Справа № 944/5502/24 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/1041/25 Доповідач: ОСОБА_2
08 грудня 2025 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря судових засідань ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові у режимі відео конференції апеляційну скаргу захисника - адвоката ОСОБА_6 на ухвалу Яворівського районного суду Львівської області від 26 листопада 2025 року, якою ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченому за ч. 2 ст. 15, ч.1 ст. 115 КК України, продовжено строк тримання під вартою без визначення розміру застави,
з участю
прокурора ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника - адвоката ОСОБА_6 ,
встановила:
вищевказаною ухвалою задоволено клопотання прокурора Яворівського відділу Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_9 та продовжено обвинуваченому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який зареєстрований та проживаю за адресою: АДРЕСА_1 ,строк тримання під вартою без визначення розміру застави на 60 днів. Строк дії ухвали - з 26 листопада 2025 року до 26 січня 2026 року включно.
На ухвалу суду захисник - адвокат ОСОБА_10 апеляційну скаргу, у якій просить ухвалу суду щодо ОСОБА_7 скасувати.
На підтримання своїх апеляційних вимог захисник покликається на те, суд першої інстанції дійшов безпідставного та помилкового висновку, що ризики, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які стали підставою для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 були доведені прокурором, продовжують існувати та на час розгляду вказаного клопотання не зменшились.
Вважає, що сторона обвинувачення в ході розгляду клопотання про продовження строку тримання під вартою не було надано жодних доказів на обґрунтування ризиків, про які йшлося у цьому клопотанні.
На думку апелянта, доказу незаконного впливу ОСОБА_7 на потерпілого чи будь-якого свідка у даному кримінальному провадженні суду не представлено, адже такі факти не мали місця.
Вказує також, що потерпілий 18.02.2025 року вже був допитаний судом, а допит свідків зафіксовано на технічних носіях інформації.
Окрім цього, звертає увагу, що на утриманні у ОСОБА_7 перебуває його непрацездатна матір ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка є присутньою чи не на кожному судовому засіданні суду першої інстанції, що в свою чергу також свідчить і про міцність його соціальних зв'язків та відповідно спростовує ризик можливості його переховування від суду.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_6 подану апеляційну скаргу підтримали та просили таку задовольнити з мотивів, викладених у ній.
Прокурор ОСОБА_8 проти задоволення апеляційних вимог захисника заперечила.
Заслухавши суддю-доповідача, з'ясувавши позицію сторін кримінального провадження, перевіривши матеріали апеляційної скарги та матеріали контрольного провадження, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Частиною 1 ст. 404 КПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах апеляційної скарги.
Частиною 2 ст. 331 КПК України передбачено, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.
Як вбачається з наданих суду матеріалів, на до Яворівського районного суду Львівської області надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12024141350000584 від 07.08.2024 щодо ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України.
Ухвалою слідчого судді Яворівського районного суду Львівської області від 09.08.2024 обвинуваченому обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення застави, який неодноразово продовжувався.
Підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 та його продовження стала наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема те, що існують підстави вважати, що останній може: переховуватись від суду, оскільки він обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого, за які передбачене покарання на строк від семи до п'ятнадцяти років позбавлення волі, а також існування умов для обвинуваченого ОСОБА_7 в умовах розшуку, можливості його переховування як на території України, так і за її межами (в тому числі на непідконтрольній території).
Також суттєвим є ризик можливого незаконного впливу обвинуваченого на свідків, які не допитані судом безпосередньо.
Крім того, суд першої інстанції при вирішенні питання про обрання обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою врахував особу обвинуваченого, який неодружений, на утриманні малолітніх, неповнолітніх дітей не має, військовослужбовець, однак перебував у СЗЧ, його вік та стан здоров'я, що дозволяє застосування до нього запобіжного заходу, пов'язаного із позбавленням волі.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що з моменту взяття ОСОБА_7 під варту та до моменту вирішення клопотання прокурора, не змінилися обставини, які стали підставою для обрання щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та не змінилася обстановка, яка дає суду підстави вважати, що належну процесуальну поведінку обвинуваченого не зможе забезпечити більш м'який запобіжний захід.
Наведені прокурором у судовому засіданні підстави для обрання обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є належним чином обґрунтовані та вмотивовані, ризики, які слугували підставою для обрання запобіжного заходу під час досудового розслідування, на даний час не змінилися та не зменшилися.
Вирішуючи питання обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 суд першої інстанції належно дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку тримання під вартою для забезпечення виконання покладених на нього процесуальних обов'язків, та вважає, що застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, не пов'язаного з позбавленням волі, про що просить апелянт, не зможе запобігти ризикам кримінального провадження та може негативно відобразитися на здійсненні судового розгляду, в тому числі щодо належного виконання обвинуваченим своїх процесуальних обов'язків.
Відповідно до сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи.
Застосовуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого, визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Твердження захисника про те, що ОСОБА_7 має на утриманні матір - ОСОБА_11 , 1959 р.н., що свідчить про наявність міцних соціальних зв'язків, самі по собі не можуть слугувати підставою для застосування щодо останнього більш м'якого запобіжного заходу, адже наведена обставина не можуть підтверджувати належну процесуальну поведінку обвинуваченого та відсутність ризиків, з якими закон пов'язує можливість застосування або продовження такого запобіжного заходу, як тримання під вартою.
З огляду на викладене, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість застосування виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідивши належним чином всі матеріали провадження та навівши в ухвалі мотиви, на підставі яких прийняв відповідне рішення.
Крім того, згідно з ч. 4 ст. 183 КПК України, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування; злочину, який спричинив загибель людини.
Оскільки в провину ОСОБА_7 ставиться вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, а саме: замах на вбивство потерпілого ОСОБА_12 , а стороною захисту не надано підтвердження наявності медичних застережень щодо перебування обвинуваченого в умовах несвободи, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про недоцільність визначення обвинуваченому застави як альтернативного запобіжного заходу.
За сукупності таких обставин, колегія суддів вважає, що судом правильно обрано обвинуваченому ОСОБА_7 , запобіжний захід у вигляду тримання під вартою, оскільки відсутні підстави вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи, передбачені ст. 176 КПК України, не можуть на даному етапі судового провадження забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, що випливають із ч. 5 ст. 194 КПК України, зокрема, прибувати за кожною вимогою до суду.
Відтак, зазначені в апеляційній скарзі доводи та підстави, з яких сторона захисту просить скасувати ухвалу суду, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду і не є визначеними законом підставами для скасування оскаржуваного рішення.
Ухвала місцевого суду відповідно до вимог статті 370 КПК України, є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому підстав для її скасування колегія суддів не знаходить.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали суду першої інстанції, зі справи не вбачається.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів
постановила :
Апеляційну скаргу захисника - адвоката ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Ухвалу Яворівського районного суду Львівської області від 26 листопада 2025 року, якою ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченому за ч. 2 ст. 15, ч.1 ст. 115 КК України, продовжено строк тримання під вартою без визначення розміру застави, залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий
Судді