Справа № 364/750/25
Провадження № 2/364/421/25
10.12.2025 року, Володарський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Ткаченко О. В.,
за участі секретаря Бондаренко Л.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», ел. пошта: info@kredyt-kapital,com.ua, № тел. 380322429908, адреса: 79029, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького 1, 28 корпус, 4-й поверх, наявний зареєстрований кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС за кодом ЄДРПОУ: 35234236,
представник позивача: адвокатське об'єднання «Апологет», ел. пошта: 2apologet@gmail.com, № тел.: 380753691071, адреса: 79029, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького 1, наявний зареєстрований кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС за кодом ЄДРПОУ: 41557199,
представник АО «Апологет» - адвокат Усенко Михайло Ігорович, ел. пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1 , № тел: НОМЕР_1 , адреса: 79029, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького 1, наявний зареєстрований кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС за кодом ЄДРПОУ: 3239404098,
до ОСОБА_1 , ел. пошта: ІНФОРМАЦІЯ_2 , № тел. НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ,
про стягнення заборгованості за кредитним договором,
В серпні 2025 року представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» звернувся до Володарського районного суду Київської області із позовною заявою до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, посилаючись на наступні обставини.
21.09.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» (надалі - Товариство) та ОСОБА_1 (надалі - Відповідач) укладено Договір про споживчий кредит №8729088 (надалі - Договір), відповідно до умов якого Відповідачу було надано грошові кошти (далі - кредит) у розмірі 14999 грн. на умовах визначених кредитним договором, а Позичальник зобов'язався повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом на умовах та в терміни, що визначений Договором.
Товариство свої зобов'язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначеними умовами кредитного договору.
Відповідач, у свою чергу, не виконав умов кредитного договору.
У порушення вимог ст. ст. 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач не виконав свої зобов'язання у зв'язку з чим утворилась заборгованість.
Згідно умов кредитного договору кошти кредиту надаються у безготівковій формі шляхом їх перерахування Кредитодавцем на Позичальника.
Даний кредитний договір укладений відповідно до вимог чинного законодавства у електронній формі.
Станом на дату подання позову заборгованість Відповідача перед Позивачем становить 45415,80 грн. з яких: заборгованість за тілом кредиту - 14999,00 грн.; заборгованість за процентами - 21867,37 грн.; заборгованість за комісією - 1049,93 грн.; заборгованість за штрафом - 7499,50 грн.
31.01.2020 року ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», керуючись главою 47 ЦК України, уклали Договір відступлення прав вимоги №46-МЛ (договір додається). Згідно вищевказаного Договору, та у відповідності до ст. 512 ЦК України, ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу Нового Кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «Мілоан», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором №8729088 від 21.09.2019 року.
Саме тому, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №8729088 від 21.09.2019 року в загальному розмірі 45415,80 грн. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» та сплачений судовий збір в розмірі 2 422,40 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 8000,00 грн.
Ухвалою Володарського районного суду Київської області від 22.09.2025 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін про дату та час розгляду справи без їх виклику за наявними у справі матеріалами. Відповідачу роз'яснено право подавати заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзив на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, а також наслідки ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, зокрема право суду вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Представник позивача в своїй позовній заяві просив про розгляд справи за його відсутності.
07.10.2025 року представник відповідача надав відзив на позовну заяву в якій зазначив, що Пунктом 1.1. Кредитного договору №8729088 від 21.09.2019 року передбачено, що Позикодавець зобов'язується на умовах визначених цим Договором, на строк визначений п. 1.3. Договору надати Позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі визначеній у п. 1.2. Договору (далі - кредит), а Позичальник зобов'язується повернути Позикодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі - плата) у встановлений п.1.4. Договору термін та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені Договором.
Згідно пункту 1.3. Кредитного договору - кредит надається на 30 днів з 21.09.2019 року.
В пункті 1.4. Кредитного договору передбачено, що термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом: 21.10.2019 року.
За умовами пункту 1.5. Кредитного договору, сукупна вартість кредиту складає 5774,62 грн в грошовому виразі або 468,00 відсотків річних у процентному значенні, і включає в себе складові, визначені у п.п. 1.5.1-1.5.2 Договору. Сукупна вартість кредиту розрахована виходячи з припущення, що Кредитний договір залишиться чинним протягом погодженого строку та що Позикодавець та Позичальник виконають свої обов'язки на умовах та у строки, визначені в цьому Договорі.
Пунктами 1.5.1. та 1.5.2. визначається комісія за надання кредиту: 1049,93 грн, яка нараховується за ставкою 7,00 процентів від суми кредиту одноразово та проценти за користування кредитом: 4724,69 грн, які нараховуються за ставкою 1,05 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Тип процентної ставки за цим Договором: фіксована.
Таким чином, згідно умов Кредитного договору Сторонами було погоджено, що кредит надається на строк 30 днів: з 21.09.2019 року по 21.10.2019 року.
Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.
Представник Відповідач зазначає, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
Загальна сума нарахованих процентів за Кредитним договором, з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 5 квітня 2023 року за справою №910/4518/16 може складати суму не більше 4725,70 (чотири тисячі сімсот двадцять чотири гривні 70 копійок). Окрім цього, як зазначено у Відомості про щоденні нарахування та погашення, Відповідач сплатив частину нарахованих процентів 29.09.2019 року в розмірі 1259,92 грн; 20.11.2019 року в розмірі 923,94 грн. Тобто, сума несплачених Відповідачем нарахованих процентів складає: 4724,70-1259,92-923,94=2540,84 (дві тисячі п'ятсот сорок гривень 84 копійки).
В свою ж чергу, представник відповідача вказує, що Позивач в порушення норм законодавства нарахував Відповідачу суму процентів в розмірі 21867,37 грн, що перевищує тіло кредиту та не відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду від 5 квітня 2023 року за справою №910/4518/16 і порушує норми статтей 625, 1048, 1050 Цивільного кодексу України.
Представник відповідача вказує, що Позивач, порушуючи законодавство, ймовірно цілеспрямовано ввів в оману Відповідача через його необізнаність надавши йому Графік розрахунку до Кредитного договору в якому зазначено, що сума до сплати за Кредитним договором складає загалом 20773,62 грн, при цьому не надавши йому альтернативного графіку розрахунку, який би містив хоча б схожий графік та суму, яку вказав Позивач в своїй позовній заяві.
Також, вказує, що опираючись на п. 5 ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» зрозуміло, що пункти Кредитного договору які містять положення про зобов'язання Відповідача сплатити непропорційно велику суму компенсації у разі невиконання ним зобов'язань є несправедливими. З урахуванням даного пункту статті 18 максимальна сума компенсації може складати 50% від суми отриманих коштів, тобто: 14 999,00/2=7499,20 грн. А з урахуванням сплачених Відповідачем коштів.
29.09.2019 року в розмірі 1 259,92 грн; 20.11.2019 року в розмірі 923,94 грн, сума компенсації за Кредитним договором не може бути більша за: 7499,20-1259,92-923,94=5 315,34 (п'ять тисяч триста п'ятнадцять гривень 34 копійки).
29.09.2019 року з Відомості про щоденні нарахування та погашення, 29.09.2019 Кредитором було нараховано, а Відповідачем сплачено комісію за управління та обслуговування кредиту в розмірі 1949,87 грн;
05.11.2019 року Кредитором було нараховано, а Відповідачем сплачено комісію за управління та обслуговування кредиту в розмірі 1 949,87 грн;
20.11.2019 року Кредитором було нараховано, а Відповідачем сплачено комісію за управління та обслуговування кредиту в розмірі 1 049,92 грн. Загалом, Кредитором було нараховано, а Відповідачем сплачено комісії за управління та обслуговування кредиту в сумі 4 949,66 (чотири тисячі дев'ятсот сорок дев'ять гривень 66 копійок).
Проте, ні в Кредитному договорі, ні в Правилах надання фінансових кредитів товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» (в редакції від 17.07.2019 року) не передбачено такого виду платежу як комісія за управління та обслуговування кредиту.
В додатках до позову Позивач надає копію платіжного доручення 248948 від 21.09.2019 року здійснена ТОВ «Мілоан» та підписана генеральним директором ТОВ «Мілоан» О.В. Вініченко.
Проте, вважаємо, що дане платіжне доручення не може бути належним та допустимим доказом здійснення перерахування коштів від ТОВ «Мілоан» на банківський рахунок Відповідача з тієї причини, що на платіжному дорученні відсутня відмітка банку про проведення цієї банківської операції. За порівняння можна взяти, також, додаток до позову - платіжне доручення №17506 від 31.01.2020 року у відповідності з яким, Позивач здійснив оплату на ТОВ «Мілоан» за відступлення прав вимоги. На ньому чітко видно відмітку «проведено банком, 31.01.2020 року». На платіжному дорученні 248948 від 21.09.2021 року такої відмітки немає. Окрім цього не зазначено будь - якої уточнюючої інформації щодо того чи проведено платіж, час проведення, інформації про зарахування коштів на рахунок Відповідача. Таким чином, з платіжного доручення 248948 від 21.09.2019 року не можна зробити однозначний висновок про перерахунок кредитних коштів на рахунок Відповідача.
З урахуванням вищевказаного відповідач вважає, що позов Позивача до Відповідача не підлягає задоволенню та керуючись ст. 178 Цивільного процесуального кодексу України.
09.10.2025 року представник позивача надав до суду відповідь на відзив в якому зазначив, що ОСОБА_1 свідомо звернувся до ТОВ «Мілоан» з метою отримання кредитних коштів та згідно умов договору підтвердив, що повністю розуміє всі умови договору, свої права та обов'язки за договором і погоджується з ними та прийняв на себе зобов'язання сплатити отримані кошти згідно умов кредитного договору.
Враховуючи положення чинного законодавства України про принцип свободи договору, Відповідач мав можливість не вступати у кредитні відносини із кредитором, якщо дійсно вважав встановлення типу процентної ставки несправедливою умовою, натомість Відповідач погодив зі своєї сторони такі умови договору, підписавши його зміст без будь-яких застережень. Підписавши кредитний договір, Відповідач засвідчив, що погодився на отримання у кредит коштів саме на умовах, що визначені договором, що свідчить про свідоме визнання Відповідачем умов договору, в тому числі й оспорюваних.
Підсумовуючи, слід зауважити, що Відповідач не виконав взяте на себе зобов'язання ні перед первісним кредитором (ТОВ «Мілоан») ні перед новим кредитором ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», у зв'язку з чим ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» вимушене було звернутись із позовом до відповідача про стягнення заборгованості у судовому порядку з метою захисту та поновлення порушених прав, а саме повернення кредитних коштів, відсотків у зв'язку із неналежним виконанням позичальником зобов'язання за кредитним договором. У підсумку, вважаємо, що вимоги, викладені у відзиві на позовну заяву не підлягають задоволенню, оскільки є безпідставними та суперечать факту укладення договору та погодження Відповідача з умовами кредитного договору.
Загальна заборгованість станом на дату подання позову заборгованість за процентами становить 45415,80 грн. Позичальник зобов'язався повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом. Відповідно п. 1.5.2. Проценти за користування кредитом: 4724,69 грн., які нараховуються за ставкою 1.05% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Відповідно до п. 1.6 Договору Стандартна (базова) процентна ставка становила 1,50% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування.
Так, у п. 1.3 Кредитного договору зазначається, що кредит надається строком на 30 днів з 21.09.2019 року.
Відповідно до п. 1.5.2. Договору, проценти за правомірне користування кредитом нараховуються за процентною ставкою 1,05% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Відповідно до п. 2.2.2. нарахування процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату фактичного повернення кредиту (включно) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування, у урахуванням особливостей п. 2.2.3. Договору.
Відповідно до п. 1.4 Договору, термін повернення крелиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом: 21.10.2019 року, проте Відповідач свого зобов'язання не виконав та у зазначений строк кошти не повернув. А отже, після спливу зазначеного строку проценти нараховувались за неправомірне користування кредитом. Так, п. 2.2.3. Договору зазначено, що проценти нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена п. 1.6. Договором, яка є незмінною протягом всього строку фактичного користування кредитом Позичальником, включаючи строк, що настає за терміном повернення кредиту, визначеним п. 1.4., якщо Позичальник всупереч умовам цього Договору продовжує користуватись кредитом.
Якщо визначена п. 1.5.2. процентна ставка є нижчою від стандартної ставки, то у випадках невиконання Позичальником умов цього Договору щодо своєчасного повернення кредиту та сплати всіх платежів, проценти з дня наступного за днем визначеним п. 1.4. продовжують нараховуватись за базовою ставкою згідно п. 1.6. Договору. Так, за п. 1.6. Договору, стандартна процентна ставка за користування кредитом становить 1,50% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.
Таким чином, позивач вказує, що нарахування процентів є правомірним і відповідає умовам Кредитного договору та Правил надання фінансових кредитів, які були погоджені Позичальником при укладенні договору, а також відображається у відомості про нарахування. Застосування стандартної (базової) ставки у випадку продовження користування кредитом після первісного строку є договірною умовою, яка не суперечить законодавству про споживче кредитування. Позивач також звертає увагу на відсутність доказів, які б підтверджували те, що на момент укладення кредитного договору звернення до первісного кредитора із заявою про надання роз'яснень незрозумілих умов договору, або за додатковою інформацією щодо
умов кредитування, а також з пропозицією про внесення будь-яких змін до запропонованої редакції договору, тим самим фактично погодився із всіма умовами такого договору, в тому числі з тими, що на даний час оспорює.
Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
В порядку ч. 2 ст. 247 ЦПК України розгляд справи здійснюється судом без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.
Суд, дослідивши матеріали справи, відзив відповідача та зеперечення на відзив позивача, приходить до наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Судом встановлені наступні обставини та спірні їм правовідносини.
Встановлено, що 21.09.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено Договір про споживчий кредит №8729088, відповідно до умов якого Відповідачу було надано грошові кошти у розмірі 14999 грн. на умовах визначених кредитним договором.
Згідно п. 7.1. кредитного договору цей Договір, що складається з Правил та індивідуальної частини (з додатком №1), набуває чинності з моменту його укладення в електронній формі, а права та обов'язки сторін, що ним обумовлені, з моменту отримання кредиту, який визначається згідно Правил та відповідно до способу надання кредиту, визначеному у п. 2.1 цього Договору. Строк дії цього Договору складає період, що обчислюється з моменту його укладення і до моменту повного фактичного виконання сторонами своїх зобов'язань. Сторони домовились, що повне виконання зобов'язань повинно відбутись не пізніше дати встановленої п.1.4 Договору.
Станом на дату подання позову заборгованість Відповідача перед Позивачем становить 45415,80 грн., а саме: заборгованість за тілом кредиту - 14999 грн.; заборгованість за процентами - 21867,37 грн.; заборгованість за комісією - 1049,93 грн.; заборгованість за штрафом - 7499,50 грн.
31.01.2020 року ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», керуючись главою 47 ЦК України, уклали Договір відступлення прав вимоги №46-МЛ (договір додається). Згідно вищевказаного Договору, та у відповідності до ст. 512 ЦК України, ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу Нового Кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «Мілоан», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором №8729088 від 21.09.2019 року (докази додаються).
Заборгованість Відповідача перед Позивачем становить 45415,80 грн., а саме: заборгованість за тілом кредиту - 14999 грн.; заборгованість за процентами - 21867,37 грн.; заборгованість за комісією - 1049,93 грн.; заборгованість за штрафом - 7499,50 грн.
Даний кредитний договір укладений відповідно до вимог чинного законодавства у електронній формі, що підтверджується Довідкою про ідентифікацію.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягни згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.
В ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електрону комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 Закону України «Про електрону комерцію», є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 Закону України «Про електрону комерцію»; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 Закону України «Про електрону комерцію»; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею. (ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частина 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправления (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправления (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправления (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Також, відповідно до ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
З врахуванням викладеного, лише наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис».
Також, приписами ст. 12 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», передбачено поняття «підпис у сфері електронної комерції». Так, якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Згідно ст. 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Згідно ст. 642 ЦК України - відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 (позика) цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Згідно ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Перша судова палата Касаційного цивільного суду у своїй правовій позиції у Постанові № 61-20799св19 по справі № 561/77/19 від 16.12.2020 щодо належності та законності підписання кредитних договорів за допомогою одноразового ідентифікатора зазначає: «Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).
Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).
Відповідно до частини третьої статті Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа....»
Сторони узгодили розміри кредиту, грошову одиницю, в якій надано кошти, строки та умови користування ними, у договорі передбачено умови та строки нарахування відсотків, що свідчить про ознайомлення позичальника зі всіма істотними умовами договору та про наявність волі відповідача для укладення договору надання грошових коштів у позику в електронній формі, на погоджених умовах, шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Договір укладений між сторонами в електронній формі має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, що відповідно до домовленості є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису), без здійснення входу відповідачем на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету договір між відповідачем та кредитором не було б укладено.
Наведене узгоджується з правовим висновком, сформованим у постановах Верховного Суду від 12 січня 2021 року № 524/5556/19, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, від 23 березня 2020 року № 404/502/18.
Отже, судом встановлено факт укладання відповідачем вищевказаного договору про споживчий кредит в електронній формі та підписанням договору з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». Як вбачається з матеріалів справ, позивач виконав взяті на себе зобов'язання, відповідач в свою чергу, не виконує зобов'язання за вищевказаним договором у зв'язку з чим має заборгованість з повернення тіла кредиту, відсотків, що передбачено умовами укладеного договору.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно ст. 642 ЦК України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
Отже, підписання Договору про споживчий кредит №8729088 від 21.09.2019 року, свідчить про те, що відповідачу всі умови даного договору цілком зрозумілі і він вважає їх справедливими по відношенню до нього.
Вказаний договір був прочитаний та підписаний сторонами.
Оскільки відповідач підтвердив свою згоду та погодився з усіма умовами вищевказаного договору, підписавши його, а тому зазначені умови були прочитані, з якими погодилися сторони.
Таким чином, своїми підписами сторони письмово підтвердили та закріпили те, що вони діяли свідомо, були вільні в укладенні договору, вільні у виборі контрагента та умов договору.
Отже, сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203св20), від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20) від 22 листопада 2021 року у справі № 234/7719/20 (провадження № 61-154св21). Тобто судова практика у цій категорії справ є незмінною.
Такої правової позиції дотримується і Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 17 січня 2022 року в справі № 234/7723/20, провадження № 61-6379св21.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав.
Позичальник зобов'язаний, відповідно до ст. 1049 ЦК України, повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплачені відсотки.
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Встановлено, що у зв'язку з невиконанням взятих на себе зобов'язань, відповідач має заборгованість.
Таким чином, станом на дату подання позовної заяви заборгованість відповідача перед позивачем становить 45415,80 грн. грн.
Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (п.1 ч.1 ст. 512 ЦК України).
Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення (ч. 1 ст. 517 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 р. у справі № 910/1755/19, у зв'язку із заміною кредитора в зобов'язанні, саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора.
Таким чином, за договором факторингу фактор передає грошові кошти клієнту, за що отримує право вимоги за грошовим зобов'язанням боржника та плату за надані грошові кошти, а клієнт отримує грошові кошти, за що передає право вимоги до боржника та сплачує плату за отримані кошти.
Такий правовий висновок Верховний Суд виклав у постановах: від 14 лютого 2018 року у справі № 756/668/15-ц (провадження № 61-153св18) та від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18).
Відтак позивач довів належними та достатніми доказами, що зазначена заборгованість дійсно має місце та що вона виникла саме внаслідок порушення відповідачем умов договору позики.
Щодо розміру заборгованості за наданим кредитом, суд зазначає наступне.
Сума отриманого кредиту становить 14999,00 грн. строк дії договору 30 днів. Відсотки за користування кредитом становлять 4724, 69 грн., які нараховуються за ставкою 1,05 від фактичного залишку кредиту за кожень день строку користування кредитом.
Таким чином заборгованість за кредитним договором становить 14999,00 грн. заборгованість по тілу, 4724, 69 грн. відсотки за користування кредитом.
Нарахування відсотків поза межами строку дії договору є безпідставними, тому суд не вбачає підстав для стягнення відсотків нарахованих після 21.09.2019 року.
Суд вважає, що підстав для стягнення з відповідача комісії за вказаними договором, немає виходячи з наступного.
10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин 1, 2, 5статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст.1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з ч. 2ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту, однак вказаний Закон розмежовує платність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин 1 та 2 статті11, частини 5 статті12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті11, частини п'ятої статті12 Закону України «Про споживче кредитування».
Схожі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження № 61-4202сво22), постановах Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 755/11636/21 (провадження № 61-7098св22), від 08 лютого 2023 року у справі № 168/349/20 (провадження № 61-2223св21), від 16 листопада 2022 року у справі № 755/9486/21 (провадження № 61-5581св22).
Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).
Нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов'язків.
Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу /набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає.
Такі висновки зроблені в постанові Верховного Суду від 08 лютого 2023 року у справі №359/12165/14-ц.
Виходячи зі змісту вищенаведених норм, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як обслуговування кредитної заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку.
Договором передбачено комісію за обслуговування кредитної заборгованості, зокрема, за надання довідок щодо стану заборгованості, тобто фактично встановлено плату позичальника
за надання інформації щодо його кредиту, безоплатність надання якої прямо передбачена частиною першою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування».
Оскільки позичальнику встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, положення кредитних договорів щодо обов'язку позичальниці щомісячно сплачувати комісію за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемними.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 25 січня 2023 року у справі № 752/4008/20, провадження № 61-11866св21 за позовом особи до ПАТ «ПУМБ» про визнання договору недійсним.
Таким чином, включення банком до суми заборгованості за договором складової заборгованості за комісією є необґрунтованим. З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за комісією задоволенню не підлягають.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (пункт3 частини першої статті 611 ЦК України).
Відповідно до положень статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Разом з тим, 17.03.2022 набрав чинності Закон України від 15.03.2022 №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», яким Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 18, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Отже, наведені положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України стосуються правовідносин, що виникли з договору позики та/або кредитного договору, за умовами яких позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем).
Загальновідомо, що Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05:30 год. 24.02.2022, який неодноразово продовжувався й діє дотепер.
З огляду на це та враховуючи, що Відповідачу було нараховано штраф за договором №872908, що відповідно, підлягав виконанню у період дії воєнного стану, тому такі кошти підлягають списанню кредитодавцем/позикодавцем на підставі імперативної вимоги пункту18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, а тому позовні вимоги у частині стягнення неустойки за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов'язання в розмірі 7499,50 грн., не підлягають задоволенню.
А тому суд оцінивши надані сторонами докази вважає, що позов підлягає частковому задоволення і з відповідача на користь позивача необхідно стягнути заборгованість по кредитному договору від 21.09.2019 №8729088 в розмірі 19723,69 грн., з яких: 14999,00 грн. заборгованість за кредитом; 4724,69 грн. заборгованість за процентами.
Відповідно до частини 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно пункту 1 частини 3 статті 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 141 ч. 1 та ч. 2 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це заяву.
При зверненні до суду з вищевказаними вимогами позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 2422,00 грн. та витрати на надання правової допомоги в розмірі 8000 грн. (що стверджено: Договором про надання правової допомоги №0107, з урахуванням долученого до справи Акту №1404 наданих послуг від 05.08.2025 року, детального опису наданих послуг до Акту №1404 за договором про надання правової (правничої) допомоги №0107 від 01.07.2025 року.
Відповідно до ст. 246 ЦПК України, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов 'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Саме тому, в позовних вимогах, щодо витрат на професійну правничу допомогу слід відмовити, оскільки на підтвердження понесених витрат на правову допомогу не надано документів, які свідчать про оплату гонорару в розмірі 8000,00 грн, пов'язаного з наданням правової допомоги, і оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки). Відтак, зазначені витрати не мають документального підтвердження та не доведені.
При зверненні до суду з вказаним позовом, позивачем були понесені судові витрати у сумі 2 422,40 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи Платіжною інструкцією № 17378 від 19.08.2025 року.
Зазначена сума судового збору була сплачена враховуючи те, що позовна заява позивачем була подана до суду в електронному вигляді з використанням підсистеми ЄСІТС «Електронний суд», то у відповідності до ЗУ «Про судовий збір», застосовується понижуючий коефіцієнт 0,8, що узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом в ухвалах від 14.12.2021р. у справі № 9901/454/21, від 31.01.2022р. у справі № 316/356/20, від 03.02.2022р. у справі № 300/1617/21, від 14.02.2022р. у справі № 560/4216/21, від 15.02.2022р. у справі № 560/8629/21.
Згідно ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тому судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у розмірі (43,43 %) - 1052,04 грн.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 16, 203, 526, 530, 599, 610, 625, 626, 627, 628, 629, 638, 1048, 1049, 1054 Цивільного кодексу України та керуючись ст. ст. 2, 5, 12, 13, 19, 28, 76, 77, 79, 80, 81,89, 133,141,187,211, 247, 263-265, 273, 274, 354 ЦПК України, Законом України «Про електронну комерцію», Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», Законом України «Про споживче кредитування», п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», Законом України «Про судовий збір», суд,-
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , дата народженя: ІНФОРМАЦІЯ_3 ; адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» (за реквізитами: код ЄДРПОУ 35234236, НОМЕР_4 , банк отримувача - АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК», місце реєстрації - 79029, м. Львів, вул. Смаль - Стоцького, 1, 28 корпус, 4-ий поверх) заборгованість за кредитним договором №8729088 від 21.09.2019 року в загальному розмірі 19723,69 грн. та сплачений судовий збір в сумі 1052,04 грн.
В іншій частині позовних вимог, щодо витрат на професійну правничу допомогу - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається учасниками справи протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду або через Володарський районний суд Київської області.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 10.12.2025 року.
Суддя О. В. Ткаченко