Житомирський апеляційний суд
Справа №274/6638/24 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Номер провадження №11-кп/4805/537/25
Категорія ч.1 ст.122 КК України Доповідач ОСОБА_2
04 грудня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Житомирського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді: ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
з участю
секретаря: ОСОБА_5
обвинуваченого: ОСОБА_6
захисника: ОСОБА_7
прокурора: ОСОБА_8
розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі кримінальне провадження №12024060480000662 за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_6 на вирок Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 17 лютого 2025 року, яким засуджено
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Гришківці Бердичівського району Житомирської області, зареєстрованого в АДРЕСА_1 , проживаючого в АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
- за ч. 1 ст. 122 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 02 (два) роки.
На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням протягом 02 (двох) років іспитового строку, якщо він протягом визначеного судом строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов'язки.
На підставі пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України зобов'язано ОСОБА_6 періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_9 задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_6 на користь потерпілого ОСОБА_9 25000 (двадцять п'ять тисяч) грн 00 коп. моральної шкоди. Решту позовних вимог ОСОБА_9 залишено без задоволення.
Запобіжний захід до набрання вироком законної сили щодо обвинуваченого ОСОБА_6 - не застосовувався.
Питання про речові докази судом вирішено відповідно до ст. 100 КПК України та у апеляційній скарзі не оспорюється.
Як встановив суд, 02 липня 2024 року близько 14 години ОСОБА_6 проходив поблизу будинку по АДРЕСА_3 , де побачив ОСОБА_9 , з яким у нього довгий час тривають неприязні відносини, та у нього виник злочинний умисел на заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_9 .
У цей день, час та місці, реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_6 підійшов до ОСОБА_9 та наніс рукою не менше одного удару в голову ОСОБА_9 , від чого останній почав присідати. Продовжуючи свої протиправні дії, знаходячись позаду ОСОБА_9 , ОСОБА_6 наніс не менше одного удару кулаком правої руки в ділянку правої частини тулуба, а саме ребер, внаслідок чого ОСОБА_9 отримав тілесні ушкодження у вигляді подвійного перелому VIII ребра, перелому середнього відрізку VII ребра справа, які належать до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості, як такі, що викликають тривалий розлад здоров'я.
Кримінальна відповідальність за злочин, у вчиненні якого ОСОБА_6 визнається винуватим, передбачена ч. 1 ст. 122 КК України.
В апеляційній скарзі обвинувачений оскаржує вирок з підстав суворості призначеного йому покарання. Просить вирок змінити в частині встановленого обвинуваченому іспитового терміну, визначити іспитовий строк терміном на 1(один) рік.
Крім того, просить зменшити розмір моральної шкоди до 10 000 грн.
Вказує, що під час судового засідання просив вибачення, щиро розкаявся, засуджує вчинене ним кримінальне правопорушення, а тому вважає, що суд призначив надто суворе покарання.
Що стосується стягнення моральної шкоди, то на переконання обвинуваченого суд не врахував, що він є батьком 4 дітей та призначив розмір моральної шкоди, яка є тягарем для обвинуваченого.
Потерпілий ОСОБА_9 та його представник до суду не з'явились, були належним чином повідомлені, клопотань про відкладення розгляду справи не заявляли, а тому колегія суддів вважає за можливе слухати справу у їх відсутність.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу, прокурора, який заперечував щодо задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали провадження, відповідно до вимог ст. 404 КПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Висновки суду першої інстанції про фактичні обставини кримінального провадження та доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення є обґрунтованими і законними та апелянтом не оспорюються.
Не оспорюється в апеляційній скарзі також правильність кваліфікації дій ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 122 КК України.
Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинне бути законним, обґрунтованим, вмотивованим.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Ці положення закону розповсюджуються не тільки на вирішення питання про доведеність чи не доведеність вини обвинуваченого, але й при призначенні покарання, в разі ухвалення обвинувального вироку.
Відповідно до загальних засад призначення кримінального покарання, передбачених ст. 65 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
З кримінального провадження вбачається, що суд призначаючи ОСОБА_6 покарання в повній мірі дотримався вказаних вимог закону.
При призначенні покарання ОСОБА_6 судом було враховано тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, обставини, що пом'якшують його покарання - активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, часткове відшкодування шкоди, відсутність обставин, що обтяжують покарання, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, за місцем проживання характеризується, як особа на поведінку якого скарг не надходило, алкоголем не зловживає, громадський порядок та спокій громадян не порушує,
Крім того, суд взяв до уваги думку потерпілого, який наполягав на найсуворішому покаранні.
На переконання колегії суддів, яка враховує межі апеляційного розгляду, суд першої інстанції при застосуванні положень ст.75 КК України прийшов до обґрунтованого висновку про необхідність визначення іспитового строку тривалістю два роки, з такими висновками погоджується і колегія суддів.
При цьому, колегія суддів не вбачає підстав для зменшення встановленого судом іспитового строку при застосуванні до обвинуваченого ОСОБА_6 положень ст.75 КК України.
За приписами ч.4 ст.75 КК іспитовий строк встановлюється судом від одного до трьох років.
Апеляційний суд вважає, що визначення такого терміну іспитового строку не свідчить про несправедливість призначеного ОСОБА_6 покарання внаслідок його суворості, а навпаки вказує, що суд урахував усі обставини на які посилається обвинувачений в апеляційній скарзі.
При цьому, як видно з вироку, обставини, про які вказано у апеляційній скарзі обвинуваченого, були враховані судом під час призначення ОСОБА_6 покарання за ч.1 ст.122 КК України та звільнення його від відбування покарання з випробуванням.
Щодо доводів апелянта, що суд першої інстанції безпідставно не врахував обставин, які відповідно до вимог ч.1 ст.66 КК України пом'якшують покарання обвинуваченого, а саме щире каяття то слід зазначити наступне.
Відповідно до висновку викладеного у постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховний Суд справі № 199/6365/19 щире каяття - це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.
Однак з матеріалів кримінального провадження вбачається, що обвинувачений під час судового розгляду сказав лише, що шкодує про вчинене, однак жодного разу не просив вибачення у потерпілого, лише частково відшкодував шкоду, а тому така поведінка обвинуваченого, не свідчить про його щире каяття, а направлена на пом'якшення своєї відповідальності, а тому судом при призначенні покарання вказані обставини не враховано, з чим погоджується і колегія суддів.
Тому підстав для пом'якшення покарання обвинуваченому ОСОБА_6 , на чому він наполягає, суд апеляційної інстанції не вбачає.
Апеляційний суд вважає безпідставними вимоги апелянта про зменшення розміру моральної шкоди з таких підстав.
За змістом ч.1 ст.129 КПК України суд, ухвалюючи, зокрема, обвинувальний вирок, залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
Відповідно до ч.2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої або членів її сім'ї; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі, гідності та ділової репутації особи.
Як установлено ч. 3 ст. 23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження потерпілим ОСОБА_9 , в порядку ст. 128 КПК України, було заявлено цивільний позов до ОСОБА_6 про відшкодування моральної шкоди в сумі 100 000 грн.(а.с. 29-31)
Згідно з висновками суду першої інстанції розмір грошового відшкодування моральної шкоди, яку обвинувачений спричинив потерпілому визначено в сумі 25 000 гривень.
Судом першої інстанції встановлені обставини заподіяння потерпілому моральної шкоди, яка спричинена ушкодженням здоров'я внаслідок неправомірних дій обвинуваченого.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що визначений розмір моральної шкоди, в сумі 25 000 грн. є достатнім для відшкодування спричиненої моральної шкоди.
Саме такий розмір моральної шкоди, на думку колегії суддів, з урахуванням обставин заподіяння тілесних ушкоджень, а також душевних страждань потерпілого, відповідає вимогам розумності та справедливості у даному конкретному випадку.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які давали б підстави для зміни чи скасування вироку суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 17 лютого 2025 року щодо нього - без змін.
Касаційна скарга на судове рішення може бути подана безпосередньо до Касаційного Кримінального суду в складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Судді: