про закриття провадження у справі
10 грудня 2025 року м. Житомир справа № 640/8232/19
категорія 113070200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Леміщака Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" доЧернігівської районної державної адміністрації, Управління соціального захисту населення Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської област про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язати вчинити дії,
встановив:
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" із позовною заявою, в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність Ріпкинської районної державної адміністрації в частині непередбачення коштів на компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян при розробці районного бюджету на 2018 рік та при його перегляді;
- визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Ріпкинської районної державної адміністрації в частині невиконання вимог пункту 6 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256, а саме нереєстрації за період з 01.01.2018 по 30.11.2018 додаткових зобов'язань за фактично надані послуги пільгового проїзду залізницею окремим категоріям громадян по Ріпкинському району за цей же період та ненадсилання інформації про додаткові зобов'язання щомісяця до 18 числа фінансовому органу Ріпкинської районної державної адміністрації;
- стягнути з Управління соціального захисту населення Ріпкинської районної державної адміністрації на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" 217142,36 грн шкоди, заподіяної протиправними діями та бездіяльністю відповідачів, у сумі витрат, які понесла залізниця на перевезення пасажирів пільгових категорій у приміських поїздах за період з 01.01.2018 по 30.11.2018.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що протягом 11 місяців 2018 року регіональна філія "Південно-Західна залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" надавала послуги з пільгового перевезення окремих категорій громадян у приміському сполученні на території Ріпкинського району. 10.10.2017 позивач звернувся до Ріпкинської районної державної адміністрації з проханням передбачити у бюджеті на 2018 рік 255000 грн на компенсацію пільгових перевезень. 20.12.2017 позивач повторно звернувся з пропозицією укласти договір про відшкодування витрат. Протягом 2018 року позивач щомісячно направляв акти звірки розрахунків за надані послуги пільгового проїзду. Відповідачі кошти на компенсацію не передбачили, договори не уклали, акти звірки не підписали та кошти в сумі 217142,36 грн не сплатили. Позивач вважає, що оскільки держава гарантувала пільговий проїзд, а субвенція з державного бюджету на ці цілі у 2018 році не передбачалась, обов'язок фінансування покладається саме на органи місцевої влади.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.05.2019 відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
У відзиві на позовну заяву, поданому до суду 26.07.2019, Управління соціального захисту населення Ріпкинської районної державної адміністрації зазначило, що видатки на компенсацію пільгового проїзду віднесено до місцевих бюджетів лише за наявності відповідних бюджетних асигнувань та субвенцій з державного бюджету. У 2018 році такі асигнування та субвенції на Ріпкинський район не виділялись. Позивач не надав персоніфікованих розрахунків за формою 2-пільга з поіменним списком пільговиків. Листом від 09.07.2019 № 02-09/3052 управління просило надати такі списки, але позивач їх не надав. Через відсутність належно оформлених документів управління не мало підстав реєструвати додаткові зобов'язання та перераховувати кошти.
Позивач 13.08.2019 подав відповідь на відзив, у якій вказав, що з 2016 року держава припинила відшкодування пільгового проїзду з державного бюджету, а з 2017 року відповідні видатки віднесено до місцевих бюджетів згідно з підпунктом "ґ" пункту 3 частини 1 статті 91 Бюджетного кодексу України. Пільговики отримують безкоштовні квитки в касах, де перевіряються документи, що підтверджують пільгу, тому облік ведеться автоматично через реєстратори розрахункових операцій. Надані акти звірки та облікові форми відповідають Порядку № 1359 від 16.12.2009. Відсутність персоніфікованих списків не є підставою для відмови в компенсації, оскільки облік ведеться на станції придбання квитка незалежно від місця проживання пільговика.
13.12.2022 Верховна Рада України прийняла Закон України № 2825-ІХ “Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» (далі - Закон № 2825-ІХ), який набрав чинності 15.12.2022.
Відповідно до статті 1 Закону № 2825-ІХ Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано.
Пунктом 2 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2825-ІХ установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя.
До початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом, крім випадку, передбаченого абзацом четвертим цього пункту.
Не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва адміністративні справи, які були передані до Київського окружного адміністративного суду та розподілені між суддями до набрання чинності Законом України “Про внесення зміни до пункту 2 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України “Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ», розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України “Про внесення зміни до пункту 2 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України “Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ», але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України. Справи, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України, до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
На підставі пункту другого розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2825-ІХ за результатами автоматизованого розподілу справу передано на розгляд Житомирському окружному адміністративному суду.
07.03.2025 відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, адміністративна справа передана на розгляд судді Леміщаку Д.М.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 17.03.2025 справу прийнято до провадження, вирішено розгляд справи здійснити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні).
Позивач 16.07.2025 подав додаткові пояснення, у яких додатково зазначив, що облік пільгових перевезень здійснюється виключно через автоматизовану систему оформлення проїзних документів та реєстратори розрахункових операцій, які фіксують кожну операцію в момент видачі безоплатного квитка пільговику після пред'явлення оригіналу документа, що підтверджує право на пільгу. Сума недоотриманих коштів розраховується автоматично як різниця між повною вартістю проїзду за діючим тарифом та фактично сплаченою сумою (нульовою при безоплатному проїзді). Інформація про всі оформлені пільгові квитки автоматично потрапляє до місячної станційної звітності тієї області, на території якої квиток придбаний, незалежно від місця проживання пільговика. На підставі цих даних складається облікова форма згідно з додатком до Порядку № 1359 від 16.12.2009, яка є єдиним документом, передбаченим законодавством для підтвердження суми компенсації. Законодавство не вимагає від залізниці надання персоніфікованих списків чи форми № 2-пільга, оскільки облік ведеться не за місцем проживання пільговика, а за місцем придбання квитка. Надані до справи облікові форми повністю відповідають затвердженому зразку та є достатніми доказами факту і розміру понесених витрат. Відсутність субвенції з державного бюджету не звільняє місцеві бюджети від обов'язку компенсувати пільгові перевезення, оскільки з 2017 року ці видатки віднесено до захищених статей місцевих бюджетів відповідно до статті 91 Бюджетного кодексу України.
Ухвалою суду від 21.05.2025 вирішено призначити адміністративну справу за позовом публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" до Ріпкинської районної державної адміністрації, Управління праці та соціального захисту населення Ріпкинської районної державної адміністрації про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії до судового розгляду у відкритому судовому засіданні з викликом осіб, які беруть участь у справі.
15.06.2025 через підсистему "Електронний суд" від акціонерного товариства "Українська залізниця" надійшла заява про заміну відповідачів на правонаступників, зокрема на Чернігівську районну державну адміністрацію та Управління праці та соціального захисту населення Чернігівської районної державної адміністрації.
У судовому засіданні 17.06.2025, заслухавши пояснення представника позивача, судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу про подальший розгляд справи в письмовому провадженні, зважаючи на відсутність потреби заслухати свідка чи експерта.
Ухвалою суду від 19.06.2025:
- замінено відповідача - Ріпкинську районну державну адміністрацію на правонаступника - Чернігівську районну державну адміністрацію;
- замінено відповідача - Управління праці та соціального захисту населення Ріпкинської районної державної адміністрації на правонаступника - Управління соціального захисту населення Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області;
- змінено організаційно-правову форми позивача у справі з "публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" на "акціонерне товариство "Українська залізниця".
Розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні) з особливостями, визначеними статтями 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив таке.
Протягом січня-листопада 2018 року регіональна філія "Південно-Західна залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" на виконання вимог чинного законодавства щодо надання пільг окремим категоріям громадян забезпечувала безоплатний або пільговий проїзд пасажирів у поїздах приміського сполучення, маршрут яких проходив територією Ріпкинського району Чернігівської області.
Облік таких перевезень здійснювався в автоматизованому режимі через реєстратори розрахункових операцій під час оформлення відповідних проїзних документів.
До початку бюджетного періоду 2018 року, а саме 10.10.2017, акціонерне товариство "Українська залізниця" листом № МДН-1-452/1159 звернулося до Ріпкинської районної державної адміністрації з клопотанням передбачити у проекті районного бюджету на 2018 рік кошти в обсязі 255000 гривень на компенсацію витрат, пов'язаних із пільговим перевезенням громадян залізничним транспортом приміського сполучення.
20.12.2017 позивач повторно звернувся до відповідачів із пропозицією укласти відповідний договір про організацію відшкодування понесених витрат (лист № ДНЗ-1-453/561).
Упродовж спірного періоду - з січня по листопад 2018 року - позивач щомісячно формував та направляв відповідачам акти звірки розрахунків за надані послуги пільгового проїзду, зокрема акти від 07.02.2018 № ДНЛ-1/48, від 12.03.2018 № ДНЛ-1/107, від 10.04.2018 № ДНЛ-1/153, від 07.05.2018 № ДНЛ-1/203, від 08.06.2018 № ДНЛ-1/250, від 09.07.2018 № ДНЛ-1/300, від 09.08.2018 № е197, від 07.09.2018 № ДНЛ-1/357, від 10.10.2018 № ДНЛ-1/401, від 08.11.2018 № ДНЛ-1/445 та від 07.12.2018 № ДНЛ-1/483, якими фіксувався загальний обсяг фактично наданих послуг та сума недоотриманих доходів у розмірі 217142,36 гривень.
Ріпкинська районна державна адміністрація та підпорядковане їй Управління соціального захисту населення кошти на зазначені цілі в районному бюджеті на 2018 рік не передбачили, договори на відшкодування витрат не уклали, надіслані акти звірки не підписали та не оплатили, а кошти в сумі 217142,36 гривень позивачу не перерахували.
09.07.2019 (лист від 11.07.2019 № 02-09/3052) Управління соціального захисту населення звернулося до позивача з вимогою надати розрахунки за формою № 2-пільга з поіменним списком пільговиків, однак позивач такі списки не надав, посилаючись на те, що облік пільгових перевезень залізничним транспортом здійснюється за місцем придбання квитка незалежно від місця проживання пільговика та підтверджується обліковими формами, передбаченими спеціальним Порядком № 1359.
Вважаючи тривалу бездіяльність Ріпкинської районної державної адміністрації щодо непередбачення відповідних видатків у районному бюджеті на 2018 рік, а також бездіяльність Управління соціального захисту населення Ріпкинської районної державної адміністрації щодо неприйняття бюджетних зобов'язань і неперерахування належних компенсаційних виплат протиправними, акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" звернулося до суду з відповідним адміністративним позовом.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Акціонерне товариство "Українська залізниця" є юридичною особою, що утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", предметом діяльності якого є, зокрема надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів, зокрема небезпечних вантажів, багажу, вантажобагажу і пошти залізничним транспортом у внутрішньому та міжнародному сполученні.
Основні правові, економічні та організаційні засади діяльності залізничного транспорту загального користування, його роль в економіці і соціальній сфері України, регламентує його відносини з органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, іншими видами транспорту, пасажирами, відправниками та одержувачами вантажів, багажу, вантажобагажу і пошти з урахуванням специфіки функціонування цього виду транспорту як єдиного виробничо-технологічного комплексу визначені Законом України "Про залізничний транспорт" від 04.07.1996 № 273/96-ВР (далі - Закон № 273/96-ВР).
Відповідно до частини першої статті 8 Закону № 273/96-ВР перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти залізничним транспортом загального користування організується на договірних засадах. Для забезпечення виконання договірних зобов'язань здійснюється перспективне та поточне планування перевезень.
За частиною шостою статті 9 цього Закону для захисту інтересів окремих категорій громадян на пасажирських перевезеннях, у тому числі приміських, можуть передбачатися пільгові тарифи. Збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання відшкодовуються за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.
Пільги з безоплатного користування приміським транспортом окремих категорій громадян передбачені законами України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні", постановою Кабінету Міністрів України від 17.05.1993 № 354 "Про безплатний проїзд пенсіонерів на транспорті загального користування".
За частиною шостою статті 9 цього Закону для захисту інтересів окремих категорій громадян на пасажирських перевезеннях, у тому числі приміських, можуть передбачатися пільгові тарифи. Збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання відшкодовуються за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.
Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 167 ЦК України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (частина перша статті 170 ЦК України).
Відповідно до статті 526 ЦК України, статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України, чинного на момент виникнення спірних правовідносин) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.
Як вже зазначалось, акціонерне товариство "Українська залізниця" є суб'єктом господарювання, який надає послуги з перевезення пасажирів, метою діяльності якого як учасника господарських відносин є досягнення економічних та соціальних результатів та одержання прибутку від провадження підприємницької діяльності згідно з частиною другою статті 3 ГК України.
Таким чином, у позивача виникло цивільне право на відшкодування вартості послуг перевезення, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, а у держави (її відповідного органу) як замовника послуг - цивільний обов'язок здійснити з позивачем розрахунок за надані цим особам послуги.
Саме такий висновок щодо характеру правовідносин, які виникають між державою як замовником послуг на пільгових умовах відповідній категорії споживачів з метою забезпечення державних соціальних гарантій та особою, яка надає такі послуги, викладений у численних постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, від 10.04.2018 у справі № 927/291/17, від 17.04.2018 у справі № 906/621/17, від 23.10.2019 у справі № 911/1924/18 та ін. (у справах щодо відшкодування витрат на надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям споживачів).
Отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме положення господарського законодавства (в цьому випадку - Закону України "Про залізничний транспорт"), а не БК України, який визначає засади функціонування бюджетної системи України, до якої позивач не належить. Тому застосування положень цього Кодексу у контексті визначення особи-боржника у цивільних правовідносинах є помилковим.
Саме таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 09.06.2023 у справі № 916/3938/21.
Згідно з ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України (тут і далі в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Відповідно до ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і до адміністративного суду можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, де суди перевіряють, чи прийнятті вони : на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Звертаючись з даним позовом, позивач заявив позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності в частині непередбачення коштів на компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян при розробці районного бюджету на 2018 рік та бездіяльності щодо нереєстрації своїх зобов'язань за фактично надані послуги пільгового проїзду залізницею окремих категорій громадян та ненадсилання інформації про свої зобов'язання щомісяця до 18 числа фінансовому органу Ріпкинської районної державної адміністрації; та про стягнення витрат на перевезення залізницею пасажирів, які користуються пільгами з оплати проїзду у приміських поїздах.
Системний аналіз фактичних обставин справи та обґрунтування позовних вимог дає підстави для висновку про те, що позов фактично спрямований на погашення відповідачами боргу, що виник перед позивачем внаслідок невиконання зобов'язань, які виникли в силу закону.
Так, юрисдикція адміністративних судів відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, зокрема щодо оскарження його дій та бездіяльності.
Поняття "суб'єкт владних повноважень" визначено у ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою - це органи державної влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Отже, необхідною та єдиною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій, причому ці функції повинні здійснюватись суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.
У випадку, якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює владних управлінських функцій щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України ознак справи адміністративної юрисдикції і відповідно не повинен вирішуватись адміністративним судом.
Таким чином, справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта.
Суд зазначає, що в даному випадку суб'єктний склад формально відповідає критеріям адміністративної юрисдикції, оскільки відповідачами виступають Ріпкинська районна державна адміністрація та її структурний підрозділ - Управління соціального захисту населення, які є суб'єктами владних повноважень. Однак вирішальним є другий критерій - характер спірних правовідносин.
Суть спірних правовідносин зводиться до майнової вимоги позивача (комерційного підприємства) до бюджетних установ про відшкодування вартості наданих послуг (збитків) за перевезення пасажирів, які мають право на соціальні пільги, встановлені державою.
Правова підстава для виникнення зобов'язання - надання послуг перевезення залізничним транспортом. Це зобов'язання, хоча і виникає в силу закону (відповідно до приписів Закону України "Про залізничний транспорт"), є за своєю суттю господарсько-договірним зобов'язанням публічно-правового характеру (квазідоговірним), яке спрямоване на отримання комерційним суб'єктом компенсації за фактично надані послуги.
Згідно з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду (зокрема, у постанові від 09.06.2023 у справі № 916/3938/21), спори щодо стягнення з бюджетних установ заборгованості, яка виникла внаслідок надання послуг з пільгового перевезення:
- не є публічно-правовими спорами в розумінні КАС України, оскільки виникають не з приводу реалізації владних управлінських функцій відповідачів, а з приводу виконання ними функцій, пов'язаних з організацією та фінансуванням соціальних послуг, які є похідними від цивільно-правового (господарського) зобов'язання;
- є господарськими спорами в розумінні статті 20 Господарського процесуального кодексу України, оскільки виникають між суб'єктом господарювання та державними органами (хоча й як розпорядниками бюджетних коштів) з приводу майнової вимоги - компенсації збитків (недоотриманих коштів), що є за своєю суттю спором про відшкодування збитків (або стягнення заборгованості) у сфері господарської діяльності.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що у таких правовідносинах Позивач є суб'єктом господарювання, який вимагає захисту свого майнового права - отримання компенсації за надані послуги. Основна вимога має майновий характер і не стосується безпосередньо реалізації контрольно-наглядових функцій чи інших чисто владних повноважень відповідачів. Судовий захист має бути спрямований на відновлення порушеного майнового права, що є притаманним саме господарському судочинству.
Суд зауважує, що позивач також просить визнати протиправною бездіяльність відповідачів, яка полягає у непередбаченні бюджетних асигнувань та нездійсненні розрахунків. Хоча вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень формально належать до адміністративної юрисдикції, суд застосовує доктрину похідності позовних вимог.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що якщо основною метою звернення до суду є вирішення майнового спору, а вимога про визнання протиправною бездіяльності є похідною від основної, або якщо визнання такої бездіяльності протиправною не може призвести до ефективного поновлення порушених прав позивача без вирішення майнового спору, то вся справа в цілому підлягає розгляду в юрисдикції, до якої належить основна вимога.
У цій справі вимога про визнання протиправною бездіяльності Ріпкинської РДА (щодо непередбачення коштів у бюджеті) та Управління соцзахисту (щодо нездійснення розрахунків) є нерозривно пов'язаною з вимогою про стягнення 217 142,36 грн. Фактично, визнання бездіяльності протиправною є лише процесуальною передумовою для примусового стягнення коштів, яке є основною, кінцевою та вирішальною метою Позивача. Без задоволення майнової вимоги, задоволення лише вимоги про визнання бездіяльності протиправною не забезпечить повного та ефективного захисту порушених майнових прав Позивача.
Тому оскільки в даних правовідносинах відповідачі виступають не як суб'єкти владних повноважень, а як боржники у зобов'язальних цивільних правовідносинах, суд дійшов висновку, що даний спір не підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 927/465/17.
Натомість, відповідно до ст. . 1 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, що діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства; і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності, а також спори, пов'язані з вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктом публічно-правових відносин, - за умови, що такі вимоги не об'єднуються з вимогою вирішити публічно-правовий спір і за своїм суб'єктним складом підпадають під дію статті 1 ГПК України.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 12.10.1978 у справі "Zand v. Austria" вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
За таких обставин суд доходить висновку, що спір у цій справі є по суті господарсько-правовим (майновим), оскільки стосується відновлення порушених майнових прав комерційної структури, що є предметом регулювання Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України, а не публічно-правовим спором, що випливає із владних управлінських функцій, тому адміністративний суд не є "судом, встановленим законом" для розгляду такої категорії справ.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
На виконання вимог ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд роз'яснює позивачеві, що даний спір предметно підсудний суду господарському суду та повинен розглядатись у порядку господарського судочинства.
Керуючись ст.ст. 4-12,166, 189, 205, 238, 239, 243, 247, 248, 256, 294, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
Закрити провадження у справі за адміністративним позовом акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" до Чернігівської районної державної адміністрації, Управління соціального захисту населення Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області.
Роз'яснити право акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" на звернення з даними позовними вимогами у порядку господарського судочинства.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня складення її прийняття.
Суддя Д.М. Леміщак
10.12.25