02 грудня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/14773/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,
секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,
за участю представників:
позивача - Шапошнікової Т. Г. (адвокат),
відповідача - Жебрової І. Г. (в порядку самопредставництва),
розглянув касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Черних Максима Олександровича на рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2025 (суддя Літвінова М. Є.) і постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.09.2025 (головуючий - Тарасенко К. В., судді Сибіга О. М., Тищенко А. І.) у справі
за позовом фізичної особи-підприємця Черних Максима Олександровича
до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"
про розірвання договору
та за зустрічним позовом Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція"
до фізичної особи-підприємця Черних Максима Олександровича
про стягнення 161 384,30 грн.
Короткий зміст і підстави вимог первісного та зустрічного позовів
1. 29.11.2024 фізична особа-підприємець Черних Максим Олександрович (далі - ФОП Черних М. О., Підприємець, постачальник, позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - АТ "НАЕК "Енергоатом", Товариство, замовник, відповідач) про розірвання договору поставки від 09.08.2024 № 53-122-01-24-15097 (далі - договір поставки від 09.08.2024, договір № 53-122-01-24-15097), укладеного між сторонами, посилаючись на положення частин 1, 2 статті 652 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Позовна заява обґрунтовується істотною зміною обставин, якими Підприємець вважає включення Товариства згідно з наказом Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України від 02.08.2024 № 95 до переліку підприємств, стосовно яких зупиняється примусове стягнення заборгованості за рішенням суду, в зв'язку з чим, у разі невиконання відповідачем договірних зобов'язань у добровільному порядку позивач не отримає грошових коштів, на які розраховував при укладенні договору поставки від 09.08.2024.
2. 26.12.2024 АТ "НАЕК "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" (далі - ВП "Рівненська АЕС", Філія) звернулося до Господарського суду міста Києва зі зустрічним позовом до ФОП Черних М. О. про стягнення з постачальника 161 384,30 грн штрафних санкцій, з яких: 100 865,24 грн штрафу; 60 519,06 грн пені, посилаючись на положення статей 525, 526, 530, 549, 610- 612, 629, 663, 712 ЦК України, статей 193, 216, 218, 230- 232 Господарського кодексу України, чинного до 27.08.2025 (далі - ГК України).
Зустрічна позовна заява аргументована порушенням Підприємцем умов договору № 53-122-01-24-15097 в частині поставки продукції в установлений строк (до 30.11.2024).
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.04.2025, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.09.2025, у задоволенні первісних позовних вимог відмовлено. Зустрічний позов задоволено повністю.
4. Рішення та постанова мотивовані посиланням на норми статей 3, 16, 525, 526, 530, 538, 549, 551, 610- 612, 629, 651, 652, 662- 664, 712 ЦК України, статей 42, 44, 179, 188, 193, 230, 231, 233, 265 ГК України, статей 31, 41 Закону України "Про публічні закупівлі", статей 13, 73, 74, 76- 79, 86, 236, 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), застосовуючи які місцевий та апеляційний господарські суди дійшли висновку про необґрунтованість вимог первісного позову та про обґрунтованість зустрічного позову з огляду на те, що:
1) ФОП Черних М. О., беручи участь у процедурі публічної закупівлі та укладаючи договір поставки від 09.08.2024, мав ураховувати всі ризики й можливі негативні наслідки для себе у разі невиконання зобов'язання з поставки товару в граничний строк (до 30.11.2024), діяти обачливо та вчинити усі необхідні дії задля належного і своєчасного виконання своїх зобов'язань, зважаючи також на те, що товар поставляється стратегічному підприємству, діяльність якого має важливе значення для економіки та безпеки держави;
2) включення АТ "НАЕК "Енергоатом" до переліку підприємств, які є боржниками у виконавчих провадженнях, вчинення виконавчих дій за якими зупиняється в період воєнного стану, зумовлено тим, що Товариство та його відокремлені підрозділи виконують державні контракти у сфері оборони або залучені до виконання такого контракту на підставі договорів, зокрема зовнішньоекономічних, або включені до електронного реєстру учасників відбору та виконавців державних контрактів (договорів). При цьому наказ Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України від 02.08.2024 № 95 "Про включення Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" до переліку, які є боржниками у виконавчих провадженнях, вчинення виконавчих дій за якими зупиняється в період воєнного стану" (далі - наказ Мінстратегпрому України № 95) жодним чином не впливає на платоспроможність та не обмежує замовника добросовісно та належним чином виконувати зобов'язання за договором поставки від 09.08.2024;
3) Законом України "Про публічні закупівлі" встановлено імперативну спеціальну норму, згідно з якою зміна істотних умов договору про закупівлю може здійснюватися виключно у випадках, визначених частиною 5 статті 41 цього Закону, однак, зазначеною нормою не передбачено такого виняткового випадку для зміни істотних умов договору про закупівлю, як включення АТ "НАЕК "Енергоатом" до переліку підприємств оборонно-промислового комплексу, які є боржниками у виконавчих провадженнях, вчинення виконавчих дій за якими зупиняється у період воєнного стану;
4) обставини, якими позивач обґрунтовував первісні позовні вимоги, не є істотними для розірвання договору № 53-122-01-24-15097, оскільки постачальник не надав до суду належних доказів на підтвердження наявності істотної зміни обставин, які би свідчили про одночасну наявність усіх чотирьох умов, визначених частиною 2 статті 652 ЦК України;
5) оскільки договором поставки від 09.08.2024 не передбачено здійснення відповідачем передоплати та встановлено, що спочатку постачальник зобов'язаний здійснити поставку продукції, а потім замовник перераховує контрагенту на його поточний рахунок кошти за фактично поставлений товар, то непоставка Підприємцем товару Товариству в установлений строк свідчить про відсутність передбачених частиною 3 статті 538 ЦК України підстав для реалізації постачальником (позивачем) права на зупинення виконання зустрічного зобов'язання, чим спростовуються передчасні доводи Підприємця про неможливість стягнення з нього штрафних санкцій після зупинення виконання зобов'язання з поставки за договором;
6) ФОП Черних М. О. не заперечує факт невиконання договірного зобов'язання в частині поставки продукції, а розрахунки заявлених до стягнення сум пені та штрафу, нарахованих замовником за прострочення поставки, є обґрунтованими.
Водночас місцевий господарський суд зазначив про передчасність доводів Підприємця щодо систематичного невиконання Товариством договірних зобов'язань в частині своєчасних розрахунків за поставлений товар, оскільки в межах спірних правовідносин спочатку постачальник здійснює поставку товару, а потім замовник перераховує кошти за продукцію, тоді як матеріали справи не містять належних та допустимих доказів щодо поставки товару в погоджений сторонами строк.
Разом з тим, розглядаючи клопотання Підприємця про зменшення розміру штрафу та пені на 90 %, суд першої інстанції виходив із того, що їх розмір не є надмірним, визначений саме в тому розмірі, який передбачено умовами укладеного між сторонами договору та нормами чинного законодавства України, натомість позивачем не доведено суду належними доказами об'єктивної неможливості поставки товару за договором № 53-122-01-24-15097 у визначений сторонами строк, а також не доведено невідповідності розміру стягуваної неустойки наслідкам порушення зобов'язання, в зв'язку з чим суд дійшов висновку про відсутність об'єктивних підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, заявлених Товариством до стягнення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
5. Не погоджуючись із рішенням місцевого господарського суду та постановою суду апеляційної інстанції, ФОП Черних М. О. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить зазначені судові рішення скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким первісний позов задовольнити, а в задоволенні вимог зустрічного позову відмовити в повному обсязі.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
6. На обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на неправильне застосування та порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, наголошуючи на тому, що:
1) суди не врахували висновків щодо застосування положень частин 1, 2 статті 652 ЦК України в подібних правовідносинах (в контексті визначення істотної зміни обставин, достатніх для розірвання договору), викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.04.2023 у справі № 910/20596/20, від 17.01.2024 у справі № 916/1592/22, від 09.07.2024 у справі № 910/9014/23, від 10.10.2024 у справі № 910/1509/24;
2) суди не врахували висновку щодо застосування норми частини 3 статті 538 ЦК України (в контексті підстав виникнення в сторони права на зупинення виконання свого обов'язку за договором поставки при наявності зустрічного зобов'язання іншої сторони), викладеного в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.08.2023 у справі № 927/211/22 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 904/5340/18, від 31.01.2023 у справі № 910/12671/21, від 01.04.2021 у справі № 910/1102/20;
3) суди не врахували висновку щодо застосування норми частини 3 статті 551 ЦК України (в контексті наявності в суду підстав для зменшення розміру пені та штрафу, які не виконують стимулюючої та компенсаторної функцій), викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 18.06.2019 у справі № 914/891/16, від 23.10.2019 у справі № 917/943/18, від 26.07.2022 у справі № 922/2567/21, від 14.01.2025 у справі № 902/1046/23;
4) на теперішній час відсутній висновок щодо питання застосування норми абзацу 12 пункту 102 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній з 25.08.2022) в подібних правовідносинах (у контексті того, чи є істотною зміною обставин раптова заборона чи зупинення примусового виконання рішення суду про стягнення з державного підприємства заборгованості на необмежений строк без забезпечення державою механізму виконання рішень судів).
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
7. АТ "НАЕК "Енергоатом" у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваних рішенні та постанові.
Розгляд справи Верховним Судом
8. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.11.2025 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ФОП Черних М. О. на рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2025 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.09.2025 у справі № 910/14773/24 та призначено розгляд цієї справи в судовому засіданні на 02.12.2025.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
9. 09.08.2024 між АТ "НАЕК "Енергоатом" в особі ВП "Рівненська АЕС" (замовник) і ФОП Черних М. О. (постачальник) було укладено договір № 53-122-01-24-15097, за умовами пунктів 1.1, 1.2, 1.4 якого постачальник зобов'язується поставити і передати у власність замовника продукцію, а замовник, в свою чергу, зобов'язується оплатити продукцію за кількістю та за цінами, що передбачені у специфікації № 1 (додаток № 1 до цього договору). Предметом поставки за цим договором є продукція 34350000-5 (Шини для транспортних засобів великої та малої тоннажності), яка передбачена специфікацією № 1 (додаток № 1 до цього договору). Місцем виконання цього договору є місто Вараш Рівненської області.
Згідно з пунктами 2.1, 2.3, 3.1 договору поставки від 09.08.2024 ціна продукції, що поставляється за цим договором, становить 1 440 932 грн без ПДВ. Кількість продукції та ціна за одиницю продукції вказана у специфікації № 1 (додаток № 1 до цього договору). Сторонами погоджено, що продукція поставляється в період по 30.11.2024. Строк поставки продукції за цим договором вказаний у специфікації № 1 (додаток № 1 до цього договору) та визначається кількістю календарних днів з дати оприлюднення цього договору на вебпорталі Уповноваженого органу згідно із 3аконом України "Про публічні закупівлі". Продукція поставляється постачальником на умовах DDP згідно "Інкотермс-2010". Місце поставки та вантажоодержувач - м. Вараш, склад Рівненського відділення філії "ВП "Складське господарство" АТ "НАЕК "Енергоатом".
У пункті 6.1 договору № 53-122-01-24-15097 сторони погодили, що оплата за поставлену продукцію здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 180 календарних днів з дати оформлення ярлика на придатну продукцію згідно зі СОУ НАЕК 038:2021 "Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для ВП Компанії". Початок перебігу строку оплати починається з дня, наступного за днем оформлення ярлика на придатну продукцію.
Відповідно до пунктів 8.4, 8.5 договору поставки від 09.08.2024 датою поставки продукції є дата підписання видаткової накладної або накладної вантажоодержувачем. Ризик випадкового пошкодження або знищення продукції переходить до замовника з моменту поставки продукції. Перехід права власності на продукцію за договором відбувається в момент поставки продукції за умови наявності належним чином оформлених товарно-супровідних документів.
За змістом пунктів 9.1- 9.3 договору № 53-122-01-24-15097 у випадку порушення строків поставки постачальник зобов'язаний сплатити замовнику пеню в розмірі 0,1 % вартості непоставленої (недопоставленої) продукції за кожен день прострочення, при цьому, у випадку прострочення поставки (недопоставки) продукції понад тридцять днів, постачальник додатково сплачує замовнику штраф у розмірі 7 % вказаної вартості. У випадку порушення постачальником взятих на себе зобов'язань по поставці продукції стосовно якості або комплектності, постачальник сплачує замовнику штраф у розмірі 20 % вартості неякісної (некомплектної) продукції. Сплата вказаних штрафних санкцій не звільняє постачальника від виконання зобов'язань за договором. У випадку письмової відмови постачальника від виконання взятих на себе зобов'язань за договором, постачальник сплачує замовнику штраф в розмірі 20 % від вартості невиконаних зобов'язань за договором. Сторонами погоджено, що строк позовної давності за вимогами про стягнення штрафних санкцій, передбачених пунктом 9.1 цього договору, становить 3 (три) роки. Сторонами погоджено, що розмір процентів річних, які постачальник має право стягнути із замовника на підставі частини 2 статті 625 ЦК України у випадку порушення строків оплати за поставлену продукцію, становить 0,1 % від суми простроченого грошового зобов'язання.
Розділом 11 договору поставки від 09.08.2024 передбачено, що сторона звільняється від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов'язань за договором, коли неможливість виконання безпосередньо викликана дією обставин, що не залежать від волі сторони, які сторона не могла передбачити і застерегти розумними мірами (непереборна сила). До таких обставин належать: стихійні лиха, екстремальні погодні умови, пожежі, війни, страйки, військові дії, громадські безпорядки, дії органів державної влади тощо. Дія обставин непереборної сили автоматично продовжує термін дії цього договору. Але, якщо такі обставини перевищують два місяці, сторони приймають рішення про доцільність продовження виконання цього договору, про що підписується додаткова угода. Сторони зобов'язані повідомити про настання та припинення дії обставин непереборної сили в письмовій формі протягом 3-х днів з моменту виникнення або припинення дії обставин непереборної сили. Відповідним доказом наявності дії обставин непереборної сили та їх тривалості є сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України, регіональними торгово-промисловими палатами згідно із Законом України "Про торгово-промислові палати в Україні". Неповідомлення чи несвоєчасне повідомлення про настання або зупинення дії обставин непереборної сили, позбавляють сторону права посилатися на них.
Згідно з пунктами 12.1- 12.3 договору № 53-122-01-24-15097 цей договір вважається укладеним з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками (для контрагентів які застосовують початку). Строк дії цього договору - по 30.08.2025, а в частині виконання гарантійних зобов'язань постачальника, що передбачені цим договором, - до спливу гарантійних строків. Укладений сторонами договір оприлюднюється на вебпорталі Уповноваженого органу згідно із 3аконом України "Про публічні закупівлі". Дата (момент) укладення договору зазначається у звіті про результати проведення процедури закупівлі, який автоматично формується електронною системою закупівель та оприлюднюється протягом одного дня після оприлюднення замовником договору про закупівлю на вебпорталі Уповноваженого органу. Цей договір може бути змінений, розірваний або визнаний недійсним на підставі, передбаченій законом, або за згодою сторін.
Специфікацією № 1 (додаток № 1 до договору поставки від 09.08.2024) сторонами узгоджено асортимент продукції, кількість, строк її поставки (90 днів) та ціну продукції.
У додатку № 2 до договору № 53-122-01-24-15097 сторонами погоджено технічну специфікацію товару.
У матеріалах справи міститься підписаний ФОП Черних М. О. лист від 11.07.2024 № 17, згідно з яким Підприємець погоджується з проєктом договору поставки від 09.08.2024.
10. 13.08.2024 на вебсайті Українського національного інформаційного агентства "Укрінформ" з'явилася інформація про те, що Товариство включено до переліку підприємств, які є боржниками у виконавчих провадженнях, вчинення виконавчих дій за якими зупиняється на період воєнного стану.
16.08.2024 АТ "НАЕК "Енергоатом" в особі ВП "Рівненська АЕС" направило лист № 22-15261/041 про прискорення поставки шин, ураховуючи гостру виробничу потребу в шинах для транспортних засобів великої та малої тоннажності, а також з метою забезпечення можливості підтримувати автотранспортну техніку в справному технічному стані, проходження обов'язкового технічного контролю транспортних засобів і просило постачальника прискорити поставку за позиціями № 1 (4шт), 8, 10, 28 специфікації № 1 до договору № 53-122-01-24-15097, строк для надання відповіді - 20.08.2024.
Разом із тим Підприємець не надав відповіді на лист від 16.08.2024 і матеріали справи не містять доказів поставки продукції замовнику.
11. 22.08.2024 позивач отримав копію наказу Мінстратегпрому України № 95, виданого відповідно до вимог пункту 9 Порядку визначення підприємств оборонно-промислового комплексу, які є боржниками у виконавчих провадженнях, вчинення виконавчих дій за якими зупиняється у період воєнного стану, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) від 04.02.2023 № 101 (далі - Порядок № 101).
12. 23.09.2024 ФОП Черних М. О. звернувся до АТ "НАЕК "Енергоатом" в особі ВП "Рівненська АЕС" із листом-повідомленням про включення Товариства до переліку підприємств оборонно-промислового комплексу, які є боржниками у виконавчих провадженнях, вчинення виконавчих дій за якими зупиняється у період воєнного стану, а також зазначив, що договором поставки від 09.08.2024 встановлено післяплату замовником за поставлені Підприємцем товари, у зв'язку з чим у постачальника наявні очевидні підстави вважати, що АТ "НАЕК "Енергоатом" не виконає свого обов'язку з оплати товару в установлений строк або виконає його не в повному обсязі, оскільки законодавством встановлено заборону на вчинення виконавчих дій щодо Товариства (заборонено примусове виконання зобов'язань АТ "НАЕК "Енергоатом"), тому ФОП Черних М. О. повідомив замовника про зупинення виконання договірних зобов'язань в частині поставки товару.
Крім того, в зазначеному листі ФОП Черних М. О. запропонував розірвати договір № 53-122-01-24-15097 на підставі статті 188 ГК України без підписання додаткової угоди шляхом обміну листами.
01.10.2024 Філія надала відповідь на лист від 23.09.2024, в якому повідомила Підприємця про те, що Товариство не втратило інтересу в отриманні продукції за договором поставки від 09.08.2024, а також не погодилася розірвати цей правочин.
13. 03.10.2024 ФОП Черних М. О. повторно звернувся до АТ "НАЕК "Енергоатом" в особі ВП "Рівненська АЕС" із листом-повідомленням про внесення змін до пункту 6.1 договору № 53-122-01-24-15097 шляхом підписання додаткової угоди, виклавши зазначений пункт у такій редакції:
"6.1. Оплата за товари здійснюється на умовах повної передоплати замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. У разі невиконання замовником обов'язку щодо оплати до 30.11.2024 постачальник має право за власним вибором або притримати поставку товарів, або розірвати договір в односторонньому порядку. Строк поставки не може бути меншим, ніж 15 днів з моменту оплати. У разі, якщо залишок строку поставки, визначений у специфікації № 1, є меншим за 15 днів, строк поставки продовжується на 15 днів з моменту оплати замовником вартості товарів".
11.10.2024 ВП "Рівненська АЕС" надав відповідь на лист від 03.10.2024, повідомивши ФОП Черних М. О. про те, що істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зазначених у пункті 19 постанови КМУ від 12.10.2022 № 1178.
Крім того, Філія зазначила про те, що договір поставки від 09.08.2024 було укладено за результатами проведення процедури закупівлі (відкриті торги), внаслідок чого усі зміни до вказаного договору повинні вноситися з дотриманням законодавства про публічні закупівлі. Тобто зміна такої умови договору, як порядок розрахунку за поставлену продукцію, після визначення переможця процедури закупівлі та укладення з ним договору буде розцінене контролюючим органом як порушення законодавства про публічні закупівлі.
Отже, ВП "Рівненська АЕС" не погодився внести зміни до договору № 53-122-01-24-15097 та просив Підприємця повідомити про виконання поставки відповідно до умов цього договору.
14. 13.11.2024 ВП "Рівненська АЕС" надіслав на адресу ФОП Черних М. О. лист з проханням про добровільну сплату штрафних санкцій, враховуючи умови пункту 9.1 договору поставки від 09.08.2024, а також просив постачальника прискорити виконання поставки та повідомити замовника про рішення щодо добровільної сплати штрафних санкцій. На підтвердження направлення листа Товариство долучило список згрупованих поштових відправлень від 13.11.2024.
15. У подальшому, 25.11.2024 Філія звернулася до постачальника з листом-претензією № 22-21980/001-юр про стягнення штрафних санкцій (пені) у розмірі 20 173,02 грн у зв'язку із порушенням строку поставки продукції, передбачених умовами договору № 53-122-01-24-15097. На підтвердження направлення цього листа Товариство долучило список згрупованих поштових відправлень від 26.11.2024.
Однак Підприємець не надав відповіді на лист ВП "Рівненська АЕС" від 13.11.2024 та претензію від 25.11.2024 № 22-21980/001-юр і не погасив суму штрафних санкцій (пені) у розмірі 20 173,02 грн.
Позиція Верховного Суду
16. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.
Щодо вимог первісного позову
17. Згідно з частиною 1 статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Частиною 2 статті 652 ЦК України передбачено, що якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною 4 цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:
1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;
2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;
3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;
4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
18. Зі змісту статті 652 ЦК України вбачається, що, укладаючи договір, сторони розраховують на його належне виконання і досягнення поставлених ним цілей. Проте, під час виконання договору можуть виявлятися обставини, які не могли бути враховані сторонами при укладенні договору, але істотно впливають на інтереси однієї чи обох сторін. При укладенні договору та визначенні його умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини, при яких він буде виконуватися. Інтереси сторін можуть порушуватись будь-якою зміною обставин, що виникають у ході виконання договору, проте, лише істотна зміна обставин визнається підставою для вимоги про зміну чи розірвання договору. Зміна обставин вважається істотною, тільки якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали би договір або уклали би його на інших умовах (аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 16.02.2022 у справі № 910/13557/21, від 16.08.2023 у справі № 910/17639/21, від 26.03.2024 у cправі № 920/475/23).
Отже, закон пов'язує можливість розірвання чи зміни договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з одночасною наявністю чотирьох умов, визначених частиною 2 статті 652 ЦК України, при істотній зміні обставин. При цьому дійсно позивач при зверненні до суду з вимогами про розірвання договору насамперед повинен довести факт наявності передбачених чинним законодавством підстав для його розірвання (такі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 910/5110/17, від 17.10.2018 у справі № 910/23585/17, від 23.07.2019 у справі № 910/13249/17, від 15.04.2021 у справі № 904/1007/20, від 01.08.2022 у справі № 910/16784/20, від 22.12.2022 у справі № 916/3577/21, від 26.03.2024 у cправі № 920/475/23).
19. Відмовляючи в задоволенні первісного позову, суди попередніх інстанцій виходили з недоведеності позивачем одночасної наявності всіх визначених частиною 2 статті 652 ЦК України чотирьох умов, достатніх для розірвання договору поставки від 09.08.2024 у зв'язку з істотною зміною обставин, оскільки:
1) ФОП Черних М. О., беручи участь у процедурі публічної закупівлі та укладаючи договір № 53-122-01-24-15097, мав ураховувати всі ризики і можливі негативні наслідки для себе та контрагента в разі невиконання зобов'язання з поставки товару в граничний строк (до 30.11.2024), діяти обачливо і вчинити усі необхідні дії задля належного та своєчасного виконання своїх зобов'язань, зважаючи також на те, що товар поставляється підприємству, діяльність якого має стратегічне значення для економіки та безпеки держави;
2) включення АТ "НАЕК "Енергоатом" до переліку підприємств, які є боржниками у виконавчих провадженнях, вчинення виконавчих дій за якими зупиняється в період воєнного стану, зумовлено тим, що Товариство та його відокремлені підрозділи виконують державні контракти в сфері оборони або залучені до виконання такого контракту на підставі договорів, зокрема зовнішньоекономічних, або включені до електронного реєстру учасників відбору та виконавців державних контрактів (договорів). При цьому наказ Мінстратегпрому України № 95, інформацію про який було оприлюднено 13.08.2024 на вебсайті Українського національного інформаційного агентства "Укрінформ", та яким (наказом) оформлено включення АТ "НАЕК "Енергоатом" до відповідного переліку, жодним чином не впливає на платоспроможність замовника та не обмежує його добросовісно і належним чином виконувати зобов'язання за договором поставки від 09.08.2024;
3) імперативною нормою частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", який (Закон) в спірних правовідносинах щодо договору поставки, укладеного в сфері публічних закупівель, є спеціальним законом, встановлено вичерпний перелік випадків для зміни істотних умов договору про закупівлю, однак, зазначеною нормою не передбачено такого виняткового випадку для зміни істотних умов договору поставки від 09.08.2024, як включення АТ "НАЕК "Енергоатом" до переліку підприємств оборонно-промислового комплексу, які є боржниками у виконавчих провадженнях, вчинення виконавчих дій за якими зупиняється у період воєнного стану;
4) не заслуговують на увагу доводи Підприємця щодо систематичного невиконання Товариством договірних зобов'язань у частині своєчасних розрахунків за поставлений товар у відносинах із іншими суб'єктами господарювання, позаяк у межах спірних правовідносин за умовами договору № 53-122-01-24-15097 спочатку постачальник здійснює поставку товару (до 30.11.2024), а вже потім замовник перераховує кошти за продукцію, тоді як матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження поставки товару в погоджений сторонами строк.
20. Проте, колегія суддів вважає передчасним висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність визначених частиною 2 статті 652 ЦК України обов'язкових чотирьох передумов для розірвання договору поставки від 09.08.2024 у зв'язку з істотною зміною обставин і зумовлену цим необґрунтованість вимог первісного позову, зважаючи на таке.
21. Застосування статті 652 ЦК України є відображенням дії у договірних правовідносинах справедливості, добросовісності, розумності як загальних засад цивільного судочинства з огляду на ті обставини, що на стабільність договірних відносин можуть вплинути непередбачувані фактори, що істотно порушують баланс інтересів сторін та суттєво знижують очікуваний результат для кожної зі сторін договору. Істотна зміна обставин є оціночною категорією, водночас вона полягає у розвитку договірного зобов'язання таким чином, що виконання зобов'язання для однієї зі сторін договору стає більш обтяженим, ускладненим, наприклад у силу збільшення для сторони вартості виконуваного або зменшення цінності отримуваного стороною виконання, чим суттєво змінюється рівновага договірних стосунків, призводячи до неможливості виконання зобов'язання (аналогічні висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17 (пункти 6.25, 6.26)).
22. Позивач у поданій касаційній скарзі посилається на наявність підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, а саме:
якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України
23. Колегія суддів погоджується з доводами скаржника в частині неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування положень частин 1, 2 статті 652 ЦК України в подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17, з огляду на таке.
24. Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87, 89, 90 постанови від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 сформулювала такі універсальні висновки щодо застосування положень частин 1, 2 статті 652 ЦК України в правовідносинах, пов'язаних із внесенням змін або розірванням договору в зв'язку з істотною зміною обставин:
1) на стабільність договірних відносин можуть вплинути непередбачувані обставини, що виникають після укладення договору, істотно порушують баланс інтересів сторін і суттєво знижують для кожної з них очікуваний результат договору. Право змінити чи розірвати договір у разі істотної зміни обставин, які були визначальними на час його укладення, направлене на захист сторін договору від настання ще більш несприятливих наслідків, пов'язаних із подальшим його виконанням за існування обставин, що відповідають характеристикам, визначеним у статті 652 ЦК України;
2) припис абзацу 2 частини 1 статті 652 ЦК України встановлює критерій, за яким для зміни чи розірвання договору на підставі цієї статті обставини, якими, укладаючи його, керувалися сторони, мають змінитися настільки, що, якби останні могли це передбачити, то б узагалі не уклали договір чи уклали б його на інших умовах. За відсутності істотної зміни обставин, зокрема за незначної їх зміни або за виникнення труднощів у виконанні договору, які сторони могли розумно передбачити, на підставі статті 652 ЦК України договір не можна змінити ні за згодою сторін, ні за рішенням суду;
3) істотна зміна обставин, якими сторони керувалися, укладаючи договір, має бути не наслідком поведінки сторін, а бути зовнішньою щодо юридичного зв'язку між ними. Зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин за рішенням суду, виходячи з принципу свободи договору (пункт 3 частини 1 статті 3, частина 1 статті 627 ЦК України), є винятковим заходом;
4) для застосування судом відповідного повноваження потрібна як сукупність чотирьох умов, визначених у частині 2 статті 652 ЦК України, так і встановлення того, що розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом (частина 4 цієї статті), тобто що таке розірвання буде необґрунтованим згідно з принципом "найменших негативних наслідків" для сторін договору (близькі за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12.09.2019 у справі № 910/17469/18 (пункти 41, 42), від 19.11.2019 у справі № 910/9859/18 (пункти 37, 41- 44), від 25.02.2020 у справі № 922/2279/19 (пункти 8.8- 8.12), від 19.07.2022 у справі № 910/14155/21(пункт 8)).
25. Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно з підпунктом "в" пункту 3 частини 1 статті 282 ГПК України у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції мають бути зазначені мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.
Частиною 4 статті 236 ГПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
26. Перевіряючи застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд звертає увагу, що, обмежившись загальними посиланнями на те, що: 1) ФОП Черних М. О., беручи участь у процедурі публічної закупівлі та укладаючи договір № 53-122-01-24-15097, мав ураховувати всі ризики, діяти обачливо та вчинити усі необхідні дії задля належного та своєчасного виконання своїх зобов'язань, зважаючи також на те, що товар поставляється підприємству, діяльність якого має стратегічне значення для економіки та безпеки держави; 2) наказ Мінстратегпрому України № 95, інформацію про який було оприлюднено 13.08.2024 на вебсайті Українського національного інформаційного агентства "Укрінформ", та яким (наказом) оформлено включення АТ "НАЕК "Енергоатом" до переліку підприємств, які є боржниками у виконавчих провадженнях, вчинення виконавчих дій за якими зупиняється у період воєнного стану, жодним чином не впливає на платоспроможність замовника та не обмежує його добросовісно і належним чином виконувати зобов'язання за договором поставки від 09.08.2024; 3) імперативною нормою частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", який (Закон) в спірних правовідносинах щодо договору поставки, укладеного в сфері публічних закупівель, є спеціальним законом, встановлено вичерпний перелік випадків для зміни істотних умов договору про закупівлю, однак зазначеною нормою не передбачено такого виняткового випадку для зміни істотних умов договору поставки від 09.08.2024, як включення АТ "НАЕК "Енергоатом" до переліку підприємств оборонно-промислового комплексу, які є боржниками у виконавчих провадженнях, вчинення виконавчих дій за якими зупиняється у період воєнного стану; 4) обставини систематичного невиконання Товариством договірних зобов'язань в частині своєчасних розрахунків за поставлений товар у відносинах з іншими суб'єктами господарювання не мають значення для спірних правовідносин, у межах яких за умовами договору № 53-122-01-24-15097 спочатку постачальник має здійснити поставку товару (до 30.11.2024), чого вчинено не було, а вже потім замовник перерахувати кошти за продукцію, суди помилково не врахували викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 висновки про те, що: 1) непередбачувані обставини, які можуть виникнути після укладення договору, істотно порушують баланс інтересів сторін і суттєво знижують для кожної з них очікуваний результат договору; 2) право розірвати договір у разі істотної зміни обставин, які були визначальними на час його укладення, спрямоване на захист сторін договору від настання ще більш несприятливих наслідків, пов'язаних із подальшим його виконанням за існування обставин, визначених статтею 652 ЦК України; 3) істотна зміна обставин, якими сторони керувалися, укладаючи договір, має бути зовнішньою щодо юридичного зв'язку між ними, а не наслідком поведінки сторін.
27. Адже на порушення положень статей 86, 236, 269, 282 ГПК України суди першої та апеляційної інстанцій фактично залишили поза увагою та, як наслідок, належним чином не спростували таких доводів позивача, які вочевидь мають суттєве значення для правильного вирішення цього спору (в частині первісного позову):
1) постачальник на момент укладення договору поставки від 09.08.2024 не передбачав і не міг передбачити, що АТ "НАЕК "Енергоатом" можуть включити до переліку підприємств оборонно-промислового комплексу, примусове стягнення коштів із яких за судовими рішеннями зупиняється в період воєнного стану (пункт 1 частини 2 статті 652 ЦК України);
2) зміна обставин (заборона примусового стягнення) зумовлена причинами, які Підприємець не міг усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від позивача вимагалися, позаяк така зміна обставин зумовлена дією (актом) органу виконавчої влади (Мінстратегпрому України), а саме наказом № 95, виданим 02.08.2024, та який (наказ) не був опублікований на дату укладення між сторонами договору поставки (09.08.2024). Таким чином, при всій обачливості та турботливості позивач не міг знати про існування таких обставин і не міг усунути причини зміни обставин (пункт 2 частини 2 статті 652 ЦК України);
3) ураховуючи наявність наказу Мінстратегпрому України № 95, особи, які уклали договори з Товариством, не можуть наразі отримати належні їм грошові кошти через невиконання замовником у добровільному порядку своїх зобов'язань і неможливість стягнення таких коштів у примусовому порядку. Укладаючи договір поставки від 09.08.2024, позивач безумовно, як і будь-який підприємець, розраховував отримати грошові кошти за поставлені ним товари, за рахунок яких були би погашені витрати, пов'язані із такою поставкою, а також отримано прибуток. Тобто внаслідок істотної зміни обставин (внесення відповідача до кола боржників, стосовно яких зупиняється примусове стягнення) було порушено співвідношення майнових інтересів сторін, а подальше виконання договору позбавило би позивача того, на що постачальник розраховував при укладенні договору - на отримання грошових коштів (пункт 3 частини 2 статті 652 ЦК України);
4) ані з договору № 53-122-01-24-15097, ані зі звичаїв ділового обороту не випливає, що ризики зміни обставин повинен нести Підприємець, позаяк рішення про заборону примусового стягнення прямо суперечить принципам "res judicata" тa "pacta sunt servanda", а наслідки зміни обставин повинен нести саме АТ "НАЕК "Енергоатом", власником якого (з часткою 100 %) є держава в особі КМУ, та якою (державою) і було прийнято рішення, які унеможливили примусове стягнення коштів із Товариства (пункт 4 частини 2 статті 652 ЦК України).
28. У контексті застосування положень пункту 1 частини 2 статті 652 ЦК України колегія суддів звертає увагу судів попередніх інстанцій на пункт 2 Порядку № 101, згідно з яким під підприємством оборонно-промислового комплексу слід розуміти підприємство, що розробляє та/або виробляє, та/або модернізує, та/або ремонтує, та/або утилізує продукцію військового призначення, та/або надає послуги в інтересах оборони для оснащення та матеріального забезпечення сил безпеки і оборони, та/або здійснює постачання товарів військового призначення та подвійного використання, надання послуг військового призначення під час військово-технічного співробітництва України з іншими державами.
У свою чергу, відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основним видом діяльності АТ "НАЕК "Енергоатом" є виробництво електроенергії, в зв'язку з чим заслуговують на увагу аргументи скаржника про те, що постачальник на момент укладення договору поставки від 09.08.2024 не передбачав і не міг передбачити, що АТ "НАЕК "Енергоатом" (замовника) можуть включити до переліку підприємств оборонно-промислового комплексу, примусове стягнення коштів із яких за судовими рішеннями зупиняється в період воєнного стану.
29. Водночас, у контексті застосування положень пункту 2 частини 2 статті 652 ЦК України Верховний Суд наголошує на тому, що усупереч вимогам процесуального закону суди попередніх інстанцій не перевірили та не надали належної оцінки доводам скаржника про те, що зміна обставин (заборона примусового стягнення) зумовлена причинами, які Підприємець не міг усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від позивача вимагалися, позаяк така зміна обставин зумовлена дією (актом) органу виконавчої влади (Мінстратегпрому України), а саме наказом № 95, виданим 02.08.2024, та який (наказ) не був опублікований на дату укладення між сторонами договору поставки (09.08.2024) і про його існування позивачу стало відомо лише 13.08.2024 після оприлюднення відповідної інформації на вебсайті Українського національного інформаційного агентства "Укрінформ".
30. Тим більше, що за змістом пунктів 3, 9 Порядку № 101 перелік підприємств, які є боржниками у виконавчих провадженнях, вчинення виконавчих дій за якими зупиняється у період воєнного стану (далі - перелік), визначається Мінстратегпромом, яке протягом 10 робочих днів з дня отримання заяви та доданих до неї документів забезпечує їх розгляд та приймає рішення про включення або про відмову у включенні підприємства до переліку, про що видається відповідний наказ. Копія наказу надсилається заявнику протягом 5 робочих днів з дня прийняття відповідного рішення з дотриманням вимог законів України "Про інформацію", "Про державну таємницю" разом із супровідним листом.
Таким чином, наведені норми виключають своєчасну обізнаність Підприємця (станом на 09.08.2024) з обставиною включення АТ "НАЕК "Енергоатом" до переліку підприємств оборонно-промислового комплексу, які є боржниками у виконавчих провадженнях, вчинення виконавчих дій за якими зупиняється у період воєнного стану.
Натомість суди також не дослідили тієї важливої обставини, чи отримувало Товариство станом на 09.08.2024 наказ Мінстратегпрому України № 95, від чого тісно залежить встановлення того факту, чи в момент укладення договору поставки від 09.08.2024 міг замовник виходити з того, що істотна зміна обставин не настане, чи відповідна інформація вже була відома відповідачу та могла приховуватися ним від контрагента (позивача), як того вимагає пункт 1 частини 2 статті 652 ЦК України.
31. Крім того, в контексті застосування положень пункту 3 частини 2 статті 652 ЦК України колегія суддів зауважує, що суди першої та апеляційної інстанції належним чином не відхилили аргументи позивача щодо вірогідного порушення співвідношення майнових інтересів та позбавлення постачальника того, на що він розраховував при укладенні договору поставки від 09.08.2024.
Зокрема, враховуючи наявність наказу Мінстратегпрому України № 95, особи, які раніше уклали договори з Товариством, не можуть наразі отримати належні їм грошові кошти через невиконання замовником у добровільному порядку своїх зобов'язань і неможливість стягнення таких коштів у примусовому порядку. При цьому, укладаючи договір поставки від 09.08.2024, позивач безумовно, як і будь-який підприємець, розраховував отримати грошові кошти за поставлені ним товари, за рахунок яких були би погашені витрати, пов'язані із такою поставкою, а також отримано прибуток. Тобто внаслідок істотної зміни обставин (внесення відповідача до кола боржників, стосовно яких зупиняється примусове стягнення) було порушено співвідношення майнових інтересів сторін, а подальше виконання договору позбавило би позивача того, на що постачальник розраховував при укладенні договору - на отримання грошових коштів.
32. Водночас, оскільки судами попередніх інстанцій залишено поза увагою та не спростовано доводів позивача про численні випадки невиконання відповідачем своїх грошових зобов'язань в добровільному порядку (за результатами розгляду справ №№ 910/8044/24, 910/9543/24, 910/8368/24, 908/2482/24, 908/1577/24, 918/981/24, 918/830/24, 910/8665/24, 918/1001/24, 918/987/24, 918/901/24, 918/966/24, 910/5599/24, 918/157/25, 918/88/25, 910/14734/24, 910/1736/25, 908/2349/25, 910/9485/25, 904/2493/25, 908/2350/25, предметом позову в яких було стягнення заборгованості з Товариства), які підтверджуються відповідними відкритими відомостями із загальнодоступних Єдиного державного реєстру судових рішень та Єдиного реєстру боржників, то Верховний Суд вважає помилковим висновок судів про те, що включення АТ "НАЕК "Енергоатом" до переліку підприємств, які є боржниками у виконавчих провадженнях, вчинення виконавчих дій за якими зупиняється у період воєнного стану, жодним чином не впливає на платоспроможність замовника та не обмежує його добросовісно і належним чином виконувати зобов'язання за договором поставки від 09.08.2024.
Таким чином, суди не перевірили тих обставин, що ймовірне виконання Підприємцем договору № 53-122-01-24-15097 порушило би співвідношення майнових інтересів сторін, оскільки замовник отримав би товари, а постачальник залишився би і без товарів, і без грошових коштів.
33. У контексті застосування положень пункту 4 частини 2 статті 652 ЦК України колегія суддів вважає передчасним висновок судів попередніх інстанцій про те, що ФОП Черних М. О., беручи участь у процедурі публічної закупівлі та укладаючи договір поставки від 09.08.2024, мав ураховувати всі ризики та вчинити усі необхідні дії задля належного та своєчасного виконання своїх зобов'язань, зважаючи на те, що товар поставляється підприємству, діяльність якого має стратегічне значення для економіки та безпеки держави, оскільки ані з договору № 53-122-01-24-15097, ані зі звичаїв ділового обороту не випливає, що ризики зміни обставин повинен нести Підприємець, позаяк, на думку позивача, наслідки зміни обставин повинен нести саме АТ "НАЕК "Енергоатом", власником якого (з часткою 100 %) є держава в особі КМУ, та якою (державою) і було прийнято рішення, які унеможливили примусове стягнення коштів із Товариства.
При цьому Верховний Суд визнає безпідставним посилання судів попередніх інстанцій на обґрунтування висновку щодо відсутності передбачених частинами 1, 2 статті 652 ЦК України підстав для розірвання договору поставки від 09.08.2024 на норму частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", якою не передбачено такого виняткового випадку для зміни істотних умов договору про закупівлю, як включення АТ "НАЕК "Енергоатом" до переліку підприємств оборонно-промислового комплексу, які є боржниками у виконавчих провадженнях, вчинення виконавчих дій за якими зупиняється у період воєнного стану, оскільки спір у цій справі виник суто з відносин щодо розірвання договору, які взагалі не є предметом регулювання зазначеної спеціальної норми.
34. Наведене вище в сукупності вказує на неповне з'ясування судами фактичних обставин справи та передчасність висновку судів попередніх інстанцій про відсутність передбачених законом підстав для розірвання договору поставки від 09.08.2024, що в свою чергу свідчить про необхідність скасування оскаржуваних судових рішень у частині відмови в задоволенні первісного позову та передачі справи на новий розгляд у цій частині до суду першої інстанції.
35. Разом із тим колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій: 1) висновків щодо застосування положень частин 1, 2 статті 652 ЦК України в подібних правовідносинах (у контексті визначення істотної зміни обставин, достатніх для розірвання договору), викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.04.2023 у справі № 910/20596/20, від 17.01.2024 у справі № 916/1592/22, від 09.07.2024 у справі № 910/9014/23, від 10.10.2024 у справі № 910/1509/24; 2) висновку щодо застосування норми частини 3 статті 538 ЦК України (в контексті підстав виникнення в сторони права на зупинення виконання свого обов'язку за договором поставки при наявності зустрічного зобов'язання іншої сторони), викладеного в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.08.2023 у справі № 927/211/22 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 904/5340/18, від 31.01.2023 у справі № 910/12671/21, від 01.04.2021 у справі № 910/1102/20, з огляду на таке.
36. Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено в пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).
При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено в пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).
37. Колегія суддів зауважує, що за змістовим, суб'єктним і об'єктним критеріями спірні правовідносини в цій справі та в зазначених скаржником справах №№ 916/1592/22, 910/20596/20, 910/1509/24, 910/9014/23 не є подібними з огляду на істотні відмінності у фактичних обставинах таких спорів, пов'язаних із правами та обов'язками їх сторін, що зумовлює різний зміст спірних правовідносин і виключає застосування вказаних правових позицій під час вирішення цього господарського спору.
38. Так, на відміну від цієї справи, під час розгляду якої позивач обґрунтовував позовні вимоги про розірвання договору поставки наявністю, на його думку, істотної зміни обставин у виді включення Товариства згідно з наказом Мінстратегпрому України № 95 до переліку підприємств, стосовно яких зупиняється примусове стягнення заборгованості за рішенням суду, а пов'язані з цим спірні відносини є предметом регулювання норм абзацу 22 пункту 102 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній з 25.08.2022) та Порядку визначення підприємств оборонно-промислового комплексу, які є боржниками у виконавчих провадженнях, вчинення виконавчих дій за якими зупиняється у період воєнного стану, затвердженого постановою КМУ від 04.02.2023 № 101 (чинна з 07.02.2023), ухвалюючи постанову від 17.01.2024 у справі № 916/1592/22 (предмет первісного позову - розірвання договору майна з інвестиційними зобов'язаннями від 11.11.1999), Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду виходив із того, що:
1) як підставу розірвання договору та обставини, що істотно змінилася, суди взяли до уваги зміну законодавчого регулювання, а саме Закон України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 № 157-IX, яким було заборонено передачу в оренду полігонів (тобто, про розсуд чи волевиявлення сторони договору не йдеться), не навівши водночас жодних законодавчих вказівок щодо припинення чи обов'язку приведення у відповідність з ним раніше укладених договорів оренди;
2) водночас за частиною 2 статті 5 ЦК України акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи;
3) таким чином, сама по собі зміна законодавства у сфері оренди державного майна, яка проявилася у запровадженні у 2019 році заборони на передачу в оренду полігонів, не має ознаки обставин у розумінні статті 652 ЦК України та не покладає на орендодавця додаткових обов'язків майнового характеру щодо об'єкта оренди, які б істотно змінили рівновагу договірних зобов'язань;
4) полігони, будови, споруди, устаткування для захоронення твердих промислових та побутових відходів було віднесено до об'єктів, які не можуть передаватись в оренду, згідно із Законом України від 21.04.2011 № 3269-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо орендних відносин", який також не містив жодних положень щодо розірвання чи обов'язку приведення у відповідність з ним раніше укладених договорів оренди нерухомого майна;
5) враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність підстав, передбачених статтею 652 ЦК України, для розірвання договору оренди, оскільки сама по собі зміна законодавства у сфері оренди державного/комунального майна не може бути підставою для розірвання укладеного у 1999 році договору оренди за приписами статті 652 ЦК України, доводів та доказів щодо ускладнень для позивача як орендодавця виконання цього договору, зменшення цінності цього виконання, порушення балансу інтересів сторін позивач не навів, а суди не встановили (див. пункти 6.24 - 6.26, 6.28, 6.29 зазначеної постанови в справі № 916/1592/22).
Таким чином, на відміну від цієї справи, за матеріалами якої як відповідні нормативно-правові акти, так і наказ Мінстратегпрому України № 95 були чинними на час укладення договору поставки від 09.08.2024, на розірванні якого наполягає Підприємець на підставі частини 2 статті 652 ЦК України, у справі № 916/1592/22 орендодавець визначає істотною обставиною зміну законодавчого регулювання шляхом фактичного надання зворотної дії Закону України від 03.10.2019 № 157-IX "Про оренду державного комунального майна" (чинному з 01.02.2020).
39. У свою чергу, ухвалюючи постанову від 10.10.2024 у справі № 910/1509/24 (предмет позову - внесення змін до договору про надання послуг з ремонту і технічного обслуговування), якою скасовано судові рішення судів попередніх інстанцій та передано справу на новий розгляд, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, виходячи з того, що підставою для внесення змін до договору позивачем зазначено існування обставини непереборної сили, підтверджених сертифікатом Київської обласної (регіональної) торгово-промислової палати, виснував про таке:
1) на відміну від форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які роблять неможливим виконання зобов'язання в принципі, істотна зміна обставин є оціночною категорією, яка полягає у розвитку договірного зобов'язання таким чином, що виконання зобов'язання для однієї зі сторін договору стає більш обтяженим, ускладненим, наприклад, у силу збільшення для сторони вартості виконуваного або зменшення цінності отримуваного стороною виконання, чим суттєво змінюється рівновага договірних стосунків, призводячи до неможливості виконання зобов'язання (подібний висновок наведено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17 та в постанові Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20);
2) на відміну від форс-мажору, істотна зміна обставин не впливає на строк виконання зобов'язань (не змінює його) і не звільняє сторону від відповідальності за невиконання, а дозволяє припинити таке виконання (розірвання договору) чи змінити умови такого виконання або умови договору в цілому (для досягнення балансу інтересів сторін, який був порушений через істотну зміну обставин);
3) відтак форс-мажор (стаття 617 ЦК України) та істотна зміна обставин (стаття 652 ЦК України) є різними правовими ситуаціями, а стаття 652 ЦК України може бути застосована у випадку відсутності існування форс-мажору, але позивач має довести наявність всіх чотирьох умов, необхідних для внесення змін до договору за рішенням суду;
4) зважаючи на викладене висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин статті 652 ЦК України та внесення змін у договір на підставі цієї норми при одночасному встановленні підстав для задоволення позову з огляду на існування й обставин непереборної сили свідчать про неправильне застосування апеляційним судом згаданої норми матеріального права у цьому випадку, оскільки при наявності форс-мажору положення статті 652 ЦК України не застосовуються, відповідно не вимагається додаткова перевірка наявності ще й сукупності чотирьох умов, визначених у частині 2 цієї статті, для внесення змін до договору, а також установлення підстав, визначених частиною 4 цієї статті.
40. Водночас, на відміну від цієї справи, під час розгляду якої судами не встановлювалися обставини реалізації стороною права на односторонню зміну істотної умови договору, однак Підприємець звертався до Товариства з пропозицією внесення змін до договору, при ухваленні постанови від 27.04.2023 у справі № 910/20596/20 (предмет позову - розірвання додатку до публічного договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом, укладеного шляхом приєднання) Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду погодився з висновком апеляційного суду про відсутність підстав для розірвання договору на підставі положень статті 652 ЦК України виходячи з тих встановлених обставин, що: 1) приєднавшись до договору, позивач погодився на умови, які передбачають право перевізника (пункт 9.4 договору) в односторонньому порядку змінювати базову ставку плати за використання власних вагонів перевізника; 2) позивач не звертався до відповідача з пропозицією внесення змін до договору; 3) обставини зміни економічної ситуації в країні є комерційними ризиками сторін договору та не є істотною зміною обставин у розумінні частини 1 cтатті 652 ЦК України.
41. Крім того, ухвалюючи постанову від 09.07.2024 у справі № 910/9014/23 (предмет позову - внесення змін до договору відповідального зберігання мінеральних добрив), якою було залишено без змін судові рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, виходив із того, що під істотною зміною обставин позивач помилково вважає звичайну майнову відповідальність зберігача, який допустив нестачу (пошкодження) товару, зокрема, своє власне небажання нести таку відповідальність, а причиною виникнення спору стало питання внесення змін до підпункту договору, яким визначено його предмет та визначено товар, який переданий на відповідальне зберігання.
42. Таким чином, у цій справі та в справах №№ 916/1592/22, 910/20596/20, 910/1509/24, 910/9014/23, на постанови Верховного Суду в яких посилається позивач у поданій касаційній скарзі, суди виходили з різних фактичних обставин, встановлених у кожній справі окремо на підставі доказів, наданих учасниками справи на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким була надана оцінка згідно з вимогами процесуального закону.
Викладене вище переконливо свідчить про різні фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин і зумовлене цим їх неоднакове правове регулювання у справі № 910/14773/24 та в справах №№ 916/1592/22, 910/20596/20, 910/1509/24, 910/9014/23.
У контексті наведеного відсутні підстави для висновку про подібність правовідносин у справі, що наразі розглядається, та в справах №№ 916/1592/22, 910/20596/20, 910/1509/24, 910/9014/23, на постанови Верховного Суду в яких посилається скаржник на обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження ухвалених судових рішень.
43. Разом із тим, колегія суддів ураховує, що вміщений в оскаржуваних рішенні та постанові висновок місцевого та апеляційного господарських судів про недоведеність позивачем наявності всіх визначених частиною 2 статті 652 ЦК України чотирьох умов, достатніх для розірвання договору поставки від 09.08.2024 у зв'язку з істотною зміною обставин, є передчасним, оскільки не відповідає висновкам щодо застосування зазначеної норми матеріального права, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17.
44. Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.
45. Оскільки скаржник частково (у частині первісного позову) обґрунтував і довів наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, то оскаржувані рішення та постанова підлягають скасуванню в частині відмови в задоволенні первісного позову з направленням справи на новий розгляд у цій частині до суду першої інстанції.
46. З наведених раніше мотивів колегія суддів відхиляє необґрунтовані доводи Товариства в частині, що стосуються відмови в задоволенні первісного позову, викладені у відзиві на касаційну скаргу.
Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України
47. Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Зміст зазначеної процесуальної норми свідчить про те, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
48. У пункті 133 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц викладено такий висновок щодо застосування норми пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України:
"У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму матеріального чи процесуального права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися".
Схожий за змістом правовий висновок викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 910/800/19 та від 13.04.2021 у справі № 910/17693/19 (пункт 25).
49. Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно). При цьому формування правового висновку не може ставитися в пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.
50. Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про необхідність формування Верховним Судом висновку щодо питання застосування норми абзацу 12 пункту 102 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній з 25.08.2022) у подібних правовідносинах (у контексті того, чи є істотною зміною обставин раптова заборона чи зупинення примусового виконання рішення суду про стягнення з державного підприємства заборгованості на необмежений строк без забезпечення державою механізму виконання рішень судів) з огляду на таке.
51. 25.08.2022 набрали чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності приватних виконавців та примусового виконання судових рішень, рішень інших органів (посадових осіб) у період дії воєнного стану" та Закон України "Про внесення зміни до пункту 102 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" щодо зупинення виконання рішень про стягнення з фізичної особи заборгованості за житлово-комунальні послуги у період дії воєнного стану".
Цими Законами пункт 102 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" доповнено, зокрема, новими абзацами 12 і 13 такого змісту.
"Зупиняється у період дії воєнного стану вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях з виконання рішень (крім рішень за позовами фізичних осіб про стягнення заробітної плати, грошового забезпечення військовослужбовців), боржниками за якими є підприємства оборонно-промислового комплексу, визначені в порядку, встановленому КМУ, органи військового управління, з'єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, які входять до складу Збройних Сил України, рішень про стягнення з фізичної особи заборгованості за житлово-комунальні послуги в територіальних громадах, розташованих у районах проведення воєнних (бойових) дій, або які перебувають чи перебували у тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) відповідно до переліку, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, або якщо стягнення за житлово-комунальні послуги здійснюється щодо нерухомого майна, яке є місцем постійного проживання такої фізичної особи і було знищено або пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій.
Дія заборони, встановленої абзацом 12 цього пункту, не поширюється на рішення, стягувачами за якими є держава, органи Пенсійного фонду України, інші державні цільові фонди, суб'єкти, визначені в абзаці дванадцятому цього пункту, а також на рішення про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю внаслідок кримінального правопорушення".
52. Отже, із 25.08.2022 на період дії воєнного стану в Україні, але аж ніяк не на необмежений строк, як помилково вважає скаржник:
1) тимчасово саме зупиняється, а не забороняється, як помилково зазначає скаржник, вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях з виконання рішень, боржниками за якими є підприємства оборонно-промислового комплексу;
2) такий перелік боржників - підприємств оборонно-промислового комплексу визначається відповідно до порядку, встановленого КМУ.
Наведене свідчить про безпідставне довільне тлумачення скаржника норми абзацу 12 пункту 102 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній з 25.08.2022).
53. 04.02.2023 КМУ постановою № 101 затвердив Порядок визначення підприємств оборонно-промислового комплексу, які є боржниками у виконавчих провадженнях, вчинення виконавчих дій за якими зупиняється у період воєнного стану (далі - Порядок № 101).
У Порядку № 101 під підприємством оборонно-промислового комплексу (далі - підприємство) слід розуміти підприємство, що розробляє та/або виробляє, та/або модернізує, та/або ремонтує, та/або утилізує продукцію військового призначення, та/або надає послуги в інтересах оборони для оснащення та матеріального забезпечення сил безпеки і оборони, та/або здійснює постачання товарів військового призначення та подвійного використання, надання послуг військового призначення під час військово-технічного співробітництва України з іншими державами (пункт 2 Порядку № 101).
Згідно з пунктом 5 Порядку № 101 критеріями включення підприємства до переліку є: перебування у процесі виконання державного контракту (договору), укладеного ним з державним замовником у сфері оборони, або залучення підприємства на підставі договорів, зокрема зовнішньоекономічних договорів (контрактів), до виконання такого державного контракту (договору); включення до електронного реєстру учасників відбору та виконавців державних контрактів (договорів). Підприємство включається до переліку за умови відповідності одночасно обом зазначеним критеріям.
За змістом пунктів 3, 9 Порядку № 101 Перелік підприємств, які є боржниками у виконавчих провадженнях, вчинення виконавчих дій за якими зупиняється у період воєнного стану (далі - перелік), визначається Мінстратегпромом, яке протягом 10 робочих днів з дня отримання заяви та доданих до неї документів забезпечує їх розгляд та приймає рішення про включення або про відмову у включенні підприємства до переліку, про що видається відповідний наказ. Копія наказу надсилається заявнику протягом 5 робочих днів з дня прийняття відповідного рішення з дотриманням вимог законів України "Про інформацію", "Про державну таємницю" разом із супровідним листом.
54. У постанові Верховного Суду від 24.04.2024 у справі № 910/10733/22 викладено висновок про те, що факт внесення підприємства до переліку є підставою для зупинення вчинення виконавчих дій за умови дотримання процедури: повідомлення виконавця про наявність таких обставин (надсилання боржником копії наказу); прийняття державним виконавцем постанови.
55. Разом із тим позивач у поданій касаційній скарзі жодним чином не обґрунтовує і не доводить того, як і чи взагалі може вплинути висновок Верховного Суду щодо застосування норми абзацу 12 пункту 102 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній з 25.08.2022) на спірні правовідносини, пов'язані саме з ймовірним розірванням договору поставки на підставі частини 2 статті 652 ЦК України, та, як наслідок, спростувати висновок судів попередніх інстанцій про відсутність зазначеної правової підстави.
Колегія суддів зауважує, що істотна зміна обставин не впливає на строк виконання зобов'язань (не змінює його) і не звільняє сторону від відповідальності за невиконання.
56. У зв'язку з наведеним вище колегія суддів відхиляє зазначені на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, передчасні доводи скаржника про необхідність формування висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми абзацу 12 пункту 102 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній з 25.08.2022) в подібних правовідносинах (у контексті того, чи є істотною зміною обставин раптова заборона чи зупинення примусового виконання рішення суду про стягнення з державного підприємства заборгованості на необмежений строк без забезпечення державою механізму виконання рішень судів).
57. Таким чином, зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень із зазначеної підстави (схожий висновок про відсутність у Верховного Суду підстав для формування висновку щодо питання застосування наведеної скаржником норми права викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 916/1852/20, від 11.01.2022 у справі № 924/1263/19, від 05.07.2022 у справі № 904/7077/20, від 15.11.2022 у справі № 916/596/21, від 28.02.2023 у справі № 910/13661/21, від 23.05.2023 у справі № 910/10442/21, від 07.11.2023 у справі № 910/3733/23, від 23.01.2024 у справі № 904/1270/22, від 14.05.2024 у справі № 904/2130/23, від 08.10.2024 у справі № 912/2326/23, від 12.11.2024 у справі № 922/5494/23, від 25.02.2025 у справі № 916/5340/23, від 30.09.2025 у справі № 910/19501/23).
Щодо вимог зустрічного позову
58. Колегія суддів погоджується із висновком судів першої та апеляційної інстанцій про обґрунтованість зустрічного позову з огляду на таке.
59. Згідно з частинами 1- 3 статті 538 ЦК України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту. Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов'язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону. У разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.
60. Задовольняючи зустрічний позов про стягнення штрафних санкцій, нарахованих замовником на підставі абзацу 3 частини 2 статті 231 ГК України за порушення постачальником негрошового зобов'язання (з поставки товару), суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано дійшли висновку про те, що, оскільки договором поставки від 09.08.2024 не передбачено здійснення замовником передоплати, натомість встановлено, що спочатку постачальник зобов'язаний здійснити поставку продукції, а потім замовник перераховує контрагенту на його поточний рахунок кошти за фактично поставлений товар, то непоставка Підприємцем товару Товариству в установлений строк свідчить про відсутність передбачених частиною 3 статті 538 ЦК України підстав для реалізації постачальником (відповідачем за зустрічним позовом) права на зупинення виконання зустрічного зобов'язання, чим власне й спростовуються передчасні доводи Підприємця про неможливість стягнення з нього штрафних санкцій після зупинення виконання зобов'язання з поставки за договором.
61. Таким чином, спірні договірні правовідносини не регулюються положеннями частини 3 статті 538 ЦК України, позаяк за умовами договору поставки від 09.08.2024 виконанню покупцем (замовником) свого обов'язку оплатити товар передує обов'язок постачальника поставити цей товар, фактична поставка якого так і не відбулася.
62. Судами попередніх інстанцій враховано, що ФОП Черних М. О. не заперечує факт невиконання договірного зобов'язання з поставки продукції, а розрахунки заявлених до стягнення сум пені та штрафу, нарахованих замовником за прострочення поставки продукції, є обґрунтованими.
63. Водночас, розглядаючи клопотання Підприємця про зменшення розміру заявлених до стягнення штрафу та пені на 90 %, місцевий та апеляційний господарські суди виходили з того, що їх розмір не є надмірним, визначений саме в тому розмірі, який передбачено умовами укладеного між сторонами договору та нормами чинного законодавства України, натомість позивачем не доведено суду належними доказами об'єктивної неможливості поставки товару за договором № 53-122-01-24-15097 у визначений сторонами строк, а також не доведено невідповідності розміру стягуваної неустойки наслідкам порушення зобов'язання, в зв'язку з чим суди дійшли висновку про відсутність об'єктивних підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, заявлених Товариством до стягнення.
При цьому суди попередніх інстанцій врахували викладений в постанові Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 910/9765/18 висновок про те, що зменшення (за клопотанням сторони) заявленого штрафу, який нараховується за неналежне виконання стороною своїх зобов'язань, кореспондується з обов'язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно зі статтею 74 ГПК України та статтею 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту.
64. Разом з тим колегія суддів не бере до уваги передчасні доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновку щодо застосування норми частини 3 статті 538 ЦК України (в контексті підстав виникнення в сторони права на зупинення виконання свого обов'язку за договором поставки при наявності зустрічного зобов'язання іншої сторони), викладеного в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.08.2023 у справі № 927/211/22 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 904/5340/18, від 31.01.2023 у справі № 910/12671/21, від 01.04.2021 у справі № 910/1102/20, оскільки спірні договірні правовідносини взагалі не регулюються положеннями частини 3 статті 538 ЦК України в силу того, що за умовами договору поставки від 09.08.2024 виконанню покупцем (замовником) свого обов'язку оплатити товар передує обов'язок постачальника поставити цей товар, фактична поставка якого не відбулася.
65. У свою чергу колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновку щодо застосування норми частини 3 статті 551 ЦК України (в контексті наявності в суду підстав для зменшення розміру пені та штрафу, які не виконують стимулюючої та компенсаторної функцій), викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 18.06.2019 у справі № 914/891/16, від 23.10.2019 у справі № 917/943/18, від 26.07.2022 у справі № 922/2567/21, від 14.01.2025 у справі № 902/1046/23, з огляду на таке.
66. Відповідно до статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду:
1) у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права;
2) діє як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції;
3) аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики;
4) здійснює інші повноваження, визначені законом.
Таким чином, саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.
67. При цьому Велика Палата Верховного Суду в постановах від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, від 03.07.2019 у справі № 127/2209/18, від 10.11.2021 у справі № 825/997/17 зазначила, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, в яких викладено правову позицію, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення подібних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
68. Водночас у пунктах 131, 132, 159- 162, 213, 214 постанови від 16.10.2024 у справі № 911/952/22 (предмет позову - стягнення пені, штрафу, інфляційних втрат і 3 % річних), тобто зі спору, що виник із подібних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду сформулювала такі загальні висновки щодо застосування норм частини 3 статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України, які наразі є останньою правовою позицією Великої Палати Верховного Суду:
"131. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, визнав відсутніми підстави для зменшення розміру штрафних санкцій з посиланням на те, що відповідач не зазначив достатніх обставин та доказів на їх підтвердження, передбачених положеннями статті 233 ГК України, частини третьої статті 551 ЦК України.
132. Відповідач вважає наведені висновки судів попередніх інстанцій помилковими, зазначаючи, що суди безпідставно відмовили у задоволенні його клопотання про зменшення штрафних санкцій та не врахували при прийнятті оскаржуваних рішень висновків Верховного Суду, викладених в постановах від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, від 21 січня 2021 року у справі № 927/704/19, від 23 березня 2023 року у справі № 921/580/19, від 15 лютого 2023 року у справі № 920/437/22, щодо застосування статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України.
159. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій. Аналіз висновків Верховного Суду стосовно підстав для зменшення розміру пені, зокрема у справах, на які послався позивач (постанови Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, від 21 січня 2021 року у справі № 927/704/19, від 23 березня 2023 року у справі № 921/580/19, від 15 лютого 2023 року у справі № 920/437/22), свідчить, що з них не можна виокремити умови їх застосування окремо від специфічних обставин тих справ і застосувати у цій справі.
160. Тобто наведені справи, на які посилається скаржник, демонструють очевидну різноманітність обставин (підстав та чинників), які бралися судами до уваги і були враховані Верховним Судом під час прийняття постанов за наслідками перегляду оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій щодо застосування частини третьої статті 551 ЦК України, статті 233 ГК України та які не корелюються з обставинами, встановленими судами у справі, яка розглядається.
161. Висновки Верховного Суду у цих справах щодо застосування частини третьої статті 551 ЦК України, статті 233 ГК України є загальними (універсальними) для правовідносин про стягнення неустойки, однак результат їх застосування може бути різним (наявність або відсутність підстав для зменшення неустойки) в залежності від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі.
162. До того ж Верховний Суд у перелічених справах не формулював висновків, які б певним чином додатково обмежували умови здійснення розсуду суду у питаннях зменшення розміру неустойки так, щоб тільки один варіант реалізації розсуду суду можна було вважати правильним. Тому відсутні підстави вважати, що у тих випадках, коли суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність порушення норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права при реалізації судами власної дискреції, що тільки такий варіант реалізації дискреції слід вважати законним (див. подібний висновок, викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11 липня 2023 року у справі № 914/3231/16, від 10 серпня 2023 року у справі № 910/8725/22, від 13 лютого 2024 у справі № 917/272/23).
213. Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
214. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчать про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права".
69. Колегія суддів наголошує на тому, що покладений в основу оскаржуваного рішення (в частині задоволення зустрічного позову) висновок суду першої інстанції щодо відсутності реалізації ним дискреційних повноважень шляхом зменшення розміру стягуваних з відповідача штрафних санкцій (в загальній сумі 161 384,30 грн) на 90 %, як про це клопотав Підприємець, цілком відповідає останній правовій позиції, викладеній в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 у справі № 911/952/22, яку (правову позицію) фактично врахували місцевий та апеляційний господарські суди при вирішенні цього господарського спору, чим повністю спростовуються доводи скаржника про необхідність зменшення розміру штрафних санкцій на 90 %.
70. Ураховуючи фактичне пріоритетне врахування судом апеляційної інстанції при вирішенні цього спору останньої правової позиції Великої Палати Верховного Суду в подібних правовідносинах, колегія суддів відхиляє помилкові посилання скаржника на обґрунтування своїх заперечень на висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 18.06.2019 у справі № 914/891/16, від 23.10.2019 у справі № 917/943/18, від 26.07.2022 у справі № 922/2567/21, від 14.01.2025 у справі № 902/1046/23.
71. Отже, підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, в частині вимог зустрічного позову не отримала підтвердження під час касаційного провадження з огляду на те, що суд апеляційної інстанції переглянув рішення місцевого господарського суду відповідно до висновків щодо застосування положень частини 3 статті 551 ЦК України в подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 16.10.2024 у справі № 911/952/22, що наразі виключає як закриття касаційного провадження в частині зазначеної підстави касаційного оскарження, так і скасування оскаржуваних рішення та постанови в частині задоволення зустрічного позову.
72. З наведених раніше мотивів Верховний Суд лише частково погоджується з обґрунтованими доводами Товариства (в частині задоволення зустрічного позову), викладеними у відзиві на касаційну скаргу.
73. Колегія суддів наголошує на тому, що обґрунтована вище наявність підстав для передачі справи до суду першої інстанції на новий розгляд у частині первісного позову (про розірвання договору поставки від 09.08.2024) (див. пункти 26- 34, 43- 45 цієї постанови) жодним чином не може в майбутньому вплинути на правильність висновків судів попередніх інстанцій в частині задоволення зустрічного позову (про стягнення з Підприємця 161 384,30 грн штрафних санкцій) та не ставить їх під сумнів, оскільки відповідно до частини 3 статті 653 ЦК України у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.
74. Отже, розірвання договору за згодою сторін або за рішенням суду, у тому числі у разі розірвання договору в односторонньому порядку, не звільняє сторону від відповідальності за порушення договору, що мало місце під час дії договору, що в свою чергу означає, що договірні санкції підлягають нарахуванню за весь період прострочення зобов'язання, але лише до дати розірвання договору (схожий висновок викладено в пункті 48 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.02.2025 у справі № 904/3385/24.
75. Оскільки зі змісту зустрічної позовної заяви вбачається нарахування Товариством штрафних санкцій за період прострочення виконання Підприємцем зобов'язання з поставки товарів із 08.11.2024 по 19.12.2024, а матеріали справи не містять і сторонами не надано доказів на підтвердження розірвання договору поставки від 09.08.2024 у зазначений період (у тому числі у зв'язку з набранням законної сили рішенням суду), то, враховуючи наведений правовий висновок Верховного Суду, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення та постанови в частині задоволення зустрічного позову.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
76. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
77. За наведених обставин висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні первісного позову не відповідає положенням статей 86, 236, 269 ГПК України, оскільки надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли передчасного висновку про необґрунтованість первісних позовних вимог.
78. Отже, зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, під час касаційного провадження отримала часткове підтвердження (в частині вимог первісного позову), що в розумінні пункту 1 частини 3 статті 310 цього Кодексу в сукупності з відсутністю всебічного, повного та об'єктивного дослідження судами зібраних у справі доказів є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень в частині відмови в задоволенні первісного позову і направлення справи на новий розгляд у цій частині до Господарського суду міста Києва.
79. Разом з тим, у частині вимог зустрічного позову наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження в зв'язку з тим, що суд апеляційної інстанції переглянув рішення місцевого господарського суду відповідно до висновків щодо застосування положень частини 3 статті 551 ЦК України, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, на неврахуванні яких (висновків) помилково наголошує скаржник, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень у частині задоволення зустрічного позову.
80. Згідно з частиною 4 статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
81. Зважаючи на те, що неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права допустили суди першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги шляхом скасування оскаржуваних рішення та постанови в частині відмови в задоволенні первісного позову і передачі справи на новий розгляд у частині первісного позову до суду першої інстанції, тоді як у решті (в частині задоволення зустрічного позову) судові рішення судів попередніх інстанцій необхідно залишити без змін.
82. Під час нового розгляду справи у відповідній частині місцевому господарському суду слід врахувати наведене, дослідити та об'єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з'ясувати фактичні обставини справи та залежно від встановленого ухвалити обґрунтоване і законне судове рішення.
Розподіл судових витрат
83. З огляду на те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а справа - передачі на новий розгляд у частині первісного позову (однієї вимоги немайнового характеру), колегія суддів зазначає, що з урахуванням положень статті 129 ГПК України розподіл судових витрат у справі, в тому числі витрат на оплату послуг адвоката та судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг, має здійснити господарський суд, який прийматиме рішення по суті первісного позову, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Водночас судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги в частині зустрічного позову, покладається на скаржника в порядку статті 129 ГПК України.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Черних Максима Олександровича задовольнити частково.
Рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2025 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.09.2025 у справі № 910/14773/24 скасувати в частині відмови в задоволенні первісного позову.
Справу № 910/14773/24 передати на новий розгляд у частині первісного позову до Господарського суду міста Києва.
У решті (в частині задоволення зустрічного позову) рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2025 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.09.2025 у цій справі залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Ю. Я. Чумак
Судді Т. Б. Дроботова
Н. О. Багай