Справа № 357/14335/25
Провадження № 2-а/357/463/25
іменем України
11 грудня 2025 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Орєхова О.І.,
за участю секретаря судового засідання - Кича М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 міста Біла Церква в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про адміністративне правопорушення,
У вересні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 скасування постанови про адміністративне правопорушення, обґрунтовуючи тим, що 04.08.2025, за підписом ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 , підполковника ОСОБА_2 , винесена постанова № 3309/1 за справою про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП щодо визнання винним гр. ОСОБА_1 та накладено на нього штраф в розмірі 17 000 гривень. Постанову було винесено на підставі протоколу. В протоколі зазначено, що ОСОБА_1 після направлення повістки рекомендованим листом Укрпошти № 061022345480 від14.01.2025 для прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_2 не з'явився в термін вказаний в повстці без поважних причин, чим порушив Порядок організації та ведення військового обліку призовників і військовослужбовців, чим порушив ст.1 ст.10 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та ч.1 ст. 22 ЗУ «Про мобілізацію і мобілізаційну підготовку». Вказує на те, що ним підчас доставки до ІНФОРМАЦІЯ_2 було пред'явлено в мобільному додатку «Резерв+» свій військовий обліковий документ, де зазначено, що дані уточнено вчасно. Крім того, у зазначеному застосунку, зазначено тип відстрочки п. 2 ч.1 ст. 23, яка дійсна до 25.08.2026. 22 серпня 2025 року перебуваючи в черговий раз в ІНФОРМАЦІЯ_3 йому була вручена постанова від 04.08.2025. Просив суд визнати протиправною та скасувати постанову відповідача № 3309/1 від 04.08.2025, справу закрити та стягнути з відповідача понесені судові витрати, зокрема, судовий збір та витрати на правову допомогу ( а. с. 1-4 ).
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.09.2025 головуючим суддею визначено Орєхова О.І. ( а. с. 13-14 ) та матеріали передані для розгляду, отримані 09.09.2025.
Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі ( ч. 2 ст. 171 КАС України ).
Ухвалою судді від 15.09.2025 позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про адміністративне правопорушення, залишено без руху ( а. с. 18-20 ).
25.09.2025 за вх. № 54977 судом отримано заяву про усунення недоліків, в якій просив визнати причини пропуску строку звернення до суду поважними та поновити такий строк, обґрунтовуючи тим, що про оскаржувану постанову лише 22.08.2025 йому стало відомо, коли він її отримав ( а. с. 22 ).
Відповідно до ч. 8 ст. 171 КАС України питання про відкриття провадження в адміністративній справі суддя вирішує протягом п'яти днів з дня надходження до адміністративного суду позовної заяви, заяви про усунення недоліків позовної заяви у разі залишення позовної заяви без руху, або отримання судом у порядку, визначеному частинами третьою - шостою цієї статті, інформації про місце проживання (перебування) фізичної особи.
Ухвалою судді від 07.10.2025 поновлено ОСОБА_1 пропущений строк для звернення до суду та відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про адміністративне правопорушення. Повідомлено про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням ( виклику ) учасників справи. Одночасно витребувано з ІНФОРМАЦІЯ_2 належним чином завірену копію матеріалів по справі про адміністративне правопорушення, відносно громадянина ОСОБА_1 , за якою винесено постанову № 3309/1 від 04.08.2025 ( а. с. 25-26 ).
Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.
Згідно матеріалів справи, міститься супровідний лист від 07.10.2025 про направлення відповідачу копію ухвали та позову додатками для відома ( а. с. 27 ).
Водночас, не надходило з боку учасників справи, клопотань щодо розгляду справи з повідомленням ( викликом ) сторін.
Так, після отримання відповідної ухвали ( про відкриття провадження від 07.10.2025 ), про що свідчить поштове рекомендоване повідомлення про вручення, отримано відповідачем 20.10.2025 ( а. с. 28 ), на адресу суд 10.11.2025 за вх. № 65473 надійшов відзив на позовну заяву ( а. с. 29-35 ) з додатками ( а. с. 36-40 ).
В якості додатків до відзиву додано: довіреність; протокол № 910 про адміністративне правопорушення від 30.07.2025; паспортні дані позивача ОСОБА_1 ; повістку № 1948158, видана на ім'я ОСОБА_1 , якому належало з'явитися 24.01.2025 о 14:00 годині до ІНФОРМАЦІЯ_4 для уточнення даних; опис направлення повістки, який знаходиться на звороті самої повістки; постанову № 3309/1 від 04.08.2025 за справо про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Відзив обґрунтований тим, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з 17.05.2002 перебував на військовому обліку військовозобов'язаних у ІНФОРМАЦІЯ_4 . 14.01.2025 Єдиним реєстром автоматично було сформовано повістку № 1948158 (0610223454820) за встановленою формою та направлено поштовим зв'язком Укрпошти за адресою: АДРЕСА_1 ( дана адреса вказана позивачем під час оновлення даних ). 24.01.2025 позивач по повістці, сформованій через ЄДРПВР та направленій поштовим зв'язком Укрпошта, не з'явився без поважних причин, чим порушив ч. 10 ст. 1 ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу», Правила військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів до Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних, затвердженого постановою КМУ від 30.12.2022 № 1487 ( додаток 2, п. 1.2 до Переліку … ). 30.07.2025 під час доставлення позивача представниками Національної поліції України до ІНФОРМАЦІЯ_6 згідно Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів було встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , перебуває на військовому обліку військовозобов'язаних в ІНФОРМАЦІЯ_4 та є порушником правил військового обліку за неприбуття по повістці від 14.01.2025. Представником ІНФОРМАЦІЯ_2 було складено протокол про адміністративне правопорушення № 910 від 30.07.2025 за ч. 1 ст. 210-1 КУпАП, з яким позивач ознайомився під особистий підпис. Також в протоколі зазначалась дата, час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення. ОСОБА_1 в зазначений час з'явився для розгляду справи. Постанова № 3309/1 від 04.08.2025 винесена з урахуванням вимог чинного законодавства.
Враховую вищевикладене, ІНФОРМАЦІЯ_7 вважає постанову винесену відносно позивача законною та такою, що не підлягає скасуванню. Просили суд позовну заяву ОСОБА_1 залишити без задоволення та відмовити повністю.
Вказаний відзив на позовну заяву був направлений відповідачем до суду засобами поштового відправлення 27.10.2025, про що свідчить поштовий конверт ( а. с. 41 ).
Як зазначено вище, ухвала судді від 07.10.2025, була направлена відповідачу разом з копією позову та додатками до нього 07.10.2025, про що свідчить супровідний лист ( а. с. 27 ), в якійвідповідачу було запропоновано у 15-денний строк з дня отримання даної ухвали надати відзив на позовну заяву, вказану ухвалу відповідач отримав 20.10.2205 ( а. с. 28 ), про що свідчить поштове рекомендоване повідомлення про вручення, відзив направив 27.10.2025 ( а. с. 41 ), тому відзив з боку відповідача було подано в строк, визначений в ухвалі судді.
Відповідно до ч. 2 ст. 257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
При цьому, згідно з ч. 3 ст. 257 КАС України при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Частиною 4 ст. 257 КАС України визначено, що за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Отже, приписами КАС України визначено вичерпний перелік справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, при цьому всі інші справи можуть розглядатися судом як за правилами спрощеного позовного провадження, так і за правилами загального, у разі, якщо через складність або інші обставини таких справ недоцільно здійснювати їх розгляд у спрощеному позовному провадженні.
Згідно з ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 262 КАС України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засідання з повідомленням сторін, якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
При цьому, суд звертає увагу, що дослідження доказів здійснюється судом не залежно від того в порядку якого позовного провадження здійснюється розгляд справи, чи то в порядку письмового провадження, чи то у відкритому судовому засіданні.
Враховуючи приписи ч. 5 ст. 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши матеріали справи, суд приходить до наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Згідно з ч. 2 ст. 286 КАС України, позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
Так, ухвалою судді від 07 жовтня 2025 року позивачу ОСОБА_1 поновлено пропущений строк для звернення до суду із даним адміністративним позовом ( а. с. 25-26 ).
Суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Так, 30.07.2025 офіцером ІНФОРМАЦІЯ_6 , старшим лейтенантом ОСОБА_3 було складено протокол № 910 про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
В зазначеному протоколі вказано суть адміністративного правопорушення: гр. ОСОБА_1 після направленняповістки рекомендованим листом Укрпошти № 0610223454820 від 14.01.2025 для прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_4 не з'явився в термін вказаний в повістці без поважних причин, чим порушив Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних, чим порушив ч. 10 ст. 1 ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу» та ч. 1 ст. 22 ЗУ «Про мобілізацію і мобілізаційну підготовку». Проступок встановлено 30.07.2025 через Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних і резервістів, коли військовозобов'язаний ОСОБА_1 був доставлений працівниками Національної поліції до ІНФОРМАЦІЯ_6 ( а. с. 37 ).
В зазначеному протоколі в графі «Пояснення» вказано, я, ОСОБА_1 повістку Укрпоштою не отримував і через це не з'явився до ТЦК та СП.
Крім того, в зазначеному протоколі було вказано, що розгляд справи про адміністративне правопорушення ІНФОРМАЦІЯ_2 відбудеться о 10 годині 00 хвилин 07 серпня 2025.
Копію протоколу отримав позивач, про що свідчить підпис.
Отже, про розгляд справи про адміністративне правопорушення позивач був повідомлений.
Постановою № 3309/1 від 04.08.2025 громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП ( а. с. 9 ).
Оскаржувана постанова відносно позивача складена ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_8 підполковником ОСОБА_4 .
В оскаржуваній позивачем постанові зазначено, що ОСОБА_1 після направлення повістки рекомендованим листом Укрпошти № 061022345480 від14.01.2025 для прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_4 не з'явився в термін вказаний в повстці без поважних причин, чим порушив Порядок організації та ведення військового обліку призовників і військовослужбовців, чим порушив ст. 1 ст. 10 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та ч. 1 ст. 22 ЗУ «Про мобілізацію і мобілізаційну підготовку». Факт порушення було встановлено 30.07.2025 працівниками ІНФОРМАЦІЯ_2 через Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Відповідно до вказаної постанови, накладено на ОСОБА_1 штраф в сумі 17 000 гривень.
Отже, складанню оскаржуваної постанови слугував протокол про адміністративне правопорушення від 30.07.2025 ( а. с.8).
Звертаючись до суду з даним адміністративним позовом, позивач зазначав про те, що оскаржувана постанова складена протиправно та викладені обставини не відповідають дійсності, тому повинна бути скасованою.
Згідно зі ст. 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно з ч. 1 ст. 5 КАСУкраїни кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у визначений законом спосіб.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Статтею 7 КУпАП визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Зі змісту ст. 9 КУпАП слідує, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків (ст. 10 КУпАП).
Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності ( ст. 7 КУпАП).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.
Порядок та підстави притягнення до адміністративної відповідальності регулюються КУпАП.
Як передбачено ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно п. 1 ст. 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, одним із принципів, яким повинно відповідати рішення суб'єкта владних повноважень у публічно-правових відносинах щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, є принцип обґрунтованості.
Принцип обґрунтованості прийнятого рішення, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, вимагає від суб'єкта владних повноважень (в тому числі, при притягненні особи до адміністративної відповідальності) враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих рішень, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення суб'єкта владних повноважень, в тому числі рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, повинно бути вмотивованим.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративні правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ч. 1 ст. 287 КУпАП України постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено.
Відповідно до ст. 210-1 КпАП України адміністративна відповідальність настає за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Відповідно до ч. 3 ст. 210 КУпАП вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті (порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію), в особливий період тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Вказана норма є бланкетною, при її застосуванні необхідно використовувати законодавчі акти, які визначають правила військового обліку та запровадження в Україні особливого періоду.
Відповідно до Примітки ст. 210 КУпАП, положеннястатей 210,210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.
Відповідно до ч. 2 ст. 255 КУпАП, у справах про адміністративні правопорушення, розгляд яких віднесено до відання органів, зазначених у статтях 222 - 244-21, 244-24 цього Кодексу, протоколи про правопорушення мають право складати уповноважені на те посадові особи цих органів.
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Згідно ч. 1 ст. 254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.
Відповідно до ст. 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (ст.ст. 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Так, підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності слугувало те, щоостанній після направлення повістки рекомендованим листом Укрпошти № 061022345480 від 14.01.2025 для прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_2 не з'явився в термін вказаний в повстці без поважних причин, чим порушив Порядок організації та ведення військового обліку призовників і військовослужбовців, чим порушив ст.1 ст. 10 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та ч. 1 ст. 22 ЗУ «Про мобілізацію і мобілізаційну підготовку». Проступок встановлено 30.07.2025 через Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів, коли ОСОБА_1 був доставлений працівниками Національної поліції до ІНФОРМАЦІЯ_6 , де вчинив правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Відповідно до ст. 1 Закону України Про оборону України, особливий період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Згідно із Указом Президента України № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 року, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який триває і по теперішній час.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, громадяни зобов'язані:
- з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду;
- надавати в установленому порядку під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, власниками яких вони є, Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, силам цивільного захисту з наступним відшкодуванням державою їх вартості в порядку, встановленому законом;
- проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
Згідно із ч. 3 ст. 22 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися:
- військовозобов'язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях;
- резервісти, які проходять службу у військовому резерві, - до військових частин у строки, визначені командирами військових частин;
- військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку;
- військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом керівників відповідних підрозділів;
- особи, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.
Інші військовозобов'язані протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов'язані уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження.
Згідно із п.п. 1 п. 2 розд. ІІ Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку від 11.04.2024 № 3633-IX, громадяни України, які перебувають на військовому обліку, зобов'язані протягом 60 днів з дня набрання чинності цим Законом уточнити адресу проживання, номери засобів зв'язку, адреси електронної пошти (за наявності електронної пошти) та інші персональні дані.
Суд зазначає, що у відповідності до положень ч. 2 ст. 251 КУпАП обов'язок збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 КУпАП.
Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Так, згідно інформації з додатку «Резерв+», сформованого 25.08.2025, який міститься в матеріалах справи, позивачем було уточнено дані вчасно - 22.05.2024, він перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_9 ( ОСОБА_5 ), номер в реєстрі Оберіг 020220231362300200678. Має відстрочку, тип відстрочки п. 2 ч. 1 ст. 23, дійсний до 25.08.2026 ( а. с. 7 ).
Разом тим, матеріали справи не містять відомостей про те, що позивачу вручалася повістка для прибуття останнього до ІНФОРМАЦІЯ_4 для уточнення даних на 14 годину 00 хвилин 24.01.2025.
Не було надано таких доказів стороною відповідача і до відзиву.
Крім того суд звертає увагу, що ні протокол, ні оскаржувана постанова не містять відомостей стосовно дати та часу такого виклику.
Доказів тому, що позивач ОСОБА_1 викликався до ІНФОРМАЦІЯ_4 , матеріали справи не містять, що в свою чергу ставить під сумнів факт такого виклику позивача.
Якщо немає інших доказів вручення повістки ТЦК, то постанова ТЦК не може слугувати єдиним доказом оповіщення про необхідність з'явитись до ТЦК. На це вказав Другий апеляційний адміністративний суд у справі № 529/846/24.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Аналогічна правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 у справі №524/5536/17 та від 17.07.2019 у справі № 295/3099/17.
Такої ж правової позиції дотримується і Верховний суд у постанові від 08 липня 2020 року по справі № 463/1352/16-а, в якій зазначив, що «процесуальний обов'язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень чинного на момент виникнення спірних правовідносин процесуального законодавства покладено на відповідача як на суб'єкта владних повноважень.
У практиці Європейського Суду з прав людини існує тенденція поступової універсалізації понять «обвинувачення за адміністративним проступком» та «обвинувачення, які мають ознаки злочину», залежно від ступеня їх суспільної небезпеки (рішення у справі «Лутц проти Німеччини», «Отцюрк проти Німеччини», «Девеєр проти Бельгії», «Адольф проти Австрії» та інші), отже, адміністративне обвинувачення має бути доведено державою, в особі уповноважених на те посадових осіб, а тому особа, яка притягається до адміністративної відповідальності не зобов'язана доводити свою невинуватість.
Суд наголошує на тому, що провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного спливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважені оцінювати надані їм докази (п. 34 рішення у справі «Тейксейра де Кастор проти Португалії» від 09 червня 1998 року, п. 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19 лютого 2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод.
На підставі відповідної практики ЄСПЛ можна зробити однозначний висновок, що суд не має права перебирати на себе функцію обвинувача у справах про адміністративні правопорушення, які в розумінні Конвенції прирівнюються до кримінального провадження, оскільки в такому випадку суд перестає бути незалежним та неупередженим органом з розгляду спорів, що є безумовним порушенням ст. 6 Конвенції в частині права кожного на справедливий суд.
В такому випадку суд позбавлений можливості самостійно здійснювати збір додаткових доказів, що підтверджували б або спростовували б вину правопорушника, а отже судовий розгляд здійснюється на підставі наданих суду матеріалів.
Статтею 62 Конституції України передбачено, що вина особи, яка притягається до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях і усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові ВС/КАС від 08.07.2020 у справі № 463/1352/16-а, де вказано, що в силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Вищевказаний принцип знайшов відображення і в рішеннях Європейського Суду з прав людини («Капо проти Бельгії», 42914/98, 13.01.2005року, «Радіо Франс проти Франції», 53984/00, 30.03.2004 року…) за якими прийняття доказів належить досліджувати загалом в світлі пункту 2 статті 6, і вимагає воно, окрім іншого, щоб тягар доказування лежав на стороні обвинувачення.
В свою чергу, відповідач будь-яких доказів на підтвердження обставин зазначених в оскаржуваній постанові не надав, як і не надав жодного належного та допустимого доказу в спростування доводів позивача.
Згідно підпункту 1 пункту 27 Порядку № 560, під час мобілізації громадяни викликаються з метою: до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки або їх відділів: взяття на військовий облік; проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби; уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки); призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місць проходження військової служби.
Відтак, для притягнення особи до адміністративної відповідальності за порушення вказаних положень підзаконного нормативного акту, особа уповноважена на складення постанови про адміністративне правопорушення, повинна довести, що особа отримавши відповідне розпорядження чи повістку, не з'явилась до компетентного органу у встановлений строк, для взяття її на військовий облік чи виконання інших, передбачених Правилами дій.
Водночас, в оскаржуваній постанові від 04.08.2025 № 3309/1, відповідачем не зазначено конкретну мету такого виклику (наприклад, уточнення облікових даних, медичний огляд, тощо ), тобто, відсутня інформація, що конкретизує, яке саме порушення правил військового обліку позивачем допущено.
Отже, якщо постанова про притягнення до адміністративної відповідальності за неявку до ТЦК та СП не містить мети виклику, що є порушенням, оскільки така інформація є істотною та необхідною для обґрунтування притягнення до відповідальності згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення (КУпАП) ( визначає наявність складу правопорушення).
Тому, факт вчинення позивачем правопорушення, а саме: порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, належними та допустимими доказами відповідачем не підтверджено.
У рішенні від 10 лютого 1995 року у справі "Аллене де Рібермон проти Франції" Європейський суд з прав людини підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції) неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів:(п.45 Рішення ЄСПЛ у справі «Бочаров проти України» від 17.06.2011 р., заява №21037/05;п,53 Рішення ЄСПЛ у справі «ОСОБА_3 проти України» від 15.10.2010 р., заява №38683/06; п.75 Рішення ЄСПЛ у справі «Огороднік проти України» від 05.05.2015 р., заява № 29644/10; п.52 Рішення ЄСПЛ у справі «Єрохіна проти України» від 15.02.2013 р., заява №12167/04).
Аналізуючи зібрані по справі докази, в їх сукупності, суд дійшов висновку, що в матеріалах справи відсутня належна доказова база, яка б об'єктивно підтверджувала факт порушення позивачем приписів ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а тому постанова підлягає скасуванню, з закриттям провадження.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у випадку відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Отже, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Вказані висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду щодо надання достатніх та належних доказів в підтвердження правомірності оскаржуваної постанови, викладеним у постанові від 23.10.2019 року у справі № 357/10134/17 (провадження № К/9901/32368/18).
Вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях, в силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 14 лютого 2008 року у справі Кобець проти України зазначив, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм поза розумним сумнівом. Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і взаємоузгоджених.
В такому випадку суд позбавлений можливості самостійно здійснювати збір додаткових доказів, що підтверджували б або спростовували б вину правопорушника, а отже судовий розгляд здійснюється на підставі наданих суду матеріалів.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначав, шо допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважені оцінювати надані їм докази (п. 34 рішення у справі «Тейксейра де Кастор проти Португалії» від 09 червня 1998 року, п. 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19 лютого 2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод.
Таким чином, суд вважає, що відповідачем допущено неповноту розгляду справи про адміністративне правопорушення відносно позивача, а оскаржувана постанова, прийнята з порушенням вимог чинного законодавства, у зв'язку з чим підлягає скасуванню, а провадження в справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю.
Окрім цьогосуд звертає увагу, що відповідно до протоколу № 910 від 30.07.2025 ( а. с. 37 ), позивач був обізнаний про розгляд справи про адміністративне правопорушення відносно нього, яке призначено на 10 годину 00 хвилин 07 серпня 2025 року.
Водночас, оскаржувана постанова була винесена відповідачем 04.08.2025.
В позовній заяві позивача зазначав про те, що у призначений час в протоколі він з'явився до ІНФОРМАЦІЯ_2 ( 07.08.2025 о 10:00 год. ), але отримав відповідь, що відносно нього винесена постанова, але в цей день отримати її не зміг, як така ще не була виготовлена і лише 22.08.2025 вчергове прибувши до Обухівського РТЦК та СПЕ він отримав постанову від 04.08.2025, що є порушенням порядку розгляду справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 277-2 КУпАП, повістка особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, вручається не пізніш як за три доби до дня розгляду справи в суді, в якій зазначаються дата і місце розгляду справи.
Обов'язок повідомити особу про місце і час розгляду справи не пізніше ніж за три дні до дати розгляду справи про адміністративне правопорушення вважається виконаним, якщо особа, яка притягується до відповідальності, знає (поінформована) про час та місце розгляду справи за три дні до дати розгляду справи. Обов'язок доказування цієї обставини несе уповноважена посадова особа.
Повідомлення має на меті забезпечення участі особи у розгляді уповноваженим державним органом справи про адміністративне правопорушення.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 31.03.2021 року у справі №676/752/17, від 21.03.2019 року у справі №489/1004/17, від 30.01.2020 року у справі №308/12552/16-а та у справі №482/9/17 та від 06.02.2020 року у справі №205/7145/16- а.
Несвоєчасне повідомлення або неповідомлення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, про час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення є підставою для визнання постанови у справі про адміністративне правопорушення неправомірною як такої, що винесена з порушенням встановленої процедури.
Наслідком цього є позбавлення особи прав, передбачених Конституцією України та КУпАП, зокрема, бути присутнім під час розгляду справи, надавати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, мати професійну правову допомогу.
Такої позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 18 лютого 2020 року у справі № 524/9827/16-а.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 06.03.2018 року у справі №522/20755/16-а, від 30.09.2019 року у справі №591/2794/17, від 06.02.2020 року у справі №205/7145/16-а, від 21.05.2020 року у справі №286/4145/15-а, від 3103.2021 року у справі №676/752/17 та від 25.05.2022 року у справі №465/5145/16-а.
Отже, з урахуванням встановлено та наведеного вище, оскаржувана постанова була винесена 04.08.2025, відомості про повідомлення позивача про розгляд справи саме на цю датуу відповідності до ч. 1 ст. 277-2 КУпАП, стороною відповідача не надано.
До того ж, стороною відповідача не наведено обґрунтувань, що слугувало винесення оскаржуваної постанови 04.08.2025, якщо у протоколі, який слугував винесенню оскаржуваної постанови зазначалося, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться 07.08.2025 ( про розгляд справи 07.08.2025 позивач був повідомлений ).
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Згідно з ч. 1 ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
На підставі вищевикладеного, беручи до уваги відсутність належних доказів щодо вчинення позивачем адміністративного правопорушення, суд дійшов висновку, що адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 скасування постанови про адміністративне правопорушення,є такою, що підлягає задоволенню, а постанова № 3309/1 від 04.08.2025 має бути скасована, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрито.
Звертаючись з даним позовом, позивач просив стягнути з відповідача витрати на правову допомогу, яку вже поніс в розмірі 20 000 грн ( а.с.4 ).
Частинами першою, другою статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Зазначена правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 301/1894/17.
У постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №751/3840/15-ц від 20 вересня 2018 року суд зазначає, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.
ВС зауважив, що у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких втрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких втрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Водночас, матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів пов'язаних з оплатою правової допомоги, та взагалі, що між позивачем та адвокатом склалися договірні відносини.
Оскільки з боку позивача не доведено отримання останнім правової допомоги та відповідно понесення з цього приводу витрат, не підлягають стягненню з відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 20 000 гривень.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється за подання до суду, зокрема, позовної заяви.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №543/775/17 вказала на те, що судовий збір за подання позовної заяви у справах щодо накладення адміністративного стягнення складає 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 605,60 гривень.
Так, при зверненні до суду з даним адміністративним позовом сплаті підлягав судовий збір в розмірі 605,60 гривень.
Водночас, позивач був звільнений від сплати судового збору, оскільки є інвалідом 2 групи довічно, про що свідчить додане пенсійне посвідчення № НОМЕР_1 , яке видане 10.10.2018 на ім'я ОСОБА_1 ( а. с.10 ).
Оскільки позивач був звільнений від сплати судового збору при зверненні до суду, вимоги останнього, про що зазначено в прохальній частині позовної заяви ( а. с. 4 ) щодо стягнення з відповідача понесені судові витрати по сплаті судового збору є такими, що не підлягають задоволенню.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 19, 55, 62 Конституції України, ст. ст. 2, 5, 9, 44, 69, 77, 90, 124, 126, 132, 134, 139, 159, 171, 205,242, 229, 250, 257, 262, 268, 286 КАС України, ст. ст. 6, 7, 9, 10, 210, 235, 245, 247, 251, 255 Кодексу України про адміністративні правопорушення, Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про судовий збір», суд,
Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про адміністративне правопорушення, - задовольнити.
Постанову № 3309/1 від 04.08.2025 про накладення адміністративного стягнення відносно ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП України,- скасувати.
Закрити справу про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст.210-1 КУпАП України.
Відмовити у стягненні за рахунок бюджетних асигнувань з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 втрати на правову допомогу у розмірі 20 000 ( двадцять тисяч ) гривень.
Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом 10 днів з дня проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ( адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 );
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_10 ( адреса місцезнаходження: АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ).
Повний текст судового рішення складено 11 грудня 2025 року.
СуддяО. І. Орєхов