10 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 179/1100/24
провадження № 61-12057св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого- Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулейкова І.Ю., Коломієць Г. В.(суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач- ОСОБА_1 ,
відповідач- ОСОБА_2 ,
треті особи: Служба у справах дітей Магдалинівської селищної ради Самарівського району Дніпропетровської області, Орган опіки та піклування Магдалинівської селищної радиСамарівського району Дніпропетровської області, Міська служба у справах дітей Виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Волошиної Олени Вікторівни на постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 серпня 2025 року, прийняту у складі колегії суддів: Городничої В. С., Петешенкової М. Ю., Красвітної Т. П.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 07 серпня 2010 року між нею та ОСОБА_2 зареєстрований шлюб, який розірвано рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 10 липня 2017 року у справі № 179/95/17.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_3 .
Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 10 липня 2017 року у справі № 179/94/17 з відповідача стягнуто аліменти на утримання сина у розмірі 600,00 грн щомісячно, починаючи з 02 лютого 2017 року і до досягнення дитиною повноліття.
Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 26 серпня 2020 року у справі № 179/907/20 збільшено розмір стягнутих аліментів з 600,00 грн до 1 500,00 грн, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку.
Вказувала на те, що вона у 2014 році разом із дитиною переїхала проживати до своїх батьків та припинила шлюбні стосунки з ОСОБА_2 та з того часу відповідач поступово припинив спілкуватися та піклуватися про їхню спільну дитину, з 2018 року відвідував сина раз на рік, а з 2020 року взагалі не відвідує дитину, не вітає його з днем народження та іншими святами.
22 вересня 2017 року між нею та ОСОБА_4 зареєстрований шлюб та вона змінила своє прізвище на ОСОБА_5 . У цьому шлюбі народилося двоє дітей.
Зазначала, що відповідач повністю самоусунувся від своїх батьківських обов'язків, не підтримує зв'язок з дитиною навіть за допомогою телекомунікаційних засобів, не дбає про її фізичний і духовний розвиток, не сприяє нормальному самоусвідомленню та засвоєнню загальновизнаних норм моралі, культурних та інших духовних цінностей. Відповідач абсолютно не цікавився і не цікавиться життям сина, жодного разу не відвідував його ані в дитячому садку, ані в школі, ані вдома з часу, коли вони стали проживати окремо. Батько не надає жодної матеріальної допомоги на утримання дитини. Усі ці фактори, як окремо, так і в сукупності, свідчать про свідоме ухилення та нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками.
Вказувала на те, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з початку 2015 року проживає в новій сім'ї, створеній матір'ю, сприймає свого вітчима ОСОБА_4 як батька, а ОСОБА_4 , у свою чергу, сприймає ОСОБА_3 як свою рідну дитину, бере участь у його вихованні, утриманні, розвитку здібностей та забезпечує його усім необхідним для задоволення життєво важливих потреб, тоді як біологічного батька дитина навіть і не знає, бо останній раз він бачив батька чотири роки тому, що свідчить про свідоме нехтування відповідачем його батьківськими обов'язками.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 14 березня 2025 року у складі суддіКравченко О. Ю. позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав стосовно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач тривалий час не виявляє батьківського піклування та батьківської турботи до неповнолітнього сина ОСОБА_3 , станом здоров'я дитини не піклується, фізичний та моральний розвиток дитини не підтримує, необхідних умов для проживання дитини не забезпечує, не спілкується з сином в обсязі, необхідному для його нормального самоусвідомлення, не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню дитиною загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, що свідчить про свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками.
Зважаючи на встановлені судом обставини, беручи до уваги свідому думку дитини, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для застосування крайнього заходу впливу на особу, яка не виконує батьківські обов'язки - позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо його неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки такий захід повністю відповідає інтересам дитини.
Водночас суд зазначив, що судом не встановлено, що між дитиною та батьком наявні тісні зв'язки, розрив яких призведе до звуження існуючих прав та обов'язків батька та дитини.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 серпня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 14 березня 2025 року скасовано та ухвалено нове рішення у справі.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Судові витрати віднесено на рахунок ОСОБА_1 .
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, щобатько бажає та має намір піклуватися та спілкуватися із сином ОСОБА_6 в міру своєї можливості та враховуючи перебування його за кордоном. Факт свідомого ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов'язків щодо сина ОСОБА_6 , що характеризується його винною поведінкою, не знайшов своє підтвердженні при розгляді апеляційної скарги ОСОБА_2 , а також не встановлено обставин, які є беззаперечними підставами для позбавлення відповідача батьківських прав щодо сина ОСОБА_6 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У вересні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Волошина О. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про недоведеність винної поведінки батька та його свідомого нехтування батьківськими обов'язками, оскільки наявні у матеріалах справи докази підтверджують факт триваючого та систематичного свідомого ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків без поважних причин.
Апеляційний суд помилково не врахував думку дитини, яка чітко та неодноразово заявляла у різних інстанціях, органах опіки та піклування, у суді, під час психологічного обстеження, під час звернення, що вона не бажає спілкуватися з біологічним батьком, не відчуває до нього жодного емоційного зв'язку та не хоче мати його у майбутньому. Дитина чітко висловила однозначне бажання бути усиновленим вітчимом, якого він любить, поважає та сприймає єдиним батьком. Він навіть заявив про своє прагнення носити його прізвище, що свідчить про глибоку емоційну прихильність і сформований сімейний зв'язок саме з вітчимом, а не з біологічним батьком. Дитина підтвердила, що мати ніколи не перешкоджала її спілкуванню з батьком, однак сам батько протягом десяти років самоусунувся від виховання.
Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою належні та допустимі докази у справі, не надав належної оцінки висновку психолога та поясненням самої дитини про відсутність навіювання з боку матері, а замість цього допустився припущень, які не ґрунтуються на жодних доказах. Ігнорування висновку психолога та пояснень самої дитини є безпідставними та суперечить принципу забезпечення найкращих інтересів дитини.
Висновок психолога підтверджує, що навіть у період, коли дитина жила з відповідачем, то батько його ображав і принижував, близьких відносин з батьком ніколи не було, залишилися лише погані спогади про батька.
Наявність багаторічної заборгованості, кримінального провадження за ухилення від їх сплати, а також нерегулярна виплата аліментів у розмірі, що нижчий за прожитковий мінімум, свідчать про систематичне невиконання відповідачем батьківських обов'язків.
Посилання апеляційного суду на те, що відповідач нібито сплачує аліменти, хоча й з затримкою, не може бути розцінене, як виконання батьківських обов'язків.
Висновок апеляційного суду про те, що відповідач не втратив інтересу до дитини, є хибним, бо справжній інтерес вимірюється не подарунками й не поодинокими діями, а систематичною участю у житті дитини. Відсутність такої участі протягом багатьох років - це ухилення від виконання батьківських обов'язків, яке має правові наслідки у вигляді позбавлення батьківських прав.
Незнання відповідачем про переїзд дитини зумовлене виключно його багаторічною байдужістю та повною відсутністю інтересу до життя дитини, а тому відсутність у батька інформації про зміну місця проживання дитини є прямим наслідком його власної бездіяльності та самоусунення від участі у вихованні, а не результатом якихось дій чи приховування з боку матері.
Крім того, апеляційний суд допустив порушення норм процесуального права, прийняв нові докази, які подані відповідачем до суду апеляційної інстанції, а саме: скріншоти смс, аналіз висновку психолога, роздруківки фото, які не подавалися та не досліджувалися у суді першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження постанови апеляційного суду представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 661/2532/17 (провадження № 61-46449св18), від 17 липня 2019 року у справі № 185/6994/15-ц (провадження № 61-5606св19), від 27 січня 2021 року у справі № 398/4299/17 (провадження № 61-2861св20), від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17 (провадження № 61-9074св20), від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18 (провадження № 61-10531св21), від 26 січня 2022 року у справі № 203/3505/19 (провадження № 61-14351св21), від 26 квітня 2022 року у справі № 520/8264/19 (провадження № 61-19984св21), від 13 липня 2022 року у справі № 366/2047/18 (провадження № 61-4346св20), від 18 грудня 2023 року у справі № 523/21283/21 (провадження № 61-5643св23), від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23), від 16 лютого 2024 року у справі № 465/6496/19 (провадження № 61-16408св23), від 31 липня 2024 року у справі № 752/13450/22 (провадження № 61-4664св24), від 23 жовтня 2024 року у справі № 361/2014/22 (провадження № 61-9249св24), від 12 березня 2025 року у справі № 454/768/23 (провадження № 61-13803св24), від 02 липня 2025 року у справі № 490/3580/21 (провадження № 61-4197св25); суд не дослідив зібрані у справі докази.
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 25 вересня 2025 року для розгляду справи визначено такий склад колегії: суддя-доповідач - Коломієць Г. В. та судді, які входять до складу колегії: Гулько Б. І. Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 02 жовтня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У жовтні 2025 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
Розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2025 року призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.
Системою автоматизованого розподілу справ (протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 листопада 2025 року) визначено суддю-доповідача - Коломієць Г. В. та суддів, які входять до складу колегії: Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.
Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2025 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
07 серпня 2010 року між позивачкою та ОСОБА_2 зареєстрований шлюб.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_3 .
З 2014 року шлюбні відносини між сторонами припинені, сторони проживають окремо.
Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 10 липня 2017 року у справі № 179/95/17 шлюб між сторонами розірваний.
Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 10 липня 2017 року у справі № 179/94/17 з ОСОБА_2 на користь позивачки стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 600,00 грн щомісячно до повноліття дитини.
Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 26 серпня 2020 року у справі № 179/907/20 збільшено розмір аліментів, які стягуються з відповідача на утримання сина, з 600,00 грн до 1 500,00 грн щомісячно, до досягнення дитиною повноліття.
22 вересня 2017 року між позивачкою та ОСОБА_4 зареєстрований шлюб, у якому у них народилися діти: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Згідно з актом обстеження умов проживання від 26 квітня 2024 року, неповнолітній ОСОБА_3 проживав разом із матір'ю ОСОБА_1 , вітчимом ОСОБА_4 та братами ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до акта обстеження умов проживання від 08 жовтня 2024 року, з липня 2024 року неповнолітній ОСОБА_3 проживає разом з матір'ю, вітчимом та двома братами за адресою: АДРЕСА_2 , за місцем проживання дітям створені усі належні умови.
Згідно з листом заступника начальника слідчого відділення ВП № 1 Новомосковського ВП ГУНП в Дніпропетровській області № 471/С-3 від 22 березня 2023 року, за поданим ОСОБА_1 повідомленням проводилось досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12018040700000077 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 164 КК України, за фактом ухилення від сплати аліментів ОСОБА_2 . В ході досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_2 у період з 01 лютого 2017 року до 31 січня 2018 року злісно ухилявся від сплати аліментів на користь ОСОБА_10 , на утримання сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв'язку з чим допустив заборгованість у сумі 6 600,00 грн. Також згідно з матеріалами провадження ОСОБА_2 дитину не відвідував, участі у вихованні у вказаний період не брав. Під час проведення досудового розслідування вказаного правопорушення ОСОБА_2 частково погасив заборгованість та відвідав дитину, про що вказала заявник ОСОБА_1 30 березня 2018 року прийнято рішення про закриття кримінального провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України.
Відповідно до листа Новомосковського ВДВС у Новомосковському районі Дніпропетровської області від 02 травня 2024 року № 66849, заборгованість ОСОБА_2 за аліментами на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , станом на 01 травня 2024 року становить 19 500,00 грн.
Згідно з довідкою Городенківського ліцею імені Антона Крушельницького Городенківської міської ради № 06-04/141 від 07 листопада 2022 року, батько дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , - ОСОБА_2 , контакт з навчальним закладом і класним керівником не підтримував, успішністю дитини не цікавився, батьківські збори не відвідував. Питанням, пов'язаним з навчанням, займалася виключно матір дитини.
Відповідно до довідки Магдалинівського ліцею Магдалинівської селищної ради № 34 від 02 травня 2024 року, батько дитини ОСОБА_2 не бере участі в навчально-виховному процесі, не цікавиться станом навчання та досягненнями дитини, не бере участі у батьківських зборах та інших класних заходах, відсутній у батьківській спільності месенджері. З моменту прибуття учня до ліцею у серпні 2023 року батько не з'являвся у закладі і не спілкувався з класним керівником у будь-якій формі, дитина не знає про місце перебування батька, його працевлаштованість, соціальний статус. Навчально-виховний вплив на формування особистості учня здійснює лише мати ОСОБА_1 , яка перебуває на постійному зв'язку з класним керівником та батьківським колективом, контролює відвідування учнем навчальних занять та інших заходів, бере участь у підготовці та проведенні всіх класних та шкільних акцій і урочистостей.
Згідно з характеристикою ОСОБА_1 з місця проживання від 30 квітня 2024 року, ОСОБА_1 разом із родиною (чоловіком та трьома дітьми) за час проживання за адресою: АДРЕСА_1 , проявили себе виключно з позитивного боку. За період проживання скарг від сусідів не надходило. За весь цей час сім'я ОСОБА_5 зарекомендували себе як зразкові громадяни, що підтримують добрі стосунки як у сім'ї, так і у спілкуванні з сусідами. Вихованням неповнолітніх дітей займаються лише ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .
За інформацією, зазначеною у довідці від 13 травня 2024 року, виданій КП «Магдалинівський центр первинної медико-санітарної допомоги», дитина на прийом до лікаря з'являється у присутності матері або вітчима. Батько хлопчика - ОСОБА_2 за наданням медичної допомоги до сімейного лікаря жодного разу не з'являвся. Неодноразово сімейний лікар виїздив на патронаж до дитини, при цьому батько жодного разу присутнім не був. Мати слідкує за станом здоров'я дитини та виконує покладені на неї обов'язки.
ОСОБА_2 мешкає у Польщі з 2018 року, одружений, має сина від другого шлюбу - ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (дитина з інвалідністю).
Згідно з характеристикою ОСОБА_2 за місцем роботи, за час роботи у будівельній фірмі Якуб Кулок з лютого 2021 року ОСОБА_2 зарекомендував себе дисциплінованим, кваліфікованим робітником, порушень трудової і виробничої дисципліни не допускав. Має добрі стосунки у колективі, на роботу приходить охайним, без запізнень. У побуті характеризується позитивно, як доброчесна та порядна людина, одружений, утримує родину.
Відповідно до побутової характеристики ОСОБА_2 від 11 липня 2024 року, виданої власником квартири за місцем мешкання відповідача, ОСОБА_2 за період оренди квартири з 2020 року зарекомендував себе з позитивного боку, скарг від сусідів і мешканців будинку не надходило. Проживає спільно з ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , спільно виховують сина ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Із сусідами товариський та ввічливий. У побуті доброзичливий, чуйний. Бере активну участь у громадському житті вулиці та будинку. У побуті характеризується як добрий господар, бере активну участь у зборах власників житла та колективних роботах із благоустрою будинку та прибудинкової території, відповідально ставиться до доручень. Оплату за житлово-комунальні послуги здійснює регулярно (вчасно), допомагає сусідам.
Згідно з довідкою Новомосковського ВДВС від 10 липня 2024 року № 102355, станом на 10 липня 2024 року заборгованість за аліментами на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у ОСОБА_2 відсутня.
ОСОБА_2 надав суду копію фотознімку, де зображений він разом з сином ОСОБА_3 , датованого 23 червня 2021 року; копію нотаріально посвідченої заяви про надання дозволу на дослідження стану здоров'я його малолітнього сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка засвідчена 18 червня 2021 року приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області.
Відповідно до психологічного висновку спеціаліста ОСОБА_24. від 09 січня 2025 року № 1/25, складеного за результатами проведеного на замовлення матері ОСОБА_1 , психодіагностичного обстеження неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , результати психологічного обстеження свідчать про те, що неповнолітній ОСОБА_3 зазнав психологічного травмування зі сторони батька ОСОБА_2 , має високі симптоми вираженості психотравми. Дані показники свідчать про наявність ознак домашнього насильства зі сторони біологічного батька ОСОБА_2 щодо свого неповнолітнього сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме: нехтування психоемоційним і фізичним станом неповнолітнього, його базовими потребами згідно віку, приниження його зовнішності, які призвели до формування низки комплексів.
Досліджено, що на час обстеження у ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не виявлено індивідуально-психологічних особливостей, які значно впливають на його поведінку (навіюваність, схильність до фантазування).
Встановлено, що оцінка сімейної ситуації ОСОБА_3 та взаємовідносини з біологічним батьком ОСОБА_2 не мають залежності від впливу матері та інших дорослих. На час обстеження не виявлено прямого, опосередкованого впливу на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зі сторони матері.
Згідно з результатами психодіагностичного обстеження виявлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , спроможний надавати оцінку відношенню кожного з батьків до нього, виявляти прихильність до когось з батьків, з урахуванням його вікових особливостей, емоційного стану, індивідуально-психологічних властивостей, рівня розумового розвитку та умов мікросоціального середовища.
Досліджено, що взаємовідносини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з його біологічним батьком ОСОБА_2 негативно впливають на емоційний стан, психічний розвиток та відчуття благополуччя дитини, емоційний зв'язок відсутній.
ОСОБА_3 не проявляє прихильності до батька, прагне розірвати з ним будь-які зв'язки, так як спілкування травмує психіку неповнолітнього, що впливає на психофізичний стан випробуваного, і частково перешкоджає особистості неповнолітнього виконувати сталі обов'язки, займатися навчанням станом на час обстеження.
За результатами психодіагностичного обстеження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , рекомендовано проходження курсу психологічної реабілітації (для осіб, які постраждали від домашнього насильства) щодо відновлення його психоемоційного стану та гармонійного функціонування особистості, перебування у безпеці, емоційно комфортних умовах та з емоційно важливими людьми. Відповідно до оброблених результатів, емоційно важливими особами у житті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на час обстеження є матір ОСОБА_15 та вітчим ОСОБА_16 .
Відповідно до висновку Органу опіки та піклування Виконавчого комітету Бердичівської міської ради, затвердженого рішенням Виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області від 24 грудня 2024 року № 439, орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 стосовно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Зі змісту цього висновку встановлено, що члени комісії з прав дитини заслухали батьків неповнолітнього - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , думку неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також ознайомились з доданими до позовної заяви матеріалами. Орган опіки та піклування виходив з того, що за обставинами справи батько дитини з 2021 року не брав жодної участі у житті сина, в період, коли він потребував уваги та підтримки, не вживав заходів, щоб підтримувати з ним стосунки, не цікавився його навчанням, здоров'ям, захопленнями, тощо. ОСОБА_2 почав активно виявляти бажання спілкуватися з сином лише після порушення судом справи про позбавлення його батьківських прав, при цьому не намагаючись налагодити стосунки з ОСОБА_6 . При спілкуванні з членами комісії ОСОБА_2 повідомив, що на даний час хоче спілкуватися з сином засобами електронного та відео зв'язку, проте вибачення у нього не просив, як налагодити з ним стосунки не знає. Неповнолітній ОСОБА_17 повідомив, що не заперечує щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , вказав, що батько не спілкується з ним приблизно з 2021 року, не має з ним близьких родинних стосунків, ображений на нього, що його не було поруч, не хоче спілкуватися з ним, не знає про що з ним говорити, номер телефону не змінював протягом останніх 5 років, вважає своїм батьком ОСОБА_18 , який займається його вихованням з 5-річного віку.
Відповідно до висновку Органу опіки та піклування Магдалинівської селищної ради, затвердженого рішенням Виконавчого комітету Магдалинівської селищної ради Самарівського району Дніпропетровської області від 18 лютого 2025 року № 1734, орган опіки та піклування вважає доцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_19 стосовно його сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У суді першої інстанції допитані свідки: ОСОБА_20 (дружина відповідача), ОСОБА_21 (матір відповідача), ОСОБА_4 (чоловік позивачки), ОСОБА_22 (сестра позивачки), ОСОБА_23 (брат ОСОБА_4 ), ОСОБА_24. (спеціаліст психолог).
Також у суді першої інстанції заслухана думка дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Волошиної О. В. підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам судове рішення апеляційного суду відповідає не у повній мірі.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікована Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов'язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України (далі - СК України) мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).
ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).
Згідно з частинами першою, другою та четвертою статті 27 Конвенції Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів щодо забезпечення відновлення утримання дитини батьками або іншими особами, які відповідають за дитину як всередині Держави-учасниці, так і за кордоном.
У справі «Ілля Ляпін проти Росії» (заява (№ 70879/11) ЄСПЛ також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз'єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв'язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19 та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивачка як підставу для позбавлення батьківських прав зазначила пункт 2 частини першої статті 164 СК України, тобто ухилення відповідачем від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини.
Так, ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Зазначені чинники повинні мати систематичний та постійних характер.
Верховний Суд підкреслює, що доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення її/його батьківських прав, покладено на позивача.
Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про відсутність достатніх підстав для позбавлення відповідача батьківських прав як і гострої соціальної необхідності у цьому, тому такий захід впливу не є необхідним у і суд діяв у межах своєї дискреції.
Апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного висновку про те, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батьку щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.
Належних та допустимих доказів винної поведінки та ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків судом не встановлено і позивачем не доведено. Водночас апеляційний суд не встановив обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 не бажає спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, остаточно і свідомо самоусунувся від виконання своїх обов'язків із виховання дитини.
Так, у справі, яка переглядається, апеляційний суд установив, що ОСОБА_2 , перебуваючи з 2018 року у Польщі, не втрачав інтересу до дитини, про що свідчить подарований телефон дитині за для можливості спілкування з ним.Щонайменше до 2021 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , підтримував зв'язок з батьком. Відповідач сплатив борг за аліментами у розмірі 19 500,00 грн, який існував станом на дату надання довідки ВДВС від 02 травня 2024 року, що подана позивачкою до матеріалів справи, бажає та має намір піклуватися та спілкуватися із сином ОСОБА_6 , відстоює свої батьківські права відносно неповнолітнього сина.
Встановивши відсутність свідомого нехтування ОСОБА_2 своїми батьківськими обов'язками, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову про позбавлення його батьківських прав відносно дитини.
Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що у цій справі позбавлення батьківських прав відповідача відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не відповідає інтересам дитини, оскільки обставини умисного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків не знайшли свого підтвердження.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду, оскільки докази, подані позивачкою, не свідчать про свідоме ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов'язків, а також про необхідність застосування такого виключного заходу саме в інтересах дитини.
Натомість необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов'язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини.
Очевидно, що сімейні відносини мають «складний» характер, і сім'я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду доволі складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини. Простої бездіяльності з боку батька може бути недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав. З метою забезпечення найкращих інтересів дитини, за обставин цієї справи, не виправдано позбавляти батька права на контакт з дитиною і її виховання. Позбавлення батька всіх батьківських прав не відповідає критерію пропорційності.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2024 року у справі № 133/747/23, судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на задоволення потреб у любові, піклуванні та матеріального забезпечення. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Посилання у касаційній скарзі на те, що відповідач самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків, є безпідставними та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.Саме по собі нерегулярне спілкування батька з сином не може однозначно свідчити про ухилення батька від виконання свого обов'язку щодо виховання та утримання дитини та не може бути достатньою підставою для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, оскільки розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49).
Наявності таких обставин у цій справі не доведено.
Той факт, що на цей час відповідач проживає за межами України, не свідчить безумовно про те, що батько дитини не бажає брати участь у його утриманні та вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов'язками.
Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не врахував думку дитини, яка не заперечувала проти позбавлення батька батьківських прав, висновків апеляційного суду не спростовують, оскільки думка дитини не є для суду абсолютною і не позбавляє суд можливості ухвалити рішення всупереч такій думці.
Посилання у касаційній скарзі на те, що апеляційний суд допустив порушення частини третьої статті 367 ЦПК України, прийнявши прийняв нові докази, які подані відповідачем до суду апеляційної інстанції, а саме: скріншоти смс, аналіз висновку психолога, роздруківки фото, є безпідставними, оскільки постанова апеляційного суду не містить посилання на ці докази.
З огляду на зазначене висновки апеляційного суду про недоцільність позбавлення батька батьківських прав щодо дитини, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, слід визнати обґрунтованими та такими, що не суперечать правовим висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі.
Інші доводи касаційної скарги спрямовані на доведення необхідності переоцінити докази у тому контексті, який на думку позивачки, свідчить про обґрунтованість заявлених нею позовних вимог, тобто стосуються переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції всебічно, повно та об'єктивно надав оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
У справі, що розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин. Наявність у позивачки іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятого судом рішення та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь позивачки.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).
Отже, колегія суддів погоджується, що наразі позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав не буде ґрунтуватися на суттєвих і достатніх причинах у контексті національного законодавства та практики ЄСПЛ.
Водночас встановлені судами обставини вказують на наявність підстав для того, щоб попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання своїх обов'язків щодо виховання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Верховний Суд звертає увагу, що залишення поза увагою попередження суду про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов'язків в подальшому може бути визнано достатньою підставою для позбавлення батьківських прав (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23, від 06 березня 2024 року у справі № 317/2256/22, від 09 червня 2023 року у справі № 591/6037/21).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Частиною четвертою статті 412 ЦПК України визначено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, постанову апеляційного суду змінити шляхом доповнення її резолютивної частини попередженням відповідача про необхідність змінити ставлення до своїх обов'язків щодо виховання сина, а в іншій частині - залишити без змін.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки зміна судового рішення не призвела до збільшення або зменшення обсягу вирішення позовних вимог, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України касаційний суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Волошиної Олени Вікторівни задовольнити частково.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 серпня 2025 рокузмінити шляхом доповнення її резолютивної частини абзацом такого змісту:
«Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання своїх обов'язків щодо виховання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і покласти на Службу у справах дітей Магдалинівської селищної ради Самарівського району Дніпропетровської області контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов'язків стосовно дитини».
В іншій частині постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 серпня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк