19 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 219/5704/21
провадження № 61-17131св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Сердюка В. В.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Ситнік О. М., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Бахмутський районний відділ поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області, Головне управління Національної поліції в Донецькій області,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову, - Державна казначейська служба України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Донецькій області на рішення Дружківського міського суду Донецької області від 24 липня 2023 року у складі судді Лапченко О. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року у складі колегії суддів Остапенко В. О., Бондар Я. М., Зубакової В. П.,
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Бахмутського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області (далі - Бахмутського РВП ГУНП в Донецькій області), Головного управління Національної поліції в Донецькій області (далі - ГУ НП в Донецькій області), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову, - Державна казначейська служба України (далі - ДКС України), про відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю органів досудового слідства.
Позов мотивовано тим, що 22 липня 2015 року за заявоюОСОБА_1 внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) № 12015050150002244 про кримінальне правопорушення, передбачене частиною другою статті 342 Кримінального кодексу України (далі - КК України). У цьому кримінальному провадженні позивача визнано потерпілим.
Позивач зазначав, що кримінальне провадження триває, що свідчить про порушення розумних строків досудового розслідування. Під час досудового розслідування слідчим 7 разів приймалися постанови про закриття кримінального провадження у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення. Однак ці постанови були скасовані, зокрема, 6 разів ухвалами слідчих суддів Артемівського міськрайонного суду Донецької області на підставі скарг позивача, а одного разу - постановою прокурора Бахмутської окружної прокуратури Донецької області.
Вказував, що якв ухвалах слідчих суддів про скасування постанов про закриття кримінального провадження, так і в постанові прокурора, було зазначено, що постанови про закриття кримінального провадження є незаконними, необґрунтованими та такими, що порушують норми Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).
Слідчий суддя Артемівського міськрайонного суду Донецької області ухвалою
від 13 січня 2021 року скаргу ОСОБА_1 із вимогою встановити строк у 60 діб для проведення уповноваженою особою слідчого відділення Бахмутського РВП ГУНП в Донецькій області процесуальних дій, необхідних та достатніх для закінчення досудового розслідування, задовольнив.
13 березня 2021 року старший слідчий Бахмутського РВП ГУНП в Донецькій областіЗаболотна К. І. прийняла постанову про закриття кримінального провадження
у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення. Ця постанова скасована постановою прокурора Бахмутської окружної прокуратури Донецької області, в якій зазначено, що слідчим не надано оцінку показам свідка ОСОБА_2 від 09 березня 2021 року, а також вилученим у ході тимчасового доступу диску та документам. У зв'язку зі скасуванням постанови слідчим не виконана вимога слідчого судді, оскільки у строк 60 діб не були проведені процесуальні дії, необхідні для закінчення досудового розслідування.
Тривале проведення досудового розслідування порушує його право як потерпілого на ефективних засіб правового захисту (стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, далі - Конвенція), право на швидке розслідування та право на те, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, оскільки це основне завдання кримінального провадження.
Також позивач вказував, що строк притягнення до відповідальності за частиною
другою статті 342 КК України вже вплив, що вказує на бездіяльність посадових осіб.
Бездіяльність посадових осіб під час розслідування кримінального правопорушення призвела до того, що позивач відчуває страждання, які виражаються в занепокоєнні, стресі і розчаруванні, його турбує відчуття несправедливості. Все це призводить до погіршення його самопочуття, негативно впливає на його стан здоров'я та спричиняє йому моральну шкоду.
Крім того, ОСОБА_1 посилався на те, що 16 липня 2021 року стосовно нього ухвалений вирок, згідно з яким його було визнано винним за частиною другою статті 365 КК України та призначене покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах строком на 1 рік. Одним із епізодів, за який йому призначили покарання, є епізод, що стався 25 травня 2015 року з ОСОБА_2 . Однак апеляційним судом цей вирок був скасований та його визнано невинуватим.
На підставі викладеного, збільшивши позовні вимоги, позивач просив суд стягнути
з Державного бюджету України на його користь на відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю посадових осіб Бахмутського РВ ГУ НП в Донецькій області, 1 000 000,00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляції
Дружківський міський суд Донецької області рішенням від 24 липня 2023 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року, провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Бахмутського РВП ГУНП в Донецькій області, ГУНП в Донецькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ДКС України, про відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю органів досудового слідства, в частині вимог до Бахмутського РВП ГУНП в Донецькій області закрив.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ГУНП в Донецькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ДКС України, про відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю органів досудового слідства, - задовольнив частково.
Стягнув з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 10 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. Стягнув з ГУНП в Донецькій області на користь держави судовий збір у розмірі 908,00 грн.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що неодноразове закриття кримінального провадження, надмірна тривалість кримінального провадження, в якому позивач визнаний потерпілим, є очевидним фактом заподіяння позивачу немайнової шкоди. Тому суди першої та апеляційної інстанцій вважали, що позов підлягає частковому задоволенню, а з Державного бюджету України на користь позивача підлягає стягненню на відшкодування моральної шкоди 10 000,00 грн, виходячи з вимог розумності та справедливості.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
01 грудня 2023 року Головне управління Національної поліції в Донецькій області через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дружківського міського суду Донецької області
від 24 липня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 14 листопада 2023 року у цій справі, у якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Дружківського міського суду Донецької області від 24 липня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи, не повинен призводити до її безпідставного збагачення. Тому суди застосували норми права без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19, від 20 вересня 2021 року у справі № 607/16567/20, від 23 вересня 2021 року у справі № 295/13971/20.
Звертає увагу, що суди не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 03 лютого 2021 року у справі № 757/66977/17, від 25 березня 2021 року у справі 227/3052/19, від 08 вересня 2021 року у справі № 638/164/18, від 01 грудня 2021 року у справі № 638/3758/20, від 02 листопада 2022 року у справі № 755/15868/20, у частині того, що суди не вказали якими доказами підтверджується факт завдання позивачу моральної шкоди. Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 зазначено, що позивач може претендувати на компенсацію моральної шкоди, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що такою тривалістю йому було завдано моральну шкоду.
Вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статей 1167, 1173, 1174 ЦК України щодо співмірності моральної шкоди строку розслідування кримінальної справи, кількості скасованих постанов про закриття кримінального провадження, об'єму проведеного розслідування.
На переконання заявника, оскарження позивачем прийнятих процесуальних рішень досудового розслідування під час кримінального провадження у порядку КПК України є механізмом реалізації його прав на контроль за діяльністю уповноважених осіб на здійснення функцій досудового розслідування у порядку кримінального судочинства і не є безумовним доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності у розумінні статті 1174 ЦК України та не є підставою для відшкодування моральної шкоди у розумінні статті 23 ЦК України.
Посилаючись на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 25 січня 2021 року у справі № 227/4410/19, від 22 березня 2021 року у справі № 203/1067/19, від 25 березня 2021 року у справі № 227/3052/19, від 23 лютого 2022 року у справі № 530/1122/20, зазначає, що вирішуючи питання про стягнення з держави відповідної суми компенсації, суд має керуватися вимогами Конвенції, інших актів національного законодавства та задля ефективного захисту Конвенції, інших актів національного права встановити, зокрема, за порушення якого виду конвенційних обов'язків позивач вимагає від держави компенсацію, і чи обґрунтованим відповідно до цього порушення є її розмір.
Інші учасники справи не скористалися правом на подання відзиву на касаційну скаргу.
Провадження у суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 29 січня 2024 року відкрив касаційне провадження
у справі, витребував матеріали справи та надав строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Підставою відкриття касаційного провадження є пункти 1 частини другої статті
389 ЦПК України.
У лютому 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.
Верховний Суд ухвалою від 23 вересня 2025 року призначив справу до судового розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 22 липня 2015 рокуна підставі заяви ОСОБА_1 до ЄРДРвнесено відомості про кримінальне правопорушення за № 12015050150002244 за частиною другою статті 342 КК України, в якому позивача визнано потерпілим.
Згідно з довідкою від 15 вересня 2021 року у кримінальному провадженні № 12015050150002244 (а. с. 112-115):
22 травня 2015 року приблизно о 13 год начальником ВДАІ з обслуговування міста Артемівськ та Артемівського району ОСОБА_1, під час виїзду
з автостоянки поблизу магазину «АТБ» на вулиці Ювілейна міста Артемівськ Донецької області, було зупинено автомобіль марки «Таврія», державний реєстраційний номер
НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , у зв'язку з порушенням нею пункту 8.4 (в), дорожнього знаку
3.34 Правил дорожнього руху, а саме - зупинки зазначеного автомобіля
у невстановленому місці. Після цього ОСОБА_2 було запропоновано пред'явити документи для складання адміністративного протоколу, але остання показала документи через скло дверей, що стало неможливим для складання адміністративного протоколу. Після чого ОСОБА_1 повідомив ОСОБА_2 , що вона затримана, на що остання зачинила двері та скло в автомобілі, чим спричинила опір співробітнику правоохоронного органу ОСОБА_1 та активно протидіяла затриманню;
під час досудового розслідування були проведені такі заходи:
допитано ОСОБА_1 за обставинами вказаного факту, відомості за яким внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань та кваліфіковано за частиною другою статті 342 КК України;
проведено огляд місця події за участі ОСОБА_1 , в ході якого останнім було продемонстроване місце вчинення злочину;
допитано ОСОБА_2 , на яку безпосередньо вказує ОСОБА_1 як на особу, що вчинила опір працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов'язків;
до матеріалів кримінального провадження долучено диск, який ОСОБА_1 надав разом із заявою про притягнення винної особи до кримінальної відповідальності, проведено огляд вказаного диску, на якому містяться записи
з місця події, що відбувалася між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Вказаний диск за матеріалами кримінального провадження визнано речовим доказом;
після вивчення матеріалів кримінального провадження та надання правової оцінки зібраним доказам слідчим прийнято рішення про його закриття на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КК України, про що повідомлено ОСОБА_1 , який оскаржив вказану постанову;
досудове розслідування у кримінальному провадженні за
№ 12015050150002244 від 22 липня 2015 року було відновлене;
допитано ОСОБА_2 , яка детально описала обставини події, свою вину у вчиненому заперечувала, оскільки аргументувала власне сприйняття ситуації, чим і керувалася під час події;
ОСОБА_1 звернувся до Артемівського міськрайонного суду Донецької області зі скаргою на бездіяльність слідчого Бахмутського ВП ГУНП в Донецькій області у кримінальному провадженні, слідчим суддею у задоволенні його скарги було відмовлено;
ОСОБА_1 звернувся до Артемівського міськрайонного суду Донецької області із заявою про відвід слідчого Бахмутського ВП ГУНП в Донецькій області,
у провадженні якого перебувало кримінальне провадження, слідчим суддею
у задоволенні його заяви було відмовлено;
як свідків допитано осіб, які перебували на місці, де відбувалися події між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , додатково допитано ОСОБА_1 ;
після вивчення матеріалів кримінального провадження та надання правової оцінки зібраним доказам слідчим прийнято рішення про його закриття на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КК України, про що повідомлено ОСОБА_1 ;
ОСОБА_1 звернувся до Артемівського міськрайонного суду Донецької області зі скаргою на дії слідчого з приводу прийняття постанови про закриття кримінального провадження слідчим Бахмутського ВП ГУНП в Донецькій області;
слідчий суддя Артемівського міськрайонного суду Донецької області скаргу ОСОБА_1 задовольнив, скасував постанову про закриття кримінального провадження № 12015050150002244 від 22 липня 2015 року;
у кримінальному провадженні № 12015050150002244 ОСОБА_1 було визнано потерпілим, додатково допитано в новому статусі.
від потерпілого прийнято заяву про його участь у кожній слідчій дії, яка буде проводитися в рамках кримінального провадження № 12015050150002244;
до матеріалів кримінального провадження долучені копії документів, що підтверджують перебування ОСОБА_1 на посаді працівника правоохоронного органу на час подій, та рішення суду про закриття стосовно ОСОБА_2 провадження у справі про адміністративне правопорушення за статтею 185 КУпАП за відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення;
після вивчення матеріалів кримінального провадження та додатково отриманої інформації та доказів слідчим прийнято рішення про його закриття на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КК України, про що повідомлено ОСОБА_1 ;
ОСОБА_1 звернувся до Артемівського міськрайонного суду Донецької області зі скаргою на дії слідчого з приводу прийняття постанови про закриття кримінального провадження слідчим Бахмутського ВП ГУНП в Донецькій області;
слідчий суддя Артемівського міськрайонного суду Донецької області скаргу ОСОБА_1 задовольнив, скасував постанову про закриття кримінального провадження № 2015050150002244 від 22 липня 2015 року;
після вивчення матеріалів кримінального провадження та додатково отриманої інформації та доказів слідчим прийнято рішення про його закриття на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КК України, про що повідомлено ОСОБА_1 , який оскаржив вказану постанову;
слідчий суддя Артемівського міськрайонного суду Донецької області скаргу ОСОБА_1 задовольнив, скасував постанову про закриття кримінального провадження № 12015050150002244 від 22 липня 2015 року;
у кримінальному провадження № 12015050150002244 від 22 липня 2015 року було змінено групу прокурорів, які здійснювали нагляд за проведенням досудового розслідування;
вчергове прийнято рішення про закриття кримінального провадження
№ 12015050150002244 від 22 липня 2015 року на підставі пункту
2 частини першої статті 284 КК України, про що повідомлено ОСОБА_1 , який оскаржив вказану постанову;
ухвалою слідчого судді Артемівського міськрайонного суду Донецької області скаргу ОСОБА_1 задоволено, постанову про закриття кримінального провадження № 12015050150002244 від 22 липня 2015 року скасовано;
ОСОБА_1 звернувся до Артемівського міськрайонного суду Донецької області зі скаргою на бездіяльність слідчого, в якій просив суд встановити строк уповноваженій особі Бахмутського ВП ГУНП для закінчення досудового розслідування у кримінальному провадженні;
слідчий суддя Артемівського міськрайонного суду Донецької області скаргу ОСОБА_1 задовольнив, встановив строк у 60 діб для проведення необхідних та достатніх процесуальних дій для закінчення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12015050150002244 від 22 липня 2015 року;
слідчим додатково допитано потерпілого ОСОБА_1 , як свідка допитано ОСОБА_2 ;
у Артемівському міськрайонному суді Донецької області на підставі ухвали суду про дозвіл на тимчасовий доступ до речей і документів було вилучено аудіо- та відеофайли на DVD-диску із судового засідання розгляду адміністративного матеріалу стосовно ОСОБА_2 за статтею 185 КУпАП, які були оглянуті в ході проведення огляду предмету (диску), вилучений DVD-диск визнано речовим доказом;
після вивчення матеріалів кримінального провадження та додатково отриманої інформації і доказів слідчим прийнято рішення про його закриття на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КК України, про що повідомлено ОСОБА_1 ;
рішенням прокурора Бахмутської окружної прокуратури постанову про закриття кримінального провадження № 12015050150002244 від 22 липня 2015 року скасовано (а. с. 163-166).
Згідно з довідкою начальника Бахмутського РВП ГУНП в Донецькій області
Приступина Д. від 20 грудня 2021 року № 20088/401/01-21 досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12015050150002244 за частиною другою статті 342 КК України, триває.
За повідомленням Бахмутського РВП ГУНП в Донецькій області від 09 травня 2023 року № 3940/401/02-2023 повідомлено, що в провадженні СВ Бахмутського РВП ГУНП в Донецькій області перебувають матеріали кримінального провадження, внесені до ЄРДР за № 12015050150002244 від 22 липня 2015 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 342 КК України. Досудове розслідування триває.
Встановлено, що вироком Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 16 липня 2021 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 365 КК України (перевищення службових повноважень працівником правоохоронного органу), та призначене покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах строком на 1 (один) рік. Ухвалою Донецького апеляційного суду від 21 грудня 2021 року вирок Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 16 липня 2021 року стосовно ОСОБА_1 скасовано, кримінальне провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України закрито у зв'язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 365 КК України.
Позиція Верховного Суду
За положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов такого висновку.
Визначаючи межі касаційного перегляду, колегія суддів зазначає, що рішення суду першої інстанції про закриття провадження в частині вимог до Бахмутського районного відділу поліції ГУНП в Донецькій області в суді апеляційної інстанції не переглядалося, тому постанова апеляційного суду підлягає перегляду лише в частині стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 10 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади чи місцевого самоврядування та їх посадовими особами, які є відмінними від загальних підстав деліктної відповідальності.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (частина перша статті 1173 ЦК України).
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (частина перша статті 1174 ЦК України).
Наведені правові норми передбачають, що для покладення відповідальності за дії посадових осіб та органів державної влади чи місцевого самоврядування наявність їх вини не є обов'язковою. Проте цими приписами встановлена обов'язковість інших трьох елементів складу цивільного правопорушення, встановлення яких є необхідним для покладення відповідальності за завдану шкоду на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
У пункті 8.49.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 925/556/21 (провадження № 12-28гc22) зазначено: «Усталеним у доктрині цивільного права та національній судовій практиці є підхід, за якого для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади виді відшкодування шкоди має бути встановлено наявність одночасно трьох умов: неправомірність (протиправність) дії посадових або службових осіб державного органу; шкода; причинно-наслідковий зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача, який звертається з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України.
У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) вказано, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Отже, для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов'язковою є сукупність трьох умов: дії органу (посадових або службових осіб) повинні мати протиправний характер, шкода та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Вина посадових осіб органів державної влади не є обов'язковою. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди».
Такий висновок сформовано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 335/6977/22 (провадження № 14-87цс24), який з урахуванням положень частини третьої статті 400 ЦПК України є застосовним у цій справі.
Суд, оцінивши обставини справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
За загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Одним із самих найважливіших питань, які підлягають встановленню судом при вирішенні зазначеної категорії справ, є доведеність особою заподіяння їй моральної шкоди, внаслідок протиправних дій, оскільки не будь-які неправомірні дії і не будь-які моральні страждання, як-то тимчасові хвилювання, образи, чи незручності, можуть бути підтвердженням такої шкоди.
У справі, яка переглядається, правовою підставою для відшкодування моральної шкоди є надмірна тривалість та неефективність досудового розслідування кримінального провадження.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 вересня 2019 року в справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18), зазначила, що надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір.
Стягуючи з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 10 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд керувалися тим, що неодноразове закриття кримінального провадження, надмірна тривалість кримінального провадження, в якому позивач визнаний потерпілим, є очевидним фактом заподіяння позивачу немайнової шкоди та вважали , що визначена судами сума у розмірі 10 000,00 грн відповідає вимогамрозумності та справедливості.
Однак з висновками судів першої та апеляційної інстанцій колегія суддів не погоджується в повній мірі з огляду на таке.
Однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване статтею 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 303 КПК України, у редакції, чинній на час винесення слідчим суддею ухвал, на досудовому провадженні можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, у тому числі рішення слідчого, дізнавача про закриття кримінального провадження - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником.
Згідно із частиною другою статті 307 КПК України, у редакції, чинній на час винесення слідчим суддею ухвал, ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 2) зобов'язання припинити дію; 3) зобов'язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.
Таким чином, в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування забезпечується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду.
Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у ній. Водночас наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб саме по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої.
У постанові Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 641/5005/20 (провадження № 61-19219св21) зазначено, що суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у такій діяльності. Наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди. При цьому не будь-яке рішення слідчого судді свідчить про протиправність дій державних органів, а мають значення конкретні обставини, встановлені таким рішенням. При встановленні в порядку судового контролю слідчим суддею протиправності дій чи бездіяльності слідчих органів для вирішення питання про відшкодування шкоди необхідним є доведення заподіяння такими діями (бездіяльністю) моральної шкоди та, відповідно, наявність причинно-наслідкового зв'язку між такими діями (бездіяльністю) та заподіяною шкодою.
Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.
Причинно-наслідковий зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без будь-яких додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
В постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року у справі № 757/23813/21-ц (провадження № 61-5232св24), вказано, що предмет доказування під час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій складають факти, якими сторони обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню під час ухвалення судового рішення.
У порушення вказаних вимог апеляційний суд не надав належної оцінки доводам ГУ НП в Донецькій області, наведеним в апеляційній скарзі, про те, що суд першої інстанції не вказав, якими доказами підтверджується факт завдання ОСОБА_1 моральної шкоди, не оцінив доводи відповідача щодо відсутності спричиненої моральної шкоди, обмежившись лише наданням оцінки довідці в рамках кримінального провадження № 12015050150002244, але при цьому апеляційний суд не надав належної оцінки ухвалам слідчих суддів та мотивам їх постановлення за наслідками розгляду скарг ОСОБА_1 в рамках указаного кримінального провадження.
Колегія суддів зазначає, саме по собі надання ОСОБА_1 статусу потерпілого у кримінальному провадженні № 12015050150002244, задоволення скарг в рамках такого кримінального провадження не завжди можуть свідчити про завдання позивачу моральної шкоди органами досудового розслідування без наведення конкретних обставин та оцінки доказів, які встановлюють та підтверджують чи спростовують причинно-наслідковий зв'язок між завданою моральною шкодою та бездіяльністю органів досудового розслідування.
Крім того, сам факт оскарження постанов про закриття кримінального провадження з урахуванням інших встановлених обставин справи не свідчить про протиправність дій органів досудового розслідування та завдання моральної шкоди позивачу, враховуючищо з липня 2015 року органи досудового розслідування вживали заходи для встановлення обставин події, яка відбулася 22 травня 2015 року.
Враховуючи наведене, висновки суду апеляційної інстанції не можна вважати обґрунтованими, оскільки вони є передчасними та не є такими, що відповідають завданню цивільного судочинства, яке полягає у справедливому та неупередженому вирішенні справ із метою ефективного захисту порушених прав.
У силу наданих процесуальним законом повноважень суд касаційної інстанції позбавлений права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, надавати оцінку доказам, що не були предметом їх перевірки, чи здійснювати їх переоцінку, у тому числі усувати недоліки висновків судів, які є припущеннями, у зв'язку з чим суд касаційної інстанції позбавлений можливості ухвалити власне рішення.
За таких обставин колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, постанову апеляційного суду в частині залишення без змін рішення суду першої інстанції про стягнення з Державного бюджету України на користь
ОСОБА_1 10 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди та судового збору скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для нового розгляду в цій частині позовних вимог.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За положеннями частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Ураховуючи, що судом апеляційної інстанції не встановленні фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, колегія суддів Верховного Суду виснує про часткове задоволення касаційної скарги та наявність підстав для скасування постанови апеляційного суду в частині залишення без змін рішення суду першої інстанції про стягнення з Державного бюджету України на користь
ОСОБА_1 10 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди та стягнення судового збору з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. З урахуванням результату касаційного перегляду колегія суддів не вбачає підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 401, 402, 409, 410, 411, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Донецькій області
задовольнити частково.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року в частині залишення без змін рішення Дружківського міського суду Донецької області
від 24 липня 2023 року про стягнення з Державного бюджету України на користь
ОСОБА_1 10 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди та стягнення судового збору скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції в цій частині.
В решті позовних вимог постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. В. Сердюк
Судді: В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
О. М. Ситнік
І. М. Фаловська