Справа № 366/1898/25
Провадження № 3/366/1257/25
Іменем України
08 вересня 2025 року с-ще Іванків
Суддя Іванківського районного суду Київської області Корчков А.А., розглянувши матеріали справи про адміністративне правопорушення, які надійшли від Відділення поліції №1 Вишгородського РУП ГУНП в Київській області щодо притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, місце роботи е повідомив, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , за ч. 5 ст. 126 КУпАП,
Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серія ЕПР1 № 363662 від 16.06.2025: 16.06.2025 о 15:50 год. в смт Іванків по вул. Поліська водій ОСОБА_2 керуючи автомобілем ВАЗ 21043 днз. НОМЕР_1 не мав при собі посвідчення водія на право керування тз відповідної категорії, правопорушення вчинено повторно протягом року, постанова серії ББА номер 643982, чим порушив п.2.1.а ПДР, за що передбачена відповідальність за ч.5 ст.126 КУпАП.
Протокол склав інспектор ВП №1 Вишгородського РУП ГУ НП в Київській області, ст.лейтенант поліції Мітуріч Н.Ю.
Відповідно до протоколу авторозподілу судової справи між суддями, головуючим суддею визначено суддю Корчкова А.А. Розгляд справи призначено на 22.07.2025 та відкладено на 08.09.2025 у зв'язку з неявкою особи, що притягається до адміністративної відповідальності.
У судове засідання ОСОБА_2 не з'явився, про розгляд справи повідомлений вчасно, належним чином шляхом направлення судових повісток з рекомендованими повідомленнями про вручення, які двічі повернулись до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» та шляхом направлення смс-повідомлень на особистий номер телефону, текст яких доставлено у додаток Viber 04.07.2025 та 28.07.2025.
Також уся інформація щодо цього судового провадження міститься на офіційному веб-порталі судової влади України.
Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Зокрема у рішенні Європейського Суду з прав людини в справі «Пономарьов проти України», зазначено, що сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Проте, станом судового провадження відносно себе, ОСОБА_2 не цікавився, з клопотаннями про відкладення розгляду справи не звертався.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Смірнов проти України» від 08.11.2005 слідує, зазначено, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.
Відповідно до ч. 1 ст. 268 КУпАП, під час відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
За вказаних обставин, з метою дотримання розумних строків розгляду справи та враховуючи, що ОСОБА_2 про розгляд справи повідомлений належний чином, проте у судове засідання не з'явився, тобто добросовісно не виконав процесуальні обов'язки, беручи до уваги, положення ст.268 КУпАП, відповідно до яких, його присутність під час розгляду справи не є обов'язковою, суддя розцінює неявку ОСОБА_1 неповажною та вважає за можливе розглянути справу без його участі за наявними у справі матеріалами.
У судовому засіданні досліджені наступні докази:
- протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 363662 від 16.06.2025, у якому викладено місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення, пункт ПДР, вимоги якого порушено, стаття КУпАП, якою передбачена відповідальність за адміністративне правопорушення, який підписано поліцейським, що його склав та ОСОБА_1 ;
- оптичний диск із 2 відеозаписами 1) «export-f9fl3», «export-gmg9w», які зроблено за допомогою службових реєстраторів ID 855626 та ID 855441 та на яких відображено спілкування поліцейських з громадянами біля будинку АДРЕСА_2 , один з яких чоловічої статі на ім'я ОСОБА_3 повідомляє поліцейським про обставини, за яких він скоїв ДТП та злякавшись, втік з місця події, оскільки в автомобілі з ним перебувала малолітня дитина, яка почала плакати. Під час цього спілкування поліцейські встановлюють, що особа, не має посвідчення водія на право керування транспортним засобом та що він вже був притягнутий у 2025 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.126 КУпАП. Поліцейські повідомляють водієві, що відносно нього буде складено протоколи про адміністративне правопорушення за ч.5 ст.126, ст.124 та ст.122-4 КУпАП та що вказані матеріали будуть передані для розгляду до суду;
- копія постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ББА № 343982 від 29.01.2025, з якої вбачається, що до ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 було застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу у сумі 3400 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.126 КУпАП, яке полягало у тому, що «водій ОСОБА_1 , керував транспортним засобом ВАЗ 21043 н.з. НОМЕР_1 29.01.2025 о 22:20:00, в смт Іванків вул. Івана Проскури, не маючи права керування таким транспортним засобом, чим порушив п.п.2.1А ПДР»;
- копія протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 363629 від 16.06.2025 складеного відносно ОСОБА_1 за ст.122-4 КУпАП;
- копія протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 363642 від 16.06.2025 складеного відносно ОСОБА_1 за ст.124 КУпАП;
- копія письмових пояснень ОСОБА_1 від 16.06.2025 про обставини, за яких він вчинив ДТП 16.06.2025;
- матеріали, які підтверджують правомірність долучення до протоколу про адміністративне правопорушення оптичного диску із відеозаписом (рапорт поліцейського Мітуріча Н.Ю., доручення керівника ВП №1 Вишгородського РУП ГУНП в Київській області та лист про долучення доказів по справі про адміністративне правопорушення).
Суд, дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, беручи до уваги пояснення сторони захисту, приходить до наступних висновків.
Як зазначено у ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. При цьому, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законів.
Статтею 245 КУпАП визначено, що завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян в дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до ст. 280 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення має бути з'ясовано, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення у справі.
Згідно зі ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Верховний Суд України у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, розглядаючи справу № 524/5741/16-а зауважив, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Доведення вини правопорушника покладається на орган, що складає протокол про адміністративне правопорушення. Під доказуванням у провадженні у справах про адміністративні правопорушення слід розуміти процесуальну діяльність суб'єктів щодо збору, перевірки та оцінки доказів з метою встановлення об'єктивної істини у справі й прийняття на цій основі законного рішення.
Верховний суд наголошує, що судді при розгляді справ про адміністративне правопорушення не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді. Суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, адже, діючи таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
У рішенні ЄСПЛ «Малофєєва проти росії» від 30.05.2013 (заява №36673/04) зазначено, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом). Виходячи з практики застосування Європейським судом Конвенції, у випадку, якщо передбачені санкції є достатньо суворими, то судовий розгляд має відповідати принципу справедливості відповідно до статті 6 Конвенції.
У рішенні по справі «Карелін проти росії» (заява № 926/08, рішення від 20.09.2016) ЄСПЛ зазначив про заборону зміни судами у своїх рішеннях фабули правопорушення, усувати певні розбіжності та неточності, які мають місце в протоколах про адміністративні правопорушення, оскільки це становить порушення ч. 1 ст. 6 Конвенції в частині дотримання принципу рівності сторін і вимог змагального процесу (за цих умов особа позбавлена можливості захищатися від висунутого проти нього обвинувачення перед незалежним судом, а навпаки вона має захищатися від обвинувачення, яке, по суті, судом підтримується).
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише при наявності в її діях складу адміністративного правопорушення, обов'язковими елементами якого є: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона (вина). Відсутність хоча б одного із перелічених елементів виключає склад правопорушення взагалі, а порушена справа підлягає закриттю.
Розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснюється щодо правопорушника в межах протоколу про адміністративне правопорушення, який є єдиною підставою для ініціювання притягнення особи до адміністративної відповідальності, окрім виключень, зазначених у ст. 258 КУпАП. Протокол про адміністративне правопорушення як підстава для притягнення особи до відповідальності та як один із засобів доказування (ст.251 КУпАП) у будь-якому разі повинен відповідати вимогам ст.256 КУпАП.
Аналізуючи практику ЄСПЛ, можна зробити висновок, що оцінюючи докази, національні суди повинні мати на увазі можливості особи, яка притягується до відповідальності, оскаржувати допустимість доказів, заперечувати проти них, а також збирати та подавати суду докази, на підтвердження своєї невинуватості (Постанови ЄСПЛ у справі «Ялло проти ФРН» від 11.07.2006, у справі «Биков проти рф» від 10.03.2009). Більш того, при дослідженні і оцінці доказів суди повинні враховувати подані зауваження і доводи сторін щодо доказів та доказування тих обставин, про які зазначають сторони. Тільки в такому випадку судовий розгляд на підставі п.1 ст.6 Конвенції 1950 року можна вважати справедливим.
Висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення. А притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
Як роз'яснено у п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст. ст. 283, 284 КУпАП. В ній, зокрема, необхідно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Так, з протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 363662 від 16.06.2025: вбачається, що «16.06.2025 о 15:50 год. в смт Іванків по вул. Поліська водій ОСОБА_2 керуючи автомобілем ВАЗ 21043 днз. НОМЕР_1 не мав при собі посвідчення водія на право керування тз відповідної категорії, правопорушення вчинено повторно протягом року, постанова серії ББА номер 643982, чим порушив п.2.1.а ПДР, за що передбачена відповідальність за ч.5 ст.126 КУпАП».
Пунктом 2.1А Правил дорожнього руху, затверджених Постановою КМУ «Про Правила дорожнього руху» від 10.10.2001 за № 1306, передбачено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Згідно з пунктом 1.1 Правил дорожнього руху, ці Правила, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.
Відповідно до пункту 1.9 Правил дорожнього руху, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Частиною 9 ст. 15 Закону України «Про дорожній рух» передбачено, що право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії. На території України відповідно до Конвенції про дорожній рух діють національні та міжнародні посвідчення водія. Порядок видачі, обміну та встановлення терміну дії таких посвідчень визначається Кабінетом Міністрів України.
Забороняється керування транспортними засобами особам, до яких застосовано адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, протягом строку позбавлення, а також особам, щодо яких державним виконавцем встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами (ч. 10 ст. 15 Закону України «Про дорожній рух»).
Положеннями абз. 1 частини 2 ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» встановлено, що водій зобов'язаний мати при собі посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб (у разі найму (оренди)/лізингу транспортного засобу замість реєстраційного документа на транспортний засіб водій може мати при собі та пред'являти його копію, вірність якої засвідчено нотаріально, разом з оригіналом або копією договору про найм (оренду)/лізинг транспортного засобу, вірність якої засвідчено нотаріально), а у випадках, передбачених законодавством, - поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страховий сертифікат "Зелена картка"), пред'явити у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія, реєстраційному документі на транспортний засіб, або пред'явити електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії, або відображення інформації про його наявність в електронному свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу), а також інші документи, передбачені законодавством.
Статтею 126 КУпАП передбачена відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має відповідних документів на право керування таким транспортним засобом або не пред'явила їх для перевірки, або стосовно якої встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.
Зокрема частинами 2-4 вказаної статті КУпАП встановлено, що
- керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
- керування транспортним засобом особою, стосовно якої встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами, - тягне за собою позбавлення права керування транспортними засобами на строк від трьох до шести місяців;
- керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі однієї тисячі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Частиною 5 статті 126 КУпАП встановлено, що повторне протягом року вчинення порушень, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортним засобом на строк від п'яти до семи років та з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого.
Згідно зі ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, відомостями та інформацією з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення.
Відповідно до ст. 252 КУпАП, суддя оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Так, на підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП, крім протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №363662, працівниками поліції у якості доказів також долучено
- оптичний диск із відеозаписами «export-f9fl3», «export-gmg9w», із нагрудних службових відеокамер поліцейських ID 855626 та ID 855441, на яких спілкування поліцейських з водієм ОСОБА_1 , який попередньо скоїв ДТП та залишив місце пригоди та які встановлюють, що вказана особа, не має посвідчення водія на право керування транспортним засобом та що він вже був притягнутий у 2025 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.126 КУпАП. Поліцейські повідомляють водієві, що відносно нього буде складено протоколи про адміністративне правопорушення за ч.5 ст.126, ст.124 та ст.122-4 КУпАП та що вказані матеріали будуть передані для розгляду до суду;
- копію постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ББА № 343982 від 29.01.2025;
- копія протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 363629 від 16.06.2025 складеного відносно ОСОБА_1 за ст.122-4 КУпАП;
- копія протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 363642 від 16.06.2025 складеного відносно ОСОБА_1 за ст.124 КУпАП;
- копія письмових пояснень ОСОБА_1 від 16.06.2025 про обставини, за яких він вчинив ДТП 16.06.2025;
- матеріали, які підтверджують правомірність долучення до протоколу про адміністративне правопорушення оптичного диску із відеозаписом (рапорт поліцейського Мітуріча Н.Ю., доручення керівника ВП №1 Вишгородського РУП ГУНП в Київській області та лист про долучення доказів по справі про адміністративне правопорушення).
Оцінюючи перелічені докази на предмет належності та допустимості, суд зазначає, що нормами чинного Кодексу України про адміністративні правопорушення не врегульовано питання належності та допустимості при визнанні відомостей доказами у справах про адміністративні правопорушення. У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Оскільки інші кодекси України, зокрема, Кримінальний процесуальний кодекс України, містить відповідні правові норми, тому при розгляді даного питання підлягає застосуванню аналогія закону.
Європейський суд з прав людини у рішенні «Шмауцер (Schmautzer) проти Австрії» від 23.10.1995 зазначив, що дорожньо-транспортні правопорушення, за які може бути накладено стягнення у виді штрафу чи обмеження у користуванні водійськими правами, підпадають під визначення «кримінального обвинувачення». Позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки «право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності» (рішення ЄСПЛ у справі «Маліге проти Франції» від 23.09.1998). Так у рішенні суду «Енгель та інші проти Нідерландів» були визначені критерії, за наявності одного із них будь-яке правопорушення повинне розцінюватись як кримінальне і розглядатись за процедурою, визначеною національним законодавством для кримінальних правопорушень.
Наведене робить можливим застосування за аналогією норм закону України про кримінальну відповідальність при вирішенні питань, які напряму не врегульовані Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Так, згідно зі ст.86 КПК України:
1. Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.
2. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 87 Кримінального процесуального кодексу України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Пунктом 3 Розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксовані не в автоматизованому режимі, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2015 № 1395 (далі Інструкція №1395 - визначено, що повторність правопорушення - повторне вчинення протягом року адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена відповідними статтями КУпАП та визначається за фактами винесених постанов у справах про адміністративні правопорушення, які набрали законної сили (крім правопорушень, відповідальність за які передбачена частиною третьою статті 130 КУпАП);
Відповідно до п. 1 Розділу VII вказаної Інструкції, повторним відповідно до статті 35 КУпАП визнається вчинене особою протягом року однорідне правопорушення, за яке її вже було піддано адміністративному стягненню.
Відповідно до п. 5 Розділу VII Інструкції №1395 - у разі встановлення повторності правопорушення до протоколу (якщо протокол складається) долучається довідка, у якій міститься інформація про дату вчинення попереднього адміністративного правопорушення і прийняте в справі рішення.
Відтак, обов'язковим доказом, який повинен бути долучений до матеріалів справи при складанні протоколу про адміністративне правопорушення за ч.5 ст.126 КУпАП, є постанова, яка набрала законної сили про притягнення протягом року особи до адміністративної відповідальності за ч.ч. 2-4 ст. 126 КУпАП з накладенням адміністративного стягнення.
Разом з тим, матеріали справи, що розглядається, не містять копії постанови, про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.ч. 2-4 ст. 126 КУпАП, що набрала законної сили, є чинною та не скасована у судовому порядку, тому відсутні підстави для кваліфікації дій останнього за ознаками повторності, а саме за ч. 5 ст. 126 КУпАП.
При цьому суд зазначає, що долучена до матеріалів справи копія постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ББА № 643982 від 29.01.2025, відповідно до якої, ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП, судом не береться до уваги, оскільки вказана постанова, в порушення вимог ст.283 КУпАП, не містить ні підпису особи, що її склала, ні підпису ОСОБА_1 , ні зазначення джерела з якого вона отримана. На вказаній копії присутній відбиток печатки «Для довідок» з назвою установи «Відділення поліції №1 Вишгородське районне управління поліції Головне управління Національної поліції в Київській області» та напис «копія вірна» з підписом не встановленої особи, без розшифровки посади та прізвища особи.
Крім того, суду не зрозуміло, чи є вказана постанова чинною, оскільки дата набрання нею законної сили не зазначена.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.291 КУпАП постанова адміністративного органу (посадової особи) у справі про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку оскарження цієї постанови, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченого статтею 26 цього Кодексу, постанов по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованого в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксованого за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, постанов у справах про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 132-2 цього Кодексу, та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованого в режимі фотозйомки (відеозапису), а також у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксоване в автоматичному режимі, або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), набирає законної сили після її вручення особі або отримання поштового повідомлення про вручення або про відмову в її отриманні, або повернення поштового відправлення з позначкою про невручення, або під час її виконання у випадках, передбачених частиною першою статті 300-1 цього Кодексу.
Натомість зі змісту доданої до протоколу роздруківки копії постанови ББА № 343982 від 29.01.2025 не вбачається жодної з передбачених ст.291 КУпАП обставин, після настання яких постанова набирає законної сили.
Також у матеріалах даної справи відсутня довідка про повторність вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення передбаченого ч.ч. 2-4 ст. 126 КУпАП.
Враховуючи встановлені обставини справи, суддя приходить до висновку, що відомості, які відображені у протоколі про адміністративне правопорушення не відповідають фактичним обставинам справи, факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП, а саме повторність керування транспортним засобом, не маючи права керування таким транспортним засобом, не доведено належними та допустимими доказами.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що сам по собі протокол про адміністративне правопорушення за своєю суттю є процесуальним документом, яким уповноважений орган засвідчує певне порушення, допущене особою, яке містить склад адміністративного правопорушення, передбаченого відповідними нормами КУпАП і який є підставою для подальшого провадження у справі. Суд, що розглядає справу, не має повноважень уточнювати чи редагувати фабулу правопорушення, викладену уповноваженими особами у протоколі.
Протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи у тому чи іншому діянні, оскільки він не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується зі стандартом доказування "поза розумним сумнівом" (рішення ЄСПЛ від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства»), оскільки наявні у ньому дані не випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення ЄСПЛ, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011).
Протокол про адміністративне правопорушення є одним із тих доказів, який у сукупності з іншими доказами по справі, дає підстави суду вважати винуватість особи, яка притягується до адміністративної відповідальності доведеною повністю і беззаперечною, за умови визнання таких доказів належними і допустимими.
З наведеного слідує, що відомості, які відображені у протоколі про адміністративне правопорушення повинні підтверджуватись долученими у встановленому законом порядку доказами, які відображають у своїй сукупності всю суть обставин інкримінованої протиправної поведінки правопорушника, що наведена у протоколі про адміністративне правопорушення.
Ураховуючи вищевикладене, слід зазначити, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини, суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки, таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно зі ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У відповідності до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Судом встановлено, що матеріали цієї справи не містять достатньої кількості належних та допустимих доказів на підтвердження того, що в діях ОСОБА_1 є склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Відтак, провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч. 5 ст. 126 КУпАП відносно ОСОБА_1 підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю в його діях складу правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП.
В свою чергу, суд враховує, що Законом України «Про судовий збір» та ст. 40-1 КУпАП визначено, що судовий збір стягується лише у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення, а тому виходячи з норм ч. 2 ст. 284 та ст. 247 КУпАП, не вбачає підстав для звернення судового збору.
Керуючись ст.ст. ст. ст. 7, 9, 126, 245, 247, 251, 256, 266, 268, 280, 283-285, 294 КУпАП, суддя
Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , закрити, у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП.
Постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченого статтею 32 або 32-1 цього Кодексу.
Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.
Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду через Іванківський районний суд Київської області.
Текст постанови складено 10.12.2025.
Суддя Анатолій КОРЧКОВ