11 грудня 2025 рокуСправа №160/28703/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Турової О.М.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (відповідач-2) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
03.10.2025 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (відповідач-2), у якій позивач просить:
- визнати протиправним та скасування рішення від 16.04.2025 №046450016125 Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови в призначенні пенсії;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , період роботи згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_2 з 26.08.1994 по 27.02.1995, з 13.03.1995 по 12.11.1996, з 03.11.1996 по 01.09.1997 та з 15.09.1997 по 16.09.1999 та призначити пенсію за віком з моменту настання права, тобто з 03.02.2025 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 08.04.2025 він звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком, до якої додатково долучив заяву про те, що пенсія іншого виду за законами України або в іншій державі, у тому числі з урахуванням періодів трудової діяльності до 01 січня 1992 року в республіках колишнього СРСР, йому не призначалась. Подану заяву за принципом екстериторіальності розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області, і за результатом її розгляду прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії №046450016125 від 16.04.2025, у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу. Зазначене рішення мотивовано тим, що до страхового стажу неможливо зарахувати періоди роботи: з 26.08.1994 по 27.02.1995, з 13.03.1995 по 12.11.1996, з 03.11.1996 по 01.09.1997 та з 15.09.1997 по 16.09.1999, оскільки з 01.01.2023 рф припинила свою участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Позивач вважає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області порушує його конституційне право на пенсійне забезпечення, оскільки припинення участі Російської Федерації в Угоді, так само як і постанова Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022, не є підставою для відмови у зарахуванні стажу роботи позивача, адже такий був набутий до ухвалення відповідних рішень. З огляду на викладене, просить задовольнити позовні вимоги та відновити порушене право з урахуванням обраного способу захисту.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.10.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/28703/25, призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), а також встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.
Цією ж ухвалою суду витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області завірену належним чином копію пенсійної справи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).
11.11.2025 до суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на позовну заяву, в якому відповідач-2 не визнаючи позов повністю зазначив, що відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 заява позивача про призначення пенсії за віком від 08.04.2025 була розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області. За результатами розгляду цим органом прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії, відтак відповідач-2 не є суб'єктом прийняття відповідного рішення. Відповідальним за опрацювання заяви позивача та ухвалення рішення у цьому випадку є територіальний орган Пенсійного фонду України в Рівненській області - відповідач-1, тому дії зобов'язального характеру не можуть бути покладені на відповідача-2. Оскільки у спірних правовідносинах компетентним органом для розгляду заяви визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, саме цей орган має завершити процедуру призначення пенсії.
Копію позовної заяви, а також копії доданих до позовної заяви документів та ухвалу суду від 10.10.2025 Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області отримало через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» 03.10.2025 та 27.10.2025, відповідно, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, яка наявна в матеріалах справи, однак, станом на час розгляду справи відповідач-1 правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
При цьому за приписами частини 6 статті 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на таке.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 08.04.2025 ОСОБА_1 при досягненні 60-річного віку звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
До вказаної заяви позивачем надано пакет документів на підтвердження загального і трудового стажу, серед яких копія трудової книжки серії НОМЕР_2 від 17.04.1987 та заява щодо нездійснення іншої державою пенсійних виплат від 08.04.2025.
Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області визначено органом, уповноваженим розглянути заяву позивача та поданих документів.
За результатом розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії від 08.04.2025, Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області рішенням №046450016125 від 16.04.2025 відмовило позивачу у призначенні пенсії за віком згідно із ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» через відсутність необхідного страхового стажу (32 роки), в той час, як страховий стаж ОСОБА_1 становить 29 років 2 місяці 23 дні.
З оскаржуваного рішення ГУ ПФУ в Рівненській області вбачається, що до страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано: періоди роботи з 26.08.1994 по 27.02.1995, з 13.03.1995 по 12.11.1996, з 03.11.1996 по 01.09.1997 та з 15.09.1997 по 16.09.1999, оскільки з 01.01.2023 рф припинила свою участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Незгода позивача із прийнятим рішенням, зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно із преамбулою Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV) цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Абзацом 1 частини 1 статті 26 Закону №1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 26 Закону №1058-IV, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Приписами частин 1, 2, 4 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
При цьому, ч. 1 ст. 56 Закону України Про пенсійне забезпечення №1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон №1788-XII) передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно з приписами статті 62 Закон України Про пенсійне забезпечення №1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон №1788-ХІІ) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 (далі - Порядок №637).
Відповідно до абз. 1-2 п.1, п.2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
З аналізу наведених законодавчих приписів, зокрема, ст. 62 Закону №1788-XII та п. 1 Порядку №637, слідує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22 травня 2018 року в справі №439/1148/17.
Як слідує з оскаржуваного рішення відповідача-1, до страхового стажу не зараховано періоди роботи в російській федерації з 26.08.1994 по 27.02.1995, з 13.03.1995 по 12.11.1996, з 03.11.1996 по 01.09.1997 та з 15.09.1997 по 16.09.1999, оскільки з 01.01.2023 рф припинила свою участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
При цьому, відомості трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 від 17.04.1987 як основного документу про трудову діяльність містять, з-поміж інших, стаж роботи позивача на посаді водія за періоди: з 26.09.1994 по 27.02.1995 в Управлінні Механізації №4 (запис №7-8); з 13.03.1995 по 12.11.1997 у ТОВ «Роси» (запис №9-10); з 03.11.1996 по 01.09.1997 за сумісництвом по договору №3-с від 03.11.1996 (запис №11-12) та з 15.09.1997 по 16.09.1999 у ТОВ «Роси» (записи №13, 15).
Отже, за спірні періоди у відомостях трудової книжки внесена інформація про час роботи, що підтверджує факт роботи позивача у не зараховані періоди. Записи є читабельними та зрозумілими, засвідченими печатками, між собою пов'язаними хронологічно, містять дати роботи, кількість відпрацьованих днів, що не заперечується відповідачами.
Доказів недостовірності записів у трудовій книжці позивача щодо спірних періодів роботи відповідачем суду не надано, а тому вказані докази безпідставно не взято до уваги відповідачем при обрахуванні стажу, необхідного для призначення пенсії.
Відповідно до частин 1, 2 статті 4 Закону №1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається в тому числі та із міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Вирішуючи по суті існуючий спір, необхідно звернути увагу на ту обставину, що оскільки спірний трудовий стаж набутий позивачем на території російської федерації, тому при визначені права на пенсійне забезпечення суд відповідно до частин першої, другої статті 4 Закону №1058-IV вправі застосовувати міжнародні договори з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та російська федерація.
Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, яка діяла в період виникнення спірних правовідносин та в період роботи позивача на території рф, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом РФ «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14 січня 1993 року трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.
Частиною другою статті 4 Угоди «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів» від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, РФ, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, в тому числі пільговий, визнається іншою державою.
Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені у постановах Верховного Суду від 16 квітня 2020 року в справі №676/6166/16-а та від 14 листопада 2019 року в справі №676/6166/16-а.
Рішенням Економічного Суду Співдружності Незалежних Держав №01-1/2-07 від 26.03.2008 визначено, що норма пункту 3 статті 6 Угоди встановлює правило, згідно з яким розмір пенсії визначається із заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу, і застосовується при первинному призначенні пенсії в державах-учасницях Угоди. Конкретні періоди роботи для визначення середнього заробітку (доходу) при призначенні пенсії передбачаються пенсійним законодавством кожної держави-учасниці цієї Угоди.
1 грудня 2022 року Верховна Рада України прийняла Закон України №2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» (далі - Закон №2783-IX), який набрав чинності 23.12.2022 і яким постановила зупинити у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 46, ст. 417), та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року №140/98-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 26, ст. 162).
29 листопада 2022 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» (далі - Постанова №1328), яка набрала чинності 02.12.2022, якою постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року в м. Москва.
01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
У Рішенні Конституційного Суду № 1-рп/99 від 09.02.1999 щодо тлумачення частини першої вказаної статті 58 Конституції України зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України. Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.
За статтею 151-1 Конституції України, рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.
Як зазначено у правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19 червня 2018 року в справі № 820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.
Таким чином, положення Закону №2783-IX підлягають застосуванню щодо правовідносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто з 23.12.2022, а положення Постанови №1328 - з 02.12.2022.
Зважаючи на наведене, суд констатує, що на час трудової діяльності ОСОБА_1 у спірний період Угода була чинною, а тому її положення протиправно не були застосовані відповідачем та, як наслідок, не зараховано до страхового стажу позивача спірні періоди роботи на території російської федерації.
Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 листопада 2024 року в справі №340/4436/23.
Крім того суд вважає зазначити те, що незважаючи на вихід України з Угоди, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і разі виходу із Угоди держави учасниці, на території якої вони проживають (ст. 13 Угоди).
Враховуючи, що позивач працював на території російської федерації до набрання чинності Закону №2783-IX (який набрав чинності 23.12.2022) положення Конвенції протиправно не були застосовані відповідачем-1 та, як наслідок, не зараховано до страхового стажу позивача спірні періоди роботи. Не є підставою для відмови у зарахуванні спірного стажу роботи позивача до стажу, який враховується для призначення пенсії і припинення участі російської федерації в Угоді, адже такий стаж ним набутий до прийняття відповідних нормативних актів.
Такий висновок підтримав і Верховний Суд у постанові від 03 листопада 2025 року в справі №560/129/24.
Виходячи із встановлених під час розгляду справи обставини, відомості, внесені до трудової книжки позивача (копія якої долучена до матеріалів справи), свідчать про те, що у спірні періоди він здійснював трудову діяльність на території російської федерації.
Суд зауважує, що записи в трудовій книжці виконані без перекреслень, виправлень, чітким правописом, у чіткій послідовності та відповідності дати, номеру запису з посиланням на відповідний наказ, на підставі якого внесений відповідний запис, і завірені печаткою роботодавця, тобто здійснені відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993. Зауважень до оформлення трудової книжки відповідачами не висловлено.
Відтак, суд вважає необґрунтованими та протиправними дії відповідача-1 щодо неврахування спірних періодів роботи до загального трудового (страхового) стажу позивача.
Зважаючи на те, що при прийнятті відповідачем-1 оскаржуваного рішення про відмову у призначенні позивачеві пенсії №046450016125 від 16.04.2025 було неправильно розраховано загальний страховий (трудовий) стаж позивача, через безпідставне не зарахування до нього періодів роботи з 26.08.1994 по 27.02.1995, з 13.03.1995 по 12.11.1996, з 03.11.1996 по 01.09.1997 та з 15.09.1997 по 16.09.1999, що, в свою чергу, безпосередньо вплинуло на висновок про недостатність страхового стажу, передбаченого ст. 26 Закону №1058-ІV, для призначення позивачеві пенсії за віком, суд доходить висновку про наявність підстав для визнання протиправними та скасування вищевказаного рішення ГУ ПФУ в Рівненській області №046450016125 від 16.04.2025 і, відповідно, про задоволення позовних вимог в цій частині.
Відтак, з метою поновлення порушених прав позивача вищевказаним протиправним рішенням відповідача-1, слід зобов'язати останнього зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 спірні періоди роботи з 26.08.1994 по 27.02.1995, з 13.03.1995 по 12.11.1996, з 03.11.1996 по 01.09.1997 та з 15.09.1997 по 16.09.1999.
Щодо підстав зобов'язання саме відповідача-1 здійснити зарахування спірних періодів до страхового стажу позивача, суд зазначає наступне.
Порядок приймання оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим Постановою Правління ПФУ №22-1 від 25.11.2005, зареєстрованою в Мінюсті України за №1566/11846 від 27.12.2005 (далі - Порядок №22-1).
Відповідно до абз. 13 п. 4.2 Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Згідно з абз. 1-3 п. 4.3 Порядку №22-1 створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Пунктом 4.7 Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
Відповідно до абз. 1 п. 4.10 Порядку №22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
З аналізу наведених норм слідує, що рішення про призначення пенсії або про відмову у її призначенні приймається пенсійним органом, що призначає пенсію, який визначений за принципом екстериторіальності, а в подальшому, у разі прийняття таким органом рішення про призначення пенсії, це рішення разом з електронною пенсійною справою засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Подану заяву про призначення пенсії від 08.04.2025 за принципом екстериторіальності розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області, а не відповідачем-2, і за результатом її розгляду прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії №046450016125 від 16.04.2025, яке є предметом спору.
Дії зобов'язального характеру, як спосіб поновлення порушених прав, можуть бути застосовані судом виключно до того органу, дії, бездіяльність чи рішення якого визнані протиправними та (або) скасовані. Тобто, у разі задоволення позовних вимог, дії зобов'язального характеру можуть бути застосовані лише до відповідача, як до органу, рішення якого визнається судом протиправним і скасовується, яким у даному випадку є саме Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.
Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду щодо застосування норм права в подібних спірних правовідносинах висловленій у постановах від 08 лютого 2024 року в справі №500/1216/23, від 07 травня 2024 року в справі №460/38580/22, від 24 травня 2024 року в справі №460/17257/23.
З огляду на те, що розгляд заяви позивача про призначення пенсії від 08.04.2025 за принципом екстериторіальності було здійснено саме Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області, обов'язок зарахувати спірні періоди роботи до загального страхового стажу слід покласти на цей орган як на належного відповідача. В той же час, відповідач-2 у цій справі не є належним щодо вимог зобов'язального характеру про зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 26.08.1994 по 27.02.1995, з 13.03.1995 по 12.11.1996, з 03.11.1996 по 01.09.1997 та з 15.09.1997 по 16.09.1999, тож у задоволенні цієї частини позовних вимог до відповідача-2 слід відмовити.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання пенсійного органу призначити позивачеві пенсію за віком, суд також враховує наступне.
Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України №1395/5 від 24.04.2017, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оскільки спірним рішенням відповідача-1 було протиправно відмовлено позивачеві у призначенні пенсії за віком відповідно до ч.2 ст.26 Закону №1058-IV лише через недостатність страхового стажу, передбаченого цією нормою Закону, водночас, судом встановлено, що позивач на момент звернення із заявою про призначення пенсії такий необхідний страховий стаж (32 роки) мав, бо відповідач-1 безпідставно не зарахував до страхового стажу позивача спірні періоди його роботи, які мають бути зараховані (понад 5 років), що, з урахуванням самостійно зарахованого пенсійним органом стажу позивача - 29 років 2 місяці 23 дні, становить понад 32 роки, суд вважає, що у даному випадку у пенсійного органу відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень і єдиним варіантом поведінки пенсійного органу у даному випадку є саме призначення позивачеві пенсії за віком відповідно до ч.2 ст.26 Закону №1058-IV на підставі його заяви від 08.04.2025.
Відповідно до частини першої статті 45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: 1) пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Отже, оскільки позивач досяг пенсійного віку, необхідного для призначення пенсії відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону №1058-IV (60 років) - 02.02.2025, а матеріали справи свідчать, що із заявою про призначення пенсії позивач звернувся 08.04.2025, тобто звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку, внаслідок чого пенсія має бути призначена з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, тобто з 03.02.2025.
Проте, як уже зазначалося, дії зобов'язального характеру можуть бути покладені лише на той орган, рішення якого суд визнав протиправним, тобто на Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, тож у задоволенні цієї частини позовних вимог саме до відповідача-2 слід також відмовити.
Таким чином, суд дійшов висновку про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити позивачу пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону №1058-IV саме з 03.02.2025.
При цьому саме зобов'язання відповідача-1 призначити позивачеві пенсію, без зобов'язання пенсійного органу здійснювати повторний розгляд її заяви, є належним та ефективним способом захисту і відновлення порушеного права.
Відповідно до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням викладеного, зважаючи на підтвердження обґрунтованості позовних вимог саме до відповідача-1 відповідними доказами та встановлені судом обставини справи, суд вважає, що позов належить задовольнити частково.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Як свідчать матеріали справи, при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1211, 20 грн., тому, зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, стягненню на користь позивача з Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області за рахунок його бюджетних асигнувань підлягають судові витрати зі сплати судового збору пропорційно частині задоволених позовних вимог у розмірі 807,47 грн.
Керуючись ст. ст. 241-246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (код ЄДРПОУ 21084076, адреса: 33028, м. Рівне, вул. Борисенка Олександра, 7), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №046450016125 від 16.04.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (код ЄДРПОУ 21084076, адреса: 33028, м. Рівне, вул. Борисенка Олександра, 7) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) періоди роботи з 26.08.1994 по 27.02.1995, з 13.03.1995 по 12.11.1996, з 03.11.1996 по 01.09.1997 та з 15.09.1997 по 16.09.1999.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (код ЄДРПОУ 21084076, адреса: 33028, м. Рівне, вул. Борисенка Олександра, 7) призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) пенсію за віком з 03.02.2025.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (код ЄДРПОУ 21084076, адреса: 33028, м. Рівне, вул. Борисенка Олександра, 7) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати по сплаті судового збору за подання адміністративного позову пропорційно до частини задоволених позовних вимог у розмірі 807 гривень 47 копійок (вісімсот сім гривень 47 копійок).
Рішення набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя: О.М. Турова