 липня 2025 року - 1600 грн. 00 коп., з 01 серпня 2025 року по 31 грудня 2025 року - 2102 грн. 00 коп..
З огляду на це та посилання представників відповідачів на неправильність обрахунку позивачем розміру завданої моральної шкоди, яку ним обчислено з суми 8000 грн. 00 коп., а не з 1600 грн. 00 коп., саме яка, на переконання представників НАБУ та САП, має бути застосованою до даних правовідносин, суд зазначає наступне.
Аналізуючи релевантну судову практику Верховного Суду при розгляді справ про відшкодування моральної шкоди у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 квітня 2025 року у справі за № 757/1549/21-ц роз'яснив про необхідність застосування «мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду», «виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом», «мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування», а тому при вирішенні указаної справи необхідно виходити із установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» мінімальної заробітної плати у місячному розмірі 8000 грн. 00 коп.
У зв'язку з цим суд приходить висновку про наявність підстав для визначення розміру моральної шкоди, завданої ОСОБА_1 , виходячи саме з величини мінімальної заробітної плати у місячному розмірі 8000 грн. 00 коп., як це передбачено у ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік».
У постанові Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 березня 2023 року у справі за №308/12810/21 зроблено висновок, що суди попередніх інстанції правильно визначили період перебування під слідством і судом та керувалися тим, що цей строк обмежується днем набрання законної сили виправдувальним вироком суду. Суди правильно виходили з того, що строк розгляду справи судом касаційної інстанції не входить у період перебування особи під слідством і судом, оскільки вважається, що особа перебуває під слідством і судом до набрання виправдувальним вироком законної сили.
Зважаючи на це, вимоги позивача про обрахунок завданої моральної шкоди за період з 20 грудня 2022 року до 11 березня 2025 року включно, тобто до ухваленняколегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного суду постанови у справі за № 991/1926/23, є безпідставними, оскільки вирок Вищого антикорупційного суду від 15 квітня 2024 року було залишено без змін та, відповідно, він набрав законної сили, з дня постановлення Апеляційною палато Вищого антикорупційного суду ухвали від 28 серпня 2024 року.
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом («Stankov v. Bulgaria» (Станков проти Болгарії) від 12 липня 2007 року).
При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях ЄСПЛ, який виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої ст. 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях «Thoma v. Luxembourg» (Тома проти Люксембургу)», «Caloc v. France» (Калок проти Франції) та «Niedbala v. Poland» (Недбала проти Польщі) ЄСПЛ дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.
Відтак, позивач перебував під слідством та судом у статусі підозрюваного та обвинуваченого у період з 20 грудня 2022 року до 28 серпня 2024 року включно, тобто 20 місяців 8 днів, а тому розмір морального відшкодування становить 162 064 грн. 52 коп. (8000 грн. 00 коп. х 20 місяців = 160000 грн. 00 коп.) + (8000 грн. 00 коп. / 31 календарний день х 8 днів = 2064 грн. 52 коп.)
Зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості, розмір завданої позивачу моральної шкоди суд визначає в сумі 162064 грн. 52 коп., оскільки такий розмір не менший від мінімального і не більший ніж достатній для розумного задоволення потреб ОСОБА_1 як особи, що має право на відшкодування шкоди відповідно Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та не призводить до його збагачення за рахунок держави.
В свою чергу, позивачем не доведено та не надано суду жодних належних і допустимих доказів, на підставі яких суд мав би підстави для визначення і стягнення на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в більшому розмірі. У зв'язку з цим, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Згідно ч. 1 ст. 133 та ч. 1 ст. 141 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Однак, оскільки ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору за подачу такого позову до суду, такі витрати підлягають віднесенню за рахунок держави.
На підставі викладеного та керуючись ст. 10 - 13, 76-82, 133, 141, 223, 258-259, 263-265, 353, 354 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , код платника податків - НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання : АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_2 виданий 14 червня 2019 року Бориспільським РВ УМВС України в м. Києві та Київській області) моральну шкоду в розмірі 162 064 (сто шістдесят дві тисячі шістдесят чотири) гривні 52 (п'ятдесят дві) копійки.
В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Київського апеляційного суду через Бориспільський міськрайонний суд протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження, або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду виготовлено 11 грудня 2025 року.
Суддя Л.В. Яковл єва