79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
11.12.2025 Справа № 914/3066/25
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Карпатська паливна компанія», м. Львів,
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперія Ойл Енерджі», с. Дуліби Львівської області,
про стягнення 89'877,31 грн. заборгованості.
Суддя Б. Яворський.
Відводів складу суду сторонами не заявлялося.
Справу розглянуто без судового засідання та виклику сторін.
Суть спору. На розгляд Господарського суду Львівської області через систему «Електронний суд» Товариством з обмеженою відповідальністю «Карпатська паливна компанія» подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперія Ойл Енерджі про стягнення 89'877,31 грн. заборгованості за договором постачання нафтопродуктів №160425 КПК/СН від 16.04.2025, з яких: 76'600,00 грн основний борг, 10'841,35 грн пеня, 1'386,79 грн інфляційні втрати та 1'049,17 грн 3% річних. У позовній заяві позивач також зазначив, що очікує понести витрати за надання правової (правничої) допомоги в розмірі 20'000,00 грн.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 02.10.2025 справу № 914/3066/25 передано на розгляд судді Б. Яворському.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 06.10.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін. Суд встановив строк для реалізації учасниками справи процесуальних прав, а також повідомив сторін, що клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має право подати у строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву. Ухвала про відкриття провадження у справі та прийняття справи до розгляду була надіслана за адресою відповідача, що міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та повернута відправнику за закінченням терміну зберігання. Суд враховує, що у разі, якщо ухвалу про відкриття провадження у справі було надіслано за належною адресою, і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Крім того, процесуальні документи щодо розгляду спору у даній справі офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua та знаходяться у вільному доступі. За змістом статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень», кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі (постанова Верховного Суду від 11.12.2018 у справі №921/6/18.). Негативні наслідки неодержання звернення до нього за юридичною адресою, якщо таке звернення здійснене добросовісно і розумно, покладаються на нього (аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19.05.2020 у справі №910/719/19).
14.10.2025 позивач подав клопотання про долучення доказів (додаткової угоди №1/1 від 02.10.2025 до договору про надання правової допомоги).
10.12.2025 позивач подав суду заяву, у якій повідомив, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить здійснити розподіл судових витрат.
Аргументи позивача.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору постачання нафтопродуктів в частині оплати поставленого товару на загальну суму 76'600,00 грн. За неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань позивачем нараховано 10'841,35 грн пені, 1'386,79 грн інфляційних втрат та 1'049,17 грн 3% річних, які просить стягнути з відповідача.
Аргументи відповідача.
Відповідач правом на подання відзиву не скористався, із заявами та клопотаннями на адресу суду не звертався.
Суд відзначає, що в силу приписів ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Суд розглядає справи у порядку спрощеного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі (ч.1 ст.248 ГПК України).
Згідно ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Згідно з ч.2 та ч.8 ст.252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх пояснення. Судові дебати не проводяться. З моменту відкриття провадження у справі минуло більше 30 днів, відповідач повідомлявся про наявність даного спору, однак відзиву на позовну заяву не подав. Зважаючи на це суд розглянув справу за наявними матеріалами.
ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.
16 квітня 2025 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Карпатська паливна компанія» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Імперія Ойл Енерджі» (покупець) укладено договір поставки №160425 КПК/СН, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується у відповідності з замовленням передавати партіями у власність покупцеві нафтопродукти (бензин автомобільний, дизельне паливо), а покупець зобов'язується приймати товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах даного договору та додаткових угод до нього.
Згідно з п. 1.2 договору номенклатура товару, його кількість, ціна встановлюються сторонами за взаємною згодою на основі заявки покупця й зазначаються в специфікаціях/видаткових накладних до даного договору, які являються невід'ємною частиною цього договору.
Пунктом 2.2 договору сторони погодили, що загальна ціна цього договору визначається кількістю отриманого та оплаченого товару покупцем протягом всього строку дії договору. Вартість кожної окремої партії товару визначається постачальником в рахунках-фактурах та/або видаткових накладних.
Покупець зобов'язується оплатити вартість (в розмірі 100%) товару (в тому числі ПДВ), відображену в рахунках-фактурах та накладних документах на товар, (видаткових накладних та/або актах приймання-передачі), на умовах: попередньої оплати, у розмірі 100% (відсотків) ціни партії товару протягом 1 банківського дня на підставі виставленого постачальником рахунку-фактури; упродовж 2 банківських днів, з дати фактичного здійснення поставки/отримання товару. Постачальник самостійно приймає рішення щодо оплати вартості товару на умовах попередньої оплати чи відтермінування відносно покупця (п.2.3 договору).
За умовами п.3.6 договору сторони погодили, що прийом - передача товару проводиться сторонами на підставі акта приймання товару за участю уповноважених представників сторін.
За порушення покупцем строків виконання грошового зобов'язання за договором покупець упродовж 7 банківських днів з дати вимоги постачальника зобов'язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, від суми невиконаного в строк зобов'язання за кожний календарний день прострочення платежу (п.4.2.1 (1) договору).
Термін дії даного договору погоджений сторонами у розділі 10 договору.
Врегулювання відносин електронного документообігу узгоджено сторонами у розділі 11 договору.
Позивач зазначає, що на виконання умов укладеного договору здійснив відвантаження нафтопродуктів на загальну суму 1034300,00 грн, що підтверджується видатковими накладними: №702 від 25.04.2025 на суму 215000 грн з ПДВ; №759 від 07.05.2025 на суму 127500 грн з ПДВ; №820 від 13.05.2025 на суму 84600 грн з ПДВ; №887 від 21.05.2025 на суму 85600 грн з ПДВ; №922 від 27.05.2025 на суму 84000 грн з ПДВ; №994 від 05.06.2025 на суму 222600 грн з ПДВ; №1051 від 12.06.2025 на суму 215 000 грн з ПДВ, копії яких долучено до матеріалів справи. Первинні документи підписані сторонами без зауважень, проте відповідач вартість отриманого товару оплатив лише частково, залишок його заборгованості складає 76600,00 грн. Поставка товару також підтверджується товарно-транспортними та акцизними накладними (копії долучено до матеріалів справи).
15.09.2025 та 16.09.2025 позивач засобами електронного та поштового зв'язку скерував відповідачу претензію з додатками щодо оплати заборгованості, проте така залишена без відповіді та задоволення.
Позивач стверджує, що відповідач порушив свої зобов?язання за договором, розрахунки у повному обсязі не провів. Згідно розрахунку за договором у відповідача наявна основна заборгованість у розмірі 76'600,00 грн, на яку нараховано 10'841,35 грн пені, 1'386,79 грн інфляційних втрат та 1'049,17 грн 3% річних, які просить суд стягнути з відповідача.
ОЦІНКА СУДУ.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування.
Згідно з ст.74 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судом кожній стороні була надана розумна можливість, представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, прийняти участь у досліджені доказів, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.
Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а згідно ч.1 ст.16 ЦК України, кожен має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини (ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України).
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 статті 202 ЦК України).
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст.626 ЦК України).
Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.
Між сторонами виникли взаємні права та обов'язки на підставі укладеного договору постачання нафтопродуктів №160425 КПК/СН від 16.04.2025. Доказів розірвання договору або визнання його недійсним матеріали справи не містять.
Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Позивачем у повному обсязі виконано прийняті на себе зобов'язання, поставлено та передано товар покупцю. Факт здійснення господарських операцій і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього грошову суму.
Згідно ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
За умовами укладеного договору сторони погодили, що постачальник самостійно приймає рішення щодо оплати вартості товару на умовах 100% попередньої оплати чи відтермінування упродовж 2 банківських днів, з дати фактичного здійснення поставки/отримання товару (п.2.3 договору).
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст.530 ЦК України).
Відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань щодо оплати отриманого товару у повному обсязі.
Позивач зазначає, що відповідачу упродовж 25.04.2025 - 12.06.2025 був відвантажений товар на загальну суму 1'034'300,00 грн, який ним був оплачений лише частково, залишок заборгованості складає 76'600,00 грн. Доказів оплати поставленого товару у повному обсязі суду не надано. Вказане свідчить про неналежне виконання договірних зобов'язань зі сторони відповідача. Відтак, вимога про стягнення з відповідача 76'600,00 грн заборгованості за договором підлягає задоволенню.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних нарахувань, суд зазначає наступне.
Приписами ч.1 ст.625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (п. 4 ч. 1 ст. 611 ЦК України).
Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачені вказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу, не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якої пов'язано його початок (ст.253 ЦК України).
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, з урахуванням вказаних позивачем дат виникнення заборгованості, суд встановив, що до стягнення з відповідача підлягає заявлені ним 1'386,79 грн інфляційних втрат та 1'049,17 грн 3% річних.
Щодо вимог позивача про стягнення 10'841,35 грн пені, суд враховує таке.
Відповідно до частин 1-3 ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За порушення покупцем строків виконання грошового зобов'язання за договором покупець упродовж 7 банківських днів з дати вимоги постачальника зобов'язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, від суми невиконаного в строк зобов'язання за кожний календарний день прострочення платежу (п. 4.2.1 (1) договору).
Як уже відзначалося, 15.09.2025 та 16.09.2025 позивач засобами електронного та поштового зв'язку скерував відповідачу претензію з додатками щодо оплати заборгованості, проте така залишена без відповіді та задоволення.
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якої пов'язано його початок (ст.253 ЦК України).
Здійснивши перевірку розрахунку пені та враховуючи приписи ст.253 ЦК України, суд встановив, що до стягнення з відповідача підлягає 455,40 грн пені. У задоволенні решти позовних вимог необхідно відмовити.
З урахуванням викладеного суд відзначає правомірність позовних вимог в частині стягнення основного боргу у розмірі 76'600,00 грн., інфляційних втрат у розмірі 1'386,79 грн., 3% річних у розмірі 1'049,17 грн. та пені у розмірі 455,40 грн.
СУДОВІ ВИТРАТИ.
Сплата позивачем судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжною інструкцією № 1496 від 01.10.2025 на суму 2'422,40 грн. Згідно з п. 2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю чи частково незалежно від результатів вирішення спору (ч.9 ст.129 ГПК України). Оскільки у даному випадку спір виник з внаслідок неправильних дій відповідача, суд покладає на нього судовий збір.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
Відповідно до ч. 1 та ч.3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, залучення перекладачів, експертів.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ст.126 ГПК України).
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ст.126 ГПК України).
Судові витрати, крім судового збору, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (ч.4 ст.129 ГПК України).
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (ч.8 ст.129 ГПК України).
Відповідно до ч.1 ст.26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Як вбачається з матеріалів справи, 09.09.2025 між адвокатом Коковіним Д.І. та ТОВ «Карпатська паливна компанія» (клієнт) укладено договір про надання правничої допомоги, відповідно до умов якого адвокат за дорученням клієнта зобов'язується надавати правничу допомогу, зміст якої передбачений цим договором, а клієнт зобов'язується оплачувати її в строк та в порядку, встановленим даним договором. Зобов'язання погоджене сторонами у розділі 2.1 договору. Сторони у п. 4.1 договору зазначили, що сума винагороди, яку клієнт зобов'язується сплатити на надання правничої допомоги (гонорар), порядок та строки її внесення зазначаються в окремому додатку до цього договору. Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2025, а в частині зобов'язань, які виникли в період дії договору - до повного їх виконання. Крім того, 09.09.2025 сторони уклали додаткову угоду №1 до договору, якою погодили фіксований гонорар у розмірі 20'000,00 грн (п.4 угоди), а 02.10.2025 - додаткову угоду №1/1 про виправлення описки. На підтвердження розміру витрат на правничу допомогу позивач подав акт приймання-передачі наданих послуг від 01.10.2025 та ордер на надання правничої (правової) допомоги адвокатом Коковіним Д.І. З долученого акту вбачається, що адвокатом надано наступні послуги: надання консультації з приводу стягнення заборгованості у спорі з ТОВ «ІМПЕРІЯ ЙЛ ЕНЕРДЖІ»; досудове врегулювання спору, шляхом підготовки претензії на адресу ТОВ «КАРПАТСЬКА ПАЛИВНА КОМПАНІЯ» та подальше відправлення через електронну пошту та оператора поштового зв'язку - АТ «Укрпошта»; підготовка та подання позовної заяви з додатками до суду.
Відповідно до положень статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
З огляду на предмет договору про надання юридичної допомоги об'єктом оплати за договором є надані адвокатом юридичні послуги.
Згідно ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі №910/4201/19). Підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду 09.12.2021 у справі №922/3812/19).
Суд відзначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова ВП ВС від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (п. 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (п. 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (п. 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Верховний Суд у постанові від 30.01.2023 у справі № 910/7032/17 відзначив, зокрема, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утриматися від вчинення дій, що у подальшому спричинять необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача. Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
Дослідивши матеріали справи та враховуючи співмірність таких витрат із ціною позову, пов'язаність витрат із розглядом справи, її складністю, матеріально-правовою складовою, враховуючи всі аспекти та характер спірних правовідносин у справі та, виходячи із загальних засад господарського законодавства щодо принципів диспозитивності, рівності усіх учасників, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9'000,00 грн.
Керуючись статтями 2, 3, 12, 13, 42, 46, 73-80, 123, 126, 129, 233, 236-238, 240, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задоволити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперія Ойл Енерджі» (82434, Львівська область, с. Дуліби, вул. Шевченка, 133Б; ідентифікаційний код 45505888) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Карпатська паливна компанія» (79018, м. Львів, вул. О.Степанівни, 45, офіс 55; ідентифікаційний код 44842725) 76'600,00 грн. основного боргу, 1'386,79 грн. інфляційних втрат, 1'049,17 грн. 3% річних, 455,40 грн пені, 2'422,40 грн. судового збору та 9'000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду у порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Суддя Яворський Б.І.