10 грудня 2025 року м. Дніпросправа № 333/2690/25
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Юрко І.В., Чабаненко С.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 26 червня 2025 року в адміністративній справі №333/2690/25 за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Запорізькій області ДПП НП України про визнання протиправним та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,-
ОСОБА_1 звернувся до Комунарського районного суду м. Запоріжжя з позовом до Управління патрульної поліції в Запорізькій області ДПП НП України, в якому просив: визнати протиправним та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі.
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 26 червня 2025 року задоволено частково позовні вимоги, а саме суд:
Постанову серії ЕНА №4284933 від 16.03.2025 року, винесену поліцейським 2 взводу 2 роти 3 батальйону Управління патрульної поліції в Запорізькій області капралом поліції Коломойцем Д.В., про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст.125 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у виді попередження скасовано.
Справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ст.125 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у виді попередження - закрито.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (місце знаходження: м. Київ, вул. Ф. Ернста, буд. 3, код ЄДРПОУ: 40108646) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 605 (шістсот п'ять) грн.60 коп.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (місце знаходження: м. Київ, вул. Ф. Ернста, буд. 3, код ЄДРПОУ: 40108646) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) витрати на професійну правову допомогу в розмірі 3 000 (три тисячі) грн. 00 коп.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, просив скасувати рішення суду яке прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що під час несення служби 16.03.2025, екіпажу поліції на службовий планшет надійшов виклик «ДТП з потерпілими». Прибувши на місце події, було встановлено заявника, який повідомив, що на нього скоїв наїзд транспортний засіб Chevrolet Express, д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 . У подальшому, було встановлено, що факт ДТП не підтвердився, але на водія ОСОБА_1 було винесено постанову за ст. 125 КУпАП за порушення п. 10.1 ПДР.
Також скаржник посилається на необґрунтованість та безпідставність стягнення правових витрат.
На думку скаржника заявлений розмір витрат на правничу допомогу 4000 гривень 00 копійок, є неспівмірним відносно даної категорії справ.
Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
16.03.2025 за адресою: м. Запоріжжя, пр. Маяковського, 11, поліцейським 2 взводу 2 роти 3 батальйону Управління патрульної поліції в Запорізькій області капралом поліції Коломойцем Д.В. була винесена постанова серії ЕНА №4284933 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за вчинення ним правопорушення за ч. 1 ст. 125 КУпАП.
Відповідно до вказаної постанови, 16.03.2025, о 16 год. 41 хв., ОСОБА_1 , керуючи транспортний засобом «Chevrolet express», державний номер НОМЕР_3 , перед початком руху не переконався, що це буде небезпечно і не створить перешкод пішоходам, здійснив рух, чим порушив вимоги п. 10.1 ПДР.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Спірні відносини, які виникли між сторонами у даній справі, врегульовано положеннями Законів України «Про національну поліцію», «Про дорожній рух», Правилами дорожнього руху України, а також нормами Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП).
Стосовно доводів позивача про скасування постанови з підстав відсутності факту та доказів вчинення позивачем правопорушення, суд зазначає наступне.
За положенням частини 1 статті 125 КУпАП, інші порушення правил дорожнього руху, крім передбачених статтями 121-128, частинами першою і другою статті 129, статтями 139 і 140 цього Кодексу, - тягнуть за собою попередження.
У силу положень статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають, в тому числі, справи про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту (ч.ч.1-3, 5-6 ст.121, ст.ст.121-1, 121-2, ч.1-3 ст.122, ч.1 ст.123, ст.ст.124-1-126,) тощо. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Відповідно до пункту 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 1395 від 07 листопада 2015 року та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 10 листопада 2015 року за №1408/27853 (далі - Інструкція), у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
Постанова виноситься в разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених статтями 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частинами першою, другою, третьою, п'ятою, шостою, восьмою, десятою і одинадцятою статті 121, статтями 121-1, 121-2, частинами першою і другою статті 121-3, частинами першою, другою, третьою, четвертою, шостою і сьомою статті 122, частиною першою статті 123, статтями 124-1, 125, частинами першою, другою і четвертою статті 126, частинами першою, другою і третьою статті 127, статтями 128 - 129, частиною першою статті 132-1, частинами третьою, шостою, восьмою, дев'ятою, десятою і одинадцятою статті 133-1, частинами першою, другою і третьою статті 140, частинами шостою, сьомою і восьмою статті 152-1 КУпАП поліцейськими підрозділів Департаменту патрульної поліції, територіальних (відокремлених) підрозділів територіальних органів поліції, поліцейські яких забезпечують безпеку дорожнього руху в окремих регіонах та населених пунктах.
