печерський районний суд міста києва
757/52245/25-к
1-кс-43935/25
22 жовтня 2025 року
Слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , підозрюваної ОСОБА_4 , захисника підозрюваної адвоката ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Печерського районного суду м. Києва клопотання старшого слідчого в особливо важливих справах 1-го відділу управління розслідування особливо важливих кримінальних проваджень Головного слідчого управління Національної поліції України ОСОБА_6 про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо підозрюваної ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у кримінальному провадженні № 12024040000001127 від 23.07.2024,
У провадження слідчого судді Печерського районного суду м. Києва надійшло клопотання старшого слідчого в особливо важливих справах 1-го відділу управління розслідування особливо важливих кримінальних проваджень Головного слідчого управління Національної поліції України ОСОБА_6 , за погодженням з прокурором другого відділу управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 , про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо підозрюваної ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у кримінальному провадженні № 12024040000001127 від 23.07.2024, із визначенням альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави.
В обґрунтування клопотання слідчий посилається на те, що з 10.10.2025 по теперішній час, усім підозрюваним та їх захисникам відповідно до обов'язку, покладеного на сторону обвинувачення, зазначеному у частинах другій-четвертій статті 290 КПК України було надано доступ до усіх матеріалів кримінального провадження із зазначенням їх переліку.
Слідчий у клопотанні зазначає, що метою забезпечення виконання підозрюваною ОСОБА_4 покладених на неї процесуальних обов'язків, ураховуючи наявність обґрунтованої підозри у вчиненні нею особливо тяжкого злочину, наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що підозрювана може здійснити дії, передбачені частиною першою статті 177 КПК України, та відсутність можливості запобігання цим ризикам шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів, а також враховуючи обставини, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшились, з урахуванням часу, який потрібен для ознайомлення з матеріалами провадження підозрюваним та їх захисникам, складення обвинувального акту і реєстру матеріалів досудового розслідування, виникла необхідність у продовженні строку застосування вищевказаного запобіжного заходу.
У судовому засіданні прокурор підтримав клопотання з викладених у ньому підстав, просив його задовольнити, зазначивши при цьому, що інші, більш м'які запобіжні заходи, не зможуть забезпечити належної процесуальної поведінки підозрюваної.
Захисник підозрюваної щодо задоволення клопотання заперечував, з огляду на те, що ризики, зазначені у клопотанні та на які посилався прокурор в судовому засіданні, стороною обвинувачення не доведено, підозра необґрунтована. Просив урахувати, що ухвалою суддів Київського апеляційного суду від 02.10.2025 скаргу захисника підозрюваної задоволено частково, постановлено ухвалу, якою визначено заставу в розмірі 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 302 800 грн, у той час як слідчий просить у клопотанні визначити альтернативний запобіжний захід у вигляді застави в сумі 605 000, 00 грн. Тому просив відмовити у задоволенні клопотання та застосувати запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту. Разом з тим, у разі постановлення ухвали про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, просив визначити альтернативний запобіжний захід у вигляді застави в мінімальному розмірі прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Підозрювана підтримала думку свого захисника.
Вивчивши клопотання та докази, якими обґрунтовується клопотання, заслухавши пояснення учасників провадження, слідчий суддя дійшов наступного висновку.
Головним слідчим управлінням Національної поліції України за процесуальним керівництвом Офісу Генерального прокурора здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР 23.07.2024 за № 12024040000001127 за підозрою ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 307 Кримінального кодексу України та за підозрою ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 27 ч. 3 ст. 307 Кримінального кодексу України.
24.04.2025 ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 27 ч. 3 ст. 307 Кримінального кодексу України, а саме у вчиненні незаконного придбання, зберігання, пересилання з метою збуту та збуті психотропних речовин та наркотичних засобів у складі організованої групи.
24.04.2025 Печерським районним судом м. Києва до підозрюваної у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 27 ч. 3 ст. 307 Кримінального кодексу України ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Постановою заступника Генерального прокурора строк досудового розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР 23.07.2024 за № 12024040000001127 продовжено до трьох місяців, тобто до 24.07.2025.
20.06.2025 рішенням слідчого судді Печерського районного суду м. Києва запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, застосованого до підозрюваної ОСОБА_4 продовжено строком до 24.07.2025 включно.
16.07.2025 ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва строк досудового розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР 23.07.2024 за № 12024040000001127 продовжено до шести місяців, тобто до 24.10.2025 включно.
21.07.2025 рішенням слідчого судді Печерського районного суду м. Києва запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, застосованого до підозрюваної ОСОБА_4 продовжено строком до 15.09.2025.
10.09.2025 рішенням слідчого судді Печерського районного суду м. Києва запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, застосованого до підозрюваної ОСОБА_4 продовжено строком до 24.10.2025.
10.10.2025 ОСОБА_4 повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри та про нову підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 27 ч. 3 ст. 307 Кримінального кодексу України.
10.10.2025 на виконання вимоги статті 290 Кримінального процесуального кодексу України, матеріали досудового розслідування у кримінальному провадженні відкрито іншій стороні.
Статтею 2 КПК України передбачено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Відповідно до частини третьої статті 199 КПК України, при продовженні строку тримання під вартою слідчий суддя, окрім іншого, враховує наявність обставин, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшились або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, а також наявність обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Відповідно до частини першої статті 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
Згідно зі статтею 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Під час вирішення питання щодо застосування запобіжних заходів оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті доведення чи не доведення винуватості особи з метою досягнення таких висновків, які необхідні суду при постановленні вироку, а з тією метою, щоб встановити чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
Слідчому судді під час вирішення питання про продовження строків тримання під вартою не надається весь обсяг доказів, зібраних під час досудового розслідування та дані щодо джерел їх отримання. Такі матеріали мають надаватися суду при судовому провадженні відповідного кримінального провадження та саме на цій стадії передбачено здійснення оцінки доказів з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, яким закінчується судове провадження.
Таким чином, на даній стадії досудового розслідування слідчий суддя не оцінює надані фактичні дані на предмет їх належності та допустимості, проте наведені дані свідчать про можливу причетність ОСОБА_4 до події вказаного злочину.
Пункт перший статті 5 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод визначає, що кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.
У даному випадку слід брати до уваги те, що відповідно до статті 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та який застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Така позиція Конституційного Суду України узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який в рішенні у справі «Ігнатов проти України» від 15.12.2016 вказав, що судовий контроль на новій процесуальній стадії при продовженні дії запобіжних заходів, пов'язаних з обмеженням права особи на свободу та особисту недоторканність, має відбуватися з обґрунтуванням підстав такого продовження (пункт 36).
Відповідно до частини шостої статті 22 КПК України суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків. У ході судового провадження сторона обвинувачення зобов'язана доводити реальність ризиків, що виправдовують обмеження свободи, в іншому випадку суд може змінити запобіжний захід на більш м'який.
Рішенням Конституційного Суду України від 23.11.2017 № 1-р/2017 встановлено, що обґрунтованість застосування запобіжних заходів, пов'язаних з обмеженням права особи на свободу та особисту недоторканність, зокрема домашнього арешту та тримання під вартою, має піддаватися судовому контролю через певні проміжки часу, періодично об'єктивним та неупередженим судом на предмет перевірки наявності чи відсутності ризиків, за яких вказані запобіжні заходи застосовуються, у тому числі при закінченні досудового розслідування, коли деякі ризики вже можуть зникнути.
Відповідно до статті 199 КПК України, звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, слідчий, прокурор мають викласти обставини, які доводять, що заявлені раніше ризики не зменшилися або з'явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою, а застосування більш м'яких запобіжних заходів не гарантує запобігання ризикам передбаченим статтею 177 КПК (частина перша статті 183 КПК). Вичерпний перелік підстав застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою визначено у частині другій статті 183 КПК та розширеному тлумаченню не підлягає.
За результатами встановлених у судовому засіданні обставин та з урахуванням доводів, викладених стороною обвинувачення та стороною захисту, слідчий суддя вважає, що прокурором доведено наявність обставин, передбачених пунктом 1 та пунктом 2 частини першої статті 194 КПК України, і не доведено того, що більш м'який запобіжний захід є недостатнім для запобігання ризикам, вказаним у клопотанні.
У рішенні у справі «Пунцельт проти Чеської Республіки» від 25.04.2000 ЄСПЛ зазначив, що неодмінною умовою забезпечення законності подальшого тримання заарештованої особи під вартою є факт подальшого існування обґрунтованої підозри щодо вчинення нею правопорушення, однак після спливу певного проміжку часу ця умова перестає бути достатньою і судові органи зобов'язані навести додаткові «релевантні» і «достатні» підстави на обґрунтування подовження позбавлення особи свободи.
Подальше існування обґрунтованої підозри у вчиненні затриманою особою злочину є обов'язковою і неодмінною умовою (sine qua non) належності її продовжуваного тримання під вартою. Але зі спливом певного часу така підозра перестає сама по собі бути виправданням для позбавлення особи свободи і судові органи повинні вмотивовувати свої рішення про продовження тримання її під вартою іншими підставами (рішення у справі «Яблонський проти Польщі», від 21.12.2000, п. 80).
Згідно з частиною четвертою статті 194 КПК України у разі, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов'язки, передбачені частиною п'ятою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.
Разом з тим, слідчий суддя доходить висновку, що клопотання не містить переконливого обґрунтування припущень прокурора про наявність у підозрюваної наміру перешкоджати ходу досудового розслідування у такий спосіб, що застосування більш м'якого запобіжного заходу буде недостатнім для запобігання ризикам, передбаченими пунктами 1, 2, 3, 4 частини першої статті 177 КПК України.
Ураховуючи конкретні обставини інкримінованого кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_4 , наявність обґрунтованої підозри у вчиненні нею особливо тяжкого кримінального правопорушення, вагомості наведених доказів причетності особи, суворість покарання, що загрожує підозрюваній за умови доведеності її вини, дані про особу підозрюваної, слідчий суддя дійшов висновку, що наявний ризик, що ОСОБА_4 може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, наведені обставини підтверджують продовження існування ризику, передбаченого пунктом 1 частини першої статті 177 КПК України.
Згідно з пунктом 3 статті 5 Конвенції, визначаючи доцільність звільнення або подальшого тримання особи під вартою, відповідні посадові особи зобов'язані розглянути й альтернативні заходи забезпечення її явки до суду. Фактично, це положення не лише проголошує право на «розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження», а й передбачає, що «звільнення може бути обумовлене гарантіями з'явитися на судове засідання».
Відповідно до вимог пунктів 3, 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення ЄСПЛ у справі «Єлоєв проти України» від 06.11.2008, рішення у справі «Тодоров проти України» та рішення у справі «Строган проти України» від 06.10.2016, згідно з якими, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може слугувати підставою для запобіжного ув'язнення. Для продовження тримання під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому тільки тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою протягом досить тривалого строку.
Аналогічна позиція викладена в листі ВССУ від 04.04.2013 № 511-550/0/4-13, згідно з яким тяжкість обвинувачення не може слугувати єдиним обґрунтуванням застосування тримання під вартою, тому судам, окрім кваліфікації, слід визначати ризики (стаття 177 КПК України), інакше судові рішення щодо застосування, продовження тримання під вартою не відповідають вимогам практики ЄСПЛ і нормам КПК України.
Що стосується ризику переховування від суду з метою уникнення покарання, то тут варто зазначити, що в пункті 143 Рішення ЄСПЛ «Бойченко проти Молдови» одне тільки посилання судів на відповідну норму закону без вказання підстав, з яких вони вважають обґрунтованими твердження про те, що ніби особа може перешкоджати провадженню по справі, переховуватись від правосуддя, не є достатніми для ухвалення рішення про тримання заявника під вартою (аналогічні справи - «Беччієв проти Молдови» та «Сарбан проти Молдови»).
Крім того, таке твердження кореспондується з рішенням Конституційного Суду України від 08.07.2003 № 14-рп / 2003, згідно з яким тяжкість злочину законом не визначається як обов'язкова підстава для застосування будь-якого виду запобіжного заходу, а не тільки взяття під варту.
Рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Мамедова проти росії» від 01.06.2006 визначено, що хоча суворість покарання є визначальним елементом при оцінці ризику переховування від правосуддя чи вчинення нових злочинів, потребу подальшого позбавлення волі не можна оцінювати з винятково абстрактного погляду, беручи до уваги тільки тяжкість злочину. Якщо держава не наведе відповідних і достатніх підстав для тримання під вартою обвинуваченої у правопорушенні особи, така особа завжди має бути звільнена після затримання і перебувати на волі до початку судового розгляду її справи (рішення у справі «Вемгофф проти Німеччини» від 27.06.1968).
У рішеннях ЕСПЛ «Летельє проти Франції» від 26.06.1991, «Мамедова проти росії» від 01.06.2006, а також правових позицій, викладених у пункті 80 рішення у справі «Харченко проти України» від 10.02.2011, в рішенні у справі «Тодоров проти України» від 12.01.2012 визначено принцип призначення альтернативного запобіжного заходу, згідно з яким «для тримання під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому тільки тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою».
Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі Клоот проти Бельгії (Cloot v. Belgium, § 40) серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання підозрюваного під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших порушень. Однак необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід необхідний в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи, про яку йдеться.
Ризик тиску на свідків та інших підозрюваний у цьому кримінальному провадженні може бути визнано на початкових стадіях процесу, як встановлено рішенням Європейського суду з прав людини «Яжинський проти Польщі», але зі спливом часу, інтереси слідства стають недостатніми: за нормального перебігу подій ризики зменшуються з часом, завдяки проведенню дізнання, перевірок, дачі показань - рішення Європейського суду з прав людини «Клоот проти Бельгії».
Доказами на обґрунтування такого ризику можуть бути: підтверджуючі документи, що підозрюваний вчиняв подібні дії у минулому, показання свідків, дані про особу, підтверджуючі його протиправну поведінку; незаконний вплив на потерпілого, свідка у цьому ж кримінальному провадженні, що також підтверджується документально. Однак сторона обвинувачення не надала слідчому судді доказів на підтвердження наявності такого ризику. Крім того, вказаного ризику можна уникнути шляхом покладення на підозрювану певного обов'язку.
Ризик того, що підозрювана може знищити, сховати або спотворити речі чи документи, які мають істотне значення для встановлення обставин справи, не може оцінюватись абстрактно, факт такого перешкоджання має бути підтверджено доказами (рішення Європейського суду з прав людини «Бекчієв проти Молдови»).
Згідно з наданими слідчим документами, речові докази у справі перебувають на зберіганні у сторони обвинувачення та не передавались на зберігання фізичним особам, а також слід зазначити, що згідно матеріалів клопотання, 10.10.2025 усім підозрюваним та їх захисникам відповідно до обов'язку, покладеного на сторону обвинувачення, зазначеному у частинах другій-четвертій статті 290 КПК України було надано доступ до усіх матеріалів кримінального провадження із зазначенням їх переліку. Тому зазначений вище прокурором ризик в судовому засіданні не підтверджений.
Щодо ризику можливого перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, то він є сумнівним та розцінюється як домисел, оскільки будь-яких доказів на підтвердження вказаного слідчому судді не надано, а тому таке твердження є лише припущеннями прокурора.
У рішеннях ЕСПЛ «Летельє проти Франції» від 26.06.1991, «Мамедова проти росії» від 01.06.2006, а також правових позицій, викладених у пункті 80 рішення у справі «Харченко проти України» від 10.02.2011, у рішенні у справі «Тодоров проти України» від 12.01.2012, визначено принцип призначення альтернативного запобіжного заходу, згідно з яким «для тримання під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому тільки тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою».
Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі Клоот проти Бельгії (Cloot v. Belgium, § 40) серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для ухвалення рішення про поміщення та утримання підозрюваного під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших порушень. Однак необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід необхідний в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи, про яку йдеться.
Разом з цим, з огляду на ті обставини, що слідчому судді надані фактичні дані в підтвердження гарантій визначеного місця проживання підозрюваної, сімейних, соціальних зв'язків підозрюваної, такі обставини хоча і не спростовують існування вищевказаних ризиків, проте долучені до клопотання докази, містять дані виключно щодо обґрунтованості підозри у вчиненні ОСОБА_4 інкримінованого діяння, однак не містять обґрунтованих доказів стосовно наявності ризиків вказаних у клопотанні, передбачених статтею 177 КПК України, які б передбачали застосування до підозрюваної виняткового запобіжного заходу.
Разом з тим, у пункті 42 рішення Європейського Суду з прав людини від 13.01.2011 у справі «Михалкова та інші проти України» зазначено, що розслідування має бути ретельним, безстороннім і сумлінним. Розслідування повинне забезпечити встановлення винних осіб та їх покарання. Органи державної влади повинні вжити всіх заходів для отримання всіх наявних доказів, які мають відношення до події, показань очевидців, доказів експертиз. Будь-які недоліки у розслідуванні, які підривають його здатність встановити відповідальну особу, створюють ризик недодержання такого стандарту.
Слідчим суддею встановлено, що на теперішній час у кримінальному провадженні досудове розслідування завершено та стороною обвинувачення відкрито матеріали досудового розслідування, проте обставиною, яка перешкоджає закінченню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали слідчого судді є особлива складність кримінального провадження, та як наслідок великий обсяг матеріалів досудового розслідування, з якими необхідно ознайомити підозрюваних та їх захисників.
Також необхідно врахувати, що сторона захисту може мати свої матеріали, які буде використовувати як докази у суді, та з якими сторона обвинувачення повинна ознайомитись.
Прокурором в судовому засіданні було доведено, що виконати вимоги статті 290 КПК України раніше, у межах строку дії ухвали слідчого судді, не виявилось можливим з об'єктивних причин, оскільки кількість наданих для ознайомлення стороні захисту матеріалів досудового розслідування має великий обсяг.
Варто зазначити, що виконання вимог статті 290 КПК України має вирішальне значення для кримінального провадження, оскільки якщо сторона не здійснить відкриття матеріалів, суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази.
За викладених обставин, убачається, що на даний час у кримінальному провадженні продовжують існувати обставини, з якими закон пов'язує можливість перебування особи під одним із запобіжних заходів, передбачених статтею 176 КПК України.
Ураховуючи зазначене, проаналізувавши всі надані сторонами докази та дані про особу підозрюваної, слідчий суддя дійшов висновку, що прокурор в судовому засіданні не довів, що наведені в клопотанні обставини виправдовують подальше тримання під вартою підозрюваної ОСОБА_4 , а тому не знаходить підстав для задоволення клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Разом з цим, зважаючи на необхідність дотримання цілей кримінального провадження, принципів публічності, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, слідчий суддя, з метою забезпечення виконання підозрюваною, покладених на неї процесуальних обов'язків, у зв'язку з тим, що в ході розгляду клопотання доведено обґрунтованість підозри та для досягнення мети запобігання встановленому ризику, передбаченому статтею 177 КПК України, доходить висновку про наявність підстав для застосування до підозрюваної запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, із забороною залишати адресу місця проживання цілодобово, за адресою: АДРЕСА_1 , за виключенням необхідності отримання медичної допомоги та/або необхідності забезпечення особистої безпеки у період дії воєнного стану, шляхом перебування у захисних спорудах (бомбосховищах) на випадок оголошення повітряної тривоги, строком до 21.12.2025 включно, з покладенням обов'язків, передбачених частиною п'ятою статті 194 КПК України.
Питання доведеності вини підозрюваної у вчиненні інкримінованого злочину і правильності кваліфікації її дій слідчим суддею під час розгляду зазначеного клопотання не вирішувалися, оскільки це є предметом дослідження досудового розслідування і судового розгляду справи по суті.
Керуючись статтями 3, 29 Конституції України, статтями 2, 8, 22, 176-178, 181, 183, 184, 193, 194, 196, 199, 202, 205, 290, 309, 532, 534 КПК України, слідчий суддя
У задоволенні клопотання відмовити.
Застосувати до підозрюваної ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, із забороною цілодобово залишати місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , за виключенням необхідності отримання медичної допомоги та/або необхідності забезпечення особистої безпеки у період дії воєнного стану, шляхом перебування у захисних спорудах (бомбосховищах) на випадок оголошення повітряної тривоги, до 21.12.2025 включно.
Зобов'язати підозрювану ОСОБА_4 виконувати процесуальні обов'язки, визначені частиною п'ятою статті 194 КПК України, а саме:
1) прибувати за кожною вимогою до слідчого, прокурора, слідчого судді та суду;
2) не відлучатися із населеного пункту, в якому вона зареєстрована, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду;
3) повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
4) утримуватися від спілкування зі свідками, іншими підозрюваними у даному кримінальному провадженні з приводу обставин кримінального правопорушення, письмовий перелік яких зобов'язати слідчого/прокурора надати ОСОБА_4 під підпис;
5) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну;
6) носити електронний засіб контролю.
Звільнити підозрювану ОСОБА_4 з-під варти у залі суду.
Зобов'язати слідчого/прокурора у кримінальному провадженні передати ухвалу про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту щодо підозрюваної ОСОБА_4 до виконання органу Національної поліції за її місцем проживання.
Контроль за виконанням ухвали слідчого судді покладається на слідчого у кримінальному провадженні.
Ухвала слідчого судді підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1