про відмову у забезпечення позову
11 грудня 2025 р.Справа №160/34991/25
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Прудник Сергій Володимирович, перевіривши заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Автошкола Гранд» про забезпечення позову у справі за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Автошкола Гранд» до Регіонального сервісного центру Головного сервісного центру МВС у Дніпропетровській та Запорізькій областях (філія ГСЦ МВС) про визнання протиправним та скасування пункту наказу в частині припинення дії сертифікату про державну акредитацію,-
09.12.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «Автошкола Гранд» до Регіонального сервісного центру Головного сервісного центру МВС у Дніпропетровській та Запорізькій областях (філія ГСЦ МВС), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати пункт 1.3. наказу №339 Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Дніпропетровській та Запорізькій областях від 24.11.2025 року, в частині припинення дії сертифікату про державну акредитацію закладу товариства з обмеженою відповідальністю «Автошкола Гранд», код ЄДРПОУ 38641162 на строк 30 (тридцять) календарних днів, яким затверджено рішення, прийняте на засіданні акредитаційної комісії РСЦ ГСЦ МВС у Дніпропетровській та Запорізькій областях від 21.11.2025року на підставі вимог пункту 17 Порядку державної акредитації закладів, що проводять підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів, та атестації їх спеціалістів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 490.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що приймаючи рішення про тимчасове припинення дії сертифікату про державну акредитацію закладу позивача та надаючи строк 30 днів для усунення недоліків відповідач розумів, що позивач не матиме технічної можливості в зазначений строк усунути дані недоліки, а тому слід зробити висновок, що відповідачем було прийнято формальне необґрунтоване рішення, оформлене протоколом №46. Крім того, на момент внесення даних до ЄДР МВС уповноваженій особі позивача не було відомо, та вона не могла знати або передбачати про майбутнє притягнення інструкторів до адміністративної відповідальності за правопорушення, в той період часу, коли вони мали проводити практичні заняття. Позивач звертає увагу, що на момент внесення відомостей до ЄДР МВС інструктори перебували у трудових відносинах із закладом, мали чинні посвідчення водія відповідної категорії та були допущені до роботи відповідно на законних підставах. До того ж, сама по собі подія притягнення інструкторів до адміністративної відповідальності не може свідчити про те, що такими інструкторами взагалі не проводилися практичні заняття в групах в інший період часу (години). Відповідачем зі свого боку не перевірялися факти проведення практичних занять з учнями закладу. Так, директором закладу Рева О.В. на засіданні акредитаційної комісії надавалися пояснення, з приводу того, що інструктори, не ставлячи до відома керівництво, у зазначені дні здійснювали між собою заміни та самостійно відкладали час проведення практичних занять в групах. На підтвердження означених обставин директором надавалися письмові пояснення інструкторів: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Веселовського І.Є. та Котлярова Ю.В., які підтверджують такі обставини. Таким чином, на момент заповнення і подання інформації до ЄДР МВС жодних юридичних, фактичних чи інформаційних підстав стверджувати про недостовірність даних не існувало, а тому твердження відповідача про внесення недостовірних відомостей про проведення занять з практичної підготовки є неправомірним. Також, відповідач в рішенні акредитаційної комісії зазначає, про те що аналізом даних ЄДР МВС було встановлено проведення навчання з практичного керування водіїв транспортних засобів категорії «В» в групах спеціалістом ОСОБА_3 , який позбавлений права керування транспортними засобами з 21.04.2023 року по 21.04.2024 року. Тобто, встановлення даного факту стало також підставою прийняття рішення акредитаційною комісією про припинення дії сертифікату про державну акредитацію закладу позивача на строк 30 днів. Тож, виявлений факт стався не з умисної вини, бездіяльності чи недбалості керівника закладу, оскільки йому не було відомо про позбавлення інструктора ОСОБА_4 , в зазначений період часу права керування транспортними засобами, а тому відповідно його допуск до проведення занять, у період позбавлення його водійського посвідчення був наслідком приховання ним відповідної інформації. Закон не встановлює вимоги перевіряти щодня стан посвідчення водія інструктора та керівництво не має повноважень та технічної можливості самостійно отримувати інформацію про всі судові рішення щодо працівників закладу, тим паче що судові процеси відбуваються без участі керівництва закладу. На момент оформлення вказаний інструктор мав дійсне посвідчення водія і керівником був перевірний цей факт, а тому вказаний недолік стався не з вини позивача та не може бути виправлений чи усунутий з боку останнього. До того ж, членам акредитаційної комісії було достеменно відомо про те, що на момент проведення перевірки та прийняття протоколу комісії внести будь-які зміни або коригування до ЄДР МВС є технічно неможливо, оскільки всі навчальні групи у закладі перебували у статусі «завершено». Про такі обставини також наголошував керівник закладу на засіданні комісії. Отже, в даному випадку прийняте рішення комісії є абсурдним, оскільки надаючи строк позивачу для усунення недоліків відповідачем не було зазначено у який спосіб мав зробити це позивач. Відповідач, як суб'єкт владних повноважень не вправі покладати на особу обов'язок, виконання якого є неможливим через об'єктивні обставини. Враховуючи, що протокол №46 засідання акредитаційної комісії РСЦ ГСЦ МВС у Дніпропетровській та Запорізькій області від 21.11.2025 року, який є первинним процесуальним документом, та на підставі якого в подальшому відповідачем прийнято наказ Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Дніпропетровській та Запорізькій областях (філія ГСЦ МВС) від 24.11.2025 року № 339 є протиправним та незаконним а отже, не може бути правовою підставою для прийняття такого наказу про припинення дії сертифікату. Тобто, наказ Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Дніпропетровській та Запорізькій областях (філія ГСЦ МВС) від 24.11.2025 року №339 був прийнятий саме на підставі неправомірного рішення акредитаційної комісії РСЦ ГСЦ МВС у Дніпропетровській та Запорізькій областях, оформленого протоколом №46, а тому слід вважати що даний наказ є похідним від протиправного акту а тому також є протиправним і підлягає скасуванню.
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.12.2025 року зазначена вище справа розподілена та передана судді Пруднику С.В.
Одночасно із поданою до суду позовною заявою товариством з обмеженою відповідальністю «Автошкола Гранд» до суду подано заяву про забезпечення позову, в якій заявник просить суд:
- зупинити дію п.1.3 наказу Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Дніпропетровській та Запорізькій областях (філія ГСЦ МВС) №339 від 24.11.2025 року в частині затвердження рішення, прийнятого на засіданні акредитаційної комісії РСЦ ГСЦ МВС у Дніпропетровській та Запорізькій областях від 21.11.2025 року про тимчасове припинення дії сертифікату МВС №002231 від 13.10.2021 року про державну акредитацію Товариства з обмеженою відповідальністю «Автошкола Гранд» на строк 30 (тридцять) календарних днів до набрання законної сили судовим рішенням у справі.
Аргументи даної заяви зводяться до наступного. Товариством з обмеженою відповідальністю «Автошкола Гранд», відповідно до Статуту скорочено: ТОВ «Автошкола Гранд», звернулося до суду з позовною заявою до Регіонального сервісного центру Головного сервісного центру МВС в Дніпропетровській та Запорізькій областях (філія ГСЦ МВС) про визнання дій та рішення протиправними, скасування рішення та наказу. 24.11.2025 року наказом Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Дніпропетровській та Запорізькій областях (філія ГСЦ МВС) було затверджено рішення, прийняте на засіданні акредитаційної комісії РСЦ ГСЦ МВС у Дніпропетровській та Запорізькій областях. Згідно п. 1.3 зазначеного наказу позивачу тимчасово припинено дію сертифікату про державну акредитацію закладів, що здійснюють підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів строком на 30 календарних днів. В основу оскаржуваного наказу покладено рішення, прийняте на засіданні акредитаційної комісії РСЦ ГСЦ МВС у Дніпропетровській та Запорізькій областях, оформлене протоколом №46 засідання акредитаційної комісії РСЦ ГСЦ МВС у Дніпропетровській та Запорізькій області від 21.11.2025 року, за змістом якого на підставі п. 17 Порядку державної акредитації закладів, що проводять підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів, та атестації їх спеціалістів; затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2009 року №490 - тимчасово, до 23.12.2025 року припинено дію сертифікату про державну акредитацію закладу ТОВ «Автошкола Гранд». Відповідно до пункту 10 Розділу IV Інструкції про порядок організації роботи територіальних органів з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ України щодо державної акредитації закладів, які проводять підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів, та атестації їх спеціалістів, затвердженої наказом МВС України від 23.12.2019 року №1084 у період тимчасового припинення дії сертифіката підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації водіїв закладом та реєстрація навчальних груп не проводиться, свідоцтва про закінчення закладу не видаються. В разі не усунення закладом у встановлений строк недоліків, що стали підставою для тимчасового припинення його дії, або ненадання доказів їх усунення акредитаційна комісія приймає рішення про анулювання Сертифіката (пункт 1 Розділу V Інструкції №1084). Таким чином, положеннями Інструкції №1084 регламентовано чіткий порядок дій Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Дніпропетровській та Запорізькій областях в разі не усунення (не вчасного усунення) виявлених в діяльності закладу порушень вимог законодавства у сфері підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів. Зокрема, не усунення закладом у встановлений строк недоліків, що стали підставою для тимчасового припинення дії Сертифікату, або ненадання доказів їх усунення Акредитаційна комісія приймає рішення про анулювання Сертифіката. Таким чином, законом передбачена можливість з боку відповідача в разі не усунення недоліків позивачем - анулювати дію його сертифікату. Наказ №339 від 21.11.2025 року, яким затверджено рішення Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Дніпропетровській та Запорізькій областях від 24.11.2025 про тимчасове припинення дії сертифіката про державну акредитацію серії МВС 002231 від 13.10.2021 року, оформлене протоколом №46 засідання акредитаційної комісії РСЦ ГСЦ МВС у Дніпропетровській та Запорізькій області від 24.11.2025 року є актом індивідуальної дії, тобто актом одноразового застосування, незабезпечення позову в судовому порядку матиме наслідком винесення нового наказу відповідача, яким може бути затверджено рішення про анулювання сертифікату позивача, що саме по собі вимагатиме додаткових заходів для відновлення порушених прав позивача. Наразі діяльність позивача припинена, а отже порушується право позивача на господарську діяльність, оскільки діяльність закладу напряму залежить від наявності дії відповідного сертифікату, а отже його тимчасове припинення призвело до зупинення роботи закладу позивача. Оскаржуване рішення також зачіпає права третіх осіб, що звернулися з метою отримання послуг з підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів та відповідно уклали контракти з позивачем та оплатили навчання. На сьогоднішній день у закладі призупинено навчанні 8-ми групах, тобто учні які уклали контракт та оплатили навчання не можуть отримати курс за призначеною програмою, вчасно закінчити теоретичну та практичну підготовку, оскільки в закладі повністю призупинено робочий навчальний процес щодо підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації водіїв що в свою чергу впливає та тягне до настання таких негативних наслідків, як спричинення шкоди діловій та професійній репутації позивача. Після доведення до курсантів автошколи змісту наказу №339 від 24.11.2025 року, на адресу позивача почали надходити заяви щодо повернення коштів за навчання та окремі зауваження щодо негативного ставлення до іміджу самої автошколи. Так, 27.11.2025 року, 28.11.2025 року, 08.12.2025 року адміністратором позивача зареєстровано заяви курсантів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 з вимогою повернути сплачені за навчання кошти. Тож, у навчальних групах навчаються особи, за соціальною програмою, які потребують соціальної підтримки, зокрема учасники бойових дій, для яких реалізація права на професійну підготовку має підвищене соціальне значення. Зупинення діяльності позивача напряму впливає на їх можливість завершити навчання, отримати соціальні гарантії та реалізувати свої права. На підприємстві працевлаштовані працівники, які наразі не задіяні в робочому процесі та можуть залишитися без роботи, оскільки у зв'язку з зупиненням діяльності закладу є вірогідність щодо їх звільнення, що також безсумнівно завдасть шкоди позивачеві, оскільки якщо суд ухвалить рішення про задоволення позовних вимог, то повноцінне поновлення прав позивача буде утруднене та фактично не можливим, оскільки ніхто не відшкодує позивачу завдані збитки. Таким чином, зупинення господарської діяльності позивача тягне за собою такі наслідки як: неможливість здійснення господарської діяльності та втрата прибутку від здійснення господарської діяльності; порушення зобов'язань перед контрагентами з якими укладено контракти; неможливість виплати заробітної плати персоналу та введення простою в рамках Кодексу законів про працю України. На думку заявника, невжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваного рішення неминуче призведе до порушення соціальних гарантій третіх осіб (курсантам автошколи, працівникам автошколи) та конституційних прав позивача, суттєво вплине на майнове становище та ділову репутацію, що істотно ускладнить або навіть унеможливить здійснення ефективного захисту та поновлення прав і законних інтересів позивача у разі визнання їх судом порушеними. Заявник вважає, що забезпечення позову у спосіб зупинення дії п.1.3 наказу №339 від 24.11.2025 року, буде співмірним способом забезпечення позову, оскільки що наслідком такого способу є лише відтермінування його виконання, такі наслідки носять тимчасовий характер та відповідають правам та законним інтересам, за захистом яких позивач звертається до суду. Забезпечення позову - це надання заявнику (позивачеві) тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся чи планує звернутися до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбачених законом. Відтак, заявник вважає, що саме забезпечення позову шляхом зупинення п.1.3 наказу № 339 від 24.11.2025 року є належним способом захисту передбаченим ст. 151 КАС України, оскільки випливає з предмету заявленого позову, узгоджується з предметом цього позову та стосується його предмету, бо є складовою всієї процедури розгляду питання щодо усунень недоліків.
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.12.2025 року, зазначена вище заява про забезпечення позову була розподілена та передана судді Пруднику С.В.
Відповідно до частини першої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
З урахування вищенаведеного положення КАС України, розгляд заяви товариства з обмеженою відповідальністю «Автошкола Гранд» про забезпечення позову про забезпечення позову здійснюється без повідомлення сторін.
Перевіривши доводи заяви про забезпечення позову письмовими доказами, суд дійшов висновку, що така заява не підлягає задоволенню з наступних мотивів і підстав.
Відповідно до приписів ч.ч.1, 2 ст.150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що з метою захисту прав та інтересів позивача суд за його заявою або з власної ініціативи може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, постановлення якої належить до дискреційних повноважень суду та вирішення питання щодо їх вжиття залежить від наявності однієї з обставин, передбачених ч. 2 ст. 150 КАС України, що встановлюється судом виходячи з конкретних доказів, поданих заявником.
Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів забезпечення позову у разі їх вжиття за клопотанням позивача.
Суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Не допускається забезпечення позову, зокрема, шляхом зупинення дії рішення суб'єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов'язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення (п. 5 ч. 3 ст. 151 КАС України).
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб-позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
Водночас, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування: або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 5 березня 2019 року у справі № 826/16911/18, від 25 квітня 2019 року у справі № 826/10936/18, від 26 червня 2019 року у справі № 826/13396/18, від 30 вересня 2019 року у справі № 420/5553/18, від 30 вересня 2019 року у справі № 640/868/19, від 30 вересня 2019 року у справі №1840/3517/18, від 29 січня 2020 року у справі № 640/9167/19, від 20 травня 2021 року у справі № 640/29749/20 та від 11 січня 2022 року у справі № 640/18852/21.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року (справа № 640/9167/19) по-перше: виходячи з процесуального закону, поряд з наявністю очевидних ознак протиправності рішення, яке оскаржується в судовому порядку, законодавець, як обов'язкову умову, для застосування заходів забезпечення позову, визначив існування, внаслідок цього, порушення прав або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням; а по-друге: значення вжитого законотворцем поняття «очевидні ознаки» необхідно розуміти як оціночну характеристику обставин, які сприймаються однозначно, є беззаперечними, не викликають жодних сумнівів й, не потребуючи оцінки доводів і аргументів позовної заяви, висловлених по суті спору, явно свідчать про протиправний характер адміністративного акту, який оскаржується до суду.
Згідно висновків Верховного Суду, викладених зокрема у постанові від 11 березня 2021 року (справа № 640/23179/19), вирішуючи заяву, суд повинен проаналізувати та оцінити ці доводи заявника щодо «очевидності» ознак протиправності рішення та порушення прав позивача, при цьому, пропри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх «якість»: вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваного рішення поза обґрунтованим сумнівом.
Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення.
Твердження про «очевидність» порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому, застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.
Разом з тим, дослідивши матеріали справи, суд зазначає, що доводи заявника в частині очевидної протиправності оскаржуваного рішення фактично не є беззаперечними та потребують оцінки під час розгляду справи по суті спору. Тобто, встановлення наявності/відсутності підстав для прийняття оспорюваного рішення відповідача є можливим лише під час розгляду справи по суті на підставі повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин у справі.
За правовою позицією, викладеною у Рішенні Конституційного Суду України від 31 травня 2011 року № 4-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 376 у взаємозв'язку зі статтями 151, 152, 153 Цивільного процесуального кодексу України, «з метою гарантування виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог у процесуальних законах України передбачено інститут забезпечення позову (абзац п'ятий пункту 4 мотивувальної частини).
Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права. Він віднесений до механізму захисту прав і свобод людини, зокрема в судовому порядку, і є гарантією їх захисту та відновлення, а отже, елементом правосуддя. Забезпечення позову стосується всіх стадій судового провадження (підготовка, призначення, розгляд справи, виконання рішення) і є складовою комплексу заходів, спрямованих на охорону публічно-правового та матеріально-правового інтересу в адміністративному судочинстві, а також однією з гарантій реального виконання можливого позитивного для людини рішення, оскільки надає можливість суду до ухвалення постанови в адміністративній справі вжити заходів до забезпечення реалізації позовних вимог.
Тобто, застосування інституту забезпечення позову є дискреційним правом суду, а не його обов'язком, яке він реалізує залежно від обставин справи.
З наведеного суд не вбачає достатніх підстав для висновку, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Заявником не доведено існування обставин, вказаних у частині 2 статті 150 КАС України та не доведено необхідність вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням положень частини 2 статті 150 КАС України, у зв'язку з чим суд вважає, що в задоволенні заяви про забезпечення адміністративного позову необхідно відмовити.
Керуючись ст. ст. 150, 151, 154, 156, 241, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю «Автошкола Гранд» про забезпечення позову - відмовити повністю.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С. В. Прудник