Згідно з пунктом 2 розділу ІІІ Інструкції, постанова по справі про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частинами першою, другою, третьою, п'ятою, шостою, восьмою, десятою і одинадцятою статті 121, статтями 121-1, 121-2, частинами першою і другою статті 121-3, частинами першою, другою, третьою, четвертою, шостою і сьомою статті 122, частиною першою статті 123, статтями 124-1, 125, частинами першою, другою і четвертою статті 126, частинами першою, другою і третьою статті 127, статтями 128 - 129, частиною першою статті 132-1, частинами третьою, шостою, восьмою, дев'ятою, десятою і одинадцятою статті 133-1, частинами першою, другою і третьою статті 140, частинами шостою, сьомою і восьмою статті 152-1 КУпАП, виноситься поліцейськими підрозділів Департаменту патрульної поліції, територіальних (відокремлених) підрозділів територіальних органів поліції, поліцейські яких забезпечують безпеку дорожнього руху в окремих регіонах та населених пунктах на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Згідно п. 8, 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання; регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Частиною 5 ст. 14 Закону України “Про дорожній рух» встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, ПДР та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 року № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями, далі - ПДР ).
Положеннями пунктів 1.3 та 1.9. ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Пунктом 2.3 ПДР України передбачено, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний зокрема: бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі; не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху.
Відповідно до п. 1.10 ПДР України, водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.
Відповідно до п. 10.1 ПДР України, перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.
Визначення терміну "керуванняя транспортним засобом" було наведено в п. 27 Пленуму ВСУ від 23.12.2005 № 14 “Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», за яким керування транспортним засобом - виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування.
Крім того, Верховний Суд в рішенні № 404/4467/16-а від 20.02.19 зазначив, що само по собі керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування.
Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше, як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
З метою забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, індивідуалізації її відповідальності та реалізації вимог ст. 245 КУпАП щодо своєчасного, всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи, вирішення її у відповідності з законом уповноважений орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна ця особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При накладенні стягнення необхідно враховувати характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність (ч.2 ст. 33 КУпАП).
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Згідно частини 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому такі кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд зазначає, що в силу приписів статті 77 КАС України у справах за позовом фізичної особи щодо оскарження постанов про притягнення до адміністративної відповідальності, на суб'єкта владних повноважень покладається обов'язок доказування правомірності своїх дій у разі, якщо останній заперечує проти позову.
Порядок використання фото та відео техніки встановлюється п. 9 ч.1 ст.31 та ст.40 Закону України «Про національну поліцію».
Згідно з статтею 31 Закону України «Про національну поліцію» , поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.
При цьому норма статті 31 Закону України «Про національну поліцію» є загальною нормою, яка безпосередньо не регламентує порядок застосування технічних приладів та технічних засобів.
Спеціальною нормою, яка регламентує порядок застосування технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису є ст. 40 Закону України «Про національну поліцію».
Статтею 40 Закону України «Про національну поліцію» встановлено, що поліція для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом, може застосовувати такі технічні прилади, технічні засоби та спеціалізоване програмне забезпечення: 1) фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень; 2) технічні прилади та технічні засоби з виявлення радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз; 3) безпілотні повітряні судна та спеціальні технічні засоби протидії їх застосуванню; 4) спеціальні технічні засоби перевірки на наявність стану алкогольного сп'яніння; 5) спеціалізоване програмне забезпечення для здійснення аналітичної обробки фото- і відеоінформації, у тому числі для встановлення осіб та номерних знаків транспортних засобів.
Технічні прилади та технічні засоби, передбачені пунктами 1 і 2 цієї частини, поліція може закріплювати на однострої, у/на безпілотних повітряних суднах, службових транспортних засобах, суднах чи інших плавучих засобах, у тому числі тих, що не мають кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, які свідчать про належність до поліції, а також монтувати/розміщувати їх по зовнішньому периметру доріг і будівель.
Поліція може використовувати інформацію, отриману за допомогою фото- і відеотехніки, технічних приладів та технічних засобів, що перебувають у чужому володінні.
Частиною 2, 3 ст. 40 Закону України «Про національну поліцію» встановлено, що інформація про змонтовані/розміщені технічні прилади, технічні засоби повинна бути розміщена на видному місці.
Строки та порядок зберігання матеріалів фото- і кінозйомки, відеозапису та результатів їх аналізу встановлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, відомостями та інформацією з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також іншими документами.
Відповідно до статті 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Відповідно до постанови серії ЕНА №4284933 ОСОБА_1 , керуючи транспортний засобом «Chevrolet express», державний номер НОМЕР_3 , перед початком руху не переконався, що це буде небезпечно і не створить перешкод пішоходам, здійснив рух, чим порушив вимоги п. 10.1 ПДР.
З матеріалів адміністративної справи, а саме з відеозапису відсутні відомості про подію, яка зазначена у постанові серії ЕНА №4284933. Відеозаписи фіксують фактично події, які відбувалися після прибуття працівників поліції.
На відеозаписі зафіксовані пояснення особи на ім'я ОСОБА_2 , який повідомив, що він відійшов за автомобіль «Chevrolet express» поспілкуватися з поліцейськими. Після того як він почув, що ОСОБА_1 здійснив запуск двигуна на вказаному транспортному засобі, він вискочив перед автомобілем, щоб не дати проїхати ОСОБА_1 вперед, після чого відбувся удар. Від госпіталізації ОСОБА_2 відмовився, так як не мав жодних пошкоджень.
ОСОБА_1 на відеозаписі пояснив, що він збирався на транспортному засобі проїхати вперед, але побачив зі сторони як біжить особа, як він потім дізнався на ім'я ОСОБА_2 , і що жодного удару і руху автомобіля не було.
Матеріали справи містять копії письмових пояснень осіб, які перебували на місці події. Проте, персональні дані цих осіб (П.І.Б.) закреслені, що унеможливлює здійснити ідентифікацію цих осіб які надали письмові пояснення. Зазначене унеможливлює прийняття вказаних пояснень як належних доказів.
Отже, відсутні докази відповідності фіксації у відповідності до ч. 1 ст. 40 Закону України «Про національну поліцію» та статті 283 КУпАП.
Процесуальний обов'язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень діючого на час виникнення спірних правовідносин процесуального законодавства покладено на відповідача.
Аналогічна правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 у справі №524/5536/17, від 17.07.2019 у справі №295/3099/17, від 13 лютого 2020 року у справі №524/9716/16-а, від 19 лютого 2020 року у справі №607/3394/17, від 27 лютого 2020 року у справі №344/4629/16-а, від 05 березня 2020 року у справі №607/7987/17, від 05 березня 2020 року у справі №607/7987/17.
На підставі викладеного, суд дійшов до висновку про відсутність належних доказів вчинення позивачем правопорушення, встановленого частиною 1 статті 125 КУпАП, оскільки відеозапис, поданий відповідачем на підтвердження факту порушення позивачем правил дорожнього руху, не може вважатися належним доказом.
За таких обставин, суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Щодо рішення суду в частині стягнення витрати на правову допомогу, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 та 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Загальний порядок розподілу судових витрат урегульовано статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Частина 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За частиною 7, 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Стаття 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Положення частин 1 та 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України , кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв'язку з розглядом.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
На підтвердження складу та розміру витрат суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії (постанова Верховного Суду від 13.12.2018 року у справі № 816/2096/17).
Так, суд вирішуючи питання про розподіл судових витрат, має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
За правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 25.11.2021 року у справі № 910/7586/19 щодо вирішення питання стягнення витрат на правничу допомогу у склад якої включено витрати на участь адвоката у судовому засіданні, участь у судовому засіданні являє собою не формальну присутність на ньому, а підготовку адвоката до цього засідання, витрачений час на дорогу до судового засідання та у зворотному напрямку, його очікування та безпосередня участь у судовому засіданні.
У цій постанові Верховний Суд указував, що беручи на себе обов'язок щодо здійснення представництва інтересів клієнта в суді, адвокат бере на себе відповідальність не лише за якусь одну дію, наприклад написання процесуального документу чи виступ у суді, а бере на себе обов'язок по вчиненню комплексу дій, метою яких є забезпечення реалізації та захисту прав і обов'язків клієнта. Такі стадії представництва інтересів у суді, як прибуття на судове засідання та очікування цього засідання є невідворотними та не залежать від волі чи бажання адвоката. При цьому паралельно, вчиняти якісь інші дії на шляху до суду чи під залом судового засідання адвокат не може та витрачає на це свій робочий час.
Позивач просив стягнути з відповідача суму витрат на правничу допомогу у загальному розмірі 4000 гривень.
Суд першої інстанції, керуючись принципами справедливості та верховенства права, критерієм розумності розміру витрат на професійну правничу допомогу, дійшов до висновку, що відшкодуванню підлягають у розмірі 3000 гривень.
Колегія суддів зазначає, що в підтвердження понесених витрат, позивачем до суду першої інстанції було подано документи в підтвердження понесених витрат.
Як зазначалось, вирішуючи спір щодо розміру витрат правничої допомоги, суд виходив з критеріїв реальності адвокатських витрат та розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та на думку, суду дійшов до вірного висновку щодо зменшення їх розміру. При цьому, законодавство вимагає документального підтвердження та доведення витрат, при цьому не встановлює вичерпного чи обов'язкового переліку документів які необхідні надати, вказаний доказ не обов'язковим для підтвердження понесених судових витрат.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт, витрати на проведення яких понесені в межах розгляду конкретної судової справи. При цьому розмір витрат має бути співмірним із складністю виконаних адвокатом конкретних робіт та часом, витраченим на виконання цих робіт.
За правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 25.11.2021 у справі № 910/7586/19 щодо вирішення питання стягнення витрат на правничу допомогу у склад якої включено витрати на участь адвоката у судовому засіданні, участь у судовому засіданні являє собою не формальну присутність на ньому, а підготовку адвоката до цього засідання, витрачений час на дорогу до судового засідання та у зворотному напрямку, його очікування та безпосередня участь у судовому засіданні.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року по справі 922/1964/21 також зауважила, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.
Таким чином, керуючись принципами справедливості, критерієм розумності розміру витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відшкодуванню підлягають 3000 грн.
Враховуючи вищенаведене, перевіривши доводи, викладені скаржником в скарзі, суд не вбачає обставин, які б давали підстави ставити під сумнів правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права та належної оцінці доказів у справі.
Статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому при таких обставинах апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Керуючись статями 271, 272, 286, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції - залишити без задоволення.
Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 26 червня 2025 року в адміністративній справі №333/2690/25 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.
Головуючий - суддя С.В. Білак
суддя І.В. Юрко
суддя С.В. Чабаненко