8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"01" грудня 2025 р. м. ХарківСправа № 922/3330/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Буракової А.М.
при секретарі судового засідання Чабан А.А.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОП-ТЕКС", м. Київ
до База забезпечення Національної гвардії України (Військова частина НОМЕР_1 ), АДРЕСА_1
про визнання пункту договору недійсним
за участю представників:
позивача - не з'явився
відповідача - Перебудов С.В.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ТОП-ТЕКС" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), згідно якої просить суд визнати п. 7.3. Договору № 28-РЗ від 19.03.2024, укладеного між сторонами, недійсним. Також, згідно позову позивач просить суд здійснити розподіл судових витрат.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що аналіз п. 7.3. Договору в сукупності з іншими умовами Договору, нормами права та судової практикою вказує на те, що умови цього пункту не відповідають вимогам Закону та порушують права позивача, та зазначає, що сума пені, яка передбачена п. 7.3. Договору не відповідає вимогам Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», а тому повинна бути визнана недійсною. Також, позивач зазначає, що з аналізу умов п. 7.3. та п. 7.11. Договору вбачається очевидний дисбаланс договірних прав та обов'язків. На постачальника покладено обов'язок нести відповідальність за порушення строків та умов поставки (п. 7.3.), тоді як держава як замовник фактично зняла із себе будь-яку відповідальність за несвоєчасне виконання власних грошових зобов'язань (п. 7.11.), встановивши нульові санкції та відсотки у разі прострочення оплати. Умови п. 7.3. та п. 7.11. Договору порушують принцип договірної рівності, створюють дисбаланс прав та обов'язків і потребують судового втручання для відновлення справедливості та захисту прав постачальника від монопольних дій держави.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 18.09.2025 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати в порядку загального позовного провадження з повідомленням сторін, призначено підготовче засідання.
Рух справи висвітлено у відповідних ухвалах суду.
Відповідач 26.09.2025 за вх.№ 22359 подав до суду відзив на позовну заяву, згідно якого просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі та судові витрати покласти на позивача. При цьому у відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що доводи позивача є безпідставними, так як правова позиція останнього заснована на помилковому тлумаченні норм чинного законодавства.
Представник відповідача у судовому засіданні призначеному на 01.12.2025 о 11:45 просив суд відмовити у задоволенні позову.
Позивач 27.11.2025 за вх.№ 27626 подав до суду заяву про проведення судового засідання у справі без участі позивача.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника відповідача, суд встановив наступне.
19.03.2024 між ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) (замовник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТОП-ТЕКС" (постачальник, позивач) було укладено Договір № 28-РЗ на закупівлю товарів за бюджетні кошти (надалі - Договір).
Відповідно до п. 1.1. Договору позивач зобов'язувався поставити відповідачу якісні товари, зазначені у Специфікації, яка є невід'ємною частиною цього Договору (Додаток № 1) за кодом 18110000-3 - «Формений одяг» Єдиного закупівельного словника ДК 021-2015 (далі - Товар), а саме: Костюм (куртка та штани) зимовий спеціальний, а Замовник - прийняти і оплатити такі товари.
Пунктом 1.2. Договору було передбачено, що найменування, номенклатура, асортимент та кількість товару зазначена в Додатку № 1 до цього Договору.
Згідно п. 4.1. Договору розрахунки за товар, що поставляється без порушень строків або вимог щодо якості (комплектності) замовником проводяться шляхом 100% оплати в безготівковій формі за фактично поставлену кількість товару (партію товару) протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати прийняття товару на склад замовника та/або на склади військових частин Національної гвардії України, факт чого засвідчується підписами уповноважених на це осіб постачальника та замовника на відповідній видатковій накладній. У випадку відсутності на рахунках коштів, оплата здійснюється протягом 10 (десяти) календарних днів, з дня надходження коштів на рахунки.
Відповідно до п. 5.1. Договору - кінцевий термін постачання товару: 01.08.2024.
Згідно п. 7.3. Договору за порушення строку поставки товару, зазначеного у Специфікації (Додаток № 1 до цього Договору), постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 % вартості товару, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення. За прострочення поставки понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вартості непоставленого товару. У випадку порушення строку поставки понад 30 (тридцяти) календарних днів замовник має право в односторонньому порядку відмовитись від цього Договору в повному обсязі.
У п. 7.11. Договору сторони домовились, що погоджений розмір збитків, неустойки (штраф, пеня) та інфляційних втрат за несвоєчасне проведення замовником грошових розрахунків становить 0 (нуль) гривень. Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України та ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України сторони встановили інший розмір процентів: 0 (нуль) процентів.
Також, з умов Договору вбачається, що ним було встановлено ряд обов'язків постачальника. Так, постачальник, зокрема, зобов'язувався забезпечити поставку товару у строки та на умовах, передбачених Договором, що встановлено пп. 6.3.1. Договору, у порядку визначеному п. 5.1. Договору, яким встановлено, що дата, місце та обсяги поставки Товару зазначаються у Специфікації (Додаток № 1 до Договору № 28-РЗ від 19.03.2024).
У відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що позивачем були порушені умови Договору, а саме прострочення поставки товару. Ураховуючи вищевикладені обставини, відповідач надіслав позивачу претензію № 1 про сплату штрафних санкцій за прострочення поставки товару від 16.10.2024 вих. № 375/4-1032, в якій вимагав від відповідача сплатити суму пені в розмірі 1207647,00 грн. за прострочення поставки товару за Договором. Також, у відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що позивач як учасник самостійно, на власний ризик виявив бажання брати участь у відповідній закупівлі та поставляти товар, про що постачальник в складі пропозиції до спрощеної закупівлі надав гарантійний лист від 11.03.2024 № 11/03/18 у якому гарантував постачання запропонованого товару в необхідній кількості, якості та в потрібні терміни, а також погодився з проектом Договору, що підтверджується гарантійним листом від 11.03.2023 № 11/03/06.
Таким чином, господарський суд приходить до висновку, що позивач надавши гарантійний лист від 11.03.2023 № 11/03/06 погодився з проектом Договору, та був усвідомлений щодо пунктів 7.3. та 7.11 Договору, та в подальшому до моменту несвоєчасного виконання зобов'язання погоджувався з даними пунктами.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
У відповідності до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтями 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно статей 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За змістом пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договорів.
У відповідності до статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За приписами ст.ст. 627, 628 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, зміст договору складається з умов, які визначаються на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частинами 1-5 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, господарський суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання п. 7.3. Договору № 28-РЗ від 19.03.2024, укладеного між сторонами, недійсним.
Таким чином, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, в задоволенні позову слід відмовити повністю.
При цьому суд зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії" ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Відповідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4, 11, 12, 13, 20, 73, 74, 76-80, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення.
Повне рішення складено "11" грудня 2025 р.
Суддя А.М. Буракова