11 грудня 2025 рокуСправа №160/2361/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Тулянцевої І.В., розглянувши у місті Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо неврахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 01.01.1992 по 30.12.2003;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 01.01.1992 по 30.12.2003.
В обґрунтування позову зазначено про те, що позивач з 17.07.2024 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком, призначену відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV. Позивач зазначає, що листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 12.12.2024 року №0400-013007-8/245820 його було повідомлено про те, що періоди роботи з 06.01.1983 по 20.03.2008 на території російської федерації до страхового стажу зараховані частково, а саме з 06.01.1983 по 31.12.1991, оскільки Україна вийшла з Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, у зв'язку з чим, страховий стаж, набутий на території російської федерації, зараховується по 31.12.1991. На думку позивача, оскільки в нього наявні записи щодо періодів роботи в трудовій книжці, яка є основним документом для підтвердження стажу роботи, то він має право на зарахування періоду роботи до загального страхового стажу. Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача та такою, що порушує його права, тому звернувся до суду з цим позовом
Ухвалою суду від 04 лютого 2025 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання відзиву на позов (у разі заперечення проти позову) протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.
Витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, належним чином завірену копію матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 .
Копію ухвали про відкриття провадження у справі отримано представником відповідача- 07.02.2025 року, про що в матеріалах справи міститься довідка про доставку електронного листа.
22 квітня 2025 року до суду через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на позовну заяву, в якому відповідач пред'явлений позов не визнав та заперечував проти задоволення позовних вимог посилаючись на те, що позивачу згідно особистої заяви від 17.07.2024, призначено пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з 17.07.2024. Відповідно до Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, яка з 01.01.2023 припинила свою дію згідно постанови Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць та членів їхніх сімей здійснювалося за законодавством держави, на території якої вони проживали. Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 року №1328 передбачено вихід України з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, що пов'язано з збройною агресією російської федерації проти України. Відповідно до ст. 13 Угоди від 13.03.1992 року, російська федерація з 01.01.2023 не є державою учасницею Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, відтак дія вказаної угоди між Україною та російською федерацією припинилась. Згідно листа № 0400-010307-8/245820 від 12.12.2024 загальний страховий стаж, зарахований по 30.06.2024, становить 29 років 10 місяців 27 днів. До загального страхового стажу позивача, згідно військового квитка НОМЕР_1 від 05.05.1976, зараховано період військової строкової служби з 05.05.1976 по 27.04.1978, періоди роботи з 18.01.1979 по 30.06.2024 за трудовою книжкою НОМЕР_2 від 18.01.1979 та згідно даних, наявних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Періоди роботи з 06.01.1983 по 20.03.2008 на території російської федерації до страхового стажу зараховані частково, а саме з 06.01.1983 по 31.12.1991, оскільки Україна вийшла з Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, у зв'язку з чим, страховий стаж, набутий на території російської федерації, зараховується по 31.12.1991. Також на виконання ухвали суду від 04.02.2025 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області було надано належним чином завірену копію матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 .
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином російської федерації, згідно посвідки на постійне проживання № НОМЕР_3 від 19.01.2022 року, орган, що видав 1203, з 17.07.2024 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV.
04 грудня 2024 року представник позивача звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із адвокатським запитом з питання пенсійного забезпечення.
12 грудня 2024 року Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області листом №0400-010307-8/245820 повідомило про те, що згідно особистої заяви від 17.07.2024 року, позивачу призначено пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з 17.07.2024. Загальний страховий стаж зарахований по 30.06.2024, становить 29 років 10 місяців 27 днів. До загального страхового стажу позивача, згідно військового квитка НОМЕР_1 від 05.05.1976, зараховано період військової строкової служби з 05.05.1976 по 27.04.1978, періоди роботи з 18.01.1979 по 30.06.2024 за трудовою книжкою НОМЕР_4 від 18.01.1979 та згідно даних, наявних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Періоди роботи з 06.01.1983 по 20.03.2008 на території російської федерації до страхового стажу зараховані частково, а саме з 06.01.1983 по 31.12.1991, оскільки Україна вийшла з Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, у зв'язку з чим, страховий стаж, набутий на території російської федерації, зараховується по 31.12.1991.
Не погоджуючись з відмовою відповідача у зарахуванні періоду роботи з 01.01.1992 по 30.12.2003 до страхового стажу та не здійсненні перерахунку пенсії, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Згідно із преамбулою Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV) цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Абзацом 1 частини 1 статті 26 Закону №1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Відповідно до абз.2 ч.1 ст.26 Закону №1058-IV, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 років;
Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно з приписами статті 62 Закон України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991р. №1788-XII (далі - Закон №1788-ХІІ) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 (далі - Порядок №637).
Відповідно до п.1, п.2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів уній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Згідно з абз.1 п.3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 18 Порядку №637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
З аналізу наведених законодавчих приписів, зокрема, ст.62 Закону №1788-XII та п.1 Порядку №637, слідує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній орган Пенсійного Фонду має право обчислити трудовий стаж на підставі даних, наявних в реєстрі застрахованих осіб державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також інших первинних документів (довідок, виписок із наказів, особових рахунків і відомостей на видачу заробітної плати, посвідчень, характеристик, письмових трудових договорів та угод з відмітками про їх виконання, та ін.).
Вказана правова позиція відповідає усталеній практиці Верховного Суду у цій категорії справ, зокрема викладена в Постановах Верховного Суду від 21.02.2020 року у справі № 307/3091/16-а, від 02.12.2021 у справі № 263/9464/16-а та інших, відповідно до якої - для надання документів на підтвердження наявного трудового стажу законодавцем встановлений алгоритм дій, що йдуть у певній послідовності. Зокрема, основним документом, що підтверджує трудовий стаж, визначено трудову книжку. За її відсутності черговим елементом для підтвердження стажу виступають: дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За неможливості підтвердити наявний трудовий стаж будь-якими документами, законодавцем передбачено останній по черговості спосіб, а саме: встановлення трудового стажу на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Відповідно до п.2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1), до заяви для призначення пенсії за віком додаються такі документи (надаються копії документів з оригіналами): паспорт та документи про місце проживання (реєстрації) особи; документ про присвоєння реєстраційного номеру; трудова книжка (відомості про роботу); диплом, атестат училища, які стверджують денну форму навчання; свідоцтво про шлюб (для жінок); свідоцтво про народження дітей (для жінок); та інші документи.
Згідно з п.п.3 п.4.2 Порядку №22-1, орган, що призначає пенсію, перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Відповідно до п.4.7 Порядку №22-1, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що право органів, які призначають пенсію, вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі, не повинно нівелювати обов'язок пенсійного органу щодо установлення права особи на одержання пенсії на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів, як це визначено у пункті 4.7 Порядку №22-1.
Так, судом досліджено трудову книжку позивача серії НОМЕР_4 від 18.01.1979 року, та встановлено, що ОСОБА_1 в спірний період з 01.01.1992 по 30.12.2003, працював згідно із записами №№ 6-15 (далі мовою оригіналу - рос.):
- 06.01.1983 принят в железнодорожный цех (Костомукшский горно - обогатительный комбинат, правоприемник - ОАО «Карельский окатыш») слесарем по ремонту подвижного состава по пятому разряду по переводу с Никопольского южнотрубного завода (пр. №3-к от 06.01.1983) (запис №6);
- 20.12.1983 переведен помощником машиниста тепловоза в том же цехе (пр. №3301 от 22.12.1983) (запис №7);
- 02.09.1989 переведен машинистом тепловоза в железнодорожном цехе (пр. №2107 от 12.09.1989) (запис №8);
- 20.05.1991 переведен в железнодорожном цехе заместителем начальника службы подвижного состава (пр. №1343 от 30.05.1991) (запис №9);
- 01.07.1991 железнодорожный цех переименован в Управление железнодорожного транспорта (пр. №450 от 13.08.1991) (запис №10);
- 01.10.1991 переведен начальником службы тяги цеха подвижного состава Управления железнодорожного транспорта (пр. №2170 от 10.10.1991) (запис №11);
- 20.10.1994 переведен в УЖДТ начальником цеха подвижного состава (пр. №1196 от 20.10.1994) (запис №12);
- 23.01.1995 переведен в УЖДТ главным инженером управления (пр. №82 от 20.01.1995) (запис №13);
- 01.06.1996 переведен в УЖДТ главным инженером по контракту (пр. №1704 от 24.06.1996) (запис №14);
20.03.2008 уволен по инициативе работника (собственное желание) п.3 ст.77 ТК РФ (пр. №31-к от 20.03.2008) (ОАО «Карельский окатыш») (запис №15).
Як встановлено судом, періоди роботи з 06.01.1983 по 20.03.2008 на території російської федерації до страхового стажу зараховані частково, а саме з 06.01.1983 по 31.12.1991, оскільки Україна вийшла з Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, у зв'язку з чим, страховий стаж, набутий на території російської федерації, зараховується по 31.12.1991, що підтверджується листом відповідача від 12.12.2024 року №0400-010307-8/245820.
З наданого пенсійним органом Розрахунку стажу (форма РС - право) ОСОБА_1 , на момент призначення пенсії - 17.04.2024 року, страховий стаж позивача складав - 29 років 7 місяців 27 днів (з урахуванням кратності - 1) , та зарахований таким чином:
- з 05.05.1976 по 24.04.1978 (військова служба) - 1 рік 11 місяців 23 дні;
- з 18.01.1979 по 21.12.1982 - 3 роки 11 місяців 4 дні;
- з 06.01.1983 по 31.12.1991 - 8 років 11 місяців 26 днів;
- з 01.02.2009 по 31.03.2012 - 3 роки 1 місяць 4 дні;
- з 01.06.2012 по 30.09.2015 - 3 роки 4 місяці 0 днів;
- з 01.12.2015 по 31.03.2024 - 8 років 4 місяці 0 днів.
Тобто, фактично позивачу при призначенні пенсії не зараховано до страхового стажу період з 01.01.1992 по 20.03.2008, а не як помилково зазначає у позові представник позивача - адвокат Химич І.О.
Надаючи правову оцінку правомірності не зарахування відповідачем спірного періоду з 01.01.1992 по 20.03.2008 до страхового стажу позивача, суд зазначає, що, як вже було зазначено, згідно зі статтею 62 Закону №1788 та частиною першої статті 48 Кодексу законів про працю України основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Отже, законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах.
Судом встановлено, що трудова книжка позивача містить відомості про період роботи позивача з 06.01.1983 по 20.03.2008 в російській федерації (записи №№ 6 - 15 трудової книжки серії НОМЕР_4 ).
Відомостей щодо наявності недоліків зазначених записів у трудовій книжці відповідачем не зазначено. При цьому, фактично позивачу відмовлено в зарахуванні зазначеного періоду, оскільки в цей період останній працював у російській федерації.
Суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 4 Закону України Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі, Україна та Російська Федерація (надалі - Угода).
Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (ст. 5 Угоди).
Відповідно до статті 1 Угоди, пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Згідно частини другої статті 6 Угоди для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набуття чинності вказаної угоди.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14 січня 1993 року трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.
Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність.
На час роботи позивача в Російській Федерації, Україна була учасником угоди, відтак норми Угоди застосовуються до спірних правовідносин.
Згідно приписів пункту 2 статті 13 названої Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Таким чином, під час вирішення питання про наявність у позивача права на пенсію за віком відповідач повинен перевірити зазначений трудовий стаж, набутий позивачем на території будь-якої з держав - учасниць Угоди, в тому числі на території російської федерації, з урахуванням положень Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов'язання за якою взяли на себе, в тому числі Україна, яка була чинна на момент отримання позивачем спірного страхового стажу.
Крім того, Законом України від 25.04.2024 за №3674-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання питання обчислення страхового стажу та пенсійного забезпечення» (який набрав чинності з 23.06.2024) внесено зміни до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Так, доповнено Закон №1058-IV статтею 24-1 періоди трудової діяльності за межами України, які зараховуються до страхового стажу.
За змістом частини 2 статті 24-1 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України.
У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.
Разом з тим, станом на момент прийняття спірного рішення про відмову у призначенні пенсії та рішення у цій адміністративній справі, Кабінетом Міністрів України не визначено порядку підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат.
Так, з матеріалів справи вбачається, що фактично позивачу було відмовлено в зарахуванні спірного періоду, оскільки Україна вийшла з Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року.
Відповідно до частини 3 статті 44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
У контексті досліджуваного правого регулювання слід відзначити, що право органів, які призначають пенсію, вимагати від фізичних осіб дооформлення прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі, не повинно нівелювати обов'язок пенсійного органу щодо установлення права особи на одержання пенсії на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів.
У даному випадку орган пенсійного забезпечення не здійснив жодних дій, спрямованих на отримання відомостей або додаткових документів, на підставі яких можна було б переконатися у достовірності інформації зазначеної у трудовій книжці позивача.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 19.06.2018 у справі № 820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.
Тому при прийнятті рішення щодо зарахування чи відмови в зарахуванні страхового стажу певних періодів роботи, орган пенсійного фонду повинен враховувати норми законодавства України в сукупності з нормами законів тієї країни, на території якої працювала в спірний період роботи особа, яка звернулась за призначенням пенсії або ж перерахунком пенсії.
Отже, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 підлягає застосуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в Російській Федерації, оскільки вказана Угода була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.
Окрім цього, згідно до приписів пункту 2 статті 13 названої Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини 3 статті 23 Загальної декларації прав людини, пункту 4 частини 1 Європейської соціальної хартії та статті 46 Конституції України працівники у старості мають право на пенсію, що є основним джерелом існування, яка має забезпечувати достатній життєвий рівень.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що при обставинах, що склались у зв'язку з повномасштабним вторгненням 24.02.2022 російської федерації на територію України та військовою агресією по відношенню до громадян України, відповідачами не може бути відмовлено у зарахуванні до страхового стажу періодів його роботи у російській федерації.
Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною третьою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
При цьому суд також зазначає, що відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За таких обставин, та з метою повного та всебічного захисту прав та інтересів позивача у спірних відносинах суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 01.01.1992 по 20.03.2008 на території російської федерації, оскільки представником позивача помилково було зазначено період, який не було зараховано до загального стажу - з 01.01.1992 по 30.12.2003, зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.01.1992 по 20.03.2008, та здійснити перерахунок та виплату пенсії з дня призначення пенсії - з 17.07.2024 року.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що позов підлягає задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на положення вказаної статті та задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору підлягають відшкодуванню на користь останнього, шляхом стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області коштів у розмірі 968,96 грн.
Керуючись ст. ст 2, 9, 72-90, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49094, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) періоду роботи з 01.01.1992 по 20.03.2008 на території російської федерації,
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) періоди роботи з 01.01.1992 по 20.03.2008, та здійснити перерахунок та виплату пенсії з дня призначення пенсії - з 17.07.2024 року, з урахуванням сплачених сум.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49094, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн. (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.В. Тулянцева