18 листопада 2025 року місто Київ
справа № 361/5566/17
апеляційне провадження № 22-ц/824/12455/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача - Головачова Я.В.,
суддів: Нежури В.А., Невідомої Т.О.,
за участю секретаря судового засідання: Приходька Р.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу акціонерного товариства "УкрСиббанк", подану представником Агабалаєвою Яною Валеріївною, на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області у складі судді Василишина В.О. від 21 листопада 2023 року у справі за позовом акціонерного товариства "УкрСиббанк" до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , про звернення стягнення на предмет іпотеки,
Короткий зміст позовних вимог
13 вересня 2017 року акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі - АТ "УкрСиббанк") звернулося до суду з позовом, у якому просило в рахунок погашення заборгованості, що виникла внаслідок невиконання ОСОБА_2 зобов'язань за кредитним договором від 27 квітня 2007 року № 11149352000, звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , та належить ОСОБА_1 , встановивши спосіб реалізації предмету іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження з дотриманням вимог Закону України від 5 червня 2003 року № 898-IV "Про іпотеку" (далі - Закон про іпотеку) за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки майна, здійсненої суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії проведення виконавчих дій.
Позовна заява мотивована тим, що між банком та ОСОБА_2 укладено договір про надання споживчого кредиту від 27 квітня 2007 року та додаткову угоду від 30 січня 2009 року. Відповідно до умов кредитного договору банк надав позичальнику кредит у розмірі 30 000 доларів США, а останній зобов'язався повертати наданий кредит у терміни та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту до 27 квітня 2014 року.
За користування кредитними коштами позичальник зобов'язався сплатити проценти в розмірі 13 % річних. Сторони домовилися, що за умовами договору може бути встановлений новий розмір процентної ставки. Проценти нараховуються на суму кредитних коштів, що фактично надані банком і які ще не повернуті.
Додатковою угодою від 30 січня 2009 року до кредитного договору внесені зміни щодо продовження строку повернення кредиту до 29 квітня 2024 року та змінено схему погашення кредиту. Позичальник зобов'язався повертати кредит та сплачувати плату за кредит шляхом щомісячної сплати ануїтетних платежів у розмірі 315,00 доларів США 28 числа кожного місяця. Сторони також домовилися, що для ідентифікації кредитного договору можуть застосовуватися як номер договору, зазначений під час його укладення, а саме № 11149352000, так і реєстраційний номер договору в системі обліку банку, а саме № 11410743000.
В забезпечення виконання кредитних зобов'язань позичальника 27 квітня 2007 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, відповідно до якого вона передала в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 та належить їй на праві приватної власності.
Позичальник не виконував своїх обов'язків за кредитним договором належним чином, внаслідок чого станом на 17 серпня 2017 року виникла заборгованість за кредитним договором від 27 квітня 2007 року, яка складала: за кредитом та процентами - 53 173,05 доларів США та за пенею - 245 747 грн 21 коп.
Банк направляв позичальнику та майновому поручителю вимоги про усунення порушень кредитного договору з попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки, однак вимоги залишилися незадоволені.
5 березня 2020 року АТ "УкрСиббанк" подало до суду заяву про зменшення позовних вимог, в якій просило з метою погашення заборгованості, що виникла внаслідок невиконання ОСОБА_2 зобов'язань за кредитним договором від 27 квітня 2007 року № 11149352000 у розмірі - 41 086,42 доларів США (заборгованість за кредитом - 22 497,47 доларів США, за процентами - 18 588,95 доларів США), пені в розмірі - 44 007 грн 53 коп. (пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом - 7 001 грн 40 коп., пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами - 37 006 грн 13 коп.), а також судових витрат у розмірі - 24 082 грн 90 коп., звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , та належить на праві власності ОСОБА_1 , встановивши спосіб реалізації предмету іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, з дотриманням вимог Закону про іпотеку за початковою ціною на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки майна, здійсненої суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 21 листопада 2023 року у задоволенні позову АТ "УкрСиббанк" відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що банк в односторонньому порядку змінив умови договору та зобов'язання щодо строку його дії шляхом направлення досудової вимоги про усунення порушення. 29 вересня 2014 року банк звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 усієї заборгованості, включивши до загальної суми заборгованості заборгованість за кредитом у розмірі 22 497,47 доларів США, заборгованість за процентами - 18 588,92 доларів США, пеню за несвоєчасне погашення заборгованості - 6 841 грн 58 коп., пеню за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами - 36 317 грн 40 коп. Після цього банк не мав права здійснювати додаткові нарахування. З цим позовом банк звернувся до суду 14 вересня 2017 року та з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог просив звернути стягнення на предмет іпотеки на погашення заборгованості, у яку включив заборгованість за кредитом - 22 497,47 доларів США, заборгованість за процентами - 18 588,95 доларів США, пеню за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом - 7 001 грн 40 коп. та пеню за несвоєчасне погашення заборгованості за відсотками - 37 006 грн 13 коп., що є недопустимим. Крім того, рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 6 квітня 2015 року, яке набрало законної сили, відмовлено в задоволенні позовних вимог банку про стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 заборгованості за договором про надання споживчого кредиту від 27 квітня 2007 року № 11149352000 у зв'язку з чим банк втратив можливість примусового стягнення вказаної заборгованості. Тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог АТ "УкрСиббанк" про звернення стягнення на предмет іпотеки для погашення визначеної заборгованості за кредитним договором у зв'язку з їх необґрунтованістю.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та її узагальнені доводи
У поданій апеляційній скарзі АТ "УкрСиббанк", посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Скаржник зазначає, що суд першої інстанції належним чином не дослідив умови кредитного договору щодо порядку зміни кінцевого строку кредитування за договором та не встановив моменту початку перебігу позовної давності, як наслідок дійшов помилкового висновку, що після зміни строку виконання основного зобов'язання банк не мав права нараховувати проценти та пеню.
Судом неправильно застосовано положення частини 4 статті 267 ЦК України, не враховано правові висновки Верховного Суду про застосування даної норми закону в подібних правовідносинах.
Вказує, що пред'явлення банком досудової вимоги позичальнику потягло за собою зміну кінцевого терміну виконання основного зобов'язання та встановлення нового терміну (24 вересня 2014 року) і саме з цієї дати почався перебіг позовної давності, який не закінчився, оскільки з даним позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки банк звернувся 13 вересня 2017 року.
Судом належним чином не встановлено складу кредитної заборгованості, на стягнення якої претендує банк за рахунок звернення стягнення на предмет іпотеки.
Зауважує, що суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для нарахування передбачених договором процентів та пені до повного погашення заборгованості за кредитом, з огляду на те, що банк змінив строк кредитування на 24 вересня 2014 року. Однак, суд першої інстанції не врахував, що під час нового розгляду справи банком 5 березня 2020 року подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, а саме про звернення стягнення на предмет іпотеки з метою погашення заборгованості, яка виникла станом на 24 вересня2014 року. На підтвердження суми заборгованості до заяви про зменшення позовних вимог долучено відповідний розрахунок заборгованості станом на 24 вересня 2014 року, який відповідачем не спростовано.
Постановою Київського апеляційного суду від 10 вересня 2024 року апеляційну скаргу АТ "УкрСиббанк" залишено без задоволення, рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 21 листопада 2023 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 7 травня 2025 року постанову Київського апеляційного суду від 10 вересня 2024 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти її задоволення.
ОСОБА_2 відзив на апеляційну скаргу не подав.
Позиція учасників справи, які з'явилися в судове засідання
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду залишити без змін.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися про дату, час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином. З урахуванням положень частини 2 статті 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Судом установлено, що 27 квітня 2007 року між АКІБ "УкрСиббанк" (з 21 грудня 2009 року - ПАТ "УкрСиббанк") та ОСОБА_2 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11149352000 (у системі обліку банку договір № 11410743000), з додатковою угодою від 30 січня 2009 року № 1.
Банк надав позичальнику кредит (грошові кошти) в розмірі 30 000,00 доларів США, а позичальник зобов'язався повертати наданий кредит у повному обсязі в терміни та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту, згідно з додатком № 1 до договору, але в будь-якому випадку повернути кредит у повному обсязі не пізніше 27 квітня 2014 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту (пункти 1.1, 1.2 кредитного договору).
За користування кредитними коштами позичальник зобов'язався сплатити проценти в розмірі 13 % річних. Сторони договору домовилися, що може бути
встановлений новий розмір процентної ставки. Проценти нараховуються на суму кредитних коштів, що фактично надані банком і які ще не повернуті останнім у власність банку (пункт 1.3 кредитного договору).
В забезпечення виконання кредитних зобов'язань позичальника, відповідно до договору іпотеки від 27 квітня 2007 року № 53526, ОСОБА_1 як майновий поручитель ОСОБА_2 передала в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 , та належить ОСОБА_1 на праві приватної власності.
30 січня 2009 року додатковою угодою № 1 до кредитного договору внесені зміни щодо продовження строку повернення кредиту до 29 квітня 2024 року та змінено схему погашення кредиту. Позичальник зобов'язався повертати кредит та сплачувати плату за кредит шляхом щомісячної сплати ануїтетних платежів у розмірі 315,00 доларів США 28 числа кожного місяця.
У червні 2017 року АТ "УкрСиббанк" надіслав позичальнику ОСОБА_2 та майновому поручителю ОСОБА_1 вимогу в порядку статті 35 Закону України "Про іпотеку".
6 квітня 2015 року рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області у справі № 361/7865/14 відмовлено в задоволенні позовних вимог ПАТ "УкрСиббанк" до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту від 27 квітня 2007 року № 11149352000 за період з 27 квітня 2007 року до 28 серпня 2014 року в розмірі 44 193,37 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України становило 613 888 грн 95 коп. За тілом кредиту - 22 497,47 доларів США, 18 588,92 доларів США - за процентами, 492,52 долари США - пеня за несвоєчасне повернення кредиту, 2 614,46 доларів США - пеня за несвоєчасну сплату процентів за кредитом.
Зазначеним рішенням суду встановлено, що починаючи з лютого 2010 року відповідач ОСОБА_2 не виконував своїх зобов'язань щодо повернення коштів за кредитним договором, але представник ПАТ "УкрСиббанк" направив вимогу на адресу відповідачів 14 серпня 2014 року, а до суду звернувся лише 29 вересня 2014 року, тобто з пропуском трирічного строку давності, що є підставою для відмови в задоволенні позову.
Вказане рішення суду набрало законної сили 17 квітня 2015 року та суди вважали його преюдиційним для справи, яка переглядається.
Станом на 17 серпня 2017 року заборгованість за кредитним договором від 27 квітня 2007 року № 11149352000 (у системі обліку банку договір № 11410743000) становить: за кредитом і процентами - 53 173,05 доларів США та пенею - 245 747 грн 21 коп., а саме: 22 497,47 доларів США - заборгованість за кредитом, зокрема прострочена заборгованість у розмірі 7 024,41 доларів США, 30 675,58 доларів США - прострочена заборгованість за процентами, 44 472 грн 76 коп. - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, нарахована з 17 серпня 2016 року до 17 серпня 2017 року, 201 274 грн 45 коп. - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами, нарахована з 17 серпня 2016 року до 17 серпня 2017 року.
Позиція суду апеляційної інстанції
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення в цій частині, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша, друга статті 5 ЦПК України).
У частині першій статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Виконання зобов'язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).
Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 7 Закону про іпотеку, за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
Частинами першою, третьою статті 33 Закону про іпотеку визначено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Згідно з положенням статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Пропуск позовної давності є однією із підстав для відмови в задоволенні позову та застосовується виключно у разі обґрунтованості позовних вимог.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12 виснувала, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги, згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом
припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
У постановах Верховного Суду від 13 лютого 2019 року в справі № 335/8855/15, від 9 грудня 2019 року в справі № 357/5125/16-ц, від 5 листопада 2020 року в справі № 466/7784/13, від 2 червня 2021 року в справі № 201/2296/18, від 8 вересня 2021 року в справі № 750/10899/19, від 30 червня 2022 року в справі № 947/25785/19, від 22 лютого 2023 року в справі № 759/11628/14-ц зазначено, що пред'явленням дострокової вимоги про повернення кредиту змінюється кінцевий строк кредитування.
Наявність самого судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором за наведеними вище положеннями законодавства не є підставою для припинення грошового зобов'язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року в справі № 921/107/15-г/16).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2023 року в справі № 755/13805/16-ц зазначено, що наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов'язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством.
Установлено, що в серпні 2014 року банк звертався до позичальника із вимогою про дострокове погашення кредиту. За умовами кредитного договору, термін повернення кредиту вважався таким, що настав на 31 (тридцять перший) календарний день з дати направлення такої вимоги.
Отже, такими діями кредитор на власний розсуд, згідно з вимогами частини другої статті 1050 ЦК України, змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом та після цього має право лише на отримання гарантій належного виконання зобов'язання, відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
Оскільки кредитор використав право вимагати дострокового повернення усієї суми кредиту, то з цього часу настав строк виконання договору в повному обсязі і право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом, а також неустойки (пені), обумовленої цим договором, припинилося.
З матеріалів справи убачається, що 5 березня 2020 року позивач подав уточнення до позовної заяви та розрахував прострочені платежі за кредитом (тіло, проценти й пеню) станом на 24 вересня 2014 року - кінцеву дату кредитування (том ІІ, а.с. 54 -64).
Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2019 року в справі № 917/1739/17, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості), перевірити
їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок.
У постанові Верховного Суду від 2 жовтня 2020 року в справі № 911/19/19 вказано, що суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. Суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).
У постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року в справі № 523/2420/16, від 24 червня 2020 року в справі № 641/1501/17, від 8 липня 2020 року в справі № 754/17518/15-ц визначено, що суд має наводити в рішенні мотиви відхилення доказів, наданих банком на підтвердження розміру заборгованості, визначити складові заборгованості за кредитним договором.
Проте, суд першої інстанції не врахував вище наведені висновки Верховного Суду, не дослідив склад і розмір кредитної заборгованості, в рахунок якої банк просить звернути стягнення на предмет іпотеки, формально пославшись на недопустимість нарахування сум після закінчення строку кредитування, та як наслідок дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову
Іншою підставою відмови в позові суд зазначив рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 6 квітня 2015 року в справі № 361/7865/14, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог банку про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту від 27 квітня 2007 року № 11149352000, зокрема й заборгованості за кредитом. Суд першої інстанції дійшов висновку, що у зв'язку з наявністю такого рішення банк втратив можливість примусового стягнення заборгованості за кредитним договором.
Колегія суддів також не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 6 квітня 2015 року в справі № 361/7865/14 відмовлено у задоволенні позовних вимог ПАТ "УкрСиббанк" до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про солідарне стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту від 27 квітня 2007 року № 11149352000 за період з 27 квітня 2007 року до 28 серпня 2014 року в розмірі 44 193,37 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України становило 613 888 грн 95 коп.
Зазначеним рішенням суду в справі № 361/7865/14 встановлено, що починаючи з лютого 2010 року відповідач ОСОБА_2 не виконував своїх зобов'язань щодо повернення коштів за кредитним договором, але представник ПАТ "УкрСиббанк" направив вимогу на адресу відповідачів 14 серпня 2014 року, а до суду звернувся лише 29 вересня 2014 року, тобто з пропуском трирічного строку давності, що є підставою для відмови в задоволенні позову.
Відповідно до частин четвертої, сьомої статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.
Преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
Такі правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2018 року в справі № 917/1345/14, від 20 квітня 2022 року в справі № 910/2615/18, які не враховані судом першої інстанції.
Отже, відмова судом у справі № 361/7865/14 у задоволенні позовних вимог ПАТ "УкрСиббанк" до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про солідарне стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту у зв'язку із пропуском строку звернення до суду не є обставиною, встановленою судовим рішенням, яка б мала преюдиційне значення для цієї справи, оскільки вказаним судовим рішенням не встановлено відсутності заборгованості за кредитним договором.
Суд у справі № 361/7865/14 дав правову оцінку обставинам про те, що перебіг позовної давності за вимогами банку починається з моменту припинення позичальником зобов'язань щодо повернення коштів за кредитним договором (з лютого 2010 року) та повністю спливає в 2013 році і є підставою для відмови в задоволенні позову.
Така правова оцінка не має обов'язкового значення для розгляду даної справи, що переглядається, з огляду на таке.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12 виснувала, що початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята цієї статті).
Оскільки договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.
У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Не внесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо, залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.
Як указувалося вище, кінцевим строком повернення кредиту за достроковою вимогою є 15 вересня 2014 року, тому з цієї дати починається обрахунок позовної давності за вимогами кредитора щодо повернення кредиту загалом. Із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки банк звернувся 13 вересня 2017 року, тобто в межах трирічної позовної давності.
Таким чином, припинення платежів з лютого 2010 року є підставою для відмови в стягненні прострочених чергових щомісячних платежів, не внесених до закінчення строку кредитування, проте не може бути підставою відмови в позові про стягнення частини кредиту, що заявлена в межах позовної давності, обчисленої з моменту кінцевого строку кредитування.
Крім того, відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 27 березня 2019 року в справі № 520/17304/15-ц, у ЦК України та в Законі про іпотеку відсутня така підстава для припинення іпотеки, як сплив позовної давності за вимогами кредитора за основним зобов'язанням. Велика Палата Верховного Суду відхилила довід позивача про відсутність у кредитора права на звернення стягнення на предмет іпотеки у зв'язку з пропуском позовної давності.
Отже, Законом про іпотеку не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов'язанням. Якщо інше не передбачене договором, сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, за наявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстави пропущення позовної давності) саме собою не припиняє основного зобов'язання за кредитним договором, а тому не може вважатися підставою для припинення іпотеки відповідно до абзацу другого частини першої статті 17 Закону про іпотеку (схожі висновки викладені в постановах Верховного Суду від 28 січня 2019 року в справі № 639/7920/16-ц, від 1 липня 2020 року в справі № 727/11061/18, від 18 грудня 2024 року в справі № 712/9022/21).
Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову з підстав недопустимості нарахування сум після закінчення строку кредитування та наявності судового рішення, яким відмовлено в стягненні заборгованості за кредитним договором.
Пунктом 2.1.1. договору іпотеки від 27 квітня 2007 року № 53526 визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем зобов'язань за кредитним договором іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за рахунок предмету іпотеки в повному обсязі переважно перед іншими кредиторами.
Згідно пункту 2.1.2. договору іпотеки від 27 квітня 2007 року № 53526, у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених цим договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов'язань за кредитним договором, а у разі не виконання іпотекодавцем цієї вимоги - звернути стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до частини першої статті 33 Закону про іпотеку, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Частиною 1 статті 39 Закону України "Про іпотеку" визначено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, об'єкта незавершеного будівництва, майбутнього об'єкта нерухомості, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації (у разі необхідності); спосіб реалізації предмета іпотеки; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки.
У разі визначення судом способу реалізації предмета іпотеки шляхом проведення електронного аукціону ціна предмета іпотеки у рішенні суду не зазначається та визначається при його примусовому виконанні на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
Установлено, що у зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 зобов'язань за договором про надання споживчого кредиту № 11149352000 від 27 квітня 2007 року утворилася заборгованість, яка згідно розрахунку, наданого АТ "УкрСиббанк", станом на 24 вересня 2014 року становить 41 086,42 доларів США та 44 007 грн 53 коп. пені, а саме: 22 497,47 доларів США - заборгованість за кредитом; 18 588,95 доларів США - заборгованість за процентами; 7 001 грн 40 коп. - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом; 37 006 грн 13 коп. - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за відсотками. Даний розрахунок заборгованості подано позивачем до суду першої інстанції у березні 2020 року разом із заявою про зменшення позовних вимог (том ІІ, а.с. 54-67).
У заяві про зменшення позовних вимог позивачем зауважено, що після надсилання у серпні 2014 року досудової вимоги про погашення кредиту через неналежне виконання позичальником умов кредитного договору, змінено строк виконання зобов'язання.
Так, з матеріалів справи убачається, що 14 серпня 2014 року АТ "УкрСиббанк" було надіслало позичальнику вимогу про дострокове погашення кредиту, яка останнім не була отримана.
Пунктом 11.1. договору про надання споживчого кредиту № 11149352000 від 27 квітня 2007 року визначено, що якщо позичальником не було отримано вимогу, то термін повернення кредиту вважається таким, що настав на 41-й день з дати відправлення позичальнику повідомлення, тобто у даному випадку 24 вересня 2014 року.
Отже, заборгованість за кредитним договором в розмірі 41 086,42 доларів США (тіло кредиту та відсотки) і 44 007 грн 53 коп. (пеня) розрахована позивачем за умовами договору в межах зміненого строку кредитування.
Матеріали справи не містять доказів сплати ОСОБА_2 заборгованості за договором про надання споживчого кредиту № 11149352000 від 27 квітня 2007 року.
Також, а ні позичальник ОСОБА_2 , а ні майновий поручитель ОСОБА_1 (відповідач у справі), заперечуючи проти позовних вимог, протягом всього розгляду справи не надали суду контррозрахунок заборгованості.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що позивачем доведено належними та допустимими доказами факт неналежного виконання ОСОБА_2 зобов'язань за основним договором та наявність непогашеної заборгованості в розмірі 41 086,42 доларів США (тіло кредиту та відсотки) і 44 007 грн 53 коп. (пеня), а відтак і наявності правових підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості.
Разом з тим, перевіряючи, здійснений позивачем розрахунок заборгованості, колегія суддів дійшла висновку, що відсутні підстави включення до розміру заборгованості за кредитним договором пені у сумі 44 007 грн 53 коп., з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 258 ЦК України, до окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (пункт 1 частина 2 статті 258 ЦК України).
Як убачається з матеріалів справи, позивачем здійснено розрахунок заборгованості по пені станом на 24 вересня 2014 року, а з даним позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки АТ "УкрСиббанк" звернулося 13 вересня 2017 року. Тобто з пропуском річного строку позовної давності.
Заперечуючи проти позовних вимог та апеляційної скарги, ОСОБА_1 подала заяву про застосування позовної давності та вказувала, що відсутні правові підстави
включення до суми заборгованості пені, оскільки остання нарахована поза межами строку позовної давності.
Частинами 3, 4 статті 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Таким чином, сума заборгованості, в рахунок погашення якої необхідно звернути стягнення на предмет іпотеки, становить 41 086,42 доларів США, яка складається з тіла кредиту в розмірі 22 497,47 доларів США та заборгованості за процентами в сумі 18 588,95 доларів США.
Ураховуючи наведені обставини та норми закону, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог у частині визначення розміру заборгованості, в рахунок якої підлягає зверненню стягнення на предмет іпотеки.
Беручи до уваги, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, неправильно застосував норми матеріального права та допустив порушення норм процесуального права, що призвело до помилкового висновку про відмову в задоволенні позову, відповідно до статті 376 ЦПК України рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Розподіл судових витрат
Відповідно до частин 1, 13 статі 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Ураховуючи, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про скасування рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог, а також беручи до уваги те, що позивачем у березні 2020 року зменшено розмір позовних вимог, з ОСОБА_1 на користь АТ "УкрСиббанк" підлягає стягненню судовий збір, сплачений останнім за подання позовної заяви, подання апеляційних та касаційних скарг протягом розгляду справи, в загальній сумі 66 246 грн 86 коп., що пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу акціонерного товариства "УкрСиббанк", подану представником Агабалаєвою Яною Валеріївною, задовольнити частково.
Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 21 листопада 2023 року скасувати і ухвалити нове судове рішення такого змісту.
Позов акціонерного товариства "УкрСиббанк" до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , про звернення стягнення на предмет іпотеки задовольнити частково.
В рахунок погашення заборгованості перед акціонерним товариством "УкрСиббанк" в сумі 41 086,42 доларів США, яка складається з тіла кредиту в розмірі 22 497,47 доларів США та заборгованості за процентами в сумі 18 588,95 доларів США, що виникла внаслідок невиконання ОСОБА_2 зобов'язань за кредитним договором від 27 квітня 2007 року № 11149352000, звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , та належить на праві власності ОСОБА_1 , встановивши спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом продажу на електронному аукціоні (проведення прилюдних торгів) у межах процедури виконавчого провадження з дотриманням вимог Закону України "Про іпотеку" за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки майна, здійсненої суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії проведення оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; АДРЕСА_2 ) на користь акціонерного товариства "УкрСиббанк" (Код ЄДРПОУ: 09807750; місто Київ, вулиця Андріївська, 2/12) судовий збір в сумі 66 246 гривень 86 копійок.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді: