Білоцерківський міськрайонний суд Київської області
Справа № 357/20245/25
Провадження № 2-аз/357/63/25
іменем України
11 грудня 2025 року cуддя Білоцерківського міськрайонного суду Київської області Орєхов О. І. розглянувши в письмовому провадженні заяву представника позивача адвоката Нікушина Валерія Сергійовича про забезпечення позову по адміністративній справі № 357/20245/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови, -
В грудні 2025 року уповноважений адвокат Нікушина Валерія Сергіївна, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , звернулася до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови.
Згідно ч. 2 ст. 18 КАС України, дана позовна заява була зареєстрована в Єдиній автоматизованій системі документообігу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.12.2025 головуючим суддею визначено Орєхова О.І. та отримана для розгляду.
Одночасно з позовною заявою адвокатом Нікушиною Валерією Сергіївною, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , подано заяву про забезпечення вищевказаного позову шляхом зупинення стягнення на підставі постанови ІНФОРМАЦІЯ_2 по справі про адміністративне правопорушення № 4096 від 29.09.2025 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП до набрання судовим рішенням у справі за адміністративним позовом про скасування Постанови № 4096 від 29.09.2025 року по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 КУпАП законної сили.
В обґрунтування поданої заяви зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_3 29.09.2025 ухвалено постанову № 4096 за справою про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, відповідно до якої визнано винним ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП і накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000,00 грн.
ІНФОРМАЦІЯ_3 . не було направлено примірник вище вказаної постанови ОСОБА_1 у порушення ст. 285 КУпАП.
Натомість 04.11.2025 ІНФОРМАЦІЯ_3 направлено заяву про примусове виконання рішення до Білоцерківського ВДВС у Білоцерківському районі Київської області ЦМУ МЮ (м.Київ) без підтвердження належного сповіщення про ухвалення постанови ОСОБА_1 , для сплати ним штрафу в добровільному порядку.
07.11.2025 державним виконавцем Білоцерківського ВДВС у Білоцерківському районні Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Мочинським Миколою Анатолійовичем ухвалено постанову про відкриття виконавчого провадження № 79533147.
Відповідно до вказаної постанови зобов'язано ОСОБА_1 сплатити штраф в розмірі 34 000 грн.
Проте, відповідно до постанови № 4096 ОСОБА_1 має сплатити штраф протягом 30 днів з дня набрання постановою законної сили (дата набрання законної сили 10.10.2025), тому останній мав право сплатити штраф в розмірі 17 000 грн до 08.11.2025.
Проте, через неправомірні дії ІНФОРМАЦІЯ_4 (який звернувся з заявою про примусове виконання 04.11.2025) та державного виконавця Мочинського Миколи Анатолійовича (який відкрив виконавче провадження 07.11.2025 та в той же день ухваливши постанови про арешт рахунків боржника) ОСОБА_1 було незаконно позбавлено можливості сплати штраф в розмірі 17 000 грн, зобов'язано сплатити штраф в розмірі 34 000 грн. та виконавчий збір в розмірі 3400 грн.
Зазначену вище постанову ОСОБА_1 має намір оскаржити в судовому порядку у зв'язку з чим виникла необхідність у забезпеченні позову.
Вважає доцільним застосувати такий вид забезпечення позову як зупинення стягнення на підставі оскаржуваної постанови, оскільки вона є виконавчим документом. Застосування вказаного заходу забезпечення позову не призведе до спричинення негативних «наслідків для відповідача як стягувача, оскільки у разі відмови у задоволенні позовних вимог примусове виконання продовжиться у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Разом з тим, вважає, що невжиття вказаного заходу забезпечення позову, в разі ухвалення судом рішення про задоволення позову, може ускладнити ефективний захист та поновлення прав позивача, оскільки вимагатиме від нього вжиття відповідних заходів щодо повернення стягнутих грошових коштів в рамках примусового виконання оскаржуваної постанови, зокрема шляхом звернення до суду з відповідним позовом або подальшого подання заяв про збільшення позовних вимог.
Просила задовольнити заяву про забезпечення позову в повному обсязі.
Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 09.12.2025 головуючим суддею по справі було визначено суддю Орєхова О.І. та отримана для розгляду.
Суддя, вивчивши заяву з додатками, перевіривши матеріали адміністративної справи № 357/20245/25, вважає, що заява представника позивача адвоката Нікушиної Валерії Сергіївни про забезпечення позову підлягає задоволенню з таких підстав.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання судового рішення в разі задоволення позовних вимог. При цьому заходи забезпечення позову вживаються судом з метою охорони прав та інтересів позивача на час розгляду справи та не можуть вирішувати спірні правовідносини по суті.
Тобто інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів позивача в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі.
Мета забезпечення позову це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового рішення, а також перешкоджання спричинення значної шкоди заявнику.
Відповідно до ч. 1 ст. 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову
Частиною 2 цієї статті передбачено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
За приписами ч. 1 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Частина 2 ст. 151 КАС України передбачає, що суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Статтею 154 КАС України передбачено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи. Суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову. Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
Виходячи з системного тлумачення зазначених положень вбачається, що застосування заходів забезпечення позову можливе лише у випадку існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або якщо захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також наявність ознак, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень. При цьому небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача має бути очевидною.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» в тій частині, яка стосується загальних положень застосування забезпечення позову, а також Постанови Пленуму Вищого адміністративного Суду України від 06 березня 2008 року № 2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ» розглядаючи клопотання про забезпечення позову, суд (суддя) повинен з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з таким клопотанням, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки заявника, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Також суд має враховувати співрозмірність вимог клопотання про забезпечення позову заявленим позовним вимогам та обставинам справи.
Розгляд заяви про вжиття заходів забезпечення позову не передбачає надання оцінки правомірності дій, рішень чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, а спрямований виключно на забезпечення захисту прав, свобод та інтересів позивача на час розгляду справи. Тобто, виключно за результатами розгляду справи по суті судом надається повна, всебічна та об'єктивна оцінка оскаржуваному рішенню, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
При цьому, відповідно до положень абзацу 1 пункту 17 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" від 06 березня 2008 року № 2 встановлено, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, кожен, чиї права та свободи, визнанні в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть, якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Єфективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права (рішення від 31.07.2003 роки у справі «Дорани проти Ірландії» (Doran v. Ireland),
При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії (рішення від 17.07.2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Відповідно до статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд також враховує, що заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з предметом позову.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Аналогічна позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 11 січня 2022 року у справі № 640/18852/21.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Виходячи із наведеного, у випадку звернення сторони із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення із такою заявою.
Встановлено, що уповноважений адвокат Нікушина Валерія Сергіївна, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , звернулася до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, 29.09.2025 ІНФОРМАЦІЯ_5 ухвалено постанову № 4096 за справою про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, відповідно до якої визнано винним ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП і накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17 000,00 грн.
ІНФОРМАЦІЯ_3 . не було направлено примірник вище вказаної постанови ОСОБА_1 у порушення ст. 285 КУпАП.
Не погоджуючись з вищевказаною постановою, уповноважений представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Нікушина Валерія Сергіївна просить поновити позивачу ОСОБА_1 строк на звернення до суду з адміністративним позовом та скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_2 № 4096 від 29.09.2025 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а справу про адміністративне правопорушення закрити.
З огляду на викладене, між позивачем та відповідачем дійсно існує спір щодо правомірності постанови ІНФОРМАЦІЯ_2 № 4096 від 29.09.2025.
Разом з тим, з наданих до заяви письмових доказів вбачається, що 07.11.2025 державним виконавцем Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Мочинським Миколою Анатолійовичем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 79533147 з примусового виконання постанови № 4096, винесеної 29.09.2025 ІНФОРМАЦІЯ_3 про стягнення штрафу в розмірі 34 000,00 грн з ОСОБА_1 .
Таким чином, постанова ІНФОРМАЦІЯ_6 № 4096 від 29.09.2025 знаходиться в стані примусового виконання і державним виконавцем вчиняються і будуть вчинятись дії передбачені Законом України «Про виконавче провадження» № 1404-VІІІ спрямовані на виконання оскаржуваної постанови.
Встановлено, що заявлений позивачем вид заходів забезпечення позову передбачений нормами чинного законодавства та є доцільним заходом забезпечення позову в рамках даної адміністративної справи, оскільки стягнення штрафу в примусовому порядку на підставі оскаржуваної постанови до прийняття судом рішення може істотно ускладнити поновлення порушених прав позивача у разі задоволення адміністративного позову.
Водночас, у випадку безпідставності позовних вимог позивача вжиття заходів забезпечення позову не перешкодить стягненню штрафу після набрання рішенням законної сили.
З огляду на викладене, враховуючи збалансованість інтересів заявника, держави та суб'єкта владних повноважень, співмірність негативних наслідків для кожної із сторін спору, оцінюючи обґрунтованість заяви про забезпечення позову, суддя вважає, що представником позивача наведено обставини та надано докази, які свідчать, що виконання рішення у справі у разі задоволення позовних вимог з метою захисту прав, свобод та інтересів позивача буде ускладненим або неможливим без вжиття заходів забезпечення позову, а також, що для відновлення таких прав і свобод необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а тому заява про забезпечення підлягає задоволенню.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVINANDOTHERSv. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Слід зазначити, що ухвала суду про забезпечення позову згідно з ст. 241 КАС України є видом судового рішення, яке відповідно до ст. 124 Конституції України та ст. 14 КАС України є обов'язковим для виконання всіма державними органами, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими та їх об'єднаннями на всій території України.
А відтак, вимогу ст. 156 КАС України про те, що ухвала про забезпечення позову виконується в порядку, встановленому для виконання судових рішень, можна цілком обґрунтовано розглядати як загальну вимогу про обов'язковість судових рішень, встановлену ст. 124 Конституції України та ст. 18 ЦПК України.
Таким чином, ухвала про забезпечення позову є обов'язковою до виконання всіма суб'єктами, кому вона адресована та кого вона стосується і повинна бути виконана цими суб'єктами самостійно, тобто без залучення державної виконавчої служби.
На підставі викладено та керуючись Постановою Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», Постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" від 06.03.2008 року № 2, ст. ст. 50, 153, 154, 243, 248, 294 КАС України, суддя, -
Заяву представника позивача адвоката Нікушина Валерія Сергійовича про забезпечення позову по адміністративній справі № 357/20245/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови, - задовольнити.
Вжити заходи по забезпеченню позову, шляхом зупинення стягнення у виконавчому провадженні № 79533147, що відкрито державним виконавцем Білоцерського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Мочинським Миколою Анатолійовичем на підставі постанови № 4096, виданої 29.09.2025 ІНФОРМАЦІЯ_5 про стягнення штрафу в розмірі 34 000,00 грн з ОСОБА_1 .
Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.
Ухвала суду про забезпечення позову виконується негайно з дня її постановлення в порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Копію ухвали направити учасникам справи та уповноваженим органам для виконання.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання. Учасник справи, якому ухвала не була вручена в день її підписання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідної ухвали.
Ухвала набирає законної сили негайно після її підписання.
Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Повний текст ухвали складено 11 грудня 2025 року.
Суддя О. І. Орєхов