Провадження № 22-ц/803/8350/25 Справа № 185/3210/25 Суддя у 1-й інстанції - Бабій С. О. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В.
09 грудня 2025 року
Дніпровський апеляційний суд в складі колегії:
головуючого судді: Новікової Г.В.
суддів: Гапонова А.В., Халаджи О.В.
за участю секретаря Кругман А. М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 червня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди завданої ушкодженням здоров'я,-
У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним позовом. В обґрунтування посилався на те, що він тривалий час працював у шкідливих підземних умовах у відповідача. Зазначає, що захворювання спричинені недосконалістю технології, механізмів, відсутністю належної вентиляції та пилоподавлення, перевищенням рівня шуму, пилу та фізичних навантажень. Він відчуває постійний біль, задишку, обмеження рухливості, погіршення слуху, психологічний дискомфорт, що призвело до втрати нормальних життєвих зв'язків та необхідності додаткових зусиль для організації життя.
Просив стягнути на його користь моральну шкоду в сумі 288 000 грн.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 червня 2025 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я 120 000 гривень без відрахування податків та інших обов'язкових платежів.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» судовий збір на користь держави в сумі 1200 гривень.
В апеляційній скарзі представник ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" просить змінити рішення суду першої інстанції в частині стягнутого розміру, зменшивши його до 60 000 грн.
Вважає, що наведені позивачем обставини щодо порушення законодавства про охорону праці мають значення для вирішення цього спору, однак позивач не надає жодних належних, допустимих та достовірних доказів на їх підтвердження. Позивачем не надано жодного медичного висновку експерта щодо змін його психологічного стану та виникнення в нього психологічного дискомфорту та порушення душевної рівноваги, які зазначені в позові.
Зазначив те, що позивач повинен був надати вичерпну відповідь окремо на кожне питання по суті та надати письмові чи електронні докази на підтвердження обставин, наведених в заяві свідка. Станом на день постановлення судового рішення 03 червня 2025 року жодних відповідей на поставлені запитання з боку позивача не надходило.
Вина відповідача не зазначена в жодному із документів, а щодо шкідливих факторів умов праці - іншої технології видобутку вугілля на території України ще не запроваджено. Відповідачем вимоги нормативно-правових актів з охорони праці не порушувалися. У встановленому законом порядку посадові особи відповідача не визнавалися винними у порушенні законодавства про охорону праці, вина як елемент складу правопорушення відсутня.
Укладаючи з відповідачем трудовий договір, позивач був повідомлений в порядку передбаченому статті 29 КЗпП України, про важкі, шкідливі та небезпечні умови праці, можливі негативні наслідки цих умов праці на стан його здоров'я та пов'язані з цими умовами праці пільги та компенсації. Позивач свідомо йшов працювати у важких умовах праці. ОСОБА_1 щорічно проходив періодичний медичний огляд, і був обізнаний про стан свого здоров'я, тобто, хворіючи тривалий час, позивач під час періодичних медичних оглядів протягом роботи на підприємстві відповідача не зазначав скарг, не оскаржував результати періодичних медичних оглядів, визнавався придатним до роботи в підземних умовах, не повідомляв роботодавця про погіршення стану здоров'я, і про переведення на поверхневі роботи не звертався. Добровільне продовження роботи на підприємстві свідчить про те, що позивач своїми свідомими діями завдав шкоди своєму здоров'ю.
На думку відповідача відсутні докази того, що стан здоров'я позивача виключає можливість виконання будь-якої роботи, навіть в полегшених умовах.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Про час та місце розгляду справи сторони повідомлені належним чином, про що свідчить довідка про отримання документів в електронному суді представником позивача та відповідачем.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України за наявними в ній доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебував з відповідачем у трудових відносинах.
Відповідно до акту по формі П-4 розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 27.03.2018 року хронічні професійні захворювання (отруєння) виникли за таких обставин: тривала дія шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу на організм хворого, недосконалість технології, механізмів, робочого інструменту.
Причина виникнення професійного захворювання: хімічні фактори, фізичні фактори, запиленість повітря робочої зони, перевищення рівня шуму. Хронічне професійне захворювання виникло внаслідок тривалої роботи в умовах дії шкідливих факторів, зокрема на підприємстві відповідача.
Таким чином, комісією з розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання було встановлено, що внаслідок тривалої праці в шкідливих умовах на ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», ОСОБА_1 втратив своє здоров'я та працездатність і набув професійні захворювання.
Згідно з висновком МСЕК від 27.04.2018 року серія 12 ААА №051809 позивачу первинно встановлено 60 % втрати працездатності за професійними захворюваннями та визначено третю групу інвалідності.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що надані позивачем докази (акт П-4, довідки МСЕК, медичні виписки) повною мірою засвідчують, що ушкодження здоров'я відбулося при виконанні трудових обов'язків, що призвело до фізичних страждань (біль, задишка, обмеження рухливості, зниження слуху) та моральних страждань (психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, виражені у тривозі, слабкості, запамороченні). Втрата працездатності (60%) та ІІІ група інвалідності обмежили можливість позивача вести активний спосіб життя, спілкуватися, виконувати повсякденні справи, що вимагає від нього додаткових зусиль для організації життя.
Зазначений висновок відповідає встановленим обставинам та узгоджується з положеннями статей 153, 237-1 КЗпП України.
Частина четверта статті 43 Конституції зазначає, що кожен має право на належні, безпечні умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до частин першої, третьої статті 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог
законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Згідно частини другої статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Підставою для відшкодування моральної шкоди згідно зі статтею 237-1 КЗпП України є порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Вина власника не вказана серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу правопорушення, який є підставою для відшкодуванню моральної шкоди. В таких правовідносинах перевага надається встановленню обставин завдання шкоди саме на підприємстві відповідача та наявності моральних страждань працівника. При цьому презюмується обов'язок власника на створення належних, безпечних, здорових умов праці, слідкування за їх дотриманням усіма працівниками та відповідальність за шкоду, завдану особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань (така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 квітня 2022 року у справі № 225/4242/21).
Статтею 173-1 КЗпП України закріплено за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків.
Суд першої інстанції правильно виходив із того, що надані позивачем письмові докази є належними, оскільки містять інформацію щодо предмета доказування.
Висновок суду підтверджується актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4 від 27.03.2018 року, професійне захворювання виникло у позивача внаслідок неефективної роботи систем вентиляції, захисних засобів, механізмів, засобів індивідуального захисту, у результаті виконання важкої фізичної праці в умовах пилу та шуму.
Згідно з висновком МСЕК від 27.04.2018 року позивачу первинно встановлено 60 % втрати працездатності за професійними захворюваннями та визначено третю групу інвалідності.
Відповідач у своїх запереченнях не посилався на те, що позивач раніше уже використав своє право на відшкодування моральної шкоди у зв'язку із професійним захворюванням та таких доказів суду не надав.
Таким чином мав місце вплив шкідливих виробничих факторів на стан здоров'я позивача під час виконання трудових обов'язків у відповідача, чим підтверджується спричинення моральної шкоди відповідачем.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги про стягнення моральної шкоди, спричиненої втратою працездатності у зв'язку із професійним захворюванням підлягають задоволенню.
Питання компенсації моральної шкоди особі незалежно від того, в якій сфері життя чи діяльності вони виникають, підпадають під регулювання Цивільного кодексу України, який є основним актом цивільного законодавства України.
Положеннями статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
В п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року вказано, що моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, відповідно до ст. ст. 23, 1167 ЦК України, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, які він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання, а тому не потребують якихось додаткових доказів.
Створення неналежних умов виробництва призводить до порушення особистих немайнових прав особи на життя, на охорону здоров'я тощо.
Посилання на те, що позивачем не доведено спричинення моральної шкоди спростовується встановленими обставинами.
Доводи про те, що відсутня вина відповідача в спричинені моральної шкоди не можуть бути прийнятими до уваги, оскільки в даному випадку вина власника не вказана серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу правопорушення, який є підставою для відшкодування моральної шкоди. В таких правовідносинах перевага надається встановленню обставин завдання шкоди саме на підприємстві відповідача та наявності моральних страждань працівника.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц зазначено, що суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.
Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Оспорюючи рішення суду першої інстанції в частині розміру стягнутої моральної шкоди, представник відповідача просив зменшити розмір стягнутого відшкодування моральної шкоди, таким чином він погоджується з тим, що позивачеві спричинена моральна шкода відповідачем і повинна відшкодовуватися.
Вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, оскільки внаслідок незабезпечення роботодавцем безпечних і нешкідливих умов праці ОСОБА_1 встановлено втрату професійної працездатності в 60%. Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачу заподіяна моральна шкода, яку роботодавець зобов'язаний відшкодувати в силу зазначених вище норм закону.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу внаслідок стійкої втрати професійної працездатності, суд першої інстанції врахував обставини, які мають суттєве значення, глибину фізичних та душевних страждань та їх тривалість, зокрема ступінь втрати працездатності, інтенсивність, істотність вимушених змін у життєвих стосунках, а також дотримався засад розумності і справедливості та навів в рішенні відповідні мотиви з урахуванням конкретних обставин справи. Підстав для зменшення розміру, визначеного судом першої інстанції не вбачається.
За таких обставин доводи апеляційної скарги не спростовують правових висновків суду та не дають підстав для висновку про неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки апеляційним судом не встановлено порушення або неправильне застосування судом першої інстанції при розгляді цієї справи норм матеріального чи процесуального права та невідповідності висновків суду обставинам справи, то підстав для задоволення апеляційної скарги і зміни судового рішення немає.
Відповідно до частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 288 000 грн. що менше двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст.ст. 368, 369, 375, 382,384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу представника ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» залишити без задоволення.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 09 грудня 2025 року.
Судді: