Справа № 361/5310/25
Провадження № 2/361/1860/25
02.12.25
02 грудня 2025 р. м.Бровари
Броварський міськрайонний суд Київської області в складі:
головуючого судді Писанець Н.В.,
при секретарі - Михальова М.В.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - ОСОБА_2 ,
відповідача - ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Бровари у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємства «Транс Логістік», начальника автоколони №14 приватного підприємства «Транс Логістік» Острікова Олександра Ігоровича про визнання незаконним відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу -
В провадженні Броварського міськрайонного суду Київської області знаходилась вищевказана цивільна справа. В обґрунтування позовних вимог, ОСОБА_1 зазначено, що, відповідно до наказу про прийняття на роботу від 25.01.2022 року №15ок, він працює водієм автотранспортних засобів у приватному підприємстві «Транс Логістік». 18 березня 2025 року йому стало відомо від механіка автоколони ОСОБА_4 , що начальник автоколони ОСОБА_3 усним розпорядженням відсторонив його від роботи. Зателефонувавши йому щодо дійсної ситуації, ОСОБА_3 ускладнився відповісти, відклавши розмову на завтра. Не отримавши належної відповіді, позивач звернувся письмово до генерального директора підприємства ОСОБА_5 , з відповіді якого від 14.04.2025р. дізнався про своє відсторонення та усунення від керування транспортним засобом днз НОМЕР_1 та закріплення за ним іншого транспортного засобу - меншої тонажності днз НОМЕР_2 , та визначена дата початку роботи на ньому - 14.04.2025р. Прибувши на роботу, позивачем разом з механіком автоколони ОСОБА_6 було проведено огляд закріпленого за ним автомобілю та встановлена наявність технічних несправностей та недоліків, що унеможливлювало його випуск на лінію. Поряд з цим, позивач письмово звернувся із службовою запискою до відповідача ОСОБА_3 щодо виявлених ним недоліків у роботі транспортного засобу днз НОМЕР_2 . Лише 27.04.2025р. механік автоколони повідомив позивачу про усунення зазначених ним несправностей та 28.04.2025р. позивач повернувся до виконання своїх обов'язків. На думку позивача, його відсторонення від роботи тривало з 20.03.2025р по 27.04.2025р. та, за цей період, йому передбачалось відпрацювати 21 робочий день. При цьому, починаючи з 18.03.2025р. по день початку роботу, відповідачем не було видано жодного наказу про його відсторонення від роботи та не сплачувалась заробітна плата. Враховуючи наведене, позивач просить суд визнати незаконним його відсторонення від роботи, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у сумі 61 590,27 грн., також просить суд зобов'язати генерального директора підприємства Доколяса С.М. видати наказ про поновлення ОСОБА_1 на робочому місці та закріпити за ним транспортний засіб днз НОМЕР_1 .
Присутній у судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав позовні вимоги, наполягав на їх задоволенні. Заявою від 03.06.2025р., до початку розгляду справи по суті, позивачем були збільшені позовні вимоги, а саме - щодо розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 22.05.2025р. по 24.05.2025р. у розмірі 4396,05 грн. Після чого, заявою від 26.06.2025р., до початку розгляду справи по суті, позивачем були збільшені позовні вимоги, а саме - включена до них сума недоотриманої заробітної плати у зв'язку з переведенням на нижче оплачувану роботу та загальний розмір позовних вимог визначений у 76 163,42 грн. Заявою від 01.10.2025р. позивачем були збільшені позовні вимоги - включено вимогу щодо відшкодування моральної шкоди у зв'язку з незаконним відстороненням від виконання обов'язків у розмірі 62 193,00 грн. Заявою від 21.10.2025р. позивачем були збільшені позовні вимоги у частині розміру стягнення середнього заробітку за період вимушеного прогулу - остаточна сума визначена у 70 388,88 грн. Після чого, заявою від 24.10.2025р. позивачем було збільшено позовні вимоги до загального розміру суми, що підлягає до стягнення у вигляді 80 566,00 грн.
Присутній у судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 не визнав позовні вимоги, зазначив, що дійсно ОСОБА_1 з 25.02.2022 року, перебуває у трудових відносинах з ПП «Транс Логістік», працюючі на посаді водія автотранспортних засобів. Зазначав, що виходячи з наявності вільних, технічно справних автомобілів та визначенням професійних навичок з їх управління конкретного водія, керівництвом компанії здійснюється закріплення водія за конкретним автомобілем. В 2024 році за ОСОБА_1 був закріплений автомобіль MAN TGM 12.250 д.н.з. НОМЕР_3 , однак, у березні 2025 року, після отримання відомостей керівництвом компанії щодо скоєння ОСОБА_1 низки ДТП, було прийнято рішення про заміну йому транспортного засобу на менш ваговий - Hyundai HD д.н.з. НОМЕР_2 . Щодо доводів позивача про несплату йому заробітної плати за період з березня по квітень 2025 року - відповідачем зазначено про їх невідповідність дійсності, оскільки, згідно табелю, ОСОБА_1 за вказаний період відображений робочий час та здійснено нарахування заробітної плати, а у березні ще й премії. Просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Аналогічні пояснення у удовому засіданні надав представник відповідача ПП «Транс Логістік» адвокат Денисенко В.М.
Суд, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини, що виникли між сторонами.
Відповідно наказу про прийняття на роботу від 25.01.2022 року №15ок, ОСОБА_1 працює водієм автотранспортних засобів у приватному підприємстві «Транс Логістік», що вбачається з відомостей з його трудової книжки.
Відповідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків від 14.10.2025р., ОСОБА_1 за період з січня 2025 року по серпень 2025 року - отримував дохід у вигляді нарахованої заробітної плати за кожен місяць у загальній сумі 158 830,93 грн.
Інших належних та допустимих доказів щодо відсторонення позивача від виконання вищевказаних обов'язків у приватному підприємстві «Транс Логістік» - суду надано не було.
Вирішуючи по суті позовні вимоги ОСОБА_1 , суд виходить з наступного.
Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Зміст права на працю, закріпленого положеннями частин 1 і 2 статті 43 Конституції України, крім вільного вибору праці, включає також відповідні гарантії реалізації цього права. Вільний вибір передбачає різноманітність умов праці, проте сталими (обов'язковими) є гарантії захисту працівника від незаконного звільнення за будь-яких умов праці. Незалежно від підстав виникнення трудових правовідносин держава зобов'язана створювати ефективні організаційно-правові механізми для реалізації трудових правовідносин на рівні закону, а відсутність таких механізмів нівелює сутність конституційних прав і свобод працівника. Не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об'єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватись з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових актів (абзаци перший і п'ятий підпункту 2.2 пункту 2, абзац дванадцятий пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) у справі за конституційною скаргою щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України від 04 вересня 2019 року № 6-р(II)/2019).
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).
Відповідно до частини 1 статті 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 №13 роз'яснено, що якщо буде встановлено, що на порушення ст. 46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв'язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (ст.235 КЗпП).
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов'язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати.
Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили. Працівник має право оскаржити наказ про відсторонення від роботи у встановленому законом порядку.
Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що відсторонення від роботи ОСОБА_1 у березні - квітні 2025 року керівником ПП «Транс Логістік» не відбувалось, оскільки, здійснювалось нарахування йому заробітної плати та відсутній наказ або розпорядження про відсторонення ОСОБА_1 від роботи. При цьому, зміна автотранспорту, на якому працював ОСОБА_1 до березня 2025 року на інший - відображає певний робочий процес, що не можна вважати відстороненням - у сукупності зі сплатою позивачу за цей же період заробітної плати - тому у задоволенні позовних вимог щодо визнання незаконним відсторонення ОСОБА_1 від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - слід відмовити.
Вимоги позивача щодо відшкодування моральної шкоди були подані до суду після початку розгляду справи по суті, тому залишаються без розгляду.
Керуючись ст.ст. 12-13, 81, 141, 247, 258 - 259, 263 - 265, 268, 272 - 273, 354-355 ЦПК України, суд, -
Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до приватного підприємства «Транс Логістік», начальника автоколони №14 приватного підприємства «Транс Логістік» Острікова Олександра Ігоровича про визнання незаконним відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасники справи, які не були присутні у судовому засіданні під час ухвалення судового рішення, мають право подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Писанець Н.В.