Головуючий І інстанції: Н.Ю. Алєксєєва
11 грудня 2025 р. Справа № 440/14562/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Катунова В.В.,
Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 03.11.2025, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039 по справі № 440/14562/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
про зобов'язання вчинити певні дії,
22.10.2025 ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області в якій просив:
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області доплатити до п'яти мінімальних пенсій за віком з урахуванням раніше виплаченої суми.
Підставою для звернення до суду позивач визначив порушення своїх прав внаслідок нездійснення перерахунку та виплати йому щорічної разової грошової допомоги до 5 травня 2022 року у розмірі встановленому статтею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
27.10.2025 ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків поданої позовної заяви протягом десяти днів з моменту отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху шляхом надання:
-позовної заяви, оформленої відповідно до частини п'ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, із зазначенням: у прохальній частині позовної заяви предмету позову, а саме: основної позовної вимоги (певного (конкретного) рішення, або певної (конкретної) дії, або певної (конкретної) бездіяльності, з якими позивач не погоджується); та доказів направлення такої позовної заяви відповідачу;
- доказів, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги;
- заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з цим позовом та доказами поважності причин його пропуску.
29.10.2025 до суду від позивача надійшла заява, в якій позивач просить суд поновити строк звернення до суду. В обґрунтування заяви про поновлення строків звернення до суду із цим позовом зазначено, що до минулого року судовими справами позивача займались адвокати. Тепер доводиться вивчати юридичну науку самотужки. Під час підготовки апеляційної скарги по аналогічній справі за 2023 рік позивач дізнався про існування закону № 367 - ХІV. Сталося це в жовтні 2025 року. До цього він не знав про існування закону. Протягом минулих років пенсійний фонд називав підстави для виплати цієї допомоги, кожного року своя постанова КМУ. Позивач вважав це законним, тому що не знав про рішення Конституційного Суду України та мав поверхові знання щодо верховенства права.
03.11.2025 ухвалою суду вказані позивачем у заяві про поновлення пропущеного строку звернення до суду підстави подання позову з пропущенням встановленого строку звернення до суду з позовом - визнано неповажними. Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про зобов'язання вчинити певні дії повернуто позивачу.
Позивач, не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, просив скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 03.11.2025 і направити справу для продовження розгляду справи до суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на те, що до минулого року його судовими справами займались адвокати, а тепер позивачу доводиться вивчати юридичну науку самотужки. Наполягає, що саме під час підготовки апеляційної скарги по аналогічній справі за 2023 рік позивач дізнався про існування закону № 367 - ХІV, сталося це в жовтні 2025 року. До цього позивач не знав про існування зазначеного закону.
Відповідно до ч. 2 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 5-7, 11, 14, 26 ч. 1 ст. 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Повертаючи позов суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було наведено жодних обставин, які з об'єктивних причин не давали йому можливості звернутися до суду із цим позовом.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції та зазначає наступне.
Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої, якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі, і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Так, під поняттям "дізнався" необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Суд вважає, що особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу, що здійснює виплату одноразової грошової допомоги відповіді (листа-відповіді, листа-роз'яснення) на надісланий запит щодо розміру допомоги, нормативно-правових документів, на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок допомоги.
Поняття "повинен був дізнатися" необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19).
Статтею 17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» встановлено, що щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.
Абзацом 4 статті 17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначено, що особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.
Із наведеного слідує, що разову грошову допомогу до 5 травня особа може отримати до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.
Відлік строків для звернення з метою реалізації права на соціальний захист розпочинається з моменту отримання відповідним суб'єктом владних повноважень заяви особи, до якої додано пакет необхідних документів. У свою чергу, відлік строків для звернення до суду (у випадку незгоди особи з відповідним рішенням, дією чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду зазначеної заяви) розпочинається з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про таке порушення своїх прав, якщо інше прямо не передбачено законом.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 522/2738/17, у постановах Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 646/6250/17, від 30.10.2018 у справі № 493/1867/17, від 22.01.2019 у справі № 201/9987/17(2-а/201/304/2017).
Як правильно зазначив суд першої інстанцій, спірна виплата є регулярною та виплачується один раз на рік, тому про порушення своїх прав позивач повинен дізнатись щорічно до 30 вересня кожного року, не отримавши її.
Колегією суддів встановлено, що у межах спірних правовідносин позивач звернувся до суду з позовом 22.10.2025 та просив визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Полтавській області щодо не проведення нарахування та виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком та зобов'язання доплатити недоотриману суму.
Під час розгляду справи судом встановлено, що 03.06.2022 на банківський рахунок позивача надійшла виплата до 5 травня за 2022 рік у розмірі 1491 грн., на підтвердження чого надано копію виписки з рахунку, та що не заперечувалось позивачем.
Разом з тим, як вже було зазначено вище, з даним позовом позивач звернувся до суду лише 22.10.2025.
При цьому, Верховний Суд у постанові від 22.07.2021 у справі № 420/718/21 дійшов наступного висновку: “…з дня отримання допомоги до 5 травня, особа вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.».
Отже, у разі, коли позивач вважає, що допомога до 5 травня виплачена йому не у повному обсязі, перебіг строку на оскарження таких дій (бездіяльності) розпочинається від дати отримання такої допомоги.
Враховуючи положення ч.2 ст. 122 КАС України, ч.4 ст.17-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", термін звернення до суду з адміністративним позовом закінчився 30.03.2023.
Відтак, посилання заявника апеляційної скарги на триваючий характер бездіяльності відповідача щодо невиплати разової допомоги є необґрунтованими.
З огляду на викладене, суд першої інстанцій правильно зазначив, що на дані спірні правовідносини поширюються вимоги щодо шестимісячного строку для звернення до суду з позовом про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо недоплати позивачу щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік та зобов'язання здійснити перерахунок та виплату такої допомоги.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18.11.2020 у справі № 380/5202/20, 11.11.2021 у справі № 260/611/21 та ін.
Колегія суддів критично ставиться до доводів позивача про необізнаність прийняття закону, та звертає увагу на презумпцію знання законодавства (лат. Ignorantia juris non excusat - незнання закону не вибачається) - кожен вважається таким, що знає закони.
Правова основа презумпції знання законодавства - обов'язок кожного неухильно додержуватися Конституції України та законів України. Цей обов'язок закріплений в частині 1 статті 68 Конституції України. Обов'язок додержання законів передбачає і обов'язок їх знання. Тому закони повинен знати кожний. З цього положення і випливає загальновідома формула: незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності, яка і міститься в частині 2 статті 68 Конституції України.
Отже, юридична необізнаність і невірне трактування норм права, відсутність чіткого законодавчого врегулювання певних питань не є поважною причиною для пропуску строку на звернення до суду.
Як правильно зазначив суд першої інстанції, що при наявності об'єктивної неможливості вчасного звернення до суду із відповідним позовом, саме на позивача покладається процесуальний обов'язок навести переконливі доводи щодо існування певних обставин, які слугували перешкодою для вчасного звернення до суду із наданням належних, достатніх і достовірних доказів на підтвердження своїх доводів.
За таких обставин колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивач пропустив строк звернення до суду, не навівши при цьому поважних та об'єктивних причин пропуску вказаного строку.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи порушено норми процесуального права.
Ухвалюючи дане судове рішення колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення “Серявін та інші проти України») та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Враховуючи вище зазначені положення, дослідивши фактичні обставини по даній справі, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що судове рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин, які мають значення для вирішення даного питання, відповідає нормам процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній ухвалі, у зв'язку з чим підстав для її скасування не має.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 311, 315, 316, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 03.11.2025 по справі № 440/14562/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач В.В. Катунов
Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий