11 грудня 2025 року м. Ужгород№ 260/4755/24
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Іванчулинця Д.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 , треті особи: ІНФОРМАЦІЯ_2 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними, визнання протиправною та скасування довідки, визнання протиправним та скасування наказу, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) в особі представника - адвоката Кукареки Катерини Сергіївни (далі - представник позивача) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), ІНФОРМАЦІЯ_2 (третя особа 1), Військової частини НОМЕР_2 (третя особа 2),яким просить суд:
1) прийняти позовну заяву до розгляду, порушити судове провадження;
2. в порядку витребування доказів витребувати від Відповідача оригінали наступних документів:
- від Відповідача ІНФОРМАЦІЯ_3 витребувати довідку ВЛК на підставі якої ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 РНОКПП НОМЕР_1 визнано придатним до проходження військової служби та наказ на підставі якого ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 РНОКПП НОМЕР_1 було мобілізовано;
- від Третьої особи ІНФОРМАЦІЯ_5 витребували особову справи ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 РНОКПП НОМЕР_1 Дані документи є доказом перебування Позивача на військовому обліку у відповідному статусі згідно ст. 9 ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу»;
- від Третьої особи ВЧ НОМЕР_3 витребувати документи, на підставі яких ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 РНОКПП НОМЕР_1 зараховано до особового складу в якості доказу порушення права на відстрочку від мобілізації;
3) визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_6 визнати протиправними дії співробітників ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_3 , щодо проведення медичного огляду ОСОБА_1 вчинені 20.06.2022 .
4) визнати протиправними та скасувати відповідну довідку ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_3 від 20.06.2024 р.;
5) визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 та щодо мобілізації ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 РНОКПП НОМЕР_1 .
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, адже станом на момент вчинення протиправних дій (20.06.2024 року) відповідачем, ІНФОРМАЦІЯ_7 , позивач не досягнув 25-річного віку. Вказав, що на це час позивач перебував на військовому обліку призовників, відтак, не будучи військовозобов'язаним чи резервістом, не підлягав призову на військову службу під час мобілізації. За таких обставин, вважає, що дії та наказ відповідача, які спрямовувались на призов позивача на військову службу під час мобілізації, є протиправними та такими, що порушують його права та інтереси. Просить позов задовольнити повністю.
26 липня 2024 року ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження в справі та запропоновано відповідачу надати відзив на позов та докази, які в нього є в термін протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання даної ухвали.
У відзиві відповідач зазначає, що твердження позивача про те, що він належить до категорії призовників, а не військовозобов'язаних, є помилковим і не відповідає дійсності, оскільки 06.08.2020 року він був узятий на облік як призовник ІНФОРМАЦІЯ_8 , а згодом, згідно з витягом із протоколу призовної комісії № 26 від 23.11.2021 року, визнаний непридатним до військової служби в мирний час та обмежено придатним у воєнний час (стаття 64 В), після чого його взяли на облік уже як військовозобов'язаного за станом здоров'я. Відповідно до ч. 9 ст. 1, абз. 7 п. 2 ч. 1 ст. 37 та ст. 18 Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» (у редакції, чинній на момент постановки Позивача на облік), військовозобов'язаними є громадяни, звільнені від строкової служби через непридатність у мирний час, що прямо відповідає рішенню комісії щодо позивача. Таким чином, він був переведений зі статусу призовника до статусу військовозобов'язаного правомірно, а отже, дії ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо його мобілізації відповідають чинному законодавству. Щодо тверджень позивача про незаконність постановки його на військовий облік у ІНФОРМАЦІЯ_7 , то згідно з п. 3 та п. 51 Постанови Кабінету Міністрів України № 560 від 16 травня 2024 року, призов резервістів та військовозобов'язаних під час мобілізації здійснюється незалежно від місця їх обліку, а перед призовом такі особи підлягають обов'язковому взяттю на облік у тому РТЦК, який фактично здійснює призов. Відомості про їх взяття на облік вносяться до Єдиного державного реєстру перед направленням на ВЛК, тому твердження позивача про незаконність таких дій є безпідставними та необґрунтованими.
Представник позивача подала до суду відповідь на відзив, відповідно до якого ознайомившись зі змістом відзиву, сторона позивача вважає за необхідне зазначити, що твердження відповідача про нібито законність взяття позивача на військовий облік як військовозобов'язаного є безпідставним, адже згідно з ч. 3 ст. 33 та ч. 2 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» військовий облік ведеться виключно за місцем проживання, а підстави для взяття на облік як військовозобов'язаного чітко визначені законом, серед яких відсутня ситуація, що стосується позивача. Аналіз військового квитка позивача № НОМЕР_4 підтверджує, що станом на 28.02.2023 р. він перебував на обліку як призовник у ІНФОРМАЦІЯ_8 , при цьому жодних відміток про його зняття з цього обліку чи постановку на військовий облік у ІНФОРМАЦІЯ_7 не існує, що суперечить вимогам Постанови КМУ № 1487, відповідно до якої направлення призовника на ВЛК під час воєнного стану можливе лише за умови добровільного прийняття на військову службу. Посилання відповідача на витяг з протоколу призовної комісії № 26 від 23.11.2021 р. є необґрунтованим, оскільки ст. 64В Положення про ВЛК № 408 не є підставою для зняття з обліку призовників та зарахування до запасу, а навіть у разі такого зняття особа повинна продовжувати обліковуватися за тим же ТЦК. Крім того, аргументи Відповідача щодо застосування п. 81 Постанови КМУ №560 від 16.05.2024 р. є маніпулятивними, оскільки реальний порядок оповіщення визначений п. 15 цієї ж Постанови, а надана повістка № 5-06-021 свідчить, що її вручення проводили представники ІНФОРМАЦІЯ_6 на території, що належить до юрисдикції ІНФОРМАЦІЯ_9 , причому повістка не підписана позивачем, що вказує або на перевищення повноважень, або на її підроблення. Крім того, акт від 20.06.2024 р., який відповідач долучив до справи, суперечить його ж твердженням, оскільки незрозуміло, яким чином у ІНФОРМАЦІЯ_6 опинився військово-обліковий документ позивача, що перебував у ІНФОРМАЦІЯ_10 . Найголовніше, Відповідач так і не пояснив, яким чином позивач 20.06.2024 р. опинився на території ІНФОРМАЦІЯ_6 , що прямо суперечить принципу територіальності ведення військового обліку та мобілізації. Усі наведені факти свідчать, що позиція Хустського та ІНФОРМАЦІЯ_9 щодо правомірності мобілізації позивача зводиться до посилання на протокол № 26 від 23.11.2021 р., який суперечить вимогам ст. 64 додатку 1 Положення № 408 та не може бути підставою для зміни статусу позивача чи проведення його мобілізації.
Представник третьої особи-1, ІНФОРМАЦІЯ_5 , через систему «Електронний суд», подав до суду пояснення щодо позову у яких зазначає, що твердження позивача про належність до категорії «призовників» є необґрунтованим, оскільки позивача було взято на облік як призовника 06.08.2020 р., а згодом - на підставі протоколу призовної комісії №26 від 23.11.2021 року - визнано непридатним до військової служби в мирний час, обмежено придатним у воєнний час (ст. 64В), та взято на військовий облік саме як військовозобов'язаного відповідно до вимог законодавства, яке на той момент передбачало переведення таких осіб у запас (ч. 9 ст. 1, ч. 1 ст. 18, абз. 7 п. 2 ч. 1 ст. 37, абз. 4 ч. 10 ст. 14 Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу»). Відтак призов позивача під час мобілізації є, на думку третьої особи, законним. Крім того, посилання позивача на незаконність його постановки на облік у ІНФОРМАЦІЯ_7 вважаються необґрунтованими, оскільки згідно з п. 3 та п. 81 Постанови КМУ № 560 від 16.05.2024 р. призов військовозобов'язаних здійснюється незалежно від місця їх первинного обліку, а у разі призову не за місцем перебування на обліку особа підлягає взяттю на облік у тому ТЦК та СП, який фактично здійснює призов, із внесенням відповідних даних до Єдиного державного реєстру.
Представник третьої особи-2, Військової частини НОМЕР_2 , через систему «Електронний суд» подав до суду пояснення щодо позову у яких зазначає, що факт незаконності мобілізації ОСОБА_1 не підтверджується, оскільки в Україні з 24.02.2022 діє воєнний стан, а відповідно до Указу Президента №64/2022 та чинного законодавства мобілізаційні заходи є правомірними; згідно з військовим квитком серії НОМЕР_5 від 10.06.2024 ОСОБА_1 зараховано до запасу 18.02.2023, а положення п. 13 Положення №154 та Положення №389 прямо передбачають можливість присвоєння звання солдата запасу та взяття на облік осіб, які не проходили військову службу, що спростовує його доводи щодо неможливості мобілізації до досягнення 25 років. Довідка ВЛК №3743 від 20.06.2024, якою ОСОБА_1 визнано придатним до військової служби, не може бути визнана протиправною, оскільки позивач не навів жодного аргументу щодо порушення процедури медичного огляду, не звертався до Центральної ВЛК за переглядом висновку та не ініціював повторний огляд у встановленому порядку. Наказ командира військової частини НОМЕР_2 №178 від 21.06.2024 про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу, поставлення на забезпечення та призначення на посаду курсанта є актом індивідуальної дії, а подальші накази №618-ОД від 24.07.2024 та №644-ОД від 27.07.2024 зафіксували дисциплінарні порушення - відмову від складання військової присяги та самовільне залишення частини, що також свідчить про правомірність дій військової частини щодо його статусу та проходження служби.
Згідно із частиною шостою статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з таких мотивів та підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_11 , що підтверджується копією паспорта громадянина України № НОМЕР_6 , тобто на час спірних правовідносин позивачу виповнилось 23 роки.
20.06.2024 року 23-річного ОСОБА_2 , прикордонники доставили до ІНФОРМАЦІЯ_6 з явними ознаками побиття, де він у примусовому порядку був спрямований на проходження ВЛК. Медичний огляд проведено з порушенням вимог п. 3.5 та п. 3.8 Положення про військово-лікарську експертизу, затвердженого наказом МОУ №402 від 14.08.2008, оскільки медична карта форми №025/о не була надана комісії, копію довідки ВЛК йому не видали, а медичну допомогу після побиття не надали. ОСОБА_2 не досяг мобілізаційного віку відповідно до п. 5 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», є призовником згідно ч. 9 ст. 1 Закону «Про військовий обов'язок і військову службу», перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_8 , а отже міг бути призваним лише за власною згодою. Попри це, його мобілізовано та зараховано до складу НОМЕР_7 ІНФОРМАЦІЯ_12 (ВЧ НОМЕР_3 ), без видачі військового квитка, без ознайомлення з наказом про призов і всупереч вимогам Порядку, затвердженого наказом МОУ №206 від 10.04.2017 року; від присяги він відмовився, посилаючись на встановлене законом право на відстрочку. Внаслідок травм, отриманих під час затримання, ОСОБА_2 перебуває у тяжкому стані, проте медична допомога йому не надається.
Позивач вважає, що дій ІНФОРМАЦІЯ_6 , який мобілізував призовника, що не досяг 25-річного віку, є протиправними та порушивши вимоги ст. 19 Конституції України щодо обов'язку діяти виключно в межах закону, а також право ОСОБА_2 на відстрочку від мобілізації за ч. 5 ст. 23 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Не погоджуючись з такими діями відповідача позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
За положеннями ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24.02.2022 за №64/2022 «Про введення воєнного стану» у зв'язку з військовою агресією російської федерації в Україні введений воєнний стан.
В подальшому воєнний стан було продовжено. На час розгляду справи воєнний стан триває.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.93 №3543-XII (далі - Закон №3543-XII).
У статті 1 Закону №3543-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) містяться визначення понять «мобілізація» та «особливий період», відповідно до яких:
- мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;
- особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Загальна мобілізація, згідно з ч. 2 ст. 4 Закону №3543-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Відповідно до ч. 5 ст. 4 Закону №3543-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення.
Статтею 22 Закону №3543-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) закріплені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Громадяни зобов'язані, в тому числі:
- з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
Відповідно до частин третьої, четвертої вищезазначеної статті (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Громадяни, які перебувають у запасі, завчасно приписуються до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України «Про військову службу і військовий обов'язок» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) від 25.03.92 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).
Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями (частини перша-друга статті 1 Закону).
Виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки) (частина сьома статті 1 Закону №2232-XII).
Згідно з частиною 9 статті першої №2232-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії:
- допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць;
- призовники - особи, приписані до призовних дільниць;
- військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;
- військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;
- резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Відповідно до частини десятої статті 1 Закону №2232-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані:
- прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України для оформлення військово-облікових документів (посвідчень призовника, військових квитків, тимчасових посвідчень військовозобов'язаних), приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів;
- проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України;
- проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі;
- виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України «Про військову службу і військовий обов'язок» (далі - Закон №2232-XII).
Відповідно до статті 1 цього Закону захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями (частини перша-третя статті 1 Закону).
Виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки) (частина сьома статті 1 Закону №2232-XII).
Згідно з частиною дев'ятою статті 1 №2232-XII щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Відповідно до частини десятої статті 1 Закону №2232-XII громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані: уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки; прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів; проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Резервісти зобов'язані прибувати до військової частини, в якій вони проходять службу у військовому резерві, за викликом командира цієї військової частини.
Відповідно до частини 10 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з метою якісного проведення призову громадян на строкову військову службу за станом здоров'я, прийняття громадян на військову службу за контрактом, проведення медичного огляду військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів для визначення ступеня придатності до військової служби та визначення ступеня придатності льотного складу до льотної роботи, наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року №402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (далі по тексту - Положення №402).
Згідно з абз. 1-7 п. 2.1 глави 2 розділу І Положення №402 для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі).
Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії.
ВЛК приймають постанови у тому числі на виїзних засіданнях та, в окремих випадках (лікування за кордоном) - дистанційно.
Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов'язкові до виконання.
Постанови ВЛК можуть бути відмінені або скасовані штатними ВЛК.
Постанова ВЛК скасовується у випадках, коли попередня постанова ВЛК на дату її прийняття не відповідала законодавству та/або була прийнята на підставі недійсних документів.
Постанова ВЛК відміняється у випадках, коли необхідно привести зміст попередньої постанови ВЛК (яка була прийнята правильно) у відповідність до чинного законодавства.
Відповідно до абз. 1-3 п. 2.2 глави 2 розділу І Положення №402 штатні ВЛК є військово-медичними установами. Вони мають гербову печатку, кутовий штамп та утримуються за окремим штатом. До штатних ВЛК належать: Центральна військово-лікарська комісія (далі - ЦВЛК); ВЛК регіону.
Згідно з положеннями підпункту 2.5.1, 2.5.4 пункту 2.5 глави 2 розділу І Положення №402 до позаштатних постійно діючих ВЛК (ЛЛК) належать: госпітальні ВЛК; гарнізонні ВЛК; ЛЛК; ВЛК Десантно-штурмових військ; ВЛК Сухопутних військ Збройних Сил України; ВЛК ТЦК та СП; ВЛК інших закладів охорони здоров'я комунальної або державної форми власності.
Штатні і позаштатні (постійно та тимчасово діючі) ВЛК (ЛЛК) з питань військово-лікарської та лікарсько-льотної експертизи підпорядковуються вищим штатним ВЛК.
Як передбачено вимогами п. п. 2.3.4 п. 2.3 глави 2 розділу I Положення №402 ЦВЛК має право оглядати військовослужбовців та інших осіб, зазначених у пункті 1.2 розділу I цього Положення; розглядати, переглядати, скасовувати, відміняти, затверджувати, не затверджувати, контролювати згідно з цим Положенням постанови будь-якої ВЛК (лікарсько-льотної комісії (далі - ЛЛК)) Збройних Сил України; надавати роз'яснення щодо формулювання постанов ВЛК (ЛЛК).
Згідно з п. п. 2.3.5 п. 2.3 глави 2 розділу I Положення №402 рішення, постанови ЦВЛК можуть бути оскаржені в судовому порядку.
Відповідно до п. п. 2.4.5 п. 2.4 глави 2 розділу І Положення №402 ВЛК регіону має право: оглядати військовослужбовців та інших осіб, зазначених у пункті 1.2 розділу I цього Положення; приймати постанови згідно з Положенням, контролювати, розглядати, затверджувати, за наявності підстав не затверджувати, переглядати, відміняти або скасовувати постанови підпорядкованих ВЛК. Постанову про придатність до військової служби осіб, звільнених з військової служби, на період їх фактичного звільнення зі Збройних Сил України має право приймати або переглядати тільки ЦВЛК.
Постанова ВЛК регіонів може бути оскаржена у ЦВЛК або у судовому порядку (п. 2.4.10. п. 2.4 глави 2 розділу І Положення №402).
Згідно з п. п. 2.5.11. п. 2.5 глави 2 розділу І Положення №402 документи позаштатних ВЛК скріплюються печаткою закладу охорони здоров'я (установи), військової частини, в яких ці комісії утворені.
Відповідно до п. п. 2.8.1., 2.8.2. п. 2.8 глави 2 розділу І Положення №402 ВЛК ТЦК та СП створюється при районному (міському) ТЦК та СП.
Для керівництва і контролю за діяльністю цих комісій при ТЦК та СП Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя створюються відповідно Кримська республіканська, обласні, Київська міська та Севастопольська міська ВЛК.
Роз'яснення ВЛК регіону та ЦВЛК з питань військово-лікарської експертизи є обов'язковими для виконання ВЛК ТЦК та СП.
ВЛК ТЦК та СП має право приймати постанови відповідно до цього Положення.
Згідно з п. п. 2.8.3., 2.8.4. п. 2.8 глави 2 розділу І Положення №402 ВЛК ТЦК та СП Автономної Республіки Крим, областей, міста Києва мають право переглядати постанови ВЛК районного (міського) ТЦК та СП, крім постанов, які згідно з цим Положенням підлягають розгляду, контролю та затвердженню ЦВЛК, ВЛК регіону.
На ВЛК районного (міського) ТЦК та СП покладається огляд громадян відповідно до пункту 1.2 глави 1 розділу I, пункту 1.4 глави 1 розділу II цього Положення. Рішенням ВЛК регіону на ВЛК ТЦК та СП покладається огляд інших громадян.
Разом з тим, згідно із п. п. 3.3. та 3.4 глави 3 розділу І Положення №402 скарги на дії (бездіяльність) чи постанови позаштатних ВЛК подаються до штатних ВЛК згідно з адміністративно-територіальними зонами відповідальності, наведеними у додатку 2 до наказу Міністерства оборони України від 16 листопада 2016 року №608 «Про затвердження адміністративно-територіальних зон відповідальності закладів охорони здоров'я Збройних Сил України за організацію медичного забезпечення».
Штатні ВЛК перевіряють відповідність прийнятих позаштатними ВЛК постанов встановленому діагнозу та вимогам цього Положення, на підставі доданих до звернення оригіналів медичних документів або належним чином завірених їх копій, а також наявних медичних записів та висновків у відповідних реєстрах електронної системи охорони здоров'я.
Скарги на дії (бездіяльність) чи постанови ВЛК районних (міських) ТЦК та СП подаються за підпорядкованістю до ВЛК районних (міських), обласних ТЦК та СП, ТЦК та СП Автономної Республіки Крим.
Дії (бездіяльність), рішення, постанови, прийняті ВЛК обласних (Київського міського, ТЦК та СП Автономної Республіки Крим, оскаржуються в штатних ВЛК.
Дії (бездіяльність), рішення, прийняті за результатами розгляду звернень ВЛК регіону, оскаржуються в ЦВЛК.
У разі визнання штатною ВЛК заяви чи скарги щодо перегляду (відміни, скасування) постанови ВЛК обґрунтованою, ВЛК штатної ВЛК переглядає оскаржувану постанову ВЛК або приймає рішення про направлення на контрольне обстеження та медичний огляд ВЛК.
Таке рішення є обов'язковим до виконання та має бути реалізовано не пізніше ніж в місячний строк з дати прийняття.
У разі визнання штатною ВЛК звернення необґрунтованим, воно повертається заявнику (скаржнику) з відповідними роз'ясненнями, у строк, визначений Законом України «Про звернення громадян».
У разі прийняття рішення про направлення на контрольне обстеження та медичний огляд, військовослужбовці та інші особи, зазначені у пункті 1.2 глави 1 цього розділу, направляються для проходження медичного огляду ВЛК в інший заклад охорони здоров'я, ніж той, в якому проводився медичний огляд ВЛК, постанова якої оскаржується.
Таким чином, із наведених вище норм Положення №402 слідує, що для проведення військово-лікарської експертизи створюються штатні та позаштатні військово-лікарські комісії, які проводять медичний огляд осіб, передбачених п. 1.1 розділу І Положення №402, зокрема, з метою визначення ступеня придатності до військової служб, за результатами якого приймають постанови, що оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання ВЛК. До штатних ВЛК належать, зокрема, ВЛК регіону, до повноважень яких належить розгляд скарг та прийом відвідувачів з питань військово-лікарської експертизи. ВЛК регіону також мають право оглядати військовослужбовців, скасовувати постанови підпорядкованих ВЛК та направляти військових на контрольний медичний огляд, а також за їх рішенням може бути проведений повторний або контрольний медичний огляд. Постанови регіональних ВЛК можуть бути оскаржені до ЦВЛК або до суду.
Пунктом 1.1 розділу II Положення №402 передбачено, що медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров'я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності до військової служби, навчання за військово-обліковими спеціальностями, вирішення інших питань, передбачених цим Положенням, з винесенням письмового висновку (постанови). Під придатністю до військової служби у цьому Положенні розуміється такий стан здоров'я і фізичного розвитку громадян, який дозволяє їм виконувати передбачені статутами, інструкціями службові обов'язки з конкретної військової спеціальності у виді Збройних Сил України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону (далі - інші військові формування), у мирний час та під час дії особливого періоду. При встановленні діагнозу насамперед враховуються результати фізикального обстеження та спеціальних досліджень. Якщо дані попередньої медичної документації не співпадають з результатами актуального обстеження, проводиться спільний огляд (консиліум) за участі провідних (головних) медичних фахівців, під час якого може прийматись рішення про неврахування контраверсійних результатів попередніх досліджень (документів, виписок, заключень тощо) та госпіталізацій при винесенні експертного рішення.
Медичний огляд проводиться ВЛК з метою визначення придатності: до військової служби призовників, військовозобов'язаних, резервістів (кандидатів у резервісти); військовослужбовців, призовників, військовозобов'язаних та резервістів до служби в Десантно-штурмових військах, на підводних човнах, надводних кораблях, у морській піхоті, підрозділах спеціального призначення; військовослужбовців до військової служби; військовослужбовців до військової служби за військовою спеціальністю; військовослужбовців, призовників, військовозобов'язаних та резервістів до служби в Десантно-штурмових військах, на підводних човнах, надводних кораблях, у морській піхоті, підрозділах спеціального призначення.
Відповідно до п. 1.2 розділу II Положення №402 постанови ВЛК приймаються на підставі Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби (далі - Розклад хвороб) (додаток 1), пояснень щодо застосування статей Розкладу хвороб (додаток 2) та таблиць додаткових вимог до стану здоров'я (далі - ТДВ) (додаток 3).
Розклад хвороб розроблений відповідно до вимог Міжнародної статистичної класифікації хвороб та споріднених проблем охорони здоров'я 10-го перегляду (далі - МКХ-10).
Згідно з п. 1.4 розділу II Положення №402 медичний огляд громадян, зазначених у пункті 1.2 розділу I цього Положення та допризовників, проводиться в порядку, визначеному таблицею.
Як передбачено п. 2.1 та п. 2.2 розділу II Положення №402 організація медичного огляду призовників і допризовників покладається на районні (міські) комісії з питань приписки і районні (міські) призовні комісії, в областях - на обласні призовні комісії та призовні комісії Автономної Республіки Крим і міста Києва.
Як було встановлено судом за наслідками проведеного ВЛК медичного огляду позивача складено висновок про його придатність до військової служби і призов на строкову військову службу.
Як встановлено судом на вказану довідку ВЛК позивач скаргу до обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки не подавав, доказів зворотнього матеріали справи не містять.
В свою чергу, норми Положення №402 не передбачають право особи, що проходила медичний огляд, оскаржувати постанови штатних (позаштатних) ВЛК (в даному випадку ВЛК районного ТЦК та СП) у судовому порядку.
Згідно з Положенням №402, у разі непогодження із постановами штатних (позаштатних) ВЛК, особа має право звернутися до ВЛК вищого рівня із скаргою на дії чи рішення ВЛК.
У свою чергу, ВЛК регіону мають право скасовувати постанови підпорядкованих ВЛК та направляти військових на контрольний медичний огляд, а також за їх рішенням може бути проведений повторний або контрольний медичний огляд.
Разом з цим, постанова ВЛК регіонів може бути оскаржена у ЦВЛК або у судовому порядку.
Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що перевірка рішень ВЛК на предмет того, чи дотримані всі умови та критерії, передбачені Положенням №402 при проведенні медичного огляду військового, належить до функцій ВЛК регіону чи ЦВЛК, а остаточного рішення, яке підлягає судовому оскарженню, з приводу придатності позивача до військової служби ВЛК регіону чи ЦВЛК (в межах справи) не приймали, а тому позивачем не дотримано вимоги Положення №402 щодо процедури оскарження результатів медичного огляду, що є окремою підставою для відмови у задоволенні вимог адміністративного позову.
Поряд з цим, обґрунтовуючи протиправність висновку ВЛК, позивач вказує, що наявні у нього хвороби є такими, які виключають його придатність до військової служби.
Верховний Суд у постанові від 13.06.2018 у справі №806/526/16 зазначив: «…що у межах адміністративного процесу суд не вправі надавати оцінку професійним діям конкретних лікарів-членів ВЛК при застосуванні ними відповідних методів огляду позивача, дослідження медичної документації, визначенні діагнозів та відповідності їх конкретній статті Розкладу хвороб, оскільки це потребує спеціальних знань у медичній галузі».
Розглядаючи по суті спори у справах щодо оскарження рішень ВЛК, суд вправі перевірити законність висновку ВЛК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку. Однак суд не може здійснювати власну оцінку підставності прийняття певного висновку, оскільки, як попередньо зазначалося, суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому оцінка підставності висновку ВЛК виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права.
Разом з тим, суд зазначає, що питання визначення наявності або відсутності певного діагнозу у позивача, врахування тих чи інших медичних документів при формуванні висновку та його придатності (непридатності) до військової служби за результатами медичного обстеження є дискреційними повноваженнями військово-лікарської комісії, а тому суд не вправі перебирати на себе повноваження цього органу.
Таким чином, надання оцінки діагнозу позивача на предмет того, чи підпадає він під дію статей Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступень придатності до військової служби, виходить за межі судового розгляду.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.06.2020 у справі №810/5009/18, постановах Сьомого апеляційного адміністративного суду у справах №600/2448/22-а від 06.03.2023 р., №240/7883/23 від 08.08.2023 р.
В контексті наведеного, визначаючись в частині вимог щодо визнання протиправними дій щодо взяття позивача на військовий облік та призов на військову службу під час мобілізації, суд зазначає, що така є похідною від позовних вимог щодо оскарження довідки про придатність позивача, то, ураховуючи висновок суду про відсутність підстав для її скасування, дії щодо взяття та облік та про призов на військову службу під час мобілізації також не підлягають скасуванню.
Разом з тим, надаючи правову оцінку аргументам позивача про те, що його призвано на військову службу з порушеннями, суд зазначає наступне.
Поняття та види, порядок ведення військового обліку, постановка на військовий облік, а також зняття та виключення з нього визначені статтями 33 - 37 Закону №2232-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
У відповідності до частини першої статті 33 Закону №2232-XII військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Згідно частини третьої статті 33 Закону №2232-XII військовий облік усіх призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.
Відповідно до абзацу 2 пункту 2 частини першої статті 37 Закону №2232-XII взяттю на військовий облік військовозобов'язаних підлягають громадяни України: звільнені з військової служби в запас.
Відповідно до частини 10 статті першої Закону №2232-XII громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані, зокрема, виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Судом встановлено, що у військовому квитку міститься запис про те, що призовною комісією Тячівського району Закарпатської області позивача зараховано у запас в лютому 2023 року.
Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин позивач перебував у статусі військовозобов'язаного, на якого було покладено обов'язок щодо дотримання правил військового обліку.
Так, механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі - державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров'я незалежно від підпорядкування і форми власності (далі - підприємства, установи та організації) визначає Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 р. №1487 (далі - Порядок №1487).
Згідно пункту 3 Додатку №2 до Порядку №1487 (Правила військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів), призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні, зокрема:
- прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки на збірні пункти, призовні дільниці, до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях) районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов'язаних та резервістів;
- проходити медичний огляд та лікування в закладах охорони здоров'я згідно з рішеннями комісій з питань приписки, призовних комісій або військово-лікарських комісій районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я СБУ, а у Службі зовнішньої розвідки - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки;
- проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі, проходити службу у військовому резерві;
- особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, зазначених у статті 7 Закону України Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Разом з тим, частиною одинадцятою статті 38 Закону №2232-XII визначено, що призовники, військовозобов'язані, резервісти в разі зміни їх сімейного стану, стану здоров'я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи, посади зобов'язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідні органи, де вони перебувають на військовому обліку, у тому числі у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-телекомунікаційні системи.
З системного аналізу наведених норм прав, суд дійшов висновку про те, що позивач, як військовозобов'язаний, який перебуває у запасі, мав обов'язок завчасно приписатися до військової частини для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу.
Разом з тим, доказів наявності у позивача права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» ні відповідачу, ні суду позивач не надав.
Вирішуючи даний спір, суд досліджує спірні правовідносини крізь призму прав та обов'язків учасників цих правовідносин, а також балансу публічних та приватних інтересів, та з огляду на це, враховує, крім зазначених вище, також наступні законодавчі норми.
Відповідно до п. 12.1 р. XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170, звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється наказами посадових осіб, визначених п. 225 Положення №1153/2008.
Згідно з абз. 2 п. 225 Положення №1153/2008 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених ч. 3, п. 2 ч. 4, п. 3 ч. 5 та п. 3 ч.6 ст. 26 Закону №2232-XII у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Пункт 233 Положення №1153/2008 передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Натомість, з моменту набуття особою статусу військовослужбовця, під час воєнного стану звільнення з військової служби військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, можливе лише за наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII.
Частиною 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» визначено вичерпний перелік підстав, коли військовослужбовці, що проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період під час дії правового режиму воєнного стану звільняються з військової служби. Підстави, які б надавали позивачу можливість звільнення з військової служби в зазначеному переліку наразі відсутні.
Доводи позивача про те, що він у віці 23 років не може бути призваний за мобілізацією, суд відхиляє, з огляду на таке.
Призовний вік громадян встановлений у частині 1 статті 15 Закону №2232-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), яка визначає, що на строкову військову службу призиваються придатні для цього за станом здоров'я громадяни України чоловічої статі, яким до дня відправлення у військові частини виповнилося 18 років, та старші особи, які не досягли 27-річного віку і не мають права на звільнення або відстрочку від призову на строкову військову службу (далі - громадяни призовного віку).
Згідно з частиною 2 статті 15 Закону №2232-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) громадяни призовного віку в добровільному порядку можуть бути прийняті на військову службу за контрактом на умовах, передбачених частиною першою статті 20 цього Закону, та в порядку, визначеному положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до пункту 2 Положення №1153/2008, громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (далі - військова служба) в добровільному порядку або за призовом.
У добровільному порядку громадяни проходять: військову службу (навчання) за контрактом курсантів у вищих військових навчальних закладах, а також закладах вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти); військову службу за контрактом осіб рядового складу; військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військову службу за контрактом осіб офіцерського складу.
З громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладається контракт згідно з додатками 1 і 2.
За призовом громадяни проходять: строкову військову службу; військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період; військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
На підставі пункту 254 Положення, доукомплектування особовим складом Збройних Сил України в особливий період здійснюється за рахунок призову військовозобов'язаних, громадян призовного віку чоловічої статі та резервістів, а також прийому громадян на військову службу за контрактом.
Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що у зв'язку з введенням воєнного стану та загальної мобілізації в Україні на військову службу за призовом можуть бути залучені особи, які досягли призовного віку, а саме 18 років.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися: військовозобов'язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях.
В свою чергу, мобілізаційне розпорядження може бути вручене військовозобов'язаному, який пройшов військово-лікарську комісію і визнаний придатним до військової служби.
Довідкою військово-лікарської комісії №3743 від 20.06.2024 року підтверджується, що позивач пройшов медичний огляд та визнаний придатним до військової служби.
Вказане свідчить про правомірність дій відповідача щодо вручення позивачу мобілізаційного розпорядження.
Підсумовуючи вищевказане, суд вважає, що дії відповідача щодо призову позивача на військову службу під час мобілізації в період воєнного часу є правомірними та такими, що вчинені на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законодавством України.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Згідно із ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Надавши оцінку усім доказам в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 , треті особи: ІНФОРМАЦІЯ_2 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними, визнання протиправною та скасування довідки, визнання протиправним та скасування наказу - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
СуддяД.В. Іванчулинець