ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
10.12.2025Справа № 910/12927/25
Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді Князькова В.В. за участю секретаря судового засідання Рєпкіної Ю.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення, м.Київ
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Київські Енергетичні Послуги», м. Київ
про стягнення 241 310,40 грн,
За участю представників:
від позивача: Гєгіна І.В.
від відповідача: Вєлікова Т.М.
Концерн радіомовлення, радіозв'язку та телебачення звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київські Енергетичні Послуги» про стягнення заборгованості у розмірі 241 310,40 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на встановленні у акті ревізії № 000600-21/23 від 27.06.2024 порушення окремих питань фінансово-господарської діяльності Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення та підпорядкованих йому підприємств та філій за період з 01.01.2021 по 31.12.2023, складеному Державною аудиторською службою України. Оскільки вказаним актом визначено розбіжності між відшкодованою позивачем вартістю електричної енергії та обсягом спожитої (використаної) ним електроенергії за договором №604ПВ від 11.03.2022 про постачання електричної енергії споживачу, укладеного між Концерном радіомовлення, радіозв'язку та телебачення та Товариством з обмеженою відповідальністю «Київські Енергетичні Послуги», така різниця, на думку позивача, підлягає стягненню з відповідача.
Ухвалою суду від 22.10.2025 відкрито провадження в справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позов.
07.11.2025 відповідачем подано відзив на позов та заяву про розгляд справи з повідомленням сторін. Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення, з огляду на те, що позивачем взагалі не надано жодних доказів наявності розбіжності між відшкодованою позивачем вартістю електричної енергії та обсягом спожитої (використаної) ним електроенергії за договором № 604 ПВ від 11.03.2022, а акт ревізії, який складено Державною аудиторською службою України не має обов'язкового характеру для контрагентів за договором.
Ухвалою від 25.11.2025 судом було постановлено здійснювати розгляд справи із повідомлення сторін та призначено судове засідання на 10.12.2025.
У судовому засіданні 10.12.2025 представником позивача було підтримано позовні вимоги в повному обсязі.
Представником відповідача проти задоволення позову було надано заперечення.
В судовому засіданні 10.12.2025 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,
11.03.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Київські Енергетичні Послуги» (постачальник) та Концерном радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (споживач) було укладено договір №604ПВ, за умовами п.2.1 якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.
За умовами п.5.1 договору №604ПВ від 11.03.2022 (в редакції додаткової угоди №1 від 26.12.2022) загальна ціна цього договору становить 3 222 335,63 грн, в тому числі ПДВ 537 055,94 грн та складається з вартості спожитої електричної енергії у 2022 році в сумі 2624092,83 та попередньої оплати (авансу) прогнозованого споживання електричної енергії за період з 01.01.2023 року по 19.02.2023 року в сумі 598 242,80 гривень.
Попередня оплата у 2022 році складає 598 242,80 грн у розмірі 100% прогнозованої вартості електричної енергії за період з 01.01.2023 року по 19.02.2023. Попередня оплата може бути надана на термін, що не перевищує 90 календарних днів. Відлік попередньої оплати рахується з дати реєстрації фінансових зобов'язань в казначейській службі. Попередня оплата здійснюється споживачем на підставі рахунка, виставленого постачальником.
Розрахунки споживача за цим договором здійснюються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника на підставі отриманого від постачальника акту приймання-передачі електроенергії у строк не менше 5 (п'яти) банківських днів з моменту отримання акту (п.5.10 договору №604ПВ від 11.03.2022 (в редакції додаткової угоди №1 від 26.12.2022).
Цей договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими особами сторін та діє до « 19» лютого 2023 року включно з урахуванням Указу Президента України від 07.11.2022 року №757/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженого Законом № 2738-ІХ від 16.11.2022. У випадку продовження строку дії воєнного стану в Україні, дію Договору автоматично буде продовжено на той самий період, але не довше ніж до 31.12.2023 року. Відповідно до п. З ст. 631 Цивільного кодексу України Сторони прийшли до взаємної згоди, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли з 11.03.2022 (п.13.1 договору №604ПВ від 11.03.2022 (в редакції додаткової угоди №1 від 26.12.2022).
Як вбачається з матеріалів справи, за наслідками постачання електроенергії в межах договору №604ПВ від 11.03.2022 сторонами було складено та підписано акт №604/1 від 26.12.2022 на суму 2 624 092,83 грн.
Наразі, за твердженнями позивача, Державною аудиторською службою у 2024 році було проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення за 2021-2023 роки.
За результатом проведеної ревізії Державною аудиторською службою складено Акт від 27.06.2024 №000600-21/23 ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення, підпорядкованих йому підприємств та філій за період з 01.01.2021 по 31.12.2023.
В Акті ревізії Державною аудиторською службою зазначено, що дослідженням фактичного використання коштів, виділених згідно розпорядження № 1026-р для забезпечення сталого функціонування об'єктів цифрового ефірного мовлення та безперебійної трансляції телевізійних каналів у МХ-1, -2, -3, -5, цілодобового моніторингу ефірної мережі, обладнання головної станції мультиплексування, супутникових і наземних каналів зв'язку по Київській філії Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення по електричній енергії встановлено розбіжності в частині перевищення обсягів відшкодованої вартості електричної енергії по ТВ передавачах ТОВ «Зеонбуд» по РТС «Березань» та РТС Кагарлик над обсягами використаної електроенергії в цілому по даних РТС Київської філії Концерну РРТ по постачальнику електричної енергії Товариству з обмеженою відповідальністю «Київські Енергетичні Послуги», що призвело до зайвого використання коштів резервного фонду за період з липня 2022 року по лютий 2023 року на відшкодування витрат за електричну енергію на загальну суму 241 310,40 грн (в т.ч. за 2022 рік - 194 694,58 грн, за січень - лютий 2023 року в сумі 46 615,82 грн.)
В акті вказано, що зазначене є порушенням вимог п. 1 Розпорядження № 1026-р, в частині використання коштів резервного фонду не для забезпечення сталого функціонування об'єктів цифрового ефірного мовлення та безперебійної трансляції телевізійних каналів у МХ-1, -2, -3, -5; цілодобового моніторингу ефірної мережі, обладнання головної станції мультиплексування, супутникових і наземних каналів зв'язку. В цілому зазначене порушення призвело до зайвого перерахування коштів резервного фонду на загальну суму 241 310,40 грн та до матеріальної шкоди (збитків) Державному бюджету України на зазначену суму.
За результатом Ревізії Державною аудиторською службою направлено Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення вимогу №000600-14/10056-2024 від 14.08.2024 «Про усунення виявлених порушень», відповідно до якої Держаудитслужба, керуючись статтями 8, 10, 15 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю 16.10.2025 4 Україні» від 26.01.1993 №2939-ХІІ, пунктами 4, 6 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого Постановою КМУ від 03.02.2016 №43, пунктами 46, 49-50, 52 Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою України, її міжрегіональними територіальними органами, затвердженого Постановою КМУ від 20.04.2006 № 550, вимагає «вжити заходів щодо усунення фінансових порушень, які призвели до втрат бюджетних коштів на суму 7 772 985,61 грн (електроенергія) шляхом проведення претензійно-позовної роботи зі стягнення коштів за договорами, відповідно до норм статей 224-226 Господарського кодексу України, чи обравши інший спосіб реалізації права на відшкодування витрат;» (пункт 1 сторінки 5 Вимоги). Зазначена в Вимозі сума 7 772 985,61 грн (електроенергія) складається, в тому числі, з зазначених в акті ревізії суми 241 310,40 грн, яка сплачена позивачем відповідачу на підставі договору.
Означені обставини у сукупності і стали підставою для звернення позивача до суду з розглядуваним позовом.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідачем вказано, що позивачем взагалі не надано жодних доказів наявності розбіжності між відшкодованою позивачем вартістю електричної енергії та обсягом спожитої (використаної) ним електроенергії за договором № 604 ПВ від 11.03.2022, а акт ревізії, який складено Державною аудиторською службою України, не має обов'язкового характеру для контрагентів за договором.
Оцінюючи доводи учасників судового процесу та фактичні обставини справи, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог виходячи з такого.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 275 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Окремим видом договору енергопостачання є договір про постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії встановлюються Законом України "Про ринок електричної енергії".
За умовами пункту 1 частини 3 статті 58 Закону України "Про ринок електричної енергії" споживач зобов'язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів.
Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містить частина 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Згідно із статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Судом було встановлено, що між сторонами у справі було укладено договір №604ПВ від 11.03.2022 про постачання електричної енергії споживачу.
Одночасно, матеріалами справи підтверджується, що за наслідками постачання електроенергії в межах договору №604ПВ від 11.03.2022 сторонами було складено та підписано акт №604/1 від 26.12.2022 на суму 2 624 092,83 грн. Сторонами обставини оплати електричної енергії за вказаним актом не заперечувались.
Наразі, обґрунтовуючи наявність підстав для стягнення з відповідача суми переплати за фактично спожиту електричну енергію позивач посилається лише на акт від 27.06.2024 №000600-21/23 ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення, підпорядкованих йому підприємств та філій за період з 01.01.2021 по 31.12.2023, який складено Державною аудиторською службою.
Наразі, суд зауважує, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).
У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
У ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України вказано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч.2 ст.73 Господарського процесуального кодексу України).
За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У ст.77 Господарського процесуального кодексу України вказано, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
В контексті наведених засад господарського судочинства суд звертає увагу учасників судового процесу на приписи ст.79 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд зауважує, що стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
За висновками суду, виявлені Державною аудиторською службою складено за наслідками проведення ревізії порушення не впливають на умови укладеного між сторонами договору та його фактичне виконання і не можуть їх змінювати, оскільки за своїми правовими наслідками звіт у даному випадку фіксує порушення фінансової дисципліни учасника правовідносин, фінансово-господарська діяльність якого перевірялась.
Суд звертає увагу позивача на те, що акт від 27.06.2024 №000600-21/23 ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення, підпорядкованих йому підприємств та філій за період з 01.01.2021 по 31.12.2023, який складено Державною аудиторською службою, не може бути підставою для виникнення господарсько-правового зобов'язання відповідача повернути сплачені йому позивачем кошти, оскільки за умови існування між сторонами договірних правовідносин виявлені контролюючим позивача органом порушення не впливають на відносини між сторонами договору щодо обсягів його виконання і не можуть їх змінювати.
В цій частині суд враховує правові висновки Верховного Суду від 18.02.2020 у справі № 910/17984/16, від 07.12.2021 у справі №922/3816/19 згідно яких аудиторська довідка не є беззаперечною підставою для задоволення позовних вимог про стягнення збитків, оскільки виявлені таким органом порушення не можуть впливати на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати. Аудиторська довідка не може змінювати, припиняти договірні правовідносини сторін, зобов'язання, визначені укладеними договорами та які підтверджені відповідним актами здачі-приймання наданих послуг. Аудиторська довідка є документом, складеним з приводу наявності або відсутності відповідних порушень, та містить лише думку органу, який її склав. Викладені в ній висновки не мають заздалегідь обумовленої сили, тобто аудиторська довідка не є підставою для стягнення з відповідача коштів, одержаних відповідно до умов договору. Аудиторська довідка не є рішенням суб'єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялася. Аудиторська довідка є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.
Таким чином, акт перевірки не є рішенням суб'єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися. Акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.
Окрім цього, акт ревізії не може встановлювати обов'язкових правил для сторін за господарсько-правовим договором в силу ст. 19 Господарського кодексу України (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин та складення акту), яка прямо забороняє втручання та перешкоджання господарській діяльності з боку контролюючих органів державної влади.
До того ж акт ревізії не може встановлювати обов'язкових правил для сторін за господарсько-правовим договором в силу ст. 19 Господарського кодексу України, яка прямо забороняє втручання та перешкоджання господарській діяльності з боку контролюючих органів державної влади.
При цьому, як зазначив Верховний Суд в постанові від 21.05.2018 у справі № 922/2310/17 акт ревізії фінансово-господарської діяльності не може розглядатись як підстава виникнення господарсько-правового зобов'язання відповідача повернути сплачені йому позивачем кошти. Тобто укладання сторонами у справі договорів підряду, дії сторін по виконанню їх умов, у тому числі проведення відповідних робіт та їх оплата є підтвердженням того, що сторони перебували у договірних відносинах.
Таким чином, обсяг прав, обов'язків та відповідальності сторін по справі мають врегульовуватися тими положеннями чинного законодавства, які визначають умови проведення підрядних будівельних робіт та договором.
Тоді як виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладеного між сторонами договору і не можуть їх змінювати, оскільки за своїми правовими наслідками акт ревізії у даному випадку фіксує порушення фінансової дисципліни учасника правовідносин, фінансово-господарська діяльність якого перевірялась.
Поряд з цим, звіт внутрішнього аудиту вказаного органу управління (контролю) може бути підставою для вжиття ним у межах своєї компетенції відповідних заходів реагування, у тому числі притягнення до відповідальності посадових осіб у встановленому чинним законодавством порядку, а не для встановлення певного зобов'язання у межах господарсько-договірних відносин.
Суд також зазначає, що позивачем, як споживачем за договором №604ПВ від 11.03.2022, жодного іншого доказу, який би спростовував правильність визначених постачальником обсягів споживання електричної енергії не надав.
За таких обставин, враховуючи наведене вище у сукупності, суд дійшов висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київські Енергетичні Послуги» про стягнення 241 310,40 грн як таких, що позбавлені належного доказового обґрунтування.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVIN OTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,
вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від
27 вересня 2001 року).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
З огляду на вищевикладене, враховуючи, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо відмови в задоволенні позову.
Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір залишається за позивачем.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,
Відмовити повністю в задоволенні позовних вимог Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київські Енергетичні Послуги» про стягнення 241 310,40 грн.
В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до апеляційного господарського суду.
Повний текст буде складено та підписано 11.12.2025.
Суддя В.В. Князьков