Провадження № 22-ц/803/10380/25 Справа № 212/406/25 Суддя у 1-й інстанції - Ткаченко А.В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
09 грудня 2025 року м. Кривий Ріг
справа № 212/406/25
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Остапенко В.О.,
суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.
секретар судового засідання Дяченко Д.П.
сторони:
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, в порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 серпня 2025 року, яке ухвалено суддею Ткаченком А.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області,та повне судове рішення складено 29 серпня 2025 року,
В січні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , який за життя заповідав належне йому майно в рівних частках позивачу та відповідачці. Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на домоволодіння по АДРЕСА_1 та земельну ділянку за вказаною адресою, однак звернувшись до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини отримала відмову у зв'язку з відсутністю у неї правовстановлюючих документів на спадкове майно та наявного спору між спадкоємцями.. Зазначено про перебування відповідачки за межами України, що унеможливлює вирішення спору в досудовому порядку.
Посилаючись на вимоги статей 1234, 1235, 1268, 1269 ЦК України позивач просила суд визнати за нею право власності на домоволодіння та земельну ділянку площею 0,0566 га по АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 серпня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_1 , в порядку спадкування за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , право власності на 1/2 частку нерухомого майна, а саме: житловий будинок А-1 загальною площею 55,7 кв.м., житловою площею 43,6 кв.м., сарай Б, вбиральню В, водоколонку І, огорожу № 1, та земельну ділянку загальною площею 0,0566 га кадастровий номер 1211000000:06:131:0030, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення у справі про задоволення її позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач повністю розпоряджалася похованням померлого спадкодавця, на що витрачала свої власні кошти. Більше десяти років, безперервно, користувалась житловим будинком, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 , самостійно сплачувала комунальні послуги за вказаною адресою
Крім того апелянт посилається на те, що вона виплатила відповідачці половину вартості спірного житлового будинку, що підтверджується квитанціями про відправлення грошових переказів.
Зазначає, що відповідач тривалий час проживає за межами України у РФ, з завою до нотаріуса про пийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , не зверталась.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися, від представника позивача - адвоката Дербіна Д.О. надійшла заява про розгляд справи без участі позивача та її представника, інші учасники справи про причини своєї неявки суд не повідомили, що, у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розглядові справи.
Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.
Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.
У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку про те, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Колегія суддів не вбачає підстав для визнання обов'язкової явки сторін по справі в судове засідання, оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.
Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Судом установлено та з матеріалів справи вбачається, що за життя ОСОБА_3 на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 31 серпня 1983 року Сьомою Криворізькою державною нотаріальною конторою за реєстровим № 2696, належало домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.18), що підтверджується також повідомленням КП «Криворізьке бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради» від 19 березня 2025 року, наданого на виконання ухвали суду від 10 березня 2025 року (а.с.87).
На підставі свідоцтва про право власності від 21 травня 2013 року, ОСОБА_3 за життя належала земельна ділянка загальною площею 0,0566 га кадастровий номер 1211000000:06:131:0030, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.16,17).
За життя 22 травня 2018 року ОСОБА_3 склав заповіт, яким заповідав належне йому майно ОСОБА_1 (а.с.92).
26 лютого 2021 року ОСОБА_3 було складено новий заповіт, яким належне йому за життя майно він заповідав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у власність у рівних частках по 1/2 частці кожному (а.с.99).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер (а.с.14).
При зверненні позивача ОСОБА_1 , як спадкоємця за заповітом до приватного нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , у строки, встановлені частиною 1 статті 1270 ЦК України, отримала відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом у зв'язку з відсутністю право установчих документів на спадкове майно та наявністю спору між спадкоємцями щодо об'єкта спадщини.
Постановою приватного нотаріуса Криворізького районного нотаріального округу Кульбіди Є.М. від 29 квітня 2004 року, у зв'язку з відсутністю у позивача правовстановлюючих документів на спадкове майно та наявного спору між спадкоємцями, ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом.
Звертаючись до суду з позовом про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, позивач посилалась на те, що вона не може реалізувати своє право як спадкоємця за заповітом через відсутність правовстановлюючих документів на спадкове майно та на те, ще перебування відповідачки за межами України, що унеможливлює вирішення спору в досудовому порядку.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог позивача, суд першої інстанції виходив з наявності правових підстав для задоволення вимоги позивача про визнання за нею права власності на 1/2 частку спадкового майна в порядку спадкування за заповітом. Разом з тим, в задоволенні вимоги в частині визнання права власності на іншу 1/2 частку спадкового майна, суд відмовив з огляду на вимоги статті 1223 ЦК України, відповідно до якої право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. При цьому судом роз'яснено, що у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Частиною першою та другою статті 1269 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
Відповідно до положень статей 1216-1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно з частиною першою статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. З цієї норми випливає, що прийняття спадщини має важливе практичне значення: з ним пов'язана можливість оформлення права власності на спадкове майно шляхом видачі нотаріусом правовстановлюючого документа - свідоцтва про право на спадщину та реєстрації, у випадках, визначених законом, прав на неї.
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).
Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов'язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.). По своїй суті такий спосіб захисту як визнання права охоплює собою і визнання права відсутнім (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року в справі № 346/2744/21 (провадження № 61-10543сво23)).
У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Отже, визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення у нотаріальному порядку. Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 22 вересня 2021 року по справі № 227/3750/19, від 11 травня 2022 року у справі № 450/3258/17, від 28 квітня 2022 року у справі № 352/494/16-ц.
Судом установлено та з матеріалів справи вбачається, що 26 лютого 2021 року ОСОБА_3 було складено заповіт, яким належне йому за життя майно він заповідав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у власність у рівних частках по 1/2 частці кожному (а.с.99).
При зверненні позивача ОСОБА_1 , як спадкоємця за заповітом, до приватного нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , у строки, встановлені частиною 1 статті 1270 ЦК України, остання отримала відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом у зв'язку з відсутністю право установчих документів на спадкове майно та наявністю спору між спадкоємцями щодо об'єкта спадщини.
За матеріалами спадкової справи, заведеної 13 листопада 2023 року після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 приватним нотаріусом Кульбідою Є.М., копія якої міститься в матеріалах справи, з заявою про прийняття спадщини звернулась 13 листопада 2023 року лише ОСОБА_1 (а.с. 89-102).
Письмовими доказами у справі доведено факт належності на праві власності за життя спадкодавцю ОСОБА_3 нерухомого майна, а саме житлового будинку А-1 загальною площею 55,7 кв.м., житловою площею 43,6 кв.м. (з урахуванням внутрішнього перепланування та зміни площі будинку спадкодавцем, належним чином узаконеного за його життя згідно наданого техпаспорту), сараю Б, вбиральні В, водоколонки І, огорожі № 1, та земельної ділянки загальною площею 0,0566 га кадастровий номер 1211000000:06:131:0030, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
На підставі наведеного вище суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення вимоги позивача про визнання за нею права власності на 1/2 частку спадкового майна в порядку спадкування за заповітом та відмову в задоволенні вимог про визнання за позивачем права власності на іншу 1/2 частку спадкового майна в порядку спадкування за заповітом.
Доводи апеляційної скарги позивача про те, що позивач повністю розпоряджалася похованням померлого спадкодавця, на що витрачала свої власні кошти та більше десяти років, безперервно, користувалась житловим будинком, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 , самостійно сплачувала комунальні послуги за вказаною адресою не є належною правовою підставою для визнання за позивачем права власності на частку спадкового майна, що належить іншому спадкоємцю.
Колегією суддів не приймаються до уваги доводи апеляційної скарги позивача про те, що вона виплатила відповідачці половину вартості спірного житлового будинку, що підтверджується квитанціями про відправлення грошових переказів, оскільки матеріали справи не містять доказів домовленості між сторонами щодо виплати позивачем відповідачу половини вартості спірного житлового будинку, а надані позивачем квитанції про відправлення грошових переказів не містять будь яких позначок, які б свідчили про сплату коштів в рахунок придбання позивачем у відповідача частини належного їй спадкового майна.
Той факт, що відповідач тривалий час проживає за межами України у РФ, з завою до нотаріуса про пийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , не зверталась не є належною правовою підставою для визнання за позивачем права власності на частку спадкового майна, що належить іншому спадкоємцю.
Так, у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Положеннями статей 1261-1265 ЦК України визначено черги спадкоємців за законом.
У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері. У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця. У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини. У п'яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення.
У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження належності позивачки до однієї із п'яти черг спадкування, що являється підставою для відмови у задоволенні вимог в цій частині з огляду на вимоги статті 1223 ЦК України, оскільки неприйняття своєї частки спадщини за заповітом іншим із спадкоємців, визначених заповідачем у тексті заповіту, не тягне за собою автоматичне прийняття чи визнання права власності у порядку спадкування за заповітом іншим спадкоємцем за заповітом, який вчасно звернувся до нотаріуса. Для цього слід надати докази належності до однієї із черг спадкування за законом.
Доводи, викладені в апеляційні скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 серпня 2025 року - залишити без змін
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 09 грудня 2025 року.
Головуючий:
Судді: