ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
11.12.2025Справа № 910/7536/25
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Мандриченка О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін,
справу № 910/7536/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АТСФ";
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Мілтон";
про стягнення 216 594,95 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "АТСФ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом, в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Мілтон" 216 594,95 грн, з яких: 162 606,85 грн - заборгованість за демередж; 27 045,25 грн - збитки від інфляції; 21 463,22 грн - пеня на підставі п. 6.6. договору; 5 479,63 грн - 3% річних.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 31.07.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю "АТСФ", як експедитором, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Мілтон", як клієнтом, було укладено договір про надання транспортно-експедиційних послуг № 31/07/23, відповідно до умов якого експедитор зобов'язався за рахунок і за плату клієнта у відповідності до умов договору та узгоджених сторонами заявок, виконати комплекс послуг по транспортно-експедиторському обслуговуванню (ТЕО), зокрема, організувати мультимодальні перевезення експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу, а також надавати інші послуги, погоджені сторонами. Разом з тим, позивач зазначає, що при виконанні договору в останнього виникли додаткові витрати за понаднормове використання контейнерного обладнання (демередж) внаслідок неналежного виконання відповідачем умов вищевказаного договору, з огляду на що Товариство з обмеженою відповідальністю "АТСФ" звернулося з даним позовом до суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.06.2025 відкрито провадження у справі № 910/7536/25, справу ухвалено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.
15.07.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Мілтон" подало до господарського суду відзив на позовну заяву, в якому просило у задоволенні позову відмовити повністю.
Товариство з обмеженою відповідальністю "АТСФ" подало до господарського суду 21.07.2025 відповідь на відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Мілтон" на позовну заяву.
25.07.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Мілтон" подало до господарського суду заперечення на відповідь Товариства з обмеженою відповідальністю "АТСФ" на відзив.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
31.07.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю "АТСФ" (далі також - позивач, експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Мілтон" (далі також - відповідач, клієнт) укладено договір про надання транспортно-експедиційних послуг № 31/07/23, відповідно до п. 1.1. якого, даний договір регламентує взаємовідносини сторін при виконанні експедитором доручень клієнта. Експедитор зобов'язується за рахунок і за плату (винагороду) клієнта у відповідності до умов цього договору та узгоджених сторонами заявок, що в свою чергу є невід'ємною частиною даного договору, виконати комплекс послуг по транспортно-експедиторському обслуговуванню (ТЕО), організувати міжнародні та/або внутрішньодержавні морські перевезення та/або мультимодальні перевезення експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу, а також надавати інші послуги погоджені сторонами.
Пунктом 2.1. договору визначено, що зазначені послуги надаються відповідно до норм, встановлених вимогами діючого законодавства України та міжнародного права, у тому числі, Міжнародних правил тлумачення торговельних термінів "Інкотермс", Конвенції ООН про міжнародні змішані перевезення вантажів (Женева, 24 травня 1980 р.), Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (КДГВ) (Женева, 19 травня 1956 р.), р., Конвенції ООН про морське перевезення вантажів, 1978 г. (Гамбург, 1 березня 1978 р.), ін.
Заявки, погоджені сторонами, регулюють взаємини сторін щодо кожного окремого доручення на ТЕО і є невід'ємною частиною даного договору. В заявці зазначається найменування і кількість вантажу, маршрут перевезення (порт навантаження, порт вивантаження, місце доставки вантажу), планована дата надання вантажу відправником, тип транспортного засобу, дані про вантажовідправника і вантажоодержувача і інша необхідна інформація, що стосується організації ТЕО. При цьому форма заявки викладена у додатку № 1 до даного договору, що становить його невід'ємну частину (п. 3.1. договору).
Пунктом 5.2. договору сторони погодили наступні обов'язки замовника за договором, зокрема: замовник зобов'язався на зданий до перевезення вантаж належним чином оформити повний пакет товаросупроводжувальних документів, необхідних для прийому передачі вантажу і який би забезпечував безперешкодне перетинання транспортним засобом з вантажем кордонів держав по маршруту перевезення, з урахуванням вимог портових, митних, санітарних і інших правил (п. 5.2.2.); забезпечити навантаження, вивантаження, митне оформлення вантажу в межах нормативного часу, погодженого сторонами в договорі або заявці (п. 5.2.4); своєчасно оплачувати рахунки експедитора (п. 5.2.5); у випадку порушень встановлених строків, невиконання, або неналежного виконання своїх обов'язків за цим договором та/або підтвердженою заявкою, клієнт зобов'язується компенсувати експедитору оплату вартості демереджу/детеншену та/або портових зборів та/або вартості вимушеного зберігання та обробки вантажів на складських територіях портів та/або штрафних санкцій, пов'язаних з такими порушеннями ( п. 5.2.7).
Відповідно до п. 6.6 договору, у випадку затримки розрахунків, клієнт зобов'язується оплатити експедитору пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день затримки оплати.
Термін дії договору встановлюється з моменту його підписання і діє до 30 грудня 2023 року. При відсутності, до закінчення терміну дії даного договору, пропозицій сторін по розірванню даного договору, він вважається продовженим на кожен наступний календарний рік (12 місяців). Кожна зі сторін мас право розірвати даний договір в односторонньому порядку шляхом направлення іншій стороні повідомлення про розірвання за 30 календарних днів із вказівкою причин розірвання. Даний договір може бути припинений/розірваний тільки після завершення всіх взаєморозрахунків, пов'язаних з його виконанням.
Позивач вказує, що при виконанні договору виникли додаткові витрати за понаднормативне використання контейнерного обладнання (демередж), оскільки контейнер відповідача прибув в порт Гданська 25.10.2023, а 15.11.2023 позивачем отримано документи на товар, то погоджена вартість перевезення на час отримання документів була значно вища від погодженої з клієнтом, спільно було прийнято рішення вивозити вантаж потягом, а також було повідомлено клієнта про виникнення в такому випадку демереджу, при цьому в кінці грудня 2023 року вантаж планувався до завантаження на потяг, однак митними органами Польщі було відібрано контейнер відповідача на сканування, а 3 січня 2024 року оператор залізничної лінії підтвердив завантаження контейнера відповідача, а 05 січня 2024 року позивач отримав накладну транзитну митну декларацію Т1, а вантаж прибув у місце призначення 12.01.2024, у зв'язку з чим, за весь цей період, власник контейнера компанія МAERSK 15.02.2024 виставила експедитору рахунок про сплату демереджу за понаднормове використання контейнеру № MRSU0277028 за період з 06.11.2023 по 12.01.2024. Так, 15 лютого 2024 року компанія MAERSK через C.HARTWIG GDYNIA S. А виставила позивачеві рахунок №7508644734 на відшкодування демереджу в сумі 3885,00 Євро, а 29.02.2024 компанія С.HARTWIG GDYNIA S. А виставила позивачеві рахунок № FV 009559/2024 відповідно до якого сума компенсації оплати вартості демереджу склала 4255,61 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на 29 лютого 2024 року становило 162 606,85 грн.
Позивач зазначає, що оплата вартості демереджу, за умовами договору, має здійснюватися клієнтом, однак той, відмовився його сплачувати, у зв'язку з чим позивачем було направлено на адресу відповідача вимогу, а пізніше претензію про сплату вартості демереджу, яка була залишена відповідачем без задоволення.
При цьому позивач звертає увагу, що 05 липня 2024 року відповідач визнав наявність боргу та зобов'язався його погасити за рахунок наступних замовлень у відповідача, проте, нові замовлення так і не надійшли.
Відповідач, заперечуючи проти задоволення позову, вказує, що встановлення порушення ним своїх зобов'язань за договором є обов'язковою умовою, визначеною сторонами на власний розсуд, для виникнення у останнього обов'язку відшкодувати позивачу понесені ним витрати з оплати демереджу, однак демередж виник не з вини відповідача, а відповідач виконав свої зобов'язання за договором вчасно і в повному обсязі, отже, у замовника відсутні підстави компенсувати відповідачу оплату вартості демереджу, позивач жодного разу не звертався до відповідача щодо порушення ним будь-яких зобов'язань за договором, і, зокрема, таких, які б спричинили демередж.
Відповідач вказує, що заборгованість не визнавав, про що повідомив позивача відповіддю на претензію-вимогу № 4п від 31.10.2024.
Також відповідач зазначає, що строк позовної давності в частині позовної вимоги про стягнення пені сплив.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Внаслідок укладення договору між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.
Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
В силу вимог ч. 1 ст. 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів; транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування; експедитор (транспортний експедитор) - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування; експедитор (транспортний експедитор) - це суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування; клієнт - це споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, враховуючи плату експедитору; перевізник - це юридична або фізична особа, яка взяла на себе зобов'язання і відповідальність за договором перевезення вантажу за доставку до місця призначення довіреного їй вантажу, перевезення вантажів та їх видачу (передачу) вантажоодержувачу або іншій особі, зазначеній у документі, що регулює відносини між експедитором та перевізником; учасники транспортно-експедиторської діяльності - це клієнти, перевізники, експедитори, транспортні агенти, порти, залізничні станції, митні брокери та інші особи, що виконують роботи (надають послуги) при перевезенні вантажів.
Дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають при транспортному експедируванні вантажів усіма видами транспорту, крім трубопровідного (стаття 2 ЗаконуУкраїни "Про транспортно-експедиторську діяльність").
Відповідно до ч. 1 ст. 929 Цивільного кодексу України та ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", експедитор зобов'язаний надавати транспортно-експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку.
Статтею 931 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.
Згідно зі статтями 73, 74Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Як вбачається з заявки № 1 від 31.07.2023 на транспортно-експедиторські послуги перевезення вантажів відповідач доручив позивачеві організувати перевезення вантажу морським та автомобільним транспортом за маршрутом: FOB QINGDAO - порт Гданськ - Київ.
Як вказує позивач, на виконання умов договору позивач організував для відповідача перевезення вантажу в контейнері №MRSU0277028 морським та автомобільним транспортом за маршрутом: FOB QINGDAO - порт Гданськ - Київ.
В подальшому, як зазначає позивач, контейнер відповідача прибув в порт Гданська 25.10.2023, а 15.11.2023 позивачем отримано документи на товар. Погоджена вартість перевезення на час отримання документів була значно вища від погодженої з клієнтом, у зв'язку з чим сторонами спільно було прийнято рішення вивозити вантаж потягом, а також було повідомлено клієнта про виникнення в такому випадку демереджу, при цьому в кінці грудня 2023 року вантаж планувався до завантаження на потяг, однак митними органами Польщі було відібрано контейнер відповідача на сканування, а 3 січня 2024 року оператор залізничної лінії підтвердив завантаження контейнера відповідача, а 05 січня 2024 року позивач отримав накладну транзитну митну декларацію Т1, а вантаж прибув у місце призначення 12.01.2024.
У зв'язку з наведеним, за весь вказаний період, власник контейнера компанія МAERSK 15.02.2024 виставила експедитору рахунок про сплату демереджу за понаднормове використання контейнеру № MRSU0277028 за період з 06.11.2023 по 12.01.2024.
Як вбачається з матеріалів справи, 15.02.2024 компанія MAERSK виставила C.HARTWIG GDYNIA S. А. рахунок №7508644734 на відшкодування демереджу в сумі 3 885,00 Євро.
29.02.2024 компанія С.HARTWIG GDYNIA S. А. виставила SYNEX LOGISTICS S.R.O. рахунок № FV 009559/2024, відповідно до якого сума компенсації оплати вартості демереджу склала 4 255,61 доларів США.
Суд вказує, що матеріали справи не містять доказів виставлення рахунку на сплату демереджу в розмірі 4 255,61 доларів США безпосередньо позивачеві.
При цьому, позивач, у позовній заяві, вказує, що 23.04.2024 вказаний рахунок було надіслано відповідачу, проте останній відмовився його сплачувати.
Проте, суд вказує, що в матеріалах справи докази направлення такого рахунку, як і самого такого рахунку, відсутні.
Таким чином, суд вказує, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, що саме він поніс витрати зі сплати демереджу в розмірі 4 255,61 доларів США.
Також позивачем не доведено, що такі витрати були на нього покладені, оскільки відповідно до рахунку № FV 009559/20 грошові кошти у розмірі 4 255,61 доларів США мало сплатити SYNEX LOGISTICS S.R.O.
Згідно зі ст. 10 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", експедитор має право, зокрема, на відшкодування в погоджених з клієнтом обсягах додаткових витрат, що виникли в нього при виконанні договору транспортного експедирування, якщо такі витрати здійснювалися в інтересах клієнта.
Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", клієнт зобов'язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.
Як передбачено п. 5.2.7 договору, у випадку порушень встановлених строків, невиконання, або неналежного виконання своїх обов'язків за цим договором та/або підтвердженою заявкою, клієнт зобов'язується компенсувати експедитору оплату вартості демереджу/детеншену та/або портових зборів та/або вартості вимушеного зберігання та обробки вантажів на складських територіях портів та/або штрафних санкцій, пов'язаних з такими порушеннями.
Тобто, з наведеного вбачається, що приписами п. 5.2.7 договору, сторони встановили обов'язок клієнта/відповідача компенсувати експедитору оплату вартості демереджу/детеншену виключно у випадку порушень ним, тобто клієнтом/відповідачем, встановлених строків, невиконання, або неналежного виконання своїх обов'язків за цим договором та/або підтвердженою заявкою.,
Частиною 1 статті 627 ст. 929 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Отже, встановлення порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором є обов'язковою умовою, визначеною сторонами на власний розсуд, для виникнення у клієнта обов'язку відшкодувати позивачу понесені ним витрати з оплати демереджу.
Отже, встановлення обставини наявності вини відповідача у спірних відносинах є обов'язковою умовою, визначеною сторонами на власний розсуд у договорі, для виникнення у нього обов'язку відшкодувати позивачу понесені ним витрати з оплати демереджу, якщо такі витрати ним були понесені.
Однак, позивачем до матеріалів справи не надано доказів того, що ним були понесені витрати з оплати демереджу та доказів того, що понесення таких витрат сталася з вини відповідача.
А відтак, враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Згідно з частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частинами 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Як вказано в статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України встановлено що, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
В статті 79 Господарського процесуального кодексу України вказано, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати у вигляді сплаченого судового збору підлягають покладенню на позивача.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97 від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", №49684/99 від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як законодавчо необґрунтовані та безпідставні.
Керуючись статтями 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду відповідно положень Господарського процесуального кодексу України подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судово засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.В. Мандриченко