Справа № 695/5470/25
номер провадження 2-о/695/168/25
10 грудня 2025 року м. Золотоноша
Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області у складі:
головуючого судді - Ватажок-Сташинської А.В.,
за участі: секретаря судового засідання - Біліченко С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Золотоноша у порядку окремого провадження заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Побиванця Юрія Володимировича, заінтересована особа - ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису стосовно кривдника,
До Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області звернувся представник ОСОБА_1 - адвокат Побиванець Юрій Володимирович в порядку окремого провадження з заявою про видачу обмежувального припису відносно ОСОБА_2 строком на 6 (шість) місяців, в якій просить:
- заборонити ОСОБА_2 наближатись на відстань менше ніж 100 (сто) метрів до житлового будинку по АДРЕСА_1 , що є місцем постійного проживання ОСОБА_1 ;
- заборонити ОСОБА_2 особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому ОСОБА_2 , переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;
- заборонити ОСОБА_2 вести листування та телефонні переговори з ОСОБА_1 , контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто та через третіх осіб.
В обґрунтування заяви зазначено, що ОСОБА_1 проживала спільно однією сім'єю з ОСОБА_2 та на початку 2024 року вони розірвали сімейні відносини. Починаючи з серпня 2024 року з боку ОСОБА_2 здійснюється систематичне психологічне та фізичне насильство та погрози фізичною розправою. Зокрема 03.11.2024 близько 17 год 00 хв, перебуваючи по АДРЕСА_1 , будучи особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягнено за вчинення адміністративних правопорушень передбачених ч.1 ст. 173-2 КУпАП вчинив домашнє насильство відносно своєї співмешканки ОСОБА_1 ображав нецензурними словами, застосував фізичну силу про що був складений протокол про адміністративне правопорушення за вчинення ОСОБА_2 правопорушення передбаченого ч.2 ст. 173-2 КУпАП та постановою Золотоніського міськрайонного суду від 29 січня 2025 року був визнаний винним та накладено стягнення у вигляді штрафу 340 грн. Крім того 03.07.2025 по АДРЕСА_1 вчинив домашнє насильство відносно своєї співмешканки ОСОБА_1 , а саме погрожував фізичною розправою виганяв з будинку та розбив вікно, внаслідок була заподіяна шкода її фізичному чи психологічному здоров'ю, про що був складений протокол про адміністративне правопорушення за вчинення ОСОБА_2 правопорушення передбаченого ч.3 ст. 173-2 КУпАП та постановою Золотоніського міськрайонного суду від 12 серпня 2025 року був визнаний винним та накладено стягнення у вигляді штрафу 1020 грн. Крім того відносно ОСОБА_2 ухвалою свідчого судді Золотоніського міськрайонного суду від 26 вересня 2025 року було обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання в рамках кримінального провадження за ст. 126-1 КК України, де ОСОБА_1 є потерпілою. Відповідно до довідки Комунальної Установи «Центр надання адміністративних послуг» Новодмитрівської сільської ради № 277 від 04.12.2025, вбачається, що ОСОБА_1 разом зі своєю неповнолітньою донькою ОСОБА_3 , 2011 року народження, отримують послуги консультування та представництво інтересів у відділенні Денний центр соціально-психологічної допомоги. Таким чином ОСОБА_2 систематично, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, вчиняє домашнє насильство, а саме діяння психологічного характеру, що виражається у такому: словесні образи, нецензурні слова, приниження, погрози фізичної розправи, залякування, контроль у пересуванні пошкодження майна ОСОБА_2 не може повноцінно проживати у своєму помешканні, оскільки ОСОБА_2 через зловживання алкоголем, вчиняє постійно в будинку погроми, сварки та створює конфліктні ситуації. Вона постійно змушена викликати поліцію для того, щоб хоч на деякий час вгамувати колишнього співмешканця.
Ухвалою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 09.12.2025 відкрито окреме провадження у цивільній справі та призначено справу до судового розгляду на 10.12.2025 о 12 год 30 хв.
10 грудня 2025 року представник заявника ОСОБА_1 - адвоката Побиванець Юрій Володимирович подав до суду заяву, у якій просить здійснювати розгляд справи без участі заявника та її представника.
Відповідно до частини 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, суд дійшов висновку, що заява підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 , що стверджується довідкою про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру.
ОСОБА_1 є матір'ю неповнолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 04.10.2011, виданим Новодмитрівською сільською радою Золотоніського району Черкаської області.
Постановою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області у справі №695/4563/24 від 29.01.2025 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 173-2 КУпАП, а саме у тому, що він 03.11.2024 близько 17 годині 00 хвилин в с. Новодмитрівка, ображав свою співмешканку ОСОБА_1 нецензурними словами та застосував фізичну силу, чим вчинив фізичне домашнє насильство.
Постановою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області у справі №695/3573/25 від 12.082025 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 173-2 КУпАП, а саме у тому, що він, будучи раніше притягнутим до адміністративної відповідальності протягом останнього року за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП, 03.07.2025 о 20 год 31 хв по АДРЕСА_1 вчинив насильство психологічного характеру відносно своєї співмешканки ОСОБА_1 , а саме погрожував розправою, виганяв з будинку та розбив вікно, чим завдав шкоду психологічному здоров'ю потерпілої.
Відносно ОСОБА_2 ухвалою свідчого судді Золотоніського міськрайонного суду від 26 вересня 2025 року було обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання в рамках кримінального провадження за ст. 126-1 КК України, у якому ОСОБА_1 є потерпілою.
Згідно з довідкою Комунальної Установи «Центр надання адміністративних послуг» Новодмитрівської сільської ради № 277 від 04.12.2025, ОСОБА_1 разом зі своєю неповнолітньою донькою ОСОБА_3 , 2011 року народження отримують послуги консультування та представництво інтересів у відділенні Денний центр соціально-психологічної допомоги.
У Характеристиці виконавчого комітету Новодмитрівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області від 25.09.2025 за вих. №347/02-17 зазначено, що ОСОБА_5 останні декілька років проживає без реєстрації за вказаною адресою разом із співмешканкою ОСОБА_6 , 1991 року народження, ніде не працює, зловживає спиртними напоями, за час проживання на території с. Нова Дмитрівка неодноразово вчиняв домашнє насильство відносно своєї співмешканки.
Вирішуючи питання щодо видачі обмежувального припису стосовно кривдника, суд зазначає про таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Як наголошує ч. 2 ст. 27 Конституції України кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» постраждала особа має право на дієвий, ефективний та невідкладний захист в усіх випадках домашнього насильства, недопущення повторних випадків домашнього насильства.
Стаття 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод закріплює одну з фундаментальних цінностей демократичного суспільства. Вона категорично забороняє без будь-яких винятків катування, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження та покарання без огляду на обставини чи поведінку потерпілого, що висвітлюється у рішенні ЄСПЛ «A.V. v. Ukraine», n. 68177, «Enea v. Italy» [GC], n. 55182, «Idalov v. Russia» [GC], 91183.
Практика Європейського суду з прав людини у рішенні «Irelandv. theUK», наголошує на тому, що таке, що принижує гідність, поводження або покарання передбачає знущання, які мають викликати у жертви почуття страху, страждання і почуття власної неповноцінності, а також принизити її гідність.
Згідно з прецедентною практикою ЄСПЛ висловленою у рішеннях «Kudla v Poland» [GC], n. 92237, «Козинець проти України», n. 52, «Лабіта проти Італії», n. 120, «Чембер проти Росії», n. 49244, поводження є «нелюдським», якщо, крім іншого, воно було умисним, застосовувалось впродовж кількох годин поспіль і призводило або до справжніх тілесних ушкоджень, або до гострих фізичних чи душевних страждань.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, гарантовано, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод гарантує існування у внутрішньому праві засобів, які надають можливість скористатися правами і свободами, закріпленими в Конвенції, незалежно від того, як вони подані в національній правовій системі. Це положення вимагає, щоб відповідний внутрішній орган вивчив зміст скарги, яка базується на Конвенції, та забезпечив необхідне виправлення порушеного права. Рішення Європейського суду з прав людини «Chahal v. the UK», n. 145.
Вiдповiдно до п. 3, 6, 7, 8 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобiгання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - дiяння (дiї або бездiяльнiсть) фiзичного, сексуального, психологiчного або економiчного насильства, що вчиняються в ciм'ї чи в межах мiсця проживання або мiж родичами, або мiж колишнiм чи теперiшнiм подружжям, або мiж iншими особами, якi спiльно проживають (проживали) однiєю сiм'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних вiдносинах чи у шлюбi мiж собою, незалежно вiд того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому мiсцi, що й постраждала особа , а також погрози вчинення таких діянь.
Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.
Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Особа, яка постраждала вiд домашнього насильства - особа, яка зазнала домашнього насильства у будь-якiй формi. Кривдник особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якiй формi. Обмежувальний припис стосовно кривдника - встановлений у судовому порядку захiд тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.
Згідно з ч.2 ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов'язків:
1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою;
2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи;
3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною;
4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою;
5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;
6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб.
Відповідно до ч.3 ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
Згідно з ч. 4 ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2019 у справі №756/3859/19 (провадження № 61-11564св19) зроблено висновок, що, враховуючи положення Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вище зазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.
З огляду на ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Статтею 350-2 ЦПК України передбачено, що заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства або її представником у випадках визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Вказаний закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.
При цьому, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).
Таким чином, зважаючи на наведені правила Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.
Оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з'ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 28.04.2020, винесеній за результатами розгляду справи № 754/11171/19.
З урахуванням встановлених судом обставин у справі та проаналізованих правових норм та практики ЄСПЛ та Верховного Суду, суд приходить до наступних висновків.
Зважаючи на вказані докази, є підстави вважати, що вчинення ОСОБА_2 насильства в сім'ї, носить систематичний характер, існували та існують і надалі ризики можливого продовження таких дій.
З досліджених у судовому засіданні доказів вбачається, що сварки та конфлікти між учасниками справи тривають, є такими, що порушують психологічну недоторканість людини і що спричинили емоційну невпевненість у ОСОБА_1 , викликали побоювання за свою безпеку і безпеку доньки та спричинили шкоду її психічному здоров'ю.
Про серйозність сприйняття фактів домашнього насильства, переживання з приводу можливих повторень таких, наслідки спричинені цим та бажання ОСОБА_1 попередити такі та захистити від таких себе, свідчать наведені вище докази та звернення її до правоохоронних органів та суду.
Під час розгляду справи «Беваква та С. проти Болгарії» у рішенні від 12 вересня 2008 року Європейський суд з прав людини зазначив, що хоч основним об'єктом статті 8 Конвенції є захист фізичних осіб від свавілля державних органів, додатковими об'єктами можуть бути і позитивні зобов'язання, що проявляються в ефективній «повазі» до приватного та сімейного життя і такі зобов'язання можуть включати в себе застосування заходів з врегулювання відносин між фізичними особами. Діти та інші вразливі особи мають право на ефективний захист (§64).
Європейський суд з прав людини також наголосив, що концепція приватного життя включає в себе фізичну та психологічну недоторканість людини. Окрім цього, позитивні зобов'язання державних органів в аспекті забезпечення прав, передбачених статтями 2 та 3 Конвенції, а в окремих випадках статтею 8 самостійно або у поєднанні зі статтею 3, можуть включати обов'язок встановлювати та застосовувати на практиці відповідне законодавство, що дозволяє захистити проти насильницьких актів з боку фізичних осіб (§65).
Дослідженням наданих представником заявника доказів, дають суду підстави дійти висновку про наявність ризиків, щодо повторного вчинення домашнього насильства, зокрема за місцем проживання та реєстрації заявниці.
Визначаючи види заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов'язків обмежувальним приписом, суд враховує обставини справи, тривалість неприязних стосунків.
Згідно з ч.7 ст.26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», обмежувальний припис не може містити заходів, що обмежують право проживання чи перебування кривдника у місці свого постійного проживання (перебування), якщо кривдником є особа, яка не досягла вісімнадцятирічного віку на день видачі такого припису.
Однак, такі заходи як вбачається із наведених вище норм закону та практики ЄСПЛ є виправданими, оскільки таких прав заінтересована особа не позбавляється, а такі лише законно тимчасово обмежуються з метою забезпечення реалізації та захисту прав потерпілої особи, а саме прав на життя, здоров'я, безпеку, житло, свободу, тощо, що слід вважати мають у даному випадку пріоритет. Такі заходи відповідно є законними, переслідують законну мету та слід вважати є пропорційними до мети, що переслідується (необхідними в демократичному суспільстві).
Суд враховує, що вжиті ОСОБА_1 розумні та законні заходи для її захисту та покарання винного, в тому числі в рамках адміністративних справ, не дали наразі очікуваного результату, а тому обмежувальний припис є належним та допустимим способом захисту прав заявника.
Беручи до уваги наведені обставини, встановлено факти регулярного вчинення з боку ОСОБА_2 по відношенню до ОСОБА_1 психологічного та фізичного домашнього насильства, та вбачається високий рівень вірогідності його продовження чи повторного вчинення, в тому числі й з тяжким наслідками, такі ризики є реальними та підтверджуються матеріалами справи, тому суд вважає, що для забезпечення дієвого та ефективного захисту прав ОСОБА_1 необхідно видати обмежувальний припис відносно ОСОБА_2 шляхом встановлення декількох заходів тимчасового обмеження прав кривдника та покладення на нього обов'язків, встановлених ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
При цьому, з огляду на низку тверджень сторін, що не стали предметом аналізу в даному рішенні, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010).
За змістом ч. 1 ст. 27 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» уповноважений підрозділ органу Національної поліції України бере на профілактичний облік кривдника з моменту виявлення факту вчинення ним домашнього насильства на встановлений законодавством строк і проводить з ним профілактичну роботу.
У зв'язку з викладеним, суд вважає за необхідне повідомити уповноважений орган Національної поліції України з приводу обставин домашнього насильства зі сторони ОСОБА_2 та вирішити питання профілактичного обліку кривдника на визначений судом строк.
Відповідно до ч. 3 ст. 350-5 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, суд відносить на рахунок держави.
Згідно із ч. 4 ст. 350-6 ЦПК України рішення суду про видачу обмежувального припису підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє виконання.
Керуючись ст. 265, 350-6 ЦПК України, ст.1, ч. 3 ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», суд,
Заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Побиванця Юрія Володимировича, заінтересована особа - ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису стосовно кривдника - задовольнити повністю.
Видати строком на 6 (шість) місяці обмежувальний припис щодо заборони ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ):
- наближатись на відстань менше ніж 100 (сто) метрів до житлового будинку по АДРЕСА_1 , що є місцем постійного проживання ОСОБА_1 ;
- особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому ОСОБА_2 , переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;
- вести листування та телефонні переговори з ОСОБА_1 , контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто та через третіх осіб.
Рішення суду про видачу обмежувального припису підлягає негайному виконанню.
Про видачу обмежувального припису не пізніше наступного дня з дня ухвалення рішення повідомити уповноважені підрозділи органів Національної поліції України за місцем проживання (перебування) заявника - Золотоніський РВП ГУНП в Черкаській області для взяття особи, стосовно якої видано обмежувальний припис, на профілактичний облік, а також районні державні адміністрації та виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад за місцем проживання (перебування) заявника.
Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду про видачу обмежувального припису підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє його виконання (ч.4 ст. 350-6 ЦПК України).
Судові витрати, пов'язані з розглядом справи про видачу обмежувального припису, віднести на рахунок держави.
Суддя А.В. Ватажок-Сташинська