26 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 947/39753/21
провадження № 61-7046св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Сердюка В. В.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Ситнік О. М., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідач -Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на рішення Київського районного суду м. Одеси від 05 липня 2022 року у складі судді Бескровного Я. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 14 березня 2023 року у складі колегії суддів Погорєлової С. О. Заїкіна А. П., Таварткіладзе О. М.,
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - АТ «Державний ощадний банк України») про припинення іпотеки.
Позов мотивовано тим, що 21 березня 2008 року між Відкритим акціонерним товариство «Державний ощадний банк України» (далі - ВАТ «Державний ощадний банк України»), правонаступником якого є АТ «Державний ощадний банк України
в особі філії Одеського обласного управління та ОСОБА_3 укладений кредитний договір № 2320-н, за умовами якого позичальнику було надано кредит у сумі
31 700,00 євро зі сплатою 14 % річних строком до 21 березня 2013 року.
На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між
ВАТ «Державний ощадний банк України»та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 укладено іпотечний договір, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 33,6 кв. м, житловою площею 18,1 кв. м, та належала іпотекодавцям на праві спільної часткової власності.
Позивачі вказували, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер позичальник ОСОБА_3 спадкоємцем першої черги, який прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3 , була його мати ОСОБА_4 , яка постійно проживала разом із спадкодавцем.
Таким чином, права та обов'язки боржника (спадкодавця) за кредитним договором від 21 березня 2008 року № 230-н перейшли до ОСОБА_4 , яка стала новим боржником за кредитним договором.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла. Спадкоємцями за правом представлення до майна ОСОБА_4 , які прийняли спадщину, є її онук
ОСОБА_1 та онука ОСОБА_5 , батько яких ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Позивачі зазначали, що за умовами кредитного договору строк остаточного погашення кредиту був визначений сторонами не пізніше 21 березня 2013 року,
а відповідач звернувся до нотаріуса після смерті ОСОБА_4 із заявою кредитора лише 14 квітня 2015 року, пропустивши річний (преклюзивний) строк, встановлений частиною третьою статті 1281 ЦК України (в редакції, чинній на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 ), що має наслідком позбавлення кредитора (відповідача) права вимоги за основним і додатковим зобов'язаннями, а також припинення таких зобов'язань (припинення його цивільного права).
Наголошували, що оскільки вони прийняли спадщину після смерті ОСОБА_4
на 3/4 частини квартири за АДРЕСА_1 , та оформили право на спадщину, а зобов'язання за кредитним договором від 21 березня 2008 року № 2320-н є припиненим у відповідній частині, то іпотека за іпотечним договором від 24 березня 2008 року на 3/4 частини вказаної квартири
є припиненою також.
Зазначали, що 1/4 частина спірної квартири не була оформлена померлим
ОСОБА_3 у власність, не виділена в натурі, не зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не є окремим об'єктом нерухомості, а тому не може бути предметом іпотеки у розумінні статті 5 Закону України «Про іпотеку», а іпотека за іпотечним договором є припиненою у повному обсязі.
На підставі викладеного позивачі просили суд:
- припинити іпотеку нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 , яка встановлена іпотечним договором, укладеним
24 березня 2008 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Муль Н. С., зареєстрованим у реєстрі за № 416, та вилучити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про іпотеку № 35138418;
- скасувати заборону на нерухоме майно, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , та вилучити запис про заборону на нерухоме майно з Державного реєстру обтяжень, номер запису про обтяження № 35138123.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Київський районний суд м. Одеси рішенням від 05 липня 2022 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 14 березня 2023 року, позов задовольнив.
Припинив іпотеку нерухомого майна за адресою:
АДРЕСА_2 , яка встановлена договором іпотеки, укладеним 24 березня
2008 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Муль Н. С., зареєстрованим у реєстрі за № 416, вилучивши з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про іпотеку № 35138418.
Скасував заборону на нерухоме майно, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 та вилучив запис про заборону на нерухоме майно з Державного реєстру обтяжень, номер запису про обтяження № 35138123.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що у зв'язку
з пропуском АТ «Ощадбанк» преклюзивних строків пред'явлення вимоги до
позивачів як спадкоємців боржника ОСОБА_4 про погашення заборгованості за кредитним договором від 21 березня 2008 року № 2320-н, кредитні зобов'язання, забезпечені іпотечним договором від 24 березня 2008 року, зареєстрованим у реєстрі за № 416, є припиненими.
Задовольняючи позов, суди керувалися тим, що Київський районний суд м. Одеси рішенням від 26 листопада 2019 року в справі № 520/17591/19, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 09 червня 2020 року та постановою Верховного Суду від 19 квітня 2021 року, у задоволенні позову АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_6 , про звернення стягнення на предмет іпотеки, відмовив.
Суди під час розгляду справи № 520/17591/19 встановили факт пропуску
АТ «Ощадбанк» преклюзивного річного строку пред'явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців, визначеного частиною третьою статті 1281 ЦК України, оскільки строк остаточного погашення кредиту був визначений сторонами кредитного договору не пізніше 21 березня 2013 року, а АТ «Ощадбанк» звернувся до нотаріуса після смерті ОСОБА_4 із заявою кредитора лише 14 квітня 2015 року. Тому, керуючись частиною четвертою статті 82 ЦПК України, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що факт пропуску АТ «Ощадбанк» преклюзивного строку пред'явлення вимоги до спадкоємців ОСОБА_4 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за кредитним договором від 21 березня 2008 року № 2320-н є обставиною, яка не доказується під час розгляду цієї справи.
Також суди вказали, що згідно з частиною четвертою статті 1281 ЦК України (в редакції, чинній на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 08 грудня 2011 року) кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.
Зі смертю позичальника зобов'язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред'явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України. Тобто стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред'явлення таких вимог, застосовується і до кредитних зобов'язань, забезпечених іпотекою.
Сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред'явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов'язаннями, а також припинення таких зобов'язань (припинення його цивільного права).
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
25 квітня 2023 року АТ «Державний ощадний банк України», засобами поштового зв'язку, звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Київського районного суду м. Одеси від 05 липня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 14 березня 2023 року у вказаній справі, у якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував частини третю, четверту статті 1281 ЦК України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 522/5924/17, від 19 квітня 2021 року у справі № 520/17591/19, від 18 грудня 2019 року у справі
№ 761/29966/16-ц, від 02 листопада 2022 року у справі № 140/6115/21 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17
та від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц.
Також заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частини третьої статті 411 цього Кодексу.
Вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер позичальник ОСОБА_3 , про смерть якого Банку стало відомо лише 08 вересня 2010 року. У шестимісячний строк, а саме 12 січня 2011 року Банк направив до Шостої Одеської державної нотаріальної контори заяву кредитора, тобто у строк передбачений частиною другою статті 1281 ЦК України. 28 січня 2011 року Шоста Одеської державна нотаріальна контора листом направила заяву Банку до Третьої Одеської державної нотаріальної контори.
07 лютого 2011 року Третя Одеської державна нотаріальна контора повідомила
АТ «Ощадбанк» про те, що заява кредитора до спадкоємців ОСОБА_3 отримана
03 лютого 2011 року за вх. № 352/01-16 від Шостої одеської нотаріальної контори
та долучена до спадкової справи №1434/2010 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4 , про смерть якої Банку стало відомо
30 січня 2015 року. Банк вказує, що звернення із вимогою кредитора відбулося у шестимісячний строк, передбачений частиною другою статті 1281 ЦК України.
06 квітня 2015 року Банк звернувся з листом до Третьої одеської державної нотаріальної контори із заявою до спадкоємців померлої ОСОБА_4 .
За відповіддю Третьої Одеської державної нотаріальної контори від 15 квітня 2015 року заява АТ «Ощадбанк» до спадкоємців померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 одержана 14 квітня 2015 року та заведено спадкову справу № 353/2015 до майна померлої. На час надання відповіді ніхто із спадкоємців із питань прийняття спадщини до нотаріальної контори не звертався, відмовлено у наданні інформації щодо місця проживання (реєстрації) спадкоємців, натомість зазначено, що про претензію Банку і суму заборгованості спадкоємці повідомлені належним чином. Тобто, на думку заявника, ним вчасно пред'явлено вимоги до спадкоємців шляхом направлення заяви кредитора до відповідних державних нотаріальних контор, водночас суди застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 522/5924/17.
Також заявник вказує, що у справі № 520/17591/19 позиція судів щодо початку відліку строку передбаченого частиною третьою статті 1281 ЦК України, а саме від дати, що погоджена між сторонами у пункті 1.2 кредитного договору, не узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 08 квітня 2015 року у справі № 6-33цс15, за яким: «Оскільки зі смертю боржника зобов'язання щодо повернення кредиту включаються до складу спадщини, то умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту чи сплати його частинами не застосовуються, а підлягають застосуванню норми ЦК України щодо строків пред'явлення кредитором вимог до спадкоємців і порядок задоволення цих вимог кредитора. Недотримання кредитором передбачених статтею 1281 ЦК України строків пред'явлення вимог (які є присічними, преклюзивними) позбавляє кредитора права вимоги до спадкоємців».
Заявник звертає увагу на висновок Верховного Суду, викладений у справі
№ 520/17591/19, згідно з яким «встановивши, що АТ «Державний ощадний банк України» на виконання вимог частини другої статті 1281 ЦК України протягом шести місяців із дня смерті позичальника ОСОБА_3 направило до Третьої Одеської державної нотаріальної контори вимогу до його спадкоємців про погашення заборгованості за кредитним договором у повному обсязі, але з вимогою до відповідачів як спадкоємців боржника та як іпотекодавців про погашення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки звернулося до суду лише 26 липня 2019 року, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову у зв'язку з пропуском позовної давності, передбаченої частиною першою статті 257 ЦК України».
Заявник вказує, що у справі № 520/17591/19 суди відмовили у позові АТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 не у зв'язку з пропуском строку пред'явлення вимоги до спадкоємців, передбаченого статтею 1281 ЦК України, а у зв'язку зі спливом позовної давності. Таким чином, позиція судів щодо встановленого преюдиційного факту є помилковою. Тому у цій справі суди помилково посилались як на преюдиційні факти пропуску строку пред'явлення вимоги до спадкоємців позичальника та застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17 та у постановах Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 917/1345/17, від 02 листопада 2022 року у справі № 140/6115/21.
Звертає увагу, на неповне з'ясування обставин справи судами, які не звернули уваги, що дружина ОСОБА_3 - ОСОБА_6 , згідно із заявою від 06 грудня 2010 року як спадкоємець першої черги за законом відмовилася від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 на користь матері померлого ОСОБА_4 . Діти померлого ОСОБА_3 від прийняття спадщини не відмовлялися, тому є такими, що прийняли спадщину, яка відкрилась після смерті батька, враховуючи, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на момент смерті батька були неповнолітніми.
Таким чином, висновок судів про те, що права та обов'язки ОСОБА_3 за кредитним договором перейшли до ОСОБА_4 не відповідають дійсності, оскільки на момент смерті батька позивачі були неповнолітніми та мали право на обов'язкову частку у спадковому майні.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 і ОСОБА_2 адвокат Томашевський Р. М. вказує на правильність висновку судів першої та апеляційної інстанції, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Провадження у суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 23 травня 2023 року відкрив касаційне провадження у справі та витребував матеріали цивільної справи.
Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
У червні 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 19 вересня 2025 року справу призначив до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 21 березня 2008 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеського обласного управління та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 2320-н (далі - договір, кредитний договір).
Згідно з пункту 1.1. договору Банк надав позичальнику грошові кошти у сумі 31 700,00 євро, а позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використати та повернути кредит у сумі 31 700,00 євро, а також сплатити проценти за користування кредитом у розмірі 14,0 % річних у порядку, на умовах та в строки визначені цим договором, зі строком остаточного погашення кредиту не пізніше
21 березня 2013 року.
Пунктом 1.2. договору передбачено, що кредитні кошти надаються на 60 місяців зі строком остаточного погашення кредиту не пізніше 21 березня 2013 року на споживчі цілі.
Відповідно до підпункту 1.4.5. пункту 1.4. договору погашення кредиту здійснюється ануїтетними платежами у сумі 740,00 євро, що складає 5 763,58 грн за офіційним курсом Національного банку України на 21 березня 2008 року до останнього числа кожного місяця, починаючи з квітня місяця 2008 року після видачі кредиту, та сплату нарахованих процентів, починаючи з березня місяця до останнього дня місяця, шляхом внесення готівки до каси Банку або шляхом безготівкових перерахувань із рахунків відкритих у ВАТ «Ощадбанк». Останнє погашення кредиту здійснюється позичальником не пізніше березня 2013 року.
За підпунктом 4.2.2. пункту 4.2. договору Банк має право при виникненні простроченої заборгованості за кредитом чи процентами, а також в інших випадках, передбачених цим договором, вимагати дострокового повернення кредиту, нарахованих процентів та інших платежів за цим договором, та стягнути заборгованість за цим договором у примусовому порядку, в тому числі, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
24 березня 2008 року з метою забезпечення своєчасного i повного виконання зобов'язань за кредитним договором між ВАТ «Державний ощадний банк України»
в особі філії Одеського обласного управління та ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , яка є майновим поручителем за зобов'язаннями ОСОБА_3 , укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу
Муль Н. С., зареєстрований у реєстрі за № 416 (далі - іпотечний договір).
Відповідно до пункту 1.1. іпотечного договору цей договір забезпечує вимогу іпотекодержателя, що випливає з кредитного договору від 21 березня 2008 року № 2320-н (а також усіх додаткових договорів (угод) до нього, які можуть бути укладені до закінчення строку його дії), укладеного між іпотекодержателем та ОСОБА_3 , за умови якого ОСОБА_3 зобов'язаний до 21 березня 2013 року повернути іпотекодержателю кредит у сумі 31 700,00 Євро, що складає 246 899,09 грн за офіційним курсом Національного банку України станом на 21 березня 2008 року та сплатити відсотки за користування кредитом в розмірі 14 % річних, а також сплатити пеню за порушення строків повернення кредитної заборгованості та відсотків за користування кредитом (якщо такі будуть мати місце), та сплатити інші платежі, передбачені кредитним договором у розмірі та на підставах, передбачених ним, та витрати, пов'язані з реалізацією предмета іпотеки, що понесені іпотекодержателем.
Згідно із пунктом 1.2. іпотечного договору предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1 .
У пункті 1.3. іпотечного договору зазначено, що квартира належить іпотекодавцям на праві спільної часткової власності (по 1/2 частці у праві власності) на підставі свідоцтва про право власності, виданого 19 лютого 2008 року Управлінням житлово - комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Одеської міської ради згідно з розпорядженням від 19 лютого 2008 року № 207563, зареєстрованого і записаного в реєстрову книгу за № 19-24206. Право власності зареєстроване КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості» у реєстрі прав власності на нерухоме майно 26 лютого 2008 року за реєстраційним номером 22258386, за номером запису 207 у книзі 598пр-179.
Відповідно до підпункту 3.1.6. пункту 3.1. іпотечного договору іпотекодержатель має право достроково звернути стягнення на предмет іпотеки та реалізувати його у випадку смерті іпотекодавців та/або боржника.
За пункту 4.2. іпотечного договору Іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання строку виконання основного зобов'язання якщо у момент настання строку виконання зобов'язань за кредитним договором вони не будуть виконані, а саме: при повному або частковому не поверненні у встановлені кредитним договором строки суми кредиту; та/або при несплаті або частковій несплаті у встановлені кредитним договором строки сум процентів; та/або при несплаті або частковій несплаті у встановлені кредитним договором строки сум неустойки (пені, штрафних санкцій); або у випадку несплати протягом трьох місяців частки кредиту та нарахованих процентів.
24 березня 2008 року на підставі іпотечного договору до Державного реєстру іпотек внесено запис про реєстрацію іпотеки за реєстраційним номером 6850042, що підтверджується витягом про реєстрацію у Державному реєстру іпотек №17677700 від 24 березня 2008 року.
Крім того, в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна зареєстровано обтяження - заборона на нерухоме майно, об'єкт обтяження - квартира АДРЕСА_1 , власник: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , реєстраційний номер 6849885 від 24 березня 2008 року, що підтверджується витягом про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 24 березня 2008 року №17677325.
ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 14 червня 2010 року серії НОМЕР_1 . Спадкоємцем першої черги, який прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3 , була його мати - ОСОБА_4 як така, що постійно проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, та залишилася проживати, володіти та користуватися спадковим майном, що підтверджується довідкою з місця проживання про склад сім'ї та реєстрацію, виданою КП «ЖКС «Вузівський» 14 вересня 2019 року за № 1288.
Суди встановили, що права та обов'язки ОСОБА_3 за кредитним договором від 21 березня 2008 року № 230-н перейшли до ОСОБА_4 , яка стала новим боржником за цим кредитним договором.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 13 грудня 2011 року серії НОМЕР_2 . Спадкоємцями за правом представлення до майна ОСОБА_4 , які прийняли спадщину, є її онуки ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , батько яких ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
14 квітня 2015 року АТ «Ощадбанк» звернулося до Третьої Одеської державної нотаріальної контри із заявою кредитора до спадкоємців померлої ОСОБА_4 . На підставі цієї заяви 14 квітня 2015 року державним нотаріусом Третьої Одеської державної нотаріальної контори Кушнір Г. І. заведено спадкову справу № 353/2015 до майна померлої ОСОБА_4 , що підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 14 квітня 2015 року № 40134414.
З відповіді Третьої Одеської державної нотаріальної контори від 15 квітня 2015 року №1956/02-14 вбачається, що про претензію і суму заборгованості спадкоємці померлої ОСОБА_4 були повідомлені належним чином.
26 липня 2019 року AT «Ощадбанк» в особі філії - Одеського обласного управління
АТ «Ощадбанк» звернувся до Київського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , третя особа - ОСОБА_6 , в якому просило в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 перед AT «Ощадбанк» в особі філії - Одеського обласного управління за кредитним договором від 21 березня 2008 року № 2320-н у розмірі 40 533,73 євро звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на: квартиру за номером АДРЕСА_1 , шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною продажу встановленою на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.
Київський районний суд м. Одеси рішенням від 26 листопада 2019 року у справі № 520/17591/19, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду
від 09 червня 2020 року та постановою Верховного Суду від 19 квітня 2021 року, у задоволенні позову АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_6 , про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовив. У цій справі встановлено факт пропуску АТ «Ощадбанк» преклюзивного річного строку пред'явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців, визначеного частиною третьою статті 1281 ЦК України, оскільки термін остаточного погашення кредиту визначений сторонами кредитного договору не пізніше 21 березня 2013 року, а АТ «Ощадбанк» звернувся до нотаріуса після смерті ОСОБА_4 із заявою кредитора лише 14 квітня 2015 року.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту першого частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до положень статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним критеріям оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає з огляду на таке.
У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, задовольняючи позов керувався тим, що у зв'язку із пропуском АТ «Ощадбанк» преклюзивних строків пред'явлення вимоги до позивачів як спадкоємців боржника ОСОБА_4 про погашення заборгованості за кредитним договором, кредитні зобов'язання, які забезпечені іпотечним договором, є припиненими.
Колегія суддів не погоджується з висновком судів з огляду на таке.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» (тут і далі - в редакції, чинній на час укладання договору іпотеки) у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні: майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи-боржника; іпотекодержатель - кредитор за основним зобов'язанням; боржник - іпотекодавець або інша особа, відповідальна перед іпотекодержателем за виконання основного зобов'язання.
У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону (частина перша статті 33 Закону України «Про іпотеку»).
Відповідно до статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.
Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
Якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, такий спадкоємець не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання основного зобов'язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки.
З матеріалів справи відомо, що 21 березня 2008 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеського обласного управління та ОСОБА_3 укладенокредитний договір № 2320-н.
З метою забезпечення своєчасного i повного виконання зобов'язань за кредитним договором 24 березня 2008 року між ВАТ «Державний ощадний банк України»
в особі філії Одеського обласного управління ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , яка є майновим поручителем за зобов'язаннями ОСОБА_3 , укладено іпотечний договір. Відповідно до пункту 1.1. іпотечного договору ним забезпечується вимога іпотекодержателя, що випливає з кредитного договору (а також усіх додаткових договорів (угод) до нього, які можуть бути укладені до закінчення строку його дії), укладеного між іпотекодержателем та ОСОБА_3 , за умови якого ОСОБА_3 зобов'язаний до 21 березня 2013 року повернути іпотекодержателю кредит у сумі 31 700,00 Євро, що складає 246 899,09 грн за офіційним курсом Національного банку України на 21 березня 2008 року та сплатити відсотки за користування кредитом у розмірі 14 % річних, а також сплатити пеню за порушення строків повернення кредитної заборгованості та відсотків за користування кредитом (якщо такі будуть мати місце), та сплатити інші платежі, передбачені кредитним договором у розмірі та на підставах, передбачених ним, та витрати, пов'язані з реалізацією предмета іпотеки, що понесені Іпотекодержателем.
За пунктом 1.2. іпотечного договору, предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1 . Пунктом 1.3. іпотечного договору визначено, що вказана квартира належить іпотекодавцям на праві спільної часткової власності (по 1/2 частці у праві власності) на підставі свідоцтва про право власності.
Отже, у розумінні статті 1 Закону України «Про іпотеку» ОСОБА_3 є боржником та майновим поручителем (1/2 частка права власності на іпотечне майно), а ОСОБА_4 (1/2 частка права власності на іпотечне майно) є майновим поручителем у зобов'язаннях, які виникли внаслідок укладення 21 березня 2008 року кредитного договору.
ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 14 червня 2010 року серії НОМЕР_1 . На момент смерті ОСОБА_3 , його сину ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 , було 15 років, а його дочці ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , було 12 років. Матеріали справи не містять доказів, що позивачі відмовилися від прийняття спадщини після смерті батька і суди таких обставин не встановили.
Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за винятком тих прав і обов'язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України.
Стаття 1281 ЦК України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачала, що спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги.
Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги.
Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.
Спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі (стаття 1282 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Приписи статей 1281 і 1282 ЦК України та статті 23 Закону України «Про іпотеку» регламентують особливості правового регулювання відносин між кредитором і спадкоємцями боржника, зокрема і в зобов'язаннях, забезпечених іпотекою. За змістом цих приписів:
у разі переходу права власності на предмет іпотеки у порядку спадкування право іпотеки є чинним для спадкоємця;
спадкоємець, до якого перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статусу іпотекодавця;
спадкоємець (фізична особа) не несе відповідальності перед іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов'язання, але в разі його порушення боржником такий спадкоємець відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки;
спадкоємець зобов'язаний повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо йому відомо про борги останнього;
кредитор має пред'явити свою вимогу до спадкоємців протягом шести місяців з дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, незалежно від настання строку вимоги, а якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, то не пізніше одного року від настання строку вимоги;
наслідком пропуску кредитором вказаних строків звернення з вимогою до спадкоємців є позбавлення кредитора права вимоги.
Стаття 17 Закону України «Про іпотеку» визначає підстави для припинення іпотеки, серед яких немає такої як смерть іпотекодавця, оскільки за змістом частини першої статті 1282 ЦК України та частини першої статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності на предмет іпотеки в порядку спадкування іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, який як спадкоємець набуває статусу іпотекодавця.
Отже, іпотека у зв'язку з фактом набуття її предмета у власність спадкоємцями боржника-іпотекодавця не припиняється. Зі смертю позичальника зобов'язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред'явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України.
Тобто стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред'явлення таких вимог, застосовується і до кредитних зобов'язань, забезпечених іпотекою. Визначені статтею 1281 ЦК України строки пред'явлення кредитором вимоги до спадкоємців і позовна давність є різними строками. Сплив перших має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права), а отже, і неможливість вимагати в суді захисту відповідного права.
Таким чином іпотека є забезпеченням виконання зобов'язання та як додаткове зобов'язання поділяє долю основного зобов'язання, яке забезпечує.
За змістом пункту 1 частини першої статті 593 ЦК України та частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку» право застави (зокрема, іпотека) припиняється у разі припинення зобов'язання, забезпеченого заставою.
Сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред'явлення кредитором вимоги до спадкоємців боржника має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов'язаннями, а також припинення таких зобов'язань.
Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц (провадження № 14-53цс18).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 червня 2025 року у справі
№ 761/382/21 (провадження № 14-132цс24) звернула увагу, що в ситуації іпотечного поручительства (яким була мати боржника) зобов'язаним є майно, а не певна особа. Та зробила висновок, що: «норми статей 1281, 1282 ЦК України (як щодо необхідності пред'явлення кредитором вимоги у визначений строк, так і щодо порядку виконання спадкоємцями зобов'язання) не поширюються на правовідносини, які виникають у зв'язку з переходом у порядку спадкування майна, яке майновий поручитель передав в іпотеку задля забезпечення виконання зобов'язань третьою особою (відмінною від особи іпотекодавця)».
У цій справі позивачі, звертаючись із позовом до суду, зазначали, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 спадкоємцем першої черги, який прийняв спадщину після смерті їх батька, була його мати ОСОБА_4 , яка постійно проживала разом із спадкодавцем.
Таким чином, права та обов'язки боржника (спадкодавця) за кредитним договором від 21 березня 2008 року № 230-н перейшли до ОСОБА_4 , яка стала новим боржником за цим договором.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла. Спадкоємцями за правом представлення до майна ОСОБА_4 , які прийняли спадщину, є її онук
ОСОБА_1 та онука ОСОБА_5 , які прийняли спадщину на 3/4 частини квартири за АДРЕСА_1 , та оформили право на спадщину.
Також позивачі зазначали, що 1/4 частина спірної квартири не була оформлена померлим ОСОБА_3 у власність, не виділена в натурі, не зареєстрована у встановленому порядку, не є окремим об'єктом нерухомості, не може бути предметом іпотеки в розумінні статті 5 Закону України «Про іпотеку», а тому іпотека за іпотечним договором є припиненою.
Однак таке твердження позивачів спростовується тією обставиною, що на момент укладення договору іпотеки 24 березня 2008 року спірна квартира належала ОСОБА_3 та ОСОБА_4 по 1/2 частці права власності на іпотечне майно, на що суди першої та апеляційної інстанції не звернули уваги.
У справі № 520/17591/19 (провадження № 61-10979св20), яка розглядалася Верховним Судом, за позовом АТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, суди встановили, що спадщину після смерті ОСОБА_3 прийняли його діти ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , а також мати ОСОБА_4 . Про смерть ОСОБА_4 (іпотекодавець за договором іпотеки та спадкоємець позичальника) банку стало відомо 30 січня 2015 року. Водночас із позовом до суду з вимогами до відповідачів як спадкоємців позичальника ОСОБА_3 та як іпотекодавців АТ «Державний ощадний банк України» звернулося в липні 2019 року, тобто поза межами загальної позовної давності, передбаченої статтею 257 ЦК України.
Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів, погодився з висновком про те, що АТ «Державний ощадний банк України» на виконання вимог частини другої статті
1281 ЦК України протягом шести місяців із дня смерті позичальника ОСОБА_3 направило до Третьої Одеської державної нотаріальної контори вимогу до його спадкоємців про погашення заборгованості за кредитним договором в повному обсязі, але з вимогою до відповідачів як спадкоємців боржника та як іпотекодавців про погашення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки звернулося до суду лише 26 липня 2019 року, тому суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову у зв'язку з пропуском позовної давності, передбаченої частиною першою статті 257 ЦК України.
Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу, навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.
Преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення у справі, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключено ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/14, провадження № 12-144гс18; від 20 квітня 2022 року у справі № 910/2615/18, провадження
№ 12-75гс21).
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові
від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 (провадження № 61-9916сво21) наголошував на тому, що «перебіг позовної давності починається з моменту, коли в особи виникло право на подання позову в матеріально-правовому аспекті. Мається на увазі таке подання позову, з яким пов'язується судовий захист права або здійснення примусу до дотримання норм права. Перебіг позовної давності пов'язується з моментом, коли право позивача порушено і таке порушення не усувається. Насамперед для визначення моменту виникнення права на позов важливими є об'єктивні обставини - сам факт порушення права, а із встановленням моменту порушення права позивача підлягають встановленню суб'єктивні обставини - момент, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення».
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими частина перша статті 400 ЦПК України). Тобто, суд касаційної інстанції не може вирішувати питання про застосування позовної давності у зв'язку із недослідженням та ненаданням оцінки відповідним обставинам апеляційним судом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, провадження № 14-452цс18).
За таких обставин суди у справі № 520/17591/19, відмовляючи у задоволенні позову
АТ «Державний ощадний банк України»,виходили з того, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла.
Отже, судовими рішеннями у справі № 520/17591/19 встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спадщину після смерті ОСОБА_3 прийняли та стали боржниками і майновими поручителями (іпотекодавцями) у зобов'язанні, яке виникло внаслідок укладення 21 березня 2008 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеського обласного управління та ОСОБА_3 кредитного договору, та те, що вимога кредитора відповідно до вимог статті 1281 ЦК України направлена на адресу спадкоємців вчасно,ці обставини не підлягають доказуванню відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України і вважаються встановленими у справі, що розглядається.
На наведені обставини суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги,
не дослідили наявні у справі докази, не навели аргументів щодо доводів банку про те,
що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 прийняли спадщину після смерті батька
ОСОБА_3 , в тому числі на предмет іпотеки, однак спливла позовна давність за вимогами, у зв'язку з чим дійшли передчасного висновку про задоволення позовних вимог.
Для правильного застосування норм права слід також при ухваленні рішення слід звернути увагу на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2025 року у справі № 761/382/21 (провадження № 14-132цс24), яку було прийнято після подання касаційної скарги АТ «Державний ощадний банк України».
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі
№ 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
У порушення вимог статей 89, 263, 264 ЦПК України суд першої інстанції не надав належної оцінки зібраним у справі доказам, на які посилався відповідач як на підтвердження відсутності порушеного права позивачів, так і на спростування того, що позивачі прийняли спадщину після смерті батька, що є визначальним для правильного вирішення даної справи.
Апеляційний суд вказаних недоліків не усунув, що призвело до передчасного висновку про визнання іпотеки припиненою з підстав не пред'явлення кредитором вимоги в порядку статті 1281 ЦК України.
За таких обставин постанова апеляційного суду не відповідає критеріям законності
та обґрунтованості, визначеним у статті 263 ЦПК України, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів апеляційний суд не встановив фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Отже, касаційна скарга підлягає задоволенню частково, постанова Одеського апеляційного суду від 14 березня 2023 року підлягає скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи, що справа передається на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд не здійснює розподіл судових витрат.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» задовольнити частково.
Постанову Одеського апеляційного суду від 14 березня 2023 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. В. Сердюк
Судді В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
О. М. Ситнік
І. М. Фаловська