09 грудня 2025року
м. Київ
справа № 645/3075/23
провадження № 61-15200ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Пархоменка П. І., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Харківської обласної прокуратури на рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 27 березня 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 04 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Харківської області, Головного Управління Національної поліції в Харківській області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури,
У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення з Держави України в особі Державної казначейської служби України за рахунок коштів державного бюджету України 2 369 000,00 грн в рахунок відшкодування позивачу втраченого заробітку та моральної шкоди, завданих внаслідок незаконного притягнення його до кримінальної відповідальності.
Позовна заява мотивована тим, що вироком Московського районного суду міста Харкова від 12 січня 2015 року у справі № 643/10749/14 ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 307 КК України, і був засуджений до покарання у вигляді позбавлення волі на 7 років з конфіскацією всього майна. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 07 травня 2015 року вирок стосовно ОСОБА_1 скасовано і призначено новий судовий розгляд в суді першої інстанції. Вироком Московського районного суду міста Харкова від 22 липня 2019 року ОСОБА_1 виправдано у зв'язку з недоведеністю вчинення ним вказаних правопорушень. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року вирок Московського районного суду міста Харкова від 22 липня 2019 року залишено без змін. Постановою колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду України від 01 липня 2020 року ухвалу Харківського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року стосовно ОСОБА_1 залишено без змін, а касаційну скаргу прокурора залишено без задоволення. У межах розслідування зазначеної кримінальної справи 28 травня 2014 року ОСОБА_1 був затриманий та 31 травня 2014 року його було поміщено до Харківського слідчого ізолятора, де він перебував незаконно до 20 січня 2016 року, тобто 20 місяців знаходився під вартою. Після зміни запобіжного заходу 20 січня 2016 року і до 11 лютого 2020 року, тобто до прийняття ухвали Харківського апеляційного суду ОСОБА_1 , знаходився у процесуальному статусі обвинуваченої особи. Таким чином, ОСОБА_1 70 місяців свого життя незаконно був обвинуваченою особою, з яких 20 місяців перебував під вартою. Внаслідок зазначених незаконних дій працівників поліції, прокуратури та суду позивачу заподіяно значну майнову та моральну шкоду.
Рішенням Фрунзенського районного суду міста Харкова від 27 березня 2025 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 04 листопада 2025 року, позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнено з держави України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 700 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування і прокуратури. Судові витрати віднесено на рахунок держави.
Рішення судів мотивовані, зокрема тим, що 28 травня 2014 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру, а 11 лютого 2020 року набрав законної сили виправдувальний вирок, тому строк перебування ОСОБА_1 під слідством та судом становить 68 місяців 15 днів, отже, на користь останнього підлягає відшкодуванню моральна шкода за вказаний період, виходячи з мінімального розміру заробітної плати 8 000, 00 грн за кожен місяць перебування під слідством і судом, що становить 548 000,00 грн (8000,00 грн х 68 місяців 15 днів). Разом з тим, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дослідивши обставини справи, дійшов висновку, що, врахувавши понесені позивачем моральні страждання протягом тривалого часу - 68 місяців і 15 днів, упродовж яких було обмежено його право на вільне пересування, завдані йому репутаційні втрати, глибину та тривалість душевних і психічних переживань, неможливість повної самореалізації, утрудненість у відновленні немайнових втрат, а також тяжкість вимушених змін у його особистому та суспільному житті, розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 700 000,00 грн буде достатнім для компенсації позивачу негативних наслідків морального характеру.
03 грудня 2025 року через підсистему «Електронний суд» Харківська обласна прокуратура подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить змінити судові рішення, зменшивши розмір відшкодування моральної шкоди.
Підставою касаційного оскарження судових рішень Харківська обласна прокуратура зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду: від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20, від 22 грудня 2021 року у справі № 202/1722/19-ц, від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17, від 17 січня 2024 року у справі № 646/337/21, від 30 березня 2023 року у справі № 308/12810/21, від 22 лютого 2023 року у справі № 610/381/19, від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16, від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/7, від 25 квітня 2018 року у справі № 910/24257/16, від 21 грудня 2016 року у справі № 910/8956/15, від 13 вересня 2017 року у справі № 923/682/16, від 19 травня 2020 року у справі 910/719/19, від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16, від 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15-г, від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11, від 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15-ц, від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19.
Касаційна скарга мотивована тим, що у разі доведеності позивачем заподіяння моральних чи фізичних страждань, або втрат немайнового характеру, розмір відшкодування підлягає розрахунку, враховуючи строк перебування позивача під слідством та судом, у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Позивачем не доведено та не підтверджено належними доказами негативний вплив неправомірних дій зазначених органів на його фізичний та психологічний стан, шкоду його діловій репутації, що дає можливість суду збільшити розмір гарантованого державою мінімального розміру відшкодування моральної шкоди. Суди задовольнили позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди у розмірі 700 000,00 грн, що значно перевищує встановлений законом розмір, без належного обґрунтування, порушили принципи поміркованості, розумності та справедливості.
Судом апеляційної інстанції не прийняті аргументи апеляційної скарги обласної прокуратури про те, що при обчисленні моральної шкоди необхідно виходити із положень Закону України «Про державний бюджет на 2025 рік», яким визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішенням суду на рівні 1 600,00 грн.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Суди встановили, що 28 травня 2014 року в порядку статті 208 КПК України ОСОБА_1 був затриманий за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 307 КК України.
Вироком Московського районного суду міста Харкова від 12 січня 2015 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 307 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією всього майна, що є його особистою власністю.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 07 травня 2015 року вирок Московського районного суду міста Харкова від 12 січня 2015 року стосовно ОСОБА_1 скасовано і призначено новий судовий розгляд в суді першої інстанції.
Вироком Московського районного суду міста Харкова від 22 липня 2019 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 307 КК України, по епізодам від 26 березня 2014 року, 28 травня 2014 року та виправдано у зв'язку з недоведеністю вчинення ним вказаних кримінальних правопорушень.
Вирок Московського районного суду міста Харкова від 22 липня 2019 року залишено без змін ухвалою Харківського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року та постановою Верховного суду колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду від 01 липня 2020 року.
Враховуючи, що 28 травня 2014 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру, а 11 лютого 2020 року набрав законної сили виправдувальний вирок, тому строк перебування ОСОБА_1 під слідством та судом становить 68 місяців 15 днів.
Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституція України).
Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (стаття 1176 ЦК України).
Відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові, зокрема внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду (пункт 1 частини першої, частина друга статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон)).
Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках постановлення виправдувального вироку суду (пункт 1 частини першої статті 2Закону).
У наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема моральна шкода (пункти 5 частини першої статті 3 Закону).
Згідно зі статтею 13 Закону розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частини перша, третя статті 23 ЦК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного суду від 20 вересня 2018 року у справі №686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) вказано, що «моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості».
Аналогічний висновок також викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19).
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 зазначено, що «у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 вересня 2024 року в справі № 761/22531/23 вказано, що «при визначені розміру морального відшкодування суд апеляційної інстанції врахував обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, перебування позивача протягом тривалого часу під слідством (18 місяців), застосування щодо нього запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, який обмежував його свободу пересування та обрання місця перебування. Зазначене призвело до порушення нормальних життєвих зв'язків позивача, а тому з урахуванням засад розумності та справедливості, суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди у розмірі 127 800 грн, яка визначена з урахуванням всіх обставин справи, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України «Про державний бюджет України на 2024 рік» на момент відшкодування (7 100 грн). Колегія суддів Верховного Суду відхиляє аргументи касаційної скарги про те, що при обчисленні моральної шкоди необхідно виходити із норм статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», якою визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду на рівні 1 600,00 грн, оскільки межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування. Така практика Верховного Суду є сталою та узгоджується із нормами статті 13 Закону».
Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21)).
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Верховний Суд акцентує увагу, визначення розміру моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом, при визначення розміру такої компенсації суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у статті 23 ЦК України, враховувати вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 10 вересня 2025 року у справі № 367/5468/22).
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).
Вирішуючи питання щодо розміру компенсації моральної шкоди суди виходили з визначеного Законом мінімального розміру відшкодування, що гарантований державою, а також врахували конкретні обставини цієї справи, які визначені Законом та/або мають істотне значення і перебувають у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами позивача, глибину та тривалість його моральних страждань, засади розумності, виваженості та справедливості, тому обґрунтовано визначили такий розмір у сумі 700 000,00 грн.
За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про часткове задоволення позову.
З урахуванням викладеного, посилання у касаційній скарзі на висновки, наведені у перелічених прокурором постановах Верховного Суду, не свідчить про те, що апеляційний суд застосував норму права без урахування указаних висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженої постанови апеляційного суду свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Харківської обласної прокуратури на рішення Фрунзенського районного суду міста Харковавід 27 березня 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 04 листопада 2025 року у справі № 645/3075/23.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді Є. В. Краснощоков
Д. А. Гудима
П. І. Пархоменко