Справа №953/6050/22 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження №11-кп/818/2469/25
Категорія: ч.2 ст.111 КК України
09 грудня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові судове провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 20 листопада 2025 року, -
Зміст оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції
Цією ухвалою продовжено строк тримання під вартою обвинуваченій ОСОБА_7 , 1963 року народження, на 60 днів, до 18 січня 2026 року, без визначення розміру застави.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить ухвалу суду скасувати, та змінити запобіжний захід з тримання під вартою на альтернативний запобіжний захід у вигляді застави у мінімальному розмірі, визначеному КПК України.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, прокурором не доведено наявності передбачених ч.1 ст.177 КПК України ризиків:
-переховування від суду, оскільки відсутні докази на підтвердження того, що обвинувачена мала намір чи чинила спробу виїхати за межі населенного пункту за місцем свого проживання;
-знищення, ховання, спотворення будь-якої із речей, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального провадження, оскільки відсутні відомості про те, що обвинувачена намагалась вчинити такі дії, а всі докази наразі перебувають під захистом сторони обвинувачення;
-незаконного впливу на свідків, оскільки обрання обвинуваченій запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту унеможливить будь-який контакт з учасниками справи. Відсутність цього ризику підтверджують показання свідків, які підтверджують відсутність здійснення на них тиску з боку обвинуваченої;
-перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, оскільки позиція обвинуваченої, її належна процесуальна поведінка під час розгляду справи, бажання надавати пояснення свідчать про те, що ОСОБА_7 не має намір вчиняти зазначені дії.
Наголошує, що обвинувачена вже більше 3 років перебуває під вартою, стороною обвинувачення вже втретє змінюється обвинувачення, втретє розгляд справи розпочато спочатку, повторно допитуються свідки, місце знаходження переважної більшості яких невідоме, що призводить до чисельних відкладень судових засідань.
Зазначає, що положення п.6 ст.176 КПК України не є категоричними та обов'язковими з приводу обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо осіб, які підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення, і не військовослужбовцями.
Наголошує, що ОСОБА_7 в 2020 році перенесла оперативне втручання на серці - коронарне стенування, та має ряд супутніх захворювань, потребує постійного нагляду кардіолога і медикаментозного лікування, що неможливо в умовах перебування в СІЗО.
Повідомляє, що ОСОБА_7 раніше не судима, з моменту затримання сумлінно дотримується умов перебування в слідчому ізоляторі, має постійне місце проживання та реєстрації, окрім цього їй та її родині передано в тривале постійне користування житлову квартиру у м. Харкові, де вона може проживати разом з родиною, яка має змогу та намір внести за неї заставу. Постійно проживала з матірю, яка потребує постійного догляду та є інвалідом ІІ групи.
У 2021 році була обрана на посаду секретаря Вільхівської сільської ради, де працює на даний час, з 2015 по 2021 рік працювала на посаді секретаря Кулинічівської сільської ради, з 2015 року є депутатом у с.Кутузівка.
На думку захисника, є підстави стверджувати про відсутність доказів на підтвердження обставин, викладених в обвинувальному акті.
Позиції учасників апеляційного провадження
Прокурор та захисник, належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, в судове засіданняне з'явились, надали клопотання про проведення судового засідання без їх участі.
Обвинувачена, будучи повідомленою належним чином про дату, час та місце судового засідання, заяв чи клопотань про особисту участь в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції не надала.
Тому апеляційний розгляд проведено за їх відсутності.
Мотиви суду апеляційної інстанції
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали судового провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК України.
Згідно ст.178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК України, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі:
1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується;
3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого;
4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців;
5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання;
6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого;
7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого;
8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого;
9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше;
10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення;
11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини;
12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків передбачених ст.177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченої переховуватися від суду або незаконно впливати на інших учасників провадження, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що остання з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій.
Так, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК України, за яке може бути призначено покарання 15 років або довічне позбавлення волі з конфіскацією майна, на що обґрунтовано послався суд першої інстанції у своєму рішенні.
Однак, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням фактичних обставин кримінального провадження, а саме того, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення у сфері злочинів проти основ національної безпеки, а саме: державної зради, вчиненої громадянкою України в умовах воєнного стану та збройної агресії Російської Федерації на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній безпеці України шляхом переходу на бік ворога та надання представникам іноземної держави допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, - на думку колегії суддів, у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства.
При цьому належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачена може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
За таких обставин, посилання захисника на недоведеності існування ризиків, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки існування ризиків в тому числі і втечі від правоохоронних органів та суду об'єктивно вбачається з відомостей, що є наявними у кримінальному провадженні.
Крім того, судом першої інстанції обґрунтовано встановлено наявність ризику впливу на свідків, який полягає у можливості застосування незаконного впливу на них з боку обвинуваченої, оскільки цей ризик продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань та дослідження їх судом.
Слід відзначити, що в ухвалі суду першої інстанції не зазначено про наявність ризику знищення, ховання та спотворення будь-яких речей та документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, а також про наявність ризику перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, а тому посилання захисника в цій частині є безпідставними.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність в даному кримінальному провадженні ризиків, передбачених п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Посилання апеляційної скарги захисника на те, що ОСОБА_7 раніше не судима, з моменту затримання сумлінно дотримується умов перебування в слідчому ізоляторі, має постійне місце проживання, має міцні соціальні зв'язки та матір, яка потребує постійного догляду та є інвалідом ІІ групи, в даному конкретному випадку недостатньо свідчить про належне виконання обвинуваченим своїх процесуальних прав та обов'язків, в разі обрання щодо нього більш м'якого запобіжного заходу.
Крім того належить взяти до уваги, що відповідно до приписів ч.6 ст.176 КПК України, під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою. Отже це є імперативна норма, визначена законодавцем.
З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення та дійшов обґрунтованого висновку про те, що ризики встановленні під час обрання запобіжного заходу на даний час не зменшилися та продовжують існувати.
За таких обставин, колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м'яких альтернативних запобіжних заходів, ніж тримання під вартою без визначення розміру застави, не зможе забезпечити виконання обвинуваченою ОСОБА_7 її процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.
Посилання захисника на існування у ОСОБА_7 ряду захворювань, які потребують постійного нагляду кардіолога і медикаментозного лікування, що неможливо в умовах перебування в СІЗО, то колегія суддів сприймає критично, оскільки стороною захисту не надано доказів на підтвердження неможливості обвинуваченої у зв'язку із захворюванням знаходитись під вартою.
Разом з цим, колегія суддів роз'яснює, що обвинувачена та її захисник не позбавлені процесуальної можливості звернутись із клопотанням до суду першої інстанції щодо проведення судової медичної експертизи для встановлення стану здоров'я обвинуваченої і необхідності отримання відповідного висновку експертів.
Доводи апеляційної скарги захисника про необґрунтованість обставин, викладених в обвинувальному акті із посиланням на окремі докази, колегія суддів вважає неспроможними, оскільки оцінка доказів можлива виключно після проведення судового розгляду під час ухвалення остаточного судового рішення.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 та відсутності підстав для скасування судового рішення за доводами апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 06 травня 2025 року щодо ОСОБА_7 залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.
Звернути увагу адміністрації ДУ «Харківський слідчий ізолятор» на стан здоров'я обвинуваченої і за необхідності забезпечити належне медичне обстеження для встановлення діагнозу та за необхідності проведення необхідного лікування обвинуваченої ОСОБА_7 .
Звернути увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання передбачених ст.28 КПК України розумних строків судового розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий:
Судді: