Справа № 357/13590/25
1-кп/357/1095/25
10.12.2025 Білоцерківський міськрайонний суд Київської області в складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
за участі: секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
сторін кримінального провадження:
прокурора Білоцерківської окружної прокуратури ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Біла Церква кримінальне провадження, яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025111030000866 від 14.04.2025, за обвинуваченням
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Біла Церква Київської обл., громадянина України, розлученого, із вищою освітою, непрацевлаштованого, маючого на утриманні неповнолітню доньку ОСОБА_6 2013 року народження, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України,-
1. Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.
ОСОБА_4 , перебуваючи на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 як військовозобов'язаний, будучи визнаним за результатами медичного огляду, проведеного 02.01.2025 військово-лікарською комісією, придатним до військової служби, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, діючи умисно, достовірно розуміючи, що згідно з довідкою військово-лікарської комісії від 02.01.2025 № 741-31/27601 визнаний придатним до військової служби, не маючи поважних причин для відстрочки відповідно до ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», будучи повідомленим про час та місце з'явлення та будучи попередженим про кримінальну відповідальність за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, усвідомлюючи значення та протиправний характер своїх дій, достовірно знаючи, що у зв'язку із військовою агресією Російської Федерації проти України введено воєнний стан в Україні відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», будучи достовірно обізнаним про проведення на території України мобілізації до Збройних Сил України, у відповідності до Указу Президента України № 69/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію», з метою ухилення від призову на військову службу за мобілізацією, без поважних причин, в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст.ст. 1, 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу України», ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», 02.01.2025 на 22 годину 00 хвилин до пункту попереднього збору військовозобов'язаних ІНФОРМАЦІЯ_3 , що за адресою: АДРЕСА_2 , на відправку в складі команди № НОМЕР_1 не з'явився, про причини неявки не повідомив, тим самим умисно ухилився від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Таким чином, суд кваліфікує дії обвинуваченого ОСОБА_4 за ст.336 КК України, без кваліфікуючих ознак, а саме як ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
2. Підстави доведеності винуватості поза розумним сумнівом.
2.1. Позиція сторони захисту та сторони обвинувачення.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою винуватість у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України визнав повністю, підтвердивши обставини, а саме час, місце, мотив та спосіб вчинення ним інкримінованого злочину, викладених в обвинувальному акті, які відповідають дійсності.
2.2. Обсяг доказів.
Судом встановлено, що учасники судового провадження, в тому числі обвинувачений, правильно розуміють зміст фактичних обставин, встановлених в обвинувальному акті.
Судом було поставлено на обговорення питання щодо доцільності дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Судом роз'яснено обвинуваченому положення ч. 3 ст. 349 КПК України про те, що у такому випадку він буде позбавлений права оспорювати фактичні обставини провадження в апеляційному порядку.
Суд також пересвідчився в добровільності позиції обвинуваченого та не знайшов підстав вважати, що останній себе оговорює або в інший спосіб викривлює визнані ним у судовому засіданні обставини вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України.
Це узгоджується з вимогами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ Рекомендації № 6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи «Відносно спрощеного кримінального правосуддя» та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, згідно з яким суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.
Вислухавши думку учасників судового провадження, які не заперечували проти розгляду кримінального провадження в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, врахувавши, що обвинувачений ОСОБА_4 не оспорює фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України, і як встановлено судом, правильно розуміє зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності та істинності його позиції, суд дійшов висновку про недоцільність дослідження інших доказів по справі, обмежившись допитом обвинуваченого ОСОБА_4 , дослідженням матеріалів, що характеризують особу обвинуваченого.
2.3. Показання обвинуваченого
Обвинувачений ОСОБА_4 вину визнав у повному обсязі та додатково пояснив, що йому достовірно відомо про введення на території України воєнного стану з 24.02.2022 та оголошення загальної мобілізації. Він перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 як військовозобов'язаний. У грудні 2024 року він пройшов медичний огляд військово-лікарською комісією, за висновком якої був визнаний придатним до військової служби. Підстав для оскарження зазначеного висновку, так само як і для отримання відстрочки від призову на військову службу, у нього не було. У грудні 2024 року, після проходження медичного огляду, у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_4 працівники ТЦК намагалися вручити йому бойову повістку, однак він відмовився від її отримання. Зі змістом повістки він ознайомився, зокрема був обізнаний про визначені дату, час та місце прибуття. Вручення повістки здійснювалося у присутності свідків із відеофіксацією. Будь-яких скарг чи звернень щодо неправомірних дій працівників ТЦК під час вручення повістки він не подавав. Поважних причин неявки до ІНФОРМАЦІЯ_4 02.01.2025 о 22:00 год. у нього не було. З 02.01.2025 і до теперішнього часу він перебував удома, оскільки цього потребував його хворий батько.
2.4. Дослідження матеріалів, які характеризують обвинуваченого.
До матеріалів справи надано документи, які свідчать, що обвинувачений за медичною допомогою до лікаря-нарколога та лікаря-психіатра в період з 01.12.2024 по теперішній час не звертався, на стаціонарному лікуванні в психіатричному відділенні в період з 01.12.2024 по теперішній час не знаходився, має постійне місце проживання (а.п.61), за місцем проживання характеризується посередньо, розлучений, має на утриманні малолітню доньку ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.п.60), здійснює догляд за хворим батьком, що підтверджується актом про встановлення фату здійснення особою постійного нагляду від 15.10.2025 (а.п..38-39), консультаційним висновком спеціаліста (а.п.40), висновком №21 про наявність порушення функцій організму, через які невиліковні хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від 01.10.2025 (а.п.41), копією паспорту ОСОБА_7 (а.п.42), свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 від 10.07.2001 (а.п.43), раніше не судимий.
3.Кваліфікація дій обвинуваченого судом.
Відповідно до ч.1 ст.337 КПК України судовий розгляд проведено в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту.
Суд, допитавши обвинуваченого, дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого, дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_4 , поза розумним сумнівом, у скоєнні інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України, а саме в ухиленні від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
4. Обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання.
Обставин, відповідно до ст.66 КК України пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , судом не встановлено.
Проте, обставинами, що пом'якшують покарання, які не визначені ст.66 КК України, суд визнає визнання вини, наявність на утриманні малолітньої дитини та здійснення постійного догляду за батьком, оскільки кожна з них у сукупності свідчить про соціальну відповідальність обвинуваченого та знижує ступінь його суспільної небезпечності.
Зокрема, повне та послідовне визнання вини у судовому засіданні сприяло встановленню істини у спрощеному порядку судового розгляду, зменшило необхідність дослідження значного обсягу доказів і таким чином позитивно характеризує ставлення обвинуваченого до кримінального провадження та наслідків своїх дій. Це свідчить про усвідомлення ним факту вчинення правопорушення та готовність нести юридичну відповідальність.
Також, матеріали справи підтверджують, що обвинувачений має малолітню доньку 2013 року народження, яка потребує постійного матеріального забезпечення та батьківської участі. Така обставина свідчить про його сімейні обов'язки та соціальну значущість виконання ним функцій утримання дитини, що закономірно зменшує ступінь необхідності застосування суворого покарання.
Обвинувачений фактично доглядає за своїм батьком, який за станом здоров'я потребує постійного стороннього догляду. Виконання цих обов'язків має істотне значення для підтримання життєдіяльності батька та демонструє наявність у обвинуваченого міцних соціальних зв'язків та відповідального ставлення до членів сім'ї.
Інших обставин, із тих, які не визначені ст.66 КК України, але б тією чи іншою мірою могли б впливали на пом'якшення покарання, суд не встановив.
Обставин, які відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , судом не встановлено.
5. Мотиви призначення покарання.
5.1. Позиції учасників провадження щодо покарання.
Прокурор зазначив, що у судовому засіданні достеменно встановлено, що інкриміноване протиправне діяння вчинено обвинуваченим, просив призначити обвинуваченому за ст.336 КК України покарання у виді позбавлення волі строком 3 (три) роки.
Обвинувачений ОСОБА_4 просив призначити покарання, яке не пов'язане з позбавленням волі.
Захисник просив призначити обвинуваченому покарання із застосуванням ст.ст.75, 76 КК України.
5.2. Висновки суду щодо покарання.
Суд, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_4 покарання, виходить із положень статей 50 та 65 КК України, відповідно до яких покарання є заходом державного примусу, що застосовується до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, та має бути необхідним і достатнім для її виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Покарання повинно відповідати принципам законності, пропорційності, обґрунтованості, справедливості та індивідуалізації й не становити надмірного тягаря для особи, що кореспондує з вимогами ст.8 КПК України та практикою Європейського суду з прав людини щодо дотримання балансу між публічним інтересом та правами людини.
Вирішуючи питання про можливість застосування до обвинуваченого положень статей 75 і 76 КК України, суд враховує сучасну судову практику, зокрема правові висновки Верховного Суду, які підлягають оцінці у системному зв'язку з нормами кримінального закону. У постанові від 20.11.2024 у справі №592/18486/23 Верховний Суд наголосив на тому, що у типових кримінальних провадженнях за ст.336 КК України застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням, як правило, не забезпечує досягнення мети покарання в умовах воєнного стану, оскільки ухилення від мобілізації посягає на обороноздатність держави та загрожує національній безпеці. Разом із тим Верховний Суд не сформулював абсолютної заборони на застосування ст.75 КК України у справах цієї категорії, а вказав на необхідність врахування можливості існування виняткових обставин, що можуть істотно впливати на оцінку суспільної небезпечності особи та досягнення мети покарання без її ізоляції.
Суд також бере до уваги правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 15.11.2023 у справі №641/1067/23, відповідно до яких питання застосування ст.75 КК України підлягає вирішенню виключно після всебічної оцінки даних про особу обвинуваченого, його поведінки до та після вчинення злочину, наявності стійких соціальних зв'язків, сімейних обставин, ризиків повторного правопорушення, а також оцінки реальної можливості виправлення особи без ізоляції від суспільства. Верховний Суд підкреслив, що індивідуалізація покарання є ключовою вимогою кримінального закону, а вирішення питання про застосування ст.75 КК України не може ґрунтуватися на формальному підході чи універсальній оцінці суспільної небезпечності певної категорії злочинів.
На сьогодні Велика Палата Верховного Суду не сформувала єдиної правової позиції, яка б категорично виключала застосування ст.75 КК України у провадженнях за ст.336 КК України, що обумовлює необхідність індивідуальної оцінки кожної справи відповідно до вимог ст.65 КК України.
Оцінивши дані про особу обвинуваченого ОСОБА_4 , суд встановив наявність виняткової сукупності обставин, що істотно знижують ступінь його суспільної небезпечності й дають підстави вважати, що мета покарання може бути досягнута без реального позбавлення волі. Обвинувачений раніше не судимий, має постійне місце проживання, не перебуває на обліку у лікаря-нарколога чи психіатра, підтримує стійкі соціальні зв'язки, здійснює утримання малолітньої дитини та постійний догляд за батьком, який за станом здоров'я потребує сторонньої допомоги. ОСОБА_4 повністю визнав свою вину, обставин не оспорював, сприяв встановленню істини у справі, що відповідає вимогам кримінального процесу та свідчить про його критичне ставлення до власних дій.
Крім того, суд бере до уваги, що на момент розгляду справи обвинувачений отримав відстрочку від призову на військову службу на підставі п. 9 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», що зумовлено необхідністю здійснення догляду за батьком, який за станом здоров'я потребує постійної сторонньої допомоги. Наявність такої відстрочки має істотне правове значення, оскільки усуває ризик повторного вчинення аналогічного кримінального правопорушення, підтверджує соціальну вкоріненість та відповідальність обвинуваченого, офіційно засвідчує існування об'єктивних підстав, що обумовлюють його необхідність перебувати за місцем проживання, зменшує інтенсивність негативного впливу попередньої поведінки обвинуваченого на публічні інтереси та прямо співвідноситься з оцінкою ступеня його суспільної небезпечності як незначного. У сукупності з іншими пом'якшуючими обставинами ця обставина переконливо свідчить про відсутність потреби в реальному виконанні покарання у виді позбавлення волі.
Характер інкримінованого кримінального правопорушення (формальний склад, відсутність насильства та шкоди життю чи здоров'ю інших осіб), його віднесення законом до категорії нетяжких злочинів, а також наявність встановлених судом пом'якшуючих обставин у сукупності дозволяють зробити висновок, що ізоляція обвинуваченого від суспільства не є єдиним або необхідним засобом досягнення мети покарання. Контроль за поведінкою обвинуваченого під час іспитового строку та можливість направлення його для відбування покарання у разі порушення умов пробаційного нагляду забезпечать належну індивідуальну та загальну превенцію.
З огляду на встановлені обставини суд приходить до висновку, що у даному кримінальному провадженні наявні виняткові підстави для застосування ст.75 КК України, а звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням є таким, що повною мірою відповідає принципам справедливості, пропорційності та індивідуалізації покарання і не суперечить правовим висновкам Верховного Суду.
6. Цивільний позов не заявлено.
7. Вирішення питання про долю речових доказів, процесуальних витрат, заходів забезпечення кримінального провадження, інші питання, які вирішуються судом при ухваленні вироку.
Як встановлено із матеріалів кримінального провадження, до ОСОБА_4 запобіжні заходи не застосовувались.
Витрати на залучення експерта, речові докази у кримінальному провадженні відсутні.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 7, 100, 124, 128, 349, 368-370, 373, 374, 376, 394, 395 КПК України, ст.ст.75, 76, 336 КК України, суд,-
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України, та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.
На підставі ст.75 КК України ОСОБА_4 звільнити від відбування покарання з випробуванням строком 3 (три) роки.
Згідно зі ст.76 КК України покласти на ОСОБА_4 обов'язки, що передбачені пп. 1, 2 ч. 1, п.3 ч.3 ст. 76 КК України, а саме:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи;
Згідно з ч.1 ст.165 КВК України іспитовий строк ОСОБА_4 обчислювати з моменту ухвалення вироку, тобто з 10 грудня 2025 року.
Нагляд за ОСОБА_4 доручити уповноваженому органу з питань пробації за місцем мешкання засудженого.
На вирок суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення може бути подана апеляційна скарга до Київського апеляційного суду через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області.
Відповідно до ч. 2 ст. 394 КПК України цей вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ч. 2 ст. 395 КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 6 ст. 376 КПК України копія вироку вручається негайно після його проголошення обвинуваченому та прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Суддя: ОСОБА_1