10 грудня 2025 року
м. Київ
cправа № 916/4928/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Студенець В.І. - головуючий, судді: Бакуліна С.В., Баранець О.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2
на ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду
(головуючий суддя - Діброва Г.І., судді: Поліщук Л.В., Таран С.В.)
від 06.10.2025
у справі №916/4928/24
за позовом Південного управління капітального будівництва Міністерства оборони України
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Увгп-Система", Споживчого товариства "Сузір'я Будова", Товариства з обмеженою відповідальністю "Баубуд",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Міністерство оборони України,
про визнання недійсним та застосування наслідків недійсності правочину,
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Південне управління капітального будівництва Міністерства оборони України звернулось до суду із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Увгп-Система" (далі - ТОВ "Увгп-Система"), Споживчого товариства "Сузір'я Будова" (далі - СТ "Сузір'я Будова"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Баубуд" (далі - ТОВ "Баубуд"), в якій з урахуванням зміни позовних вимог, просило:
- визнати недійсним договір про спільну діяльність від 29.08.2016 №1/Г-19, укладений між ТОВ "Увгп-Система", СТ "Сузір'я Будова" та ТОВ «БАУБУД» ;
- застосувати наслідки недійсності договору №1/Г-19 шляхом визнання відсутніми передбачених договором №1/Г-19 прав у ТОВ "Увгп-Система", СТ "Сузір'я Будова" та ТОВ "Баубуд" щодо об'єктів будівництва та збудованих об'єктів на земельній ділянці в місті Одесі по проспекту АДРЕСА_1.
1.2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що оскаржуваний договір укладений без урахування вимог основного договору від 25.11.2004 №227/УПБ-70Д про будівництво житла в порядку пайової участі для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей. Укладаючи договір про спільну діяльність, ТОВ «УВГП-Система» не мало необхідного обсягу цивільної дієздатності. Договір про спільну діяльність від 29.08.2016 №1/Г-19 позбавляє державу частки загальної збудованого житла, чим порушує права військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей на соціальний захист шляхом отримання житлового забезпечення, що суперечить інтересам держави і суспільства.
2. Короткий зміст судових рішень, ухвалених за результатом розгляду справи по суті спору.
2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 01.04.2025 у справі №916/4928/23 позов задоволено у повному обсязі. Визнано недійсним з моменту укладання договір про спільну діяльність від 29.08.2016 №1/Г-19, укладений між ТОВ "Увгп-Система", СТ "Сузір'я Будова" та ТОВ «БАУБУД». Застосовано наслідки недійсності правочину та визнано відсутніми передбачені договором про спільну діяльність від 29.08.2016 №1/Г-19 права у ТОВ "Увгп-Система", СТ "Сузір'я Будова" та ТОВ "Баубуд" щодо об'єктів будівництва та збудованих об'єктів на земельній ділянці по АДРЕСА_1 .
2.2. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що доводи позивача є такими, що відповідають дійсним обставинам справи, тому його вимоги у цій справі є обґрунтованими та підтвердженими наданими доказами.
3. Хід справи в суді апеляційної інстанції та короткий зміст оскаржуваної ухвали суду
3.1. ОСОБА_3 звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив суд скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 01.04.2025 у справі №916/4928/24 та ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказував, що він є членом СТ «Сузір'я Будова» на підставі договору асоційованого членства у Споживчому товаристві від 19.03.2018 № 4/207-КР та договору асоційованого членства від 02.04.2021 № 4/14г-К з будівництва двокімнатної квартири загальною площею 99,4 кв.м. та нежитлового приміщення.
На думку скаржника, відмова у залученні члена СТ «Сузір'я Будова» до розгляду справи та ухвалення рішення Господарським судом Одеської області від 01.04.2025 де-юре легалізувало «схему обнулення активів» СТ «Сузір'я Будова» в інтересах утвореного 15.01.2025 нового кооперативу Споживчого товариства «Сузір'я Плюс», з яким ТОВ «Увгп-Система» укладений договір спільної діяльності від 26.01.2024 № 1/Г-19 та за яким Споживче товариства «Сузір'я Плюс» набуває 100 % власності квартир, нежитлових приміщень та паркінгів у будинку. Відповідно, оскільки за зобов'язаннями СТ «Сузір'я Будова», у тому числі і по оскаржуваному договору про спільну діяльність від 28.06.2016 №1/Г-19, апелянт набуває відповідних прав як член кооперативу та несе відповідальність в межах внесеного ним паю, то позовна заява про визнання недійсним правочину, укладеного СТ «Сузір'я Будова», стосується корпоративних та майнових прав, інтересів та обов'язків апелянта.
Скаржник наголошує, що згідно з умовами договору від 29.08.2016 № 1/Г-19 та додаткових угод до нього усі фінансові витрати на будівництво будинків покладені на СТ «Сузір'я Будова» та його членів / асоційованих членів. У зв'язку із чим скаржник вважає, що такі обставини мають вагоме значення для справи, оскільки фактично Південне управління капітального будівництва Міністерства оборони України, подавши позов у даній справі, поставило під сумнів правомірність фінансування будівництва вищезазначених багатоквартирних будинків, на яке було залучено грошові кошти апелянта та кошти інших інвесторів.
ОСОБА_3 зазначив і те, що рішення Господарського суду Одеської області від 01.04.2025 не містить інформації щодо належного виконання Південним управління капітального будівництва зобов'язань за договором від 25.11.2004 №227/УПБ-70Д, а тому залишилось нез'ясованим судом першої інстанції обставини щодо того, які саме площі 4-ї секції (черги) належать до передачі позивачу в рахунок 20 % житла та яке саме житло входить до цих 20 % за кожною із секцій.
Визнання недійсним у даній справі договору від 29.08.2016 №1/Г-19 та застосування наслідків його недійсності жодним чином не призведе до поновлення прав позивача, оскільки такий договір було розірвано і на його заміну ТОВ "Увгп-Система" укладено новий з Споживчим товариством «Сузір'я Плюс» договір від 26.01.2024 №1-Г/19 щодо того ж самого об'єкта будівництва, що і передбачений договором від 25.11.2004 №227/УПБ-70Д. Такі дії учасників спору, в тому числі і подання Південним управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України позову у даній справі, направлені на шкоду членам СТ «Сузір'я Будова».
3.2. Також з апеляційною скаргою на зазначене судове рішення до суду апеляційної інстанції звернулась ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ), в якій просила суд скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 01.04.2025 у справі №916/4928/24 та ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позову.
Зміст апеляційної скарги є аналогічним зі змістом скарги ОСОБА_1 .
3.3. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.10.2025 у справі №916/4928/24 закрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Господарського суду Одеської області від 01.04.2025.
Постановляючи ухвалу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ані описова, ані мотивувальна, ані резолютивна частини оскаржуваного рішення суду першої інстанції не містять жодних суджень чи висновків суду про права, інтереси чи обов'язки скаржників, в той час як апеляційні скарги скаржників містять доводи, що відносяться до розгляду справи по суті (який судом апеляційної інстанції не здійснюється). Скаржниками не доведено належними засобами доказування стосунку до їх правовідносин, які виникли між позивачем та відповідачами у даній справі щодо недійсності правочину з підстав, визначених позивачем.
Посилання скаржників на те, що рішення може в майбутньому вплинути на їх права та обов'язки, стосуються їх правовідносин асоційованого членства за договорами, які виникли пізніше, ніж оспорюваний правочин, і які не були предметом розгляду даної справи. Тобто, ці питання не підпадають взагалі під дію норм статті 254 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Враховуючи те, що скаржниками не доведено суду апеляційної інстанції наявність у них права на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції у даній справі, як особами, які не брали участі у справі, оскільки вони не є безпосередніми учасниками відповідних правовідносин, які склалися між сторонами, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у даному випадку скаржниками оскаржується рішення суду першої інстанції, в якому жодним чином судом не вирішувалося під час розгляду даного спору питання щодо їх прав та обов'язків.
4. Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнений виклад позиції інших учасників справи
4.1. Не погоджуючись із ухвалою суду апеляційної інстанції від 06.10.2025, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 звернулися до Верховного Суду з касаційними скаргами, в яких просять ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.10.2025 у справі №916/4928/24 скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
4.2. Так, в обґрунтування своєї правової позиції скаржники вказують, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права і порушив норми процесуального права, застосувавши в ухвалі про закриття провадження відповідні норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 14.09.2021 у справі № 359/5719/17, від 19.06.2024 у справі №607/8938/22, від 24.01.2024 у справі №487/7152/21, від 24.01.2024 у справі №761/22446/20, від 12.01.2022 у справі №344/12729/17, від 16.01.2020 у справі №908/976/19, від 22.02.2021 у справі №907/6/13, від 31.01.2023 у справі №5011-24/724-2012.
Також у поданих касаційних скаргах скаржники посилаються на необхідність у відступленні від правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 21.08.2024 у справі №914/2444/23, від 12.02.2019 у справі № 908/1141/15-г, від 15.05.2020 у справі №904/897/19, від 27.02.2019 у справі № 910/21894/16, від 11.07.2018 у справі №911/2635/17. Касатори стверджують, що рішення суду може впливати на права та обов'язки особи, яка не брала участі у справі в суді першої інстанції, навіть у тому разі, коли така особа не зазначена в мотивувальній та/або резолютивній частині рішення.
Крім того, ОСОБА_2 вважає, що суд апеляційної інстанції не врахував позиції Верховного Суду щодо наявності підстав для визнання договору недійсним, зазначених у постановах Верховного Суду від 24.04.2020 у справі №522/25151/14-ц та від 22.06.2020 у справі № 177/1942/16-ц.
4.3. Південне управління капітального будівництва Міністерства оборони України 26.11.2025 через «Електронний суд» подало до Суду відзиви на касаційні скарги, в яких просить касаційні скарги залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
4.4. Міністерства оборони України 01.12.2025 через «Електронний суд» подало до Суду відзив на касаційні скарги, в якому просить закрити касаційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 296 ГПК України, а у разі відсутності підстав для закриття касаційного провадження - у задоволенні касаційних скарг відмовити, оскаржуване судове рішення залишити без змін.
5. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Розгляд клопотань
5.1. Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 23.10.2025 у справі №916/4928/24 касаційну скаргу ОСОБА_1 передано колегії суддів у складі: головуючий суддя - Студенець В.І., судді: Бакуліна С.В., Баранець О.М.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 27.10.2025 у справі №916/4928/24 касаційну скаргу ОСОБА_2 передано колегії суддів у складі: головуючий суддя - Студенець В.І., судді: Бакуліна С.В., Баранець О.М.
Ухвалами Верховного Суду від 12.11.2025 відкрито касаційне провадження у справі №916/4928/24 за касаційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.10.2025 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
5.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
6. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції з посиланням на норми права, якими керувався Суд
6.1. Предметом касаційного оскарження є ухвала Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.10.2025 у справі №916/4928/24, якою закрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Господарського суду Одеської області від 01.04.2025 на підставі пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України.
Перевіряючи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм права при постановленні оскаржуваної ухвали, Верховний Суд зазначає таке.
6.2. Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини першої статті 129 Конституції України).
Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац 3 підпункту 3 пункту 3.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11.12.2007 № 11-рп/2007).
Відповідно до частини першої статті 17 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (аналогічні положення закріпленні і в частині першій статті 254 ГПК України).
Отже, вказана стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків.
При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов'язок, причому такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
Судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов'язків цієї особи, тобто, судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або якщо суд вирішив питання про обов'язки цієї особи чи про її інтереси у відповідних правовідносинах.
Так, при розгляді апеляційної скарги, поданої особою, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції і яка вважає, що місцевим господарським судом вирішено питання про її права та обов'язки, суд апеляційної інстанції, перевіривши матеріали апеляційної скарги на предмет їх відповідності статтям 258, 259 ГПК України, та за відсутності підстав для залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги чи для відмови у відкритті апеляційного провадження з інших підстав, відкриває апеляційне провадження за апеляційною скаргою такої особи та має належним чином дослідити і встановити, чи вирішив суд в оскаржуваному рішенні питання про права, інтереси та (або) обов'язки заявника апеляційної скарги.
Якщо ж при цьому судом апеляційної інстанції буде встановлено, що права, інтереси та (або) обов'язки такої особи оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про її права, інтереси та (або) обов'язки у справі судом першої інстанції не вирішувалися, то апеляційний господарський суд вправі закрити апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України.
Отже, після прийняття апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції з'ясовує, чи прийнято оскаржуване судове рішення безпосередньо про права, інтереси та (або) обов'язки скаржника і які конкретно.
Встановивши такі обставини, суд вирішує питання про залучення скаржника до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору та, як наслідок, скасовує судове рішення на підставі пункту 4 частини третьої статті 277 ГПК України, оскільки таке порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо господарський суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
Якщо ж судом апеляційної інстанції буде встановлено, що права, інтереси та (або) обов'язки такої особи оскаржуваним судовим рішенням не порушені та що питання про її права, інтереси та (або) обов'язки у справі судом першої інстанції не вирішувалися, то апеляційний господарський суд вправі закрити апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України, оскільки у такому випадку не існує правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі, у зв'язку з чим відсутній суб'єкт апеляційного оскарження.
Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.08.2019 у справі № 62/112, від 16.01.2020 у справі № 925/1600/16, а також у постановах Верховного Суду від 06.10.2020 у справі № 910/21451/16, від 23.11.2020 у справі № 914/1643/19 та від 11.01.2021 у справі № 925/1600/16 тощо.
Отже, суд апеляційної інстанції має першочергово з'ясувати, чи зачіпає оскаржуване судове рішення безпосередньо права, інтереси та (або) обов'язки скаржника, та лише після встановлення таких обставин, вирішити питання про залучення такої особи як третю особу та про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що права заявника оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про її права і обов'язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.
6.3. У розрізі наведеного колегія суддів ураховує, що предметом розгляду у даній справі є вимоги, зокрема, про визнання недійсним договору про спільну діяльність від 29.08.2016 №1/Г-19, укладеного між ТОВ «Увгп-Система», СТ «Сузір'я Будова» та ТОВ «Баубуд».
Відтак результат вирішення даної справи залежав лише від встановлення судом обставин наявності / відсутності правових підстав для визнання саме спірного договору недійсним з огляду на порушення вимог закону сторонами такого договору при його укладенні.
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення у даній справі, дійшов висновку, що оскаржуваний договір укладений без урахування вимог основного договору від 25.11.2004 №227/УПБ-70Д про будівництво житла в порядку пайової участі для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей, укладеного між Південним управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України, в якості замовника, та ТОВ «Увгп-Система», в якості пайовика. Суд відзначив, що, укладаючи договір про спільну діяльність, ТОВ «Увгп-Система» не мало необхідного обсягу цивільної дієздатності. Такий договір позбавив державу частки загальної збудованого житла, чим порушив права військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей на соціальний захист шляхом отримання житлового забезпечення, що суперечить інтересам держави і суспільства.
Звертаючись з апеляційними скаргами (які є аналогічними за формою та змістом) на рішення суду першої інстанції, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 відзначали, що оскаржуваним судовим рішенням, яким визнано недійсним з моменту укладання договір про спільну діяльність від 29.08.2016 №1/Г-19, укладений між ТОВ «Увгп-Система», СТ «Сузір'я Будова» та ТОВ «Баубуд», та застосовано наслідки недійсності правочину (визнано відсутніми передбачені договором про спільну діяльність від 29.08.2016 №1/Г-19 права у ТОВ «Увгп-Система», СТ «Сузір'я Будова» та ТОВ «Баубуд» щодо об'єктів будівництва та збудованих об'єктів на земельній ділянці по АДРЕСА_1 ), порушено їхні майнові права, інвестиційні кошти яких були залучені на будівництво багатоквартирних будинків за вказаною вище адресою згідно з укладеним з СТ «Сузір'я Будова» договором асоційованого членства в Споживчому товаристві.
Суд апеляційної інстанції, закриваючи апеляційне провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , вказав, що апелянтами не доведено наявності у них права на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції у даній справі, як особами, які не брали участі у справі, оскільки останні не є безпосереднім учасником відповідних правовідносин, які склалися між сторонами; в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції жодним чином не вирішувалося питання щодо прав та обов'язків ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як асоційованих членів СТ «Сузір'я Будова», а майбутній можливий вплив цього рішення на будь-які інтереси або права інших осіб не є підставою для застосування норм чинного процесуального законодавства України щодо оскарження рішення суду не учасником справи.
Відтак апеляційний суд дійшов висновку, що зміст оскаржуваного рішення (його описова, мотивувальна та резолютивна частини) не містить будь-яких висновків про права, інтереси та обов'язки апелянтів у спірних правовідносинах.
6.4. Колегія суддів з огляду на характер спірних правовідносин відзначає, що за змістом рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 щодо "порушеного права", за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в тому ж рішенні Конституційний Суд України зазначив, що "поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним».
Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, інтересів та (або) обов'язків, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує скаржник, було реальним, стосувалося індивідуально виражених прав або інтересів.
Вирішення судом питання про права, інтереси та (або) обов'язки, особи, не залученої до участі у справі, буде мати місце, якщо такі права, інтереси та (або) обов'язки, особи виникають саме із оскарженого судового рішення, а не із інших юридичних фактів, з яких виходив суд, приймаючи своє рішення.
Ураховуючи вищенаведене нормативно-правове регулювання спірних правовідносин у контексті встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов заснованого на правильному застосуванні пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України висновку про необхідність закриття апеляційного провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Господарського суду Одеської області від 01.04.2025 у справі №916/4928/24, адже відсутні обґрунтовані підстави вважати, що судом у справі №916/4928/24 вирішувалися безпосередньо питання про права, інтереси та (або) обов'язки апелянтів.
У розрізі наведеного Суд ураховує, що скаржники у справі не є сторонами спірного договору, що обґрунтовано було враховано судом апеляційної інстанції. У той час як права та обов'язки ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та СТ «Сузір'я Будова» (одного з відповідачів у даній справі), що виникли та існують із укладеного між ними договору асоційованого членства у 2018 році, в силу закону не можуть вливати на правовідносини дійсності / недійсності договору укладеного у 2016 році між ТОВ «Увгп-Система», СТ «Сузір'я Будова» та ТОВ «Баубуд».
Питання виконання / невиконання умов договору асоційованого членства в Споживчому товаристві, укладеного між заявниками та СТ «Сузір'я Будова», має розглядатись у межах дії даного договору. При цьому такі обставини не охоплюються предметом спору у справі, що переглядається.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважав, що доводи апеляційних скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_2 містять лише припущення щодо можливого впливу оскаржуваного рішення на майнові інтереси останніх, та не свідчать про те, що суд першої інстанції вирішив питання про права, інтереси та / або обов'язки скаржників, що надавало б їм право на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції на підставі приписів частини першої статті 254 ГПК України.
Схожих висновків у подібних правовідносинах дійшов також Верховний Суд у постанові від 29.08.2025 у даній справі (916/4928/24), за результатом перегляду ухвали суду апеляційної інстанції про закриття апеляційного провадження за апеляційними скаргами інших асоційованих членів СТ «Сузір'я Будова» на рішення Господарського суду Одеської області від 01.04.2025 у справі №916/4928/24.
6.5. Доводи касаційних скарг наведених висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.
Суд відхиляє посилання скаржників на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах (перелічених у розділі 4 даної постанови), адже такі не суперечать наведеним вище висновкам суду апеляційної інстанції щодо застосування пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України та в більшій мірі стосуються суті спору, тобто законності ухвалення рішення суду першої інстанції, що не є предметом касаційного перегляду у даному випадку.
Крім того, колегія суддів не вбачає правових підстав для відступу від висновків Верховного Суду, наведених у постановах від 21.08.2024 у справі №914/2444/23, від 12.02.2019 у справі № 908/1141/15-г, від 15.05.2020 у справі №904/897/19, від 27.02.2019 у справі № 910/21894/16, від 11.07.2018 у справі №911/2635/17, на чому наголошують скаржники, адже такі висновки є сталими та послідовними у правозастосуванні статті 264 ГПК України, а доводи касаційних скарг у цій частині не містять належного обґрунтування, є загальними та містять ознаки формального характеру та незгоду з висновками суду апеляційної інстанцій, що вочевидь не може бути правовою підставою для відступу від таких висновків Верховного Суду.
6.6. З урахуванням вищенаведеного доводи касаційних скарг у своїй сукупності не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, що виключає можливість скасування оскаржуваного судового рішення.
Враховуючи спірний характер правовідносин сторін, наведена міра обґрунтування даного судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
6.7. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин у правовому та процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.
7. Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
7.1. Доводи скаржників про порушення судом апеляційної інстанції норм права при ухваленні оскаржуваного судового рішення за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження з мотивів, викладених у розділі 6 цієї Постанови.
7.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
7.3. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційних скаргах, не підтвердилися та не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, а тому касаційні скарги слід залишити без задоволення.
8. Судові витрати
8.1. Судовий збір за подання касаційних скарг покладається на скаржників, оскільки Касаційний господарський суд касаційні скарги залишає без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.10.2025 у справі №916/4928/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Студенець
Судді С. Бакуліна
О. Баранець