10 грудня 2025 рокусправа № 380/8000/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, -
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 із вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка полягає у не виключенні ОСОБА_1 з військового обліку на підставі статті 37 частини 6 пункту 3 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу»;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформацію про виключення ОСОБА_1 з військового обліку на підставі статті 37 частини 6 пункту 3 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу».
В обґрунтування цього позову зазначив, що з початком повномасштабної збройної агресії російської федерації проти України з метою збереження життя та здоров'я себе і своєї сім'ї у зв'язку з активними бойовими діями за місцем постійного проживання, позивач був змушений тимчасово переїхати до м. Яворів Львівської області. Повідомив, що одержавши направлення на проходження військово-лікарської комісії, позивач правомірно розцінив це як підставу для постановки на військовий облік у ІНФОРМАЦІЯ_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ), за місцем свого тимчасового проживання. У межах цієї процедури 20 квітня 2022 року позивач пройшов медичний огляд у військово-лікарській комісії ІНФОРМАЦІЯ_4 , за результатами якого його було визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку на підставі статті 64 графи А Розкладу хвороб (довідка ВЛК від 20 квітня 2022 року № 57/2981). Враховуючи стандартний порядок обміну інформацією між ВЛК та ТЦК та СП, а також відсутність будь-яких повідомлень про інше, позивач обґрунтовано вважав, що після проходження військово-лікарської комісії відомості про його непридатність і виключення з військового обліку були належним чином передані та внесені відповідачем до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Однак, як стверджує позивач, 03 квітня 2025 року під час перевірки працівниками ТЦК та СП на блокпосту в м. Києві документів позивача, останні повідомили що відповідно до даних Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів позивач рахується як військовозобов'язаний, даних про проходження ним ВЛК та виключення його з військового обліку не має, тому порадили звернутися до ІНФОРМАЦІЯ_4 . Вказав, що позивач оновив свої персональні дані в мобільному застосунку «Резерв+» з метою отримання актуальної інформації, що міститься в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів. У результаті оновлення даних застосунок повідомив про необхідність звернення до територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Водночас з огляду на те, що позивач уже пройшов повну передбачену законодавством процедуру - був оглянутий військово лікарською комісією, визнаний непридатним до військової служби та виключений з військового обліку, позивач об'єктивно не має обов'язку повторно підтверджувати факт, який вже був належним чином встановлений відповідним органом у межах компетенції. На час подання цього позову відповідач не здійснив внесення відомостей про виключення з військового обліку позивача до Єдиного державного реєстру призовників. Тому звернувся із цим позовом до суду.
Ухвалою від 18.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами; відповідачу встановлено 15-денний строк з дня вручення копії цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
Від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому вказав, що відповідачем внесено відомості до реєстру «ОБЕРІГ» щодо виключення з військового обліку громадянина ОСОБА_1 .
Від позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив, у якій повідомив, що жодного доказу на підтвердження правдивості зазначеної інформації надано не було.
Також просив витребувати додаткові докази. Оскільки вказане клопотання не відповідає загальним вимогам до форми та змісту будь-якої письмової заяви чи клопотання, встановленим статтею 167 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), таке судом не розглядається.
Суд вивчив матеріали справи, з'ясував обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідив докази, якими вони обґрунтовуються та встановив таке.
20 квітня 2022 року позивач пройшов медичний огляд у військово лікарській комісії ІНФОРМАЦІЯ_4 , за результатами якого його було визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку на підставі статті 64 графи А Розкладу хвороб, що підтверджується довідкою ВЛК від 20 квітня 2022 року № 57/2981.
Як слідує з розширених даних з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів станом на 07.05.2025 щодо ОСОБА_1 відсутні дані про проходження ним ВЛК.
Не погодившись із бездіяльністю відповідача, яка полягає у не виключенні ОСОБА_1 з військового обліку на підставі статті 37 частини 6 пункту 3 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу», позивач звернувся до суду із цим позовом.
При вирішенні спору по суті суд керується таким.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до частин 1-3 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина 5 статті 1 Закону № 2232-XII).
Відповідно до частини 9 статті 1 Закону № 2232-XII щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Відповідно до пункту третього частини шостої статті 37 №2232-ХІІ виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які: визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Одночасно, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об'єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України “Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Указами Президента України № 133/2022 від 14.03.2022, № 259/2022 від 18.04.2022, № 341/2022 від 17.05.2022, № 573/2022 від 12.08.2022, № 757/2022 від 07.11.2022, № 58/2023 від 06.02.2023, № 254/2023 від 01.05.2023, № 451/2023 від 26.07.2023, № 734/2023 від 06.11.2023, № 49/2024 від 05.02.2024, № 271/2024 від 06.05.2024, № 469/2024 від 23.07.2024, № 740/2024 від 28.10.2024, № 26/2025 від 14.01.2025, № 235/2025 від 15.04.2025, № 478/2025 від 15.07.2025 строк дії режиму воєнного стану продовжувався та триває досі.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543-XII).
У статті 1 Закону №3543-XII визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Статтею 22 Закону №3543-XII визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації: з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період; надавати в установленому порядку під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, власниками яких вони є, Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, Оперативно-рятувальній службі цивільного захисту з наступним відшкодуванням державою їх вартості в порядку, встановленому законом.
Особливості проходження медичного обстеження військовозобов'язаними та резервістами під час мобілізації, на особливий період визначаються Міністерством оборони України спільно з Міністерством охорони здоров'я України (частина 5 статті 22 Закону №3543-ХІІ).
Як встановлено судом, 20 квітня 2022 року позивач пройшов медичний огляд у військово лікарській комісії ІНФОРМАЦІЯ_4 , за результатами якого його було визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку на підставі статті 64 графи А Розкладу хвороб, що підтверджується довідкою ВЛК від 20 квітня 2022 року № 57/2981.
Однак, в зв'язку з відсутністю інформації в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів щодо вказаної вище інформації, згідно якої позивача визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку на підставі статті 64А гр. ІІ Розкладу хвороб, 07.04.2025 представник позивача звернувся до відповідача з адвокатським запитом в якому просив надати витяг з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів щодо позивача, а також підтвердити факт видачі довідки ВЛК від 20 квітня 2022 року № 57/2981.
На такий адвокатський запит ІНФОРМАЦІЯ_4 надав відповідь від 15 квітня 2025 року № 6618, в якій повідомив, що надати витяг з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів щодо ОСОБА_1 не є можливим, оскільки дана особа не перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_5 .
У свою чергу, у відзиві на позовну заяву відповідача зазначив, що ним внесено відомості до реєстру «ОБЕРІГ» щодо виключення з військового обліку громадянина ОСОБА_1 , однак жодних доказів на підтвердження вказаних обставин ІНФОРМАЦІЯ_5 не надано.
Також суду не надано доказів визнання нечинною довідки ВЛК від 20 квітня 2022 року № 57/2981, а також про притягнення до відповідальності позивача або осіб, які оформили та видали її позивачу, тому суд вважає, що вказана довідка є допустимим доказом, що позивач вже не має статусу військовозобов'язаного та виключений з військового обліку військовозобов'язаних через непридатність до військової служби за станом здоров'я з 20.04.2022.
Відповідно до пункту 2.1. розділу 2 Положення, для проведення військоволікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі). Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання військово-лікарської комісії з визначення причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця.
Згідно абзацу 2 пункту 22.4. Положення, свідоцтво про хворобу в мирний час складається на всіх військовослужбовців, визнаних непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку; непридатними до військової служби в мирний час, обмежено придатними у воєнний час; обмежено придатними до військової служби.
Абзацом 2 пункту 22.12. Положення встановлено, що постанови ВЛК щодо військовослужбовців, які визнані непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку або непридатними до військової служби у мирний час, обмежено придатними у воєнний час, повинні бути реалізовані негайно.
Таким чином, відповідачем протиправно не було реалізовано (не внесено відповідні відомості) інформацію щодо виключення позивача з військового обліку на підставі Свідоцтва в порушення процедури, встановленої Положенням (станом на дату виникнення спірних правовідносин).
Позивач, як особа, що проходить медичний огляд для встановлення ступеню придатності до проходження військової служби, не зобов'язаний контролювати внутрішній документообіг Міністерства оборони України та інших державних органів, зокрема відповідача.
Відповідальність позивача полягала у проходженні медичного огляду в порядку та на умовах, передбачених чинним законодавством України, що ним і було здійснено. Відповідальність за правильне оформлення документів повністю лежить на відповідачі.
Затримка з вирішенням питання щодо статусу позивача з 2022 року є порушенням розумності строків дій та/або рішень суб'єктів владних повноважень, що є однією з засад адміністративного судочинства.
Згідно з довідкою військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_4 від 20.04.2022 № 57/2981 позивача на підставі ст. 64А графи ІІ Розкладу хвороб визнано непридатним до військової служби.
Приймаючи до уваги довідку ВЛК від 20.04.2022 № 57/2981, яка була оформлена за результатами огляду ВЛК вже під час введення воєнного стану на території України (після 24.02.2022) позивач є не придатним до проходження військової служби, будь-яких відомостей щодо його обмеженої придатності Довідка не має.
Окрім того, як вбачається з пункту 3.8 Положення (в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин), постанови ВЛК військових комісаріатів оформлюються довідкою ВЛК (додаток 4 до Положення) у двох примірниках, яка не підлягає затвердженню штатною ВЛК і дійсна протягом шести місяців з дня медичного огляду. Копія довідки видається на руки особі, яка пройшла медичний огляд. Після закінчення медичного обстеження під час мобілізації ВЛК виносить щодо військовозобов'язаного одну із таких постанов: "Придатний до військової служби"; "Тимчасово непридатний до військової служби (вказати дату повторного огляду)"; "Непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку".
При цьому, відповідач у відзиві не наводить жодних заперечень щодо наявності підстав для виключення позивача з військового обліку, ба більше, зазначає, що таке виключення здійснено ним, однак не підтверджує таке твердження жодними доказами.
Водночас, відповідач, неправомірно не виключив позивача з військового обліку за результатами проведеного відносно останнього обстеження ВЛК.
Суд зауважує, що Довідка ВЛК від 20.04.2022 відповідачем не оскаржувались, встановлені у вказаних документах діагнози та висновки відносно позивача є чинними і діючими.
При цьому, згідно абзацу 2 пункту 22.12. Положення (в редакції станом на час спірних правовідносин), постанови ВЛК щодо військовослужбовців, які визнані непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку або непридатними до військової служби у мирний час, обмежено придатними у воєнний час, повинні бути реалізовані негайно.
Також суд зазначає, що правові та організаційні засади створення, функціонування Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, регулює відносини у сфері державної реєстрації громадян України, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави, та осіб, приписаних до призовних дільниць (далі - призовники, військовозобов'язані та резервісти) визначені в Закону України від 16.03.2017 № 1951-VIII «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» (далі - Закон № 1951-VIII).
Статтею 1 Закону № 1951-VIII визначено, що Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов'язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.
Згідно зі статтею 2 Закону № 1951-VІІІ основними завданнями Реєстру є:
1) ідентифікація призовників, військовозобов'язаних, резервістів та забезпечення ведення військового обліку громадян України;
2) інформаційне забезпечення комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань особовим складом у мирний час та в особливий період;
3) інформаційне забезпечення громадян України, у тому числі осіб, звільнених з військової служби, які мають право на пенсію, та членів сімей загиблих військовослужбовців відомостями щодо виконання ними військового обов'язку.
Пунктами 1 та 2 частини першої статті 3 Закону № 1951-VІІІ визначено, що основними засадами ведення Реєстру є: обов'язковість та своєчасність внесення до Реєстру передбачених цим Законом відомостей про призовників, військовозобов'язаних та резервістів; повнота та актуалізація відомостей Реєстру про призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Відповідно до частини першої статті 5 Закону № 1951-VІІІ держателем Реєстру є Міністерство оборони України (далі - Держатель Реєстру), розпорядником Реєстру є Генеральний штаб Збройних Сил України (далі - розпорядник Реєстру), а Служба безпеки України та розвідувальні органи України є органами адміністрування та ведення Реєстру. Адміністратором Реєстру є Держатель Реєстру.
Згідно із частиною п'ятою статті 5 Закону № 1951-VІІІ органами адміністрування Реєстру в межах своїх повноважень є: уповноважений орган адміністрування держателя Реєстру; оперативні командування; територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя; Центральне управління Служби безпеки України; відповідні підрозділи розвідувальних органів України.
Органами ведення Реєстру є районні (об'єднані районні), міські (районні у місті, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України (частина восьма статті 5 Закону № 1951-VІІІ).
Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних (частина дев'ята статті 5 Закону №1951-VІІІ).
Відповідно до частини першої статті 6 Закону № 1951-VІІІ до Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості:
1) персональні дані призовників, військовозобов'язаних та резервістів;
2) службові дані призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Частиною першою статті 7 Закону № 1951-VІІІ визначено, що до персональних даних призовника, військовозобов'язаного та резервіста належать відомості про результати медичних оглядів, що проводяться з метою визначення придатності до виконання військового обов'язку.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону № 1951-VІІІ до службових даних призовника, військовозобов'язаного та резервіста належать, зокрема відомості про виконання військового обов'язку; відомості про результати проходження медичного огляду (військово-лікарської експертизи).
Статтею 9 Закону №1951-VIII визначено права та обов'язки призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Так, призовник, військовозобов'язаний та резервіст має право: 1) отримувати інформацію про своє включення (невключения) до Реєстру та відомості про себе, внесені до Реєстру, в тому числі через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста; 2) звертатися в порядку, встановленому адміністратором Реєстру, до відповідного органу ведення Реєстру з мотивованою заявою щодо неправомірного включення (невключения) до Реєстру запису про себе, виправлення недостовірних відомостей Реєстру.
Призовник, військовозобов'язаний та резервіст зобов'язаний подавати до органу ведення Реєстру достовірну інформацію про свої персональні дані, що вносяться до Реєстру.
Частиною 3 статті 14 Закону №1951-VIII визначено, що актуалізація бази даних Реєстру здійснюється на підставі відомостей, що вносяться органами ведення Реєстру, а також шляхом електронної інформаційної взаємодії (обміну відомостями) між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені цією частиною.
Відповідно до ст. 15 Закону №1951-VIII особи, винні у порушенні вимог цього Закону, несуть відповідальність згідно із законом.
Аналізуючи вказані норми законодавства, суд дійшов висновку, що у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів має відображатись повна та дійсна інформація щодо призовників, військовозобов'язаних і резервістів, для забезпечення ведення військового обліку громадян України. Органи адміністрування Реєстру, зокрема, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зобов'язані вносити до Реєстру інформацію щодо призовників, військовозобов'язаних та резервістів, в тому числі і відомості про результати медичних оглядів, що проводяться з метою визначення придатності до виконання військового обов'язку, відомості про виконання військового обов'язку, відомості про результати проходження медичного огляду (військово-лікарської експертизи), а також проводити актуалізацію цієї інформації у разі її зміни.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487 затверджено Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Порядок № 1487), відповідно до пункту 2 якого військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов'язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 1487 військовий облік ведеться з метою визначення наявних людських мобілізаційних ресурсів та їх накопичення для забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - інші військові формування) особовим складом у мирний час та в особливий період.
Для забезпечення військового обліку громадян України використовується Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів, який призначений для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Згідно із пунктом 14 Порядку № 1487 військовий облік забезпечується з урахуванням вимог законодавства у сфері декларування та реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб, організовується і безпосередньо ведеться державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, в яких призовники, військовозобов'язані та резервісти працюють (навчаються).
Відповідно до абзаців першого, другого пункту 16 Порядку № 1487 військовий облік поділяється на облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів, з урахуванням обсягу та деталізації - на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.
Персонально-якісний військовий облік передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів за задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного військового обліку покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, органи СБУ, відповідні підрозділи розвідувальних органів.
Пунктом 20 Порядку № 1487 визначено, що військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів.
У пункті 79 Порядку № 1487 визначено, що районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки: організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці; здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством; організовують та забезпечують зберігання облікової документації призовників, військовозобов'язаних та резервістів, персональних даних, які містяться в них; забезпечують громадян військово-обліковими документами та зберігання зданих або вилучених у призовників, військовозобов'язаних та резервістів військово-облікових документів; проставляють у військово-облікових документах призовників, військовозобов'язаних та резервістів відповідні відмітки про взяття їх на військовий облік, зняття та виключення з нього; виконують функції з ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Пунктом 81 Порядку № 1487, зокрема, визначено, що особиста присутність призовників, військовозобов'язаних та резервістів для зняття або виключення з військового обліку у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, відповідних підрозділах розвідувальних органів не обов'язкова.
Так, суд зазначає, що відповідальними за організацію та забезпечення зберігання облікової документації військовозобов'язаних, персональних даних, які в них містяться, збереження підтвердних документів, що стали підставою для виключення з військового обліку військовозобов'язаних, а також своєчасне внесення даних про військовозобов'язаного, у тому числі й про виключення з військового обліку із зазначенням підстав, до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, є саме ТЦК та СП.
Однак, як встановлено судом відомості про результати довідки щодо непридатності позивача до військової служби, які мали бути обов'язково та своєчасно внесені до Реєстру ІНФОРМАЦІЯ_5 , як того вимагає Закон №1951-VIII, досі відсутні.
Суд зазначає, що тягар настання несприятливих наслідків через невиконання (не належне виконання) ТЦК та СП, у тому числі й щодо своєчасного внесення даних про військовозобов'язаного до Єдиного державного реєстру, не може покладатися на позивача та створювати для нього додаткових обов'язків щодо повторного постановлення на військовий облік військовозобов'язаного за відсутності законодавчо визначених для цього підстав та проходження військово-лікарської комісії з метою підтвердження раніше встановленої непридатності до військової служби за станом здоров'я.
Докази, що вказану довідку визнано в судовому порядку недійсними, відсутні.
Таким чином, покладання на позивача на виправлення обставин, що настали внаслідок протиправної бездіяльності відповідача, є протиправним.
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно із частиною 2 статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
У справі «Рисовський проти України» Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).
Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Таким чином, встановивши порушення прав позивача, суд має обрати такий захист, який з урахуванням конкретних обставин справи буде ефективним з точки зору частини 1 статті 2 КАС України та статті 13 Конвенції та виключатиме можливі подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень у спірних правовідносинах.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Згідно з частинами першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Тому, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений при поданні позовної заяви судовий збір в розмірі 968,96 грн.
Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка полягає у не виключенні ОСОБА_1 з військового обліку на підставі статті 37 частини 6 пункту 3 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу»;
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформацію про виключення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) з військового обліку на підставі статті 37 частини 6 пункту 3 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу».
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір в сумі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Желік О.М.