справа №380/17607/25
11 грудня 2025 року
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ланкевича А.З., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -
Позивач звернувся з позовом, в якому просить:
- визнати протиправними дії відповідача щодо припинення виплати ОСОБА_1 , з 01.05.2025 року соціальної пільги за користування комунальними послугами відповідно до Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист»;
- зобов'язати відповідача поновити ОСОБА_1 виплату з 01.05.2025 року соціальну пільгу за користування комунальними послугами відповідно до ст..6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист».
Посилається на те, що з 1995 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-ХІІ (далі - Закон №2262-ХІІ). Відповідно до п.6 ч.1 ст.6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» позивач, як ветеран військової служби, має право на 50-відсоткову знижку плати за користування житлом (квартирної плати) та плати за комунальні послуги. Однак з 01.05.2025 року відповідач припинив нарахування та виплату соціальної пільги за користування комунальними послугами. Вважаючи вказані дії Управління протиправними, а свої права та гарантії на належний соціальний захист - порушеними та такими, що потребують захисту, позивач звернувся до суду з даним позовом. Просить позов задовольнити повністю.
У встановлений судом строк від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому посилається на те, що відповідно до п.7 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», підп.1 п.1-1 постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.2025 року №389 «Про затвердження Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім'ї» у 2025 році пільга, передбачена п.6 ч.1 ст.6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» надається за умови, що розмір середньомісячного сукупного доходу сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Відповідач зазначив, що середньомісячний сукупний дохід сім'ї позивача за період з 01.10.2024 по 31.03.2025 року на одну особу склав 11292,11 грн, що значно перевищує розмір податкової соціальної пільги у 2025 році (4240,00 грн). Враховуючи вищезазначене, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області прийнято рішення від 26.05.2025 року про відмову в призначенні пільг на оплату житлово-комунальних послуг з травня 2025 року. Вважає, що такі дії та рішення відповідача відповідають критеріям, визначеним у ст.19 Конституції України та ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України. Просить відмовити в задоволенні позову повністю.
Ухвалою судді від 02.09.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; на підставі п.2 ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Позивач з 1995 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області як отримувач пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року №2262-ХІІ (далі - Закон №2262-ХІІ).
Позивач, як ветеран військової служби, отримував встановлену Законом України від 24.03.1998 року №203/98-ВР «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» пільгу на оплату житлово-комунальних послуг, яка надавалася Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області щомісяця у грошовій формі відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 року №373.
26.05.2025 року відповідачем прийнято рішення про відмову у наднні позивачу пільги на оплату житлово-комунальних послуг з травня 2025 року.
24.07.2025 року позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив поновити виплату з 01.05.2025 року спірної пільги.
Листом від 12.08.2025 року Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повідомило про відмову у наданні позивачу пільги, оскільки середньомісячний сукупний дохід сім'ї позивача на одну особу за період з 01.10.2024 по 31.03.2025 року становить 11292,11 грн, тобто є більшим за розмір податкової соціальної пільги у 2025 році (4240,00 грн).
Не погодившись з діями відповідача щодо припинення надання соціальної пільги на оплату житлово-комунальних послуг, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.
Вирішуючи спір, суд враховує наступне.
Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статус ветеранів військової служби, а також основні засади державної політики щодо соціального захисту громадян, звільнених з військової служби, служби в органах внутрішніх справ, Національній поліції України, Бюро економічної безпеки України, державній пожежній охороні, Державній кримінально-виконавчій службі України, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, та членів їхніх сімей визначає Закон України від 24.03.1998 року №203/98-ВР «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» (далі - Закон №203/98-ВР).
У ст.3 цього Закону визначено гарантії прав та соціального захисту ветеранів військової служби, органів внутрішніх справ, Національної поліції України, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, державної пожежної охорони, Державної кримінально-виконавчої служби України, служби цивільного захисту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України та членів їхніх сімей.
Держава гарантує кожному ветерану військової служби, органів внутрішніх справ, Національної поліції України, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, державної пожежної охорони, Державної кримінально-виконавчої служби України, служби цивільного захисту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України рівні з іншими громадянами України можливості в економічній, соціальній, політичній сферах щодо задоволення різноманітних життєвих потреб, а також надає різні види допомоги шляхом: реалізації права на працю відповідно до рівня професійної підготовки та цільових програм соціальної адаптації; створення умов для підтримки та поліпшення здоров'я з метою забезпечення активного довголіття; надання пільг, компенсацій та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності та заслуженого відпочинку; реалізації цільових програм поліпшення житлових умов; організації соціально-побутового обслуговування; пенсійного забезпечення відповідно до законодавства (ч.1 ст.3 Закону №203/98-ВР).
Відповідно до ч.2 ст.3 Закону №203/98-ВР, ветерани військової служби, органів внутрішніх справ, Національної поліції України, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, державної пожежної охорони, Державної кримінально-виконавчої служби України, служби цивільного захисту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України та члени їхніх сімей нарівні з іншими громадянами України користуються всіма соціально-економічними правами і свободами, закріпленими Конституцією України, законами та іншими нормативно-правовими актами України.
Статтею 4 Закону №203/98-ВР передбачено, що забезпечення виконання цього Закону, інших нормативно-правових актів щодо соціального захисту ветеранів військової служби, органів внутрішніх справ, Національної поліції України, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, державної пожежної охорони, Державної кримінально-виконавчої служби України, служби цивільного захисту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України та членів їхніх сімей покладається на органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Згідно з п.6 ч.1 ст.6 Закону №203/98-ВР, ветеранам військової служби, органів внутрішніх справ, Національної поліції України, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, державної пожежної охорони, Державної кримінально-виконавчої служби України, служби цивільного захисту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України надаються такі пільги: 50-відсоткова знижка плати за користування житлом (квартирної плати) та плати за комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична, теплова енергія та інші послуги), користування квартирним телефоном ветеранами військової служби, ветеранами органів внутрішніх справ, ветеранами Національної поліції, ветеранами податкової міліції, ветеранами державної пожежної охорони, ветеранами Державної кримінально-виконавчої служби України, ветеранами служби цивільного захисту, ветеранами Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України і членами їх сімей, які проживають разом з ними, в жилих будинках усіх форм власності в межах норм, передбачених законодавством, або 50-відсоткова знижка вартості палива, в тому числі рідкого, в межах норм, встановлених для продажу населенню для осіб, які проживають у будинках, що не мають центрального опалення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2022 року №1041 «Деякі питання надання житлових субсидій та пільг на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого та рідкого пічного побутового палива і скрапленого газу Пенсійним фондом України» (далі - Постанова №1041) визначено, що з 01.12.2022 року призначення житлових субсидій та пільг здійснюється органами Пенсійного фонду України.
Порядок надання пільг на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого палива і скрапленого газу у грошовій формі затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 року №373 (з наступними змінами та доповненнями; далі - Порядок №373).
За змістом п.1 цього Порядку, він визначає механізм надання громадянам у грошовій формі таких пільг: на оплату абонентського обслуговування для споживачів комунальних послуг, що надаються за індивідуальними договорами про надання комунальних послуг або за індивідуальними договорами з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання комунальних послуг, а також житлово-комунальних послуг, а саме: житлових послуг - послуг з управління багатоквартирним будинком; комунальних послуг - послуг з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами; на оплату абонентського обслуговування для споживачів комунальних послуг, що надаються за індивідуальними договорами про надання комунальних послуг або за індивідуальними договорами з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання комунальних послуг, а також витрат на управління багатоквартирним будинком, в якому створено об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, житлово-будівельний (житловий) кооператив (далі - об'єднання), та витрат на комунальні послуги в такому будинку; на придбання твердого палива і скрапленого газу.
Відповідно до абзаців 1-3 п.3-1 Порядку №373, для призначення пільг пільговики, які перебувають на обліку в Реєстрі осіб, які мають право на пільги (далі - Реєстр), що є структурною підсистемою Єдиного соціального реєстру, або їх законні представники, або дієздатні повнолітні члени сім'ї пільговика, на яких поширюються пільги і відомості про якого наявні в Реєстрі, звертаються з відповідною заявою про надання пільг на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого палива і скрапленого газу за формою згідно з додатком (далі - заява), до якої додається у разі потреби довідка про наявність у житловому приміщенні пічного опалення та/або кухонного вогнища на твердому паливі: до 30 листопада 2022 р. включно - до структурних підрозділів з питань соціального захисту населення районних, районних у мм.Києві та Севастополі держадміністрацій (військових адміністрацій), виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення) за зареєстрованим (задекларованим) місцем проживання (або фактичним місцем проживання - у разі перебування на обліку в Реєстрі за фактичним місцем проживання); починаючи з 1 грудня 2022 р. - до органів Пенсійного фонду України.
Абзацом четвертим цієї норми передбачено, що для отримання пільги на придбання твердого палива і скрапленого газу заява подається щороку протягом одного опалювального сезону.
Згідно з п.4 Порядку №373, право на отримання пільг, встановлених законами України, з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім'ї визначається:торганами Пенсійного фонду України - відповідно до Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім'ї, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 червня 2015 р. №389 (Офіційний вісник України, 2015 р., №49, ст.1570); бюджетними установами, казенними підприємствами та комунальними некомерційними підприємствами, що утворюються у результаті реорганізації державних та комунальних закладів охорони здоров'я, - відповідно до Порядку надання пільг, компенсацій і гарантій працівникам бюджетних установ, військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2003 р. №426 (Офіційний вісник України, 2003 р., №14, ст.625; 2004 р., №6, ст.321; 2005 р., №23, ст.1282).
У п.6 Порядку №373 визначено, що на підставі даних Реєстру та інформації, отриманої відповідно до пункту 5 цього Порядку, розраховують щомісяця суму пільги: на оплату житлово-комунальних послуг виходячи з розміру знижки, на яку пільговик має право згідно із законом, кількості членів сім'ї, які мають таке право відповідно до законодавчих актів, зазначених у пункті 3 цього Порядку, та визначені статтею 51 Бюджетного кодексу України, та з урахуванням встановлених цін/тарифів (внесків) і державних соціальних нормативів у сфері житлово-комунального обслуговування. Пільги в період воєнного стану на оплату послуги з постачання та розподілу електричної енергії пільговикам надаються за наявності договору між суб'єктом господарювання, що надає комунальну послугу споживачу, та споживачем такої послуги незалежно від фактичної наявності/відсутності послуги з незалежних від споживача або суб'єкта господарювання, що надає комунальну послугу споживачу, причин; на придбання твердого палива і скрапленого газу виходячи з розміру знижки, на яку пільговик має право згідно із законом, з урахуванням мінімальних норм забезпечення твердим паливом і скрапленим газом та граничних показників їх вартості.
При цьому, відповідно до п.6-1 Порядку №373 у разі зміни обставин, що впливають на розмір пільг, проводиться перерахунок розміру пільг з місяця виникнення таких обставин. У разі необхідності проведення перерахунку пільг за минулі періоди строк, за який здійснюється такий перерахунок, не обмежується.
Абзацом 1 п.19 Порядку №373 передбачено, що суми пільг, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пільговика або неповідомлення ним уповноваженому органу про зміну обставин, зазначених у пункті 3 цього Порядку, на вимогу уповноваженого органу повертаються пільговиком.
Надання пільги припиняється: з причин, що унеможливлюють її надання, зокрема в разі смерті пільговика, втрати права на пільгу, призначення житлової субсидії, - з місяця, що настає за місяцем настання зазначеної події; за заявою пільговика - з місяця, що настає за місяцем її подання, якщо інше не обумовлено заявою (абзаци 3-5 п.19 Порядку №373).
У даній справі право на пільгу на оплату житлово-комунальних послуг позивач отримав як ветеран військової служби. Водночас суд зауважує, що позивач не є ветераном війни (учасником бойових дій, особою з інвалідністю внаслідок війни).
Як видно з матеріалів справи та й не заперечується сторонами, до травня 2025 року позивачу надавалась пільга на оплату житлово-комунальних послуг відповідно до п.6 ч.1 ст.6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист». Однак з 01.05.2025 року надання такої було припинено, що, власне, і слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Даючи оцінку оспорюваним діям пенсійного органу, суд враховує, що згідно з п.6 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік» у 2025 році застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України пункт 6 частини першої статті 6, стаття 7 в частині пільг, передбачених пунктом 6 частини першої статті 6, Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист».
Відповідно до п.7 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік», у 2025 році за умови, що розмір середньомісячного сукупного доходу сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, надаються пільги, передбачені: пунктом 6 частини першої статті 6, статтею 7 в частині пільг, передбачених пунктом 6 частини першої статті 6, Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист».
Згідно з підп.1 п.1-1 постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 року №389 «Про затвердження Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім'ї» (далі - Постанова №389), яка набрала чинності з 01.01.2025 року, встановлено, що у 2025 році, пільги, передбачені передбачених пунктом 6 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» надаються за умови, що розмір середньомісячного сукупного доходу сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу відповідно до Порядку, затвердженого цією постановою.
Суд зазначає, що пунктом 2 Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім'ї, який затверджений Постановою №389, визначений перелік осіб, які мають право на пільги за соціальною ознакою.
При цьому, статус ветерана військової служби, ким є позивач, у вказаному переліку відсутній.
Відповідно до ст.7 Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік» встановлено з 01.01.2025 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць працездатних осіб - 3028 гривень.
Згідно з абз.1 підп.169.4.1 п.169.4 ст.169 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (з наступними змінами та доповненнями; далі - ПКУ), податкова соціальна пільга застосовується до доходу, нарахованого на користь платника податку протягом звітного податкового місяця як заробітна плата (інші прирівняні до неї відповідно до законодавства виплати, компенсації та винагороди), якщо його розмір не перевищує суми, що дорівнює розміру місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженого на 1,4 та округленого до найближчих 10 гривень.
Таким чином, на 2025 рік величина доходу, який дає право податкову соціальна пільгу складає 4240,00 грн (3028*1,4=4239,2=4240).
У спірних правовідносинах позивач не заперечує визначений відповідачем середньомісячний сукупний дохід його сім'ї в розрахунку на одну особу в розмірі 11292,11 грн.
Відтак, враховуючи, що середньомісячний сукупний дохід сім'ї позивача в розрахунку на одну особу перевищив 4240,00 грн, дії відповідача щодо припинення виплати позивачу з 01.05.2025 року соціальної пільги за користування комунальними послугами є правомірними.
Суд звертає увагу, що оскаржувані дії відповідача вчинені на підставі п.п.6, 7 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік» та Постанови №389. При цьому, вказані правові норми неконституційним не визнавалися, а тому у відповідача не було правових підстав для їх не застосування.
Разом з тим, у силу вимог ч.3 ст.11 Закону України від 09.11.2017 року №2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги», визначення порядку надання пільг та субсидій на оплату житлово-комунальних послуг делеговано Кабінету Міністрів України.
Згідно з висновками Конституційного Суду України, наведеними в Рішенні від 26.12.2011 року №20-рп/2011, Верховна Рада України, доповнивши п.4 розділ VII «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік», визначила Кабінет Міністрів України державним органом, який має забезпечувати реалізацію встановлених законами України соціальних прав громадян, тобто надала право Кабінету Міністрів України визначати порядок та розміри соціальних виплат, з огляду на наявний фінансовий ресурс бюджету Пенсійного фонду України, що узгоджується з функціями уряду України, визначеними в п.п.2, 3 ст.116 Конституції України (абз.10 підп.2.2 п.2).
Отже, в аспекті конституційного подання положення ч.2 ст.96, п.п.2, 3, 6 ст.116 Конституції України потрібно розуміти так, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, зокрема й щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України (абзаци 7, 8 п.3 мотивувальної частини Рішення від 25.01.2012 року №3-рп/2012).
Суд зауважує, що одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу домірності (пропорційності) між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави; додержання конституційних принципів соціальної і правової держави, верховенства права (ст.1, ч.1 ст.8 Основного Закону України) обумовлює здійснення законодавчого регулювання суспільних відносин на засадах справедливості та домірності з урахуванням обов'язку держави забезпечувати гідні умови життя кожному громадянину України (абзаци 7, 8 підп.2.1 п.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 26.12.2011 року №20-рп/2011).
Співвідношення між поставленою метою та засобами її досягнення має відповідати вимогам принципу домірності, який забезпечує справедливий баланс між вимогами захисту загального інтересу та потребою забезпечити індивідуальні права особи, відповідно до якого цілі обмежень прав людини мають бути істотними, а засоби їх досягнення - обґрунтованими та мінімально обтяжливими для осіб, чиї права обмежено.
У Рішенні від 02.03.1999 року №2-рп/99 у справі про комунальні послуги Конституційний Суд України звернув увагу на те, що здійснення загалом політики соціального захисту не належить до виняткових повноважень Верховної Ради України; політика соціального захисту є складовою частиною внутрішньої соціальної політики держави, забезпечення її проведення, відповідно до п.3 ст.116 Конституції України, здійснюється Кабінетом Міністрів України. Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади наділений конституційними повноваженнями спрямовувати і координувати діяльність міністерств, інших органів виконавчої влади.
З урахуванням викладеного, слідує висновок, що Кабінет Міністрів України може регулювати порядок та розміри соціальних виплат та допомоги на підставі наданого йому Верховною Радою України права встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги.
Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2025 року по справі №440/14216/23 та Верховний Суд в постанові від 18.06.2025 року по справі №600/7719/23.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2025 у адміністративній справі №440/14216/23 вказала, що правовідносини щодо соціального захисту громадян регулюються ст.46 Конституції України, яка не передбачена в ч.2 ст.64 Конституції України, з чого можливо зробити висновок, що право соціального захисту, гарантоване ст.46 Конституції України, може бути обмежено в умовах воєнного або надзвичайного стану. Приписами ст.46 Конституції України встановлено, що такі складові конституційного права громадян на соціальний захист, як забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності (1); втрати годувальника (2); безробіття з незалежних від них обставин (3); старості (4), не можуть бути скасовані законом; водночас інші складові елементи права на соціальний захист, не конкретизовані в частині першій ст.46 Основного Закону України або в інших його статтях, визначає Верховна Рада України шляхом ухвалення законів.
З чого, Велика Палата Верховного Суду, зробила висновок, що соціальні гарантії, які не є основним грошовим забезпеченням, а є додатковими соціальними пільгами (виплатами), не належать до складових конституційного права громадян на соціальний захист, визначених у ст.46 Конституції України, та відповідно Верховна Рада України як єдиний законодавчий орган влади в Україні, з огляду на існуючі фінансово-економічні можливості, шляхом ухвалення законів може змінити умови та порядок виплати такої соціальної пільги за умови дотримання конституційних норм та принципів.
Суд враховує зазначену правову позицію Великої Палати Верховного Суду, та вважає, що в умовах воєнного стану є можливим встановлення обмежень щодо соціальних гарантій, передбачених п.6 ч.1 ст.6 Закону №203/98-ВР, оскільки вони не є основним грошовим забезпечення та не належить до складових конституційних прав, визначених ст.46 Конституції України.
Суд також враховує, що у рішенні від 03.06.2014 року Європейський суд з прав людини визнав неприйнятною заяву у справі «Великода проти України» (Velikoda v.Ukraine) (заява №43331/12). Зокрема, заявниця стверджувала про порушення статей 6 та 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції у зв'язку з тим, що після ухвалення на її користь остаточного рішення, відповідно до якого національні органи повинні були здійснити виплати соціальної допомоги, законодавство, що набрало чинності, суттєво зменшувало розмір такої соціальної допомоги (постанова Кабінету Міністрів України №745). Суд постановив, серед іншого, що відповідні законодавчі заходи не були безпідставно непропорційними, оскільки вони були обумовлені міркуваннями економічної політики та фінансових труднощів, з якими зіткнулась держава.
Загальновідомим є факт, що починаючи з 24.02.2022 року Україна перебуває у стані повномасштабної війни внаслідок збройної агресії російської федерації.
Відповідно до ст.17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу; оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України; держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Головну роль в обороні України відіграють Збройні Сили України та інші військові формування, які своєю мужньою боротьбою здійснюють ефективний захист Української держави та Українського народу.
В умовах воєнного стану держава зобов'язана мобілізувати всі доступні їй ресурси для посилення своєї обороноздатності та відсічі збройній агресії російської федерації проти України. Тому всебічна підтримка військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань, які беруть участь у захисті Батьківщини та в бойових діях, є найвищим державним інтересом і однією з найбільш захищених конституційних цінностей України.
Отже, в умовах війни пріоритетним є спрямування обмежених фінансових ресурсів держави на фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань, які безпосередньо беруть участь у бойових діях (членів їхніх сімей), а відповідно, на захист суверенітету і територіальної цілісності України, а не на інші цілі, що може вплинути на збалансованість державного бюджету.
З огляду на встановлені обставини справи та наведені норми законодавства, суд приходить висновку, що визначення законодавцем додаткової умови, за настання якої ветерану військової служби гарантується надання соціальної пільги на оплату житлово-комунальних послуг (шляхом урахування доходів сім'ї ветерана), викликане об'єктивними причинами, а саме: прагненням збалансувати державний бюджет з метою належного фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань, які своїми безпосередніми діями здійснюють захист суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України.
При цьому, суд враховує, що Законом №4059-IX не зупинено та не скасовано пільги, передбачені п.6 ч.1 ст.6 Закону №203/98-ВР, так само як і постановою Уряду, тому не заслуговують на увагу посилання позивача на нерелевантні до даного спору юридичні позиції Конституційного Суду України та правові позиції Верховного Суду, які стосуються того, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх.
Враховуючи викладене, відсутні підстави вважати, що держава не дотримала справедливого балансу між суспільними та індивідуальними інтересами в контексті припинення позивачу надання відповідної пільги з 01.05.2025 року через те, що середньомісячний дохід сім'ї в розрахунку на одну особу позивача перевищив величину доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу у 2025 році (4240,00 грн), що є визначальним у цих правовідносинах для відповідача.
Як наслідок, суд приходить висновку, що оспорювані дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області відповідають критеріям, визначеним у ст.19 Конституції України та ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, тому не можуть бути визнані судом протиправними.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
На підставі досліджених доказів та встановлених на їх підставі обставин, суд дійшов висновку, що докази, подані позивачем, переконують у безпідставності позовних вимог. Натомість, відповідач виконав покладений на нього ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок, а саме довів правомірність своїх дій та рішень, чим спростував твердження позивача про порушення його прав, свобод та інтересів.
А тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд вважає, що в задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії - слід відмовити.
Беручи до уваги те, що рішення у цій справі по суті спору ухвалено не на користь позивача, а інших судових витрат, окрім сплати ОСОБА_1 судового збору, сторонами не здійснювалось, суд констатує, що відсутні підстави для розподілу судових витрат відповідно до ч.2 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
у задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Ланкевич А.З.